Оподаткування підприємств

Сутність оподаткування підприємств і податкова система. Оподаткування прибутку підприємств. Платежі та ресурси. Непрямі податки, збори і цільові відрахунки які сплачують підприємства. Місцеві податки і збори. Оподаткування суб'єктів малого підприємництва.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид лекция
Язык украинский
Дата добавления 15.11.2008
Размер файла 570,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

90

Розділ 5. Оподаткування підприємств

1. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 СУТНІСТЬ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА

1.1.1 Сутність податків і їх функції

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки -- це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції -- фіскальну та регулюючу.

Рис. 5.1. Схема впливу податків на фінансово-господарську діяльність підприємства

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання (рис. 5.1). Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.

1.1.2 Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні

Система оподаткування -- це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування -- це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

-- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

-- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

-- обов'язковість;

-- рівнозначність і пропорційність;

-- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

-- соціальна справедливість;

-- стабільність;

-- економічна обгрунтованість;

-- рівномірність сплати;

-- компетентність;

-- єдиний підхід;

-- доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються за здійснення податкової політики, у законодавчих актах щодо окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

На рис. 1.2. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., а також наступних доповнень до нього.

Підприємства -- суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

-- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

-- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), aкцизний збір, мито];

-- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

-- державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

-- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

-- різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

Рис. 1.2. Підсистема оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств) в Україні

1.2 ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

1.2.1 Становлення оподаткування прибутку

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.

Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991--1997 рр. неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. У цей період об'єктами оподаткування послідовно були: 1991 р. -- прибуток; 1992 р. -- валовий дохід; 1993 р. (перший квартал) -- прибуток; 1993 (з другого кварталу) -- 1994 рр. -- валовий дохід; 1995--1997 рр. (до 1 липня) -- прибуток, що визначався коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. -- прибуток, що визначається через коригування валового доходу.

Така непослідовність у визначенні об'єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і справили негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності в цілому.

Період оподаткування прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) рр. був найтривалішим і свідчив про певну стабілізацію податкової системи. Механізм оподаткування прибутку тоді сформувався згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», що був ухвалений 28 грудня 1994 р. Протягом указаного періоду в оподаткування прибутку були внесені несуттєві зміни, що не порушували його механізму в цілому.

Цей період в оподаткуванні прибутку, окрім стабілізації податкової політики, мав кілька інших позитивних особливостей, які заслуговують на окрему увагу.

По-перше, об'єкт оподаткування визначався в основному через коригування суми балансового прибутку. Схему визначення оподаткованого прибутку зображено на рис. 5.3.

Таке коригування давало змогу:

-- виключити подвійне оподаткування (з балансового прибутку вираховувались податки на землю і з власників транспортних засобів);

-- звільнити від оподаткування прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяло розвитку ринку цінних паперів);

-- звільнити від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктури підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

Оскільки оподаткований прибуток визначався головним чином на підставі балансового прибутку, податковими адміністраціями здійснювався контроль за правильним формуванням прибутку підприємств. У підприємств не було необхідності вести окремий податковий облік.

По-друге, у процесі визначення об'єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховувалися інші показники. Так, об'єкт оподаткування збільшувався на суму:

-- збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;

-- коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

-- коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб'єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).

Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб'єктів господарювання.

По-третє, нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте, ставки податку були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30% посередницькі операції оподатковували в розмірі 45%, ігровий бізнес -- у розмірі 60%.

Рис. 1.3. Схема визначення оподаткованого балансового прибутку підприємства відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.

1.2.2 Чинний порядок оподаткування прибутку

З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”» з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

Принципово новим в ухваленому Законі є також визначення об'єкта оподаткування. Схему визначення об'єкта оподаткування (оподаткованого прибутку) зображено на рис. 1.4.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Рис. 1.4. Схема визначення об'єкта оподаткування (оподаткованого прибутку)

Валовий дохід -- це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

-- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

-- доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов'язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

-- доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

-- доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

-- доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансової допомоги, а також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді; сум невикористаної частини коштів, повернених із страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням суду);

-- суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

суми акцизного збору та податку на додану вартість;

суми або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусові відчуження державою іншого майна платника податку;

суми коштів або вартість майна, отримані платником податку з рішення суду як компенсація його витрат або збитків;

суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

суми одержаного платником податку емісійного доходу;

номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, виданих боржником на ім'я платника податку як (підтвердження заборгованості боржника);

доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від інших платників податку, що оподатковувалися за їхньої виплати;

кошти або майна, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквідації, або після закінчення договору про спільну діяльність;

кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі;

вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася подія:

-- зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку -- дата її оприходування в касі платника податку);

-- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -- дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового доходу вважають дату:

-- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -- дату фактичного надання послуг платником податку;

-- оприходування товарів, а для робіт (послуг) -- дату оформлення документа, що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.

До складу валових витрат слід включати:

1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого раніше відбувалася подія:

списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів;

оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) -- дата фактичного їх отримання.

Витрати на оплату праці включають витрати (в грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств, виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані з веденням господарської діяльності платником податку.

2. Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

3. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерезидентів, податків на доходи від грального бізнесу.

4. Суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, готової продукції на початок звітного кварталу над їхньою балансовою вартістю на кінець того самого звітного кварталу.

Якщо вартість указаних запасів на кінець звітного кварталу перевищує їхню вартість на початок того самого звітного кварталу, різниця зараховується до складу валових витрат платника податку у звітному періоді.

5. Сума перевищення балансової вартості над виручку від продажу окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

6. Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій (не більше 4% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

7. Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, коли на цих підприємствах як на основному місці роботи працює не менше 75% таких осіб, згаданим об'єднанням для проведення благодійної діяльності (не більше 10% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

8. Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

9. Суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з утратою або псуванням документів чи допущенням помилок у розрахунках податкового зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді.

10. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні дії щодо стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати і такі витрати платників податку на прибуток (витрати подвійного призначення):

-- на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

-- на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

-- на придбання науково-технічної літератури, передплату спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових семінарах з основної діяльності;

-- на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

-- на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

-- на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку, страхування громадянської відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

-- на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

-- на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

-- на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

-- на експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі підприємства та утримувалися за рахунок платника податку до прийняття Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Не дозволяється включати до складу валових витрат платника податку такі витрати:

-- не пов'язані з веденням господарської діяльності;

-- на придбання торгових патентів;

-- сплату штрафів та неустойки;

-- на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній;

-- виплата емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

-- виплата дивідендів;

-- суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, ніж звичайні.

Вивчення валових витрат, особливостей їхнього формування дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподаткованого прибутку.

Це досягається у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат: використання прибутку на благодійну діяльність; використання прибутку на фінансування соціальної інфраструктури підприємств та інших витрат.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються зі скоригованого валового доходу. Збільшення амортизаційних відрахувань зумовлено такими змінами щодо їх обчислення.

По-перше, значно підвищено норми амортизаційних відрахувань. Вони встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в таких розмірах (у розрахунку на календарний квартал): група I -- 1,25%, група II -- 6,25%, група III -- 3,75%.

По-друге, амортизації підлягають витрати на проведення ремонту основних фондів, їх реконструкцію і модернізацію та інші витрати для поліпшення фондів, що перевищують 5% витрат щодо вартості основних фондів на початок року і які було включено до складу валових витрат.

По-третє, платник податку може самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи III, придбаних після набуття чинності Законом «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суми амортизаційних відрахувань визначаються із застосуванням знижувального коефіцієнта 0,8 до встановлених норм амортизації. При цьому від суми зменшення амортизаційних відрахувань окремо обчислюється податок у розмірі 30% «розрахункова сума», що підлягає зарахуванню до державного бюджету.

Якщо «розрахункова сума» податку на прибуток, визначена із застосуванням знижувального коефіцієнта, є більшою, ніж загальна сума податку на прибуток, до бюджету переказується фактично нарахована сума податку на прибуток. При цьому перевищення «розрахункової суми» податку над суму нарахованого податку на прибуток не враховується за визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток у наступні звітні (податкові) періоди.

Якщо «розрахункова сума» податку на прибуток, визначена із застосуванням знижувального коефіцієнта, є меншою або дорівнює сумі нарахованого податку на прибуток звітного (податкового) періоду, до бюджету переказується «розрахункова сума» податку на прибуток.

Указаний порядок визначення «розрахункової суми» податку на прибуток, у зв'язку із застосуванням знижувального коефіцієнта до норм амортизації, не застосовується до суб'єктів господарської діяльності, що сплачують єдиний (фіксований) податок.

Зниженню податкового тиску на суб'єктів підприємництва з числа резидентів сприяє така особливість оподаткування прибутку. Якщо в платника податку об'єкт оподаткування (оподаткований прибуток) за результатами звітного (податкового) періоду має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення об'єкта оподаткування у наступному звітному (податковому) кварталі, а також кожному з наступних двадцяти звітних (податкових) кварталів до повного погашення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Пільги за оподаткування прибутку. Звільняється від оподаткування прибуток:

підприємств від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів;

підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, якщо протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів за основним місцем роботи становить не менше 50% чисельності працюючих, а фонд оплати їхньої праці -- не менше 25% суми витрат на оплату праці, що включається до складу валових витрат;

прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги, яка надається на безоплатній основі для виведення енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації.

Прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого і зареєстрованого в інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50% від чинної ставки протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об'єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

-- 3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);

-- 6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя.

Термін сплати податку на прибуток. Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподатковуваний прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяців кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі (відповідно до 20 числа другого і третього місяців кварталу). Розрахунок авансових внесків платники здійснюють самостійно без складання податкових декларацій. Слід звернути увагу, що штрафні санкції за невідповідність розмірів сплачених авансових внесків розміру платежів, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

Підприємства -- виробники сільськогосподарської продукції подають податкову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток і сплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Платники податку на прибуток подають бухгалтерську звітність за результатами своєї діяльності за рік тільки статистичним органам, тобто подання бухгалтерської звітності податковим адміністраціям не є обов'язковим.

Відповідальність платників податку на прибуток. Платники податку, які на час перевірки податковим органом не мають податкових декларацій про прибуток і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення. За кожні наступні такі порушення, допущене протягом дванадцяти місяців після першого, сплачується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помножених на кількість таких порушень.

Рис. 1.5. Структурно-логічна схема оподаткування дивідендів, що їх виплачують емітенти корпоративних прав

Платники податку, які не подали або несвоєчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжні доручення щодо перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% від суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

Якщо має місце приховування або заниження сум податку на прибуток, платник сплачує:

-- суму донарахованого податку,

-- штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку,

-- пеню, обчислену, виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Оподаткування дивідендів. Як уже зазначалось вище, Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачене оподаткування дивідендів. На рис. 5.5 зображено схему оподаткування дивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1) платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне підприємство (емітент корпоративних прав);

2) джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3) виплата дивідендів нерезидентам, а також у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

4) підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток;

5) отримані юридичними особами дивіденди не враховуються за визначення їхнього оподатковуваного прибутку.

1.3 Платежі за ресурси

Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'язана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою раціонального ефективного використання ресурсів суб'єктами господарювання та формування централізованих фінансових ресурсів держава може встановлювати відповідні платежі.

До передбачених податковим законодавством України для суб'єктів господарювання платежів за ресурси, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через формування собівартості і розподіл прибутку. Зменшення суми вказаних платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.

1.3.1 Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

-- заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

-- відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

-- розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно-логічну схему податку на землю зображено на рис. 5.6.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Рис. 1.6. Структурно-логічна схема плати (податку) за землю

Місцеві ради можуть диференціювати й затверджувати ставки (виходячи із середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки на території населеного пункту та її функціонального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза проти ставок, передбачених Законом «Про плату за землю».

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Щодо знову відведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до частки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди -- орендодавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок собівартості. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

1.3.2 Фіксований сільськогосподарський податок

Згідно із Законом України від 17 грудня 1998 р. «Про фіксований сільськогосподарський податок» з 1 січня 1999 р. відбулися зміни в оподаткуванні сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб виробництва.

1. Для сільськогосподарських товаровиробників встановлюється фіксований сільськогосподарський податок замість таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

-- податок на прибуток підприємств;

-- плата (податок) за землю;

-- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

-- комунальний податок;

-- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

-- збір на обов'язкове соціальне страхування;

-- збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг;

-- збір до Державного інноваційного фонду;

-- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

-- плата за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

-- збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України «Про систему оподаткування», повинні сплачуватися сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

2. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності (колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства), які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менше ніж 50% загального обсягу реалізації, підприємство сплачуватиме податки у наступному податковому періоді на загальних підставах.

3. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати вказаного податку -- у грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сільськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, здійснюється, виходячи з такого еквівалента -- однієї тонни пшениці м'якої третього класу за цінами, які щорічно визначатимуться Кабінетом Міністрів України.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за еквівалент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюється обласними радами щорічно, але не пізніше 1 січня.

4. За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тім числі на умовах оренди.

5. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

-- для ріллі, сіножатей та пасовищ -- 0,5;

-- для багаторічних насаджень -- 0,3.

6. Платники фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі визначають його суму на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених Законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за місцем їхнього знаходження.

Протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал. Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал -- 10%, ІІ квартал -- 10%, ІІІ квартал -- 50%, ІV квартал -- 30%.

Для сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок сільськогосподарської продукції встановлені такі терміни. Щодо поставок зерна термін встановлюється за погодженням з районною державною адміністрацією, але не пізніше 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та технічні культури). Поставка продукції тваринництва для сплати податку має здійснюватись щомісячно, але не пізніше останнього дня поточного місяця. При цьому витрати, пов'язані з транспортуванням сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій, несуть платники податку.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на окремий рахунок Казначейства України.

З метою стабілізації сільськогосподарського виробництва з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року звільняються від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники, які є платниками податку згідно з розглянутим вище Законом.

При цьому вказані платники не звільняються від сплати коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування.

1.3.3 Податок із власників транспортних засобів

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Структурно-логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис. 5.7.

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 р.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) -- власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Рис. 1.7. Структурно-логічна схема податку на транспортні засоби суб'єктів господарювання

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см3 об'єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, зі 100 см довжини транспортного засобу. Усі ставки податку встановлені з 1 січня 2000 р. в грн. за видами транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року.

Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів.

Територіальні дорожні фонди 85% податку спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Решту (15%) вони спрямовують до бюджетів місцевого самоврядування на фінансування відповідних витрат.

Податок сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітними кварталами.

За придбані транспортні засоби протягом року податок сплачується перед їх реєстрацією.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду на цих транспортних засобах) незалежно від форми власності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у розмірі 50%.

Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату податку. У разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і штраф у двократному розмірі від тієї ж суми. За браком обліку об'єктів оподаткування або за ведення обліку з порушенням установленого порядку (неподання, несвоєчасне подання розрахунків та інших документів, необхідних для обчислення та сплати податку) стягується штраф у розмірі 10% від суми податку, що підлягає сплаті. За несвоєчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120% річних від облікової ставки Національного банку на день складання акта перевірки, від суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Рис. 1.8. Структурно-логічна схема податку на нерухоме майно (нерухомість)

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму податку на нього. Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, що впливає на розмір прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дає змогу зробити висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів.

1.3.4 Податок на нерухоме майно (нерухомість)


Подобные документы

  • Аналіз оподаткування юридичних осіб в Україні: податки та пільги. Механізм розрахунку і порядок сплати податків з суб’єктів підприємництва, їх вплив на доходи зведеного бюджету. Оцінка доходів бюджету з прибуткового оподаткування підприємств на 2011 р.

    курсовая работа [152,1 K], добавлен 06.03.2012

  • Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні. Суть, види та роль податків у розвитку підприємництва. Зарубіжний досвід у сфері оподаткування підприємств. Прямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.

    курсовая работа [41,6 K], добавлен 12.10.2012

  • Сутність, суб’єкти, об’єкти, основні принципи та призначення системи оподаткування. Характеристика основних видів податків у розвинутих країнах світу. Загальнодержавні податки та збори. Оподаткування бізнесу, підприємницької діяльності, нововведення.

    реферат [26,1 K], добавлен 04.12.2010

  • Система оподаткування, її принципи та правове регулювання оподаткування підприємств. Види податків, ставки та база оподаткування для загальної та спрощеної системи. Порівняльна характеристика двох систем оподаткування та їх вплив на фінансову діяльність.

    курсовая работа [56,3 K], добавлен 17.09.2011

  • Сутність оподаткування підприємств та роль і місце в ньому місцевих податків. Система місцевих податків за Податковим кодексом України. Аналіз проблемних питань місцевого оподаткування в державі на сучасному етапі, перспективи та шляхи їх вирішення.

    реферат [18,8 K], добавлен 20.06.2012

  • Сутність непрямих податків та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств. Порядок обчислення і сплати непрямих податків в Україні. Недоліки та перспективи непрямого оподаткування в Україні.

    курсовая работа [64,9 K], добавлен 13.12.2003

  • Організація та характеристика місцевого оподаткування в України, його регулятивні механізми. Види місцевих податків. Аналіз структури надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів. Шляхи вдосконалення місцевого оподаткування України.

    курсовая работа [885,8 K], добавлен 11.10.2012

  • Платники податку на прибуток, об’єкти оподаткування і бази оподаткування. Валовий дохід звітного періоду. Порядок розрахунку амортизаційних відрахувань. Звітні періоди, особливості розрахунку, значення з якими подаються податкова звітність з податку.

    дипломная работа [132,8 K], добавлен 14.07.2016

  • Сутність збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства. Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва за спрощеною системою. Обчислення суми єдиного податку, яку необхідно сплатити за результатами роботи звітних періодів.

    контрольная работа [22,5 K], добавлен 08.11.2011

  • Податки – усі обов’язкові платежі держави для забезпечення фінансування її видатків. Структура і функції податкових надходжень в Україні. Елементи системи оподаткування та принципи побудови податкової системи. Регулювання економіки за допомогою податків.

    контрольная работа [114,4 K], добавлен 17.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.