Необхідність і сутність кредиту і кредитування підприємства

- фінансування оборотного капіталу; - фінансування основного капіталу;

- викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

- проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації”);

- під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньо-строковий, довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позики із фіксованою відсотковою ставкою.Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України [15].

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми.Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією [16].

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу й відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент (італ. conto corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо. Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання та вимоги.Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту [17].

Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном “овердрафт”.

За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо - навпаки, підприємство сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою. Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництва тощо).Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта. Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

- переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);

- стягнути штраф;

- відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватись для:

- фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

- подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:

- встановлення ліміту кредитування;

- можливість скасування кредитної угоди будь-коли.З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

- відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

- кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

- гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

- у зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

- такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господарювання.

Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред'явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру. Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов'язаннями несе пред'явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем

через його оплату до настання строку платежу.

Зміст договору:

1. Предмет договору.

2. Права та обов'язки сторін.

3. Порядок розрахунків (зазначення строків перерахування банком пред'явнику облікової вартості векселів).

4. Відповідальність сторін (зазначаються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред'явником умов договору).

5. Особливі умови (зазначається порядок зміни умов договору, вирішення суперечок між банком та пред'явником векселя).

6. Строк дії договору.

7. Юридичні адреси та реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками,

- акцептний кредит;

- звальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов'язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя [18].

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва - векселедавчий - і виступає, як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказ-ного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

Якщо підприємство не виконало своїх зобов'язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком на нього. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою.

Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.Принципова різниця між звальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною вартістю, а за 60 - 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів. До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику. Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.

2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику. Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії. Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо.

Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії”).

Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

- за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;

- за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

- за платіжними зобов'язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;

- за компенсаційними або бартерними угодами;

- за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;

- підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди [12].

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

- найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

- суму боргових вимог, що переуступаються;

- суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);

- дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

- іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:

1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві [11].

3.5 Порядок отримання та погашення кредиту СТОВ «Старовірівський птахокомплекс»

Взаємовідносини сільськогосподарських підприємств з установами банку по кредитах регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Порядок оформлення отримання кредиту в банку:

Кредитні взаємовідносини банку і суб'єкта господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

Але до укладання кредитного договору СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» (позичальник), який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з'ясовує в цьому банку (в усних переговорах з відповідними працівниками банку) можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються, і джерела погашення кредиту [19].

Разом з клопотанням-заявою СТОВ «Старовірвський птахокомплекс» подає банку такі документи:

- техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу;

- копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

- копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

- розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;

- бухгалтерські й фінансові звіти (форма № 1 "Баланс підприємства", форма № 2 "Звіт про фінансові результати", форма № 3 "Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 "Звіт про власний капітал") за звітний рік і квартал (додатки 3,4,5).

- виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

- висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

- договір застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за вимогою банку);

- бізнес-план нового здійснюваного заходу;

- розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

- розрахунок одержання та розподілу прибутку.

У разі потреби банк може вимагати від позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково такі документи:

* статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому порядку (додаток 1);

* засновницький договір;

* свідоцтво про реєстрацію;

* довідку про перебування на обліку в податковому органі;

* завірену у встановленому порядку картку із зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку.

Оформляючи одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються, та ін.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

Серед показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспроможність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можливості своєчасного його погашення [20].

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами та ін. Вибір показників для оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливості виробничо-фінансової діяльності тощо.

Визначаючи кредитоспроможність клієнта, банк аналізує умови (ділове середовище), в яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, постачальників, покупців тощо.

Після розрахунку та аналізу відповідних показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк здійснює (виводить) загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір (додаток 7).

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту [21].

Порядок видачі кредиту:

В умовах діяльності на комерційній основі банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності й форм власності за наявності в них кредитних ресурсів і правових форм забезпечення своєчасного повернення позик та оплати відсотків за ними.

Розмір наданого клієнтові кредиту визначається виходячи з планових обсягів виробництва і реалізації продукції, капітальною будівництва, закупівель сільськогосподарської та іншої продукції, сировини і матеріалів, товарообігу, вантажообороту та інших видів господарсько-фінансової діяльності позичальників, що підтверджуються відповідними планами, договорами, контрактами та іншими гасподарсько-правовими документами.

Конкретні суми видачі й строки користування позиками встановлюються у кредитних договорах виходячи з вартості та строків здійсненні заходів, які кредитуються, їж окупності й забезпеченості. В окремих випадках при зміні умов виробництва та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) і з інших об'єктивних причин, банк може у визначених розмірах задовольнити додаткову потребу позичальника у кредиті на умовах, передбачених у додатковому кредитному договорі.

В окремих випадках позики, які видаються позичальнику, можуть бути перераховані на його поточний рахунок для використання на цілі, передбачені кредитним договором, із збереженням права контролю банком за цільовим використанням кредиту.

У разі потреби за рішенням банку позики можуть надаватися позичальнику готівкою для розрахунків з громадянами за закуплену у них сільськогосподарську продукцію на основі складених з ними договорів закупівлі.

Видача позик оформлюється операційним відділом банку на підставі розпорядження кредитного відділу банку. Позики видаються одноразово, щодня або в інші строки виходячи з потреби у кредиті. Довгострокові позики можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт і витрат на капітальні вкладення.

Банк може передбачити у кредитних договорах й інший порядок видачі кредитів.

Позичальникам із стабільним фінансовим станом, на прикладі СТОВ «Старовірівський птахокомплекс», які мають репутацію акуратних платників, може бути відкрита кредитна лінія, тобто видача позики в разі потреби в попередньо обумовленій сумі і за встановленим лімітом, у межах якого і оплачується група договорів і комерційних контрактів позичальника. Розмір кредитної лінії, строки її дії, періодичність видачі та погашення позик визначаються укладеними договорами, контрактами і фіксуються у кредитному договорі на їх відкриття. За обслуговування кредитної лінії позичальник сплачує банку кредитні комісійні, що нараховуються на всю суму відкритого кредиту незалежно від величини його використання.

У разі наявності у позичальника прострочених щодо повернення кредитів видача нових позик не допускається.

Забороняється видача кредитів на погашення збитків господарської діяльності позичальника, на формування і збільшення статутного фонду комерційних банків, а також на придбання цінних паперів підприємствами будь-якої форми власності [22].

Порядок погашення кредиту і відсотків за користування ним:

Порядок, форма і строки погашення кредиту позичальником передбачаються, як правило, у кредитному договорі. Проте якщо передбачена в договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов'язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобов'язаннях.

Позика може погашатись одноразово або в розстрочку (частково). Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі у строк, встановлений у кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгоджена з часом надходження виручки від продажу продукції (товарів, надання послуг) та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобов'язаннях. [23].

Відсотки нараховуються щомісяця виходячи зі встановленої у кредитному договорі ставки і суми непогашеної позики.

Сума боргу і відсотки за ним погашаються в такій послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позикою, потім погашається прострочена заборгованість з позики, далі кошти спрямовуються на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і відсотків за ним здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником -- платіжною вимогою банку в порядку, встановленому чинним законодавством (додаток 6).

Позичальник не звільняється від повернення боргу з позики і сплати відсотків за нею при настанні будь-яких несприятливих обставин, у тому числі й незалежних від нього.

У разі неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбачені кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочення погашення боргу під підвищений відсоток з укладенням додаткової угоди.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

Якщо підприємство-позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму кредиту і відсотки за ним.

У разі відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку.

При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов'язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника [22].

3.6 Структура сучасної кредитної системи

Структура сучасної кредитної системи України наближається до цивілізованого ринкового типу. У ході проведення реформ було взято курс на побудову дворівневої кредитної системи, здатної забезпечувати повноцінне комплексне обслуговування господарського обороту [27]. Однак цей процес ще не завершено. Потребує суттєвого вдосконалення діяльність Національного банку України, становлення ринків короткострокових і довгострокових грошових капіталів зумовлює необхідність розвитку спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширення сфер діяльності кредитних установ неможливе без багатьох допоміжних організацій. Та найважливіше значення має розвиток діяльності комерційних банків як первинної і вихідної ланки кредитної системи.

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу [24].

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи: 1) центральний банк;

2) банківський сектор ;

3) спеціалізовані кредитні установи.

Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути. До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

- інвестиційні компанії,

- страхові компанії,

- ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

- пенсійні та інші фонди.

Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:

– страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15 % сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

– пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій [25].

Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди. Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Сучасна кредитна система являє собою всю сукупність кредитно-розрахункових та платіжних відносин, що пов'язані з рухом позичкового капіталу у вигляді різних форм, видів кредиту, методів кредитування. Другою складовою кредитної системи є сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів, які здатні акумулювати вільні грошові кошти, а потім надавати їх у позичку. Тобто ці кредитно-фінансові інститути обслуговують реалізацію кредитних відносин.

Кредитна система функціонує як кредитний механізм, що означає:

- систему відносин з акумуляції та мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами та різними суб'єктами економіки;

- відносини, що пов'язані з перерозподілом грошового капіталу в межах існуючого ринку капіталів між різними кредитними інститутами;

- відносини, що виникають між кредитними інститутами та конкретними позичальниками з приводу умов надання позички, її використання, повернення.

Отже, кредитний механізм відображає всі аспекти позикової, інвестиційної, посередницької, перерозподільчої діяльності в межах кредитної системи через функціонування фінансово-кредитних інститутів.

Необхідність акумуляції і розподілу тимчасово вільних коштів передбачає існування і функціонування численних інститутів кредитної системи [26].

Ефективне функціонування кредитної системи потребує ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях. Функціонування кредитної системи на першому рівні пов'язане з центральним (національним) банком країни. В Україні це Національний банк України - НБУ. На другому рівні функціонування кредитної системи пов'язане з комерційними банками та спеціалізованими небанківськими кредитно-фінансовими інститутами [25].

Дворівнева ієрархічна структура кредитної системи дозволяє забезпечити чітку організацію взаємодії різних ланок кредитної системи, регулювання їх діяльності для підвищення ефективності всієї системи і створення кращих умов розвитку ринкової економіки в цілому.

Отже, структура кредитної системи включає банківську систему та небанківські фінансово-кредитні установи. Головною ланкою кредитної системи виступають банки. Банком є кредитна установа, що має базові ознаки банку. Вона приймає депозити, надає кредити, здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, має обов'язкові резерви в центральному банку. Наявність обов'язкових резервів у центральному банку - характерна риса комерційного банку і відмінність його від небанківських кредитних установ. Банки функціонують одночасно в ролі покупців і продавців наявних в економіці тимчасово вільних грошових коштів.

Сукупність різних видів банків у їхньому взаємозв'язку створює банківську систему - складову частину кредитної системи. Банківська система як складова кредитної системи - це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру та здійснюють кредитні операції на професійній основі.

Банківська система є системою, керованою з боку центрального банку. Центральний банк установлює нормативи діяльності комерційних банків, які необхідні для забезпечення стійкості банківської системи та підтримання довіри економічних суб'єктів до системи комерційних банків.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту; 2) сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів. Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

- концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

-подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

-продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями; -інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення. В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки [29].

4. Шляхи удосконалення кредитування сільськогосподарських підприємств

Сільськогосподарські підприємства України ще не досягли того рівня виробництва, який був наприкінці 1980-х років. Сучасний стан аграрного сектора ускладнюється поєднанням двох криз, розпочавшоїся на початку 1990-хрр. Структурної соціально-економічної кризи, яка розпочалася восени 2008 року. За таких умов особливо актуальним стає посилення дієвості заходів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Важливе місце середних посідає забезпечення кредитування сільськогосподарських підприємств у таких обсягах і на таких умовах, якіб дозволили їм вести розширенне відтворення на сучасній технологічній основі.

За останні роки у кредитуванні аграрного сектору намітилися певні позитивні тенденції. Так, за 2000-2007 рр. обсяги пільгового кредитування для сільськогосподарських підприємств зросли у 4,6 рази, підвищилася частка наданих їм середньострокових кредитів з 9,1 до 46,3% збільшився середній розмір кредиту для одного позичальника з 118,1 до 1304,3 тис. грн. [30]. Проте, зазначені зрушення принципово не змінюють фінансове становище сільськогосподарських підприємств. Сільське господарство України ще залишається найменш привабливою галуззю для кредитування. У 2008 році в аграрний сектор спрямовано мінімальний обсяг запозичень порівняно з іншими галузями - лише 6,0% від усіх кредитних ресурсів по народному господарству (для порівняння: у торгівлю, ремонт автомобілів, прибуткових виробів та предметів особистого вжитку - 37,7%, видобувну та переробну промисловість - 26,0%, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг, надання послуг підприємцям - 10,8% [32]

Структура і умови надання кредитів, що надходять до аграрного сектора, не сприяють введенню розширеного виробництва на основі сучасних технологій. Основну частку кредитних ресурсів, наданих сільськогосподарським виробникам. Складають короткострокові кредити. Ці позики використовуються на поточні витрати (головним чином - на придбання паливо-мастильних матеріалів, виплату заробітної плати, а також сплату боргових і податкових зобов'язань). Зрозуміло, що такі витрати не забезпечують прогресивних зрушень у технології виробництва і не сприяють підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. У 2008 році сільськогосподарські підприємства із загального обсягу отриманіх кредитів мали середньострокових і довгострокових близько 26%, що не дозволило в значній мірі оновити основний капіталі впровадити новітні технології [31].

Порівняно з дохідністю аграріїв вкрай високою залишається плата за кредитні ресурси. Якщо ув 2001 - 2007рр. рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції був у межах 2,8 - 18,3%, то процентні ставки комерційних банків у національній валюті за кредитами були рівні 15,6 - 41,7%. Протягом 2008 року лише третина сільськогосподарських підприємств змогли взяти середньо-і довгострокові кредити та близько 60% - короткострокові, а майже 25% - не змогли отримати позик.

Незадовільний стан кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств обумовлюється як низькою їх кредитоспроможністю, так і відсутністю дієвої державної політики щодо поліпшення фінансового стану аграріїв та здешевлення і збільшення обсягів призначених їм позик. Реформування сільськогосподарських підприємств не забезпечило достатнього підвищення їх доходності [33].

В умовах загострення сучасної фінансової кризи, яка набула загальноекономічного характеру, сільське господарство є тією галуззю, державна підтримка якої забезпечить мультиплікативний ефект створення передумов подолання кризи для інших господарюючих суб'єктів. Оскільки, «одержана в сільському господарстві продукція на одну грошову одиницю дає роботу понад 12 одиницям в інших сферах» [34], то держава для створення сприятливих умов подолання економічної кризи має надати фінансову допомогу в першу чергу підприємствам аграрного сектора економіки.

Нині комерційні банки не обмежені у визначенні ставки кредитування сільськогосподарських підприємств. Вважаємо, що в умовах коли в Україні ще відсутня достатня конкуренція серед банків і не подолана корупція, такий порядок є виправданим. На нашу думку, держава має визначити межі реальної відсоткової ставки надання комерційними банками пільгових кредитів аграріям. Її розмір може бути на рівні 3 - 5% річних.

Комерційні кредити надаються на конкурсних засадах, основним критерієм при цьому є виконання позичальниками зобов'язань перед комерційними банками. На нашу думку, оскільки компенсація сплачується з державного бюджету, то серед критеріїв надання пільгового кредиту має бути і виконання позичальником зобов'язань перед державою (спалта податкових та інших платежів), а також врахування міри відповідності його діяльності інтерессам суспільства і місцевої громад (забезпечення зайнятості населення, участь у розвитку сільських територій, охорона довкілля тощо).

Отже, для посилення кредитування сільськогосподарських підприємств необхідно:

- задіяти заходи щодо посилення кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств шляхом активізація державної політики підтримки їх доходів;

- привести плату за кредитні ресурси у відповідность з видом позики, її цільовим використанням і рівнем дохідності сільськогосподарських підприємств;

- для збільшення обсягів довгострокових позик запровадити іпотечне кредитування;

- для впровадження іпотеки налагодити функціонування регульованого державного ринку земель сільськогосподарського призначення;

- забезпечити прозору і доступну для усіх сільськогосподарських підприємств, незалежно від їх організаційно-правової форми, процедуру нгадання пільгових кредитів з тим, щоб компенсаційні позики отримували не лише кредитоспроможні товаровиробники, а й такі, що виконують свої зобов'язання перед державою і суспільством [35].

На сьогоднішній день сільському господарству надають кредитів набагато менше, ніж іншим галузям. Це зумовлено перш за все тим, що банки не хочуть ризикувати, адже сільське господарство є досить нестабільною галуззю, до того ж збитковою, особливо тваринництво.

Нові кредити нефінансовим корпораціям (обсяги надані протягом періоду)

Не фінансові корпорації	За місяць, млрд.. дол.	За 12 місяців комулятивно
		млрд., грн	Зміна, %
	07.11	08.11	09.11	08.11	09.11	08.11	09.11
Усього	101,2	108,5	111,6	1165,8	1175,5	-0,1	0,8
Сільське господарство	4,3	4,1	4,6	48,2	50,0	3,1	3,8
Промисловість	39,4	38,6	38,4	400,9	403,7	1,3	0,7
Будівництво	3,2	5,2	4,8	40,2	41,1	7,1	2,3
Торгівля	41,7	45,6	51,3	527,4	530,5	-2,7	0,6

Як бачимо з даної таблиці сільському господарству надається найменша кількість кредитів, хоча їх вони значно потребують.

Кредит для аграріїв є одним із найважливіших зовнішніх джерел інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств поряд із бюджетним фінансуванням.

Висновки та пропозиції

кредит фінансовий управління

Курсова робота написана на прикладі СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" Шевченківського району Харківської області. Дане підприємство має досить стабільний фінансовий стан, але є не достатньо платоспроможним і ліквідним, тому виникла необхідність залучення коштів на умовах кредиту.

СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" брало кредит у Акціонерному комерційному банку «Базис», який відкрив позичальнику кредитну лінію на оплату кормів для птиці, тобто підприємство використало кредит для покриття потреби в обігових коштах за тимчасової відсутності власних джерел фінансування.

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з існуванням низки об'єктивних (товарне виробництво, товарний обмін, невідповідність руху товарних і грошових потоків) та суб'єктивних (незадовільна організація матеріально-технічного постачання, низький рівень менеджменту) факторів.

Обираючи форми і види кредитування, слід ураховувати особливості виробництва і реалізації продукції на підприємстві, а також порівнювати витрати підприємства за різних способів залучення кредитних ресурсів.

Важливим завданням фінансових служб є вибір оптимальних способів кредитування підприємства з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції, прискорення оборотності обігових коштів, зниження витрат і максимізація фінансових результатів.

Кредитування - одна з форм фінансового забезпечення діяльності підприємства.

Необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб'єкти господарювання нагромаджують вільні кошти, а інші - потребують цих коштів. Кредит сприяє розв'язанню суперечності між можливим тимчасовим «заморожуванням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. За допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту.

Доступ до кредитів, а, отже, до сучасних технологій дав змогу СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" використовувати виробничий потенціал повною мірою. Як показав аналіз фінансово-економічного стану підприємства краща оснащеність робочої сили привела до значного поліпшення технологічної ефективності.

Не можна вести свою господарську діяльність лише за рахунок взятого кредиту, оскільки позикові ресурси не дуже дешеві. Тому підприємству краще використати свої внутрішні резерви, ніж брати кредит. Так, у підприємства мають бути ліквідні запаси, реалізація яких (навіть зі знижками) все ж таки виявиться більш вигідною, ніж взяття певної суми кредиту. Також не треба забувати про своїх контрагентів. Одним із варіантів (який для підприємства знову ж таки може виявитися більш вигідним) є домовленість про дострокове погашення боргу. Ще одним варіантом є діаметрально протилежна ситуація --домовитися з постачальниками про відстрочку платежів. У свою чергу, якщо купується певне обладнання, то його можна взяти у лізинг, який, як правило, вигідніший, ніж кредит, оскільки відсоткові ставки за лізингом найчастіше нижчі за відсоткові ставки за кредит.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” станом на 16.10.2011/ Верховна Рада України/ Електронний ресурс: zakon.rada.gov.ua

2. Костюченко О.А. Банківське право: навч. посіб. / О.А. Костюченко. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: МАУП, 2000. - 240 с.

3. Азаренкова Г.М. Фінанси підприємств: навч. посіб. / Г.М. Азаренкова, Т.М. Журавель, Р. М. Михайленко. - К.: Знання-Прес, 2004. - с. 152.

4. Александрова М. М. Фінанси підприємств: підручник / М.М. Александрова, Н.Г. Виговська, Г.Г. Кірейцев. - Київ, 2009. - с. 128.

5. Партин Г.О. Фінанси підприємств: навч. посібник / Г.О. Партин, А.Г. Загородній. - Львів:ЛБІ НБУ, 2003. - с. 166.

6. Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки / Г. І. Пиріг // Економіка АПК. - 2004. - №1. - с. 108.

7. Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні / Л. Рябініна // Вісник Національного банку України. - 2002. - №1. - с. 26-29.

8. Івасів Б.С. Гроші та кредит: підручник / Б.С. Івасів. - Тернопіль: Карт-бланш, 2010. -С. 260.

9. Костюченко О.А. Банківське право: навч. посіб. / О.А. Костюченко. - 2-ге вид., перероб і доп. - К.:МАУП, 2004. - 240 с.

10. Мороз А. М. Банківська енциклопедія / А.М. Мороз. - К.: 1993. - 328с.

11. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: підручник / А. М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л. Д. Бурлак та ін. - 5-те вид., перероб. та допов. - К.: КНЕУ, 2004. - с. 223 - 292.

12. Тиркало Р.І. Банківська справа: навч. посіб. / Р.І. Тиркало. - Тернопіль: Карт-бланш. - 2001.

13. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. - М. ИНФРА-М, 1996. - 496с.

14. Берлач А.І. Система кредитування сільськогосподарських виробників / А.І. Берлач, Н.М. Фащенко // Фінанси України. - 2004. - №3. - с.44.

15. Савлук М.І. Гроші та кредит: підручник /М.І. Савлук, А.М. Мороз та ін. - 3-тє вид., перероб.і доп. - К. КНЕУ, 2002. - С.353.

16. Бордаков О.М. Банківські кредити та їх облік / О.М. Бордаков, М. Б. Кіданова // Економіка АПК і природокористування: Вісн./ХНАУ. - 2002. - №8. - с. 226 - 229.

17. Федоренко В.М. Денежное обращение и кредит капиталистических стран: учебник / В. М. Федоренко, А.В. Федоренко. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989. - 288с.

18. Амбросов В.Я. Формування кредитного ринку в системі агробізнесу США/ В.Я. Амбросов, О.М. Онєгіна // Економіка АПК. -2007.- №5. с.115.