Кредитування підприємств на прикладі ТОВ "Агротоп" Валківського району Харківської області

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Фінанси підприємств"

на тему:

«Кредитування підприємств на прикладі ТОВ «Агротоп» Валківського району Харківської області»

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів

1.2 Принципи кредитування

1.3 Основні види кредиту

РОЗДІЛ 2. ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВОМ

2.1 Аналіз фінансового стану

2.2 Стан кредитного забезпечення підприємства

2.3 Оцінка кредитоспроможності

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Оцінка ефективності кредитування

3.2 Альтернативні джерела кредитного забезпечення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

кругообіг кошти кредитування

ВСТУП

Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства є кредит. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.

Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб'єктів і об'єктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості.

Кредитор - це суб'єкт кредитних відносин, що надає вартість у тимчасове користування. Джерелом засобів для видачі позички можуть бути як власні засоби кредитора, так і позикові.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, що одержує позичку. Позичальниками можуть бути юридичні і фізичні особи, що мають недолік власних засобів, - держпідприємства, акціонерні товариства, приватні фірми, банки, держава, громадяни і т.д. Разом з тим одного бажання одержати позичку недостатньо для участі в кредитних відносинах як позичальника.

Кредитні операції - це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданню першим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості, зворотності.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Актуальність теми курсової роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

Метою курсової роботи є вивчення проблем пов'язаних з дотриманням умов кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи кредиторів в цьому напрямку.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Кругообіг коштів підприємсвт та необхідність залучення кредитів

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит -- це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства -- споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Рис. 1.1. Причини виникнення кредитних відносин

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди -- кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів належать:

галузева належність підприємства;

характер виробничого процесу;

сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

рівень організації виробництва;

рівень організації збуту й постачання;

інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша -- позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

готова продукція і товари;

платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий--серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких.

Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі розраховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.

На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна користуватися формулою:

Ко.б = ОК - ОКн - ОКпр + КЗ,

де К о.б -- необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

ОК -- потреба в оборотних коштах;

ОКн -- власні оборотні кошти на початок періоду;

ОКпр -- поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ -- зменшення кредиторської заборгованості.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.

Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаються з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів -- це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування. Період залучення кредиту визначається банком. Практика свідчить, що нині в Україні у зв'язку з високою інфляцією цей строк не перевищує 3 місяців.

У банківській практиці для визначення розмірів кредиту використовується метод, коли позика видається не в повному обсязі, а за мінусом визначеної частини у відсотках до заявленої величини кредиту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною, виходячи з його кредитоспроможності і ступеня ризику кредитування.

1.2 Принципи кредитування

Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій.

Банківське кредитування здійснюється згідно з принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності.

Принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообороту обігового капіталу.

Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не повинен перевищувати 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств та їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надаються в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єкта. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокового та довгострокового кредиту.

Від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним з джерел кредитування є повернення позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості за позичками в прострочену. При порушенні строків повернення та наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

Принцип цільового кредитування передбачає вкладення запозичених коштів в конкретні господарські процеси.

Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредиту - це відповідність між вартістю майна, що є заставою позички, і заборгованістю за позичкою.

Принцип забезпеченості кредитів має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає різне майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов'язані з великим ризиком для банку та надаються під високий процент.

Надаючи кредити юридичним та фізичним особам, банки вимагають не тільки повернення кредитів у встановлений термін, але й сплати процентів за користування ними. В цьому полягає принцип платності кредиту.

В умовах ринкових відносин процент стає об'єктивним супутником кредиту, складовою частиною позичкової операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на визначений термін грошових коштів.

За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої видатки та отримують прибуток.

1.3 Основні види кредиту

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

за формами та видами:

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають з приводу оренди майна.

за метою використання:

Кредити, що спрямовані на фінансування оборотних активів;

Кредити, що спрямовані на фінансування необоротних активів.

за терміном надання:

Короткострокові кредити надаються на термін не більше одного року.

Середньострокові кредити надаються на термін від одного до трьох років.

Довгострокові кредити (понад три роки).

залежно від забезпечення:

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю тощо.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів).

РОЗДІЛ 2. ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВОМ

2.1 Аналіз фінансового стану

ТОВ «Агротоп» розташоване в Західній частині Валківського району Харківської області, на відстані в 65 км від м. Харкова.

Територія господарства розташована в основному на рівнинному плато. Загальна земельна площа, станом на 31.12.2011 року складає 6660 га, в тому числі сільськогосподарські угіддя - 6343 га.

ТОВ «Агротоп» здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів діяльності, а також веде статистичну звітність і подає її у встановленому порядку та обсязі до органів державної статистики.

Середньооблікова кількість штатних та позаштатних працівників, зайнятих у сільському виробництві за останній рік склало 66 осіб.

Для аналізу фінансового стану підприємства використовується система взаємозалежних показників, які базуються на даних бухгалтерської й статистичної звітності підприємства. Аналіз фінансового стану має дві основні цілі: оцінити минулу фінансово-господарську діяльність підприємства; підготувати інформацію, яка необхідна для прогнозування. Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті рішення взаємозалежного набору аналітичних задач: визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу; виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства; визначення "вузьких" місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства; виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану. Результати фінансового аналізу використовуються: адміністрацією для прийняття управлінських рішень; зовнішніми користувачами (банками - для визначення кредитоспроможності підприємства, потенційними інвесторами - для визначення доцільності інвестицій, професійними учасниками фондового ринку - для визначення ціни акцій і тощо). Головним призначенням фінансової звітності підприємства є одержання інформації, яка дає достовірне й повне уявлення про майновий і фінансовий стан компанії. Зараз, відповідно до ПСБО, для прийняття економічних рішень до складу фінансової звітності, яка цілком характеризує фінансовий стан підприємства, відносяться: баланс; звіт про фінансові результати; звіт про рух коштів; звіт про власний капітал; примітки до звітів. Фінансовий стан підприємства аналізують за допомогою показників фінансової незалежності , прибутковості, ділової активності, майнового стану. Коефіцієнт фінансової незалежності розраховують як відношення усієї суми власних коштів до валюти балансу. Він показує ступінь незалежності підприємства від залучених коштів. Коефіцієнт фінансової стійкості визначається відношенням власних і довгострокових позикових коштів до валюти балансу і показує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Величина власних оборотних засобів або робочий капітал визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності. Маневреність робочого капіталу характеризує частку запасів, тобто матеріальних виробничих активів у власних обігових коштах, обмежує свободу маневру власним коштам.
Аналіз показників фінансової незалежності ТОВ «Агротоп» наведено в таблиці нижче. Таблиця 2.2

Аналіз показників фінансової незалежності підприємства за 2009-2011 роки

Показники	Значення, що рекомендується	Роки	Зміни (±)
		2009	2010	2011
1	2	3	4	5	6
Коефіцієнт «автономії»	›0,5	-0,24	-0,43	-0,31	-0,07
Коефіцієнт фінансової стійкості	0,85-0,90	0,93	0,79	0,83	-0,1
Величина власних оборотних засобів або робочого капіталу	збільшення	23206	26822	38759	15553
Маневреність робочого капіталу	збільшення	0,34	0,71	0,8	0,46
Аналізуючи показники фінансової незалежності ТОВ «Агротоп» за 2009-2011 роки можна зробити висновок, що коефіцієнт фінансової незалежності та коефіцієнт фінансової стійкості у 2011 році порівняно з 2009 роком зменшилися на 0,07 та 0,1 відповідно, що є негативним явищем для підприємства; величина власних оборотних засобів протягом 2009-2011 років збільшилася на 15553 грн., це свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності; маневреність робочого капіталу у 2011 році порівняно з 2009 роком збільшилася на 0,46. Платоспроможність підприємства визначають за допомогою коефіцієнтів: загальної ліквідності (покриття), який розраховується як відношення суми усіх оборотних засобів підприємства до поточних зобов'язань підприємства. Він характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року; швидкої ліквідності - розраховується як відношення суми грошових коштів, цінних паперів і дебіторської заборгованості до поточних зобов'язань підприємства. Він характеризує здатність підприємства розраховуватись за першочерговими зобов'язаннями за рахунок найбільш ліквідних активів. Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості характеризує здатність підприємства розрахуватись з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року. Результати розрахунку показників платоспроможності ТОВ «Агротоп» наведені в таблиці нижче.

Таблиця 2.2

Аналіз показників платоспроможності ТОВ «Агротоп» за 2009-2011 роки

Показники	Значення, що рекомендується	Роки	Зміни (±)
		2009	2010	2011
1	2	3	4	5	6
Коефіцієнт покриття	?2	10,31	3,43	7,17	-3,14
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,7-0,8	6,47	1,72	2,19	-4,28
1	2	3	4	5	6
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	›0,2	0,04	0,02	0,19	0,15
Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості	=1,0	53,19	2,33	3,15	-50,04

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що коефіцієнт покриття та швидкої ліквідності мали тенденцію до зниження, так у 2009 році 10,31 та 6,47, а у 2011 - 7,17 та 2,19 відповідно; коефіцієнт абсолютної ліквідності у 2011 році порівняно з 2009 - зріс на 0,15.

Рентабельність оцінюють за допомогою показників рентабельності капіталу, рентабельності власного капіталу, рентабельності виробництва продукції, рентабельності виробничих фондів.

Рентабельність капіталу розраховують як відношення чистого прибутку до загальної вартості активів підприємства. Характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство, показує скільки прибутку припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи.

Рентабельність власного капіталу визначається діленням чистого прибутку на загальну вартість власного капіталу, показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу.

Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення чистого прибутку до вартості основних і оборотних виробничих фондів, характеризує скільки припадає чистого прибутку на одиницю вартості виробничих фондів.

Рентабельність продукції підприємства визначається відношенням прибутку від реалізації до собівартості продукції. Характеризує прибутковість або доходність виробництва продукції, показує, скільки одиниць прибутку отримало підприємство з кожної грошової одиниці витраченої на виробництво цієї продукції.

Аналіз показників рентабельності ТОВ «Агротоп» наведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Аналіз показників рентабельності ТОВ «Агротоп» за 2009-2011 роки

Показники	Роки	Зміни(±)
	2009	2010	2011
Рентабельність капіталу	-0,32	-0,25	0,092	0,41
Рентабельність власного капіталу	-1,32	0,56	-0,3	1,02
Рентабельність виробничих фондів	-0,61	-0,73	0,28	0,89
Рентабельність продукції підприємства	-0,38	-0,59	-0,21	0,17

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що рентабельність капіталу, рентабельність власного капіталу, рентабельність виробничих фондів та рентабельність продукції підприємства за досліджуваний період зросли на 0,41, 1,02, 0,89 та 0,17 відповідно, що є позитивною тенденцією в діяльності підприємства.

Ділову активність підприємства оцінюють за допомогою показників оборотності активів, фондовіддачі, оборотності оборотних коштів, дебіторської і кредиторської заборгованості.

Оборотність активів, ресурсовіддача розраховується відношенням чистої виручки від реалізації до загальної вартості активів, показує скільки отримало підприємство чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активи.

Фондовіддача визначається відношенням чистої виручки від реалізації до загальної вартості основних виробничих фондів, показує скільки виручки від реалізації продукції припадає на одиницю основних виробничих фондів.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів розраховується діленням чистої виручки від реалізації на загальну суму оборотних коштів, показує кількість оборотів оборотних коштів за період, або скільки виручки від реалізації припадає на одиницю оборотних коштів.

Період одного обороту оборотних коштів визначається діленням кількості днів періоду, який аналізується на кількість оборотів оборотних коштів у періоді і характеризує середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується відношенням чистої виручки від реалізації до середньої дебіторської заборгованості, показує у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість.

Період погашення дебіторської заборгованості визначається шляхом ділення кількості днів періоду, який аналізується на кількість оборотів дебіторської заборгованості у періоді і характеризує середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення.

Період погашення кредиторської заборгованості розраховується відношенням добутку середньої кредиторської заборгованості і кількості днів періоду, який аналізується, до собівартості реалізації.

Аналіз показників ділової активності ТОВ «Агротоп» наведено у таблиці нижче.

Таблиця 2.4

Аналіз показників ділової активності ТОВ «Агротоп» за 2009-2011 роки

Показники	Роки	Зміни(±)
	2009	2010	2011
1	2	3	4	5
Оборотність активів (коефіцієнт ресурсовіддачі)	0,72	0,4	0,78	0,06
Фондовіддача	2,02	1,4	3,8	1,78
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів	-3,02	0,51	1	4,02
Період одного обороту оборотних коштів	119	706	360	241
1	2	3	4	5
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	2,38	2,14	6	3,62
Період погашення дебіторської заборгованості	151	165	60	-91
Період погашення кредиторської заборгованості	-6,22	-133,7	-32,16	-25,94

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що показники оборотності активів, фондовіддача, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зросли у 2011 році порівняно з 2009 роком на 0,06, 1,78 та 3,62 відповідно. Період одного обороту оборотних коштів зріс з 119 у 2009 до 360 - у 2011 році, що є негативним явищем у діяльності підприємства.

Майновий стан підприємства характеризують наступні показники:

частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах розраховується як відношення оборотних виробничих фондів до загальної суми оборотних активів, характеризує частку оборотних коштів у виробничій сфері;

частка основних засобів в активах розраховується як відношення залишкової вартості основних засобів до загальної вартості активів, характеризує частку коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу;

коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості;

Коефіцієнт оновлення основних засобів - показує, яку частку наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби;

Частка оборотних виробничих фондів в активах - характеризує мобільну частку виробничих фондів у валюті балансу;

Коефіцієнт мобільності активів - показує скільки оборотних коштів припадає на одиницю необоротних: потенційну мобільність перетворення активів у ліквідні кошти.

Аналіз показників майнового стану наведено у таблиці нижче.

Таблиця 2.5

Аналіз показників майнового стану ТОВ «Агротоп» за 2009-2011 роки

Показники	Роки	Зміни(±)
	2009	2010	2011
1	2	3	4	5
Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах	0,25	0,09	0,16	-0,09
Частка основних засобів в активах	0,36	0,27	0,2	0,56
Коефіцієнт зносу основних засобів	-0,35	-0,44	-0,56
Коефіцієнт оновлення основних засобів	-0,06	-0,01	-0,27	-0,21
Частка оборотних виробничих фондів в активах	0,16	0,06	0,12	-0,04
Коефіцієнт мобільності активів	1,8	2,5	3,9	2,1

Аналізуючи показники таблиці можна зробити висновок, що коефіцієнт мобільності активів у 2011році зріс на 2,1 у порівнянні з 2009 роком. Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах та коефіцієнт оновлення основних засобів зменшились на 0,09 та 0,21 відповідно що є негативним явищем.

2.2 Стан кредитного забезпечення підприємства

Економічне зростання різних суб'єктів господарювання потребує гармонійного поєднання залучення необхідної кількості ресурсів та їх ефективного використання. При цьому в умовах розвитку ринкових відносин на перший план вихо-дять питання ресурсного забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, де визначальне місце з погляду реалій віт-чизняної економіки займає таке джерело, як кредитні ресур-си. Це обумовлено, насамперед, привалюванням у розвитку вітчизняного банківського сектору економіки відносно до інших сегментів фінансового ринку, здатних акумулювати та забезпечувати потреби різних суб'єктів господарювання у відповідних ресурсах. Однак у той же час кількість кредитних ресурсів є обмеженою внаслідок специфіки розвитку банків-ського сектору економіки, ряду об'єктивних та суб'єктивних причин щодо загального економічного розвитку.

Під кредитним забезпеченням розуміють діяльність із залучення, розміщення та використання ресурсів, які є за своєю сутністю кредитними ресурсами.

Функції кредитного забезпечення:

Відтворювальна - яка визначається метою залучення кредитних ресурсів, наприклад, для поповнення обігових коштів.

Розподільча - прояв якої позначається на ефективній підтримці структури капіталу з метою виконання покладених на підприємство зобов'язань та визначених цілей згідно з напрямами ведення його господарської діяльності.

Контрольна - яка визначається з погляду наслідування поняття "кредитне забез-печення" властивостей категорії "кредит" та розкривається через прийнятне співвідношення залучених та власних ресу-рсів, спрямованих на задоволення потреб виробництва.

Кредитне забезпечення підприємств це наявність такого обсягу необхідних кредитних ресурсів, що є достатнім для функціонування підприємства, ефективного ведення його виробничо-господарської діяльності та збереження стабільного фінансового стану.

Специфічні принципи, що притаманні виключно кредитному забезпеченню підприємств:

достатність - отримання такої суми кредитних ресурсів, яка найбільш оптимально забезпечить ефективність функціонування підприємства;

доступність - отримання кредитних ресурсів на таких умовах, коли інтереси кредитора і позичальника взаємоузгоджуються найбільшою мірою;

своєчасність - отримання кредитних ресурсів у період найбільш гострої потреби.

2.3 Оцінка кредитоспроможності

Кредитоспроможність суб'єкта господарювання - це наявність у нього передумов для отримання кредиту та його вчасного повернення у термін, передбачений угодою.

Кредитоспроможність позичальника характеризується такими рисами:

* репутація позичальника, яка визначається своєчасністю розрахунків за раніше отримані кредити, якість поданих звітів, відповідальність і компетентність керівництва;

*стійкий фінансовий стан і здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію;

* можливість, за необхідності, мобілізувати грошові кошти з різних джерел.

Паралельно з цим, банк здійснює оцінку прибутку, який він отримає при кредитуванні конкретних витрат позичальника, і порівнює його з середньою прибутковістю банку. Рівень прибутків банку має бути пов'язаний з мірою ризику при кредитуванні. Банк оцінює розмір прибутку, що отримує позичальник, з погляду можливості сплати банку процентів при здійсненні нормальної фінансової діяльності й визначає ступінь ризику, який він хотів узяти на себе в цій ситуації.

Банк розглядає також:

* мету використання кредитних ресурсів;

* суму кредиту, яку оцінюють, беручи з основу проведення позичальником заходів, спрямованих на визначення ліквідності балансу, співвідношення між власними і позиковими коштами;

* погашення кредиту, яке досліджують шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, наданих гарантій і використання заставного права;

* забезпечення кредиту, тобто вивчення статуту і положення з погляду визначення прав банку брати в заставу під видану позику активи позичальника, включаючи цінні папери.

Під час аналізу кредитоспроможності використовують низку показників, найважливіші з яких - норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність.

Схематично процес оцінювання комплексу умов, що визначають кредитоспроможність позичальника, можна виразити як: "солідність" клієнта, прибутковість діяльності позичальника, мету отримання кредиту, суму кредиту, умови погашення позики, забезпеченість кредиту.

Під час аналізу кредитоспроможності клієнта, залежно від виду кредиту, що видається, і мети дослідження розрізняють оперативну і загальну кредитоспроможність.

Аналіз коефіцієнтів кредитоспроможності здійснюють у кілька етапів.

І етап. Визначення коефіцієнтів кредитоспроможності й класу позичальника.

Система коефіцієнтів подана на рис. 2.3.1.

Рис. 2.3.1. Система коефіцієнтів кредитоспроможності

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина короткотермінових зобов'язань підприємства може бути негайно погашена за рахунок грошових коштів клієнта; характеризує можливість суб'єкта господарювання мобілізувати грошові кошти для покриття короткотермінової заборгованості; чим вище значення цього коефіцієнта, тим надійніший позичальник.

Слід мати на увазі, що всі банки використовують показники кредитоспроможності, однак кожен формує власну кількісну систему оцінювання позичальника, поділяючи їх на три категорії: надійний (кредитоспроможний), нестійкий (обмежено кредитоспроможний), ненадійний (некредитоспроможний). Позичальник, визнаний надійним, кредитується на загальних умовах; у цьому разі може бути застосований і пільговий порядок кредитування. Якщо позичальник є нестійким клієнтом, то при укладанні кредитного договору передбачаються норми контролю за його діяльністю і поверненням кредиту (гарантія, щомісячна перевірка забезпечення, умови заставного права, підвищення процентних ставок та ін.). Якщо позичальник - ненадійний клієнт, то кредитувати його недоцільно. Банк може надавати позику тільки на особливих умовах, передбачених у кредитному договорі.

Коефіцієнт покриття поточної ліквідності показує, яку частину поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити, мобілізувавши всі оборотні кошти.

Проміжний коефіцієнт покриття критичної ліквідності характеризує частину короткотермінових зобов'язань організації, яка може бути погашена в короткий термін за рахунок коштів найбільш ліквідних активів.

Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу відображає, яка частина функціонуючого капіталу "заморожена" у виробничих запасах.

Коефіцієнт забезпеченості показує, якою мірою оборотні кошти або майно організації сформовані за рахунок власних джерел.

Наведені коефіцієнти розраховуються на початок і кінець кредитного періоду, тоді ж проводиться оцінювання їх динаміки і порівняння з нормативами, встановленими банком. У процесі аналізу може бути зроблене ранжування коефіцієнтів за важливістю. Методика ранжування коефіцієнтів і розрахунку у кожного банку може бути власна, це його комерційна таємниця, яка не повідомляється клієнтам.

Крім цього, в процесі аналізу визначають і оцінюють такі показники:

* чисті активи підприємства; активи - зобов'язання (довготермінові й короткотермінові);

* чисті ліквідні активи; ліквідні активи - короткотермінові зобов'язання;

* власні поточні активи; поточні активи - короткотермінові зобов'язання.

Власні поточні активи - це активи, що залишилися після погашення короткотермінових зобов'язань. їх ще називають робочим капіталом. Зростання величини цього показника свідчить про зростання власного майна організації та її платоспроможності.

Порівняння фактичних показників кредитоспроможності з встановленими банком кредитами дає змогу попередньо встановити клас позичальника.

З метою точнішого визначення кредитоспроможності позичальника, а отже, й рівня фінансового ризику банку, проводять аналіз за чинниками зазначених показників.

Аналіз показників кредитоспроможності за чинниками:

* спрямований на з'ясування впливу на рівень показників кредитоспроможності зміни окремих чинників. Зокрема, ліквідних ресурсів, різних видів заборгованості;

* сприяє визначенню основного чинника, вплив якого на зміну того чи іншого коефіцієнта кредитоспроможності є найбільшим. У процесі контролю за здійсненням кредитного договору банк і позичальник мають якнайуважніше стежити за негативною зміною цього чинника, здатного призвести до зростання кредитного ризику банку.

Структурний аналіз дає змогу прогнозувати зміни у кредитоспроможності позичальника, а саме:

* оцінку стану й тенденції елементів ліквідних активів;

*стан кредиторської заборгованості перед банком та іншими кредиторами, що надає банку можливість прогнозувати ймовірність виникнення проблем у діяльності підприємства, погіршення їх фінансового стану й кредитоспроможності, а також розробляти і включати у кредитний договір умови, що гарантують інтереси банку.

Не рекомендується підвищувати рівень кредитоспроможності позичальника або визначати умови його кредитування за ситуацій:

* збільшення значення коефіцієнта ліквідності тільки за рахунок зростання дебіторської заборгованості або залишків готової продукції;

* підвищення коефіцієнта покриття за рахунок зростання залишків готової продукції, не забезпеченої угодами щодо збуту, залишків сировини, які важко реалізувати, й незавершеного виробництва;

* погіршення структури ліквідних коштів;

* фактичної наявності власних оборотних коштів в обсязі їх мінімальної потреби;

* зростання показників забезпеченості власними коштами малих виробничих структур, пов'язаних із ризиковою діяльністю організації;

* поліпшення показника забезпеченості виробничої діяльності угодами за рахунок угод з некредитоспроможними покупцями й постачальниками;

* скорочення боргових зобов'язань банку у зв'язку з використанням неякісної сировини.

II етап. Визначення рейтингу позичальника

При розрахунку кредитоспроможності на попередніх етапах було визначено попередній клас позичальника. В результаті аналізу може виникнути ситуація, коли різні коефіцієнти кредитоспроможності одночасно вказують на різні класи одного позичальника. У цьому разі необхідно визначити рейтинг позичальника.

Для оцінювання кредитоспроможності клієнта банк використовує різноманітні джерела інформації (2.3.2).

Основне джерело інформації для оцінювання кредитоспроможності господарських організацій - їх баланс із пояснювальною запискою. Аналіз балансу дає змогу визначити, які кошти мають у розпорядженні підприємства та якої величини кредит вони забезпечують.

Рис. 2.3.2. Джерела інформації

При роботі з активом балансу необхідно звернути увагу на такі обставини.

1. При формуванні застави основних коштів (будівель, обладнання тощо), виробничих запасів, готової продукції, товарів, інших запасів і втрат право власності заставника на вказані цінності має підтверджуватися включенням їх вартості до складу відповідних балансових статей.

2. Залишок коштів на розрахунковому рахунку має відповідати даним банківської виписки на звітну дату.

3. При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на терміни її погашення, оскільки надходження боргів позичальника може стати для нього одним із джерел повернення кредиту.

При розгляді пасивної частини балансу особливу увагу необхідно звернути на вивчення розділів, що характеризують стан позикових коштів.

1. Проаналізувати кредитні договори за позиками, заборгованість за якими відображаємо у балансі й котра не погашена на дату запиту про кредит, пересвідчившись, що вона не є протермінованою.

2. Наявність протермінованої заборгованості за кредитами інших банків - негативний чинник, що свідчить про помилки й прорахунки в діяльності позичальника, яку, можливо, планується тимчасово компенсувати за рахунок нового кредиту.

3. Крім цього, необхідно проконтролювати, що пропонується як застава на забезпечення кредиту, чи не була вона закладена іншому банку.

4. Оцінюючи стан кредитної заборгованості, потрібно пересвідчитись, чи спроможний позичальник вчасно розрахуватися за отримані кредити.

Однак аналіз балансу дає лише загальне уявлення про кредитоспроможність. Тому для розрахунку якісних показників кредитоспроможності використовуються дані оперативного обліку, фінансового планування, зведення, що нагромаджуються у банках, статистичних органах, дані анкет клієнтів, інформація постачальників, результати обробки даних вивчення за спеціальними програмами, відомості спеціального бюро щодо оцінки кредитоспроможності підприємств.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку механізму кредитного забезпечення. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитної політики, її змісту, природи й сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного забезпечення та їх використання на практиці. Однією із причин, яка гальмує стійкий розвиток підприємництва в Україні, є обмеженість кредитно-фінансових ресурсів. На сьогодні абсолютна більшість кредитів, що надаються комерційними банками, - короткострокові. Примусити вільні фінансові кошти працювати на поліпшення фінансової стійкості підприємства досить складно.

Головними перешкодами у кредитуванні підприємств залишаються висока вартість кредиту, його недостатнє заставне забезпечення, труднощі з

одержанням довгострокових кредитів. Це пояснюється тим, що довгострокові кредити ризикованіші для банку у зв'язку з нестабільним економічним становищем в Україні, невідомими перспективами валютного курсу гривні, порівняно високим рівнем інфляції та іншими чинниками (по-ведінка інвесторів, відносини з МВФ тощо). Окрім цього, додаткові фінансові вливання потрібні якраз "проблемним" підприємствам, банки ж надають кредити тим, які мають значний стабільний оборот і дохід. За останні роки в Україні існує тенденція щодо збільшення кількості збиткових підприємств, оскільки вони використовували кредитні ресурси в основному для отримання прибутку, а не для підтримки та розвитку підприємства. Саме це зумовлює небажання кредитних установ зміцнювати кредитну політику, а суб'єктів економічної діяльності змушує здійснювати пошуки альтернативних джерел кредитних ресурсів. Вирішити труднощі з отриманням коштів, поліпшити фінансовий стан, зміцнити економічну безпеку можна за допомогою сучасної форми кредитування - овердрафту. Овердрафт (контокорентний кредит) - форма короткострокового кредиту, сутність якого полягає у списанні коштів із розрахункового рахунку клієнта понад їх залишок.

Контокорентний кредит може використовуватися для: придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів та подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерними особливостями овердрафту є: визначення ліміту кредитування та можливість скасування кредитної угоди у будь-який час. Від звичайної позики відрізняється тим, що

кошти можна отримати без застави. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, а тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів. Овердрафт не зовсім зручний для капіталовкладень; як правило, це кредит під обігові кошти лише платоспроможним позичальникам. Кредитування у формі овердрафту досить ризиковане для банку в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні. Водночас варто наголосити на неврегульованості питань, пов'язаних із запровадженням овердрафту: по-перше, відсутнє законодавче визначення такого виду кредиту; по-друге, треба опанувати й адаптувати світовий досвід використання контокорентних кредитів тощо. Загалом існує ціла низка проблем, що потребують негайного розв'язання. Цьому мав би слугувати документ, у якому б визначився статус конкретного кредиту. Таким документом має бути Положення НБУ "Про кредитування", яке останнім часом не відповідає реаліям кредитного ринку України. Очевидними були вади цього Положення й у теоретичному плані, насамперед, стосовно поданої в ньому класифікації кредитів. Зрештою, в лютому 2004 року НБУ визнав Положення “Про кредитування ” таким, що втратило силу. Однак, за результатами опитування, майже половина кредитних операцій сьогодні відбувається в овердрафтній формі, і ця операція знаходиться на першій сходинці у рейтингу нових кредитних ресурсів. Збільшити кредитні ресурси підприємство може не лише за рахунок кредитів банків чи інших кредитних установ, а ще й, як свідчить практика, значно більшою мірою - за рахунок кредиторської заборгованості. Ця форма кредитування має свої переваги, однак вона не поліпшує фінансової стійкості й економічної безпеки підприємства. За несвоєчасну оплату товарів, робіт чи послуг, податків, комунальних платежів підприємство платить штрафи, проценти. Якщо на рахунку підприємства є платіжні засоби, а строк розрахунків із кредиторами й працівниками підприємства ще не настав, то ці кошти, якщо встигнути, можна "запустити" в оборот. У цій ситуації такий кредит поліпшує фінансову стійкість підприємства. У сучасних умовах господарювання значної шкоди економічній безпеці фірми завдає дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість - це товарний кредит споживачам на певний термін під проценти.

Дебіторська заборгованість має свої плюси і мінуси. Недоліком є те, що продавець несе прямі витрати оборотних засобів, у результаті чого уповільнюється швидкість їх обороту, а також побічні наслідки, пов'язані з ускладненням обліку і контролю. Проте водночас слід мати на увазі, що надання покупцям продукції у кредит призводить до зростання обсягу її реалізації, а відповідно, й до збільшення суми прибутку підприємства. Правильно розроблена і проведена кредитна політика щодо покупців (а саме: умови розрахунків із покупцями, встановлення граничних строків надання товарного кредиту, розроблення стандартів кредитоспроможності покупців, політики інкасації дебіторської заборгованості тощо) зменшують зростання ризику безнадійних боргів. Прискорити інкасацію дебіторської заборгованості можна за допомогою векселів і факторингу. Вексель став зручним механізмом розрахунків між підприємствами, бо саме з його допомогою можна відстрочити виплату партнерові "живихгрошей". Використання перевідного векселя вирішує питання короткострокового фінансування, скорочуючи час розрахунків між підприємствами. У рейтингу нових кредитних ресурсів авалювання векселя знаходиться на другій сходинці після овердрафту. Використання векселя має ряд переваг:

- за відсутності обігових коштів можна виписати вексель;

- вексель може бути заставою під час отримання кредиту;

- вексель можна облікувати у банку й отримати готівку;

- під час розрахунку із постачальниками краще мати вексель, аніж дебіторську заборгованість;

- вексель дає змогу кредиторові передавати своє право вимоги іншим особам;

- вексель зменшує суму податку на прибуток.

Однак найголовнішим призначенням векселя є відстрочення платежу. Вексельні розрахунки сприяють зміцненню економічної безпеки підприємства, проте через нерозвиненість фондового ринку та значний ризик неплатежів в Україні вони перебувають на етапі становлення.