Дослідження фінансового стану підприємства на прикладі ПП "Керамік"

64

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

У ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маніпулюючи коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також мінімізувати витрати на його розширення, оновлення.

Визначення меж фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємств коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і, в кінцевому рахунку, до банкрутства, а надлишкова стійкість буде перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами. Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Мета аналізу полягає в тому, щоб оцінити фінансовий стан підприємства, а також у тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам треба вести цю роботу. Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб дати зведену систему показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, необхідних для прийняття ділових виробничо - господарських та управлінських рішень щодо покращення або стабілізації становища.

Разом з тим, фінансовий стан - це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішнім середовищі. Воно визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим і іншим відносинам. Тому система наведених показників має на меті показати його стан для зовнішніх споживачів, так як при розвитку ринкових відносин кількість користувачів фінансової інформації значно зростає. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для керування окремими показниками і, відповідно, для посилення їх впливу на поліпшення фінансового клімату.

Головна мета даної випускної кваліфікаційної роботи - дослідити фінансовий стан підприємства на основі застосування методик аналізу - на прикладі ПП « КЕРАМІК », виявити основні проблеми виробничо - господарської діяльності та знайти шляхи поліпшення фінансового стану аналізованого підприємства. Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- Вивчити методичні основи проведення аналізу фінансово -господарської діяльності;

- Дати коротку характеристику ПП «КЕРАМІК»;

- Провести аналіз ліквідності і рентабельності підприємства;

- На основі такого аналізу розробити пропозиції щодо вдосконалення фінансово - господарської діяльності підприємства.

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПЦІЇ ТЕОРІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Класифікація видів прибутку та його функції

Прибуток - це різниця між ціною товару і витратами на виготовлення товару - його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Натомість, відповідно до оподаткування прибутку підприємств, прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних і нематеріальних активів.

Також, визначення категорії «прибуток» висвітлено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», де прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрат. Дане визначення сутності прибутку є досить лаконічним, проте не повністю висвітлює зміст даного терміну, характеризуючи поняття прибутку, насамперед з кількісного боку, що є очевидним, проте при цьому не розкривається його економічна природа.

Вчений економіст Поддєрьогін А. М. пов'язує виникнення прибутку з появою категорії «витрати». Він зазначаю що «прибуток - це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу».

Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти.

Отже, підходи щодо визначення економічного змісту прибутку є досить не однозначними і єдиного розуміння, щодо природи прибутку серед економістів немає.

Дослідження різних точок зору вітчизняних та зарубіжних вчених- економістів щодо походження, сутності прибутку, дозволяє уточнити його визначення.

Ми пропонуємо розуміти прибуток, як форму комплексного доходу, що утворюється в результаті господарської діяльності підприємства, з вирахуванням усіх витрат і платежів, які підприємство понесло і сплатило в ході створення і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Отже, роздивляючись сутність прибутку, у світлі сучасної економічної парадигми, слід підкреслити такі його характеристики:

а) прибуток являє собою форму доходу підприємця, здійснюючого певний вид діяльності. Ця зовнішня, найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для його повної характеристики, тому що як у ряді випадків активна діяльність в будь-якій галузі може бути і не пов'язана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і т. д.);

б) прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху;

в) прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вправного та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об'єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки залишитися без очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є в певному розумінні і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності;

г) прибуток характеризує не весь дохід, отриманий в процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину доходу, яка є «очищеною» від затрат, понесених на здійснення цієї діяльності. Іншими словами, у кількісному виразі прибуток є показником, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними затратами у процесі здійснення підприємницької діяльності;

д) прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку усіх пов'язаних з ним основних показників - вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених затрат і т.п., а також з діючим порядком його податкового регулювання.

Виходячи із зазначених характеристик прибутку, значення його полягає в тім, що він є:

а) основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування;

б) об'єктом оподаткування та джерелом сплати податків.

Як провідна категорія ринкових відносин, ми дійшли висновків, що прибуток виконує такі важливі функції:

а) слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;

б) є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства. За показником прибутку визначається частка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних товариств);

в) в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально- технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;

г) прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов'язані з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;

д) прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розмір прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства, держава стимулює ділове активність суб'єктів господарювання.

В управлінні прибутком велике значення має його класифікація, яка в економічній літературі представлена різними критеріями, тому з метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють такі види прибутку підприємства:

маргінальний прибуток - це різниця між чистим доходом підприємства та змінним витратами, пов'язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

валовий прибуток, що обчислюється різниця між чистим доходом підприємства та виробничою собівартістю реалізованої ним продукції, яка, крім змінних витрат, включає ще й накладні виробничі витрати;

операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов'язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді;

прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - визначається як алгебраїчна сума загального прибутку від операційної діяльності (який підприємство отримало від реалізації продукції, робіт, послуг) та доходів і втрат від іншої діяльності:

прибуток від звичайної діяльності підприємства визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку;

чистий прибуток підприємства визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності.

Проте, це не єдина класифікація видів прибутку в економічній літературі, їх існує досить велика кількість, єдиного підходу щодо видів прибутку немає. В таблиці 1.1 наведено найбільш поширену класифікацію видів прибутку.

Таблиця 1.1 - Класифікація прибутку

№	Ознака класифікації прибутку підприємства	Види прибутку за відповідними ознаками
1.	За потребами	загальний прибуток, валовий, торговельний;
2.	За характером відбиття в обліку	бухгалтерський і економічний прибуток підприємства;
3.	За характером діяльності підприємства	прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій;
4.	По основних видах господарських операцій підприємства	прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій;
5.	По основних видах діяльності підприємства	прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності;
6.	За складом елементів, що формують прибуток	маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства;
7.	За характером оподаткування прибутку	оподатковувану і не оподатковувану податком його частини;
8.	По достатності рівня формування	низький, нормальний і високий прибуток підприємства;
9.	За характером використання в складі чистого прибутку	споживану частину, та ту, що капіталізується;
10.	За ступенем використання	нерозподілений і розподілений прибуток.

Проаналізувавши економічну сутність прибутку, можна дійти висновку, що він дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників і власника підприємства. Оскільки поряд із фінансуванням виробничого розвитку підприємства, прибуток спрямовується на задоволення споживчих і соціальних потреб.

Покриваючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок прибутку, підприємство має забезпечувати оптимальне співвідношення між накопиченням і споживанням із тим, щоб ураховувати умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати працівників підприємства до підвищення продуктивності праці.

1.2 Формування прибутку на підприємстві

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Прибуток є показником результативності діяльності підприємства і тому на нього впливає велика кількість внутрішніх і зовнішніх факторів

До зовнішніх факторів належать:

а) інфляційні процеси;

б) законодавство, зокрема податкове;

в) науково-технічний прогрес в конкретній сфері діяльності;

г) соціальний розвиток регіону.

До внутрішніх факторів належать:

а) безпосередні внутрішні фактори:

обсяг виробництва і продажу;

собівартість продукції;

ціна продукції.

б) опосередковані внутрішні фактори:

після продажний сервіс;

маркетингова, зокрема рекламна діяльність;

стан зношення основних фондів;

співвідношення між власним і запозиченим капіталом.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Щодо формування прибутку підприємства, то існує два підходи: бухгалтерський і економічний.

Прибуток, відповідно до П(С)БО в Україні підприємства поділяється на:

а) прибуток (збиток) від звичайної діяльності:

прибуток (збиток) від операційної діяльності (від основної діяльності і іншої операційної діяльності);

прибуток (збиток) від фінансових операцій (дохід (утрати) від інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства; дохід (утрати) від спільної діяльності; дивіденди одержані; відсотки, одержані за облігаціями та іншими цінними паперами; інші доходи від фінансових операцій);

прибуток (збиток) від іншої звичайної діяльності (реалізація фінансових інвестицій; реалізація основних засобів; реалізація нематеріальних активів; реалізація інших необоротних активів; ліквідація необоротних активів; дохід від неопераційних курсових різниць; дохід від безоплатно отриманих оборотних активів; інші доходи (утрати) від звичайної діяльності);

б) прибуток (збиток) від надзвичайних подій (утрати від стихійного лиха; утрати від технічних катастроф і аварій; відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи і витрати).

Як уже зазначалося раніше загальний прибуток підприємства складається з прибутку, отриманого підприємством від звичайної діяльності та від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності становить близько 95 % загальної суми отриманого підприємством прибутку. Більша частка прибутку від звичайної діяльності припадає на прибуток від операційної діяльності, зокрема від здійснення основної діяльності підприємства (реалізації продукції, робіт, послуг).

Загальна схема формування прибутку підприємства зображена на рисунку 1.1.

64

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 1.1 - Загальна схема формування прибутку підприємства

Прибуток від іншої операційної діяльності складається з прибутку від реалізації оборотних активів (запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, залишків незавершеного виробництва тощо), реалізації іноземної валюти, якою підприємство володіє з метою забезпечення операційної діяльності (наприклад, імпортування сировини, комплектуючих), прибуток від операційної оренди та інших операцій підприємства, що не належать до фінансової або інвестиційної діяльності.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак, незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

На рисунку 1.2 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції.

Рисунок 1.2 - Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);

амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості.

Однак, вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

Отже, формування прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного суб'єкта господарської діяльності і для суспільства в цілому, оскільки прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

1.3 Розподіл прибутку підприємства

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різних потреб.

По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет.

По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків залишається в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Завдання фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Як правило, одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга - на розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми.

Зокрема сума прибутку спрямовується:

на виплату дивідендів;

поповнення статутного капіталу;

створення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишилася в розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку представлена на рисунку 1.3.



Рисунок 1.3 - Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

асигнована частина має певне цільове призначення;

неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена в вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально- технічної бази підприємства.

Це обмеження може бути зняте товариствами в будь-який момент.

Значимість розподілу і використання чистого прибутку, зумовлена тим, що від результатів цього розподілу залежить не лише темпу розвитку підприємств на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних і соціальних потреб персоналу.

Одним з основних етапів розподілу і використання чистого прибутку підприємства є формування системи фондів, резервів та спрямування його на інші потреби.

У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

фонд коштів, які спрямовуються на розвиток і вдосконалення виробництва;

фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

фонд коштів для матеріального заохочення;

резервний фонд;

фонд коштів, які спрямовуються на виплату дивідендів;

відрахування на інші цілі.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва (фонд накопичення) витрачається на задоволення потреб, які пов'язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємство.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково- дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитах на інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовуються в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

утримання об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

інші подібні витрати (на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи.

В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Частина прибутку після сплати податків, формування резервного фонду і виплати дивідендів (для акціонерного товариства) перебуває у вигляді нерозподіленого прибутку.

Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства.

Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами, як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен складати не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотків (в акціонерних товариствах - не менше 5 % чистого прибутку).

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями та інші заходи, передбачені засновницькими документами.

Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства.

Відповідно до Закону України від 23.22.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери і фондову біржу» (зі змінами та доповненнями) основними джерелами сплати дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства.

Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсумками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету.

У тому разі, чистий прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів може провадитися за рахунок резервного капіталу. Отже, для нарахування дивідендів, крім чистого прибутку поточного року, можуть бути використані нерозподілений прибуток та резервний капітал.

Здебільшого дивіденди виплачуються у грошовій формі. Однак дивіденди можуть виплачуватися й у вигляді акцій. Такі дивіденди мають назву акції-дивіденди.

Таким чином, для нарахування дивідендів за привілейованими акціями існує два потенційні джерела: нерозподілений прибуток та резервний капітал, а для простих акцій - лише одне джерело - нерозподілений прибуток.

Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного товариства повинен містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року. Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нормою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше - один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір невеликий. Це пов'язано з тим, що чекання майбутніх дивідендів є одним із найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій. Дивіденди визначаються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від її номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів.

Товариство зобов'язане продати або анулювати власні акції не пізніше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього часу розподіл прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадяться без урахування и кісних акцій, придбаних товариством.

У світовій практиці нерозподіленому прибуткові, що залишається в розпорядженні підприємств, приділяють велику увагу, бо його можна використовувати для поповнення капіталу шляхом формування запасного і додаткового капіталу, резерву стабілізації дивідендів. Таке самофінансування є важливим для національного бізнесу і тому, що відповідно до нових національних стандартів обліку і звітності нерозподілений прибуток теж став складовою капіталу підприємства (товариства).

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення певних потреб.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів.

Механізм розподілу чистого прибутку повинен бути таким, аби всебічно сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання та водночас збільшувати доходи держави. В умовах переходу до ринкових відносин для забезпечення потреб підприємств і державних потреб важливою проблемою розподілу прибутку, яка акумулюється в доходах бюджету країни, і частки, що залишається в розпорядженні суб'єктів господарської діяльності та використовується для розширення виробництва і задоволення інтересів працівників.

Використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 1 липня 2004 року.

Таким чином, основним об'єктом фінансово-економічного аналізу серед тих, які визначають результативність фінансово-господарської діяльності підприємств, є прибуток. Він є реальним показником того, наскільки ефективно працює підприємство, визначає реальні, дійсні можливості підприємства фінансувати науково-технічний та соціальний розвиток, більше того, тільки прибуток є джерелом спроможності підприємства сплатити до бюджету податок на прибуток.

В даному розділі дипломної роботи, нами було запропоновано таке визначення прибутку підприємства - це форма комплексного доходу, що утворюється в результаті господарської діяльності підприємства, з вирахуванням усіх витрат і платежів, які підприємство понесло і сплатило в ході створення і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і виступає одночасно об'єктом і інструментом управління фінансами. Дане визначення більш детально пояснює сутність прибутку, як з кількісної так із якісної сторони.

Наступним етапом в ході дипломної роботи, це дослідження процесу формування прибутку підприємства. Оскільки формування прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного суб'єкта господарської діяльності і для суспільства в цілому, тому що, прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи. Перший етап - це розподіл балансового прибутку. Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів в бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди.

У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення: фонд коштів, які спрямовуються на розвиток і вдосконалення виробництва; фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби; фонд коштів для матеріального заохочення; резервний фонд; фонд коштів, які спрямовуються на виплату дивідендів; відрахування на інші цілі.

Отже, розподіл та використання прибутку підприємства це не просто витрачання коштів, а це досить відповідальний процес і діяльності підприємства, оскільки від його результату залежить не тільки розвиток підприємства, а і матеріальне забезпечення працівників. Тому при прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку, фінансовими менеджерами підприємства повинно бути знайдено оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі.

1.4 Вихідні дані для розрахунку показників фінансового стану підприємства в програмі Project Expert

ПП " Керамік" була утворена в квітні 2012 року. Найменування: ПП «Керамік».

Місцезнаходження: м. Горлівка, вул. О.Вишні, д.48А

Електронна пошта: monolit_kram@mail.ru

Основними видами господарської діяльності аналізованого підприємства є реалізація та виготовлення різних видів шлакоблоку. ПП « Керамік» надає і виробляє наступні види продукції:

- Виготовлення Шлакоблок з 3-ма круглими порожнинами, що покращує теплосбереження в приміщенні, скорочується час на кладку; кількість необхідного розчину мінімально.

- Виготовлення керамзитобетонні блоки, дозволяє зменшити товщину одношарових стінових панелей до 50 - 55 см, що робить їх конкурентоспроможними із стінами з цегли, що відрізняються великою матеріаломісткістю, трудомісткістю і високою вартістю.

З урахуванням сформульованої ПП « КЕРАМІК » місії можна виділити наступні проблеми, що стоять перед організацією:

1 розширення кола пропонованих послуг і продукції;

2 встановлення прийнятних цін на всі види продукції;

3 пошук і впровадження новітніх технологій і техніки;

4 Підвищення кваліфікації співробітників.

Таблиця 1.1

SWOT-аналіз ПП «Керамик»

№ п/п	Найменування стратегічної позиції	Якісна оцінка позиції
		S сильна	N нейтральна	W слабка
1	Маркетингова стратегія компанії - стратегія управління продажами - Асортиментна стратегія - Стратегія управління просуванням - Стратегія розподілу - цінова стратегія - стратегія управління кліентами	* * *	* * *	*
2	Конкурентоспроможність продукта	*
3	Структура витрат		*
4	Дистрибуція як система продажів товару - як матеріальна система - як вміння торгувати	*	*
5	Рівень менеджменту		*
5	Рівень маркетингу	*
6	Якість торгівельної марки			*
7	Репутація на ринку			*
8	Доля товарного ринку		*
9	Потенціал торгівельного персоналу	*
10	Рентабельність продажу	*

Таблиця 1.2

Оцінка факторів зовнішнього та внутрішнього середовища

Фактор середовища	Сила	Слабкість	Можливості	Загрози
IВнутрішнє середовище
1.1Компетентність персоналу 1.2Наявність фінансових ресурсів 1.3 Погіршується конкурентна позиція	Х Х	Х
II.Зовнішнє середовище
2.1 Уряд запроваджує більш високі мита 2.2 пільгове оподаткування 2.3Одержання державного заказу			Х Х	Х

Таблиця 1.3

Перелік продуктів та послуг

Найменування продукціі	Ціна за одиницю, грн.
Шлакоблок с 3-мя круглими порожнинами	8,60
керамзитобетонний блок	9,10

Таблиця 1.4

Кадровий склад підприємства

Найменування посади	Кількість працюючих	Посадовий оклад, грн.
Ген. директор	1	5000
Гол. бух	1	3000
Працівник	5	2300
Маркетолог	1	2000

Таблиця 1.5

Необхідне обладнання

Найменування обладнання	Кілиькість одиниць обладнання	Вартість одиниці обладнання, грн.
бетономішалка Forte EW5125	1	1629
Стаціонарний верстат СПРУТ	2	21000
Лопата "гробарка"	9	252
піддон дерев'яний б/в	45	1350
візок вантажопідйомний	1	2700
відро оцинковане	12	300

Таблиця 1.6

Необхідне фінансування

фінансові ресурси	необхідна кількість	джерело фінансування	Терміни залучення коштів
Кредит	110000 грн.	позики	01.04.2012г.

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПП « КЕРАМІК »

2.1 Методика оцінки фінансового стану

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням та використанням засобів (активів) і джерелами їх формування (власного капіталу і зобов'язань, тобто пасивів). Майнове становище характеризується величиною, складом і станом активів, насамперед довгострокових, якими володіє і розпоряджається організація для досягнення цілей. Воно змінюється з плином часу за рахунок різних факторів, головними з яких є досягнуті за минулий період фінансові результати.

На даному етапі аналізу оцінюються розміри, динаміка і структура вкладень капіталу підприємства в основні засоби, виявляються основні функціональні особливості руху основних засобів підприємства. З цією метою проводиться зіставлення даних за досліджуваний період по всіх елементах основних засобів. Досить докладна характеристика майнового стану в динаміці проводиться в активі балансу.

Мета аналізу структури майна та коштів, вкладених у нього, визначається суб'єктами його здійснюють. Мета зовнішніх користувачів - оцінити фінансовий ризик при інвестуванні в підприємство. Мета внутрішніх користувачів - визначення ефективності використання фінансових коштів і пошук альтернативних варіантів фінансування своєї діяльності.

Для оцінки майнового стану підприємства використовується ряд показників, які розраховуються за даними бухгалтерської звітності. Найбільш інформативними з них є:

1. Сума господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства (NBV). Цей показник дає узагальнену вартісну оцінку активів, що значаться на балансі підприємства, тобто оцінку величини підприємства як єдиного цілого. Це облікова оцінка, необов'язково збігається з їх сумарної ринкової оцінкою. Зазвичай, фактична облікова оцінка засобів, що знаходяться під контролем підприємства, перевищує значення NBV, оскільки частина активів, право власності на які, не належить підприємству, але які вона використовує у своїй діяльності, враховується на позабалансових рахунках. У зв'язку з цим, значення показника визначається шляхом видалення з балансу статей, що завищують його валюту:

NBV = TА - TS - OD, (1.1)

де: NBV - сума господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства;

TА - всього активів по балансу;

TS - власні акції в портфелі;

OD - заборгованість засновників за внесками до статутного капіталу.

2. Частка активної частини основних засобів (). Цей коефіцієнт, що показує, яку частину основних засобів (машини, обладнання, транспортні засоби) складають активи, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, розраховується за даними « Додатки до бухгалтерського балансу» за формулою:

, (1.2)

де ОС - основні засоби.

3. Коефіцієнт зносу (), що характеризує частку вартості основних засобів, що залишилася до списання в наступних періодах.

(1.3)

Доповненням цього показника до 100 % (або 1) яв ¬ ляется коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення () показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби, і розраховується за формулою:

,(1.4)

5. Коефіцієнт вибуття (), що показує яка частина основних засобів, за якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин, розраховується за формулою:

= (1.5)

I. Показники ліквідності.

Вони характеризують здатність підприємства розраховуватися за своїми короткостроковими зобов'язаннями, тобто розраховуватися за своєю кредиторської заборгованості в найближчому періоді.

У цьому зв'язку аналізується здатність активів перетворюватися в гроші.

Активи.

А1 - першокласні ліквідні кошти або кошти знаходяться в негайній готовності - це грошові кошти;

А2 - швидко реалізовані активи (зараз грошима не є, але можуть бути перетворені в гроші) - це ЦП, депозити, дебіторська заборгованість (товар відвантажений, рахунки виставлені);

А3 - повільно реалізовані активи (запаси сировини, незавершене виробництво, готова продукція).

А4 - важко реалізовані активи (ОС, незавершене будівництво, інші необоротні активи).

Активна частина балансу побудована по росту або зменшенням ліквідності активів.

Пасиви.

П1 - найбільш термінові зобов'язання (кредиторська заборгованість підприємства - те, що потрібно гасити в найближчі дні, наприклад, виставлені рахунки, бюджету, по заробітній платі).

П2 - короткострокові кредити і позики.

П3 - довгострокові кредити і позики.

П4 - постійна заборгованість (власний капітал).

Прийнято вважати, що підприємство має відмінну ліквідність, якщо витримані наступні співвідношення:

А1> П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

У цьому випадку витримано тимчасове співвідношення між активами і зобов'язаннями.

Співвідношення А4 < П4 говорить про те, що не весь власний капітал витрачений на важко реалізовані активи - ОС та ін Частина витрачена і на формування оборотних коштів. Тобто якщо, що трапиться і треба погашати всі свої зобов'язання або більше не дадуть кредиту, то підприємство не зупиниться, хоча і значно скоротить виробництво. Це говорить про самостійність підприємства.

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Говорить про здатність підприємства розраховуватися грошима за своїми першочергових платежах; але так як гроші не повинні лежати без діла, а з'являтися, коли в них є потреба, то розроблено значення цього коефіцієнта рівне 0,2.

2. Коефіцієнт проміжної (поточної) ліквідності:

Цей коефіцієнт рекомендується рівним 1.

3. Коефіцієнт покритті (можливу назву « поточної ліквідності»):

Показує наскільки в цілому активи покривають зобов'язання. Зразкове значення цього показника дорівнює 2, тому що при закритті підприємства активи приблизно продаються в половину від балансової вартості. Він також характеризує самостійність підприємства. Комісія з банкрутства звертає увагу на цей показник.

На ці показники звертають увагу кредитори підприємства. Для зручності розподіляють підприємства по кредитоспроможності.

Можливо замість дискретних значень використання інтервальних, які кожен вибирає для себе. Можливо так само використання і більшої кількості класів, але логіка залишається колишньою. Іноді для додання різної значимості показниками використовують «ваги» і з їх допомогою розраховують рейтинг підприємства.

II. Показники фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість підприємства - це здатність суб'єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів в змінюється внутрішньому та зовнішньому середовищі, що гарантує його постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість у межах допустимого рівня ризику.

Стійкий фінансовий стан не є щасливою випадковістю, а підсумком грамотного, умілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати діяльності підприємства.

Визначають рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів.

Іс = П4 -А4,

де П4 - власний капітал, А4 - необоротні активи.

1. Коефіцієнт забезпеченості власними джерелами оборотних коштів:

Показує наскільки всі оборотні активи сформовані з власних джерел.

2. Коефіцієнт забезпеченості власними джерелами запасів товарно -матеріальних цінностей:

Якщо коефіцієнт (1) може не мати особливого значення, то цей (2) коефіцієнт базу стійкості розвитку підприємства. Встановлено критерій рівний 0,1. Комісія з банкрутства орієнтується на цей коефіцієнт.

Фінансова стійкість підприємства багато в чому залежить від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових коштів) і від оптимальності структури активів і в першу чергу від співвідношення основного і оборотного капіталу. Фінансове становище підприємства багато в чому залежить від того, наскільки оптимально співвідношення власного і позикового капіталу. Вироблення правильної фінансової стратегії в цьому питанні допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

Показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства, є також:

коефіцієнти капіталізації, що оцінюють стійкість з позиції структури джерел коштів:

- Коефіцієнт концентрації власного капіталу () (коефіцієнт фінансової автономії (незалежності)), що характеризує частку власності власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке підприємство, стабільно і менш залежним від зовнішніх кредиторів.

(2.1)

Орієнтовний критерій даного показника встановлено рівним 0,5.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залучених коштів

(). + = 1 (або 100 %).

- Коефіцієнт фінансової залежності () (частка позикового капіталу в загальній валюті балансу). Даний коефіцієнт є прямо пропорційним коефіцієнту фінансової автономії. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

- Коефіцієнт маневреності власного капіталу () показує яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яка частина вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника варіюється залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства:

. (2.2.)

де: Власні оборотні кошти = Власний капітал - Необоротні активи

* коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень ():

. (2.3.)

Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована за рахунок довгострокових позикових джерел.

коефіцієнт структури залучених коштів (), призначений для характеристики частки короткострокової кредиторської заборгованості нефінансового характеру в загальній сумі коштів, залучених підприємством зі сторони.

.(2.4.)

Цей показник може значно коливатися залежно від стану кредиторської заборгованості, порядку кредитування поточної виробничої діяльності, фінансової політики підприємства.

- Коефіцієнт структури позикових коштів () дозволяє встановити частку довгострокових пасивів у загальній сумі позикових засобів, який розраховується за формулою:

.(2.5.)

плече фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику, (співвідношення позикового і власного капіталу), що показує величину позикових коштів, що припадають на кожен рубль власних коштів, вкладених в активи підприємства.

. (2.6.)

Крім того, існують і інші показники, такі як коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування - два взаємодоповнюючих показника: коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів () і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел (), + = 1 фінансового характеру, або довгострокові пасиви.

III. Коефіцієнт ділової активності.

Ділова активність комерційної організації проявляється в динамічності її розвитку, досягнення поставлених нею цілей, які відображають натуральні і вартісні показники, в ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту своєї продукції. Вона характеризується показниками оборотності та ефективності використання активів.

Фінансове становище підприємства, його платоспроможність, безпосередньо залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

Тривалість перебування коштів в обороті визначається сукупним впливом різноспрямованих внутрішніх і зовнішніх факторів. До їх числа відноситься сфера діяльності підприємства (виробнича, постачальницько -збутова, посередницька та ін), галузева приналежність, масштаби підприємства. Не менше вплив на оборотність активів надає економічна ситуація в країні та пов'язані з нею умови господарювання підприємства.

Однак, період перебування коштів в обороті в значній мірі визначається внутрішніми умовами діяльності підприємства, і в першу чергу рівнем ефективності управління його активами. Залежно від застосовуваної цінової політики, структури активів, методики оцінки товарно -матеріальних запасів підприємство має більшу чи меншу свободу впливу на тривалість обороту своїх коштів.

Аналіз оборотності активів оцінюється наступними основними показниками:

- Швидкістю обороту - кількість оборотів, яке роблять за аналізований період активи підприємства або його складові;

- Періодом обороту - середній строк, за який повертаються вкладені у виробничо комерційні операції грошові кошти.