Фінанси підприємства
Сутність фінансового стану підприємства, його показники та методика їх розрахунку. Сутність ліквідності підприємства, її показники та методика їх розрахунку. Платоспроможність, її показники та методика їх розрахунку. Фінансова стійкість підприємства.
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акта. В акті відображається реальна картина фінансового стану підприємства, дається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства.
10.2.3. Порядок проведення санації підприємств
Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.
У разі прийняття рішення про проведення досудової санації під-приємство за участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.
План досудової санації має містити:
реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);
відомості про фінансово-господарський стан;
заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду. Відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);
очікувані наслідки виконання плану досудової санації.
Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.
Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.
Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.
Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповно-важений орган.
Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою управляти державним майном, і антимоно-польним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.
Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь кілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.
Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.
Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду із зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повин-но міститися зобов'язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.
Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зо-бов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:
про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення платоспроможності боржника;
про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
про укладання мирової угоди.
Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
За наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи -- боржника з зазначенням термінів її проведення.
Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою.
Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається із заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє банкрутство.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого -- голова комітету кредиторів.
У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).
Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.
Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.
Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.
З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Під час дії мирової угоди, господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.
У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.
Контроль за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.
Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.
Організаційні заходи передбачають:
злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
перетворення підприємства в інше за формою власності;
закриття нерентабельних виробництв;
введення зовнішнього управління майном;
продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;
перегляд і створення системи контролю затрат;
зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі підрозділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;
перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;
перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;
створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.
Фінансові заходи включають:
погашення боргів підприємства;
реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін.
Особливе місце в процесі санації посідають заходи фінансово-еко-номічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.
Мета фінансової санації -- покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.
Відповідно до Господарського кодексу України у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтримки орієнтоване, передусім, на підприємства, які можуть її використовувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.
Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).
Досвід західних держав засвідчив, що пряме безповоротне фінан-сування підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набула практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.
Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися, насамперед, народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробіття. Головна мета державних інвестицій -- це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.
Можливе також надання державних гарантій для отримання віт-чизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.
Одним із напрямів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредиту, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації тощо. Крім того, платникам податків можливе надання відстрочки та розстрочки по платежах до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.
У складі санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка, що пов'язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а також участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонгації термінів виплати заборгованості та ін.
Використання того або іншого методу санації залежить від конкретних характеристик підприємств, від їх народногосподарського та регіонального значення.
Ефективність санації можна оцінити такими основними показниками:
прибутковістю, платоспроможністю та ліквідністю;
приростом вартості активів, отриманих від здійснення санації, та ін. Успішною санацію можна вважати тоді, коли у разі її здійснення
підприємство виходить з фінансової кризи і забезпечує платоспро-можність та прибутковість.
10.2.4. Фінансові джерела санації підприємств та їх використання
Здійснення санації передбачає наявність відповідних джерел її фі-нансування.
Основними джерелами фінансування санації можуть бути:
власні кошти підприємств (самофінансування);
кошти власників;
кошти кредиторів;
державні кошти.
Крім того, в окремих випадках держава може здійснювати непрямі методи сприяння санації господарюючих суб'єктів у вигляді надання податкових пільг, створення особливих умов діяльності підприємствам.
Використання власних фінансових ресурсів спрямовується, як правило, на поліпшення або відновлення платоспроможності та ліквідності господарюючих суб'єктів. Цю процедуру здійснюють зазвичай за такими напрямами: реструктуризація активів; зменшення витрат; збільшення виручки від реалізації.
Реструктуризація активів здійснюється за рахунок таких видів са-наційних заходів:
мобілізація фінансових резервів за рахунок реалізації окремих об'єктів основних та обігових засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів, боргові цінні папери тощо);
лізинг основних фондів;
здача в оренду основних фондів, які не використовуються у виробничому процесі;
продаж окремих нерентабельних або низькорентабельних структурних підрозділів;
удосконалення структури обігового капіталу за рахунок зменшення частки низьколіквідних обфгових активів;
рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в інші, ліквідні форми обігових активів -- гроші, короткострокові фінансові вкладення).
Зменшення витрат здійснюється за рахунок таких заходів:
заморожування інвестиційних вкладень з довготривалим строком окупності;
зниження валових витрат за рахунок визначення їх оптимального рівня.
Збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок стимулювання збуту шляхом надання знижок покупця, масовою рекламою тощо.
Санаційні заходи можуть бути спрямовані і на реструктуризацію пасивів підприємства, результатом якої здобуваються зміни розмірів та структури фінансових джерел формування активів. У цьому випадку мова йде, насамперед, про зменшення статутного фонду за рахунок зменшення номінальної вартості акцій та зменшення їх кількості з метою:
* одержання санаційного прибутку з наступним спрямуванням його на покриття балансових збитків;
* приведення у відповідність розміру основних та обігових засобів підприємства з розміром його власного капіталу та ін. Значний тягар фінансування санаційних заходів підприємства несуть, як правило, його власники -- акціонери, пайовики тощо. Вони можуть здійснювати фінансування санації шляхом збільшення (зменшення) статутного фонду, наданням позик, наданням цільових внесків на безповоротній основі та ін.
При цьому збільшення статутного фонду може здійснюватися шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, збільшення номінальної вартості існуючих акцій, обміну облігацій на акції. Основною метою збільшення статутного фонду в санаційних цілях є мобілізація додаткових внесків інвесторів.
Участь кредиторів у фінансовій санації боржника може здійснюватися шляхом:
надання додаткових кредитних ресурсів;
пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;
надання кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);
трансформації боргу у власність тощо.
Крім того, однією з форм санації кредиторів може бути погашення боргу за рахунок цільового банківського кредиту, що надається
комерційним банком, який обслуговує підприємство-боржника. На-дання такого кредиту здійснюється на умовах підвищеної відсоткової ставки, оскільки це пов'язано з високим рівнем ризику.
Крім кредиторів, у фінансовій санації підприємства може брати участь і його персонал. Участь персоналу у санації цього підприємства обумовлена необхідністю збереження робочих місць.
Основними формами фінансування санації персоналом може бути:
купівля працівниками акцій цього підприємства;
відмова від дивідендів і винагороди за виробничі результати;
надання працівниками позик підприємству.
Фінансову підтримку санації підприємств може надавати і держава.
Це може бути здійснено у випадках, коли мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації державного підприємства, а продукція, що виробляється, суспільно необхідна. У цьому випадку на рівні відповідних державних структур може бути прийнято рішення про надання фінансової підтримки збитково працюючим підприємствам.
Державна фінансова підтримка санації підприємств може здійсню-ватися:
* прямим бюджетним фінансуванням у вигляді надання субсидій, дотацій, повного або часткового викупу державою акцій підприємства, яке перебуває на межі банкрутства. Пряме бюджетне фінансування санації державних підприємств здійснюється у випадках, коли підприємство зазнало збитків від стихійного лиха і вони не відшкодовані органами страхування та в інших випадках; наданням бюджетних позик тощо.
Крім прямого бюджетного фінансування санації, держава може здій-снювати і непрямі форми виливу фінансової підтримки підприємств. Гакими методами фінансової підтримки підприємств можуть бути: » надання антимонопольним комітетом дозволу на інтеграцію підприємств-конкурентів або на об'єднання їх інтересів; 1 надання державних гарантій і державного страхування кредитів; 1 регулювання механізму ціноутворення;
1 зниження податкового тиску, списання податкових зобов'язань тощо; відстрочка і розстрочка за платежами до бюджету на умовах податкового кредиту;
стимулювання лізингової форми фінансування виробничо-технічних санаційних заходів;
активізація участі в санації кредиторів, які мають найбільший обсяг заборгованості;
* проведення цільових кредитних аукціонів НБУ під програми фі-нансування санації виробництва.
Державна підтримка санації підприємств тим чи іншим методом залежить від конкретних характеристик підприємства, його народно-господарського та регіонального значення, глибини фінансової кризи. Найбільш економічними методами державної підтримки санації під-приємства вважаються такі, як надання різного рівня державних гарантій та різних форм підтримки фіскального характеру у вигляді стимулювання лізингу та активізації участі в санації кредиторів, які мають найбільший обсяг заборгованості.
10.2.5. Реструктуризація підприємств, її види та показники ефективності
У складі комплексу фінансово-економічних і організаційно-правових заходів для фінансового оздоровлення підприємства-боржника важливе значення має реструктуризація (реорганізація).
Реструктуризація підприємства -- здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема, шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентноспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.
Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно міцним підприємством, приєднання до іншого фінансово-стійкого підприємства, розподіл на самостійні підприємства, перетворення в підприємство іншої форми власності) проводиться за рішенням власника його майна або вповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.
Реструктуризація державних підприємств здійснюється відповідно до з рекомендацій, затверджених Міністерством економіки України.
Здійснення реструктуризації передбачає проведення, передусім, аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. Він повинен містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, аналіз прибутковості та рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності і платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.
Отримані дані аналізу вивчаються, і на їх основі робиться висновок щодо ліквідації підприємства через процедуру оголошення його банкрутом або реорганізацію.
Коли приймається рішення про реорганізацію підприємства, складається проект заходів із реорганізації, який має включати:
економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;
пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;
витрати на проведення реструктуризації та джерела їх покриття;
заходи, спрямовані на вирішення фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних з реалізацією проекту із реструктуризації підприємства.
Реструктуризація (реорганізація) підприємства може включати в собі такі заходи:
заміна керівника підприємства;
відокремлення від підприємства непрофільних структурних підрозділів;
продаж зайвих основних фондів та устаткування;
розподіл великих підприємств на низку невеликих;
часткова або повна приватизація; часткове закриття;
проведення процедури банкрутства та ін.
Реструктуризація може бути: фінансова, оперативна та стратегічна.
Фінансова реструктуризація передбачає зміни структури та розмірів власного й позичкового капіталу та інших пасивів підприємства. При цьому зміну структури пасивів можна здійснювати шляхом:
відстрочки погашення кредиторської заборгованості;
одержання додаткових кредитів;
списання заборгованості чи її частки;
збільшення статутного фонду;
зниження процентної ставки по заборгованості;
заморожування інвестиційних вкладень;
отримання від інвесторів нових інвестицій.
Оперативна реструктуризація полягає у визначенні головних видів діяльності і розробці конкретних пропозицій, а також заходів по ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здійснюється в короткостроковому періоді й коли підприємство вирішує питання підвищення платоспроможності та ліквідності за рахунок власних ресурсів у рамках
переважно санаційної реструктуризації. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:
скорочення чисельності працюючих;
удосконалення організації виробництва;
удосконалення управління грошовими потоками;
економія витрат;
вилучення збиткових видів діяльності;
підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фінансових ресурсів.
Стратегічна реструктуризація полягає у розробці та здійсненні довгострокових заходів для зміцнення виробництва та фінансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:
реструктуризація організаційної структури підприємства та реструктуризація власності;
запровадження нових технологій;
придбання та установка нового обладнання;
розробка нових видів продукції;
пошук нових ринків збуту;
підвищення кваліфікації персоналу.
Практика багатьох країн свідчить, що єдиного рецепту реструктуризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямах, у різних умовах, спрямовуватися на різні результати за допомогою різних заходів та з різними ресурсами.
Вибір конкретних реорганізаційних заходів має бути індивідуальним по кожному підприємству і залежить від рівня економічного стану підприємства, що реорганізовується. Однак при проведенні реструктуризації підприємства шляхом його розукрупнення обов'язковими умовами є наявність бізнес-планів створюваних заново підприємств.
При проведенні санації державних підприємств шляхом їх реорга-нізації, яка передбачає повну або часткову зміну власника, його статутного фонду, розроблені умови реструктуризації узгоджуються з органом, який керує державним майном, і антимонопольним комітетом у межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації погоджуються з відповідним органом приватизації.
У разі розукрупнення підприємства, яке реструктурується, нові підприємства, які виділяються, отримують статус нової юридичної особи і майно на основі розподільного балансу. При злитті підприємства, яке знаходилося в кризовому стані, з фінансово стійким підприємством підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус. При поглинанні фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором підприємство-боржник також втрачає свою юридичну самостійність.
Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за боржником, його адміністрацією, якщо боржник сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом.
Найбільш оптимальною організаційно-правовою формою юридичної особи -- боржника для проведення санаційної реструктуризації, як свідчить практика фінансового оздоровлення підприємства в країнах з розвиненою ринковою економікою, є створення акціонерного товариства. У цьому випадку в створеному товаристві з'являється можливість легко замінити власника статутного фонду шляхом укладання угоди між санатором і акціонером про передачу частки акцій санатору в обмін на погашення ним боргу суспільства. Це сприяє фінансовому оздоровленню підприємства.
Показниками ефективності реструктуризації підприємств можуть бути:
* зростання продуктивності праці за рахунок запровадження сучасної системи машин, автоматизованих ліній та ін.; зниження витрат виробництва; досягнення і ріст прибутковості;
збільшення обсягів виробництва та продажу продукції; ріст грошових надходжень; поновлення платоспроможності та ліквідності.
10.3. Банкрутство і ліквідація підприємств
10.3.1. Сутність банкрутства та його причини
Робота підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, вимагає постійного контролю, його фінансовий стан має бути стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необгрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох підприємств, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська заборгованості, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зобов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.
Банкрутство -- неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.
Боржник -- суб'єкт підприємницької діяльності, не спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема, зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Грошове зобов'язання -- зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, зокрема, розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів із урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі до господарського суду заяви про порушення провадження в справі про банкрутство.
Кредитор -- юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органам Державної податкової служби та іншим державним органам, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
Умови і порядок визнання боржників -- суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процесу банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначається Законом України «Про банкрутство» від 14.05.1992 р. зі змінами, внесеними Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб -- підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб -- державних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності у особливих випадках.
Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
Причини банкрутства -- різнобічні та можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.
До зовнішніх можна віднести: скорочення попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; зростання цін на сировину, матеріали й енергоресурси; економічна криза та інфляція в країні.
До внутрішніх причин банкрутства можна віднести: недостатньо кваліфіковане керівництво підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; промахи у виробничо-технічній політиці; помилки у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння організувати колектив на виконання поставлених завдань.
Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.
Водночас, крім реального, банкрутство може бути навмисним або фіктивним. Навмисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник у чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство -- це заздалегідь фальшиве оголошення про неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочки платежів (боргів) або їх зниження.
10.3.2. Процедура визначення боржника банкрутом і ліквідація підприємства
В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств є звичайним явищем.
У випадках необхідності прийняття відповідним органом рішення про оголошення підприємства банкрутом проводиться поглиблений аналіз його фінансового стану, метою якого є визначення ступеня платоспроможності підприємства, поточної і загальної ліквідності, забезпеченості власними коштами і т. д.
При виявленні незадовільного фінансового стану підприємства воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошено банкрутом.
Питання про визнання підприємства банкрутом вирішується господарським судом за місцезнаходженням боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява до господарського суду будь-якого кредитора або боржника.
Боржник звертається до господарського суду у випадках його фі-нансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Заява боржника, крім його найменування, найменування господар-ського суду, до якого вона подається, повинна містити такі відомості: суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями, розмір заборгованості по податках і зборах, виплаті заробітної плати працівникам боржника, відомості про наявність у боржника майна, грошових коштів і дебіторської заборгованості та ін.
До заяви боржника додаються: рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном боржника) про звернення боржника до господарського суду з заявою, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його вартості та місцезнаходження на момент виникнення права застави, протокол загальних зборів працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство, бухгалтерський баланс на останню звітну дату, інші документи.
Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат. Одночасно з заявою боржник подає план санації підприємства.
Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у випадку, якщо боржник не здатний задовольнити протягом трьох місяців визнані ним претензійні вимоги до боржника в розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому кредиторами можуть бути визнані як юридичні, так і фізичні особи. Для визнання їх кредиторами, вони повинні представити боржнику майнові вимоги, які підтверджені відповідними документами. Особи, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою, не є кредиторами.
У заяві кредитора повинні бути вказані найменування господарського суду та кредитора, їх поштові адреси, розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням величини неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті, докази того, що сума вимог обґрунтована і перевищує суму триста мінімальних розмірів заробітної плати та ін. До заяви кредитора додаються: копії неоплачених боржником розрахункових документів із підтвердженням банківською установою боржника про прийняття їх до виконання з зазначенням дати прийняття; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою, та ін.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні провести збори кредиторів про розгляд на них питання про порушення справи про банкрутство боржника. Рішення зборів вважається дійсним, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких складають не менше двох третіх загальної суми претензій. У зборах кредиторів мають право брати участь розпорядник майна, боржник і голова ліквідаційної комісії.
При поданні заяви про порушення справи про банкрутство боржника кредитор зобов'язаний надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.
Заяви та відповідні документи, що надійшли до господарського суду, розглядаються суддею, який виходячи з правильності і повноти оформлених документів приймає рішення про прийняття заяви до розгляду або ж про відмову в прийнятті.
Відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство може бути у випадках, якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою або в сумі вони складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та ін. У разі відмови в прийнятті заяви виноситься ухвала, яка направляється заявнику не пізніше п'яти днів з дня її надходження разом з доданими до неї документами.
У ряді випадків заява про порушення справи про банкрутство може бути повернута у термін, не пізніше п'яти днів з дня ЇЇ надходження до господарського суду. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
У випадках прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суддя не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам і державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.
У прийнятій ухвалі вказується інформація:
про прийняття заяви до розгляду;
про введення процедури розпорядження майном боржника;
про призначення розпорядника майном;
дату проведення підготовчого засідання суду;
введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;
розмір вимог кредиторів;
дату засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та ін.
У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін та виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк оголошення про порушення справи про банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника. Якщо боржником є державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію, суддя виносить ухвалу про зупинення процесу приватизації до прийняття провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Ухвала направляється органу, що здійснює управління майном борлсника, державному органу з питань банкрутства та відповідному державному органу приватизації.
У підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про бан-крутство суддя може призначити експертизу для визначення фінансового стану боржника. У разі звернення до суду боржника з заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.
Кредитор має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.
З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів ухвалою суду призначається розпорядник майна. Він повинен входити в число осіб, зареєстрованих як арбітражний керуючий. Кредитори теж мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає встановленим законом вимогам. Розпорядник майна не має бути зацікавленою особою стосовно боржника та кредиторів. Не можуть призначатись на цю посаду особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів, здійснювали раніше управління боржником, коли з моменту усунення його від управління боржником пройшло менше трьох років. Строк призначення розпорядника майна -- не більше шести місяців.
Розпорядник майна має право:
скликати збори кредиторів і брати в них участь із правом дорадчого голосу;
аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
отримувати винагороду, згідно з Законом;
залучати для забезпечення виконання повноважень спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника тощо.
До обов'язків розпорядника майна належать:
розглядати копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;
вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
вживати заходів для захисту майна боржника;
аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника;
виявляти ознаки фіктивного банкрутства;
надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника тощо.
Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.
Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права:
приймати рішення про реорганізацію і ліквідацію боржника;
створювати юридичних осіб і філії;
виплачувати дивіденди та проводити емісії цінних паперів;
виходити зі складу учасників боржника юридичної особи;
купувати в акціонерів раніше випущені акції боржника.
Розпорядник майна протягом десяти днів після винесення господарським судом ухвали про визначення розмірів вимог кредиторів повідомляє кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів.
Кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру кредиторів, кратній тисячі гривень. Збори на вимогу окремих кредиторів або комітету кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги.
До компетенції зборів кредиторів входить:
вибори членів комітету кредиторів;
визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень та інші питання.
До компетенції комітету кредиторів входить:
вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів;
підготовка та укладання мирової угоди;
внесення пропозицій до господарського суду щодо провадження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;
звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом, припинення повноважень господарського керуючого санацією та призначення нових та інші питання.
Рішення зборів (комітету) приймається більшістю голосів. Виходячи з положень Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.
Банкрутство підприємства означає, що господарський суд визнав неспроможність останнього відновити платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів будь-яким іншим способом, ніж шляхом ліквідації цього підприємства.
Ліквідація (за Законом «Про банкрутство») -- це припинення ді-яльності підприємства, визнаного господарським судом банкрутом, з метою вжиття заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Окрім суду, господарського суду рішення про ліквідацію підприємства можуть приймати:
власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товариств -- вищий орган товариства;
власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство.
При цьому в разі ліквідації господарських товариств необхідно мати на увазі їх тип (вид).
Якщо ліквідується акціонерне товариство, то для його ліквідації необхідно: рішення загальних зборів акціонерів, за яке проголосував більше 3/4 акціонерів, що брали участь у зборах. При цьому збори визнаються правомірними, якщо в них брало участь більш як 60% членів товариства.
Якщо ліквідується товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, то для його ліквідації необхідно рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства, прийняте простою більшістю голосів. При цьому в зборах повинні брати участь не менше як 60% членів товариства.
Крім того, ліквідація підприємств і господарських товариств здійснюється в усіх випадках за згодою антимонопольного комітету або його органу.
Підставами для ліквідації підприємств можуть бути:
закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;
рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство, або вищого органу товариства;
рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;
рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;
рішення суду про заборону діяльності підприємства;
рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через різні причини;
інші підстави, передбачені законодавством України.
Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємство, що прийняв рішення про ліквідацію підприємства, установлює порядок і строки проведення ліквідації підприємства.
У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація здійснюється відповідно до ліквідаційної процедури, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом».
Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється у таких випадках:
* неподання до господарського суду плану санації боржника протягом шести місяців після винесення постанови про його санацію;
звернення за рішенням зборів кредиторів (після розгляду звіту керуючого санацією) до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
неприйняття за результатами розгляду звіту керуючого санацією жодного з можливих рішень (передбачених п. 5 ст. 21 Закону «Про банкрутство») або неподання такого до господарського суду протягом 15 днів із дня закінчення санації;
виникнення підстав для дострокового припинення санації;
відмова господарського суду у затвердженні звіту керуючого санацією;
неподання до господарського суду звіту керуючого санацією у встановлений строк;
непроведення розрахунків із кредиторами в строки, встановлені за клопотанням комітету кредиторів господарським судом як остаточні строки для розрахунків боржника з кредиторами;
звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) підприємства-боржника, стосовно якого вже прийнято рішення про ліквідацію і майна якого недостатньо для задоволення вимог кредиторів, до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство такого підприємства.
Для ліквідаційної процедури, яка проводиться відповідно до Закону «Про банкрутство», встановлено конкретний строк її проведення, що не може перевищувати 12 місяців. Водночас, цей строк не є остаточним, і господарський суд може його продовжити на шість місяців, якщо інше не передбачено самим Законом «Про банкрутство».
У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.
Так, відповідно до ст. 23 Закону «Про банкрутство» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
* підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;
відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому ст. ЗО Закону «Про банкрутство»;
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється відповідно до ст. 31 Закону «Про банкрутство»;
припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом і розпорядження його майном (якщо, звичайно, вони не були припинені раніше);
керівника-банкрута звільняють з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться відповідний запис у його трудовій книжці;
припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута (якщо цього не було зроблено раніше).
У 5-денний строк (з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом) ліквідатор мусить забезпечити опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах. Таке опублікування здійснюється за рахунок банкрута.
Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:
найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;
найменування господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;
дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).
Кандидатура ліквідатора узгоджується з комітетом кредиторів.
Ліквідатором може бути не тільки особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна чи керуючого санацією, а й керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів.
За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства чи підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більша ніж 25%, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства і при необхідності -- органу місцевого самоврядування.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження;
виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута, згідно з законодавством;
аналізує фінансовий стан банкрута;
виконує повноваження керівника (органів правління) банкрута;
очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу, згідно зі ст. 31 Закону «Про банкрутство», за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до Кодексу законів про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;
заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;
заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому Законом «Про банкрутство»;
вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває в третіх осіб;
передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута,
які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;
реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом «Про банкрутство»;
повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
здійснює інші повноваження, передбачені Законом «Про банкрутство».
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута.
До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі потреби -- також представники державного органу в справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнане державне підприємство, і представник органів місцевого самоврядування.
Подобные документы
Сутність, показники, та фактори, що визначають платоспроможність підприємства. Аналіз та методика розрахунку показників. ВАТ "Київський Ювелірний Завод", коефіцієнт загального покриття та маневреності власного капіталу. Річна фінансова звітність.
курсовая работа [166,3 K], добавлен 11.02.2014
Поняття фінансового стану підприємства та його показники. Фінансова стійкість підприємства, її типи та основні показники. Методи аналізу фінансового стану Бродівського держлісгоспу. Методика виконання факторного аналізу прибутку від реалізації продукції.
курсовая работа [106,9 K], добавлен 14.12.2014
Теоретичні аспекти поняття фінансового стану підприємства: сутність, значення для діяльності. Аналіз фінансового стану ВАТ "Видавництво Харків". Показники платоспроможності і ліквідності підприємства. Заходи щодо покращення фінансового стану підприємства.
дипломная работа [146,6 K], добавлен 21.08.2010
Сутність фінансової діяльності підприємства. Інформаційна база її оцінки: методика та показники. Аналіз фінансового стану ТОВ "Українська екологія". Характеристика господарської діяльності підприємства. Показники фінансового стану, шляхи їх покращення.
курсовая работа [83,8 K], добавлен 22.11.2019
Дослідження фінансового стану підприємства, як економічної категорії та об’єкту управління. Майновий стан підприємства та методика його оцінки. Аналіз показників ліквідності, платоспроможності. Фінансова стійкість підприємства, оцінка ділової активності.
дипломная работа [296,3 K], добавлен 16.08.2010
Показники фінансової стійкості підприємства і методика їхнього розрахунку. Оцінка ліквідності і платоспроможності підприємства, аналіз оборотного капіталу, його склад і джерела фінансування. Аналіз ефективності використання фінансових ресурсів.
дипломная работа [273,6 K], добавлен 15.06.2012
Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємства. Показники фінансового стану підприємства. Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства. Оцінка фінансової стійкості підприємства. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства.
лекция [122,8 K], добавлен 15.11.2008
Сутність, особливості фінансової діяльності на підприємстві. Інформаційна база комплекcної оцінки фінансового стану підприємства. Методика та показники оцінки фінансового стану підприємства. Аналіз джерел власного капіталу, рентабельності підприємства.
курсовая работа [139,6 K], добавлен 25.11.2014
Показники джерел фінансових ресурсів та характеристика засобів (майна) підприємства. Аналіз майнового стану підприємства та банкрутства, оцінка ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності та рентабельності. Методи розрахунку коефіцієнтів.
реферат [926,8 K], добавлен 15.02.2011
Основні фінансові показники та коефіцієнти, що відображають загальний стан підприємства, методика їх розрахунків. Порядок оцінки кредитоспроможності, платіжоспроможності та ліквідності даного підприємства, визначення його рейтингу та місця на ринку.
контрольная работа [23,7 K], добавлен 05.03.2010
