Обґрунтування схеми та джерел фінансування при створенні нового підприємства

Таким чином, у підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, неможливо дати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати шляхом збільшення власного капіталу, в інших - на основі залучення додаткових позик. Для одних підприємств вигідніше використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших - зовнішні.

Для досягнення стабільного розвитку кожного окремого господарюючого суб'єкту об'єктивно потрібно динамічне нарощування інвестиційного ресурсу. Перед сучасним інвестором постає чимало проблем, зокрема дослідження процесів фінансування інвестиційних проектів як макро, так і мікроекономічного рівня. Проблема накопичення інвестиційного ресурсу, встановлення оптимальної структури джерел його формування є особливою гострою через зміни, що відбуваються під впливом ринкових важелів управління.

Дослідженнями доведено, що в результаті використання інвестиційних ресурсів утворюються дохідні, прибуткові потоки та досягаються намічені ефекти. Проте вказаний результат досягається при умові виваженого рішення щодо структури джерел їх формування.

Відомо, що під інвестиційними ресурсами розуміють капітал у матеріалізованій формі та втілений у засобах виробництва, а також капітал не матеріалізований, але той, що вкладається в засоби виробництва - в інвестиціях.

Цілком зрозумілим є те, що базою формування інвестиційних ресурсів підприємства, як правило, є капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій. Практична інвестиційна діяльність доводить що зазначена база спирається на чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Найбільшою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу. Автори пропонують загальну суму інвестиційних ресурсів підприємства визначати виходячи з запланованого обсягу освоєння коштів в процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій.

Дослідженнями доведено, що за основну мету формування інвестиційних ресурсів підприємство ставить задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізацію їх структури з позиції забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

Доцільно зауважити, що вибір джерел фінансування інвестиційних проектів визначається рядом факторів:

- масштабністю проекту (глобальний, великомасштабний, регіональний, галузевий, локальний) і обсягом необхідних фінансових ресурсів;

- наявністю і доступністю фінансових ресурсів;

- впливом обраного джерела фінансування інвестиційного джерела фінансування інвестиційного проекту на фінансове становище підприємства.

Формування структури джерел фінансування - це дуже складних, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період час, фінансового стану та перспектив розвитку акціонерних товариств, а також кон'юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Звернення до праць вчених-економістів показало, що найчастіше для вирішення проблем оптимізації капіталу використовують ефект фінансового важеля (левериджу). Дослідженнями встановлено, що структура капіталу, якій інвестується, пов'язана зі співвідношенням боргу та власного капіталу. Практична діяльність доводить чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має підприємство тим вищий її фінансовий леверидж. Крім того у випадках, коли ставка щорічних фінансових вигід від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує відсоток за кредит, леверидж є негативним. У випадках, коли інвестиції приносять дохід, що дорівнює відсотку за кредит, леверидж є нейтральним.

Слід нагадати, що леверидж - це ефект важеля при визначенні співвідношення власного та залученого, акціонерного та позичкового, основного та обігового капіталу. Розрізняють операційний, фінансовий та загальний леверидж. Доведено, що властивість фінансового левериджу (важелю) заклечається у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг под. фіксований відсоток для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит.

Розробляючи бізнес-план, необхідно приділити значну увагу гарантування безпеки капіталу, який передбачається у формі інвестицій або кредитів.

Кредитори, на відміну від інвесторів, одержують прибуток, рівень якого зафіксовано в договорі з підприємством. Отже, вони заінтересовані передовсім у гарантіях повернення позичкових кошті, а тому не схильні підтримувати рішення, що забезпечують високий прибуток, але пов'язані з високими ризиками.

Тому бізнес-план, призначений для залучення зовнішнього фінансування, має переконати власників капіталу в тому що їхнім інтересам ніщо не загрожує в процесі реалізації відповідного проекту. Для цього необхідно:

- забезпечити вільний доступ інвесторів і кредиторів до інформації, яка переконуватиме їх про безпеку капіталовкладень(якщо це не зашкодить комерційним інтересам підприємства);

- указати в бізнес-плані, що компанія суворо додержується загальновизнаних норм корпоративної поведінки;

- забезпечити непорушність прав інвесторів після вкладення ними капіталу.

До інформації яку потребують інвестори належать дані про структуру власності компанії , її стратегію, цілі та завдання, тактику діяльності керівництва, фінансову політику та фінансові результати діяльності, очікувані розміри прибутку, а також про будь-які значні події (зміни в структурі капіталу підприємства у виробничій діяльності, зміни поточного та прогнозного стану ринку). Належна поінформованість уможливить їм оцінювання рівня управління та прийняття обґрунтованого рішення щодо інвестування своїх коштів.

Гарантії прав кредиторів мають принципове значення для забезпечення інвестиційної привабливості підприємства. Цю проблему треба розв'язувати комплексно в рамках способів зобов'язально-правового захисту (непрямий захист прав власності), корпоративного права, процедур банкрутства, податкового регулювання, виконавчого провадження. Зазначимо, що банкрутство є формою, як правило, застосовуваною в екстремальних випадках. У процесі банкрутства, як відомо, пріоритетність мають інтереси кредиторів, а вимоги акціонерів стосовно активів компанії задовольняються в останню чергу.



3.3 Вдосконалення фінансового планування на підприємстві. Особливості складання бізнес-плану

Зарубіжний досвід і логіка, а також об'єктивний аналіз показують, що в умовах ринку бізнес планування на рівні господарських осередків щодо підприємницької діяльності є необхідним і неминучим.

Щодо великих і тривалих угод, тим більше економічних проектів, спрямованих на одержання прибутку - бізнес проектів - розробка плану або програми дій, що передує їх реалізації, є неодмінною умовою обґрунтованості задуму та надійності отримання бажаного результату. Останнім часом цей термін став застосовуватися і у вітчизняній практиці. Більше того - якщо раніше жоден серйозний проект не затверджувався і не приймався до реалізації без розгорнутого техніко-економічного обґрунтування та програми здійснення, то тепер стало модним вимагати бізнес-план як симбіоз програми та економічного обґрунтування.

В бізнес-плані має бути заздалегідь намічена бажана і така, що практично здійснюється, програма підприємницьких дій, які забезпечують досягнення поставленої мети.

Особливості складання бізнес-плану в ринкових умовах зумовлені наступними фактами:

а) планування це ключ до процвітання в бізнесі. Успіх підприємницької діяльності визначається трьома факторами: правильним розумінням реальної ситуації в даний момент; чіткою постановкою цілей, яких хоче досягти підприємець; якісним плануванням процесів переходу з одного стану в інший;

б) бізнес-план з його конкретними цілями і програмою дій щодо їх досягнення є засобом, за допомогою якого підприємець може управляти своїм бізнесом;

в) розробка бізнес-плану змушує підприємця моделювати ситуації і розглядати проблеми, які можуть перешкоджати успіху підприємницької діяльності. Це дає змогу запобігти багатьом ускладненням або (в крайньому разі) краще підготуватися до труднощів, заздалегідь намітити шляхи їх подолання;

г) бізнес-план - це засіб залучення позичкового капіталу, необхідного для розвитку бізнесу. Цей план забезпечує не тільки виробничу, ринкову і організаційну, але й фінансову інформацію про фірму. Ця інформація дає змогу визначати, скільки необхідно стартового капіталу, як будуть витрачатись гроші і погашатись кредити, який ступінь ризику бізнесу тощо. Таким чином бізнес-план - це основа конструктивних відносин з потенціальними інвесторами;

д) на початковому етапі створення своєї справи бізнес-план є основним інструментом комунікацій між підприємцем та зовнішнім світом. Він має переконати майбутніх поставщиків, продавців та найманих працівників у тому, що ви знайшли привабливу підприємницьку ідею, що у вас є обґрунтована й реальна програма здійснення задуму;

е) в процесі складання бізнес-плану розвиваються здібності підприємця як менеджера - набувається досвід оцінки умов конкуренції, способів просування товарів на ринок, використання переваг свого бізнесу, фінансового планування, розробки різних сценаріїв діяльності. Складаючи бізнес-план, підприємець ретельно аналізує всі економічні аспекти своєї ідеї, перевіряє її на раціональність та реалістичність.

Можливо, в результаті підготовки бізнес-плану з'ясовується, що перешкоди на шляху до реалізації підприємницького задуму не можуть бути усуненими або подоланими. Такі висновки краще зробити в проекті, а не тоді, коли на створення фірми вже витрачені час, кошти та зусилля підприємця.

У сучасних умовах бізнес-планування набуває значення важливого інструменту ефективного господарювання. Застосування теоретичних основ бізнес-планування, можливостей його практичного використання дає змогу забезпечувати планову роботу на основі досягнень сучасної технічної бази комп'ютеризації, раціонального використання світової та вітчизняної науки в галузі планування й організації виробництва.

Стратегічне планування, як складова частина бізнес-плану, дає змогу здійснювати розроблення довготермінової стратегії, що забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі, та створювати відповідний інструментарій щодо реалізації стратегії у поточних виробничих планах, впровадження їх у практичну діяльність підприємства

Отже, в умовах ринкової системи господарювання бізнес-план - це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства. Бізнес-план дає змогу аналізувати, контролювати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрями розвитку бізнесу.

Аналіз недоліків при здійсненні бізнес-проектів дозволяє виявити типові помилки і наочно продемонструвати корить професійного менеджменту.

Кожен бізнес проект, будь то нова розробка нового товару або реорганізація підприємства, вимагає систематичної роботи з метою максимального досягнення запланованих результатів при дотриманні:

9. установлених термінів;

10. фіксованих витрат;

11. визначених вимог до якості.

Однак далеко не завжди вдається досягти бажаних результатів. У чому причина? У недоліках у роботі і чинених помилках, яких можна уникнути.

Розглянемо деякі типові ситуації:

- недостатній аналіз існуючого стану й обґрунтування вимог до проекту не дозволяють розкрити всі проблеми , чітко визначити потреби в зміні стану системи і підготувати необхідну інформацію для прийняття рішення;

- нечітко визначені цілі проекту. Дуже швидко можна назвати мети, але рідко вони бувають обґрунтовано визначені і документовані.

Цілі повинні мати чіткий зміст і значення, результати повинні бути вимірні і задані параметри повинні бути здійснені.

Природно, що планування в умовах ринку набуває іншого значення. Воно повинно забезпечити процес виробництва конкурентоздатної продукції за умови оптимального використання всіх ресурсів, тобто забезпечити гнучкий розвиток підприємства. Якщо одне підприємство здійснює повноцінне регулярне планування, а інше тільки намагається реагувати на ситуацію, виграш у конкурентній боротьбі буде на стороні першого підприємства.

Можна виділити наступні способи досягнення такої переваги:

- управління грошовими потоками. У підприємства, що планує свою діяльність, виникає менше касових розривів. Як наслідок, відсутня необхідність залучати термінові незаплановані кредити;

- управління витратами та собівартістю. Істотні відхилення планових витрат від фактичних викликають проблеми дисбалансу, а також питання: хто винен в такому відхиленні;

- управління бізнесами. Підприємство може заздалегідь передбачити, яка діяльність принесе найбільший прибуток та направляти ресурси на найбільш важливі напрямки. В рамках кожного бізнесу підприємство може будувати оптимальну асортиментну політику, вчасно відмовлятися від застарілих та збиткових товарів;

- управління потоками сировини та матеріалів. Відсутність планування в закупках матеріальних ресурсів призводить до зростання запасів та заморожування в них фінансових ресурсів;

- управління потоками готової продукції. Заморожування фінансових ресурсів в готову продукцію також веде до втрат, пов'язаних із залученням зайвих кредитів;

- управління інвестиціями, фінансуванням і кредитуванням. Його відсутність веде до ризику для бізнесу, а саме, у випадку затримок у віддачі від реалізації проектів;

- управління взаємовідносинами із клієнтами. Дебіторська заборгованість, по суті, являє собою безоплатне кредитування покупців. Відсутність управління заборгованістю призводить до значних втрат.

Вище перелічені методи підвищення ефективності дозволяють підприємству знизити собівартість продукції, сформувати резерви для модернізації виробництва. Розглянемо систему фінансового планування підприємства більш детально.

Практично кожне підприємство має значний резерв для зменшення витрат. Розбудова ефективної системи управління витратами дає можливість підприємству за рахунок зменшення собівартості на одиницю продукції мати конкурентоздатну позицію на ринку. Поряд із традиційними стратегіями управління витратами окремо можна виділити такі підходи як директ-костінг та таргет-костінг. Незважаючи на те, що вітчизняні бухгалтерські стандарти не дозволяють у повному обсязі використовувати такі системи управління витратами для складання зовнішньої звітності та обрахування податків, вони знаходять використання у вітчизняній бухгалтерській практиці внутрішнього обліку, для проведення техніко-економічного аналізу, а також для прийняття тактичних та стратегічних управлінських рішень в питаннях беззбитковості виробництва, ціноутворення та ін. Так, в основі системи директ-костінг лежить обрахування зменшеної собівартості продукції та визначення маржинального доходу. З урахуванням змін у сучасному ринковому середовищі широкого вжитку набула система таргет-костінг -- цілісна концепція управління, яка передбачає стратегію зниження витрат та реалізацію функцій планування виробництва нових товарів, калькулювання цільової собівартості відповідно до реалій ринку. Вона передбачає розрахунок собівартості товару, виходячи із попередньо встановленої ціни реалізації. Така ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринком ціною.

Наявний на підприємстві інструментарій управління може застосовуватися як до окремих напрямів господарської діяльності так і до роботи підприємства загалом. Таким чином, можливо перерозподіляти ресурси між напрямками діяльності, концентруючи увагу та ресурси на найбільш перспективних та прибуткових. В свою чергу, можливості для такого аналізу та дієві інструменти впровадження його результатів повинні бути передбачені існуючою на підприємстві системою фінансового планування. Тобто показники фінансово-господарської діяльності повинні мати відповідну деталізацію у розрізі видів діяльності. Таким чином, можна реалізувати таку перевагу, як функцію управління бізнесами підприємства. Цей аналіз майже не застосовується на вітчизняних підприємствах, але з часом його використання для багатьох буде необхідною умовою для збереження рівня прибутковості та частки на ринку.

Основою планування виробничого процесу в рамках системи планування та управління ресурсами є план продажу. За основу такого плану береться прогноз, який повинен максимально врахувати ринкову ситуацію, момент присутності товару на ринку та можливі фактори, які можуть впливати на рівень продажу. Грамотно складений план продажу дає змогу ефективно спланувати рух сировини, матеріалів та готової продукції на підприємстві, що в залежності від виробничого процесу може значно знизити операційні витрати, а також попередити залучення зайвих кредитних ресурсів тощо. Зберігання готової продукції завжди пов'язано із деякими фінансовими втратами. На планування закупівель впливають як потреба виробництва в матеріалах, так і склад та запланована динаміка матеріальних запасів. Таким чином, методи планування ресурсів дозволяють скоординувати весь виробничий цикл закупівлі та продажу, мінімізувати задаси та, досягнувши в своєму розвитку стандарту ERP (Extended Resource Planning), претендувати на управління всіма ресурсами підприємства.

Одним із складових фінансового плану підприємства є інвестиційний план. Його зміст перш за все залежить від запланованої виробничої програми підприємства, науково-технічної та інвестиційної політики. Методика планування вкладень повинна бути суттєво змінена завдяки переходу на ринкові відносини, а також необхідності більшості підприємств планувати не тільки капітальні вкладення, реальні інвестиції, але і фінансові (портфельні) інвестиції. Важливість процесу планування інвестицій полягає в тому, що, плануючи інвестиції, створюється основа діяльності підприємства на майбутнє. Тобто узгодженість такого плану із довгостроковою стратегією підприємства є обов'язковою. В загальному вигляді план інвестицій повинен складатися з двох розділів: плану портфельних інвестицій і плану реальних інвестицій. Можна виділити такі правила складання інвестиційного плану:

1) план інвестицій підприємства повинен виходити із довгострокової стратегій підприємства;

2) інвестувати кошти в виробництво і цінні папери має сенс тільки в тому випадку, якщо підприємство отримує більшу вигоду від зберігання їх у банку;

3) інвестувати кошти має сенс тільки в найбільш рентабельні, з урахуванням фактору часу, проекти;

4) інвестувати кошти має сенс, тільки якщо рентабельність інвестицій перевищує темпи інфляції;

5) приймати кінцеві рішення щодо інвестування тільки в тому випадку, якщо забезпечується найбільша економічна вигода з найменшим ступенем ризику.

Отже, фінансове планування відіграє важливу роль в фінансово-господарській діяльності будь-якої фірми.



ВИСНОВКИ

Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках. Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства.

Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій.

Практика свідчить, що на сучасному етапі розвитку підприємництва в Україні бізнес-план найбільше потрібний підприємцям, які сподіваються залучити іноземні інвестиції, оскільки більшість іноземних інвесторів віддають перевагу традиційної схемі виділення коштів, вирішальним моментом яке є розгляд бізнес-плану.

Практика планування в умовах ринкової економіки показала високу ефективність організації планування у формі бізнес-планів. Бізнес-план є одним з видів формалізованого планування.

Отже, для опрацювання бізнес - плану необхідна також інформація про загальноекономічні і галузеві чинники, які впливають на процес реалізації проекту, загальноекономічну ситуацію в державі, соціальні та політичні умови реалізації проекту, законодавчі обмеження, тенденції розвитку галузі тощо.

Процес складання бізнес-плану є специфічним у кожному конкретному випадку. Тому практично не можливо дати якусь єдину схему його розробки. Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі розробки такого бізнес - плану три стадії: початкову, підготовчу, основну .

Для підвищення ефективності фінансового планування необхідно щоб план був складений чітко по різноманітних фінансово-економічних показниках і не повинний бути статичним, а повинен динамічно змінюватися підстроюючись до умов, що швидко змінюються, на ринку, для цього необхідно грамотно розпоряджатися робочими ресурсами, створюючи резерви і залишаючи можливість для маневру і пристосування до поточної ситуації. Кожний крок підприємства повинний бути перелічений і проаналізований, чи відрізняється дане положення справ підприємства від запланованого і якщо відрізняється, те чому, які показники змінилися, що вплинуло на ці зміни все це повинно бути враховане. Саме головне не займатися самообманом і не намагатися пояснити положення фірми, що погіршується, якимись зовнішніми чинниками, а спробувати провести детальний аналіз і виявити і внутрішні чинники, що роблять негативний вплив на діяльність підприємства, а потім усунути їх.

Крім чіткості план повинен оперативно коригуватися на зміни які відбуваються у суспільстві, а це неможливо без використання сучасних методів електронної обробки. Треба щоб бізнес-план існував не тільки в паперовому вигляді, а й у електронному. Особливо це стосується фінансового та календарного розділів бізнес плану. Існує багато програмних засобів, які допомагають грамотно скласти бізнес план зі змогою коректувати його в процесі його виконання.

Саме головне план повинний бути правдивим. Ми вже бачили, що спроби уряду обдурити себе, народ, міжнародні організації з головним фінансовим планом держави - бюджетом протягом із 90-99 р. ні до чого гарному не призвело. Також потрібно вміти навчатися на помилках, як на своїх так і на чужих, щоб кожний наступний план, з врахованими помилками минулого періоду не містив таких помилок .

Правова система України знаходиться на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю, але й з економічними, політичними і соціальними тенденціями. Економічні процеси в Україні мають кримінальну направленість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільних відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці. Низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. В цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні можливості.

Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ. Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему - повернення їх у вигляді інвестицій на батьківщину. Це явище має суперечливу властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном. З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов'язано з необхідністю обґрунтування характеру походження коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо.

Крім того, ризик обумовлено ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами. В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишаються поза увагою цього процесу . Визначилась галузева структура інвестицій в економіку України. Переважно це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто діяльність, яка не потребує значних початкових інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі та виробництва, які дійсно потребують негайних інвестицій залишаються поза увагою інвесторів.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану: Практикум. - 3-те вид., стер. - К.: Т-во «Знання», КОО,2001. - 158 с.

2. Барроу К., Барроу П., Браун Р. Бізнес-план: Практ. посіб.: Пер. з 4-го англ. вид. Т-во «Знання», КОО, 2005. - 434 с.

3. Барроу К., Барроу П., Браун Р. Бізнес-план: Практ. посіб.: Пер. з 3-го англ. вид. Т-во «Знання», КОО, 2001. - 285 с.

4. Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування. Навчальний посібник. - Львів: Компакт- ЛВ, 2005. - 312 с.

5. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління підприємством. Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, виправл. І доп. За ред. Василенка В.О. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 400 с.

6. Владимиров К.М., Чуйко Н.Г., Рогальський О.Ф. Місцеві фінанси: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів за спец. «Фінанси». - Херсон: Олді-плюс, 2006 - 352 с.

7. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 3-те вид.,стер. - К.: Знання-Прес, 2006. - 423 с.

8. Державний Комітет Статистики України, за ред. О.Г. Осауленка, 2010

9. Ігнатььєва І.А. Стратегічний менеджмент: Підручник. - К.: Каравела,2008. - 480 с.

10. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - 304 с.

11. Корецький М.Х., Дєгтяр А.О., Дацій О.І. Стратегічне управління. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 240 с.

12. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001 - 145 с.

13. Кривонос А.О. Бізнес-планування на підприємстві: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - 160с.

14. Кучеренко В.Р., Карпов В.А., Маркітан О.С. Бізнес-планування фірми: Навч.посіб - К.: Знання, 2006. - 423 с.

15. Н.І.Машина Економічний ризик і методи його вимірювання: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 188 с.

16. Македон В.В. Бізнес-планування: Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 236 с.

17. Мізюк Б.М. Стратегічне управління: Підручник. - 2-ге., вид., переробл. і доповн. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 392 с.

18. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О., Дерев'янко О.Г. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч.посібник. Вид. 2-ге,доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 379 с.

19. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О., Шапринська Л.М. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч.- метод. посібник для сам ост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. - 160с.

20. Покропівний С.Ф.,Соболь С.М.,Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навчальний посібник. - К: КНЕУ, 1999. - 208 с.

21. Попов В.М. Збірник бізнес-планів з коментаріями. Видання четверте, перероб. і доп. - К.: ЦУЛ,КноРус,2003. - 382 с.

22. Сумець О.М., Тумар М.Б. Стратегії сучасного підприємства та його економічна безпека: Навч. посіб. - К.: «Хай-Тек-Прес», 2008. - 400 с.

23. Семенов Г.А., Бугай В.З., Семенов А.Г., Бугай А.В. Фінансове планування і управління на підприємствах. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 432 с.

24. Ясинський В.В., Гайдей О.О. Бізнес-планування: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Каравела,2004. - 232 с.

25. http://zakon.nau.ua

26. http://meget.kiev.ua/kodeks

27. http://referatu.net.ua



ДОДАТОК А

ЗАЛУЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В даній статті висвітлено основний зміст капіталу підприємства, процес його формування та підвищення ефективності залучення грошових ресурсів. Запропоновано власне ставлення до оптимізації структури капіталу з позицій забезпечення умов подальшого ефективного його використання.

Постановка завдання лежить у відсутності глибоких досліджень формування основного капіталу підприємств залежно від організаційно-правових форм діяльності та необхідність визначення особливостей різних джерел формування ресурсів підприємства і оптимізації накопичення всього капіталу.

Фінансові ресурси підприємства - це кошти, які знаходяться в його розпорядженні. Вони можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, утримання об'єктів невиробничої сфери, створення резервів. Та частина фінансових ресурсів, що направляється на розвиток виробничо-комерційного процесу, являє собою капітал у його грошовій формі [3].

Таким чином, фінансовий капітал - це частина фінансових ресурсів підприємств, за допомогою якої підприємство створює додану вартість.

Загальна формула капіталу:

Г- Т- Г¹, (1.5)

де, Г - кошти, авансовані інвестором;

Т - товар (куплені засоби виробництва, робоча сила і тощо);Г¹ - кошти, отримані інвестором від продажу продукції, включаючи додаткову (додану) вартість.

Капітал повинен знаходитися в постійному обороті. Чим більше за рік оборотів капіталу, тим більше прибуток в інвестора. До структури капіталу входять кошти, які були вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обороту.

Фінансові ресурси підприємства утворюються за рахунок цілого ряду джерел. Серед них є власні, позикові і притягнуті. Джерелами фінансових ресурсів є: прибуток, амортизаційні відрахування, кошти від продажу цінних паперів, пайові й інші внески юридичних і фізичних осіб, кредити, кошти від реалізації страхового поліса і тощо.

Основною метою формування капіталу підприємства є залучення достатнього обсягу його для фінансування придбання необхідних активів, а також оптимізація його структури з позицій забезпечення умов подальшого ефективного використання. Початковим етапом управління формуванням капіталу підприємства є визначення потреби в необхідному його обсязі. Початковим етапом управління формуванням капіталу підприємства є визначення потреби в необхідному його обсязі. Недостатній обсяг формування капіталу на цьому етапі істотно подовжує період відкриття та освоєння виробничих потужностей нового підприємства, а в ряді випадків взагалі не дає можливості почати його операційну діяльність. У той же час надлишковий обсяг формованого капіталу призводить до подальшого неефективного використання активів підприємства, знижує норму прибутковості цього капіталу. У зв'язку з викладеним, визначення загальної потреби в капіталі створюваного підприємства носить характер оптимізаційних її розрахунків. Оптимізація загальної потреби в капіталі створюваного підприємства є процес розрахунку реально необхідного обсягу фінансових коштів, які можуть бути ефективно використані на початковій стадії його життєвого циклу.

Оптимізація загальної потреби в капіталі створюваного підприємства досягається різними методами, основними з яких є наступні.

а) балансовий метод оптимізації загальної потреби в капіталі ґрунтується на визначенні необхідної суми активів, що дозволяють новому підприємству розпочати господарську діяльність;

б) метод аналогій заснований на встановленні обсягу використовуваного капіталу на підприємствах-аналогах. Підприємство-аналог для здійснення такої оцінки підбирається з урахуванням його галузевої приналежності, регіону розміщення, розміру, використовуваної технології, початковій стадії життєвого циклу і ряду інших факторів.

Характеризуючи цей метод оптимізації загальної потреби в капіталі слід відзначити певну складність його використання в силу недостатніх можливостей адекватного підбору підприємств-аналогів по всіх значимим параметрами, що формує обсяг необхідного капіталу;

в) метод питомої капіталомісткості є найбільш простим, однак дозволяє отримати найменш точний результат розрахунків. Цей розрахунок ґрунтується на використанні показника «капіталомісткість продукції», який дає уявлення про те, який розмір капіталу використовується в розрахунку на одиницю виробленої (або реалізованої) продукції.

Використання даного методу розрахунку загальної потреби в капіталі для створення нового підприємства здійснюється лише на попередніх етапах, до розробки бізнес-плану. Цей метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки показник середньогалузевої капіталомісткості продукції суттєво коливається в розрізі підприємств під впливом окремих факторів. Основними з таких факторів є:

- розмір підприємства;

- стадія життєвого циклу підприємства;

- прогресивність технології, що використовується;

- прогресивність використовуваного обладнання;

- ступінь фізичного зносу обладнання;

- рівень використання виробничої потужності підприємства.

Тому більш точну оцінку потреби в капіталі для створення нового підприємства при використанні цього методу розрахунку можна отримати в тому випадку, якщо для обчислення буде застосовано показник капіталомісткості продукції на діючих підприємствах-аналогах (з урахуванням перерахованих вище факторів).

Перевагою цього методу оптимізації загальної потреби в капіталі створюваного підприємства є те, що він автоматично задає показники капіталовіддачі підприємства на стадії його функціонування.

У системі управління формуванням капіталу створюваного підприємства важлива роль належить обґрунтуванню схеми та вибору джерел його фінансування.

Підвищення ефективності формування власного фінансового капіталу підприємства досягається в результаті здійснення відповідної фінансової політики, яка характеризується кількома етапами.

На першому етапі аналізується загальний обсяг формування власного фінансового капіталу, темпи його зміни порівняно з базисним і попереднім періодами, відповідність обсягу власного фінансового капіталу розміру необоротних і оборотних активів, питома вага власних засобів у сукупному фінансовому капіталі підприємства. Після цього розглядаються джерела формування власного фінансового капіталу, здійснюється їхня вартісна оцінка, вивчається питання про достатність власних засобів і визначається рівень самофінансування підприємства в динаміці.

На другому етапі здійснюється оцінка вартості окремих внутрішніх і зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів і робиться висновок про доцільність їхнього залучення у плановому періоді.

На третьому етапі визначається планова потреба у власному фінансовому капіталі підприємства для фінансування необоротних і оборотних активів. Установлюються розміри приросту власного фінансового капіталу порівняно зі звітним періодом.

На четвертому етапі здійснюється оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел коштів, які залучаються для формування власного фінансового капіталу підприємства.

Отже, розробляючи й застосовуючи ефективну політику щодо формування власного фінансового капіталу, підприємство створює об'єктивно кращі умови як для його використання, так і для залучення більшого обсягу позикових фінансових ресурсів.



ДОДАТОК Б

ЕТАПИ СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

В Україні існує багато різноманітних підприємств, їх кількість постійно зростає. Привід до їх появи був частіше за все політичним або дипломатичним. Є досить багато визначень підприємств, одне із них підприємство - специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і послуг.

Підприємство чи організація може бути формальна і неформальна. Формальні організації - це такі утворення в межах організації, які створюються за рішенням керівництва для виконання певних виробничих або управлінських функцій. Формальна організація починає своє існування тоді, коли з'являється узгоджена і загальновизнана процедура '''узаконення" плану діяльності організації. Керівництво створює групи через виробничу необхідність, коли здійснює розподіл праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління). Неформальні організації - групи, що виникають спонтанно, але в яких люди взаємодіють досить регулярно. І хоч вони не мають керівників, проте відіграють дуже значну роль у житті формальних організацій.

Для створення підприємства потрібно знати загальні риси підприємства: наявність ресурсів; залежність від зовнішнього середовища; виділення конкретних завдань; вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління; наявність формальних та неформальних груп; здійснення певних видів діяльності.

Для того щоб створити свою організацію нам потрібно перш за все мати бажання створення власної справи, знайти ідею і визначити вид діяльності. Вибір виду діяльності є одним із складних етапів створення організації. Ідея та вид діяльності взаємопов'язані між собою. Не можна вибрати вид діяльності без ідеї, не знаючи яким бізнесом будеш займатися. Щоб знайти ідею і визначити вид діяльності необхідно вирішити такі завдання: знайти свою "господарську нішу", тобто місце на ринку; визначити регіон, де буде створене підприємство; встановити спрямованість або спеціалізацію підприємства; зафіксувати форму підприємництва (індивідуальну чи колективну); встановити мету своєї діяльності та визначити способи її досягнення, тобто відпрацювати стратегію і тактику бізнесу; продіагностувати ресурсну, сировинну базу, дати їй експертну оцінку; вибрати технологію виробництва; провести аналіз і дати оцінку майбутнім споживачам і конкурентам; дослідити можливості вкладання грошей і одержання кредитів; вивчити пільги, привілеї, обмеження, перешкоди; розробити цінову політику на свій продукт або послугу; сформулювати тип збутової поведінки; налагодити рекламу.

Налагодити власну справу можна кількома шляхами. Перший шлях - організувати індивідуальне підприємництво з правом юридичної особи або без такого права, зареєструвавшись як суб'єкт індивідуальної трудової діяльності. Другий - створити приватне або сімейне підприємство. Третій - стати засновником повного, змішаного, з обмеженою відповідальністю товариства. Четвертий - купити існуюче підприємство. П'ятий - купити контрольний пакет акцій акціонерного товариства. Шостий - застосувати франчайзинг.

Для утворення підприємства перш за все нам потрібно скласти установчий договір. Власне, поняття "установчі документи" опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в установленому законом порядку є створення відповідної "установи", тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Для набуття статусу підприємця громадянину достатньо зареєструватися в установленому законодавством порядку. При утворенні господарської організації - юридичної особи власник або, якщо це передбачено законодавством, уповноважений власником чи власниками орган стають її засновниками.

Юридичні вимоги до індивідуального підприємництва: вимоги до засновницьких документів не висуваються; реєстрація підприємців здійснюється міськими чи районними виконавчими комітетами на основі двох документів: заяви засновника, квитанції про оплату за державну реєстрацію якщо індивідуальна підприємницька діяльність включена до переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, то засновник повинен отримати ліцензію, яку надає відповідна уповноважена установа. Наприклад, приватна юридична практика, стоматологічна практика та ін.

Отже, організація - це група людей різної чисельності й кваліфікації, діяльність яких координується для досягнення однієї або кількох цілей. Для створення організації необхідно пройти певні кроки.

Размещено на Allbest.ru