Податкові системи світу



2.3 Державне регулювання податкових систем у різних країнах світу

У будь-якій державі, навіть із найрозвиненішою ринковою економікою, обовязково здійснюється регулювання економічних процесів незалежно від форм власності та напрямків діяльності підприємства. Його проводить держава у двох напрямках:

* регулювання економічних відносин, сутність якого полягає у визначенні та корегуванні відносин, що складаються між державою та субєктами оподаткування (юридичними та фізичними особами), а також безпосередньо між субєктами оподаткування (роботодавцями та найманими працівниками). Таке регулювання здійснюється за допомогою законодавчих актів: законів, підзаконних документів, інструкцій та інших правових актів, які визначають порядок та правила поведінки;

* регулювання розвитку господарського комплексу держави. Воно здійснюється передусім на підставі дії обєктивних економічних законів суспільства, а також за допомогою економічних методів через вплив держави на інтереси юридичних та фізичних осіб з метою спрямування їх діяльності у вигідному для неї напрямку. Основна мета поєднання інтересів суспільних та приватних за допомогою матеріальної зацікавленості.

Державне регулювання податкових відносин відбувається також при визначенні у законодавчих документах ставок оподаткування, пільг, відповідальності, внесенні різних змін у порядок розрахунку та сплати податкових платежів і застосуванні штрафних санкцій до порушників чинного законодавства. За допомогою цих методів держава впливає на розвиток національної економіки загалом, окремих її галузей, підрозділів, різних регіонів, територій, виробництв, підпри ємств, окремих верств населення. Таким чином, прискорюється розвиток науково-технічного прогресу, збільшуються витрати на виробництво, стимулюється розвиток сільськогосподарського виробництва, туризму, готельного господарства (наприклад, у Фінляндії), рибної промисловості (у Канаді), автомобільної промисловості (у Китаї). Значна увага приділяється підприємствам середнього та малого бізнесу.

Податкове регулювання це комплекс розроблених заходів щодо визначення оптимальних обсягів податкових платежів, тобто, з одного боку, щоб повністю задовольнити фінансові потреби держави при розробці державного бюджету, а з другого щоб зменшити податковий тягар на платників. Основне завдання податкового регулювання досягнення повноти та своєчасності сплати податків усіма субєктами та надходження фінансових ресурсів до бюджетів усіх рівнів.

Податкове регулювання є складовою податкового менеджменту і відіграє важливу роль при розробці як стратегічних, так і тактичних планів. Основним у податковому регулюванні є податкова стратегія, яка розробляється на перспективу, але при цьому важливе місце відводиться і тактичним планам, для виконання яких держава повинна оперативно втручатися в податковий процес. Це дає змогу визначити оптимальні розміри податкових платежів, запобігти правопорушенням і своєчасно наповнювати дохідну частину бюджетів усіх рівнів.

Податкове регулювання здійснюється на підставі проведеного аналізу податкової системи і дає можливість визначити її оптимальність та раціональність. Завчасно проведене коригування податкової системи уможливлює збільшення розміру податкових платежів до бюджетів, а також зменшення кількості порушень податкового законодавства та недоплати податкових платежів.

При проведенні податкового регулювання виконується одна з основних функцій податків регулююча. Крім того, податкове регулювання уможливлює зменшення протиріччя між фінансовою та регулюючою функціями податків.

Податкове регулювання здійснюється різними способами, які можна обєднати у дві групи: надання податкових пільг та застосування різних штрафних санкцій до порушників чинного податкового законодавства. Необхідність їх застосування визначається динамізмом процесів відтворення національного продукту. У більшості країн зміна законодавства відбувається нечасто (як правило, раз на рік), тому значення податкового регулювання підвищується і не дає змоги дуже часто змінювати ситуацію, яка склалася на початок та кінець звітного періоду.

Надання податкових пільг найрозповсюдженіший спосіб податкового регулювання, що застосовується практично в усіх країнах світу. З одного боку, економісти, фахівці, учені різних напрямків зазначають, що податкова пільга зменшує податковий тягар на платника податкового платежу. А з другого деякі фахівці, переважно державні діячі, виступають проти їх запровадження, тому що у підприємства, на їхню думку, зявляється можливість не сплачувати податок взагалі. Тому важливо обґрунтовувати надання пільг.

При наданні податкових пільг виходять із основних принципів, до яких належать: рівномірність надання, необовязковість застосування, вільний характер надання, цільова спрямованість, економічність. Але пільги не повинні негативно впливати на розмір державного та місцевого бюджетів і на соціальну політику держави.

Надання пільг спричинюють різні чинники. Основні з них це джерело одержання податкового платежу та розмір обєкта оподаткування, форма власності, організаційно-правова форма підприємства, розмір дефіциту державного або місцевого бюджету, пріоритети розвитку економіки держави або району тощо.

Податкові пільги мають велике значення при стимулюванні розвитку певних напрямків діяльності, регіонів та підприємств. Так, у Фінляндії для розвитку туристичного бізнесу підприємства, які цим займаються, на певний час звільняються від сплати податку на прибуток. У Канаді для підприємств певних галузей національної економіки (рибна, сільське господарство) прибуток до оподаткування визначає безпосередньо платник податку, причому він розраховується як середній за 45 останніх років.

У світовій практиці найрозповсюдженішими є такі методи пільгового оподаткування:

* зниження ставок оподаткування на тривалий час діяльності підприємства (наприклад, у США знижується ставка податку на прибуток, якщо підприємство випускає продукцію, яка не має аналогів у світі);

* надання підприємству податкового кредиту, причому це стосується різних податкових платежів. Основна мета підвищення ефективності діяльності платників податків;

* визначення неоподатковуваного мінімуму доходів. Це стосується не лише фізичних осіб при визначенні та розрахунку прибуткового податку, а й юридичних осіб при сплаті інших податкових пла-

тежів (ПДВ, на доходи тощо);

* повне звільнення від сплати податкових платежів. Ця пільга застосовується для певних підприємств, як правило, державної форми власності або тих, продукція яких має стратегічне значення;

* податкові пільги окремим підприємствам. Вони, як правило, надаються підприємствам малого та середнього бізнесу для їх підтримки та подальшого розвитку;

* при здійсненні окремих господарських операцій. Практично в усіх країнах світу звільняється від сплати більшості податкових платежів експорт продукції, щоб стимулювати розвиток зовнішньої торгівлі та надходження валютних коштів з-за кордону;

* при реалізації певних видів товарів. Такі пільги надаються щодо виробів, які мають державне замовлення, переважно підприємствам сільського господарства, літакобудування, на виконання різних науково-дослідних робіт;

* при проведенні фінансових операцій, таких як благодійні відрахування, підтримка лікарень, відрахування у різні фонди релігійних організацій. У більшості країн такі кошти не підлягають оподаткуванню;

* пільги на окремі види витрат. Це стосується оподаткування коштів, які сплачуються у різні соціальні фонди (пенсійний, соціального страхування, безробітних та ін.).

Одним із видів пільгового оподаткування є відстрочка сплати податку на певний період. За суттєвих змін в економічній ситуації країни це дає змогу зменшити розмір сплати податкових платежів у кінці терміну сплати. До пільгового оподаткування належить і встановлення податкових канікул, коли на певний термін підприємство звільняється від сплати якогось податкового платежу. Це стосується як юридичних (фірма, підприємство, організація), так і фізичних осіб. Як правило, ця форма застосовується для тих господарств, виробництво продукції яких або її реалізація мають сезонний характер.

Податкове регулювання передбачає не тільки заохочення та стимулювання, а й відповідальність за порушення чинного податкового законодавства. Для порушників застосовуються такі штрафні санкції, як пеня, штраф, дорахування несплаченої суми податкового платежу, застосування підвищеної податкової ставки, арешт майна або самого платника. Причому в більшості країн ці штрафні санкції мають жорсткий характер, а до порушень можуть належати навіть затримка в наданні звітності щодо окремого податкового платежу. Деякі країни з метою ухилення від сплати податкового платежу укладають двосторонні міжурядові угоди.

Загалом у будь-якій державі застосовуються різні способи податкового регулювання, і його ефективність залежить від співвідношення між ними. Але ефективніше воно у тих державах, де більша питома вага пільгового оподаткування.

Податкове регулювання значною мірою залежить від відносин,які склалися в державі між різними субєктами державою, підприємствами, громадянами. Це повязано з тим, що деякі податкові платежі сплачуються з майна платника, з землі, яка йому належить, а також з доходів із цієї власності. У звязку з цим особлива увага приділяється великим підприємствам та обєднанням, які здебільшого є монополістами. Ці відносини регулюються чинним у кожній країні антимонопольним законодавством, яке передбачає підвищені ставки передусім на доходи та надприбутки. У більшості країн визначається також характер монополій і виділяються звичайні, повязані особливими видами діяльності (наприклад, видобуток певної сировини, надання послуг, виконання робіт тощо). Податкове регулювання таких підприємств та обєднань здійснюється як економічними методами, так і адміністративними.

При визначенні та застосуванні різних методів податкового регулювання мають враховуватися соціальні наслідки його проведення.

Більшість країн при визначенні систем оподаткування, кількості та ставки податкових платежів виходять з аналізу соціальних наслідків майбутньої системи. Це дає можливість створити її раціональнішою, а потім вносити відповідні незначні корективи.

Однією з найважливішим проблем для країн, особливо тих, де відбувається перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, є залучення інвестиційних коштів. Тому в законодавствах цих держав передбачені різні способи стимулювання вкладання коштів власних інвесторів у економіку держави, а також заохочення внесення коштів іноземних інвесторів. Основною метою податкового регулювання у цьому разі є створення відповідного сприятливого інвестиційного клімату. Тому інвесторам, особливо іноземним, надається інвестиційний податковий кредит, який не вступає у протиріччя з чинним законодавством.



Розділ 3. Податкові системи країн Європи

3.1 Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

Податкова політика Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії (Великобританії) має давню історію і у такому вигляді, в якому існує зараз, сформувалася ще в XVII-XVIII століттях.

У цій державі почала розвиватися наукова податкова теорія. Одним із перших економістів-теоретиків був Франсис Бекон, який висунув вимоги до оподаткування, основною з яких була добровільність.

Податки, які стягуються добровільно, не послаблюють мужність народу. Тобто сплата податків повинна йти від серця. Пізніше англійський економіст Вільям Петті у праці Трактат про податки та збори обґрунтував необхідність оподаткування, яка зводилася до наступного.

1. Кожен повинен сплачувати стільки, скільки він насправді споживає. У цьому разі немає якогось насильства, і податок легше сплачується, тому що він є еквівалентом тих предметів, які споживаються.

2. Податки, якщо сплачуються регулярно, спонукають платника бути ощадливим, що є одним із найважливіших способів збагачення народу.

3. Повинен дотримуватись принцип сплати податку тільки один раз, тобто уникнення так званого подвійного оподаткування, тому що будь-яка річ або послуга може бути спожита тільки один раз.

4. Оподаткування дає можливість постійно мати інформацію про дійсний стан добробуту населення, його багатства, зробити висновки про розвиток промислів і про стан держави загалом. Стягненням податків повинні займатися спеціальні чиновники, щоб уникнути відкупу.

Основні принципи оподаткування вперше були розроблені у Великобританії англійським економістом і філософом Адамом Смітом.

Найбільших зміни податкова система зазнала в останньому столітті. Основним напрямком податкової політики держави було проведення заходів на поетапне зниження ставок прибуткового податку, проведення змін щодо надання пільг окремим верствам населення, структурних змін податкової системи (деякі податки скасовувались, вводились нові тощо). Загалом управління, регулювання, а також розробку податкової політики у Великобританії здійснює Казначейство. Воно розробляє державну економічну та фінансову політику. Йому підпорядковується Управління внутрішніх доходів та Управління мит і акцизів. Управління внутрішніх доходів має офіс головного податкового інспектора в Лондоні й мережу по всій країні. Всіма непрямими податками керує Управління мит та акцизів.

Сучасна податкова система Великобританії складається з пяти груп податків:

1) прямі податки на доходи;

2) непрямі податки;

3) місцеві податки;

4) податки на ділову активність;

5) інші податки.

За складом усі податки Великобританії поділяються на загальнодержавні та місцеві. Причому переважають загальнодержавні до 90 % усіх податкових надходжень. Податки поділяються на прямі та непрямі, а також на ті, що стягуються з фізичних та юридичних осіб.

Найважливішим податком з фізичних осіб є прибутковий податок, який становить близько 65 % усіх прямих податків, що надходять до державного бюджету.

Оподаткування фізичних осіб залежить не тільки від розміру доходу, а й від джерела його одержання, тобто існує так званий розподільчий принцип. Залежно від джерела одержання доходи поділяють на шість шедул (частин), які оподатковуються за особливою методикою:

1) заробітна плата, пенсії, допомога та інші трудові доходи;

2) дивіденди та інші відсотки й виплати, які може одержувати громадянин від різних компаній та фірм;

3) доходи від власності на землю, майно, споруди, житло, які здаються в тимчасове користування іншим особам;

4) доходи від державних цінних паперів;

5) доходи від здійснення комерційної діяльності;

6) доходи від використання з комерційною метою різних лісових масивів.

Доходи фізичних осіб умовно поділяються на зароблені та інвестовані. Прибутковий податок стягується із сукупного річного доходу з урахуванням особливостей їх розрахунку (кожної шедули) та пільг, передбачених чинним законодавством.

Існує загальний порядок сплати податку, приблизно як і в Україні, на підставі декларації, яка заповнюється платником податку в терміни, визначені чинним законодавством. При цьому громадяни, які одержують тільки заробітну плату, в кінці року можуть таку декларацію не заповнювати.

При оподаткуванні прибутковим податком мають місце різні знижки, серед яких найвідчутнішими є особисті та сімейні. Їх розмір та порядок надання затверджуються та змінюються парламентом держави й переглядаються майже щорічно. Крім знижок, платнику податку можуть надаватися й різні пільги неповним родинам, які потребують допомоги хатньої працівниці, сліпим та ін.

Залежно від річного доходу існують три ставки прибуткового податку: 20, 25, 40 %.

Крім прибуткового податку, з 1990 року введено подушний податок, який сплачують майже всі громадяни, старші 18 років. Він встановлюється місцевими органами влади у твердому розмірі й прямо повязаний з рівнем витрат. З 1993 року його розмір встановлюється залежно від ринкової вартості майна та кількості членів родини. При цьому проводиться оцінка вартості майна за всіма категоріями, які мають різні ставки оподаткування. Податок на спадщину. Встановлюється неоподатковуваний мінімум, а сума, що перевищує зазначену, має ставку 40 %. Діє система пільг та знижок, яка дає змогу знизити податок до 80 %. До основних податків з юридичних осіб належать прибутковий податок з компаній, податок на приріст капіталу, на додану вартість, внески на потреби соціального страхування, акцизи, гербовий збір, податок на майно.

Податок з компаній стягується з доходів юридичних осіб за попередній фінансовий рік. Ставка встановлюється щорічно й має дворівневу систему для фірм та корпорацій, а також для підприємств малого бізнесу (причому останні оподатковуються за ставкою на 25-30 % нижчою). Термін сплати податку настає через девять місяців після закінчення розрахункового періоду.

Дохід до оподаткування визначається відрахуванням з валового доходу компанії валових витрат, які дозволені чинним законодавством. До валових витрат належать:

* поточні витрати виробництва та витрати комерційного характеру, оренда приміщень, вартість ремонту тощо;

* компенсаційні платежі робітникам та службовцям при їх звільненні, за виробничої необхідності, на перепідготовку кадрів, преміальні витрати, подарунки;

* витрати на консультації з різних питань діяльності компаній;

* транспортні витрати;

* вартість ліцензій та інші платежі, повязані з одержанням майбутнього прибутку;

* представницькі витрати, у тому числі витрати розважального характеру, вартість подарунків;

* заробітна плата робітникам та службовцям;

* комунальні послуги, водопостачання, газ, паливо, електроенергія тощо;

* збитки компаній як комерційного, так й некомерційного характеру.

Для малих підприємств надаються податкові пільги, але їх статус визначається не за чисельністю працівників, а за розміром одержаного прибутку. За особливою системою оподатковуються компанії нафтодобувної промисловості.

Податок на приріст капіталу встановлюється з метою обмеження розміру та прибутковості посередницьких операцій з житлом, автомобілями тощо. Найвищі ставки застосовуються для операцій, які проводять фізичні особи, менші для операцій, які проводять компанії.

Внески на потреби соціального страхування. При розрахунку цього податку всіх платників поділяють на чотири класи залежно від характеру трудових відносин. До першого класу належать наймані працівники та їх роботодавці. Вони мають диференційовані ставки внесків. Деякі платники цієї категорії звільняються від сплати згаданого внеску не сплачують повністю внесок ті, хто має заробіток за тиждень менший за встановлену суму. Другий клас ненаймані, самостійні працівники, підприємці, працівники вільної праці. Їх податок визначається твердою ставкою. До третього класу належать непрацюючі громадяни. Вони також мають фіксовану ставку. До четвертого класу зараховують осіб, дохід яких перевищує певну суму. Внески цього класу становлять 6,3 % одержаного доходу. Платники податку мають право на пільги залежно від класу.

Податок на додану вартість є одним із основних непрямих податків і становить 17 % загальної дохідної частини бюджету держави. Він сплачується з новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва та просування товарів. Платник самостійно встановлює розмір податку і несе повну відповідальність за порядок його сплати. Тому важливе значення має контроль за платниками податку, який здійснює управління мит і акцизів в інтервалі 19 років. Для підприємств малого бізнесу ця періодичність може становити один місяць (втім, документація повинна зберігатися протягом шести років). За порушення чинного законодавства (шахрайство, обман, затримка реєстрації, порушення в оформленні податкових зобовязань) законодавством Великобританії передбачаються адміністративні покарання (крім відшкодування податку, як правило, у трикратному розмірі) або покарання у вигляді позбавлення волі на термін від шести місяців до семи років залежно від обставин справи.

Наприклад, за затримку реєстрації передбачається штраф у розмірі до 30 % суми податку. Нині діють три ставки податку на додану вартість: 0; 8 та 27,5 % залежно від виду діяльності або товарів та виробів, які реалізуються. Деякі групи товарів та виробів або послуг взагалі звільняються від сплати ПДВ (земля, гральний бізнес, поштові послуги, страхування здоровя тощо).

Акцизи. Вони встановлюються на алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, пальне. Деякі товари оподатковуються за твердою ставкою (наприклад, на 1 літр алкогольного напою) або у відсотках до вартості виробу чи у вигляді відсоткової надбавки до ціни (тютюнові вироби). Загалом ставки акцизів становлять від 10 до 30 %.

До непрямих податків належать мито, збори з кінних перегонів, собачих перегонів, грального бізнесу.

Одним із найдавніших податків, який і зараз застосовується у Великобританії, є гербовий збір. Він уперше був введений ще в 1694 році.

Зазначений податок встановлюється на документи й стягується з осіб під час оформлення різних цивільно-правових угод. Такі угоди повинні мати штамп, що підтверджує сплату гербового збору. Він, як правило, встановлюється у твердій валюті або у відсотках до вартості власності. При реєстрації угод з цінними паперами ставка становить 0,5 % сплаченої суми за цінні папери.

Основним місцевим податком (взагалі питома вага місцевих податків серед усіх податкових надходжень становить 10 %) є податок на майно. Сплачують його громадяни, які наймають житло. Ставку податку встановлюють місцеві органи влади відповідно до вартості нерухомого майна, оцінка якого проводиться раз на 10 років.



3.2 Французька Республіка

Усі закони Французької Республіки (ФР) , які стосуються введення нових або знищення старих податків, сфери їх застосування, щорічно затверджуються парламентом при прийнятті державного бюджету. Крім законів, діють різні декрети й розпорядження, які приймаються з метою доповнення, деталізації та пояснень до чинних законів.

Загалом податки та збори в ФР становлять близько 90 % дохідної частини бюджету. При досить централізованій системі законодавства у сфері оподаткування місцевим органам самоврядування належить відносна автономія. Вони мають можливість самостійно встановлювати місцеві податки, їх ставки та порядок стягнення. При цьому слід зазначити, що в ФР діє досить чітка система розподілу податків за надходженням до центрального та місцевих бюджетів. Але останнім часом зявилась тенденція децентралізації податкової політики. Це повязано з розширенням прав місцевих органів влади у питаннях благоустрою, екології, містобудування, професійної підготовки фахівців тощо, що потребує додаткових надходжень до місцевихбюджетів.

Найбільшу частку в дохідній частині бюджету ФР займає податок на додану вартість. Франція була першою державою у світі, яка застосувала цей податок. ПДВ встановлюється на новостворену вартість, але є особливості при його розрахунку та сплаті. Обєктом оподаткування є ціна виробу. За ПДВ у ФР діє дві ставки: основна 18,6 % та підвищена 22 %. Остання встановлюється здебільшого на алкоголь, автомобілі, тютюнові вироби, предмети розкоші. І навпаки, більшість продовольчих товарів, продукція сільськогосподарського виробництва, книжки, медикаменти, деякі послуги (туристичні, готельні) оподатковуються за зниженою ставкою. Зовсім звільняються від сплати податку підприємства, які проводять зовнішньоекономічні операції, повязані з експортом (при імпорті ПДВ стягується на загальних підставах).

Від сплати ПДВ звільняються:

* державні підприємства та установи, які виконують адміністративні, соціальні, виховні, культурні та спортивні функції;

* сільськогосподарські виробничі підприємства;

* окремі професії викладацька діяльність, приватні практикуючі лікарі, духовні особи.

Акцизний збір є другим за питомою вагою непрямим податком після ПДВ. До підакцизних товарів належать алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, вироби з дорогоцінних металів, цукор, кондитерські вироби тощо. Акцизи є джерелом поповнення не тільки державного бюджету, а й місцевих. Деякі товари, зокрема електроенергія, обкладаються ще й податком на додану вартість.

Велику питому вагу в загальній сумі податкових надходжень має також податок з компаній, які у ФР існують переважно у формі товариств з обмеженою відповідальністю, товариств на паях, акціонерних товариств, а також товариств з іноземними інвестиціями.

Обєктом оподаткування виступає чистий прибуток, який одержує компанія від усіх видів діяльності і який розраховується як різниця між усіма доходами, тобто виручкою від реалізації продукції, та всіма витратами (у тому числі заробітна плата, вартість сировини, матеріалів, амортизації основних засобів, відсотки за користування кредитом).

Податок з компаній сплачується пять разів на рік: чотири рази авансово щоквартально, а пятий як розрахунок кінцевого результату протягом трьох місяців після завершення фінансового року.

Щодо податку з компаній передбачено багато пільг. Так, новоствореним компаніям надаються пільги протягом пяти років (перші двароки податок взагалі не сплачується, на третій рік лише 25 % ставки, четвертий рік 50 %, пятий рік 75 % і тільки на шостому році ставка становить 100 %). З метою стимулювання підприємства в інвестуванні передбачається надання податкового кредиту в розмірі 50 % на приріст витрат на науково-дослідні роботи. Але при цьому встановлюється верхня межа витрат. На 25 % ставки діє податкова пільга на приріст витрат компанії на професійну підготовку кадрів.

Важливе значення має амортизація. Вона проводиться у двох формах: лінійна, якщо амортизаційні відрахування розраховуються в рівних частках протягом визначеного періоду, та прискорена, коли застосовується відповідний коефіцієнт. Але остання стосується лише промислового, енергозберігаючого обладнання. Крім того, компютери можна амортизувати протягом одного року.

При стягненні мита у ФР основним стає не поповнення державного бюджету, а захист вітчизняного виробника, ринку. Особлива митна політика є інструментом податкової політики. Вона забезпечує вирівнювання (інколи і зниження) цін на продукцію вітчизняних виробників. Мито стягується, як правило, з ціни виробу, а в деяких випадках з ваги, площі тощо.

Податок з доходів, одержаних від операцій з нерухомим майном, цінними паперами та іншим майном. Він встановлюється на доходи від продажу нерухомого майна, причому оподаткування здійснюється у разі фактичного продажу. За максимальною ставкою оподатковується новозбудоване майно або таке, якому менше двох років. Не підлягає оподаткуванню прибуток від продажу основного житла, а також від продажу житла, термін власності якого понад 32 роки.

Податок на власність. Власність це майно у вигляді будинків, споруд, промислових та сільськогосподарських підприємств, акцій, облігацій тощо. Ставка встановлюється таким чином, щоб прибутковий податок і податок на власність не перевищували 85 % усього прибутку. З деяких видів майна (яке використовується у професійній діяльності, предмети старовини, художні та колекційні вироби) податок взагалі не стягується або надаються пільги. Ставка податку становить від 0 до 1,5 % вартості майна.

Реєстраційні та гербові збори, до яких належать різні соціальні податки, податок на заробітну плату. Останній сплачується роботодавцями з фонду оплати праці. Податок має прогресивну шкалу.

Податок на професійну освіту. Основна мета цього податку знаходження коштів на фінансування професійно-технічної освіти у країні. Він стягується з фонду оплати праці за ставкою 0,5 % річного фонду оплати праці підприємства загалом плюс 0,1 %. Якщо на підприємстві працює понад 10 осіб, то воно переходить на фінансування довгострокової професійної освіти. У цьому разі ставка під вищується до 1,2 % загального фонду заробітної плати. Якщо підприємство використовує тимчасову робочу силу, ставка підвищується до 2 %. На професійну підготовку молоді стягується додатково ще 0,3 %. Крім того, підприємство, на якому працює понад 10 працівників, обовязково бере участь у фінансуванні житлового будівництва, для чого відраховується 0,65 % річного фонду оплати праці (при цьому форма участі може бути будь-якою: від прямого інвестування до надання позики).

Податок з автотранспортних засобів підприємств та компаній.

Його платником виступають фірми, які мають власний автотранспорт. Ставка податку встановлюється залежно від потужності транспортних засобів та їх кількості.

Серед податків з фізичних осіб важливе значення має прибутковий податок. Сума доходів громадян розраховується на початку року за підсумками попереднього фінансового року. В доходи громадян враховуються всі види доходів, одержаних від будь-якої діяльності, у тому числі заробітна плата, доходи від операцій з нерухомістю, при передачі власності тощо. Згаданий податок стягується за прогресивною шкалою. Для цього встановлюється неоподатковуваний мінімум доходів на рік, а далі застосовуються ставки від 0 до 56,8 %.

Крім прибуткового податку, фізичні особи сплачують різні соціальні відрахування, які, по суті, також є податками.

Поряд із загальнодержавними податками існує багато місцевих, які встановлюють місцеві органи самоврядування, вони ж визначають їх ставки та порядок сплати.

1. Земельний податок. Якщо ділянка землі забудована, податок стягується з усієї площі й стосується усієї нерухомості, яка є: споруди, будинки, сільськогосподарські та інші будови, пристрої промислового або комерційного використання. Частка, яка оподатковується, дорівнює 1/2 кадастрової орендної вартості ділянки.

Щодо цього податку встановлюються пільги, а з деякої власності він узагалі не стягується, наприклад, з державної власності, що знаходиться за межами міст і призначена для сільськогосподарського використання, з фізичних осіб, старших 75 років, та ін.

2. Податок на незабудовані ділянки стосується площі під забудову.

Базою оподаткування є кадастровий дохід. Він становить близько 80 % кадастрової орендної вартості ділянки. Від сплати податку тимчасово можуть звільнятися ділянки, які знаходяться у державній власності.

3. Податок на житло сплачують як власники житла, так й ті, хто

його орендує. У деяких випадках малозабезпечені можуть звільнятися від його сплати.

4. Професійний податок. Ним оподатковуються юридичні та фізичні особи, які займаються професійною діяльністю і не одержують при цьому заробітної плати. База для оподаткування розраховується як сума орендної вартості нерухомості, якою володіє платник і використовує для своєї професійної діяльності, або як відсоток від заробітної плати, яка виплачується співробітникам, а також відсоток від одержаного доходу.

5. Податок на прибирання територій.

6. Мито на утримання сільськогосподарської палати.

7. Мито на утримання торгово-промислової палати.

8. Мито на утримання палати ремесел.

9. Місцеві збори за освоєння родовищ.

10. Збори на установку електроосвітлення.

11. Мито за використання устаткування.

12. Мито з автотранспортних засобів.

13. Туристський збір.

14. Податок за перевищення допустимого ліміту щільності забудови.

15. Податок за перевищення межі питомої зайнятості площі.

16. Податок на озеленення та ін.

За порушення податкового законодавства передбачаються цивільні, адміністративні та карні санкції (останні визначаються не карним законодавством або нормами Кримінального кодексу, а нормативними актами загальної системи податкового законодавства). До таких порушень належать обман, шахрайство, приховування бази оподаткування, подання заздалегідь неправильної бухгалтерської звітності тощо. Особливо це стосується різних фіктивних угод купівлі-продажу. Як покарання можуть бути застосовані:

* штраф на велику суму;

* обовязкове відшкодування сум податків;

* позбавлення волі порушника на різні строки;

* заборона займатися підприємницькою та комерційною діяльнстю;

* публікація вироку суду в пресі.

Порушенням вважається ситуація, коли платник податку протидіє агентам, які здійснюють перевірку, образа їх тощо.

3.3 Федеративна Республіка Німеччина

Податкова політика Федеративної Республіки Німеччина (ФРН)розроблялася разом із утворенням Германської імперії. У 1871 році практично всі податки, порядок їх стягнення залишалися в компетенції керівництва тих земель, які входили до складу імперії. Імперія встановлювала тільки мито та податки на деякі товари народного споживання: алкогольні напої, тютюнові вироби, цукор, сіль. Далі кількість загальноімперських податків розширювалася, зявлялися акцизи, податок з поштово-телеграфних послуг, почали надходити матрикульні внески з окремих земель (але землі вносили їх тільки при загальноімперських витратах).

У цей же період канцлером Німеччини Отто Бісмарком були сформульовані мета та напрямки розвитку податкової політики. Він запропонував поступовий перехід від прямих податків до непрямих і поступову відміну прямих податків, тому що їх рівень дуже високий й не відповідає вимогам, які стоять перед державою.

Поступово збільшувалася кількість загальноімперських податків. Так, у 1890 році був введений гербовий збір на цінні папери, векселі, гральні карти. У 1906 році податок на спадщину, у 1913 році податок на майно, а також на приріст майна.

Важливе значення для податкової політики Німеччини мала податкова реформа 1919 року. Її основна мета ліквідація суверенітету земель. Внаслідок її проведення держава одержала всі права на визначення, стягнення та управління податками. Крім введення нових податків (наприклад, на предмети розкоші), були збільшені розміри деяких старих податків (податку з обороту), вводились додаткові податки (з власників великого майна). Змінено чинне законодавство, і замість прибуткового податку в кожній землі був введений єдиний загальноімперський прибутковий податок з максимальною ставкою 60 %.

Надзвичайно важливою для Німеччини була економічна реформа, проведена після Другої світової війни економістом, професором, канцлером Німеччини Л. Ерхардом. Основним її змістом був перехід до ринкових відносин й розподіл повноважень між Федерацією загалом та землями, які до неї входять. Був введений також принцип розподільного ведення державного бюджетного господарства та бюджетів окремих земель залежно від виконання функцій та завдань і покриття відповідних витрат. Крім федерального та земельного керівництва, деякі суспільно-соціальні функції виконували місцеві органи влади, тому податкова політика проводилась таким чином, щоб наповнювати всі три бюджети, тобто один податок міг розподілятися на три або на два бюджети.

Податкова політика ФРН відзначається не лише вертикальним, а й горизонтальним вирівнюванням, тобто найприбутковіші землі перераховують частину свого доходу менш прибутковим. При розробці податкової політики Л. Ерхард виходив з того, що треба поступово зменшувати податковий тягар, але це можливо тільки при стабілізації витрат (як державних, так і місцевих), з одного боку, та підвищенні продуктивності праці з другого.

Досить суттєві зміни у систему оподаткування внесла податкова реформа 1990 року. У 19931994 роках були прийняті закони Про запровадження федеральної програми консолідації та Про гарантування місцезнаходження підприємців, спрямовані на створення найсприятливіших податкових умов у державі. Було введено три рівні бюджетів, куди надходили гроші від сплати податків.

* Перший, найвищий, рівень державний бюджет. До нього відраховувалось 42 % прибуткового податку з громадян, 50 % податку з корпорацій, приблизно 25 % податку на підприємницьку діяльність, частина податку з обороту (яка постійно змінювалась).

* Другий рівень земельні бюджети. До нього нараховується 42 % прибуткового податку з фізичних осіб, 50 % податку з корпорацій, частина податку на підприємницьку діяльність, податок з бороту.

* Третій рівень місцевий бюджет, або бюджет місцевих органів управління. Він складається з 15 % прибуткового податку з фізичних осіб, 50 % податку на підприємницьку діяльність та частини податку з обороту.

Нині у ФРН понад 50 видів податків. У бюджеті країни податки становлять 80 %. Для податкової політики держави характерна висока дисципліна платників податків.

Основним податком, який сплачують фізичних особи, є прибутковий податок. Ним оподатковуються усі доходи, які одержує громадянин держави: від підприємницької діяльності, заробітна плата, ведення сільського та лісового господарства, промислове виробництво, доходи від оренди майна тощо. Крім того, платники податків при визначенні податку на заробітну плату поділяються на шість класів:

* неодружені працівники без дітей;

* неодружені, розлучені або овдовілі громадяни, які мають на утриманні дітей;

* подружжя, якщо працює тільки один член сімї;

* обидва члени сімї працюють, однак оподаткування роздільне;

* працюють обидва члени сімї, але один із них може бути віднесений до третього класу;

* працівники, які працюють у кількох місцях.

Однак порядок сплати податку має певні особливості. Ставки різні для неодружених та сімейних (це повязано зі складною демографічною ситуацією у державі й спрямовано на стимулювання збільшення чисельності населення). Найвища ставка податку для обох категорій громадян становить 53 %. Окремо виділяється оподаткування доходів від капіталу, відсотків за акціями, частково від участі в різних товариствах та ін. Ставка оподаткування становить 25 % одержаного доходу.

Для сплати цього податку розробляються особливі податкові таблиці, в яких є інформація про податковий клас платника, його стан, кількість дітей, на утриманні кого вони знаходяться, як ведеться сімейне господарство, наявність податкових пільг.

Стягуються податки на підставі податкової карти. Вона заповнюється у громаді за місцем проживання платника податку. У ній вказується податковий клас, кількість дітей, віра платника, інвалідність тощо.

Майновий податок встановлюється на майно фізичних та юридичних осіб. Оподаткуванню підлягає все рухоме та нерухоме майно, яке приносить прибуток. Залежно від обєкта оподаткування встановлюються ставки: для фізичних осіб 0,5 %, для юридичних 0,6 %. Від сплати цього податку звільняються акціонерні товариства, частка яких у статутному капіталі менш як 10 %.

Податок з транспортних засобів. Ним оподатковуються власники транспортних засобів. Ставка залежить від потужності двигуна та загальної ваги транспортного засобу і нараховується за прогресивною шкалою. Податок сплачують один раз на рік.

Податок на спадщину. Платники цього податку поділяються на класи залежно від розміру спадщини та відношення до неї членів родини. До першого класу належать найближчі члени родини дружина, діти, у тому числі нерідні: пасинки, падчерки, прийомні. Для них встановлюються мінімальні ставки оподаткування. Другий клас онуки, правнуки, для них підвищується неоподатковуваний мінімум.

Третій клас батьки, дід, баба, зведені брати й сестри (неоподатковуваний мінімум залишається той самий). Четвертий клас свекри, теща, тесть. Пятий клас становлять всі інші спадкоємці. Залежно від класу ставка оподаткування встановлюється від 2 (для першого класу) до 60 % (для пятого класу).

Компенсаційний податок сплачують за користування матеріальними благами та послугами. Наприклад, за видовищні заходи, податокна полювання та рибальство, а також податок з осіб, які мають подвійне місце проживання.

Для юридичних осіб одним із основних податків є корпоративний податок (по суті, податок на прибуток). Обєктом оподаткування виступає прибуток, який розраховується як різниця між усіма доходами та витратами (включаючи податок на додану вартість). Також відраховується зменшена вартість виробленої продукції та її запаси.

При сплаті цього податку визначають розподілений та нерозподілений прибуток. За нерозподіленим прибутком ставка оподаткування становить 50 % (а в деяких випадках навіть 57,5 % ), за розподіленим 36 %. З урахуванням того, що Німеччина є членом Європейського Союзу, ставка корпоративного податку встановлюється в межах 30-40 %.

Промисловий податок. Ним оподатковується капітал та прибуток підприємства до сплати корпоративного податку. Він стягується з усіх підприємств незалежно від форми власності, правового статусу власника (виняток становлять ремісничі та сільськогосподарські підприємства). При оподаткуванні застосовуються дві ставки: 5 % суми промислового доходу та 0,2 % балансової вартості основного капіталу підприємства. Не оподатковується промисловий дохід та промисловий капітал, розміри яких менші за встановлену суму.

Земельним податком оподатковуються земельні ділянки підприємств, сільськогосподарські угіддя, лісове господарство. Ставка складається з двох частин. Основну частину встановлюють фінансові органи централізовано, додаткову визначає земельна громада залежно від свого фінансового стану. Загальна ставка податку коливається у межах 0,63,1 %.

Податок на додану вартість був введений у 1973 році (в Німеччині найрозповсюдженішою назвою є податок з продажу, або податок з обороту). Питома вага його в дохідній частині бюджету становить 28 %. Після прибуткового податку він займає друге місце. У ФРН зазначений податок застосовується з двох причин:

* одержання додаткових грошових надходжень до бюджету за рахунок оподаткування споживання;

* вимога до країни при вступі до Європейського Союзу.

Субєктами виступають як юридичні, так і фізичні особи, які займаються будь-якою діяльністю з метою одержання прибутку. Обєкт оподаткування оборот з реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт замовника. Причому не має значення правова форма підприємства, продукція власного виробництва чи придбана, у тому числі імпортована. Для більшості товарів застосовується ставка 15 %. На продовольчі товари та книжково-журнальну продукцію 14 %. Від сплати ПДВ звільняються підприємства громадського харчування, ресторани та кафе, а також експортні поставки, обороти цивільної авіації, морського судноплавства, юридичні операції та операції з цінними паперами. Не сплачують ПДВ фізичні особи, які є підприємцями і в перший рік мають дохід, менший за визначену суму, а в наступному році планують оборот, не більший за встановлену суму. Але в цьому разі така фізична особа не має права на повернення ПДВ з нарахованого податку. Відмова від сплати ПДВ це воля самого підприємця.

Мито. Основним законодавчим документом для сплати мита в ФРН є митний закон. Згідно з чинним законом мито поділяється на три види:

* вартісне нараховується у відсотках від вартості товару;

* специфічне у твердих ставках на певну кількість товару;

* змішане поєднує елементи вартісного і специфічного мита.

У ФРН діє багато ставок.

1. Автономні ставки встановлюються на товари, які ввозяться до ФРН з країн, з якими немає угод про встановлення преференційних ставок або які не є членами Європейського Союзу.

2. Референційні встановлюються на товари з країн, з якими є угоди про зниження тарифів або на які ці угоди поширюються.

3. Контингентні ставки діють на контингентні товари і передбачають знижені розміри мита.

4. Зрівняльне мито визначається комісією Європейського Союзу на прохання уряду Німеччини (діє в особливо складних економічних умовах).

5. Антидемпінгові ставки застосовуються комісією Європейського Союзу при одержанні товарів з країн, які порушують антидемпінгове законодавство.

При розрахунку мита ставка встановлюється:

* до конкретної вартості партії товару, що завозиться;

* у твердій сумі від кількості товару.

Крім того, при розрахунку до уваги беруться вартість фрахту, страхування до кордону. Імпортер також має сплатити споживчий податок за монопольний виріб.

Збори. У ФРН вони сплачуються переважно при наданні послуг державною структурою, тобто зацікавленим особам з метою компенсації видатків державного закладу. Збори можна вважати особливою формою перерозподілу видатків. До основних зборів, які існують нині в ФРН, належать:

* гербовий збір, завдяки якому документ набирає чинності;

* збір на гідравлічні споруди, який сплачується у разі, якщо ця споруда (наприклад, гребля) захищає майно особи від повені;

* збір за користування каналами, шлюзами;

* портові збори;

* збори за право торгівлі;

* збори за видачу патенту на відкриття;

* судові збори, коли всі витрати, повязані з судовим процесом, сплачує сторона, яка програла процес.

Внески на соціальне страхування. По суті, вони є основою підтримки громадянина у разі довгострокової хвороби та повязаної з неї інвалідності, старості, кризових ситуацій, страхування на випадок безробіття тощо.

Особливі податки. У ФРН є церковний податок. Введення його повязане з історичним протистоянням протестантської віри на півночі ФРН та католицької на півдні.

Існує в Німеччині й екологічний податок. Він має за мету збереження навколишнього природного середовища, адже ця країна відмовляється навіть від атомних електростанцій.

Податок на солідарність. Його введення у березні 1991 року повязане з фінансуванням різних проектів у колишній Німецькій Демократичній Республіці, причому ставки податку щорічно корегуються.

Слід також зазначити, що у ФРН діє система податкових консультантів. Їх послугами можуть користуватися як юридичні, так і фізичні особи, і їх діяльність регламентується законами про службу.

3.4 Італійська Республіка

Податкова політика Італійської Республіки (ІР) відрізняється від податкової політики та податкових систем інших країн більш економічною спрямованістю, уніфікованістю, чіткою організаційною структурою. Основним джерелом дохідної частини бюджету є податки. Реформування податкової політики почалося у період проведення податкової реформи 19731974 років, яка знищила стару архаїчну, складну, багатоступінчасту систему, незрозумілу багатьом платникам податків.

Податки, які існують у державі, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих належать прибутковий податок з фізичних та юридичних осіб, податок на дохід з капіталу, місцевий прибутковий податок, податок на спадщину, дарування тощо. При проведенні реформи 19731974 років найбільших змін зазнали прямі податки, реформа 1988 року ще більше їх спростила.

Непрямі податки повязані зі стадіями виробництва та реалізації товарів та послуг, імпорту товарів, зміною власності тощо. Основними з них є такі:

* податок на додану вартість сплачується з приросту вартості товару при переході з одного циклу виробництва до іншого. База оподаткування розраховується як різниця між вартістю проданих товарів (майна), надання послуг, тобто всіх грошей, які надходять до підприємства, та собівартістю продукції, тобто вартістю сировини, матеріалів, комплектуючих, одержаних з попереднього підприємства. Сплачується ПДВ на кожній стадії просування товарів. Ставка податку становить 19 %. Продовольчі товари, газети, журнали оподатковуються за пільговими ставками 13 та 4 %. Деякі товари та послуги звільняються від його сплати взагалі (експорт продукції, різні міжнародні послуги та повязані з цим операції). Не оподатковуються ПДВ й операції зі страхування, видачі кредитів, операції з акціями та облігаціями, із золотом, іноземною валютою, медичне забезпечення, народна освіта, культура, поштові послуги тощо;

* гербовий податок сплачується за юридичне оформлення цивільних та комерційних документів;

* реєстраційний податок є доповненням до гербового збору. Він стягується, якщо потрібна ще й державна реєстрація;

* податок на приріст вартості нерухомості належить до місцевих податків і сплачується при одержанні прибутку від продажу нерухомості;

* акцизи та збори встановлюються на деякі види товарів алкогольні напої, тютюнові вироби, нафту, нафтопродукти, електроенергію, а також при укладанні страхових контрактів, купівліпродажу акцій, облігацій, при одержанні від держави послуг концесійного характеру;

* мито;

* податок з лото та лотерей.

Найбільше були змінені в період реформи 1988 року прибутковий податок з юридичних осіб, фізичних осіб та місцевий прибутковий податок.

Прибутковий податок з фізичних осіб сплачується з чистих доходів громадян, одержаних у вигляді заробітної плати (робота за наймом), доходів від комерційної діяльності, від операцій з нерухомістю, від власності на землю, капіталу або доходів з будь-яких інших джерел. Деякі джерела одержання доходів диференційовані.

Так, земельний дохід поділяється на дві частини:

* від безпосередньо земельної ділянки, тобто факту володіння або збільшення сільськогосподарської діяльності на цій площі;

* з доходу від експлуатації будинків, споруд їх власником, тобто доходу від здачі в оренду.

Розмір орендної плати визначається кадастровими реєстрами, оцінка яких проводиться раз на 10 років (в інтервалах відповідне міністерство може внести певні додатки та поправочні коефіцієнти).

Земельним податком оподатковуються тільки землі, які можна використовувати для сільськогосподарської діяльності.

Для визначення доходу з будівель, які безпосередньо використовуються власником, встановлюються тарифи. Розмір податків з будівель, наданих в оренду, визначається угодою оренди. При обчисленні цього податку враховуються усі міські будинки, деякі будівлі, споруди для утримання худоби, збереження сільськогосподарської продукції, торговельні приміщення, склади, допоміжні будівлі.

Крім доходу від земельної власності, визначається дохід з капіталу. Він обчислюється складанням процентів за вкладами та за поточними банківськими рахунками. Податок стягується з дивідендів, лотерейних виграшів, ануїтетів тощо. Він утримується при проведені розрахунків банківською або іншою установою.

Крім заробітної плати, різних відрахувань та зборів до доходів від найманої праці додаються й пенсії. Але якщо особа, крім заробітної плати та пенсії, не має доходів з інших джерел, то в кінці фінансового року вона звільняється від подання податкової декларації.

Доходи від підприємницької діяльності, як і доходи від професійної діяльності, обчислюються як різниця між усіма доходами, одержаними підприємцем, та фактичними витратами.

Ставки оподаткування фізичних осіб встановлюються за прогресивною шкалою і щорічно корегуються з урахуванням індексу інфляції. Найнижча ставка оподаткування доходу 10 %, найвища 62 %. Для верств населення, які мають когось на утриманні, передбачені пільги. Розрахунок податку проводиться безпосередньо платником. Він заповнює декларацію про доходи і подає її в податковий орган.

Залежно від податкових надходжень прибутковий податок разом з ПДВ становить близько 50 % всіх податкових надходжень держави.

Прибутковий податок з юридичних осіб. Субєктами оподаткування виступають промислові, комерційні, кредитно-фінансові установи та підприємства, дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств (пайові товариства, партнерства, кооперативи тощо), які знаходяться як на території держави, так і за її межами.

Обєктом оподаткування є чистий дохід, що обчислюється як різниця між усіма доходами, одержаними підприємством, та витратами, у тому числі необхідними для підтримки процесу комерційної діяльності. Валовий дохід складається з: