Податкові системи світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Податки є частиною фінансової системи як на макро-, так і на мікрорівні. Вони виконують фіскальну, розподільчу та соціальну функції. При виконанні розподільчої функції першочергове значення має стимулюючий напрямок, який набуває все більшого значення в економічній політиці різних країн світу.

Кожна країна іде різними економічними шляхами (передусім ринковим або командно-адміністративним), має свої особливості у розвитку економіки, в динаміці розвитку економічних процесів, що впливає і на розвиток окремих складових загальної економічної сис теми, а також на податкову систему держави, яка належить до фінансової системи і повинна постійно пристосовуватись до змін у суспільстві.

Податки мають досить високу питому вагу в дохідній частині бюджету будь-якої держави, тому що вони є основним джерелом його наповнення. В усіх країнах світу витрати держави плануються виходячи з дохідної частини, тобто з кількості зібраних податків.

Якщо при плануванні зявляється дефіцит бюджету, уряд при введенні нових податків, обовязкових зборів та платежів повинен передбачати можливі негативні наслідки насамперед для населення і підприємців.

У розвинених країнах світу податкові збори становлять від 25 до 50 % загального валового внутрішнього продукту країни. Більшу питому вагу податкові платежі мають у країнах із командно-адміністративним шляхом розвитку економіки (Швеції, Данії, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії). Значні зміни в податковій політиці країн світу відбулися у 70-80-х роках ХХ ст. Це сталося під впливом двох економічних концепцій: неокласичної Д. Кейнса та ринкової А. Лаффера. За концепцією Д. Кейнса, державні органи повинні активніше втручатися в економічний розвиток країни. Економічна концепція А. Лаффера, навпаки, спрямована на зменшення податкового тиску, а поповнення бюджету відбувається за рахунок збільшення платників податків та розширення податкової бази.

У різних країнах світу податкові системи відрізняються за типом побудови, кількістю податків, ставками податкових платежів, методикою їхнього розрахунку, видом стягнення тощо. Але всі вони базуються на загальних принципах. Одним із основних є стабільність законодавчої бази. Вона не може бути незмінною протягом десятиліть, але принципові положення сплати податків не повинні змінюватись тривалий час. Наприклад, процедура введення нових податків та обовязкових платежів у Великобританії надзвичайно складна і потребує спілкування з громадянами держави. Підвищення ставок податків має бути ретельно обґрунтованим і відбуватися тільки за форс-мажорних обставин, коли необхідно збільшити витрати бюджету.

У більшості країн світу перед платником податків не стоїть питання, платити чи не платити податки. Їх необхідно сплачувати згідно з чинним законодавством. Тому основним у податковому менеджменті є оптимізація податкових платежів певного підприємства відповідно до обставин, що склалися, та умов діяльності.

У деяких країнах світу ставки податкових платежів досить високі (значно вищі за ті, що діють нині в Україні). У цьому разі підприємства, які існують в цих країнах, можуть ставити за мету реєстрацію у вільних економічних (або офшорних) зонах. Наприклад, якщо ставка оподаткування прибутку становить 45 %, то в офшорній зоні вона дорівнює лише 12 %. Держава створює такі умови оподаткування, що підприємства не зацікавлені у вивезенні свого капіталу з країни. Важливе місце в різних країнах світу посідає принцип рівності всіх платників податків, незважаючи на форми власності, відомчу підпорядкованість, підтримку тих чи інших політичних сил, партій та рухів, регіональну належність тощо. Це ж стосується і надання різних пільг.

Основна увага в побудові податкових систем у різних країнах світу приділяється розвитку підприємницької діяльності та залученню інвестиційних коштів як вітчизняними, так і іноземними особами.

Для цього в державі створюються умови для стимулювання цих видів діяльності. У більшості країн значні пільги надаються підприємствам, що експортують свою продукцію (при цьому слід зазначити, що більшість країн укладають між собою угоди про уникнення подвійного оподаткування).



Розділ 1. Теоретичні та методичні засади організації податкових систем країн світу

1.1 Податкова система та її місце у фінансовій системі держави

Податок є одним із основних елементів фінансової системи. Ще в стародавні часи найкращий шматок здобичі або виробленого продукту віддавали главі суспільства (родини, племені, роду тощо). Це була плата за виконання ним обовязків, повязаних із охороною, керівництвом общиною, управлінням різними роботами, а також за підтримання добрих відносин із сусідами, розвязання спірних питань та ін.

З часом форма та методи стягнення податків змінювались. Спочатку вони мали вигляд натуральної оплати, потім відпрацьованих трудоднів, військової здобичі та грошових відрахувань. Уперше досліджувати податки почали у Давній Греції та Римі. Філософи цих країн розглядали їх як суспільно корисне й необхідне явище. Вони визначили й економічно-суспільний характер податку, тобто громадяни сплачують частини доходу на користь державних органів управління для виконання ними своїх функцій. Крім того, це обєднання частини доходів, майна, прибутків громадян держави, необхідне для існування суспільства, виконання громадських робіт, соціальної захищеності окремих верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та ін. Податки основний чинник розширеного відтворення, зростання економічного потенціалу держави.

Загалом податкова система являє собою сукупність різних елементів податкових платежів, принципів їх нарахування, порядку та термінів сплати. Вона несе відповідальність за їх розрахунки. Ця система є частиною загальної фінансової системи як на макрорівні (тобто на рівні держави), так і на мікрорівні (на рівні підприємства та громадян). Основним завданням на макрорівні є наповнення державного бюджету необхідними коштами та забезпечення постійного їх надходження згідно з чинним законодавством. При цьому необхідно дотримуватися єдиної спрямованості податкової і фінансової систем та економічної стратегії як держави, так і підприємства.

Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будь- якої країни.

Мета системи оподаткування це розробка економічного механізму нарахування та сплати податкових платежів, встановлення відповідних прав та зобовязань субєктів оподаткування, відповідальності за порушення чинного законодавства. Загалом вона повинна відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в державі, а також її фазі розвитку.

По суті, податок виступає як примусове зобовязання платника податку перед суспільством. Це вилучення частини доходу субєкта оподаткування до державного бюджету і обєктивне зменшення його доходів. Тому велике значення має відношення держави до громадян, якість та кількість виконаних нею функцій. У податковій системі відображені позитивні та негативні риси тієї економічної політики, яку проводить держава, недоліки державного управління. Від цього залежить і відношення платників податків до держави, культура та обовязковість сплати податкових платежів.

Згідно з напрямками розвитку економічної стратегії держави приймаються і відповідні закони. До законодавчої бази системи оподаткування належать закони держави та різні підзаконні акти, які доповнюють та розяснюють чинні закони. У деяких країнах світу основним законодавчим документом виступає Податковий кодекс. Він визначає не тільки кількість податкових платежів, порядок їх нарахування та сплати, а й відповідальність субєктів податкового процесу. В інших державах щодо кожного податку приймається відповідний закон. Законодавчі акти мають загалом стабільний характер і можуть змінюватись лише один раз на рік, як правило, під час обговорення та затвердження державного бюджету на наступній рік. Це стосується зміни ставки оподаткування, надання пільг, зміни розміру податку або розширення обєкта оподаткування. У законах та підза конних актах мають однаково трактуватися різні терміни та поняття. Вони також повинні мати стабільний характер і однакове трактування принципів і методів розрахунку податкових платежів як для платника, так і для державного органу, який їх стягує. Це дасть змогу підприємству розробляти свою податкову політику на тривалий термін і визначати економічну стратегію. Основними принципами законодавчої бази податкової системи є: державність, науковість, стабільність, повнота, лояльність та порядок прийняття.

Державність. Законодавча база повинна відповідати економічній політиці держави як у сучасних умовах, так і в майбутньому. Перспективи розвитку економіки держави залежать значною мірою від наявності фінансових ресурсів. Основне їх джерело бюджет держави, а в ньому найбільшу питому вагу мають податкові платежі. Але податки не мають бути важким тягарем для платника. Разом з тим податки повинні мати прогресивний характер, що пояснюється зростанням фінансових потреб держави у подальшому економічному розвитку та збільшенням її функцій. Особливе значення мають підзаконні правові акти та методики розробки.

Науковість. Закони держави та різні правові документи повинні базуватися на глибокому вивченні чинних загальноекономічних законів суспільства і закономірностей розвитку економічної системи. З розвитком держави та зміною основної мети та економічної стратегії змінюється і законодавча база, яка повинна відображати ці особливості. Крім того, при розробці конкретних методик необхідно застосовувати новітні технології, способи розрахунків.

Стабільність. Законодавчі документи, які приймає держава, повинні однаково визначати термінологію податкового платежу, методику його розрахунку. Із розвитком суспільства, економіки держави відбуваються постійні зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, які повинні відображатися у законодавчих документах.

Але зміни та доповнення у чинні закони мають вноситися нечасто і стосуватися передусім другорядних положень, наприклад надання пільг, зміни ставок оподаткування, визначення обєкта та субєкта оподаткування тощо. Цей принцип має важливе значення при розробці податкової стратегії підприємства, прогнозуванні його розвитку в майбутньому.

Повнота. У законах про податкові платежі повинні відображатися всі елементи цього принципу: від термінології до відповідальності платника податку. У світовій практиці неможливі ситуації, коли окремі поняття або положення, що стосуються податку, його розрахунку та сплати, визначаються в підзаконних актах.

Лояльність. Закони про оподаткування повинні носити не репресивний характер стосовно платників податку. Держава існує за рахунок платника і для платника податкового платежу. Тому її дії мають бути спрямовані на побудову такої системи, яка була б найефективнішою для платника. Лояльність законодавчої бази визначається наявністю податкових пільг, їх обґрунтованістю і впливом на фінансову систему держави. Особливу увага необхідно приділяти законодавчим документам, спрямованим на зменшення податкового тягаря.

Порядок прийняття. Порядок прийняття законів визначається становищем у державі. Але слід зазначити, що в деяких державах закони про введення нових податкових платежів можуть прийматися тільки після обговорення та підтримки всього населення держави.

Скасування окремих податкових платежів має позитивне значення для платника, але може негативно вплинути на державний бюджет та проведення економічної та соціальної політики.

Приймаючи закони про оподаткування, держава повинна спрямовувати свої зусилля не тільки на поповнення до державного бюджету, а й на захист вітчизняного платника податків, тобто виробника та споживача. Так, у більшості країн світу при досить високих окремих податкових ставках виробникам і громадянам надаються пільги, які суттєво зменшують податковий тиск. Загалом зниження або звільнення від сплати податків збільшує доходи платника, а також добробут населення.

1.2 Елементи системи оподаткування та їх характеристика

Загалом податкова система будь-якої держави складається з правових відносин та безпосередньо податкових платежів. Основними є такі елементи податкової системи.

Субєкт правових відносин. Цей термін складається з двох частин.

Насамперед це безпосередньо платники податків юридичні та фізичні особи. Але вони стають субєктами тільки у разі наявності обєкта оподаткування. Фізична особа може бути субєктом оподаткування і як підприємець, і як громадянин держави. До субєктів оподаткування належать вітчизняні та іноземні громадяни. Вони мають рівні права та несуть однакову відповідальність за сплату податків.

Ступінь відповідальності залежить від статусу платника. Так, у деяких країнах (США, Великобританії, Німеччині) фізична особа сама вибирає порядок сплати та ставку прибуткового податку залежно від різних чинників. Коли ж фізична особа працює за наймом, то вибір системи оподаткування, як правило, обмежений і основним податком є прибутковий. Якщо ця особа працює ще й у іншому місці, то вона має заповнювати та подавати до податкового органу річну податкову декларацію.

Якщо платник юридична особа, то стягнення податку залежить від різних чинників, основним з яких є статус підприємства резидент чи нерезидент. Підприємство-резидент сплачує податкові платежі з усіх доходів, які одержує. Нерезидент сплачує податки з доходів, які одержує тільки на території цієї держави. У більшості держав таким підприємствам надаються пільги або воно має особливий характер оподаткування.

При встановленні розміру податку має значення також організаційно правовий статус підприємства. У деяких країнах надаються особливі пільги акціонерним товариствам (відкритим і закритим) та товариствам з обмеженою відповідальністю. Значна увага приділяться приватним підприємствам та підприємствам малого бізнесу.

Щоб стимулювати ці сфери діяльності та бізнесу, їм надаються пільги або ж вони взагалі звільняються від сплати податків. До категорії малого бізнесу зараховують підприємства за певними критеріями. Крім основних (обсягу діяльності, кількості працюючих), до них можуть додаватися і розмір одержаного прибутку та ін.

Між юридичними та фізичними особами як субєктами оподаткування існує суттєва різниця, що полягає в механізмі стягнення податку або його частини. Так, при порушенні чинного законодавства щодо сплати податку з юридичних осіб несплачена сума стягується у безапеляційному порядку, а з громадян тільки за рішенням суду або виконавчим листом нотаріуса.

У законах про систему оподаткування різних країн світу чітко визначаються права та обовязки, а також відповідальність за порушення законодавства. Якщо субєкт оподаткування не сплачує податкові платежі, до нього застосовують штрафні санкції або адміністративні норми. Розмір цих санкцій також встановлюється законом.

Субєктами оподаткування виступають різні податкові органи, що діють від імені держави і мають відповідні повноваження. Державні податкові органи мають свої завдання, права та обовязки, які визначаються чинним законодавством. Основне завдання забезпе чення надходжень до бюджетів усіх рівнів (державного, місцевого) стабільних, повних, постійних податкових платежів. Здійснюється це за рахунок перевірок та постійного контролю за платниками податків. Якщо платник порушує чинне законодавство, то податкові органи застосовують до нього штрафні санкції або інші засоби покарання. Втім, вони можуть надавати податкові кредити, відстрочку платежу тощо.

Але виникає проблема взаємовідносин між субєктами системи оподаткування. У законах про податки більшості країн світу чітко визначено ступінь відповідальності обох сторін, а також розрахунок втрат, яких зазнав платник податкового платежу з боку державних органів (як правило, при перевищенні своїх повноважень) та принципи їх відшкодування.

Обєкт оподаткування. Загалом це дія, стан субєкта оподаткування. У більшості випадків назву податок одержує від обєкта оподаткування. Наприклад, податок на додану вартість обєктом оподаткування є додана вартість, податок на землю земля, прибутковий податок дохід громадян.

Іноді обєкт оподаткування має узагальнюючий характер. Наприклад, у деяких державах єдиний податок визначається як різниця між усіма доходами, які одержує підприємство, та валовими витратами. Кількість обєктів оподаткування має визначати і кількість податкових платежів, які складають загальну систему оподаткування.

Інакше кажучи, кожний податковий платіж повинен мати свій особистий обєкт оподаткування.

Але необхідно розрізняти такі поняття, як обєкт та предмет оподаткування. Предмет оподаткування це обєкт оподаткування до виникнення податкових зобовязань. Так, предметом стягнення податку на нерухомість є земля, майно як матеріальна цінність. Але обєктом нерухомість стає тільки тоді, коли зявляється юридичне право на користування цією нерухомістю.

Іноді обєкт оподаткування співпадає з джерелом. Наприклад, для податку на прибуток і обєктом, і джерелом сплати є прибуток. Одиниця обкладання це величина, з якої розраховується податок. Наприклад, з кожного гектара земельної площі, з кожної грошової одиниці доходу або прибутку з мита митна вартість товару, з власників транспортних засобів одиниця кожної кінської сила.

Здебільшого вона є кількісною характеристикою податкової бази. Податкова база являє собою норму оподаткування, визначається як розмір податкових нарахувань на одиницю вимірювання податкової бази. Ставки повинні встановлюватися законом про певний податковий платіж. При цьому держава вирішує кілька проблем.

По-перше, обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок. Ця проблема вирішується зменшенням податкового тиску на обєкт оподаткування, не зменшуючи загального розміру надходжень податкових платежів до бюджету.

По-друге, доцільність встановлення прогресивності та визначення проблем зростання ставок і бази оподаткування. У більшості країн світу встановлюється прогресивна шкала стягнення податків на доходи, прибуток, у тому числі й прибуткового податку. Але може бути встановлений і єдиний податок без будь-якої диференціації.

По-третє, визначення межі початку прогресії або ставки неоподаткованого мінімуму доходів. Головне, встановити обґрунтований розмір як неоподатковуваних доходів, так і межі початку прогресії.

По-четверте. Визначення максимальної ставки оподаткування за прогресивною шкалою. Це впливає на стимулюючий характер проведення податкової політики держави та підвищення зацікавленості в кінцевих результатах діяльності субєкта оподаткування, розвиток підприємницької діяльності, збільшення виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. У більшості законодавств встановлені рівні ставки оподаткування за одним податком як для юридичних, так і для фізичних осіб.

Залежно від виду діяльності субєкта оподаткування ставки поділяються на: базові, знижені та підвищені.

Базова ставка застосовується для всіх або більшості субєктів оподаткування незалежно від виду його діяльності. До таких податків належить ПДВ, податок на прибуток та ін.

Знижена ставка залежить від виду діяльності субєкту оподаткування. Основна її мета підвищення зацікавленості у зростанні обсягів виробництва, розвитку напрямів діяльності за рахунок зменшення податкового тягаря на платника податку. У деяких випадках застосовується нульова ставка.

Підвищена ставка встановлюється з метою захисту власного виробника або зменшення виробництва певного виробу (наприклад, лікеро-горілчаних виробів, тютюну, цигарок тощо).

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

* тверді ставки, які встановлюються у грошовому вигляді на одиницю обєкта оподаткування;

* відносні ставки, що визначаються відношенням до певної величини (наприклад, до мінімального неоподатковуваного доходу громадян, мінімальної заробітної плати тощо).

За характером дії визначають:

* прогресивні ставки, які зростають при збільшенні бази оподаткування. Виділяють такі типи цих ставок: проста прогресивна. Вона збільшується залежно від зростання обєкта оподаткування в рівних пропорціях. У більшості країн ця ставка застосовується при оподаткуванні майна, стягненні податку на спадщину та ін.; складна прогресивна ставка. Вона зростає зі збільшенням бази оподаткування за ступінчастим методом, тобто в різних частках. Ці ставки встановлюються на прибутковий податок з громадян;

* пропорційні, сутність яких полягає в тому, що вони залишаються однаковими незалежно від зміни обєкта оподаткування. При їх встановленні виникає проблема оптимізації ставки. Якщо вона занадто висока, то платник намагається зменшити розмір податку, причому з порушенням чинного законодавства. Як правило, це стосується непрямих податків;

* регресивна ставка. При зростанні обєкта оподаткування ставка податку зменшується. Основна її мета стимулювати використання окремих видів ресурсів, майна;

* змінні ставки припускають використання усіх згаданих варіантів. Податковий період це термін, протягом якого визначається база оподаткування, розраховується та сплачується податок. Для більшості податків цей період співпадає зі звітним. Але в деяких країнах звітний фінансовий період не співпадає з календарним роком. Основною вимогою при цьому є чітке визначення цього терміну, що запобігає порушенню прав платників податків, а також зменшує порушення з боку останніх. Термін сплати податку це календарна дата або час, протягом якого платник повинен розрахуватися з державою. Він встановлюється законом щодо кожного податкового платежу. При цьому враховується багато чинників.

До основних належать:

* місце та питома вага податку в державному або місцевому бюджеті. Як правило, термін сплати податку привязується до звітного періоду;

* характеристика безпосередньо податкового платежу та субєкта його сплати;

* періодичність одержання доходу субєктом оподаткування та його розмір.

Цей процес при визначенні термінів сплати враховує:

* термін сплати податкового платежу, здебільшого кінцеву його межу;

* термін подання відповідної звітності, розрахунок його за кожним податковим платежем, якщо це передбачається чинним законодавством, форми податкової декларації. При цьому для більшості податкових платежів терміни звітності та сплати співпадають;

* термін давності сплати податку;

* термін зберігання бухгалтерської та податкової звітності (якщо вони різні);

* термін, на який надається податковий кредит за податковим платежем;

* термін притягнення платника податку до відповідальності.



1.3 Класифікація податкових платежів за різними ознаками

У різних країнах світу діють податкові системи, які включають різну кількість податкових платежів. Їх можна класифікувати за певними ознаками, характерними загалом для всіх податкових платежів. Вони відрізняються за формою, умовами застосування, методикою розрахунку, порядком сплати, різними податковими режимами тощо.

Однією з основних ознак є належність до різного рівня субєктів, які одержують податкові платежі. За цією ознакою вони поділяються на державні та місцеві. Кількість податкових платежів, які сплачуються у державні та місцеві органи, залежить від економічної системи та, відповідно, економічної спрямованості держави, напрямів соціального розвитку, розподілу функцій, які виконує той чи інший орган державного управління. Так, у США кількість та розмір податкових платежів, які сплачуються до місцевого бюджету, більша, ніж в інших країнах. Це повязано з тим, що в цій державі розповсюджена децентралізація як законодавчої бази, так і управлінської влади. Тому деякі державні функції передано місцевим органам влади, які мають більші витрати на їх виконання, а отже, і більші фінансові кошти надходять до цих органів. У країнах Північної та Західної Європи (Швеція, Норвегія та ін.) велика централізація органів влади, тому і надходження податкових платежів значною мірою концентруються у державному бюджеті. У деяких країнах усі податки збираються централізовано, а потім частина їх перераховується до місцевих бюджетів.Перелік загальнодержавних та місцевих податкових платежів визначається чинним у державі законодавством. До перших належать ПДВ, податок на прибуток корпорацій та підприємств, податок з продажу, податок з обороту, акцизні збори, прибутковий податок з громадян, мито, податки на землю, на соціальні заходи та ін. Місцеві податки це податок на майно, яке знаходиться у власності місцевих органів влади, за послуги, які вони надають (наприклад, гербовий збір) тощо. Ці ж органи мають і переважне право на встановлення ставок оподаткування.

Залежно від того, в яку складову ціни включаються податки, у більшості країн світу вони поділяються на:

* податки, які включаються у собівартість товару;

* податки, що включаються в дохід (прибуток) підприємства.

Більшість податкових платежів є витратами підприємства, тому вони й зараховуються переважно до його витрат. Але податкові платежі це ті витрати, які мають постійний, обовязковий характер. Наприклад, фірма може обійтися без реклами, без власного транспортного засобу і не мати витрат за цими статтями, але вона не може не сплачувати ПДВ (якщо здійснює якусь комерційну операцію), обовязкові відрахування з фонду заробітної плати (якщо на фірмі працюють наймані працівники і їм сплачується заробітна плата) тощо.

Особливістю податкових систем різних країн є методика розрахунку прибутку, який оподатковується. Принциповим положенням залишається розрахунок прибутку, який обчислюється як різниця між сумою одержаних валових доходів від усіх видів діяльності та валовими витратами. Особливістю є зарахування окремих витрат до валових (наприклад, амортизаційні витрати та методи їх розрахунку). Основними податками є податок на прибуток (або доходи) корпорацій, на дивіденди, екологічні та інші податкові платежі.

За джерелом податкової бази визначаються такі податкові платежі:

* індивідуальні доходи. Це доходи фізичних осіб із різних джерел. До них належать прибутковий податок з громадян, дохід працівників вільних професій та податок з нього, дохід від підприємницької діяльності, у тому числі і введений у деяких країнах єдиний податок, сімейний податок, податок з одружених (при цьому встановлюється наявність осіб на утриманні, зокрема пристарілі батьки, неповнолітні діти, інваліди та ін.);

* дохід від продажу. Для країн Європи ПДВ, для США податок з продажу, для інших країн світу податок з обороту. Але найрозповсюдженішим є ПДВ. Цей податок сплачується зі зновутвореної вартості при кожному переміщенні виробу і сплачується підприємством або фірмою незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

* фінансові результати діяльності. До них належать валові доходи від реалізації, операційної та фінансової діяльності підприємства, прибуток та інші доходи;

* витрати підприємства. Це переважно джерело утворення податкової бази, і податки у цьому разі сплачуються з певних частин собівартості. Наприклад, відрахування у соціальні фонди в пенсійні та соціальні фонди, фонди зайнятості та ін.

Податкові платежі класифікуються за обєктами оподаткування:

* ресурсні. Це платежі за використання ресурсної бази, за сировину, за видобування корисних копалин, трудові ресурси тощо;

* рентні. Це податкові платежі на одержання додаткових доходів порівняно зі звичайними доходами (наприклад, на надприбутки, якщо підприємство є монополістом, на надприбутки від використання родючої землі або розташування підприємства у вигіднішому місці та ін.);

* на споживання. Здебільшого це ПДВ, податок з продажу товарів, з обороту;

* майнові. Ці податкові платежі сплачуються з майна або землі, що є власністю підприємств або використовується ними. До категорії майна насамперед зараховують нерухомість, яка належить як юридичним, так і фізичним особам, або те, що передається у користування іншим особам (наприклад, відчуження, дарування, подарунки), приріст капіталу та ін. Податок на землю існує практично в кожній країні, і сплачують його передусім власники земельних ділянок. Але він може стягуватись і з рендарів земельної площі, причому ставка залежить від напрямку використання (виробництво, житло, розважальні заклади тощо). До групи майнових одаткових платежів можуть належати існуючі в деяких країнах податки при оренді майна (найчастіше житла), які сплачують як орендодавці, так і орендарі.

За методом розрахунку ставок оподаткування податкові платежі поділяються на:

* прогресивні. Це податкові платежі, ставки яких зростають залежно від збільшення розміру податкової бази (у більшості країн на цьому принципі ґрунтується прибутковий податок з громадян);

* пропорційні. Ставка оподаткування залишається незмінною незалежно від зміни бази оподаткування (наприклад, ПДВ);

* регресивні. Ставки оподаткування зменшуються залежно від збільшення податкової бази. Вони встановлюються, щоб зацікавити платника у використанні або збільшенні певного ресурсу. За способом вилучення усі податкові платежі поділяються на непрямі та прямі. У більшості країн до непрямих податків належать ПДВ, акцизний збір, мито. Але в деяких країнах до них додаються ще й податки з виграшів у казино, лотерею, на скачках тощо. Здебільшого кількість їх обмежена, але питома вага у державному бюджеті значна (до 50 і більше відсотків). Як правило, вони надходять до державного бюджету, але в деяких країнах частина їх перераховується і до місцевих бюджетів. Усі інші податкові платежі є прямими.

За субєктами сплати, тобто за платниками, податкові платежі поділяються на ті, які сплачують юридичні особи, та ті, що сплачують фізичні особи. До останніх належать ті, хто займається підприємницькою або професійною діяльністю, та наймані працівники. У більшості країн дотримуються принципу однозначності встановлення податкових ставок для всіх субєктів оподаткування.



Розділ 2. Загальні особливості розвитку податкових систем зарубіжних країн

2.1 Напрямки економічних концепцій теорії податків

Податкові системи розробляються залежно від економічної системи та напрямку економічної стратегії певної держави. Одним із напрямків економічної теорії податків стала теорія негативних споживань, яка почала свій розвиток ще в ХIХ столітті. Її авторами були Л. Штейн, А. Шаффле, Ф. Нітті, Е. Сакс, А. Вагнер, А. Буковицький, А. Соколов та ін. Зміст цієї теорії полягає в підвищенні ролі держави в управлінні економікою. При подальшому розвитку держави у її громадян збільшуються колективні потреби, які повинні задовольнятися за рахунок державного та місцевих бюджетів. Тому передусім керівництво держави повинно приділяти увагу збільшенню державного бюджету для задоволення суспільних потреб, а також відтворення колективних потреб населення. У всіх країнах, незалежно від їх економічної орієнтації, основним джерелом бюджетів усіх рівнів є податкові надходження. У подальшому ця теорія знайшла розвиток в працях Дж. Кейнса. Зазначена теорія охоплює широке коло проблем регулювання економічних та соціальних напрямків з боку держави. Здебільшого таке регулювання має фіскальний характер. Необхідність втручання держави в економічні процеси зумовлюється тим, що за своєю суттю ринкова економіка має нестійкий характер, постійно змінюється і не може підтримувати рівновагу протягом тривалого часу, тобто вона нездатна на автоматичне регулювання економічної системи. Тому постає проблема макро- та мікроекономічного аналізу, а на його підставі державного регулювання економічних та соціальних процесів.

Важливе місце при дослідженні та регулюванні зміни доходів тапопиту населення на різні споживчі вироби та послуги відводитьсяаналізу та створенню податкової системи. Податки розглядаються не тільки як основне джерело фінансових надходжень держави, а і як чинник впливу на доходи громадян. Для будь-якої економічної системи, особливо ринкової, характерні кризи, тобто спади економічного розвитку та його підйоми. У кожній із цих ситуацій керівництво держави повинно приймати відповідні рішення. Так, у період кризи зменшується виробництво, збільшуються витрати держави. Щоб оживити економіку, необхідно зменшувати податковий тиск на субєкти оподаткування, тобто потрібно надавати більше податкових пільг підприємствам передусім малого та середнього бізнесу, а також громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю. У період підйому економіки, навпаки, ставки податкових платежів можуть підвищуватися і збільшуються податкові вилучення.

За теорією Дж. Кейнса, для державного бюджету характерний і дефіцит, який може бути стимулом розвитку економіки (стимулювати економіку може і невеликий розмір інфляції). У період кризи проводиться жорстка фіскальна політика держави, яка регулює стан дефіциту бюджету. При цьому так званими вбудованими стабілізаторами економіки виступають податкові платежі. Самі по собі вони не попереджають кризові ситуації та спад в економіці, але разом з іншими інструментами, такими як страхування на випадок безробіття, збереження коштів населення, можуть зменшити негативні наслідки.

Цей висновок ґрунтується на визначенні залежності між розміром одержаних податкових платежів та загальною сумою національного доходу. Іншими словами, існує залежність між знов утвореною власністю та податковими надходженнями до державного бюджету. Її сутність полягає в тому, що в період кризової ситуації, коли зменшується національний дохід, знижуються і податкові надходження до державного бюджету, і, навпаки, у період підйому економіки, зростання національного доходу збільшуються податкові надходження, насамперед за рахунок непрямих податків. При зростанні споживчої спроможності у населення залишається частина вільних коштів, яка може використовуватись на інвестиційну діяльність, на збільшення попиту населення та ін.

У цьому разі зявляється інша проблема вилучення зайвих, вільних коштів та спрямування їх на потреби держави. Це відбувається здебільшого через систему оподаткування. Для цього розробляється така податкова політика, яка сприяє зменшенню заощаджених коштів і збільшенню обсягу, який іде на зростання попиту, інвестування в різні проекти. Це відбувається за рахунок застосування прогресивної шкали оподаткування, передусім прибуткового податку з громадян. Втім, при цьому знижуються ставки податку на інвестиційний капітал, для того щоб зацікавити громадян інвестувати вільні кошти в економіку держави, розвиток підприємництва, та зростають нетрудові доходи.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в середині ХХ століття у дослідженнях вчених різних країн світу. Наприклад, у США А. Хенсен, А. Оуман, У. Хеллер, У. Шульц, Р. Лінкольн, О. Енстайн; у Великобританії Р. Харред, А. Ідерсік, Дж. Вайсман; у Японії К. Емі, Х. Іто; у Німеччині Ф. Ноймарн, В. Вітман; у Франції Ф. Перру та ін. Ці вчені вважають, що в умовах нестабільної ринкової економіки держава повинна постійно втручатися в економічні та соціальні процеси як у період кризових ситуацій, так і в період підйому економіки.

Правильність окремих положень цієї теорії підтвердила економічна криза 7080-х років. Прихильники цієї теорії стверджували, що ринкова економіка не в змозі саморегулювати відтворювальний процес, не створює нові робочі місця, не сприяє розширенню інвестування коштів у нові проекти, не підвищує попит населення на споживчі товари. Економічні кризи стають важкокерованими або взагалі некерованими. Тому цілком виправдане втручання держави в економічні процеси.

Учений із Великобританії В. Кан уперше розробив концепцію мультиплікаторів, згідно з якою у будь-який період розвитку економіки держава повинна певну частину коштів спрямовувати на первинну зайнятість населення. Це сприяє підвищенню споживчої спроможності населення, зростанню виробництва, вкладанню коштів у найефективніші інвестиційні проекти, розширює збут та реалізацію товарів. Відтворення державних витрат відбувається здебільшого за рахунок податків, які сплачують юридичні та фізичні особи.

Тому надалі почала розвиватися посткейнсіанська теорія. Її сутність полягає в активному використанні різних фінансових важелів, передусім податкових платежів. Деякі економісти (зі США І. Фішер, з Великобританії Н. Кандор) запропонували внести зміни у податкові системи країн, у тому числі замінити одні податкові платежі іншими. Так, замість прибуткового податку пропонується ввести податок на споживання. Це може вплинути на розвиток приватного підприємництва, збільшення інвестування в різні галузі національної економіки і сприяти зростанню ефективності економіки держави загалом. Крім того, це дасть змогу зменшити темпи інфляції, стримуватиме придбання населенням виробів, адже стягнення податків призведе до зростання цін, а отже, сприятиме економії коштів, які потім можуть піти на інвестування. Податок можна розглядати і як інструмент досягнення соціальної справедливості, тому що він сприяє вирівнюванню доходів населення. Це стосується переважно непрямих податків.

При досить широкому втручанні держави в податковий процес підприємства в останні роки набуває пропозиція введення єдиного податку. Вперше такий податок було введено в 50-х роках ХХ століття. Перевага цього є тому, що ним обкладається дохід субєкта оподаткування, який виступає і основним джерелом його сплати.

Єдиний податок вводиться замість інших податків, що спрощує податкову систему загалом, робить її справедливішою, доступнішою для платника, а механізм розрахунку стає прозорішим. Крім того, коли в державі існує велика кількість податків, а їхні ставки невеликі, то податковий тягар на платника стає не таким помітним. Втім, цей податок має і певні недоліки: призупиняється дія таких принципів оподаткування, як всебічність, однократність, справедливість обкладання, нерівномірність. Але, слід зазначити, що введення цього податку має позитивні наслідки для підприємств малого та середнього бізнесу.

Інший напрямок податкової теорії ґрунтується на теорії економічних пропозицій. Її авторами були Г. Стейн, М. Фрідмен, Е. Пепсе, А. Філіпс, Р. Хол, М. Вайденбаум, Г. Талок, І. Броузон, М. Ротбог, Дж. Хау, А. Уолтер та ін. Ці вчені вважають, що податки, враховуючи їх примусовий характер, негативно впливають не тільки на платників податків, а й на економіку держави загалом. Збільшення витрат держави підвищує і розмір податкових платежів, а це знижує розвиток підприємництва, зменшує зацікавленість працівників у підвищенні продуктивності праці й ефективності виробництва. Тому основна вимога цієї теорії зменшення втручання держави в економіку, зниження рівня державних витрат, зменшення грошової маси в обігу, кількості податків, зниження їх ставок, скасування прогресивного характеру шкали оподаткування. На думку авторів, це повинно стимулювати приватну ініціативу, підприємництво, сприяти підви щенню виробництва та реалізації товарів.

Автори цієї теорії вважають, що не завжди зменшення податкового тягаря впливає на збільшення податкових надходжень до державного бюджету, а його підвищення на зростання надходжень. Здебільшого зниження податкових ставок стимулює розширення обсягів виробництва, зростання національного доходу, а це, у свою чергу, приводить до зростання податкових надходжень до державного бюджету.

На цьому ґрунтується і теорія американського економіста А. Лаффера. Її зміст полягає в тому, що постійно потрібно зменшувати податковий тягар на платників податків, передусім на громадян держави. Це підвищить попит на товари та послуги, що, у свою чергу, збільшить пропозицію їх на ринку (насамперед товарів вітчизняного виробництва). Для цього потрібно:

* зменшити податковий тягар за рахунок зниження податкових ставок та скасування окремих податкових платежів. Це, на думку авторів теорії, сприятиме зростанню попиту на вироби, збільшенню розмірів заощаджень населення, що, в свою чергу, приведе до зниження відсоткової ставки банків і заохочення інвестування вільних коштів у розвиток економіки держави, окремих її галузей, підприємств середнього та малого бізнесу і, відповідно, до зростання пропозицій на ринку;

* оновлювати виробництво, застосовувати нові технології, досягнення науково-технічного прогресу. Це дасть змогу підвищити продуктивність праці працівників підприємства, суспільну продуктивність праці, а крім того, зменшити питомі витрати на виробництво одиниці товару та його ціну загалом;

* зменшити ставки оподаткування. Це сприятиме при стабільних номінальних доходах населення збільшенню його реальних доходів та загального матеріального добробуту.

Важливе значення має податок на дохід та на прибуток підприємства. Зниження його ставки приводить до поділу частини прибутку на ту, яка відраховується до державного бюджету, та ту, що залишається у розпорядженні підприємства. Збільшення другої частини зумовлює збільшення коштів, які використовуються на стимулювання праці працівників, а також на розширення та удосконалення виробництва. А. Лаффером була визначена залежність між загальною сумоюподаткових платежів, яка надходить до державного бюджету, та максимальною ставкою оподаткування фізичних та юридичних осіб. На підставі цього дослідження була визначена оптимальна ставка всіх податкових платежів платників 33 %. Якщо розмір ставки оподаткування перевищує її, то платник намагається будь-якими способами зменшити податкову базу та ухилитися від сплати податків. Якщо ставка оподаткування не перевищує 33 %, то надходження податкових платежів до державного бюджету зростає. Але розмір оптимальної ставки, розроблений з урахуванням економічної ситуації США, для інших держав не має особливого значення. Він значно вищий у Швеції, Німеччині, але нижчий у Швейцарії, Австрії.

Для подальшого розвитку економіки держави, малого та середнього бізнесу, підвищення продуктивності праці необхідно знизити ставки оподаткування та загальний податковий тягар для юридичних та фізичних осіб. Але при цьому потрібно розширити бази оподаткування, що сприятиме збільшенню податкових надходжень до бюджету держави.

Розвиток податкових теорій був реакцією суспільства на вимоги макро- та мікроекономічних процесів. У більшості держав відбувалось удосконалення податкових систем, які діють за умови додержання загальних принципів податків та вимог до них. Важливе значення для удосконалення податкових систем мав історичний розвиток держави та менталітет, який сформувався у відповідному періоді.

2.2 Особливості та принципові підходи до розробки податкової політики підприємства в різних країнах світу

податковий фінансовий законодавчий економічний

В умовах розвитку ринкової економіки одне із основних завдань підприємства це розробка його економічної стратегії. Складовою економічної та фінансової політики підприємства є податкова політика. Від правильності її розробки залежить ефективність діяльності підприємства. Держава регулює діяльність підприємства переважно економічними методами, насамперед через вилучення частини доходів у вигляді податків. Будь-які помилки в розрахунках можуть при звести до негативних результатів, а в деяких випадках до банкрутства.

Податки надійне і стабільне джерело надходження коштів до бюджету. Але держава проводить досить активне втручання в податковий процес через надання різних пільг, знижок, кредитів. Це дає можливість суттєво знизити загальний розмір податкових платежів як для фізичних, так і для юридичних осіб. За рахунок цього юридичні особи можуть збільшити свої доходи, покращити фінансові показники, розширити обсяги діяльності, інвестувати кошти як у своє підприємство, так і в інші.

Підставою для розробки податкової політики підприємства є чинне законодавство, яке в більшості країн світу має відносно стабільний характер і принципово не змінюється протягом тривалого часу.

Це дає змогу підприємству розробляти податкову політику на майбутнє.Якщо в країні діє досить жорстке податкове законодавство і підприємства несуть великий податковий тягар, зявляється тенденція до ухилення від сплати податків або до зменшення розміру їх сплати за рахунок реєстрації підприємства в офшорних зонах, де діє лояльніший режим оподаткування. Але держава зацікавлена в тому, щоб капітал не вивозився за кордон, тому чинне законодавство визначає додаткові пільги або інші заходи щодо зменшення податкового тягаря. А отже, більшість підприємств не поспішають реєструватися в офшорних зонах і працюють у своїх країнах (незважаючи на те, що, наприклад, ставка на прибуток у зазначених зонах становить не більше 23 %, а в більшості країн не менше 30 %).

У більшості країн діють податкові системи, які спрямовані на тещоб зацікавити вітчизняного виробника залишати доходи у своїх країнах. Часто базова ставка податку на прибуток, яка дорівнює 45 %, за рахунок різних пільг та знижок в кінцевому варіанті суттєво знижується. У деяких країнах виробник може вибирати різні системи оподаткування, які для нього найвигідніші, що також зменшує податковий тягар. Тому загальні ставки оподаткування доводяться до рівня аналогічних ставок в офшорних зонах. Крім того, деяким фірмам та підприємствам надаються пільги, які мають особливий вибірковий характер.

Значна увага у більшості держав приділяється певним напрямкам діяльності. Так, майже в усіх країнах від сплати податків звільняються підприємства, які експортують свою продукцію. Це стимулює виробництво високоякісної продукції та надходжень валютних коштів у державу. Слід зазначити, що існує практика укладення міждержавних угод щодо уникнення подвійного оподаткування.

Практично в кожній державі значна увага приділяється розвитку підприємств малого та середнього бізнесу. Особливо це стосується підприємств, які починають свою діяльність в районах, віддалених від шляхів загальних сполучень, у незаселених або малозаселених районах, створюючи там нові робочі місця. Таким підприємствам надаються податкові пільги, податковий кредит або податкові канікули, крім того, вони можуть звільнятися від сплати податків взагалі.

Стимулюється також розвиток різних сфер діяльності, передусім сільського господарства, туризму. Держава насамперед інвестує ті підприємства, у діяльності яких вона зацікавлена. Для них створюється сприятлива регіональна інфраструктура, будуються шляхи до місць видобутку сировини або збуту продукції, проводиться робота з перекваліфікації робочої сили.

У деяких країнах надаються податкові пільги підприємствам-резидентам. Якщо більшість активів такого підприємства знаходитьсяза кордоном і воно управляє ними, то йому можуть надаватися пільги у вигляді податкових відстрочок від сплати податків на доходи, одержані за кордоном, причому на досить тривалий час (до 10 років). За великих темпів інфляції це практично звільняє підприємство від сплати податкових платежів.Податкове законодавство та податкова політика більшості країн світу спрямовані не на заборону реєстрації підприємств в офшорних зонах, а на створення альтернативних умов, які давали б йому можливість вибору. Якщо підприємство реєструється в офшорній зоні, то це означає тільки паперовий вивіз капіталу, так як усю виробничу та іншу діяльність воно здійснює у своїй країні. Тому й доходи, одержані підприємством, повинні також знаходитись у цій країні.

Загалом офшорні зони впливають на помякшення конкурентних протиріч між різними країнами в питанні оподаткування та обґрунтованості податкових пільг.

Податкове планування для підприємства є важливим і досить складним етапом у прогнозуванні майбутнього. Для цього використовується багато показників, які характеризують різні сторони діяльності підприємства. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми, офіційно опублікованими та конфіденційними. Наприклад, показник балансового (або валового) прибутку показує тільки ту частину доходів підприємства, якою воно може поділитися з державою у вигляді податку на прибуток. Для підприємства суттєвіша інша частина, яка залишається у нього і може бути використана на його потреби в розширенні виробництва, удосконаленні, оснащенні новою технікою, а решта розподіляється у вигляді дивідендів між акціонерами або спрямовується на створення різних фондів, зокрема самострахування.

При плануванні та розробці податкових платежів підприємство орієнтується не тільки на прибуток, а й на інші фінансові показники. До них належить частина реальних накопичень підприємства, яка частково показується у його витратах (відрахування в амортизаційні, резервні та страхові фонди, які можуть створюватися за рахунок собівартості); нереалізований приріст активів підприємства, які йому належать (наприклад, нерухоме майно, товарні запаси, вартість акцій та інших цінних паперів); кошти, що знаходяться в обороті підприємства і можуть бути передані іншим підприємствам та особам (кошти пенсійного фонду, нарахована та несплачена заробітна плата найманих працівників, тимчасово вільні від оподаткування фонди накопичення тощо). Усі вони мають свої особливості при оподаткуванні, і це повинно враховуватись при розробці податкової політики підприємства.

Розробляючи податкову політику, підприємство повинно виходити з того, що податкові платежі є загальною частиною його витрат. Воно може тимчасово відмовитись від певних видів витрат (наприклад, транспортних, на рекламу). Але якщо підприємство випускає продукцію, надає послуги, виконує роботи, то не може не сплачувати податок на додану вартість, а при нарахуванні заробітної плати не здійснювати обовязкові відрахування у соціальні фонди та ін.

Тому значна увага приділяється встановленню обєкта оподаткування. При цьому всі обєкти оподаткування визначаються як такі:

* які можна визначити порівняно точно (вартість майна, капіталу підприємства тощо);

* які можна визначити більш-менш точно (мито);

* які можна розрахувати приблизно. На такі обєкти оподаткування суттєво впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники (наприклад, прибуток, який залежить як від обсягів діяльності підприємства, так і від темпів інфляції).

Основною метою податкової політики підприємства є сплата меншої суми податкових платежів у межах чинного законодавства. Досягається це переважно за рахунок різних пільг щодо окремих податкових платежів. Крім того, можуть застосовуватись кредити, податкові канікули, відстрочка сплати податкового платежу тощо. При розробці податкової політики податки поділяють на відносно постійні, які можна встановити на досить тривалий час і які майже не залежать від зовнішніх чинників (наприклад, податок на землю, на майно), та на змінні, які можна визначити приблизно і які залежать від різних чинників (наприклад, ПДВ та податок на прибуток). Постійні податки досить стабільні, у той час як змінні розраховуються з відхиленням (як правило, не більш як на 10 %). При цьому широко застосовується принцип розрахунку альтернативних варіантів податкових платежів. Особливо це стосується змінних податків та тих, які сплачуються за рахунок доходів або з обсягів діяльності. Податкова політика дає можливість не тільки планувати податкові платежі, а й визначати напрямки діяльності підприємства.