Система державних видатків в Україні

зупинення операцій з бюджетними коштами.

При цьому використовується загально правовий принцип юридичної відповідальності, згідно з яким накладення на особу заходу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом.

Призупинення операцій з бюджетними коштами полягає у призупиненні будь-яких операцій зі здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства і може здійснюватися на термін до тридцяти днів, якщо інше не передбачено законом. Механізм призупинення операцій з бюджетними коштами визначає Кабінет Міністрів України.

Порядок призупинення бюджетних асигнувань регламентується наказом Міністерства фінансів України від 15 травня 2002 р. № 319^і.

Таке призупинення має на меті припинити на конкретно визначений час повноваження на взяття бюджетного зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетного періоду і може застосовуватися у випадках, передбачених ст. 117 БКУ.

Рішення про призупинення бюджетних асигнувань приймає Міністр фінансів України, Міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу, голова виконавчого органу міської міста районного значення, селищної та сільської ради на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії та доданих до нього документів.

Рішення про призупинення бюджетних асигнувань оформляється у вигляді розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань.

Бюджетні асигнування призупиняються з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань. При цьому наказ конкретизує, що бюджетні асигнування призупиняються на термін від одного місяця до трьох у межах поточного бюджетного періоду в обсязі, що дорівнює 50 % асигнувань, затверджених у плані асигнувань розпорядника бюджетних коштів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету на цей період, за винятком асигнувань на оплату праці, нарахування на заробітну плату та трансфертів населенню.

У разі виявлення бюджетного правопорушення та наявності підстав для призупинення бюджетних асигнувань протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії разом з пропозиціями щодо призупинення бюджетних асигнувань необхідно подати до фінансового органу, що наділений відповідною компетенцією.

Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань є підставою для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету (плану асигнувань із загального фонду бюджету відповідного розпорядника бюджетних коштів) шляхом перенесення бюджетних асигнувань на наступні періоди.

Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань складається у п'яти примірниках -- один оригінал і чотири копії. Оригінал розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань залишається органові, який прийняв рішення, для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету. Одна копія розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань передається до Державного казначейства України разом з довідкою про внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету; друга копія передається розпорядникові чи одержувачу бюджетних коштів, яким вчинено бюджетне правопорушення; третя копія передається головному розпорядникові бюджетних коштів, до сфери управління якого належить розпорядник чи одержувач бюджетних коштів; четверта копія розпорядження протягом п'яти робочих днів надсилається органові, за поданням якого його прийнято.

Розпорядник чи одержувач бюджетних коштів, якому призупинені бюджетні асигнування, у встановлені у розпорядженні про призупинення бюджетних асигнувань терміни подає інформацію відповідному органові про усунення бюджетного правопорушення та копії документів, що її підтверджують. За результатами аналізу отриманої інформації про усунення бюджетного правопорушення та підтверджувальних документів компетентні органи, що прийняли рішення про призупинення бюджетних асигнувань, приймають рішення про відновлення дії бюджетних асигнувань. Розпорядження про відновлення дії бюджетних асигнувань є підставою для внесення з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття цього розпорядження, змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету (плану асигнувань із загального фонду бюджету відповідного розпорядника бюджетних коштів) та наступного взяття зобов'язань.

У статті 121 БКУ визначено правові засади відповідальності за бюджетні правопорушення, зокрема встановлено, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.

Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб залежно від характеру вчинених ними діянь. Посадові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно з законом незалежно від накладення передбачених цим кодексом стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.

Водночас бюджетне законодавство закріплює конституційні принципи, зокрема на судовий захист, передбачивши право на оскарження рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення.

Таке рішення оскаржується в адміністративному або судовому порядку протягом 10 днів з дня його винесення, якщо інше не передбачено законом. При цьому факт оскарження рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення не зупиняє виконання зазначеного рішення.

У разі визнання судом рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення повністю чи в частині незаконним особі, щодо якої воно було винесене, перераховуються недоотримані бюджетні кошти та поновлюються інші обмежені таким рішенням її права.

3. Класифікація видів кошторисно-бюджетного фінансування

3.1 Порядок фінансування соціально-культурних заходів

У Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини -- головний обов'язок держави.

Отже, необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на:

соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики.

Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття «благополуччя й задоволення» або «розчарування» тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за «залишковим принципом», тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і розвитку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізичної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги.

3.1.1 Видатки на соціального захисту населення

Світовий досвід свідчить, що перехід до ефективної ринкової економіки можливий лише у межах більш загальних соціальних цінностей. З другої половини XX ст. соціальні видатки почали розглядатися не як непродуктивні витрати, а як інвестиції в сьогоднішню та майбутню стабільність. У промислово розвинутих країнах видатки на соціальне забезпечення та страхування, починаючи з середини 80-х років минулого століття, становлять 14 -- 15 % ВВП. При цьому з метою скорочення видатків бюджету держава часто використовує партнерство з приватними організаціями, залишаючи за собою часткове фінансування та загальне керівництво.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі соціального захисту населення. У Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми й методи соціального захисту населення. Так, Конституція встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з функціональною структурою видатків бюджетів України розділ видатків «Соціальний захист та соціальне забезпечення» (код 1000) включає такі підрозділи: 1) соціальний захист у разі непрацездатності; 2) соціальний захист пенсіонерів; 3) соціальний захист ветеранів війни та праці; 4) соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; 5) соціальний захист безробітних; 6) допомога у розв'язанні житлового питання; 7) допомога на утримання житла; 8) допомога на забезпечення житлом; 9) соціальний захист інших категорій населення; 10) дослідження і розробки у сфері соціального захисту; 11) інша діяльність у сфері соціального захисту.

Враховуючи гарантії, встановлені Конституцією України, держава бере на себе зобов'язання зі здійснення більшої частини видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Так, з Державного бюджету України фінансуються:

а)державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б)державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі про грами і заходи фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; до вічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в)державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г)державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; ґ) державна підтримка молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д)державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний захист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети беруть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Водночас практично всі напрями соціального захисту та забезпечення населення потребують реформування, у тому числі приведення у відповідність до європейських стандартів фінансових нормативів забезпечення. Так, нечітка невизначеність та невідповідність нормативів фінансового забезпечення заходів щодо занятості населення та соціального захисту безробітних обмежує надання необхідної фінансової допомоги з боку держави. Зокрема, потребує вдосконалення надання допомоги по безробіттю, в першу чергу шляхом доведення її розміру до прожиткового мінімуму. На рівні законодавчого регулювання мають бути переглянуті нормативи розмірів допомоги сім'ям з дітьми при наданні державної допомоги.

Метою реформування обов'язкового (державного) соціального страхування є створення фінансово стійкої системи, яка забезпечувала б громадянам встановлені державою гарантії захисту від соціальних і професійних ризиків, пов'язаних з втратою заробітку, здоров'я, а також ефективніше використання страхових коштів. Основним положенням соціального захисту інвалідів має бути реалізація права інвалідів на економічне та соціальне забезпечення та на нормальний рівень життя за допомогою необхідних грошових виплат та медичного обслуговування¹.

Законодавчо необхідно врегулювати надання соціальної допомоги, а також форми соціальної допомоги, яка може надаватися в грошовій, матеріальній формі або у формі особистої допомоги (соціальне обслуговування). Необхідним є перехід на систему фінансування за методом адресного грошового відшкодування соціальних пільг. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 р. було затверджено Стратегію заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Зазначена Стратегія має створити економічні й соціальні передумови для підтримки незахищених версти населення та сприяти реалізації конституційного права на соціальний захист. Запровадження адресної грошової допомоги населені і к і планується здійснити в три етапи, створивши при цьому єдиний реєстр одержувачів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм

соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» від 4 березня 2002 р. починаючи з 1 січня 2003 року головні розпорядники коштів місцевих бюджетів повинні вести персоніфікований облік отримувачів пільг.

Слід підкреслити, що при проведенні фінансування заходів соціального захисту населення, зокрема при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно додержуватися норм Конституції України та спеціальних законів, а також Європейського кодексу соціального забезпечення та Європейської соціальної хартії.

3.1.2 Порядок фінансування освіти

Освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. У промислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державного сектора, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У країнах, що розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП і в середньому становлять меншу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами¹. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і середньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій і допомог через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальну структуру регулювання приватної освіти.

Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'язковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам.

Нормативно-правове регулювання надання освітніх послуг закладено у законах України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту»¹.

Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Фінансування державних закладів освіти, установ та організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про освіту» держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. При цьому кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

Додатково заклади освіти як джерела фінансування можуть розглядати:

кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

плату за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації з місцевих бюджетів;

кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

валютні надходження;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

інші кошти.

Згідно з функціональною структурою видатків бюджету видатки на освіту (код 0900) включають асигнування на: 1) дошкільну освіту; 2) загальну середню освіту (у тому числі загальноосвітні навчальні заклади; загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати та загальноосвітні спеціальні навчальні заклади); 3) професійно-технічну освіту; 4) вищу освіту (вищі навчальні заклади 1 і 2-го рівнів акредитації та вищі навчальні заклади 3 і 4-го рівнів акредитації); 5) післядипломну освіту; 6) позашкільну освіту та заходи з позашкільної роботи з дітьми; 7) програми матеріального забезпечення навчальних закладів; 8) дослідження і розробки у сфері освіти; 9) інші заклади та заходи у сфері освіти.

За рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються видатки на:

а)загальну середню освіту, у тому числі спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), основані на державній формі власності, та загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б)професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, основані на державній формі власності);

в)вищі навчальні заклади, основані на державній формі власності;

г)післядипломну освіту;

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д)інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Міністерство освіти і науки України розробляє пропозиції щодо обсягів фінансування з Державного бюджету на розвиток соціально-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних закладів організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності.

З Державного бюджету фінансуються лише наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання наукових програм державного значення. Відповідно до Закону України «Про освіту» виконання їх здійснюється на конкурсній основі при відборі найбільш наукомістких та високоефективних досліджень у галузі техніки й передової технології в пріоритетні галузі народного господарства.

Виконання прикладних досліджень та розробок здійснюється за господарськими договорами і оплачується замовником. Виконання наукових досліджень доручається колективам науковців на контрактній основі.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи). На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації. За рахунок коштів обласних бюджетів та бюджету АРК фінансуються заклади професійно-технічної освіти, що виконують державне замовлення, а також вищі заклади освіти 1, 2, 3 та 4-го рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад.

Поряд з державними та муніципальними освітніми закладами в Україні активно розвивається приватний сектор, який надає послуги у сфері освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів (студентів), а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На підставі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти повинні розробити виробничі показники, на яких формується кошторис.

Отже, слід зазначити, що держава здійснює всебічне регулювання діяльності у сфері надання освітніх послуг, враховуючи значення такої діяльності для майбутнього розвитку та становлення освіченого покоління громадян України.

3.1.3 Порядок фінансування науки

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

У Конституції України зазначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством (ст. 54). Отже, держава повинна приділяти велику увагу фінансуванню наукової та науково-технічної діяльності, що включає фінансування фундаментальних досліджень та видатків на розробку перспективних технологій і пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу.

Кошти виділяються на фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічні програми; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансування наукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундаментальні дослідження. на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % ВВП України. Безпосередньо за рахунок коштів державного бюджету здійснюється фінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.

Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування¹. Базове фінансування надається для забезпечення: фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання; підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:

науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

проектів, що виконуються у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

3.1.4 Видатки на культуру та мистецтво

Відповідно до Функціональної структури видатків бюджетів в Україні розділ 10 "Культура і мистецтво" включає видатки на мистецтво, культуру, бібліотеки, музеї, заповідники, клуби, кінематографію, архівну справу та інші установи в галузі мистецтва і культури.

При фінансуванні видатків на культуру кошти з Державного бюджету надаються головному розпоряднику бюджетних коштів -- Міністру культури і мистецтва України, який розподіляє кошти розпорядникам бюджетних коштів. До їх числа входять Комітет з національних премій України імені Тараса Шевченка, Академія мистецтв України, Всеукраїнська музична спілка, Спілки композиторів, письменників, художників, театральних діячів тощо¹. Після одержання коштів із бюджету (бюджетних призначень) розпорядники бюджетних коштів переказують їх на рахунки підвідомчих підприємств, організацій і установ культури.

У фінансуванні видатків на культуру і мистецтво беруть участь розпорядники, які одержують асигнування з усіх ланок бюджетної системи. Кожна установа культури одержує асигнування з бюджету залежно від значимості і підпорядкування.

Установи культури -- театри, кінотеатри, клуби, філармонії працюють на засадах госпрозрахунку. Із бюджету вони одержують асигнування тоді, коли їх доходи не покривають видатків, оскільки вони не мають реальної можливості самостійно заробляти гроші, але їх послуги повинні мати доступний характер (музеї, бібліотеки, заповідники, ботанічні сади, зоопарки тощо).

3.2 Фінансування охорони здоров'я та фізичної культури

Ст. 49 Конституції України встановила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. У державних і муніципальних установах охорони здоров'я медична допомога надається безвідплатно. Держава сприяє розвитку лікувальних установ усіх форм власності.

Кошторис фінансування установ охорони здоров'я засновується на показниках: у стаціонарі -- за кількістю ліжок і ліжко-днів, у поліклініках -- за кількістю лікарських відвідувань. Система заробітної плати -- за категоріями лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу, адміністративно-управлінським і обслуговуючим персоналом. Крім бюджетів, джерелами фінансування медичних установ можуть бути доходи, що одержують від підприємств, установ за договорами на проведення медичного обслуговування, проведення профілактичних заходів (щеплень від грипу тощо), доходи від надання платних послуг тощо, надходження спонсорських та благочинних внесків (наприклад, за рахунок внесків клубу "Ротарі" з канадського міста Ванкувера було обладнане відділення "Дитяче серце" у клініці ім. М. Амосова, а за рахунок ротаріанців з Австралії підготовлені українські хірурги для цього відділення).

3.3 Видатків на оборону

Оборона країни, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладається на Збройні Сили України. Фінансування оборони здійснюється за принципом мінімальної достатності.

Відповідно до Функціональної структури видатків бюджетів України видатки на оборону фінансуються на: утримання Збройних Сил; закупівлю озброєння і військової техніки; капітальне будівництво; науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи; інші видатки в галузі оборони.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Міністр оборони. Фінансування Міністерства оборони здійснюється на підставі кошторисів, виходячи з сум, затверджених в Державному бюджеті.

Утримання військових частин здійснюється на підставі кошторисів, де основними статтями видатків є грошове утримання військовослужбовців і заробітна плата вільнонайманих. Придбання зброї і військової техніки визначається потребами постійної заміни техніки і озброєння в зв'язку з моральним старінням і закінченням строку експлуатації. Фінансуються видатки на оборону виключно з Державного бюджету України.

3.4 Видатки на фінансування законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів

Функції держави, які покладені на неї Конституцією України, виконують органи державної влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада здійснюється за принципом розподілу її на законодавчу, виконавчу і судову. Фінансування гілок державної влади здійснюється з Державного бюджету.

У Функціональній класифікації видатків бюджетів першим розділом йде державне управління, яке включає:

функціонування законодавчої влади;

функціонування виконавчої влади;

утримання Президента та його апарату;

утримання фінансових і фіскальних органів;

загальне планування і статистична служба;

інші видатки на загальнодержавне управління.

На утримання Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента і місцевих державних адміністрацій складаються штатні розписи із кількістю працюючих і кошториси витрат.

Із Державного бюджету фінансуються видатки на проведення виборів і загальнодержавні референдуми.

Судова влада, прокуратура, органи безпеки й органи внутрішніх справ також утримуються за рахунок Державного бюджету відповідно до правил кошторисно-бюджетного фінансування і штатних розписів.

3.5 Інші видатки

У структурі витрат державного бюджету України є такі, що мають специфічний характер і зумовлені певними обставинами. Так, починаючи з 1994 p. в бюджеті передбачаються кошти для надання позик заготівельним і переробним підприємствам та організаціям для заготівлі сільськогосподарської продукції за державним контрактом.

Зазначені кошти передаються Міністерству сільського господарства і продовольства за спеціальним договором і підлягають поверненню після реалізації продукції споживачам.

Група інших витрат містить також видатки на ліквідацію стратегічних озброєнь, реставрацію пам'яток архітектури, охорону навколишнього середовища, заходи, пов'язані з поверненням депортованих народів на попередні місця проживання. Сюди відносять також видатки на окремі програми, такі як фінансування заходів з підвищення безпеки і поліпшення гігієни праці та виробничого середовища, придбання обладнання для виробництва цінних паперів та документів суворого обліку.

Значну частку в інших витратах займають видатки на зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність. Це витрати на поставки продукції за міжурядовими угодами з іншими державами, витрати, пов'язані з утриманням установ за кордоном, сплата внесків до міжнародних організацій. Крім того, до цих витрат належить фінансування робіт зі спорудження будинків для посольств і представництв інших держав в Україні.

Передбачені в бюджеті також витрати разового характеру. До них відносять будівництво потужностей для виготовлення валюти України, фінансування Національної космічної програми, програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану, створення потужностей з переробки брухту і відходів дорогоцінних металів.

Усі зазначені види витрат плануються згідно з окремими рішеннями Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Розмір витрат визначають на основі спеціальних розрахунків і експертних оцінок.

3.6 Позабюджетні кошти бюджетних установ

Бюджетні установи в основному фінансують свої потреби, пов'язані із функціонуванням, коштами, що їм асигнуються з державного та місцевих бюджетів. Законодавством бюджетним установам дозволяється мати і позабюджетні кошти. Джерела утворення та порядок витрачання позабюджетних коштів суворо регламентовані.

Позабюджетні кошти поділяються на а) спеціальні; б) суми за дорученнями; в) депозитні та інші позабюджетні кошти.

Спеціальні кошти -- це кошти, які отримують бюджетні установи від надання платних послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, яка дозволена бюджетним установам нормативно-правовими актами; від проведення позастатутної діяльності. Ці кошти бюджетні установи можуть одержувати, якщо немає можливості організувати на засадах господарського розрахунку реалізацію продукції (наприклад, продукція науково-дослідного центру науково-дослідного інституту), надання послуг. Видатки, пов'язані із здійсненням такої діяльності, повинні покриватися доходами від неї.

Для зберігання всіх видів спеціальних коштів в установі уповноваженого банку відкривається окремий поточний рахунок. За централізації бухгалтерського обліку для всіх установ та всіх видів спеціальних коштів відкривається один поточний рахунок.

Суми за дорученнями -- це кошти, які отримані бюджетними установами для виконання певних доручень. Наприклад, на виплату студентам стипендій, які сплачує організація, для якої готують кадри, або доплат до державних стипендій; кошти, що відповідно до урядового рішення надійшли на ім'я установи для виконання певних доручень. Суми за дорученнями зберігаються на окремому поточному рахунку "суми за дорученнями", відкритому в уповноваженому банку.

Депозитні суми -- це кошти, які тимчасово перебувають у бюджетної установи (наприклад, хворі, які перебувають на лікуванні, здають кошти на зберігання). Із рахунків за депозитними рахунками кошти передаються за іменними чеками або перераховуються платіжними дорученнями на ім'я тих осіб чи організацій, що їх отримують. Незапитані протягом встановлених строків суми передаються в доходи відповідних бюджетів.

До інших позабюджетних коштів належать: плата за утримання дітей в дошкільних установах; кошти, які надходять на харчування дітей в інтернатах, при школах та в групах подовженого дня; кошти за рахунками за формений одяг, який видають працівникам деяких міністерств, вузів тощо.

На спеціальні та інші позабюджетні кошти поширюється загальний режим кошторисно-бюджетного фінансування, але все ж бюджетні установи позабюджетні кошти можуть використовувати на свій розсуд, тому Верховна Рада України поставила вимогу: включати до бюджетів усіх рівнів позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій і зберігати їх цільове спрямування. Більшість бюджетних установ зараховує свої позабюджетні (цільові) кошти до відповідних бюджетів, а деяким дозволено використовувати їх за цільовим призначенням.

Висновки

Видатки держави представляють собою прямі витрати матеріальних і фінансових ресурсів на її функціонування. Оскільки в умовах товарно-грошових відносин і дії закону вартості всі витрати набувають грошового характеру, видатки держави прийнято розглядати як використання фінансових ресурсів.

Оскільки видатки держави опосередковують її функціонування, велика частина їх покривається за рахунок бюджету. Система бюджетних видатків (тобто єдність усіх витрат державного і місцевих бюджетів, які знаходяться у взаємозв'язку) безпосередньо залежить від політичного і соціально-економічного характеру діяльності держави. Отже, можна сказати, що Суб'єктами суспільних правових відносин щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів є: держава в особі Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховна Рада і Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи, а також галузеві органи виконавчої влади України, державні та комунальні підприємства, організації та установ. А об'єктом інституту державних видатків є мобілізовані у розпорядження держави та державних і комунальних підприємств кошти.

Як економічна категорія державні видатки об'єднують витрати, які покриваються з централізованих та децентралізованих державних фондів коштів. Більшість державних видатків фінансується з Державного бюджету - централізованого фонду коштів, що утворюється в процесі перерозподілу національного доходу, та з місцевих бюджетів. Менша частина державних витрат покривається за рахунок децентралізованих фондів коштів - коштів міністерств та відомств, підприємств, установ та організацій державної та комунальної форми власності, а також позабюджетних коштів бюджетних установ та позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування усіх рівнів.

Таким чином, можна зробити висновок і зазначити, що видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну -- видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну -- на оборону, управлінську -- на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. . Бюджетний кодекс України: прийнятий 21 червня 2001.

3. Закони України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1991. -- № 34. -- Ст. 451 (з наступними змінами та доповненнями);

4. «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- № 32. -- Ст. 215 (з наступними змінами та доповненнями);

5. «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. № 651-ХГУ //Відомості Верховної Ради України. -- 1999. -- № 28. -- Ст. 230 // (з наступними змінами та доповненнями);

6. «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2001 р. № 1841-ИІ // Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 46. -- Ст. 393 (з наступними змінами та доповненнями)

7. «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-Ш // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 49. -- Ст. 259 (з наступними змінами та доповненнями);

8. «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р.// Відомості Верховної Ради України. -- 2002. -- № 20. -- Ст. 134 (з наступними змінами та доповненнями)

9. Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 4. -- Ст. 19 (з наступними змінами та доповненнями).

10. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- № 14. -- Ст. 80 (з наступними змінами та доповненнями).

11.Закон України «Про Збройні Сили України» в редакції Закону від 5 жовтня 2000 р. № 2019-ІП //Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 48. -- Ст. 410 (з наступними змінами та доповненнями).

12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28 лютого 2002 р. № 228 // Офіційний вісник України. -- 2002. -- № 9. -- Ст. 414 (з наступними змінами та доповненнями).

13. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку призупинення бюджетних асигнувань» від 15 травня 2002 р. № 319 / Зареєстровано у ї\4ін'юсті України 31 травня 2002 р. за № 467/6755 // Офіційний вісник України. -- 2002. -- №23. -- Ст. 1137.

14. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури. - 2004. - 544с.

15. Воронова Л.К. Підручник: Фінансове право України. - К.: Прецедент « Моя книга». - 2007- С 450.

16. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. Основні теорії і практики. - К.: НДФІ, 1997. - 107 с.

17. О. П. Орлюк, «Фінансове право», Київ; Хрінком Інтер 2003 р.

Размещено на Allbest.ru