Склад та порядок планування видатків на національну оборону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальні засади фінансування та класифікація видатків на національну оборону

2. Функціональна структура видатків на національну оборону

3. Планування видатків на національну оборону

4. Основні проблеми фінансування видатків на національну оборону

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В сучасних умовах оборона покликана давати найбільш ефективні рішення сучасних воєнно-економічних завдань захисту держави від будь-яких посягань ззовні, а також швидкої локалізації внутрішніх конфліктів та забезпечення стабільності в країні. До того ж, слід постійно дбати про гідне місце України в системі міжнародної безпеки.

Одним з найважливіших критеріїв, що характеризує прагнення держави забезпечити необхідні умови розвитку збройних сил та інших військових формувань, підтримання стану їхньої бойової готовності в належному стані, є рівень оборонних видатків та їхній розподіл за ключовими показниками: на утримання особового складу, на навчання та бойову підготовку військ, на розвиток озброєнь, військової техніки та інфраструктури.

На початку цього року оприлюднена інформація щодо рівня розвитку збройних сил 100 провідних країн світу [3, с. 22]. За показниками розвитку сил загального призначення, які характеризують рівень розвитку родів військ, ступінь новизни озброєння та військової техніки, рівень бойової підготовки та готовності сил Україна на 21 позиції (6-а у європейському регіоні).

Про критичність ситуації з фінансуванням оборонної сфери в Україні свідчить той факт, що за п'ять останніх років частка бюджетних асигнувань Міністерства оборони України скоротилася з 5,42 % від загальної суми видатків Державного бюджету України у 2006 році до 3,68 % - у 2010 році [9].

Актуальність теми реферату визначається тим, що національна оборона є основним і самим вагомим складовим елементом безпеки держави Параметри витрат на національну оборону, закладені в бюджеті, відображають політику зміцнення обороноздатності держави.

Метою роботи є висвітлення основних складових фінансування та напрямки планування видатків бюджету України на національну оборону.

Дана мета передбачає виконання таких завдань:

- розглянути функціональну структуру видатків бюджету на національну оборону;

- проаналізувати загальні принципи планування видатків на національну оборону;

- висвітлити основні проблеми фінансування видатків цна національну оборону в Україні.

Об'єктом роботи є видатки бюджету України спрямовані на фінансування національної оборони.

Предметом реферату виступає загальні засади фінансового механізму планування витрат бюджету на національну оборону.

1. Загальні засади фінансування та класифікація видатків на національну оборону

Фінансування видатків на національну оборону зумовлюється необхідністю захисту інтересів держави у міжнародному співтоваристві. Обсяг витрат на оборону визначається системою офіційних поглядів військового характеру, виходячи із співвідношення різних воєнних угруповань у світі, напрямків зовнішньої політики України та інших факторів.

Видатки на оборону - це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати [8, с. 173].

Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні.

Поточні витрати на оборону повґязані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні. Вони включають грошове утримання військовослужбовців та заробітну плату цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, а також витрати, повґязані з експлуатацією та ремонтом військової техніки.

Капітальні витрати повґязані з відображенням матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної промисловості. Вони включають витрати на військові наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, закупівлі озброєння та військової техніки, військове будівництво тощо [8, с. 179].

Побічні видатки на оборону зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сімґям загиблих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкодування збитків, завданих воєнними діями тощо.

Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером значною мірою відносяться до оборонних, але включені до кошторисів витрат цивільних міністерств і відомств.

Видатки на оборону фінансуються виключно з Державного бюджету у розмірах, які щорічно визначаються Законом України «Про Державний бюджет України». В останні роки видатки на оборону порівняно невеликі. Вони становлять 5 - 7% видатків зведеного бюджету. Водночас ефективність збройних сил визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. Ці якісні показники стану збройних сил вимагають значного збільшення фінансування національної оборони. Останнє зумовлюється сучасними умовами реальних зовнішніх загроз [9].

Фінансування органів і установ національної оборони здійснюється на основі їх кошторисів доходів і видатків. Зведені кошториси розглядаються у Міністерстві фінансів України і включаються до проекту Державного бюджету України. Фінансування видатків на оборону здійснюється через Державне казначейство України.

Видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави зумовлені необхідністю захисту її зовнішніх та внутрішніх інтересів. Фінансування правоохоронної діяльності і гарантування безпеки держави здійснюється в межах обсягу грошових коштів, затверджених у Державному бюджеті через систему головних розпорядників бюджетних коштів. Всі ці видатки фінансуються з Державного бюджету за виключенням видатків на утримання підрозділів міліції, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

2. Функціональна структура видатків на національну оборону

видаток фінансування національний оборона

Функціональна структура видатків на національну оборону (код 0200) включає видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони.

Витрати Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи ЗСУ, фінансуються КМУ за рахунок коштів, що виділяються в установленому законодавством порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень). Так, за рахунок коштів Державного бюджету України утримуються органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до закону України, Генеральний штаб ЗСУ, інші штаби, командування, управління, постійні або тимчасово утворені органи у Збройних силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), об'єднаннями, з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління зазначених центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань загального військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації [5, с. 412].

МОУ є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. У межах встановлених повноважень МОУ здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними силами України, а також всебічно забезпечує життєдіяльність ЗСУ, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом ЗСУ у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організує виконання робіт в інтересах ЗСУ і надання послуг.

Збройні сили України, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, мають таку загальну структуру:

- Генеральний штаб ЗСУ як основний орган військового управління;

- види ЗСУ - Сухопутні війська, війська Протиповітряної оборони, ВМС;

- об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів ЗСУ [4, с. 9].

Відповідно до функціональної класифікації видатки бюджету на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави включають такі витрати:

- видатки на утримання органів внутрішніх справ, до яких належить матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів з боротьби із організованою злочинністю; підрозділів органів внутрішніх справ; підрозділів державно-патрульної служби та дорожнього нагляду; інспекції у справах неповнолітніх; приймальників-роз-подільників для неповнолітніх; спеціальних приймальників-розподільників;

- видатки на поточне утримання внутрішніх військ МВС України;

- видатки на утримання прокуратури, які включають видатки на поточне утримання Генеральної прокуратури України та місцевих органів прокуратури;

- видатки на кримінально-виправні системи: установи і підприємства України з виконання покарань;

- видатки на Прикордонні війська України, до яких належать видатки на утримання Прикордонних військ України та комплексну програму розбудови державного кордону України;

- видатки на Службу безпеки України, які включають видатки на поточне утримання Служби безпеки України, антитерористичного Центру Служби безпеки України та матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів із боротьби з організованою злочинністю;

- видатки на пожежну охорону, які включають державну пожежну охорону та професійну пожежну охорону;

- видатки на утримання Головного управління урядового звґязку;

- видатки на утримання інших правоохоронних органів, які включають витрати управлінь державної охорони та спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів;

- видатки на утримання розвідувальних органів;

- витрати, повґязані із зміцненням правопорядку за рахунок реалізації конфіскованого митними органами майна, товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними й іншими уповноваженими органами, а також конфіскованої валюти;

- видатки на утримання Національного бюро розслідувань [8, с. 181].

Керівництво Збройними силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗСУ.

Водночас чинне законодавство передбачає, що ЗСУ можуть здійснювати господарську діяльність. Так, земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями ЗСУ, є державною власністю, що належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати всіх видів податків. Отже, законодавство передбачає можливість національних ЗСУ отримувати доходи від господарської діяльності, що витрачатимуться на їх власні потреби.

3. Планування видатків на національну оборону

Планування видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави здійснюється за програмно-цільовим методом. До найважливіших програм належать: «Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку», «Охорона та оборона особливо важливих державних обґєктів і супроводження перевезення ядерних матеріалів по території України», «Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, конвоювання арештованих і засуджених та охорона підсудних під час судових процесів», «Розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів» [9] та інші.

З метою задоволення потреб окремі служби правоохоронної діяльності поєднують свою діяльність з господарською для залучення додаткових грошових коштів. Це, зокрема, виконання певної господарської діяльності установ і підприємств з виконання покарань, служби пожежної охорони тощо.

Загальний розмір і рівень витрат на оборону залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів: міжнародної обстановки; протяжності і характеру кордонів, обумовлених розмірами території країни; сучасного розвитку військової справи та стану технічного оснащення армії і флоту; економічних можливостей країни [6, с. 4].

Науковий підхід до формування оборонного бюджету країни полягає у створенні системи взаємодії військової сфери з економікою, політикою і суспільством у цілому, що забезпечить приведення у відповідність процесу реформування Збройних Сил з реальною соціально-економічною і військово-політичною обстановкою. Витрати на армію мають плануватися, виходячи не з її потреб, а з реальних можливостей бюджету. Тож серед комплексу чинників, які впливають на фінансування оборонної сфери, одним з визначальних є стан національної економіки - можливості держави утримувати ЗС України.

У процесі планування витрат на національну оборону включаються першочергові заходи військової реформи: скорочення чисельності Збройних Сил, удосконалення їх структури, оптимізація структури витрат шляхом вдосконалення оснащення військ військовою технікою й озброєнням, перехід до комплектування Збройних Сил на контрактній основі, створення гарантованої системи матеріального і соціального забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей [4, с. 10-11].

Обсяг коштів, що виділяються на національну оборону, знаходиться в тісному зв'язку зі станом і тенденціями розвитку світової економіки, військово-політичної та військово-стратегічної обстановки у світі, соціально-економічної обстановки в країні і динамікою її розвитку. З цієї причини прогнозування видатків на національну оборону, на думку експертів, повинно проводитися в два етапи.

На першому етапі прогнозується соціально-економічний розвиток країни - розраховується валовий внутрішній продукт. На другому етапі прогнозуються питомі й абсолютні показники видатків на національну оборону. При цьому визначальним показником виступає частка ВВП, яка щорічно виділяється на потреби оборони.

Враховуючи значення оборони для функціонування суверенної і недоторканної держави, цілком виправданим є здійснення фінансування її потреб виключно за рахунок Державного бюджету України, що визначається як Бюджетним кодексом України (ст. 87), так і спеціальним законодавством.

Підходи до фінансування оборони залежать від прийнятої країною Воєнної доктрини. Існують три основні її типи.

Перший - повна відмова від військових видатків.

Другий - створення могутньої воєнної супердержави.

Третій - фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.

В Україні, яка відмовилась від ядерного арсеналу, фінансування здійснюється за третім типом. Видатки на оборону фінансуються за такими напрямами: утримання регулярних формувань; закупівля озброєння та військової техніки; капітальне будівництво; проведення військових навчань; науково-дослідні роботи; інші видатки, що пов'язані з підтриманням функціонування Збройних Сил.

Міжнародний досвід у сфері видатків на оборону досить різноманітний, але завжди ґрунтується на компромісі між видатками на соціальну сферу й оборону [3, с. 22].

Для демократичних країн видатки на оборону традиційно складають більше 1% валового національного продукту та понад 4% бюджетних асигнувань. Фінансове планування та розподіл ресурсів - частина оборонного планування, яке навіть для країн, що входять до євроатлантичного простору безпеки, не уніфіковане.

ОБСЄ характеризує оборонне планування як «наміри держави на середньострокову та довгострокову перспективу по відношенню до чисельності, структури, підготовки та оснащення її збройних сил, а також відносно оборонної політики, доктрин та бюджетів».

Досвід розвинених країн свідчить, що оборонний бюджет розвитку передбачає виділення на утримання особового складу не більше 50% його загального обсягу. Критичною межею, за якою виділені кошти вважаються «бюджетом проїдання», є спрямування на зазначені цілі понад 75% асигнувань, що передбачені на оборону держави. Зокрема, на розвиток ОВТ і воєнної інфраструктури в Німеччині та Польщі витрачається 25,3% оборонного бюджету, в Туреччині - 32,4%, у Франції - 46,1%.

Ідеальний розподіл оборонного бюджету повинен бути таким: особовий склад - 40%, експлуатація й обслуговування військової техніки й озброєння - 30%, фінансування НДДКР, закупівля військової техніки й озброєння - 30% [3, с. 23].

Світовий досвід пропонує раціональні підходи до підготовки й затвердження оборонного бюджету. Зазвичай вони базуються на циклічному (один цикл - 2-3 роки) програмно-цільовому методі «планування-прогнозування-бюджетування». В основу цього процесу покладені довгострокові плани розвитку, які щорічно коригуються.

4. Основні проблеми фінансування видатків на національну оборону

Аналіз структури військових витрат України лише засвідчує критичність ситуації. На сьогодні частка витрат на утримання збройних сил країни перевищує майже втричі граничний показник, а частка витрат, спрямованих на розвиток озброєнь, військової техніки та інфраструктури, становить менше чверті від мінімального граничного показника (табл. 4.1). При цьому фактично планові показники не виконувалися. Красномовним в цьому контексті є той факт, що з запланованих 3078,8 млн. грн. у 2009 році на фінансування розвитку озброєнь, військової техніки та інфраструктури Міністерство отримало лише 602,8 або 16,8 % від запланованих обсягів.

Таблиця 4.1

Розподіл видатків Міністерства оборони за функціональним призначенням у 2006-2010 роках, у відсотках [9].

Якщо порівняти видатки 2005 р. з видатками 2010 р. за кодами програмної кваліфікації, то можна пересвідчитись у повному згортанні фінансування за важливими позиціями, а саме: матеріально-технічне забезпечення бойової підготовки; державні цільові програми розробки та створення нових видів озброєння; конверсія колишніх військових об'єктів.

Розмір видатків за окремими позиціями істотно скоротився у 2010 році у порівнянні з 2005 роком. Зокрема: видатки на реформування та розвиток Збройних Сил України скоротилися майже на 60 %; на будівництво і капітальний ремонт військових об'єктів - більш ніж на 80 %; на утилізацію звичайних видів боєприпасів та рідинних компонентів ракетного палива - більш ніж на 60 %; на захист важливих державних об'єктів; соціальну та професійну адаптацію військовослужбовців, що звільняються в запас або відставку - більш ніж на 80 %. Але видатки на утримання особового складу Збройних Сил України збільшилися втричі [6, с. 5].

Однією з причин такої ситуації є розподіл видатків Державного бюджету для Міністерства оборони на загальний та спеціальний фонди. Головне призначення спеціального фонду є отримання додаткових коштів від комерційних операцій. Для прикладу розглянемо розподіл видатків Державного бюджету України на 2010 рік для Міністерства оборони в розрізі загального та спеціального фондів. Позиція «Закупівля і модернізація озброєння та військової техніки для ЗСУ - за загальним фондом дорівнює нулю, за спеціальним - 655,9 млн. грн.. (22,8 % від видатків спеціального фонду, спрямованих на розвиток) Така сама ситуація і по позиціях «Відновлення боєздатності, утримання, експлуатація, ремонт озброєння та військової техніки» (20,6 %), «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ» (26,6 %) [5, с. 422]. Тобто, якщо вдасться реалізувати низку комерційних операцій, то збройні сили країни отримають кошти для пріоритетних статей оборонного бюджету. Позиція «Реформування та розвиток ЗСУ» фактично на 90 % фінансується зі спеціального фонду. Прикладні дослідження у сфері військової оборони держави майже на 60 % мають забезпечуватися зі спеціального фонду. Утилізація боєприпасів та рідинних компонентів ракетного палива також майже на 90 % фінансується зі спеціального фонду. І це за кризової ситуації в цій сфері. Витрати на керівництво та військове управління ЗСУ фактично на 100 % забезпечується загальним фондом. Утримання особового складу ЗСУ на 90 % забезпечується загальним фондом і більш-менш гарантоване державою.

Отже кошти, які виділялися Міністерству оборони з державного бюджету, переважно були використані на утримання особового складу. Як наслідок - рівень бойової підготовки Збройних Сил та наявні озброєння й військова техніка не відповідають сучасним вимогам. Така ситуація пояснюється відсутністю послідовної державної політики у питаннях матеріального та фінансового забезпечення Збройних Сил України. Зокрема, Міністерство фінансів України при формуванні бюджету Міністерства оборони не враховувало вимог Державної програми розвитку Збройних Сил України. Кошти держбюджету в основному планувалися на утримання нереформованої системи Збройних Сил, без відповідного їх розвитку [9].

Разом з тим великою проблемою є нерівномірне фінансування заходів розвитку ОВТ. Так за даними Міністерства оборони України Міністерство фінансів у помісячних розписах асигнувань основну суму коштів виділяє, як правило, у IV кварталі. Це унеможливлює використання призначених коштів у повному обсязі, порушує послідовність та повноту виконання заходів з розробки та закупівлі озброєння, не дозволяє ефективно спланувати фінансування заходів з розвитку ОВТ, призводить до ситуації, коли Міноборони вимушено здійснювати авансування виконання заходів з розвитку ОВТ, що в свою чергу призводить до збільшення дебіторської заборгованості.

ВИСНОВКИ

Видатки на оборону - це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Фінансування силових структур України починається з планування, яке є важливою складовою фінансово-господарської діяльності силових структур країни. Планування здійснюється у встановлені законом строки з метою забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави шляхом обґрунтування перспектив розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей держави, із зазначенням конкретних заходів, виконавців та термінів їх реалізації.

Ефективність забезпечення потреб на оборону держави неможливе без якісного фінансового планування, що має включати в себе: правильне визначення потреб для даної сфери, своєчасне надання коштів від визначених законодавством органів, забезпечення планового, господарсько-доцільного та економного витрачання отриманих коштів

Функціонування силових структур є принциповою основою реалізації політики національної безпеки. Серед комплексу проблем цієї сфери однією з найголовніших є проблема забезпечення належного рівня фінансування силових структур. В останні роки видатки на оборону порівняно невеликі. Вони становлять 5-7% видатків зведеного бюджету. Такий рівень фінансування не є достатнім, адже ефективність Збройних сил України визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. За неналежного рівня фінансування не буде досягнуто необхідного рівня захищеності держави.

Внаслідок сприяння розвитку оборонної сфери не тільки буде забезпечена оборонна могутність держави, підготовлені та добре оснащені Збройні Сили України, але й вона стане ефективним чинником економічного зростання держави, а також надасть можливість вийти Україні на світовий ринок. Зараз, будуючи демократичну державу, Україна надає великого значення забезпеченню демократичного цивільного контролю над оборонними витратами, прозорості оборонного бюджету та створенню механізмів ефективного використання бюджетних коштів. Бюджет не можна розробляти без стратегічного планування, без розуміння суті воєнної стратегії. Крім того, системі формування оборонного бюджету слід мати межі оцінок ефективності розподілу ресурсів при ухваленні оборонних рішень, давати інформацію відносно цілей і задач, щоб своєчасно вжити необхідних заходів для недопущення негативних наслідків і досягнення кінцевої мети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бюджетний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - №50-51. - С.572.

2. Закон України «Про оборону України» зі змінами та доповненнями від 07.10.2010. [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.rada.gov.ua/

3. Агеев А. И., Куроедов Б. В., Сандаров О. В. Военный потенциал 100 ведущих стран мира // Экономические стратегии. - 2011. - №1. - С. 22 - 23.

4. Гурак С. Бюджетний пайок армії. // Атлантична панорама. - 2011. - №5. (36). - С. 9 - 15.

5. Мацелик М.О. Фінансове право: навчальний посібник. / М.О. Мацелик, Т.О. Мацелик, В.А. Пригоцький. - К.: Знання, 2011. - 816 с.

6. Мунтіян В. Фінансування Збройних Сил України: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. - 2007. - № 34. - С. 4-6.

7. Передборський В.А. Економічна безпека держави: Монографія. - К.: Кондор, 2005. - 391 с.

8. Чала Н.Д. Бюджетна система: Навчальний посібник. / Н.Д. Чала, Л.В. Лазоренко. - К., 2010. - 223 с.

9. Офіційний веб-сайт Міністерства оборони України // http://www.mil.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru