Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України

У Конституції України існує декілька норм, які безпосередньо регулюють питання митної політики. По-перше, необхідно назвати статті 17 та 18 Конституції України. Правові норми, що містяться в них, встановлюють головні завдання діяльності держави в зовнішній сфері. Так, частина 1 статті 17 Конституції України визначає захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки до найважливіших функцій держави; частина 3 статті 17 покладає забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України на відповідні правоохоронні органи та військові формування, до складу яких відносяться і підрозділи державної митної служби. Стаття 18 Конституції України встановлює головні цілі зовнішньополітичної діяльності держави, частиною якої є і митна політика [1].

Зовнішньоекономічна діяльність держави завжди була нерозривно пов'язана з митною діяльністю і митною політикою, оскільки причиною виникнення зовнішньоекономічної діяльності є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв'язків як об'єкта державного впливу та контролю. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Цей факт зумовлює переваження економічного характеру функцій митної політики.

Сьогодні можна виділити три базові функції митної політики: фіскальну, регулятивну та захисну.

Зміст фіскальної функції митної політики полягає у наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо, які не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці.

Регулятивна функція передбачає вплив з боку держави і її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання останніх для забезпечення національних інтересів, інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов'язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита й митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень.

Третьою базовою функцією митної політики є захисна функція. Іноді таку функцію ще називають «правоохоронною», але вона, як функція державної політики, має дещо ширше значення, ніж просто правоохоронна діяльність держави. Ця функція насамперед спрямована на захист держави від зовнішніх загроз і в широкому розумінні включає: забезпечення національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частина подібних завдань реалізується у процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, а також при виконанні завдань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

У деяких випадках охоронна функція митної політики діставала пріоритетне значення і ставала головним завданням держави у митній сфері. Це було характерним для закритих суспільств, наприклад, для колишнього СРСР з його монополією зовнішньої торгівлі.

В українському національному законодавстві станом на сьогодні не врегульоване питання щодо надання митним органам статусу правоохоронних, хоч фактично вони виконують подібні функції.

Економічна політика реалізується шляхом здійснення внутрішньо економічної та зовнішньоекономічної політики, які є її складовими.

Виступаючи одним із засобів вирішення внутрішньо економічних завдань, що стоять перед кожною державою, митна політика відіграє істотну роль у реалізації державної політики в галузі економіки. Особливого значення в Україні це набуло за умови вирішення завдань щодо стимулювання розвитку та структурної перебудови національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності та захисту вітчизняного ринку. Від митної політики багато в чому залежить досягнення фінансової стабілізації у державі, стимулювання залучення іноземних інвестиції у національне виробництво.

Одним із напрямків митної політики є участь у міжнародній діяльності України з метою створення сприятливих умов для прогресивного економічного та соціального розвитку України; забезпечення повноправної участі України в діяльності ВМО та інших міжнародних організаціях; участь у заходах, пов'язаних з протидією поширенню зброї, засобів її доставки, військового спорядження; поглиблення транскордонного співробітництва; адаптації законодавства України у митній сфері до міжнародного законодавства тощо.

3.2 Методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Безпека зовнішньоекономічного та економічного розвитку є ключовою складовою політики кожної держави. Найактуальніша вона для країн, котрі перебувають у процесі системних трансформацій. Природно, що практично усі успіхи й негаразди ринкових перетворень в Україні немовби фокусуються у проблемі економічної безпеки держави. В узагальненому вигляді її зміст визначається тим, що у стратегічному (глобальному) плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. У сьогоднішньому і особливо завтрашньому світі конкурентоспроможними можуть бути лише ринково організовані відкриті економіки [10].

Головні напрямки державної політики з питань національної безпеки України зазначені у статті 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 травня 2003 р. № 964-ІV [5].

Економічна безпека, як зазначається у Концепції Національної безпеки України - це такий стан національної економіки і кредитно-фінансової системи, який дає можливість:

1) гарантувати економічний розвиток держави на підставі досягнень науково-технічного прогресу;

2) зберігати або швидко оновлювати виробництво в умовах припинення зовнішніх поставок або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру;

3) забезпечувати стійке функціонування своєї кредитно-грошової системи і задоволення потреб суспільства за несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Економічна безпека держави є комплексною системою, яка включає в себе множину елементів і напрямків. Серед них безпеки: демографічна, ресурсна, питної води, продовольча, енергетична, фінансово-грошова, зовнішньоекономічна, митна, кримінальна, медична та інші.

Правовою базою дослідження проблеми економічної, в тому числі зовнішньоекономічної безпеки, є Закон України від 19 травня 2003 р. № 964-ІV «Про основи національної безпеки України». Статтею 1 цього Закону визначено, що національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Крім того, згаданим нормативним актом визначено низку чинників, що діють у сфері зовнішніх економічних зв'язків, які є загрозою національній безпеці України.

Суть зовнішньоекономічної безпеки полягає у спроможності держави протистояти впливу негативних чинників і мінімізувати заподіяні ними збитки, активно використовувати участь у світовому розподілі праці для створення сприятливих умов розвитку національної економіки, за допомогою комплексу заходів, спрямованих на стійкий розвиток національної економіки з використанням переваг сучасних форм міжнародного поділу праці, недопущення критичної залежності економіки України від іноземних держав або їхніх угрупувань у життєво важливих питаннях економічної співпраці. Зовнішньоекономічна безпека вимагає стійкості усієї системи зовнішніх економічних зв'язків та її здатності чинити опір зовнішнім ризикам і загрозам глобалізації, що стосується національних інтересів України.

Заходи регулювання зовнішньої торгівлі спрямовуються на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів та є складовою зовнішньоекономічної політики держави.

Відповідно до обраних форм регулювання зовнішньої торгівлі політику держави можна поділити на політику протекціонізму та політику вільної торгівлі.

Протекціонізм і вільна торгівля повинні бути пристосовані до конкретних економічних умов й бути готовими оперативно реагувати на зміну обставин.

Політика вільної торгівлі - це політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на засадах дії ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Україна сьогодні втілює у життя політику селективного протекціонізму, відповідно до якої ринки споживчих товарів можуть бути центральними об'єктами її впливу [19].

Водночас обмеження міжнародної конкуренції може супроводжуватися зниженням її інтенсивності на внутрішньому ринку. Як засвідчує міжнародний досвід, вимоги запровадження протекціоністських заходів нерідко зумовлені небажанням суб'єктів господарської діяльності адекватно реагувати на кон'юнктуру ринку, що змінюється. І в такому разі політика протекціонізму призводить до прямо протилежних, ніж очікувані, результатів: послаблюється боротьба за споживача, зростають витрати виробництва, стають морально застарілими технології. Внаслідок цього політика протекціонізму може обернутися міжнародною ізоляцією національної економіки.

Комплекс митно-тарифних заходів спрямований на формування митного тарифу, застосування інших видів мита та податків у зовнішньоекономічній діяльності. Митно-тарифне регулювання є складовою економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки.

Митно-тарифні заходи будь-якої держави, що здійснює радикальні економічні перетворення, мають слугувати таким головним цілям:

1) створювати рівні умови для вітчизняних та іноземних імпортерів, передбачаючи при цьому можливість застосування тимчасових заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;

2) забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим підтримувати зусилля уряду, спрямовані на досягнення макроекономічної стабілізації;

3) регулюванню впливу іноземних товарів на ринок України з метою розвитку рівної та справедливої конкуренції;

4) сприянню структурній перебудові національної економіки України;

5) вирішенню торговельно-політичних завдань у взаємовідносинах України з іноземними державами, союзами та групами, зокрема, при проведенні переговорів щодо вступу України до СОТ;

6) забезпеченню реалізації фіскальної функції митного тарифу.

Зауважимо, що Україна, як країна з перехідною економікою, має приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень до державного бюджету, оскільки перебудова економіки упродовж останніх років призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень від внутрішніх джерел. Але це не означає, що Україна, котра перебуває на стадії економічної трансформації, має використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід переконує, що ефективний рівень тарифів не повинен перевищувати 10-15%.

Перевищення цього рівня призводить не до збільшення, а навпаки - до зменшення доходів державного бюджету, оскільки імпортні операції починають здійснюватися за тіньовими схемами.

Функціональну систему заходів митно-тарифного регулювання можна розглядати як головну складову реалізації митної політики.

Митно-тарифне регулювання - це економічні заходи цінового регулювання зовнішньої торгівлі для стимулювання балансу внутрішнього й зовнішнього ринків, обсягів виробництва і споживання.

Система митно-тарифного регулювання реалізує базові (основні) функції: економічну, політичну, фіскальну, регулятивну, охоронну та адміністративну.

Законодавством України у сфері митно-тарифного регулювання визначено:

1) принципи формування митного тарифу та інших видів мита і податків (сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування);

2) види ставок, що застосовуються (адвалерні, специфічні або комбіновані);

3) рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків і зборів, що застосовуються при експорті/імпорті;

4) порядок справляння мита (на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо);

5) характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;

6) перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.

Митно-тарифна політика України упродовж 1993-2005 рр. пройшла кілька етапів свого розвитку - від застосування заходів ліберальної тарифної політики до політики селективного протекціонізму.

Формування митного тарифу здійснюється з огляду на реальний стан економіки країни з урахуванням таких чинників: конкурентоспроможність вітчизняної продукції, можливість внутрішнього виробництва й терміни освоєння продукції, ступінь дефіцитності товару, рівень його виробничої та соціальної значущості, збереження і створення нових робочих місць, можливість залучення іноземних та стимулювання внутрішніх інвестицій тощо. Коригування чинних на певний момент ставок імпортного тарифу здійснюється, спираючись на динаміку розвитку економіки країни [12].

Митне оподаткування товарів та інших предметів при їх ввезені на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України, який є систематизованим звітом ставок ввізного мита.

Єдиний митний тариф набрав чинності згідно з Законом України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. № 2371-ІІІ.

Заходи нетарифного регулювання є одним з інструментів регулювання зовнішньоторговельної політики держави. Ці заходи, на перший погляд, не мають такого істотного впливу на зовнішню торгівлю, як митно-тарифні, але у зв'язку зі своєю національною належністю та особливостями застосування вони стають регулювальним чинником при експорті та імпорті.

Нетарифні обмеження є комплексом національних адміністративних заходів, які нерідко не пов'язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій [21].

Класифікація заходів нетарифного регулювання дає змогу при розробленні стратегічних і тактичних прогнозів та планів експортної політики окреслити межі й ступінь впливу чинників нетарифного регулювання країн експорту й імпорту як рушійної сили на процеси планування зовнішньоекономічної політики.

Кількісні обмеження - адміністративна форма заходів нетарифного державного регулювання торговельного обороту, яка визначає товари, дозволені до експорту або імпорту. Ці обмеження застосовуються за рішенням уряду однієї країни або на підставі міжнародних угод, що координують торгівлю певними групами товарів.

До кількісних обмежень належить квотування (контингування) й ліцензування, котре полягає у виділенні певної обмеженої кількості товарів (квотування) і обов'язковості отримання державного дозвільного документа - ліцензії на проведення експортних та імпортних операцій з певним товаром в обмеженій нею кількості.

Обмеження експорту - полягає у застосуванні країнами-імпортерами політичних та економічних важелів, зокрема пропонуванні країні-експортерові зменшити обсяги продажу певних товарів на зовнішньому ринку.

Заборони на ввезення (вивезення) товарів встановлюються у більшості країн. Переважно це товари, які або становлять національне, історичне чи культурне надбання народу, або містять пропаганду ідеї війни, расизму та расової дискримінації, геноциду, або переміщуються з порушенням прав інтелектуальної власності тощо. До них належить добровільне обмеження експорту, угоди про поділ ринку, угоди про встановлення обсягів внутрішнього ринку тощо.

До бар'єрів технічного характеру відносять ті, що регламентують у національному полі вільну торгівлю між державами, зокрема: національні стандарти й вимоги, системи сертифікації продукції, вимоги, установлені санітарними, ветеринарними та органами охорони здоров'я; вимоги екологічного характеру, специфічні вимоги до упакування й маркування товарів тощо. Головною метою у застосуванні бар'єрів технічного характеру є захист споживачів від увезення до країни недоброякісних товарів та продукції, а при вивезені - забезпечення дотримання міжнародних норм і стандартів [15].

Нетарифні заходи державного регулювання, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника, є певними вимогами щодо здійснення митного оформлення експортно-імпортних операцій, отримання державних дозвільних документів, які засвідчують відповідність якості імпортованих товарів національним нормам.

Осібно треба виділити наявні засоби, які регулюють експорт та імпорт окремих видів товарів шляхом запровадження обліку зовнішньоекономічних операцій, антимонопольних обмежень зовнішньої торгівлі і водночас забезпечують державне замовлення товарів експорту та імпорту.

Для виконання державою своїх функцій у рамках митної політики, окрім заходів впливу на відповідну групу суспільних відносин (заходи тарифного та нетарифного регулювання), існує специфічний інститут держави, який визначається поняттям «митна справа». Стаття 3 Митного кодексу України визначає митну справу як порядок переміщення через митний кордон України товарів й інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мита і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби втілення у життя митної політики [2]. До митної справи входять також організаційно-правові питання функціонування митних органів, на які згідно з частиною 1 статті 11 Митного кодексу України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

Митна справа має внутрішню спрямованість, зумовлену тим, що засоби митного регулювання, контролю, встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон існують у рамках функціонування державного управління і тому безпосередньо пов'язані з територіальною юрисдикцією держави і можуть застосовуватися лише щодо суспільних відносин, які виникли у зв'язку з перетином товарами митного кордону України.

Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Головні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір мит та умов митного обкладання, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України забороняється, визначається Верховною Радою України.

Безпосередньо митна справа реалізується митними органами, яким делеговано здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, транспортних засобів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України [16].

Митна і зовнішньоекономічна безпека є важливими складовими економічної безпеки держави та задоволення її економічних інтересів. Зовнішньоекономічна та митна безпека - це поняття, які взаємно перетинаються, але взаємно не поглинаються.

Під митною безпекою можна вважати стан захищеності економічних інтересів держави в галузі митної справи, який дає можливість у різних зовнішніх і внутрішніх умовах, незалежно від будь-яких загроз забезпечити:

1) переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;

2) здійснення митного регулювання, пов'язаного із встановленням та справлянням податків і зборів;

3) застосування процедур митного контролю та митного оформлення із застосуванням заходів митно-тарифного і нетарифного регулювання;

4) проведення боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, а також виконання інших, покладених на митні органи завдань, з метою забезпечення потреб економіки для її гарантованого розвитку на підставі науково-технічного прогресу, збереження або швидкого оновлення виробництва в умовах надзвичайних ситуацій, задоволення потреб суспільства шляхом ефективної реалізації митної справи.

Оскільки статтею 11 Митного кодексу України безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, то вони і є головним суб'єктом забезпечення митної безпеки шляхом безпосередньої реалізації митної справи.

Об'єктом митної безпеки, тобто те, на захист чого вона спрямована, є економічні інтереси держави в галузі митної справи.

Зовнішніми і внутрішніми загрозами, які впливають на стан реалізації митної справи, можуть бути різні критичні ситуації. Це і стан війни, стихійні лиха, страйки, тривалі важкі економічні ситуації, надзвичайні ситуації, різні, у тому числі діаметрально протилежні, економічні інтереси України та інших держав, обмежувальні й протекціоністські дії як окремих фінансових груп, так і держав та інше.

Неякісне вираховування загроз веде до зниження темпів зростання національної економіки; зупинки виробництва; втрат бюджету; втрати транзитної привабливості України, незважаючи на вигідне географічне розташування; втрати зовнішньоекономічних переваг; ввозу неякісних товарів, використання і споживання яких ставить під загрозу здоров'я та безпеку населення; неконтрольований вивіз стратегічно важливих товарів з території України, ввіз продукції з низьким морально-етичним змістом і таким, який пропагує міжнаціональні сутички, сепаратизм тощо [18].

Митна безпека має характеризуватися певними показниками. Вони розраховуватимуться згідно з критеріями оцінки митної безпеки. Порогові значення показників митної безпеки свідчитимуть про потенційні загрози, які існують у певний час для ефективного провадження митної справи.

Такими критеріями можуть слугувати:

1) стан захищеності митних кордонів;

2) частка внесення до державного бюджету податків і зборів митними органами у загальному обсязі доходів бюджету;

3) стан реалізації й застосування митно-тарифного і нетарифного регулювання;

4) повнота митного оформлення та застосування митних процедур;

5) стан врахування певних ризиків під час здійснення митного оформлення;

6) стан визначення бази нарахування митних платежів;

7) ставлення суспільства до митної служби;

8) параметри товаро- та пасажиропотоку через митний кордон;

9) рівень впровадження та використання сучасних технічних засобів;

10) стан реалізації заходів щодо протидії митному шахрайству й інші.

Чітко визнавши складники оцінки діяльності митних органів з реалізації митної справи, можна визначити стан митної безпеки, яка досягається шляхом ефективної реалізації митної справи у країні в цілому.

Місце й роль митної політики у системі загальнодержавної політики визначається багатьма внутрішньо економічними та зовнішньоекономічними чинниками.

Митна політика як суспільне явище має комплексний характер, тісно взаємопов'язана з іншими складовими державної політики, перебуває у прямій чи опосередкованій залежності від них, але й сама має істотний вплив на них, фокусує у собі інтереси держави у внутрішньо економічній, зовнішньоекономічній, фінансовій, податковій, валютній, кредитній сферах.

Митна політика, виступаючи складовою внутрішньої і зовнішньої державної політики, формується та запроваджується, спираючись на об'єктивний аналіз.

Розроблення критеріїв оцінки митної безпеки має стати важливим науковим завданням.

Втілюючи у життя митну політику, треба розглядати діяльність державних органів у рамках єдиного інституціонального механізму, спрямувавши їх на виконання конкретних завдань у цій сфері з єдиною метою - забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів України [17].

Висновки

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати як сукупність валютних, фінансових та кредитних методів, інструментів і важелів впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави.

Основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави є набір економічних та неекономічних (адміністративних) методів впливу на систему зовнішньоекономічних відносин. Принципова відмінність між економічними й адміністративними методами полягає в засобі впливу на зовнішньоекономічну діяльність через ринкові відносини чи адміністративні заходи.

Чітко працюючий, ефективний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності дуже важливий як для держави в цілому, так і для суб'єктів підприємницької діяльності, бо він формує обличчя держави у зовнішньоекономічних стосунках з іншими країнами та надає можливість максимально ефективно використати наявні ресурси та потенціал.

Було визначено, що зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємозв'язках між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Розглядаючи існуючій економічний стан нашої країни, слід зазначити, що для подальшої інтеграції України до системи міжнародних зв'язків та майбутнього покрашення економіки в цілому, у першу чергу необхідно сформувати привабливого іміджу нашої країни у зарубіжних партнерів та розвитку довіри між йми та нашою державою.

Такий імідж може бути сформований лише за умов дотримання суб'єктами господарювання тих правил та норм, що існують у світовій практиці зовнішньоекономічних відносин.

Важливою частиною системи зовнішньоекономічних відносин є її відрегульований і чітко функціонуючий фінансовий механізм. Під таким механізмом треба розуміти систему фінансових відносин, яка спираючись на світовий досвід забезпечить реалізацію інтересів нашої держави у зовнішньоекономічних стосунках.

Багато країн, які зараз є промислово-розвинутими та займають певне місце у світовому господарстві, були у минулому на такому ж самому етапі розвитку. Нам надається можливість, спираючись на світовий досвід, уникнути тих помилок, які були зроблені до нас, і враховуючи їх будувати власний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності.

За підсумками курсової роботи можна сказати, що для підвищення ефективності фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності в Україні слід розвивати систему зовнішньоекономічних зв'язків, покращувати систему митного регулювання та систему митної безпеки держави.

Україні слід здійснювати політику, яка покращить стан економіки та буде формувати сприятливе відношення з боку інших країн у разі вступу до системи міжнародних економічних зв'язків та сприяти розвитку зовнішньої торгівлі.

Важливим завданням для України у період вступу до міжнародних організації, зокрема - СОТ, є покращення всієї системи виробництва та налагодження функціонування ринкової системи економіки. Перш за все, покращення системи виробництва повинно забезпечити необхідними товарами внутрішній ринок країни.

Для забезпечення митної та економічної безпеки України слід у деяких випадках посилити систему митного контролю та митного оформлення товарів на ввезення та вивезення з України. Через недосконалу систему митного контролю на територію України можуть ввозити небезпечні товари (наприклад, зброю, шкідливі речовини), яки можуть бути загрозою всьому суспільству.

Україна знаходиться на етапі переходу до ринкової системи господарювання, під дією важких перетворювальних процесів. Економіки країни потребує значного розвитку та вдосконалення для подальшого успішного співробітництва з економічно розвинутими країнами.

Аналіз експортно-імпортної діяльності та, в загалі, географічного положення України дає змогу говорити про те, що Україна має всі необхідні передумови для успішного розвитку у сфері зовнішньої торгівлі, покращення стану національного виробництва та підвищення економічного розвитку системи господарювання.

Подальший розвиток зовнішньої торгівлі та налагодження системи її митного регулювання надасть можливість в майбутньому говорити про Україну як про розвинуту європейську країну. Сучасний стан інтеграційних процесів говорить про те, що уряд України намагається застосувати всі необхідні важелі економічної політики та валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності для досягнення стійкого положення на світовому ринку та в світової системі господарювання в цілому.

Перелік літератури

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30 т. 141.

2. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 p. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 16.

3. Законом України «Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україні» від 22.12.1998р. № 332-ХІV.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-ІV.

6. Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. № 351-ХІV.

7. Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. № 676/2005 «Про спрямування і координацію діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України».

8. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Навчальний посібник (за ред. І.В. Багрової). - К., Центр навчальної літератури. - 2004, С.26.

9. Василик О.Д. Податкова система України: Навчальний посібник. - К.: ВАТ «Поліграф книга». - 2004. - 478 с.

10. Дацків Р.М. Вплив глобалізації на зовнішньоекономічну безпеку України // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 12. - С. 129-138.

11. Дмитренко А. Внешнеторговое «зеркало» украинской экономики // Фондовый рынок. - № 3. - 2005. - С. 14.

12. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна - СОТ - ЄС): Посібник, Київський центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Держмитслужби України. - Одеса. - Пласка ЗАТ. - 2005.

13. Ківалов С.В., Кормич Б.А. Митна політика України: Підручник. - Одеса: Юридична література. - 2001.

14. Масловська Л. Управлінські аспекти зовнішньоекономічної діяльності України в перехідний період // Економіка України. - 2006. - № 8. - С.67-72.

15. Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. - К.: Знання. - 2004.

16. Основи митної справи: Навч. посіб. / За ред. П.В. Пашка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. - 318 с.: іл.

17. Пашко П.В., Пісной П.Я. Митна політика та митна безпека України // Фінанси України. - 2006. - №1. - С. 74-85.

18. Пирожков С.І. Пріоритети у сфері безпеки і оборони України. Формування сучасних механізмів попередження загроз та викликів на початку ХХІ століття. Актуальні проблеми реформування сфери безпеки і оборони України: Матеріали міжнародної конференції (м. Київ, 11-12 травня 2005 року); НІПМБ, DCAF. - С. дод. англ.

19. П'ятницький В.Т. Тарифні переговори в рамках Світової організації торгівлі: Навчальний посібник. - 2001.

20. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

21. Терещенко С.С. Основи митного законодавства України: Питання теорії і практики зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник для студентів вищ. та серед. навч. закладів. - К.: АТ «Август». - 2001.

22. Філатова О.В. Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України. - 2003. - №5. - С.73-77