Зовнішній борг України та механізм його обслуговування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи Національного банку України»

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Зовнішній борг України та механізм його обслуговування»

Суми - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади накопичення, вимірювання та реструктуризації зовнішнього боргу

1.1 Визначення проблематики зовнішнього боргу

1.2 Економічна сутність зовнішньої заборгованості. Теоретичні аспекти визначення поняття, показників, суб'єктів та впливу на фінансовий стан країни

1.3 Компоненти зовнішнього боргу та шляхи його реструктуризації зовнішнього боргу

Розділ 2. Аналіз сучасного стану зовнішнього боргу України в контексті заходів щодо його зниження

2.1 Місце України в світових тенденціях зовнішньої заборгованості

2.2 Сучасний стан зовнішньої заборгованості України

2.3 Аналіз основних проблем зовнішньої заборгованості України

Розділ 3. Шляхи удосконалення боргової політики та прогнози розвитку зовнішньої заборгованості України

3.1 Прогнози розвитку тенденції вітчизняного зовнішнього боргу

3.2 Шляхи удосконалення боргової політики України

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Вступ

Дослідження рівня зовнішньої заборгованості в країнах світу показують, що тенденції у динаміці зовнішнього боргу країн тісно корелюють із рівнем економічного розвитку країн-позичальниць і набувають характеру закономірностей. За абсолютним розміром валового зовнішнього боргу перше місце серед країн світу посідають провідні розвинені країни. Негативними наслідками впливу зовнішньої заборгованості в результаті сплати відсотків за кредити є загострення соціальних проблем суспільства, яке виникає внаслідок зменшення державних видатків, спадання економічної активності, спричинене збільшенням податків. Питання формування зовнішньої заборгованості країн та особливостей управління зовнішнім боргом широко дискутуються в сучасній науковій літературі. Так, у центрі уваги науковців знаходиться аналіз рівня зовнішнього боргу окремих країн , а також пошук найбільш ефективних методів управління зовнішньою заборгованістю. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Таке фінансування відбувалося, як правило за допомогою зовнішніх позик. Такі тенденції спостерігаються і на сьогодні.

Отже, тема зовнішньої заборгованості є особливо актуальною в умовах фінансової кризи та пошуку шляхів її подолання.

Проблемам зовнішньої заборгованості, обґрунтованості й доцільності її зростання в контексті впливу на макроекономічні аспекти національної економіки присвячена велика кількість наукових досліджень іноземних вчених, таких як Дж. Б'юкеннена, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Дж. Стігліца

Дану тематику детально досліджували такі вітчизняні вчені, як Вахненко Т., Кириченко А., Кудрицький В., Дудченко В.Ю., Карлін М.І., Ходжан А.О ,Мних А.М ,Кравчук Н.Я ,Іваницька О.П., Богдан Т.П., Костюк, Н.П., Бородій Л.Ю., Хитрук Н.С, Макар, О.П.

Мета дослідження аналіз основних аспектів вимірювання та методів реструктуризації зовнішнього боргу України.

Завданнями курсової роботи є такі:

- Визначення теоретичних аспектів визначення поняття, показників та суб'єктів впливу на фінансовий стан країни;

- Проаналізувати сучасний стан заборгованості України;

- Дослідити основні проблеми вітчизняної боргової політики;

- Визначити основні тенденції покрашення заборгованості України;

- Розробити шляхи удосконалення боргової політики України.

Об'єктом курсової роботи є визначення процесу реструктуризації державного зовнішнього боргу провідних індустріальних країн та досвід України в сучасних економічних умовах.

Предмет - економічні відносини, що виникають у процесі розробки стратегії протидії зовнішньому боргу.

У курсовій роботі використовуються наступні методи:

- індукції;

- аналізу та синтезу;

- наукової абстракції;

- статистичні методи;

- табличні та графічні методи.

Незважаючи на численні наукові розробки та дослідження, проблеми аналізу якісних та кількісних змін динаміки зовнішнього державного боргу є дискусійними та невирішеними. У науковій літературі не наведено чітко розробленого механізму обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади накопичення, вимірювання та реструктуризації зовнішнього боргу

1.1 Визначення проблематики зовнішнього боргу

Сьогодні будь-яка країна все більше інтегрує у глобальні економічні процеси, які позначаються на макроекономічних показниках функціонування національної економіки. Однією з ключових економічних проблем нашого часу є зовнішня заборгованість держави і приватного сектору, яка щороку зростає. Зовнішні запозичення для нашої держави є одним із інструментів реалізації моделі випереджального зростання, що передбачає здійснення активних капітальних вкладень в інфраструктуру, виробничі фонди, технологічне переоснащення підприємств та розвиток інтелектуального капіталу [15].

На шлях незалежності країни стали, не будучи обтяженими великими зовнішніми боргами. До 70-х років вони залучали переважно кошти з офіційних джерел, у тому числі субсидії без повернення. У 70-ті роки заборгованість збільшилась майже на 700 млрд. дол. (у 1950 p. вона становила 2 млрд., у 1970 р. - 66 млрд. дол.), оскільки багато країн, що розвиваються, вийшли на світовий ринок позичкового капіталу [6].

До кінця 1960-х рр.. країни, що розвиваються залучали переважно кошти з офіційних джерел, в т.ч. безповоротні субсидії в значних розмірах [32].

На початок 70-х років вже було закладено підґрунтя для формування системи міжнародної заборгованості. Відправними її точками можна вважати крах Бреттон-Вудської системи в 1971 р. і перший нафтовий шок в 1973 р. Після цих двох подій розпочався справжній бум міжнародних позик. Причому великими позичальниками були не тільки країни, що розвиваються, які не мають нафти, для фінансування своїх дефіцитів, а й країни, що володіють нафтою, для фінансування програм розширення економіки. Падіння процентної ставки, яке відбулося згодом унаслідок вибуху попиту на міжнародний кредит, змусило багатьох країн-кредиторів та країн-позичальників переглянути раніше укладені кредитні угоди, які виявилися неспроможними в результаті кардинальної зміни об'єктивних зовнішніх умов. На початок 80-х років багато країн із числа тих, що розвиваються, відчували труднощі при виконанні своїх зобов'язань. Справжня боргова криза вибухнула в 1982 р., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій зовнішній борг.

Умовно останні 25 років кредитна історія світу - це історія періодичних загострень проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості та криз. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави за іноземними позиками (під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. припинили платежі за зовнішніми позиками Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, у результаті чого в 1931 р. США на рік відстрочили всі платежі за зовнішніми боргами). Отже боргова криза - це наслідки проблем короткострокової ліквідності та свідчення необхідності подовження (пролонгації) строків погашення [33].

Тому зовнішній борг цих країн зростав відносно повільно і досяг в 1970 р. 64 млрд. дол Однак у 1970-х і 1980-х рр.. розмір їх іноземної заборгованості почав стрімко збільшуватися, досягши до початку 1990-х рр.. 800 млрд. дол У ці десятиліття багато що розвиваються країни вийшли на світовий ринок позичкових капіталів, а терміни погашення значної частини боргу неодноразово переносилися. У 1990-х рр.. приріст зовнішнього боргу став знижуватися, оскільки в цей період широко застосовувалися різні методи часткового списання боргів і збільшилися платежі з його погашення. На початку 1990-х рр.. виплати приватним кредиторам становили близько 2 / 3 загальної суми платежів, офіційним - 1 / 3 До числа найбільших боржників відносяться не тільки країни, які багаторазово переглядали графіки своїх боргових платежів (Бразилія, Мексика, Аргентина), а й держави, як правило, дотримують взяті зобов'язання (Республіка Корея, Таїланд, Малайзія) і мають високу репутацію на світовому ринку позичкових капіталів [32].

У 90-ті роки практикувались різні методи відстрочення і часткового списання боргів. Так, у червні 1999 р. лідери провідних індустріальних країн домовились про списання половини зовнішнього боргу (70 із 130 млрд. дол.) 30 найбідніших країн світу. Зростання зовнішнього боргу дещо уповільнилося. На початку XXI ст., за даними звітності дебіторів Світового банку (107 країн), зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становить більше 1,5 трлн. дол. Найбільший рівень заборгованості у країнах Азії - майже 600 млрд. дол. Лише незначній частині країн третього світу вдалося подолати кризу заборгованості. Для більшості вона залишається найгострішою проблемою. Наприкінці 90-х років найбільшим боржником була Бразилія (більш як 100 млрд. дол.). Дещо відстає від неї Мексика. Зовнішній борг Індії, Індонезії, Аргентини становить по 50-60 млрд. дол. За ними йдуть Нігерія, Філіппіни, Венесуела (по 30 млрд. дол.) [6].

Отже, всю історію світового боргу можна умовно розділити на певні цикли його розвитку.

Виділяють три таких стадії розвитку. Перша охоплює період протягом 1980-1985 рр. Саме в цей час почали змінюватися обсяг і структура заборгованості країн, що розвиваються. Великі країни із середнім доходом більшою частиною мали заборгованість перед основними комерційними банками. Причому сума заборгованості часто перевищувала капітальну базу багатьох з цих приватних закладів. Решта заборгованості припадала на офіційних кредиторів.

Фінансове співтовариство на цій стадії ще було впевнене, що боргова криза є наслідком проблем короткострокової ліквідності, а звідси - подовження строків погашення. У центрі уваги були країни із середнім доходом, такі як Бразилія та Мексика.

Перший етап міжнародного процесу перегляду умов погашення боргу характеризується як «Банкірська криза». Мета перегляду полягала у скороченні поточних зобов'язань боржника з обслуговування боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу. Така стратегія оберталася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов'язань і значним зростанням майбутніх зобов'язань з обслуговування боргу.

Друга стадія охоплює період з 1985 до 1989 рр. У середині 1980-х років сукупний баланс комерційних банків поліпшився, але стало очевидним, що багато проблем позичальників мають структурний характер. Соціальні і політичні фактори нівелювали або затримували здійснення внутрішніх реформ, що погіршувало платіжний баланс. І хоча банки-кредитори переглянули умови реструктуризації боргу з метою подовження періодів погашення заборгованості, капіталізації процента офіційними кредиторами, вони не передбачали скорочення заборгованості або обсягів обслуговування заборгованості.

Стратегія, запропонована міністром фінансів США Джеймсом Бейкером, враховувала політичні реалії країн-боржників та довгостроковий характер кризи заборгованості. Він запропонував простимулювати боржників продовжити виконання поточних зобов'язань з обслуговування боргу, пообіцявши найбільшим з них надати нові кредити у разі виконання ними умов своїх угод з міжнародними фінансовими закладами. Боржники мали змогу використати кредити на структурну перебудову та стимулювання економічного зростання. Додаткові кошти мали надати комерційні банки та багатосторонні банки розвитку [33].

У 1980х роках існувало 2 думки з приводу дозволу проблем кредиторів:

-План Бейкера (Baker plan, 1985-1988) припускав вирішити проблему за допомогою видачі нових кредитів країнам боржникам для того, що б вони могли виграти час і збільшити свій експорт і виробництво, щоб виплатити і нові і старі борги. План передбачав обов'язкове здійснення структурних реформ в країнах-боржниках. Був визнаний невдалим, і був замінений на план Бреді.

-План Бреді (Brady plan, 1989) припускав прощення частини боргу країнам боржникам. Кредиторам пропонувалося списати частину боргу, перевести його в більш довгі папери з меншою прибутковістю. МВФ повинен брати активну участь у допомозі країнам, які відчувають гостру потребу у зовнішніх позиках, а не чекати того, як вирішаться переговори з кредиторами. Виявився більш успішним.

Успішність плану Бреді зробила практику списання частини боргів кредиторами правилом у світових фінансах і зараз укупі зі структурними реформами економіки країни-боржника є основним рецептом виходу з боргової кризи. У 1993 році Світовий банк ідентифікував 25 країн з низьким рівнем доходу як сильно обтяженими зовнішнім боргом [28].

Третя стадія розпочалася в 1998 р. і триває до нині. Вона характеризується як стадія «кризи боржника». Офіційний початок цього етапу було покладено виступом Ніколаса Брейді, що був на той час міністром фінансів США. У своєму виступі він закликав до проведення нової стратегії погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості. Ця стратегія застосовувалася стосовно тих країн, які проводили політику економічної стабілізації, ухвалену міжнародними фінансовими установами. У плані містився також заклик до пом'якшення умов угод про перегляд боргу, з тим щоб і кредитори, і боржники отримали більшу свободу під час розроблення таких угод. Головне значення цього виступу полягало в тому, що в ньому вперше пролунало офіційне визнання з боку США того, що борг не буде повністю сплачено і банки зазнають втрат [33].

Історія зовнішніх державних запозичень України починається з 1992 року, коли відбулося перше залучення іноземних кредитів. Від першої практики здійснення зовнішніх позик до сьогодні Україна пройшла шлях від застосування пасивної стратегії управління державним боргом до визнання необхідності стратегічного менеджменту державної заборгованості [19].

На сучасному етапі і розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються,притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу.

За умов виваженої політики у сфері використання зовнішніх запозичень додатково залучені кошти дозволяють збільшити сукупні витрати при нижчому рівні національного доходу та обсяги інвестицій, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями. До негативних наслідків впливу зовнішньої заборгованості в результаті сплати відсотків за кредити належать загострення соціальних проблем суспільства, яке виникає внаслідок зменшення державних видатків, спадання економічної активності, спричинене збільшенням податків [19].

Отже, історично поняття зовнішньої заборгованості почало формуватися з 70-х років. Накопичення зовнішніх боргів призводить до втрати стабільності в економіці країни, та втрати довіри до держави на міжнародних ринках. Вітчизняні та зарубіжні вчені розглядали причини виникнення та накопичення зовнішнього боргу країн, що розвиваються, та провідних індустріальних країн і дійшли висновку, що ця проблема виникала в кожній країні в наслідку серйозного поштовху (світові економічні кризи, проблеми внутрішнього сектору економіки). Накопичувати борги для більшості країн виявилося легше наш погасити їх, цей факт і залишається гострим питанням економічного становища провідних індустріальних країн.

1.2 Економічна сутність зовнішньої заборгованості. Теоретичні аспекти визначення поняття, показників, суб'єктів та впливу на фінансовий стан країни

Державний борг являє собою вид відносин між господарюючими суб'єктами, якими з одного боку є держава, що переважно виступає позичальником, гарантом і кредитором; з іншого боку - юридичні та фізичні особи, які виступають як кредитори. Виходячи з цього, природу державного боргу можна визначити як всі відносини, що обслуговують боргові зв'язки держави у всій багатогранності їх форм.

Основними складовими (елементами) державного боргу є внутрішній державний борг і зовнішній державний борг. В економічній літературі минулого і сьогодення представлені різні підходи до визначення критеріїв поділу державного боргу на внутрішній і зовнішній. Це пов'язано з типом і рівнем розвитку економічної системи, ступенем лібералізації економіки країни [20].

Існує багато варіантів визначення поняття зовнішнього державного боргу, які в деякій мірі доповнюють один одного, або характеризують заборгованість з найбільш проблемних аспектів. Хотілося б навести найбільш розповсюджені терміни зовнішньої заборгованості:

-зовнішній державний борг - сумарні грошові зобов'язання країни, що виражаються грошовою сумою, що підлягає поверненню зовнішнім кредиторам на певну дату, тобто загальна заборгованість країни по зовнішніх позиках і неоплаченим ним відсоткам. Зовнішній державний борг є сукупна заборгованість держави міжнародним банкам, урядам інших країн, приватним іноземним банкам. Розрізняють поточний зовнішній борг даного року, який треба повернути в нинішньому році, і загальний державний зовнішній борг (накопичений), який належить повернути в поточному році і в подальші роки [11];

-зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями [12];

-зовнішній державний борг - це сукупність економічних відносин, яких держава виступає на світовому ринку позикових капіталів у ролі позичальника [25];

-зовнішній борг - це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов'язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату [28]. Взагалі державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. До складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими [20].

До зовнішньої заборгованості належать переважно борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах, які впливають на платіжний баланс. Зовнішня заборгованість виникає головним чином унаслідок залучення зовнішніх позик, а також у випадках націоналізації іноземної власності із зобов'язанням виплатити компенсацію попереднім власникам Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування. Доцільно буде розглянути основні показники зовнішньої заборгованості, що наведені в таблиці А.1 (Додаток А).

Показником, що характеризує тягар боргу в довгостроковому періоді, тобто ступінь залежності національної економіки від минулого припливу іноземного капіталу, є співвідношення суми державного зовнішнього боргу до доходів експорту. Критичний рівень даного показника складає 200%. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни. Даний показник може використовуватися як показник стійкості безпечного рівня боргу, оскільки збільшення відношення боргу до експорту з часом при даній відсотковій ставці передбачає більш високі темпи зростання боргу у порівнянні з основним джерелом надходжень в країну зовні, що показує можливість виникнення проблем з виконанням зобов'язань у майбутньому.

Основними чинниками, які зумовлюють проблему зовнішньої заборгованості є: невеликі обсяги внутрішніх заощаджень; від'ємне сальдо за торговельними операціями; значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та ін.

Незважаючи на те, що залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку національних економік, за отримані ресурси необхідно розплачуватися. За останні роки їх ціна настільки зросла, що витрати перевищують очікуваний ефект.

Зовнішній борг породжує проблему його обслуговування, яка включає:

- амортизацію (виплату основної суми);

- виплату відсотків. На сучасному етапі високорозвинені країни опинилися перед необхідністю звернутися по допомогу до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1. Скасування або лібералізацію валютного та імпортного контролю.

2. Зниження обмінного курсу місцевої валюти.

3.Жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, державний контроль за дефіцитом державного бюджету, контроль за зростанням заробітної плати, зняття контролю за цінами)

4. Стимулювання іноземних інвестицій і відкритість економіки країни світовому господарству.

Характеризуючи існуючі у світовій практиці механізми розв'язання проблеми зовнішньої заборгованості країн, слід акцентувати увагу на діяльності Паризького і Лондонського клубів кредиторів. Паризький клуб кредиторів об'єднує 19 країн-кредиторів, а членами Лондонського клубу стали понад 600 комерційних банків-кредиторів. Звичайною для даних неурядових організацій практикою стала реструктуризація зовнішніх боргів країн (пролонгація боргу, подовження пільгового періоду, зменшення відсоткових ставок обслуговування та ін.) а в окремих випадках - їх повне чи часткове списання [37].

У загальному вигляді сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:

-борги за кредитами держав;

-борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інституціями;

-борги, що виникли внаслідок незбалансованості торговельного і платіжного балансів;

-борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивозом власних;

-борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій [14].

Виходячи з вищезазначеного виникає зацікавленість у розгляд та поясненні причини того, що зовнішній борг країни зростає до загрозливих величин:

1. Високий первинний дефіцит бюджету країни призводить до того, що країні доводиться займати на внутрішньому та / або зовнішньому ринках. Якщо дане явище стає структурною проблемою, вирішення якої весь час відкладається на потім, це неминуче призведе до боргової кризи. Наприклад, після 2 світової війни розвинені країни видали дуже багато кредитів країнам, що розвиваються для покриття дефіциту бюджету.

2. Висока ставка відсотка обслуговування боргу. Коли сам зовнішній борг зростає до тих величин, які здаються небезпечними для іноземних інвесторів, які вклали кошти в активи даної країни, ставка відсотка підвищується. Це призводить до того, що уряду доводиться виплачувати з бюджету все більші кошти на обслуговування боргу, або рефінансувати борг, беручи в борг все більші суми. Так борг починає зростати в геометричній прогресії.

3. Зростання валютного курсу викликає зростання суми боргу в перерахунку у вітчизняну валюту. Так як виплата боргу урядом, ведеться із зібраних податків, то можна говорити про збільшення тягаря боргу країни.

4. Проблеми з внутрішнім ринком запозичень. Якщо ставка відсотка на внутрішньому ринку велика, і уряд змушений скорочувати обсяг внутрішнього боргу, часто воно вдається до додаткових запозичень на зовнішньому ринку, переводячи частину внутрішнього боргу в зовнішній борг.

Проблема зовнішнього дефолту доставляє не менші неприємності і кредиторам, які можуть через дефолту країни боржника попросту збанкрутувати. Не дивно, що були створені спеціальні організації кредиторів: Паризький клуб кредиторів, який об'єднав основні країни-кредитори (в їх число ввійшла і Росія) і Лондонський клуб, який об'єднав банкірів для вирішення проблем із зовнішнім боргом [27].

Збільшення зовнішньої заборгованості країни призводить до небезпечних та негативних наслідків, які вплинуть на економічний та фінансовий стан тієї чи іншої країни. Економічна та фінансова безпека є однією з найважливіших складових елементів національної безпеки, відображаючи причинно-наслідковий зв'язок між економічною міцністю країни, її військово-економічним потенціалом та національною безпекою [23].

Основною складовою фінансової безпеки є боргова безпека. Значна роль державного боргу в економіці держави обумовлюється його багатостороннім впливом на всі сфери життя, необхідністю розрахунку його граничного рівня для країни з урахуванням забезпечення стійкого економічного зростання, узгодження фіскальної та монетарної політики.

Ключовою проблемою фінансової безпеки сьогодні і в найближчі роки є пікові навантаження платежів щодо обслуговування та погашення зовнішньої заборгованості в окремих періодах. Доведено, що такого роду проблеми є наслідком відсутності виваженої політики у сфері зовнішніх запозичень. Аналіз безпеки держави у сфері зовнішньої заборгованості здійснюється шляхом експертного оцінювання, а саме порівнюються боргові індикатори конкретної держави з їхніми граничними значеннями, що використовуються у світовій практиці. Безпечним вважається зовнішній державний борг, що не перевищує 60 % [24].

Взагалі існує значна кількість проблем економічного та соціального характеру, які в комплексі суттєво впливають на стан економічної безпеки. Насамперед до цих проблем слід віднести науково необґрунтовану реструктуризацію та хаотичне реформування галузей народного господарства, неконтрольовані і неефективні приватизаційні процеси, що призвели до величезної зовнішньої заборгованості, руйнування стабільних зв'язків і традицій в освіті, медицині, культурі та правоохоронній системі [30].

На сьогоднішній день існує досить велика кількість інтерпретацій терміну заборгованості. На нашу думку, в даному розділі описані саме найбільш точні та найближчі по своєму визначенню до реалій економіки сьогодення.

Необхідно зауважити, що у більшості секторів економіки спостерігається тенденція до нарощування заборгованості, тобто країна повертає іноземним кредиторам менше ніж позичає. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому складають значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни.

1.3 Компоненти зовнішнього боргу та шляхи його реструктуризації

Вироблення ефективної стратегії управління зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогранною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішнього боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовнішнього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запозичення на макроекономічну ситуацію в країні.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15 - 20 %, межею підвищеної небезпеки - 25 - 30 % [15].

Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються [9].

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках "Паризького клубу". Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами "Паризького клубу". Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий СВОП), яка може набирати таких форм:

- Викуп боргу - надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

- Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

- Конверсія "борг-борг", тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов'язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов'язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов'язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов'язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов'язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій [9].

Сутність Паризького клубу полягає в тому, що це - неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Норвегія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія та Японія. Це об'єднання було створено в 1956 р. з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються.

Паризький клуб функціонує в тісному співробітництві з МВФ. Якщо будь-яка держава, що є боржником, потерпає від економічних труднощів, починає оздоровчу програму щодо санації економічної ситуації під егідою МВФ, то Паризький клуб пропонує угоду щодо реструктуризації її зовнішнього боргу уряду країни. Результатом цього процесу, як правило, стає змога зменшити пасивне сальдо платіжного балансу без скорочення об'єму імпорту товарів та капіталів.

У своїй роботі Паризький клуб дотримується трьох основних принципів:

- наявність неопосередкованої загрози неотримання платежів;

- обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

- рівномірне розподілення невиплачених боргів серед кредиторів.

По відношенню до найбідніших країн застосовують Торонтські, Лондонські та Неапольські умови; до найбідніших країн із середнім рівнем доходу застосовують Х'юстонські умови; заможні країни із середнім рівнем доходу користуються стандартними умовами Паризького клубу.

Торонтські умови були прийняті в 1988 р. Вони та застосовуються по відношенню до країн, доход на душу населення в яких не перевищує встановленого світовим банком рівня.

Х'юстонські умови прийняті в 1990 р. по відношенню до бідних країн, у яких річний доход на душу населення перевищує максимальний рівень, установлений Всесвітнім банком

Лондонські умови означають:

- анулювання 25 % боргу з подальшою реструктуризацією суми, що залишилась, на 23 роки з шестирічним пільговим періодом;

- реструктуризація боргу за ринковими відсотковими ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;

- реструктуризація зобов'язань щодо обслуговування кредиту, який був наданий як офіційне сприяння розвитку країни на 30 років із 20-річним пільговим періодом

Згідно з Неапольськими умовами, реструктуризація боргу проводиться протягом 40 років, а пільговий період може тривати 16 або 20 років. У цьому випадку відсоткова ставка не переглядається.

З 1997 р. Паризький клуб почав застосовувати Ліонські умови, за якими боргові зобов'язання можна знижувати до 80 %.

В свою чергу Лондонський клуб - це форум з перегляду строків погашення кредитів, що надані комерційними банками без гарантій з боку урядів країн-кредиторів. Оскільки такі переговори між боржниками та комерційними кредиторами найчастіше проходять саме в Лондоні, то цей клуб отримав назву Лондонського. Це неофіційна організація, до складу якої входять комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни третього світу. Перше засідання лондонського клубу відбулося в 1976 р.

Основна мета Лондонського клубу - полегшити для країн, що розвиваються, умови обслуговування боргу.

Якщо між країною-боржником та комітетом було досягнуто згоди щодо реструктуризації, то вона повинна отримати підтримку всіх банків, що мають 90-95 % неоплачених зобов'язань боржника. Після цього угода може бути офіційно підписана та оформлена.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає розміру відсоткових ставок за кредитами. Зазвичай комерційні банки просто надають країнам-боржникам нову позику як заходи щодо реструктуризації. Однак останнім часом усе більша кількість комерційних банків виражає своє незадоволення такою практикою надання додаткових фінансових коштів. Сучасні угоди про перегляд боргу створюють набір альтернативних фінансових можливостей щодо інструментів зменшення суми боргу [21].

На сьогоднішній день досить деталізовано розглянуто структуру зовнішнього боргу, класифікацію, показники та методи боротьби з ростом його показників. Все це дає змогу державам оцінити масштаби проблеми, що постала перед економікою держави, запобігти або врегулювати заходи, щодо зменшення заборгованості. Ці важелі є дієвими, якщо ефективно застосовувати їх на практиці, разом з підтримкою на високому рівні усіх секторів економіки країни.

зовнішній заборгованість фінансовий політика

Розділ 2. Аналіз сучасного стану зовнішнього боргу України в контексті заходів щодо його зниження

2.1 Місце України в світових тенденціях зовнішньої заборгованості

Суттєве зростання обсягів державної заборгованості було спричинено фінансово-економічною кризою 2008-2009 рр. Якщо першопричиною її виникнення були проблеми у фінансовій сфері корпоративного сектора, то причиною подальших розладів фінансової системи стало накопичення обсягів заборгованості у державному секторі. Так, внаслідок поширення кризи та підвищення нестабільності, країни відчували нестачу фінансових ресурсів для відновлення економічної рівноваги, тому почали вдаватися до запозичень на міжнародних ринках капіталів.

Збільшення обсягів державної заборгованості на тлі нестабільної економічної ситуації та значних обсягів державних дефіцитів зумовило виникнення боргової кризи.

У відкритих економіках грошово-кредитна, бюджетно-податкова, валютна та боргова політики держави знаходяться у тісному взаємозв'язку, вони пов'язані через ринкові механізми та значною мірою визначаються вартістю капіталу. Саме тому залежність національних економік від зовнішніх запозичень все більше поглиблюється в процесі лібералізації та глобалізації фінансових ринків. Мобільність і масштабність світових потоків капіталу, які постійно зростають, базуються на нерівномірності економічного розвитку країн та регіонів, на порушенні рівноваги поточних платіжних балансів [24].

Не можна обійти увагою і той факт, що необхідність виконання зобов'язань по боргу в значній мірі обумовила використання на практиці політики структурного реформування і стабілізації, що орієнтуються на економічну лібералізацію та збільшення ролі ринкових сил та приватної ініціативи, хоч врегулювання боргу в ситуації, що склалася, вимагає підсилення відповідних функцій держави [17].

Для кожної країни є свій допустимий рівень зовнішнього боргу. При визначенні безпечного рівня зовнішнього боргу до уваги беруться темпи економічного зростання та природо-ресурсний потенціал країни. Проте існують загальноприйняті рамки щодо формування боргового портфеля, вихід за які може загрожувати борговій безпеці держави. Так, згідно з Маастрихтською угодою зовнішній державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП .Разом з цим, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу 50% від ВВП. Незважаючи на це, більшість економічно розвинутих країн значно перевищили цю межу.

В економічно розвинутих країнах протягом останніх років державний борг зростає дуже швидко, тоді як темпи зростання ВВП знижуються.

Зараз достатньо швидко зростає як рівень загального зовнішнього боргу, який включає всі боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами, так і рівень суверенних зовнішніх запозичень в економічно розвинутих країнах. Це спричиняє певну невизначеність на міжнародному ринку державних боргових цінних паперів [24] .

У розвинутих країнах продовження реформ і перебудови в області політики, включаючи установлення відповідних норм накопичень, будуть сприяти звільненню ресурсів для надання підтримки в період переходу до стійкого розвитку в самих цих країнах і в країнах , що розвиваються [18].

Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, насамперед, між промислово розвинутими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація зміцнює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. У той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного розподілу праці загрожує заморозити нинішнє положення менш розвинутих країн так званої світової периферії, що стають скоріше об'єктами ніж суб'єктами глобалізації [2].

Показники зовнішньої заборгованості зарубіжних країн повністю демонструють та характеризують актуальність питання необхідності розгляду впливу зовнішнього державного боргу на національну економіку. Негативні форми впливу зовнішнього державного боргу на економіку країни можна згрупувати у наступні блоки проблем:

1) залежність національної економіки від країн-кредиторів, міжнародних організацій та нерезидентів, які купують державні цінні папери. Дана проблема має місце бути через неможливість передбачити поведінку нерезидентів, виникнення залежності фінансової системи країни-позичальника від вимог кредитора (рівень бюджетного дефіциту, скорочення соціальних програм) і може призвести до дестабілізації фінансової системи країни;

2) існування значної зовнішньої державної заборгованості. Дана проблема пов'язана з необхідністю обслуговування здійснених зовнішніх позик. Через зростання щорічних відсоткових платежів, що фінансуються за рахунок податкових надходжень, виникає необхідність зменшення видатків державного бюджету на фінансування соціально-економічних програм або збільшення податкових надходжень, тобто посилення податкового тягаря в країні. Дана проблема може реалізуватися у дестабілізації бюджетної системи.

Наслідком позитивного впливу здійснення державних запозичень на внутрішньому ринку є можливість їх використання як стимулу для внутрішніх капіталовкладень, за умови дії ефективного боргового менеджменту, що передбачає врахування динаміки валютного курсу та оцінку паритету процентних ставок на вітчизняному та міжнародному фінансових ринках [19].

В умовах сьогодення дослідженням провідних статистичних та економічних центрів підлягає рівень зовнішньої заборгованості країн світу. Для детального аналізу та порівняння найбільш проблемних економік визначено рейтинг країн за рівнем заборгованості станом на 01.01.2013 року.

Таблиця 2.1 - Показники зовнішнього боргу країн світу на 01.01.2013р. [16]

Ранг	Країна	Зовнішній борг (млрд. дол. США)	На душу населення (дол. США)	Відсотків до ВВП, %
	ЄС	16080	32092	108
1	США	15034	50000	100
2	Великобританія	9836	147060	416
3	Франція	5633	74410	188
4	Німеччина	5624	63493	159
5	Нідерланди	3733	226503	470
6	Японія	2719	19300	57
7	Італія	2684	39234	101
8	Іспанія	2570	52588	165
9	Ірландія	2357	482340	130
10	Люксембург	2146	3759174	4605
37	Україна	123	2121	90

Як видно з таблиці 2.1, рівень державного боргу США наразі досяг 100% ВВП після того, як Конгрес США з метою запобігання неплатоспроможності країни підвищив максимально допустимий рівень заборгованості, який до цього часу складав 14,3 трлн. дол. США. Водночас Китай, Японія та Велика Британія продовжують збільшувати обсяги інвестицій у державні облігації США: інвестиції Китаю в державні папери даної країни досягли 868 млрд. дол. США (20,8% їх загального обсягу); Японія збільшила свої вкладення в ці папери до 837 млрд. дол. США (20,2%); інвестиції Великої Британії складають 226,6 млрд. дол. США.

Згідно з даними, що продемонстровані в таблиці 2.1 можна зробити висновок, що зовнішній борг найбільших економік світу зростає. Україна не відстає від провідних індустріальних країн. США та Великобританія мають найбільший зовнішній борг серед усіх країн світу.

2.2 Сучасний стан зовнішньої заборгованості України

Валовий зовнішній борг країни включає всі види заборгованості резидентів України перед нерезидентами, які класифікуються:

- за чотирма основними секторами економіки - сектор загального державного управління, органи грошово-кредитного регулювання, банки, інші сектори;

- у розрізі початкових термінів погашення - коротко- та довгострокові;

- у розрізі фінансових інструментів - боргові цінні папери, торгові кредити, кредити, валюта і депозити, інші боргові зобов'язання та зобов'язання за кредитами підприємств прямого інвестування (міжфірмовий борг).

Міжфірмовий борг відповідно до вимог «Керівництва з платіжного балансу» не розподіляється ні за секторами економіки, ні за початковим терміном погашення.

Статистичні дані валового зовнішнього боргу країни узгоджуються з відповідними даними міжнародної інвестиційної позиції та платіжного балансу країни. Існує можливість зіставлення інформації з даними державного зовнішнього боргу України, які публікуються Міністерством фінансів України, та інформацією Державної служби статистики України в частині даних про міжфірмовий борг, торгові кредити та прострочену заборгованість за ними.

Валовий зовнішній борг розраховується в доларах США. Для перерахунку боргових зобов'язань, номінованих у гривнях та інших валютах, у долари США використовується офіційний курс, що встановлюється Національним банком України.

Розраховані показники валового зовнішнього боргу України за станом на кінець звітного періоду включають:

- прямий державний борг, у тому числі кредити, отримані Національним банком України від Міжнародного валютного фонду та міжнародних фінансових організацій;

- зобов'язання органів місцевого самоврядування за борговими цінними паперами та зовнішніми кредитами;

- зобов'язання банків за борговими цінними паперами, залученими кредитами та депозитами;

- зобов'язання реального сектору економіки України за борговими цінними паперами, залученими кредитами (включно з гарантованими до повернення урядом) та кредиторською заборгованістю (торгові довго- та короткострокові кредити та прострочена заборгованість за ними) [31].

Рисунок 2.1 - Валовий зовнішній борг України, 01.01.2010 - 01.01.2013, млн. дол. США [34]

Отже виходячи з рисунок 2.1, Національним банком України представлено основні тенденції зовнішнього боргу України за 2013-й рік. За 9 місяців 2013 року обсяг валового зовнішнього боргу України зріс на 2,7 млрд. дол. США і на кінець ІІІ кварталу 2013 року становив 137,7 млрд. дол. США. Відносно ВВП обсяг боргу зріс з 76,6% до 77,3%. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов'язань реального сектору економіки, тоді як борг органів грошово-кредитного регулювання та банків продовжив скорочуватися.

Зовнішні зобов'язання секторів загального державного управління та органів грошово-кредитного регулювання (далі - ЗДУ та ОГКР відповідно) за 9 місяців 2013 року зменшилися на 2,3 млрд. дол. США - до 29,9 млрд. дол. США. Відносно ВВП борг державного сектору скоротився з 18,3% до 16,8%.

З початку року сектором ЗДУ було розміщено облігацій зовнішньої державної позики на 2,2 млрд. дол. США та залучено довгострокових кредитів на суму 1,1 млрд. дол. США, що дозволило уряду повністю рефінансувати зобов'язання з планового погашення боргу (у тому числі 1,8 млрд. дол. США за кредитами МВФ).

У результаті зовнішній борг сектору ЗДУ не змінився порівняно з початком року і станом на 1 жовтня 2013 року становив 27,3 млрд. дол. США (15,3% від ВВП).

Зовнішній борг ОГКР скоротився на 2,2 млрд. дол. США - до 2,6 млрд. дол. США (1.5% від ВВП) у результаті планових виплат за кредитом «Стенд-бай» МВФ.

У 2013-му році банки продовжили скорочувати свою зовнішню заборгованість. За 9 місяців 2013 року борг банківського сектору зменшився на 0,4 млрд. дол. США і станом на 1 жовтня 2013 року становив 21,2 млрд. дол. США (11.9% від ВВП).

На початку року українські банки розмістили єврооблігацій на загальну суму 1,3 млрд. дол. США. Водночас заборгованість банків за довгостроковими кредитами скоротилася на 2,0 млрд. дол. США.

Зовнішній борг інших секторів економіки (уключно з міжфірмовим боргом) за 9 місяців 2013 року збільшився на 5,3 млрд. дол. США - до 86,6 млрд. дол. США (48,6% від ВВП). Основними чинниками, що зумовили зростання боргу реального сектору за звітний період, були:

- накопичення кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоторговельними операціями (уключно з простроченими торговими кредитами) - на 3,1 млрд. дол. США;

- зростання обсягів зобов'язань за негарантованими довгостроковими кредитами - на 2,0 млрд. дол. США;

- розміщення єврооблігацій українських підприємств на зовнішньому ринку (0,9 млрд. дол. США).

Заборгованість за кредитами, отриманими від прямих інвесторів, на кінець ІІІ кварталу залишилася на рівні 8,9 млрд. дол. США.

За 9 місяців 2013 року питома вага боргу інших секторів економіки (уключно з кредитами від прямого інвестора) у загальному обсязі валового зовнішнього боргу України зросла з 60,2% до 63,0%. Відповідно частка боргу секторів ЗДУ та ОГКР скоротилася з 23,8 до 21,7%, а частка боргу банківського сектору - з 16,0 до 15,4%.

Три чверті (74,8%) валового обсягу зовнішнього боргу становлять довгострокові за початковим строком погашення боргові зобов'язання.

Необхідно проаналізувати валютну структуру зовнішнього боргу України ( табл. 2.2), для відображення в яких саме валютах Україна має зобов'язання перед кредиторами. Зважа.чи на останні події 2014 року можна сказати, що це дуже важлива структура, адже коливання курсу валют є гострим питанням.

Отже, основною валютою зовнішніх запозичень України за станом на 1 жовтня 2013 року залишається долар США (77,4%). Частки зобов'язань в євро та російських рублях на кінець першого півріччя 2013 року становили відповідно 10,9% та 2,7%. Питома вага зобов'язань у СПЗ перед МВФ скоротилася з 9,5% до 6,3%. Частка зовнішньої заборгованості в гривнях залишалася незначною - 2,2% від валового обсягу боргу [35].

Таблиця 2.2 - валютна структура зовнішнього боргу України станом на 01.10.2013 р., % [31]

	Долар США	ЄВРО	Спеціальні права запозичення	Рос. рубль	Укр. гривня	Інші
Сектор загального державного управління	68,4	6,8	22,5	-	1,5	0,8
- Довгострокові	68,4	6,8	22,5	-	1,5	0,8
Органи грошово-кредитного регулювання	-	-	100,0	-	-	-
- Довгострокові	-	-	100,0	-	-	-
Банки	82,3	5,4	-	2,1	9,6	0,6
- Короткострокові	71,5	11,8	-	5,0	11,1	0,6
- Довгострокові	84,9	3,8	-	1,4	9,3	0,6
Інші сектори	82,5	12,5	-	4,0	0,7	0,3
- Короткострокові	76,3	15,2	-	8,1	-	0,4
- Довгострокові	86,7	10,7	-	1,3	1,1	0,2
Прямі інвестиції: міжфірмовий борг	70,4	26,4	-	2,5	-	0,7
Валовий зовнішній борг	77,4	10,9	6,3	2,7	2,2	0,5

Отже, виходячи з даних таблиці 2.2, обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець ІІІ кварталу 2013 року становив 65,8 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 2,7 млрд. дол. США за рахунок боргу інших секторів.

Майбутні погашення реального сектору (разом із міжфірмовим боргом) становлять 70,6% загального обсягу зобов'язань, що підлягають виплаті протягом наступних 12 місяців. Порівняно з початком року вони зросли на 2,3 млрд. дол. США (до 46,4 млрд. дол. США): за рахунок виплат за єврооблігаціями (на 1,6 млрд. дол. США) та за короткостроковими торговими кредитами (на 1,9 млрд. дол. США). Водночас скоротились майбутні виплати за кредитами прямого інвестора (на 1 млрд. дол. США).

Загалом зобов'язання за торговими кредитами реального сектору становлять більше третини загального обсягу короткострокового боргу за залишковим терміном погашення. З початку року їх частка в загальному обсязі зросла на 2,3 відсоткового пункту.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення державного сектору зменшився на 1,0 млрд. дол. США (до 6,4 млрд. дол. США). Це обумовлено меншими обсягами погашення кредиту МВФ у 2014 році.

Майбутні виплати банківського сектору зросли на 1,4 млрд. дол. США (до 12,9 млрд. дол. США) переважно через збільшення майбутніх виплат за довгостроковими інструментами: депозитами (на 613 млн. дол. США), облігаціями (на 308 млн. дол. США) та кредитами (на 232 млн. дол. США). Фінансування значного дефіциту та погашення боргів призводить до більшого співвідношення державного боргу до ВВП, яке вже наближається до 40 % [26].

Рисунок 2.2 - Динаміка зовнішнього державного боргу і валового зовнішнього боргу України протягом 2010 - 2013 рр., млн. дол. США (станом на початок року) [29]

Виходячи з даних зазначених на рисунку 2.2 в структурі валового зовнішнього боргу України зовнішній державний борг займає близько 30%. Очевидною є тенденція до збільшення боргового навантаження на економіку країни. Отже, у поточному році співвідношення державного боргу до валового зовнішнього боргу склало 28,6%, що на 3% більше ніж у 2010 р.