Система управління державним боргом України

Слід також зазначити, що темпи приросту зовнішнього боргу України є одними з найбільших серед країн колишнього СРСР. На рис. 2.3.4. зображено динаміку зовнішнього боргу України 2005-2010 р.

Рис. 2.3 - Динаміка зовнішнього боргу України 2005-2010 р.

Як ми бачимо, темпи росту зовнішнього боргу дуже швидкі. У сучасних умовах, коли процес входження України до світової фінансової системи продовжується, потрібно вдосконалювати механізми такого співробітництва, в основі яких мають залишатися національні економічні інтереси, потреби подальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату.

Розділ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ ЯК ЗАСІБ СТАБІЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи вдосконалення управління внутрішнім боргом України

Внутрішній борг України швидко зростає, і тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Виплати процентів по позикам посідають одне з перших місць серед витрат державних бюджетів.

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в більш широкому розумінні - всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання погоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, але і з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також з довгостроковим покращенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов'язань не повинна значно відрізнятись. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, то потрібно розширювати його емісію, наприклад, шляхом дорозміщення і, навпаки, виключати із обігу невигідні випуски. Дане правило повинно розповсюджуватись як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

З метою забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів, зниження вартості державних запозичень при мінімізації ризиків, створення умов для активізації вторинного ринку державних цінних паперів і розбудова ліквідного, добре структурованого фінансового ринку України Кабінет Міністрів України розпорядженням від 25.03.09 № 316-р схвалив Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів в Україні на 2009-2013 роки. Основними завданнями Концепції є:

забезпечення можливості мобілізації необхідних коштів для виконання державою її функцій та здійснення платежів за державним боргом;

фінансування потреб держави з мінімально можливим рівнем витрат у середньостроковій перспективі та за умови мінімізації ризиків;

оптимізація структури державного боргу в бік збільшення частки державних запозичень на внутрішньому ринку за видами ставок і строками запозичення.

Концепція передбачає здійснення таких заходів:

- запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій;

- розширення спектру інструментів державної позики;

- створення системи первинних дилерів державних цінних паперів;

- підвищення прозорості здійснення державних запозичень;

- розміщення коштів єдиного казначейського рахунку;

- управління ризиками, які пов'язані з державним боргом.

Починаючи з 14 травня 2009 року запроваджено ринкове ціноутворення при первинному розміщенні внутрішніх державних облігацій: аукціони проводяться в один етап при попередньому оголошенні обсягу коштів, який обов'язково залучається на ринку незалежно від рівня відсоткових ставок, запропонованих учасниками аукціонів.

Наразі ведеться робота з:

- підготовки випуску казначейських зобов'язань;

- розроблення порядку відбору контрагентів для здійснення купівлі облігацій внутрішньої державної позики;

- створення методологічної основи для оцінки та управління ризиками, які пов'язані з державним боргом.

Для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів необхідно:

1) поліпшити пропозицію державних цінних паперів шляхом:

-регулярного розміщення широкого спектра облігацій внутрішньої державної позики за строками обігу в обсягах, що забезпечать виконання плану державних запозичень, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік;

-запровадження механізму ринкового ціноутворення під час розміщення державних цінних паперів для врахування інтересів інвесторів;

- здійснення емісії облігацій внутрішньої державної позики виключно для інвестування пенсійних активів, сформованих у системі накопичувального пенсійного забезпечення, дохідність яких враховує рівень інфляції;

2) виявити ризики державного боргу та здійснювати управління ними шляхом:

- розроблення методологічної та нормативно-правової бази управління ризиками;

- запровадження системи внутрішнього контролю за управлінням ризиками;

- організації проведення в межах запозичених коштів операцій з державним боргом, включаючи обмін (операції своп) та достроковий викуп державних боргових зобов'язань з метою економії бюджетних коштів та мінімізації відсоткового ризику;

3) підвищити ліквідність державних цінних паперів шляхом:

- залучення торговців цінними паперами до здійснення котирування державних цінних паперів на вторинному ринку та підтримання біржового курсу таких цінних паперів;

- розроблення нормативно-правових актів, що сприятимуть використанню державних боргових зобов'язань як інструмента управління ліквідністю;

- розміщення на конкурсних засадах вільних коштів єдиного казначейського рахунка серед фінансових установ на умовах тимчасової купівлі державних цінних паперів з наступним поновленням цих коштів до кінця року;

4) поліпшити імідж держави як емітента державних цінних паперів через підвищення передбачуваності та прозорості державного запозичення шляхом:

- затвердження річного графіка первинного розміщення державних цінних паперів та завчасне оприлюднення проспектів емісій державних цінних паперів;

- розміщення та обігу державних цінних паперів на фондових біржах;

- запровадження сучасної конкурентної процедури проведення аукціонів, яка передбачає розміщення державних цінних паперів в один етап;

- запровадження загальноприйнятих міжнародних процедур та формул нарахування відсотків за державними зобов'язаннями для стимулювання попиту на них;

- поширення таких стандартизованих даних, необхідних для ефективного функціонування ринку державних цінних паперів, як щоденні котирування цінних паперів на внутрішньому ринку, крива дохідності державних цінних паперів тощо.

Є й інша внутрішня заборгованість, зокрема по виплаті заробітної плати працівникам бюджетної сфери, по виплаті пенсій та соціальних виплат. Несвоєчасні виплати заробітної плати, пенсій штучно обмежуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому періоді позитивно впливають на загальний рівень цін, стримуючи інфляцію попиту, проте в довгостроковому періоді, стримуючи збут товарів, вкрай негативно впливають на виробництво, знижують ВВП та обумовлюють інфляцію витрат за рахунок подорожчання одиниці продукції, що її виробляють в умовах зниження обсягу виробництва. Заборгованість з виплатами заробітної плати знижує рівень інфляції, але частка цього фактора, за оцінками експертів, не перевищує 20%.

Окрім чисто фінансових цілей управління внутрішнім боргом має переслідувати також цілі забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяти втечі капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий той значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

3.2 Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи

Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення. Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Для різних видів зовнішнього боргу існують різноманітні концепції управління реструктуруванням для країн з низьким і середнім рівнем доходу на душу населення. З врахуванням класифікації, яку використовує Світовий банк (градація по рівню доходу на душу населення і ваги боргового тягаря), найбільш репрезентативним для України може стати досвід управління зовнішнім державним боргом в латиноамериканських державах. З середини 80-х до середини 90-х років було заключено біля двох десятків угод про зниження боргу і його обслуговування на загальну суму, що перевищує 120 млрд. доларів. При цьому загальна сума боргу була зменшена майже наполовину, а для ряду країн - Болівії, Чілі, Мозамбіку, Філіппін і інших - борг був списаний майже повністю.

Досвід країн, що розвиваються, свідчить, що обов'язково настає час, коли обслуговування зовнішнього боргу починає систематично перевищувати нові надходження зовнішніх фінансових ресурсів у країну, якщо борги спрямовувалися не на виробничі потреби, які ведуть до одержання прибутку і зростання ВВП. Така картина спостерігається і в Україні.

Причина важкої ситуації з обслуговуванням зовнішнього боргу прихована не у номінальній сумі платежів, а у тому, що Україна підірвала довіру до себе як отримувача кредитів на міжнародних ринках капіталів й більше не може розраховувати на приватні позики для фінансування боргових зобов'язань.

На мою думку, проблема боргу не є результатом несприятливих змін в економічному оточенні України, а швидше віддзеркалює відсутність послідовної політики реформ, яка б викликала довіру міжнародної спільноти. Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування зовнішнього боргу. Валові резерви НБУ вважаються недостатніми для адекватного обслуговування боргу.

Тому потрібно запровадити надзвичайний стан в управлінні фінансами, який би дозволив країні вчасно обслуговувати свої зовнішні зобов'язання.

Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу - надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів. .викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.

Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія «борг - борг», тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов'язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов'язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов'язань; може змінитися валюта боргу і т. ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов'язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов'язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

ВИСНОВКИ

В курсовій роботі науково обґрунтовано економічну природу державного боргу, виявлено основні тенденції і специфічні особливості формування державного боргу в Україні, обґрунтовані заходи щодо вдосконалення механізму його управління та обслуговування в умовах перехідної економіки України. В результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки:

1. Дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України.

2. Обґрунтовано зміст поняття “управління державним боргом”. Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

3. Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів. Вирішення проблеми заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.

4. Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу. Можливості залучення коштів з внутрішнього грошового ринку були майже вичерпані. Незважаючи на відносно низьку ефективність внутрішньої державної позики в Україні, державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат. Для вдосконалення механізму функціонування державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів, виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти необхідно використовувати в інвестиційних цілях.

5. Крім класичної форми державного внутрішнього боргу в Україні утворився специфічний внутрішній борг держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, що є вкрай небезпечним для держави і може призвести до соціальної напруги. Для недопущення в майбутньому заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат потрібно вдосконалювати нормативно-правову базу, яка повинна передбачати майнову і адміністративну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати.

6. Зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з точки зору їх обсягу і з позицій ефективності використання. При неефективному використанні ресурсів потреба у їх кількості стає необмеженою. Це обумовлює необхідність встановлення межі залучення кредитів. Питання подальшого залучення зовнішніх фінансових ресурсів, необхідно вирішувати, перш за все, з позицій ефективного їх використання для економічного розвитку країни.

7. Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

8. Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, недостатній. Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП починає становити загрозу економічній безпеці країни.

Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України.

СПИСОК ВИКОРАСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 26.06.1996 р.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р.

3. Закон України „Про державний внутрішній борг України” від 16.09.92 р.

4. Закон України „Про Державний бюджет України на 2004 рік”.

5. Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 № 25-93 "Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів".

6. Наказ Міністра фінансів України про Порядок ведення Міністерством фінансів України обліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним від 22.01.2001 р.

7. Положення про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26.08.1999 р.

8. Указ Президента України про функції Державного казначейства України щодо управління державним боргом від 31.07.95р.

9. Балабанов А., Балабанов І. Фінанси. - С-Пб, 2000.

10. Бєскова И.А. Управління державним боргом. М: Фінанси. - 2002.

11. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування . Фінанси України. - 1999. [стор. 176-178]

12. Василик О.Д. Державні фінанси України. КНУ ім. Т. Шевченка - К.: ЦУЛ, 2003.

13. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К., 2000. [389 стор.]

14. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. Інститут економічного прогнозування. - К.: Альтепрес, 2000.

15. Василишин Р. Державний борг України та управління ним. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Випуск 1. - К.: Вид-во УАДУ, 2000.

16. Корнєєв В. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень / Економіка України. - К., 2000.

17. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. Херсон: Олді-плюс, 2002.

18. Кучер Г.В. Управління державним боргом та економічна безпека України. Актуальні проблеми міжнародних відносин - К.: ВПЦ “Київський університет”, Інститут міжнародних відносин. - 2001. [стор.83-85]

19. Онищук Я.В. Вплив боргової та фіскальної політики на соціально-економічний розвиток. Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)- Ірпінь: Академія ДПС України, 2001.

Додаток

Короткостроковий зовнішній борг України за залишковим терміном погашення

Размещено на Allbest.ru