Вплив податкоавої політики на діяльність підприємства

Другий напрям реформувань характеризувався "м'яким" входженням у ринок, базувався, що не мети важливо, на відповідному ідеологічному підґрунті і відзначався послідовністю заходів господарського реформування у напрямі ринку. Він був успішно реалізованим у Китаї та В'єтнамі,

Отже, коректна наступна постановка проблеми. Змішані системи (за певних умов) мають високий потенціал ефективності. Однак при вирішенні питань реалізації цього потенціалу виникає комплекс складних проблем. Вони стосуються як розробки теорії трансформації, так і вибору адекватної умовам країни моделі і практичних методів її реалізації. З їх сукупності далі виділено окремі вузлові, намічено головні та альтернативні попереднім вимоги до організації процесів формування змішаних систем. Дуже коротко вимоги до забезпечення ефективності синтезу різних систем державного регулювання вказують на багатовекторність такого процесу і зводяться до таких:

- визнання цільовою функцією реформаційних перетворень підвищення соціально-економічної ефективності економічної системи. Тому інститути державного регулювання не повинні заміщати процеси ринкової саморегуляції чи надбудовуватися над ними. Стоїть завдання створення єдиного цілого. Інакше системний ефект не забезпечується, що спрямовує проведені реформування па отримання негативного результату;

- концептуального забезпечення і високого рівня інформованості з мстою побудови пової моделі та формування сприяння і довіри до її дієздатності;

- цілісність конструкції, що створюється, внутрішня узгодженість та злагодженість її головних елементів. Інакше вона формуватиметься спонтанно, підкидаючи несумісні елементи та створюючи ті, яких бракує;

- недопустимість форсованого впровадження. Лібералізація по винна здійснюватися поступово при збереженні дії основних інститутів, державного регулювання;

- послідовність та виваженість у напрямі обраних пріоритетів, зважаючи на тс, що економічні процеси та їх результативність піддаються змінам не миттєво, а вимагають певного часу та ресурсів;

- стійкість та захищеність від необґрунтованого втручання зовнішніх чинників.

Наведені вимоги стосуються і України. Водночас результати здійснених трансформацій у її новітній історії вказують на незадовільний рівень вирішення завдань взаємодії ринку та держави з точки зору врахування та реалізації багатовекторності такого процесу. У такому разі правомірним є виявлення формуючого значення, "внеску" ринку та держави в отриманий в Україні результат ринкових перетворень, адже будь-який з них чинників спроможний стати вирішальним у долі існування такого результату. Стоїть завдання своєчасного і врівноваженого впливу кожного з чинників на функціонування економічної системи з тим, щоб у міру становлення ефективної соціально-економічної структури суспільства їх вага знижувалася до звичайного протиріччя в межах існування змішаної системи.

Формування змішаної системи для багатьох транзитивних економік висуває завдання першочергової побудови ринку. Справа в тому, що перехід від планово-розподільчої до змішаної економіки потребує проміжного етапу - етапу ринкової економіки. Остання ж як ефективна форма господарювання та засіб досягнення більш глобальної мсти, яку визначає суспільство, є складним і суперечливим щаблем розвитку економічних систем. Досвід його подолання свідчить, що в перехідний період особливо великою стає роль держави, оскільки багато функцій тоталітарної системи вже спрощені, а нові ринкові ще не сформувалися. Це пояснює, чому останнім часом проблема економічної ролі держави знову набула рис гострої полеміки: адже від її розв'язання багато в чому залежить майбутнє транзитивних економік, здатність забезпечити максимізацію загального динамізму виробництва, зведення до мінімуму негативних економічних і соціальних наслідків ринкових диспропорцій, які постійно виникають і в розвинених у ринковому плані економіках, а особливо гостро стоять у перехідних економіках, де взаємовідносини між державою та ринком тільки формуються, і цей процес ще буде тріщати.

Загальні тенденції історичної взаємодії держави і ринку вказують па помилковість тверджень щодо досконалості як суто ринкового механізму, так і державного регулювання. Відповідь па цю проблему влучно сформульована Дж. Гелбрейтом: "Існує велика сфера господарської діяльності, в якій роль ринкових механізмів не підлягає сумніву і не повинна заперечуватись, але є й не менш широка, постійно зростаюча у міру підвищення рівня економічного добробуту, сфера, де послуги і функції держави або жорстко необхідні, або уявляються доцільнішими з соціальної точки зору. Справді, ринкові механізми, незважаючи на свій спонтанний характер, дозволяють досягти певної рівноваги між попитом і пропозицією, оскільки гнучкість ціп через вільну конкуренцію (якщо остання має місце) зводить відхилення від рівноважного стану до мінімуму. Це сприяє прийняттю агентами ринку раціональних рішень щодо виробництва, збуту і використання економічних ресурсів. Досягнення суб'єктами підприємництва через власні економічні Інтереси високої ефективності, врешті-решт, сприяє результативності економіки в цілому. Децентралізація влади як неодмінний супутник ринкової економіки, політичний плюралізм та демократія сприяють ефективності суспільного виробництва. Разом з тим, помітним явищем XX століття стало монополістичне та олігополістичне витіснення досконалої конкуренції. Ринок не в змозі самостійно досягти оптимального розв'язання такої проблеми. Наявність зовнішніх впливів, розрий лиж приватними та соціальними витратами, внутрішньо притаманні ринку протиріччя, що проявляються через суперечності між приватними та суспільними, потомними та довгостроковими інтересами, -- це лише частина завдань, які потребують державного втручання.

1.2 Принципи функціонування податкової системи ринкового типу.

Кожній соціально-економічній формації притаманна фіскально-економічна система, раціональність якої визначається рівнем розвитку товарно-грошових відносин, способом виробництва, природою і функціями держави. Ефективність насамперед податкового механізму ґрунтується на певних, об'єктивно обумовлених засадах податкової політики, критеріях фіску, формах і методах оподаткування, адекватних відповідному етапу економічного й соціального розвитку суспільства. Формування головних принципів становлення, функціонування й розвитку податкової системи ринкового типу є важливим завданням фіскальної теорії та практики, від успішного вирішення якого значною мірою залежить економічний потенціал країни, соціальна стабільність у суспільстві, підвищення рівня добробуту малозабезпечених верств населення.

Уперше науково обґрунтовану концепцію оподаткування запропонував А. Сміт, який визначив такі базові принципи оподаткування.

Усі громадяни повинні брати участь в утриманні уряду пропорційно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави. Тобто потрібно дотримуватися рівності оподаткування.

Податки повинні бути чітко визначені, а не довільні. Це означає встановлення термінів сплати, способів платежу, сум податків, зрозумілих для платника та всіх інших осіб.

Податки повинні стягуватися тоді та в такий спосіб, щоб це було вчасно й зручно для платника. Ця необхідна умова оподаткування передбачає зручність їх справляння.

Кожний податок має бути розроблений так, щоб якомога менше вилучати грошей у платників понад той дохід, який вони приносять у скарбницю, тобто забезпечити дешевину справляння податків. Великі витрати на утримання податку роблять сам податок недоцільним Смит А. Исследованпе о природе й причинах богатства народов. -- М. - Соизкгиз. -- 1962 - С. 565-589..

Дослідження А. Сміта продовжив Дж. С. Мілль, який критикував вчення свого попередника з позицій фіскальної рівності та стверджував, що дохід не є точним критерієм платоспроможності. Вирішального значення він надавав принципу рівномірності податкового тягаря: "Подібно до того, як уряду не слід проводити розмежувань між окремими особами або класами в тому, що стосується їхніх вимог щодо вигід від діяльності уряду, так і будь-які жертви, яких він, у свою чергу, вимагає від них, мають по можливості рівним тягарем лягати на всіх. Як наслідок, рівномірність оподаткування як принцип політики означає рівномірність жертв. Вона означає такий розподіл податків, що стягуються для покриття урядових витрат, від якого ніхто із платників податків не відчував не більше і не менше невигід від своєї частки, ніж кожний інший від своєї. Цей досконалий розподіл, як і інші принципи досконалості, неможливо впровадити в життя повною мірою, але в кожному практичному дослідженні слід насамперед виходити із знання ідеалу" Милль Дж. Основы политической экономии /Т 3 -- М -- Прогресс -- 1981 -- С 455 ².

Подальшого розвитку вчення про принципи оподаткування набуло у працях А. Вагнера. Він, зокрема, вважав, що система оподаткування в суспільстві ґрунтується на цілій низці принципів, які можна систематизувати в такі групи:

- фінансово-технічні, що охоплюють принципи достатності й рухомості;

- народногосподарські, тобто ті, за якими належить вибирати потрібне джерело й окремі податки з урахуванням впливу певних форм і видів оподаткування на діяльність платника;

- справедливості, що передбачають всезагальність і рівнонапруженість;

- податкового управління, що передбачають визначеність, зручність, дешевину стягнення податків J. Wagner A. Finanazw / В 2. - 1883 -- S. 304.

Серед окреслених принципів нерівність, на думку А. Вагнера, властива фінансово-технічним. Водночас меншого значення набувають народногосподарські принципи і принципи справедливості. Він вважав, що ці принципи дають змогу вибирати джерела, об'єкти, види і форми оподаткування відповідно до народногосподарських підходів.

На нашу думку, пріоритетність фінансових принципів є правомірною, оскільки податки насамперед є фінансовою категорією. Крім того, з розширенням недержавних форм власності та обмеженням господарських функцій держави, народногосподарські підходи щодо організації фіску втрачають своє значення.

На відміну від А. Вагнера, А, Тривус (прихильник кейнсіанської концепції оподаткування) виходив із домінуючого значення народногосподарських принципів. Він вважав, що фіскально-економічна система для виконання своєї ролі як знаряддя економічної політики має будуватися так, щоб самі підприємці були зацікавлені в економічній діяльності в потрібному для держави руслі. "Тут маємо такий принцип: податковий прес повинен розподілятися між окремими галузями народного господарства в оберненій пропорції відповідно до їхнього значення для економічного розвитку країни" Тривус А.А. Налоги как орудие зкономической политики. -- Баку. РИО АС ПС. -- 1925. -- С. 52. Природно, А. Тривус прагнув повніше сформулювати принцип визначеності податків відповідно до завдань економічної політики. За А. Смітом податки повинні бути визначені відносно часу, способу, розміру платежу, що, очевидно, є дуже суттєвим правилом фіску, оскільки відсутність визначеності негативно впливає на економіку, не дає можливості суб'єктам господарювання скласти достовірний бізнес-план, розподілити в часі передбачені видатки, примушує іммобілізувати частину коштів на випадок податкової неплатоспроможності тощо.

Значення окреслених чинників важливі для платника лише з огляду на негативний вплив носіїв фіскальних відносин на нагромадження та раціональне використання фінансових ресурсів. Якщо законодавчий орган керується тим, щоб податки не тільки "менше шкодили, а й мали позитивне значення для народного господарства, щоб платник податку здійснював діяльність у бажаному для держави напрямі, щоб у нього виник відповідний інтерес, необхідно, аби він знав не лише час, спосіб сплати, розмір, внутрішню цінність наступного внеску, а й самі основи оподаткування (об'єкт, одиницю) і, зокрема, які фіскальні наслідки має в кожному окремому випадку та чи інша дія чи бездіяльність" Там само..

Розглядаючи запроваджений А. Вагнером принцип достатності, А. Тривус надає йому дещо більшого значення: "Під достатністю податків, з точки зору економічної політики, треба розуміти такий розмір податкових ставок, який гарантував би той народногосподарський ефект, до якого прагне законодавець" Там само..

Аналіз головних принципів проведення податкової політики, запропонованих А. Тривусом, має суттєве значення для побудови раціональної системи оподаткування у перехідній економіці, бо правильність його висновків і узагальнень підтвердила світова фіскальна практика.

На особливу увагу заслуговують позиція В. Твердохлєбова щодо формування основних принципів оподаткування та їх критичний аналіз, проведений А. Соколовим у роботі "Теорія податків". В. Твердохлєбов вважає найважливішим принципом фіскально-економічної політики принцип розвитку продуктивних сил. "Розвиток продуктивних сил -- ось той зовнішній принцип оподаткування, який повинен лягти в основу кожної податкової системи, і з позицій якого наука має право оцінювати ці системи, не втручаючись у галузь етики і зберігаючи свій політичний нейтралітет" Твердоліебов В.Н. Новейшие финансовые проблеми (1914--1923 гг ) -- Петроград -- 1923. - С 49.

Розвиток продуктивних сил, як відомо, характеризується насамперед зростанням обсягу чистого національного продукту та його збільшенням на душу населення. З огляду на це А. Соколов універсальний принцип оподаткування сформулював так: "...податки мають сприяти або хоча б не суперечити абсолютному й відносному зростанню чистого національного продукту" Соколов А. Теория налогов. -- М. -- 1928. -- С. 65..

У такому узагальненому вигляді цей принцип не повинен викликати будь-яких заперечень, оскільки суспільство зацікавлене в зростанні національного багатства. Однак дещо суперечливою є сама ідея того, що податки здатні сприяти розвитку продуктивних сил. Адже саме через податки вилучається певна частина коштів із народного господарства, частково знекровлюючи його. Із цього можна зробити висновок, що податки стримують розвиток економіки. Не підлягає сумніву, що для народного господарства було б значним полегшенням, коли б ті послуги, які надає йому держава, могли б здійснюватися безоплатно. Але сподіватися, що держава, володіючи апаратом управління, не витрачатиме коштів на його утримання, марно. Утримання державного апарату -- це необхідні витрати народного господарства, без яких воно не може обійтися. Очевидно, виходити треба з того, що певна частина національного продукту обов'язково повинна вилучатися від суб'єктів господарювання на потреби державного управління, і йдеться лише про те, щоб вилучати відповідну суму коштів з якнайменшою шкодою для розвитку продуктивних сил. Природно, одну й ту саму суму коштів можна стягувати або з більшою, або з меншою шкодою для розвитку продуктивних сил, і та фіскально-економічна система, при якій таке можливо зробити з меншими витратами, є ефективною і сприяє розвитку народного господарства.

Отже, податки певним чином знекровлюють економіку, але це не виключає необхідності побудови податкової політики відповідно до рівня розвитку продуктивних сил. Тут важлива інша обставина. Вона полягає в тому, що цей принцип є не досить визначеним, тому в окремих випадках щодо нього можуть робитися різні висновки, причому не завжди обґрунтовані.

"Річ утому, -- зауважує А. Соколов, -- що якщо формула розвитку продуктивних сил може вважатися загальноприйнятою, то шляхи і способи її практичної реалізації можуть бути зовсім різними. І тут, уже при виборі шляхів її практичного здійснення, можуть і виникають суттєві суперечності. Наприклад, нагромадження є, поза сумнівом, необхідною умовою розвитку продуктивних сил, але нагромадження потребує обмеження поточного споживання трудящих, тим часом підвищення їхнього добробуту є необхідним чинником і метою розвитку продуктивних сил. Це істотно порушує стійкість і практичну цінність вказаного критерію" Соколов А. Теория налогов. -- М -- 1928 -- С 66.

На нашу думку, усі суперечності з приводу основного принципу побудови фіскально-економічної політики вирішуються самим життям. Це не означає, що на окремих етапах система оподаткування не може увійти в конфлікт Із тенденціями зростання народного господарства. Але в кожному економічно прогресивному суспільстві пріоритетність повинна надаватися розвитку продуктивних сил, а не податковій системі.

На наш погляд, сучасна податкова система має відповідати перехідним економічним умовам і ґрунтуватися на таких принципах:

- стабільність податкового законодавства;

- правове регламентування взаємовідносин платників податків і держави;

- рівномірний розподіл податкового тягаря між окремими категоріями платників;

- пропорційна відповідність стягнених податків доходам платників;

- зручність способу, дати, механізму справляння податків для їхніх платників;

- рівність усіх платників податків перед законом -- принцип недискримінації;

- мінімізація витрат, пов'язаних із нарахуванням і сплатою податків;

- нейтральність системи оподаткування щодо різних сфер економічної діяльності та форм господарювання;

- доступність і відкритість податкової інформації;

- дотримання податкової таємниці.

Охарактеризуємо зміст вказаних принципів оподаткування.

Під стабільністю податкового законодавства слід розуміти незмінність норм і правил, які регулюють сферу податкових відносин. Відповідно до цього принципу податкове законодавство не повинно змінюватися протягом бюджетного року, а діючі пільги та преференції зберігати свою чинність до встановленого законом періоду. Важливою є також незмінність податкових норм у тривалішому періоді, оскільки щорічний перегляд механізмів справляння податків і зборів обмежує розвиток економіки, скорочує обсяги інвестицій, Істотно ускладнює податкову роботу, підвищує вартість адміністрування податкового процесу, створює передумови для ухилення від оподаткування та перенесення податків.

Зміни в податковому законодавстві розвинених країн оприлюднюються відповідно до чинної процедури ухвалення законів. Зазначена процедура передбачає існування тривалого періоду між датою прийняття змін до нормативних актів з питань оподаткування і періодом їх впровадження. Цей механізм може бути реалізований тільки у правових державах, де право податкової ініціативи належить лише парламенту, а виконавчі структури органів державного управління можуть тільки вносити відповідні пропозиції. Правовий характер податкових взаємовідносин передбачає також взаємну відповідальність усіх суб'єктів оподаткування в галузі податкового права.

Податковій системі кожної країни притаманні суперечності, зумовлені загальним рівнем податкового тягаря, непропорційністю його розподілу між окремими сферами господарювання. Природно, створити систему оподаткування, яка б відповідала критеріям абсолютної справедливості для всіх платників, в умовах ринкового середовища неможливо. Водночас податкове законодавство має бути спрямоване на вирівнювання нерівномірності фіскального навантаження між різними категоріями платників податків, які відрізняються соціальним складом, родом занять, місцем проживання тощо, а також не допускати суттєвих розбіжностей при оподаткуванні суб'єктів підприємництва з пропорційно рівними доходами. Пропорційність оподаткування доходів населення не повинна стати обов'язковою метою законодавця, однак і значні диспропорції небажані, особливо в соціальному плані.

Принцип пропорційної відповідності стягнених податків доходам платників має подвійне призначення. По-перше, після виконання платниками податкових зобов'язань їм має залишатися необхідна сума обігових коштів для забезпечення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. По-друге, належна до сплати сума податкових платежів у момент сплати не повинна перевищувати рівня поточних надходжень. В іншому разі подібне вилучення обігових коштів до бюджету створить передумови для масових банкрутств.

Дотримання принципу створення максимальних зручностей для платників податків -- важливе завдання кожної держави, яка дбає про підвищення обсягів економічного зростання. Під зручностями платника слід розуміти не лише встановлення оптимальних термінів сплати податків, механізмів їх справляння, можливість отримання податкових знижок і кредитів, а й доступність норм і правил податкового законодавства. Реалізація останнього критерію зручності оподаткування має ґрунтуватися на таких чинниках.

Кожний податковий термін повинен мати єдине тлумачення, яке вста
новлено Податковим кодексом.

Кількість нормативно-правових актів, шо регламентують податкові відносини не повинна бути надмірною.

Законодавчі норми мають відповідати одна одній, взаємодоповнюватися, а не заходити в суперечність між собою.

Зміни в податковому законодавстві необхідно в оперативному порядку доводити до платників, запобігаючи тим самим порушенням платіжно-розрахункової дисципліни.

Важливим принципом побудови податкових систем є недопущення податкової дискримінації. Формою її вияву є індивідуальний підхід при наданні податкових пільг, тобто перевагами від зниження податкового тиску користуються не всі платники як суб'єкти оподаткування, а окремі їх категорії. Як показує вітчизняний фіскальний досвід -- це передумови для порушення цінових пропорцій, структури споживання та нагромадження, переміщення капіталу в тіньовий сектор економіки. З огляду на це доцільно впорядкувати правовий режим пільгового оподаткування, оптимізувати структуру податкових пільг на основі їхньої економічної ефективності та соціальної значимості для суспільства, ліквідувати пільгові важелі для індивідуальних платників і окремих секторів господарювання.

Податки є важливим джерелом формування доходів бюджету, гарантом фінансової стабільності держави, що виражається у можливості повного та своєчасного фінансування урядових витрат. Водночас процес податкової роботи передбачає низку витрат на адміністрування податків, які в свою чергу забезпечуються бюджетними надходженнями. Фіскальній історії відомі випадки, коли державні видатки на розроблення та заповнення документації, перерахунки податкових зобов'язань у поєднанні з широким діапазоном пільг призводили до того, що сума податкових надходжень була меншою за здійснені витрати. Традиційно високими витратами вирізняється система оподаткування доходів фізичних осіб, особливо в умовах відносно низького рівня доходів середнього класу. З великими витратами пов'язане, як правило, запровадження нових форм оподаткування, які передбачають повну заміну старих форм звітності. Тому принцип рентабельності податкових заходів має набути особливої актуальності, лежати в основі функціонування кожного виду податкових платежів, усебічно враховуватися в умовах проведення податкових реформ.

Принцип нейтральності оподаткування щодо форм і методів економічної діяльності не суперечить регулювальній функції податків. Умови оподаткування впливають на прийняття рішень в економіці поряд з такими чинниками, як вартість засобів виробництва, витрати на оплату праці, рівень процентних ставок, темпи інфляції.

Виправданим є використання податків для стимулювання приросту капіталу в пріоритетних секторах економіки, створення сприятливих умов для національних товариств, стримування перенаселення великих міст, зниження споживання промисловими підприємствами енергетичних і природних ресурсів. Податки можуть також використовуватися як протекціоністський інструмент при зовнішньоекономічних операціях. Придбання устаткування, сировини, матеріалів, іноземної валюти, залучення кредитів, створення нових підприємств, їхніх структурних підрозділів і філіалів підприємства повинні здійснювати з метою підвищення ефективності господарювання, а не залежно від умов оподаткування. Наслідком грубого порушення принципу нейтральності податків є поширення організаційно-правових форм підприємницької діяльності (банків, бірж, страхових компаній, інноваційних фірм, підприємств з великою кількістю працівників-інвалідів тощо), для яких встановлені особливі умови оподаткування -- особливості формування податкової бази, специфічні пільги, відмінний від інших порядок виконання податкових зобов'язань перед бюджетом.

До основних принципів побудови цивілізованої податкової системи належить доступність і відкритість інформації про нарахування й сплати податкових платежів, а також даних про використання коштів платників податків. Практичне застосування цього принципу означає, що податковий орган зобов'язаний надати будь-яку інформацію з питань регламентування податкової сфери кожній особі, що звернулася по неї. Відкритість і доступність інформації може обмежуватися лише галуззю правил щодо контролю за справлянням податків.

Дотримання податкової таємниці є обов'язковим атрибутом для податкових служб правових держав. У багатьох країнах діє законодавча заборона на розголошення й публікацію в засобах масової інформації даних, які б давали підстави для оприлюднення показників економічної діяльності суб'єктів оподаткування.

Законодавче закріплення та практична реалізація окреслених принципів функціонування податкової системи дають належний ефект за умови комплексного реформування всіх сегментів ринкової економіки як чинника забезпечення загальнополітичної та соціально-економічної рівноваги в державі, активізації проведення інституційних, структурних, правових реформ.

1.3 Основні напрями податкової політики в Україні

- забезпечувати по можливості якнайменший податковий тиск;

- не перешкоджати конкуренції;

- відповідати структурній політиці держави;

- забезпечувати більш справедливий розподіл доходів;

- поважати приватне життя людини;

- виключати подвійне оподаткування;

- забезпечувати адекватність розміру податків обсягові державних послуг Эрхард Л. Благосостояние для всех. -- М.: Начала-Пресс, 1991. -- С.18-20.

Забезпечення довгострокового інноваційно орієнтованого економічного зростання та якісної структурної перебудови національної економіки потребує зосередження навколо цього завдання усіх напрямів державної економічної політики. Відтак на даному етапі перебудова податкової політики повинна виходити насамперед з потреби максимізації регуляторної та стимулюючої функцій податків.

Серед сучасних експертів основними завданнями податкової реформи вважаються значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства, зниження ставок податків. Система оподаткування має бути гранично спрощена, що дозволить розширити базу оподаткування, суттєво скоротити витрати на документообіг і утримання податкової служби і таким чином збільшити обсяг надходжень до бюджету без підвищення (або навіть за зниження) ставок податків. Слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видів діяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо. Фахівці наголошують на необхідності поступового відходу від податку на додану вартість як одного з головних джерел формування бюджетних надходжень. ПДВ ефективно спрацьовує в розвинутих економіках як важіль стримування платоспроможного попиту та упередження «перегріву» економіки, проте в Україні -- гальмує економічне зростання та, до того ж, збільшує державний борг.

Формуючи стратегію здійснення податкової реформи на зазначених вище принципах, слід, на наш погляд, зважати й на можливий негативний ефект, який така реформа може мати, враховуючи поточний стан економіки.

1. Одномоментна заміна існуючого податкового законодавства на цілком нове в умовах нестачі висококваліфікованих спеціалістів у галузі фінансів як на підприємствах, так і в податковій службі призведе до масового виникнення непорозумінь і збоїв у механізмі сплати і збирання податків. Це загрожує різким зростанням видатків на функціонування податкової системи, що, враховуючи тотальний дефіцит коштів у суб'єктів економіки, пригальмує економічний розвиток і поглибить і без того значну нестабільність. Отже, доцільніше говорити про поступові зміни чинного законодавства.

2. Безумовно, різке зниження податкового тиску сприятиме збільшенню вільних коштів у підприємств, але значно, принаймні у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету, а відтак і можливості впливу держави на процес реформування економічної системи і суспільства в цілому. На думку експертів, часовий лаг з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету становить від 0,5 до 2 років. А зміни в темпах економічного зростання виявляються ще пізніше Шаблиста Л. М. Податки як засіб структурної перебудови економіки. -- К.: Ін-т економіки НАНУ, 2000. --С. 199. Розрахунки, проведені по країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку) за 35-річний період, довели, що скорочення податкового тиску на 10 процентних пунктів приводить до зростання ВВП на 0,5 -- 1 процентний пункт на рік Вишневский В., Липницкий Д. Оценка возможности снижения налогового бремени в переходной экономике // Вопр. экономики. -- 2000. -- № 2. -- С. 108.. Наведені дані свідчать, що зниження рівня податкових ставок не вестиме до збільшення бази оподаткування, достатньо значного, щоб компенсувати це зниження для бюджету.

Запровадження пропорційної ставки оподаткування доходів фізичних осіб на рівні 13%, як це передбачається прийнятим у травні 2003 р. Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», може не привести до скільки-небудь відчутної детінізації доходів. Адже їх більшу частку складає заробітна плата, яка виштовхується в «тінь» не лише прибутковим податком, але й нарахуваннями на фонд оплати праці (скорочення яких не входить в найближчі плани уряду та потребує широкомасштабних змін щодо запровадження пенсійного та медичного страхування).

Скорочення ставки податку на прибуток з 30 до 25 або й 20% було б відчутним за умов розвиненої ринкової економіки, чутливої до щонайменших змін, але не для українських суб'єктів господарювання, які давно використовують різноманітні методи штучного завищення собівартості. Відтак збільшення податкових надходжень не компенсуватиме їх скорочення внаслідок зниження ставок, що спричинить валове скорочення бюджетних доходів.

Зниження ставок оподаткування має відбуватися поступово та поетапно і обов'язково бути компенсоване синхронним розширенням податкової бази. Надмірне зниження ставок може втягти українську економіку до спіралі зниження ефективності бюджетної політики.

3. Сподівання на те, що зниження ставок оподаткування негайно суттєво скоротить «тіньову» економіку, можуть не виправдатися, і база оподаткування в такому разі автоматично не зросте. Справді, структури, що звикли працювати в «тіні» і налагодили відповідні схеми розрахунків та збуту, навряд чи добровільно почнуть свою легалізацію навіть за пом'якшення податкового тиску. Отже, податкова реформа повинна відбуватися в комплексі з заходами щодо стимулювання конверсії некримінального «тіньового» капіталу, надання відповідних механізмів та гарантій збереження недоторканості легалізованого капіталу та його власника.

4. Сумнівним є поширене твердження про те, що, чим меншою є кількість податків, тим ефективнішою є податкова система і тим краще виконується регулююча функція оподаткування. Реальність та досвід доводять, що господарська діяльність в сучасному світі настільки різноманітна, що невеликою кількістю засобів бюджетно-податкової політики регулювати їх неможливо. Відтак слід обережно ставитися до спрощення податкової системи. Для успішного управління економікою за допомогою податкової політики потрібен адекватний набір інструментів у вигляді податків, податкових пільг та спеціальних податкових програм.

5. Практика економічної політики в Україні засвідчила використання фіскальної системи як монетарного стабілізатора -- засобу стерилізації приросту грошової пропозиції. Тому зниження рівня оподаткування, що вестиме до зростання особистого та виробничого споживання, міститиме інфляційний потенціал і може викликати відповідні рестриктивні заходи у монетарній сфері. Тому стратегія реалізації податкової реформи потребуватиме узгодження її також зі стратегією діяльності Національного банку та запровадження заходів грошово-кредитного регулювання, здатних уникнути потенційних монетарних шоків.

6. Як відомо, стабільність умов ведення бізнесу -- одна з необхідних складових економічного розвитку. Проте, у разі безумовного прийняття мораторію на зміни у податковому законодавстві, державна влада залишиться без найважливішого важеля оперативного впливу на мінливу економічну систему. Перехідна економіка характеризується системними зрушеннями, що потребуватимуть гнучкої бюджетної та податкової політики. Тому податкова система не повинна бути статичною, її слід постійно удосконалювати, змінювати разом зі зміною економічних умов у країні. На нашу думку, слід залишити за державою право надалі вносити зміни до податкового законодавства, обмеживши, проте, механізми внесення та перелік суб'єктів, які це можуть робити.

7. У більшості випадків недоцільним видається перехід від надання пільг до адресного бюджетного фінансування. Адже, по-перше, якщо податкові преференції сприяють тому, що додаткові кошти безпосередньо залишаються у платників податку, субсидування вимагає подвійного руху коштів через державний бюджет. Це створює додаткове навантаження як на бюджетну, так і на монетарну сфери, формує додаткове підґрунтя для «тіньових» та корупційних процесів. По-друге, звичайною практикою останніх років стало бюджетне недофінансування насамперед саме таких видатків, через що задекларований принцип бюджетного стимулювання може виявитися фікцією. По-третє, хоча пряме субсидування (наприклад, сільського господарства) й поширене у багатьох розвинутих країнах світу, наслідування цього досвіду потребує розвинених адміністративної та фінансової систем.

Очевидно, що зниження податкового тиску не повинно супроводжуватися скороченням доходів бюджету. Інакше таке скорочення відбиватиметься скороченням видатків (отже, зменшенням ефективності бюджетної політики) чи спробами емісійного (інфляційного) або позичкового фінансування дефіциту. Відтак податкова реформа має неодмінно містити стимулюючі складові, які б безпосередньо сприяли пожвавленню економічного зростання та компенсації втрат податкових надходжень за рахунок зростання податкової бази вже на перших етапах реалізації цієї реформи.

Жорстка фіскальна політика, що зберігається в українській економіці сьогодні та зберігатиметься, в разі поступового здійснення податкової реформи, тривалий час, суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених до бюджету ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси. Отже, податкова реформа має здійснюватися у жорсткій ув'язці з підвищенням ефективності бюджетної політики. Політика пристосування бюджету під обсяги виробництва і доходів, що знижуються, безперспективна. За роки ринкових перетворень в Україні значно скоротилися державні витрати на фінансування закладів науки, культури, соціальної сфери. Тому подальше зниження сукупних видатків є неприпустимим, оскільки спричиняє як стратегічне відставання українського суспільства від прогресу світової цивілізації, так і наростання соціальної напруженості, зневіру в ринкових реформах та державній незалежності України. Існує певний оптимум розміру бюджету, що визначає його ефективність як макроекономічного регулятора, нижче якого фіскалізація бюджетної політики неминуча.

На нашу думку, і в стратегічній перспективі навряд чи слід орієнтуватися на зниження рівня перерозподілу коштів через державний бюджет. Навпаки, і це підтверджує, зокрема, досвід багатьох країн з перехідною економікою, з часом рівень фіскального навантаження на ВВП в Україні зростатиме. Реальний зміст бюджетно-податкової реформи має полягати у переорієнтації податкової системи та бюджетних видатків на стимулювання процесів розвитку.

Податкова реформа як складова стратегії інноваційного розвитку

На жаль, Програма діяльності Кабінету Міністрів України, затверджена Верховною Радою в квітні 2003 р., лише перелічує заходи щодо реформування податкового законодавства, проте жодним чином не вказує на цілі податкової політики, орієнтири, за якими впроваджуватиметься реформа, податкові стимули, що застосовуватимуться з метою структурного регулювання, розвитку визначених проектом пріоритетних видів економічної діяльності. Програма також цілком ігнорує проблему узгодження податкової реформи з необхідністю забезпечення належних податкових надходжень.

На нашу думку, впровадження елементів реформування податку на прибуток підприємств та прибуткового податку, які буде запроваджено з 2004 року, не приведе до істотних позитивних результатів. Запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, натомість відразу негативно позначиться на обсязі податкових надходжень. Скорочення пільг через спричинене ним погіршення фінансового стану підприємств може не компенсувати зниження бюджетних доходів, що на тлі піку платежів за державним боргом у 2004 році призведе до бюджетної кризи, недофінансування соціальної сфери. Останнє зведе нанівець ефект зниження оподаткування доходів громадян, що особливо небезпечно напередодні президентських виборів.

Як відомо, зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внесені у грудні 2002 р., не містять практично жодних стимулів інвестиційного спрямування прибутку. Відтак суттєве скорочення оподаткування доходів фізичних осіб призведе лише до певної легалізації великих доходів без відповідного збільшення інвестицій, що наочно засвідчив російський досвід аналогічного реформування. Натомість зросте попит суб'єктів з високими доходами на імпортовану продукцію. Податкові пропозиції Уряду здебільшого не ґрунтуються на вичерпних економічних розрахунках, є традиційним механічним запозиченням досвіду інших країн, а отже, їх реалізація може мати непередбачувані наслідки.

Реформування податкової системи України повинне мати форму цілісної стратегії та враховувати соціально-економічне становище в країні, завдання національної економіки і бути інструментом економічної політики, а не її метою. Податкова реформа має розглядатися не як достатня умова, але як необхідна складова загальної скоординованої політики економічної трансформації і забезпечення прискореного економічного зростання.

Цілями податкової політики, а відтак -- орієнтирами податкової реформи в Україні мають стати:

- підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу;

- стимулювання динамічного розвитку економіки;

- структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

- стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її стимулюючого впливу на економіку і насамперед на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система має бути звернутою до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковій реформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку. До речі, ще у Посланні Президента України Верховній Раді «Європейський вибір» було визначено, що «основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств» Кучма Л . Д. Європейський вибір: Послання Президента України до Верховної Ради України. -- К.: Преса України, 2002. --С. 49-50.

Одним з актуальних завдань реформування податкової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання є внесення змін, які б мінімізували «вимивання» оборотних коштів підприємств у зв'язку зі сплатою податків. Особливе місце в стратегії розвитку економічних суб'єктів посідають інвестиції, пов'язані з формуванням матеріально-технічної бази виробництва на більш прогресивних технологічних засадах. Але сьогодні існуюча податкова система стимулює «проїдання» основного капіталу та де-факто фінансово «карає» підприємства, які здійснюють вкладення у довгостроковий розвиток.

При формуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючи рівень оподаткування для засобів, що виводяться з виробничого обороту Бобоев М., Кашин В. Налоговая политика России на современном этапе // Вопр. экономики. -- 2002. -- № 7. -- С. 57.. Зокрема, цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу деяких європейських країн, що заохочує інвестування в розвиток виробництва. Так само й в індивідуальних доходах в ідеалі має оподатковуватися лише той їхній обсяг, що перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі).

Таким чином, реформування податкової системи для реалізації її стимулюючої функції має ґрунтуватися на засадах:

- спрощення податкової системи у спосіб оптимального скорочення кількості податків та перенесення їх на більш прозору та зручну для платника податкову базу, скасування податків (зборів, обов'язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

- звільнення від оподаткування прибутку, який інвестується в межах України;

- обґрунтованого зниження рівня податкового навантаження на суб'єктів оподаткування;

- трансформації механізму «транзитного» ПДВ;

- збереження економічно обґрунтованих пільг для стимулювання обмеженого кола пріоритетних галузей та видів діяльності.

Слід враховувати потенційний ефект взаємодії податкової та інших складових державної політики. Зокрема, збільшення неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку, навіть без зміни прогресивної шкали, дозволяє очікувати збільшення обсягів споживання. Це, в свою чергу, сприятиме зростанню надходжень від ПДВ та акцизу, що дає змогу здійснювати їхнє реформування у другу чергу. Між тим без внесення необхідних змін до оподаткування прибутку підприємств зростання споживчого попиту не сприятиме модернізації вітчизняного виробництва та, зрештою, слугуватиме зростанню імпорту. Відтак довгостроковий стимулюючий ефект зниження податкових ставок матиме згасаючий характер. Отже, зміни податків на прибуток та доходи громадян мають запроваджуватися одночасно.

Слід зазначити, що наростання податкової заборгованості значною мірою було обумовлене використанням цього боргу підприємствами як альтернативи залученню кредитних ресурсів, вартість яких надмірно висока. Зниження величини кредитної ставки комерційних банків може зменшити цю зацікавленість, що сприятиме поліпшенню становища з виконання плану податкових надходжень. Тому податкова реформа має бути пов'язана і з перебудовою фінансово-банківської системи. Підвищення доступності кредитних ресурсів, зменшення дефіциту ліквідних коштів (збільшення частки грошових коштів в оборотних коштах підприємств та переведення принаймні частини дебіторської заборгованості в ліквідну форму) сприятимуть полегшенню пресу з боку ПДВ, спростять для підприємств процедуру сплати прямих податків.

Пом'якшенню монетарних обмежень податкової системи сприяло б «цивілізоване» використання залікових схем, спрямоване на мінімізацію відволікання оборотних коштів на податкові потреби та запобігання зустрічному руху коштів. Наприклад, підприємство, що здійснює фінансування місцевих потреб, може звільнятися від сплати прибуткового податку чи певних місцевих податків та зборів. Доцільно також вивчити можливість скасування прямого оподаткування підприємств, які фінансуються з бюджету, в обсягах цього фінансування (йдеться, наприклад, про оподаткування прибутковим податком заробітної плати працівників бюджетних організацій, сплачуваної з бюджету).

Окремим питанням є вдосконалення нарахувань на фонд оплати праці, зниження яких сьогодні є неможливим з огляду на необхідність здійснення соціальних виплат. Розв'язання цієї проблеми можливе у два етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського -- на першому, поступове, за розрахованого на багато років графіка скорочення ставок відповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи -- на другому.

Необхідність збереження спрощених механізмів оподаткування, спрямованих на підтримку малого бізнесу та самозайнятості населення, не викликає сумніву. Проте діючі спрощені системи оподаткування малих підприємств через оборотний принцип оподаткування, придатні переважно лише для сфери послуг і малопридатні або взагалі не придатні для виробництва та інших галузей з великим оборотом матеріальних ресурсів, тобто для основної частини економіки. Модернізація цієї системи потребує диференціації порогових величин господарських оборотів, що мають бути різними для виробничої, торговельної діяльності та сфери послуг, а також інтелектуального виробництва. Необхідне застосування більш гнучких форм спрощеного оподаткування, які б враховували рівень витрат принаймні на малих промислових та сільськогосподарських підприємствах. Слід удосконалити механізм розподілу єдиного податку між державним бюджетом, місцевими бюджетами та позабюджетними цільовими фондами, що повинен мати регіональну диференціацію. Вельми важливою є розробка механізму, який впорядковуватиме відносини між підприємствами-платниками ПДВ та суб'єктами малого підприємництва -- платниками єдиного податку.

До пільгового оподаткування малого бізнесу слід підходити виважено, не допускаючи його використання з метою ухиляння від сплати податків. Цій меті може слугувати запровадження презумптивного податку в окремих сферах діяльності малого бізнесу, що добре зарекомендував себе в Росії.

Конструктивним елементом прийнятого у другому читанні проекту Податкового кодексу є запровадження податку на майно. Проте, як свідчить російський досвід, на початковому (досить тривалому) етапі надходження цього податку лише компенсуватимуть витрати на його справляння. Для уникнення російських помилок слід справляти податок не з балансової, а з ринкової вартості майна. При цьому необхідно запровадити обґрунтовані пільги, насамперед соціального спрямування, та забезпечити адресність податку, передбачивши, наприклад, прогресивне оподаткування залежно від кількості об'єктів нерухомого майна.

Слід забезпечити збільшення обсягів рентних платежів, плати за користування природними ресурсами (в тому числі плати за землю).

Продуктивною є ідея поступового переходу в прибутковому податку до оподаткування домогосподарства замість особи. Це дає змогу враховувати за оподаткування особистого доходу наявність споживачів -- непрацездатних, дітей, пенсіонерів, які перебувають на утриманні працюючого.

Відокремлені податковий та бухгалтерський обліки дають несуттєві розбіжності для доходів бюджету, проте призводять до зростання непродуктивних витрат на їх ведення та, врешті-решт, до ускладнення самого процесу адміністрування податку. Тому важливою складовою податкової реформи є уникнення подвійного оподаткування та максимальне спрощення системи звітності підприємств.

Принципи надання податкових преференцій

Створення рівних умов господарювання для різних галузей за нерозвиненості механізмів ринкового перерозподілу ресурсів та регулювання сприятиме консервації існуючої структури економіки, її уповільненої адаптації до сучасних вимог Соколовська А. М. Податкова система України: теорія та практика становлення. -- К.: НДФІ, 2001. -- С.344. Широкомасштабне скасування податкових пільг неодмінно призведе до кризового погіршення фінансового стану та неплатоспроможності провідних галузей (що відбулося, наприклад, після закінчення експерименту в гірничо-металургійному комплексі). Завдання стратегії інноваційного розвитку потребують запровадження в Україні селективної податкової політики. Тому невід'ємною складовою податкової стратегії має стати встановлення чітких та прозорих критеріїв та методик надання податкових преференцій.

Надмірний обсяг податкових пільг робить їхнє скорочення безальтернативним питанням. До того ж значна частина пільг не відповідає вимогам міжнародних організацій, до яких входитиме Україна (і насамперед -- СОТ) і, отже, скасовуватиметься під зовнішнім тиском. Між тим слід узгодити зменшення обсягів податкових пільг із зниженням загального рівня оподаткування економіки. Потрібно усвідомлювати, що податкові пільги є свого роду «ціною» економічного зростання, а спроба вилучення хоча б частини цієї суми з господарського обігу у фіскальних цілях в будь-якому разі, принаймні -- в короткостроковому періоді, вестиме до його уповільнення.

На нашу думку, найбільш адекватним стратегії зростання є функціональний підхід до податкового регулювання. Йдеться про надання податкових пільг не за галузевим принципом (чи й безпосередньо окремому підприємству), як це, переважно, відбувається за існуючої системи, а як «винагороди» за виконання суб'єктами господарювання певних суспільно важливих функцій відповідно до завдань державної економічної стратегії. Пільги не завжди мають бути незмінними протягом тривалого часу. Варто лишати можливість із часом коригувати або встановлювати регресивні (змінні) пільги.

З огляду на першочергові завдання економічної стратегії, найважливішим завданням бюджетно-податкової політики є запровадження податкового стимулювання інвестиційних процесів за спрощення доступу до цих стимуляторів за рахунок забезпечення прозорості процесів надання останніх та надання допомоги в одержанні належних пільг та відстрочок. Слід повністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, та запровадити «податкові канікули» на повернення підприємством інвестиційного кредиту (прибутки, що використовуються на повернення кредиту, не повинні обкладатися податком). Поряд з іншим, це сприятиме скороченню терміну повернення кредитів, більш швидкій окупності інвестиційних проектів та, відповідно, можливості більш точно планувати інвестиційну діяльність, що дозволить банкам знизити кредитні ставки у відповідь на зменшення ризику кредитування. Потрібно запровадити суворий контроль за обсягом та результатами використання інвестиційних податкових пільг.