На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємства як суб'єкта господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

Як баланс, так і звіт про фінансові результати в системі інформаційної бази фінансового аналізу посідає центральне місце і є найважливішим джерелом даних про фінансовий стан підприємства на визначену дату (додаток А та Б). Також важливим документом сільськогосподарського підприємства є форма 50-СГ (додаток В).

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний тому, що дохідність підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову роботу на підприємствах виконують працівники фінансового відділу, а за його відсутності - працівники бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби), а за їх відсутності - головний бухгалтер.

Розпорядником фінансових ресурсів, коштів, товарно-матеріальних цінностей, що належать підприємству, є його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.

Фінансова діяльність ТОВ "Східне" спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

У таблиці 2.5 включені показники, які призначені для детального та всебічного фінансового результату ТОВ "Східне".

Таблиця 2.5

Однією з важливих характеристик фінансового стану підприємства є його платоспроможність (ліквідність). Вона розраховується за допомогою сукупності відносних аналітичних показників - коефіцієнтів ліквідності. Основними з них є коефіцієнти поточної, швидкої та абсолютної ліквідності.

Основне завдання аналізу ліквідності балансу - перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розраховується за зобов'язаннями власним майном у визначені періоди часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами. Що швидше той чи інший вид активу може набрати грошові форми, то вища ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу, що згруповані за ознакою ліквідності та розміщені в порядку спадання ліквідності, зі статтями пасиву, що згруповані за ознакою термінів погашення і розміщенні в порядку збільшення строковості зобов'язань.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості їх перетворення на грошові кошти, активи підприємства підрозділяються на такі групи:

А1 - найліквідніші активи (усі грошові кошти підприємства та короткострокові фінансові вкладення);

А2 - активи, що легко реалізуються (дебіторська заборгованість, крім сумнівної та безнадійної та інші легко реалізовувані активи);

А3 - активи, що активно реалізуються та входять до ІІ розділу балансу, за винятком довгострокових фінансових вкладень, МШП, готової продукції, а також витрат майбутніх періодів;

А4 - активи, що важко реалізуються (основні активи, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування).

Пасиви балансу групуються в порядку настання терміну оплати в такі групи:

П1 - найтерміновіші пасиви (кредиторська заборгованість та інші найтерміновіші пасиви);

П2 - короткострокові пасиви (короткострокові кредити банку та позичкові кошти);

П3 - довгострокові пасиви (довгострокові кредити та позикові кошти);

П4 - постійні пасиви (власні кошти).

Для збереження балансу активів та пасивів підсумок даної групи зменшується на суму витрат майбутніх періодів.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Проте абсолютно ліквідним баланс вважати не можна, оскільки в підприємства на кінець звітного періоду виникли проблеми з погашенням короткострокових кредитів, кредиторською заборгованістю за товари, роботи, послуги. Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.

Аналіз ліквідності балансу розподілений за групами активів та пасивів наведений у таблиці 2.6.

Для визначення ліквідності балансу слід порівняти підсумки згрупованих активів та пасивів. Баланс вважається ліквідним якщо:

А1 >= П1; А2 >= П2; А3 >= П3; А4 <= П4

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість.

Таблиця 2.6

Аналіз ліквідності балансу ТОВ "Східне" за 2011-2012 рр.

Результати оцінки ліквідності ТОВ "Східне" у вигляді нерівностей зібрані у наступній таблиці (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7

Оцінка ліквідності ТОВ "Східне" за 2011-2012 рр.

Бачимо, що не всі нерівності співпадають, тому ТОВ "Східне" не можна назвати ліквідним у 2011 році, на відміну від 2012, де спостерігається абсолютна ліквідність підприємства.

Таблиця 2.8

Спрощена система оподаткування передбачає сплату фіксованого сільськогосподарського податку, який введено на території України Законом "Про

фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.98 № 320-XІV, що береться з одиниці земельної площі, як інструмент стимулювання сільськогосподарського виробництва. Необхідність запровадження нової системи оподаткування АПК була обумовлена збитковістю або низькою прибутковістю підприємств галузі, а також необхідністю державної підтримки АПК, недостатністю або відсутністю обігових коштів АПК, потребою у спрощенні податкового обліку.

Сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм можуть стати платниками фіксованого сільськогосподарського податку лише за умови, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства. Якщо валовий дохід сільськогосподарського підприємства у звітному періоді від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції переробки становить менше 75 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

ТОВ "Східне" знаходиться на спрощеній системі оподаткування, тому замість сплати податку на прибуток та інших податків сплачує лише ФСП, ПДВ та відрахування у соціальні страхові фонди (ЄСВ). Система оподаткування ТОВ "Східне" наведена у таблиці 2.

Таблиця 2.10

В умовах ринкової економіки обґрунтованість та дієвість управлінських рішень на мікро- та макрорівнях значною мірою залежить від результатів оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання, зміст якої виходить за межі обчислення окремих коефіцієнтів і передбачає вивчення комплексу показників, які відображають різні аспекти діяльності підприємства.

Нестабільність економіки обумовлює необхідність для кожного суб'єкта господарювання постійно шукати шляхи підвищення ефективності своєї діяльності.

Значна кількість підприємств в Україні має незадовільну структуру капіталу та відчуває нестачу оборотних коштів. За своєчасної розробки та впровадження заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану в довгостроковому періоді, такі підприємства можуть збільшити свій майновий потенціал, відновити платоспроможність та прибутковість. Попередження розвитку негативних кризових явищ на підприємстві є можливим тільки за систематичного забезпечення управлінського персоналу інформацією про поточний рівень фінансової стійкості та здатність підприємства до подальшого розвитку. Така фінансово-аналітична інформація повинна отримуватися за результатами оцінювання фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан - це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика діяльності підприємства в певному періоді, що відображає ступінь забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, раціональності їх розміщення, забезпеченості власними оборотними коштами для своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями та здійснення ефективної господарської діяльності в майбутньому [12].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Головне завдання оцінки фінансового стану підприємства - своєчасно виявити й усунути недоліки у фінансовій діяльності, знайти управлінські рішення для поліпшення фінансового стану підприємства та уникнути його банкрутства.

Головним із шляхів покращення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів підприємства - явних та прихованих.

Пошук резервів, які можуть бути використані для покращення фінансового стану підприємства, проводиться шляхом ґрунтовної оцінки всіх складових його діяльності. Удосконалення фінансового стану підприємства можливе за рахунок збільшення вхідних та зменшення вихідних грошових потоків. Підвищення розмірів вхідних грошових потоків можливе за рахунок:

збільшення виручки від реалізації;

продажу частини основних фондів;

рефінансування дебіторської заборгованості.

Одним з основних напрямів пошуку резервів є зменшення вихідних грошових потоків, до них належать:

оплата товарів, робіт, послуг, що належать до валових витрат;

оплата товарів, робіт послуг, що не належать до валових витрат;

здійснення реальних та фінансових інвестицій;

сплата податків та інших платежів до бюджету;

повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку [8].

На обсяги останніх двох напрямків підприємству впливати важко. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від встановленого державою порядку про визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяги платежів та відсотків визначаються умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій. Можливості впливу підприємства на перші три напрямки є ширшими.

Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, - головний внутрішній резерв покращення платоспроможності підприємства.

На кожному підприємстві, залежно від його особливостей, можуть бути різними набір факторів, які впливають на собівартість:

обсяг виробництва;

номенклатура та асортимент продукції;

технічний рівень виробництва;

організація виробництва та умов праці;

ціна одиниці продукції, що реалізується [10].

Основним способом зниження собівартості є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві. Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

В умовах конкурентного середовища актуальності набуває оптимізація збутової політики підприємства. Стимулювати збут можна різними методами. Бажаний результат можна отримати наданням знижок покупцям, помірними зменшеннями цін, застосуванням масової реклами. Для оптимізації обсягів дебіторської заборгованості потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та

форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, за фактом відвантаження продукції). Незважаючи на значні обсяги дебіторської заборгованості, на нашу думку, доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, адже за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, а разом з тим і прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції). З іншого боку, в цьому випадку є ризик виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості [11].

Не існує для всіх підприємств єдиного рецепту збільшення обсягів реалізації. Тип заходів залежить від особливостей конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Також одним із важливих напрямів зміцнення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів. Це:

проведення реструктуризації активів підприємства;

сукупність заходів, пов'язаних зі зміною структури та складу активів балансу;

перетворення в грошову форму наявних матеріальних та фінансових активів підприємства.

У рамках реструктуризації активів використовуються наступні заходи.

1. Мобілізація прихованих резервів.

Більшість резервів відновлення платоспроможності відносяться до прихованих. Приховані резерви - частина капіталу, що не відображена в балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною вартістю. Виявлення та мобілізація прихованих резервів відбувається на основі наступних методів.

Експертний метод. Базується на визначенні причино-наслідкових зв'язків між станом окремих напрямків діяльності підприємства та обсягом формування чистого грошового потоку підприємства. Результати використання цього методу залежать від професіоналізму та досвіду роботи експерта.

Метод зовнішнього порівняльного аналізу. Суть даного методу полягає у співставленні основних показників діяльності досліджуваного підприємства та підприємства-аналога, які працюють в приблизно однакових умовах господарювання, мають однаковий обсяг та склад ресурсів. Якість висновків отриманих за цим методом залежить від коректності проведення порівняльного аналізу, від ступеню точності інформації, від коректності інформаційного забезпечення. Цей метод кількісно оцінює резерви підвищення ефективності та покращення фінансового стану підприємства, але не виявляє яким чином ці результати можуть бути досягнені. Тому його бажано використовувати як попередній.

Метод внутрішнього порівняльного аналізу. Пошук резервів відновлення платоспроможності здійснюється методом внутрішнього порівняльного аналізу лише на підприємствах які мають структурні підрозділи, що здійснюють однакові види діяльності та можуть порівнюватись між собою.

Метод функціонально-вартісного аналізу. Сутність даного методу полягає у визначенні принципово нових технічних, технологічних, управлінських рішень стосовно діяльності підприємства, які забезпечують раціоналізацію витрат при одночасному збереженні їх якісних характеристик та споживчих властивостей. Цей метод є універсальним інструментом пошуку внутрішніх резервів економії грошових витрат, зростання грошових надходжень за рахунок удосконалення споживчих властивостей товару, удосконалення окремих господарських процесів.

Реінжиніринг бізнес-процесів. Реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення та радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких, стрибкоподібних змін в найсуттєвіших показниках діяльності сучасної компанії, таких як вартість, якість, сервіс, темп [13].

2. Використання зворотного лізингу. Зворотній лізинг - господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг. Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладенням договору про лізинг цього об'єкту нерухомості.

У середньостроковому та довгостроковому періодах використання основних фондів на правах лізингу невигідне підприємству, порівняно з правами власності, крім того в результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте його платоспроможність підвищується, що дає змогу розрахуватись з поточними зобов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Крім цього, зворотній лізинг дає значну економію податкових платежів, які супроводжуються купівлею-продажем об'єкту основних засобів.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу - це зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів, сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо. Визначення оптимальної структури та обсягів запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків.

Слід зазначити, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати за їх обслуговуванням, крім того існує ризик втрати якості чи знецінення певних видів сировини та матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості - це форма реструктуризації активів, що полягає у перетворенні дебіторської заборгованості в інші ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення. Одним з факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємства, що опинилось у фінансовій кризі.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

1. Факторинг - операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові. Наприклад, банк може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та послуги, строк сплати за які минув [9].

2. Облік векселів. Зміст цієї операції полягає у тому, що банк, придбавши вексель, терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує лише в строк, який визначений у векселі. Сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її сплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3. Форфейтинг - операція щодо рефінансування дебіторської заборгованості за комерційним кредитом, яка оформлюється шляхом індосаменту перехідного векселя на користь банку. У результаті цієї операції комерційний кредит перетворюється в банківський. За своєю сутністю форфейтинг поєднує у собі елементи факторингу та обліку векселів.

До заходів рефінансування дебіторської заборгованості, окрім перелічених вище, відноситься також комплекс процедур примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до господарського суду.

Ще одним напрямом покращення фінансового стану є його прогнозування і моніторинг, оскільки, щоб грамотно керувати виробництвом, активно впливати на формування показників господарської і фінансової діяльності, необхідно постійно використовувати дані про його стан, а також зміни, які в ньому відбуваються.

Система заходів для підтримки економічної стійкості підприємства повинна передбачати:

постійний моніторинг зовнішнього і внутрішнього стану підприємства;

розробку заходів із зниження зовнішньої вразливості підприємства;

розробку підготовчих планів при виникненні проблемних ситуацій, здійсненні попередніх заходів для їхнього забезпечення;

впровадження планів практичних заходів при виникненні кризової ситуації, прийняття ризикових і нестандартних рішень у випадку відхилення розвитку ситуації;

координацію дій всіх учасників і контроль за виконанням заходів та їхніми результатами.

Саме за таких умов можна забезпечити систему моніторингу кожної із складових економічної стійкості підприємств, яка змогла б надати можливість оптимізувати її відповідно до перспектив розвитку [6].

Висновки та пропозиції