Шляхи вдосконалення аналізу звітних даних, поданих до саморегулювальної організації

Як не дивно, але показники темпів приросту чистих активів закритих ІСІ ВАТ «ЗНКІФ «Синергія-2» і ВАТ КУА ПІФ «Монета» знову неадекватно відображають ситуацію:

Т_пр ^{«Синергія-2»} = 54,1 % < Т_пр ^{«Монета»} = 152,12 %.

Значення «Індикаторів Галасюка» росту вартості чистих активів закритих ІСІ ВАТ 2ЗНКІФ «Синергія - 2» (G^I _{«Синергія-2»}) і ВАТ КУА ПІФ «Монета» (G^I _{«Монета»}), навпаки, адекватно відображають ситуацію:

G^I _{«Синергія-2»} = 10 728 043, 88 грн. > G^I _{«Монета»} = 8 270 321, 27 грн./квартал.

І в цьому випадку маємо підстави констатувати, що «Індикатори Галасюка» адекватно відображають реальну ситуацію, у той час як показники темпів приросту реальну ситуацію відображають неадекватно.

Таким чином, викладене вище свідчить про те, що при формуванні ренкінгів, що відображають динаміку чистих активів або активів ІСІ, доцільно базуватись не на чисельних значеннях традиційних показників темпів приросту або темпів росту, а на чисельних значеннях показника «Індикатор Галасюка».

На користь даного висновку також свідчить резолюція міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційні технології в обліку та аудиті. Аудит інформаційних технологій», організованої Аудиторською Палатою України, Всеукраїнською громадською організацією «Спілка аудиторів України», Харківським національним економічним університетом, в якій учасники конференції констатували: «Рекомендуємо органам державної влади і фахівцям під час розрахунку економічних показників, обчислюваних як відношення двох величин, враховувати ефект «G - гіперболізму». Зокрема при порівнянні динаміки розвитку різних процесів рекомендуємо використовувати не показники темпів росту (ланцюгові та базисні), а «G - індикатор». [20, 28]

2.4 Діяльність УАІБ у сфері розвитку законодавства

Нові можливості для отримання додаткових повноважень щодо регулювання діяльності КУА надає Асоціації новий Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Визначити етапи можливого отримання цих повноважень і цілеспрямована підготовча робота із забезпечення готовності Асоціації взяти на себе ці повноваження - це один з напрямків роботи УАІБ.

Діяльність УАІБ у сфері законодавства зосереджена у таких напрямках:

1. Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази з питань управління активами.

· узагальнення Радою, секціями та дирекцією УАІБ практики застосування нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з управління активами ІСІ та НПФ, підготовка та внесення до державних органів пропозицій щодо їхнього удосконалення;

· розробка проектів нових нормативно-правових актів та підготовка методичних матеріалів, спрямованих на розвиток діяльності з управління активами;

· сприяння прискоренню прийняття законопроекту „Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”;

· сприяння прийняттю законопроекту „Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та подальшому його впровадженню;

· участь у доопрацюванні проекту Закону України «Про обов'язкову професійну пенсійну систему»;

· участь у доопрацюванні проекту Закону України «Про страхування»;

· участь у підготовці змін до нормативно-правових актів з питань управління активами у зв'язку з прийняттям змін до Закону „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”;

· організація роботи спільних робочих груп членів УАІБ та представників органів державної влади з метою вироблення узгоджених рішень щодо удосконалення нормативно-правової бази;

· підтримка законопроектів з питань корпоративного управління, зокрема проекту Закону України «Про акціонерні товариства», обліку прав власності, вдосконалення депозитарної системи, посилення захисту інтелектуальної власності, в редакції, що відповідає очікуванням професійного середовища.

2. Формування сприятливого середовища для розвитку спільного інвестування та недержавного пенсійного забезпечення:

· проведення постійного моніторингу проектів Законів України та інших нормативно-правових документів, які впливають на діяльності КУА;

· проведення експертизи законодавчих та нормативних актів, організація їхнього обговорення членами УАІБ та незалежними експертами, формування позиції Асоціації на підставі цих пропозицій;

· ініціювання розробки законодавчих та нормативних актів, спрямованих на подальший розвиток інструментів фондового ринку, розкриття інформації емітентами та професійними учасниками ринку, стимулювання збільшення обсягів торгів цінними паперами на організаційно оформлених майданчиках та вдосконалення правил торгівлі;

· представлення та відстоювання позиції УАІБ в органах державної влади, зокрема, в комітетах Верховної Ради України, Кабінеті Міністрів України, Державній Комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державній Комісії з регулювання ринку фінансових послуг, Антимонопольному Комітеті, Національному банку;

· представлення та відстоювання інтересів УАІБ в Консультативно-експертній Раді ДКЦПФР;

· участь у заходах, присвячених розвитку законодавства у сфері фінансового ринку та інших питань, які стосуються діяльності КУА;

· створення робочих груп УАІБ з розвитку законодавства (опрацювання окремих проектів законів України, нормативно-правових актів тощо);

· активна протидія спробам внесення неконструктивних змін у моделі функціонування ринку спільного інвестування та недержавного пенсійного забезпечення.

3. Розвиток корпоративного управління

· аналіз законопроектів та проектів нормативно-правових актів з питань діяльності акціонерних товариств, розвитку корпоративного управління, розповсюдження результатів аналізу серед членів УАІБ, підготовка пропозицій щодо змісту зазначених документів;

· участь у роботі робочих груп з корпоративного управління Верховної Ради України, уряду, ДКЦПФР;

· проведення освітніх заходів як власних, так і спільно з організаціями-партнерами УАІБ з питань вдосконалення корпоративної культури;

· проведення роз'яснювальної роботи, в т.ч. організація обговорень, дискусій за участю представників органів державної влади, бізнесу, недержавних організацій щодо стану та перспектив розвитку корпоративного управління в Україні;

· співпраця з аналогічними організаціями, які займаються розвитком корпоративного управління в інших країнах.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення аналізу звітних даних поданих до СРО

3.1 Економічні шляхи

У буквальному значенні саморегулювання - це накладення індивідуумом (економічним агентом) на себе певних обмежень без якого-небудь зовнішнього примушення до цього.

В економічній практиці в поняття «саморегулювання» вкладається дещо інший зміст. Саморегулювання розуміється як колективне регулювання певних ринків і сфер самими економічними агентами, без втручання держави. Якщо розглядати саморегулювання в координатах «вільний (нерегульований) ринок» - «державне регулювання», то, на відміну від вільного ринку, саморегулювання передбачає встановлення певних формалізованих «правил гри» учасників ринку, включаючи санкції за порушення цих правил, механізми розв'язання конфліктів між учасниками ринку, які, деякою мірою, обмежують свободу економічних агентів. З іншого боку, як встановлення правил гри, так і розв'язання конфліктів здійснюється самими учасниками ринку, без прямого втручання держави [12,c. 125].

Взаємодія держави в регулюванні інвестиційного ринку із саморегулювальними організаціями об'єктивно обумовлене необхідністю:

· підвищення якості й оперативності вироблюваних законодавчих норм і стандартів діяльності учасників інвестиційного ринку;

· встановлення зворотного зв'язку, тобто можливості урахування думок усіх учасників інвестиційного ринку, на яких розповсюджується регульований вплив;

· поширення механізмів позасудового вирішення спорів, що спричиняє значне скорочення транзакціонних витрат учасників інвестиційного ринку;

· скорочення бюджетних витрат на розробку стандартів діяльності й контролю над їхнім дотриманням учасниками ринку;

· усунення проблеми оцінки інвесторами якості надаваних на інвестиційному ринку послуг, що належать до категорії довірчих благ.

У свою чергу, для саморегулювальних організацій потреба у взаємодії з державою диктується:

· прагненням знизити рівень державного втручання, у першу чергу, оперативного контролю, у діяльність членів саморегулювальних організацій;

· одержанням можливості використання державних інструментів примушення до дотримання вироблюваних саморегулювальними організаціями стандартів;

· потребою відбити інтереси членів саморегулювальних організацій у нормативних актах, розроблювальних державними органами, що регулюють діяльність учасників інвестиційного ринку.

Під ефективною взаємодією держави й саморегулювальних організацій на інвестиційному ринку розуміється взаємовигідне співробітництво, що забезпечує появу додаткового економічного й соціального ефекту, росту інвестиційної активності учасників ринку. Сутність ефективної взаємодії полягає в узгодженні й інтеграції діяльності суб'єктів регулювання на основі балансу економічних і інших інтересів держави, саморегулювальних організацій і суспільства в цілому [12,c. 156].

У процесі аналізу взаємодії держави й саморегулювальних організацій на інвестиційному ринку України можна виділити проблеми, найбільш актуальними з яких є:

1. Зрощування державного регулятора й великих гравців галузі з використанням саморегулювальних організацій. Гравці галузі поступово комплектують штат регулювального органа «своїми» кадрами, що приводить до зсуву інтересів убік вузького кола учасників ринку.

2. Подвійне регулювання учасників інвестиційного ринку. Перевірка діяльності компаній функціонуючих на інвестиційному ринку саморегулювальною організацією й державним регулятором - зайве регулювання, що лежить на плечах її членів.

3. Зниження конкуренції серед саморегулювальних організацій. При відсутності конкуренції в організаціях саморегулювання буде відсутній і конкуренція у вироблюваних стандартах, що швидко приведе до неефективності й відірваності цих стандартів від вимог інвестиційного ринку.

4. Звуження цілей саморегулювальних організацій до контролю встановлених стандартів. У випадку делегування частини державних функцій саморегулювальним організаціям, можлива зміна мети «поліпшити розробку стандартів і правил» на мету «чітке виконання встановлених стандартів». У такому випадку провідні розроблювачі, експерти й дослідники такого саморегулятора перевіряються постійно. Значне число саморегулювальних організацій українського інвестиційного ринку витрачає бюджети на розробки нових стандартів, на перевірки й правопримушення. [22, c.23].

Низька ефективність впливу саморегулювальних організацій на інвестиційну активність, як правило, викликана такими причинами як неефективний контроль над діяльністю членів саморегулювальних організацій, низька якість вироблюваних стандартів, недоліки в організації управлінням саморегулювальних організацій і ін.

На сьогодні єдина в Україні саморегулювана недержавна організація, якій держава делегувала частку своїх повноважень - це Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу (УАІБ). Положення УАІБ було визначено в Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" та Положенні про діяльність СРО ринку цінних паперів, яка об”єднує компанії з управління активами, затвердженому рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.09.2004р. № 415.

Кодекс заходів дисциплінарного впливу Української асоціації інвестиційного бізнесу розроблено на підставі законодавства України, статуту та інших документів Асоціації.

Кодекс визначає поняття дисциплінарної відповідальності, суб'єктів, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні санкції і випадки, в яких можуть бути застосовані конкретні санкції. Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймаються відповідно до Положення про Дисциплінарний Комітет Асоціації.

Найбільш ефективні процедури контролю в даний момент існують у сфері франчайзингу. Франчайзер украй зацікавлений у тому, щоб тягар його контролю не був надмірним, інакше від нього «розбіжаться» усі його франчайзі, з іншого боку, будь-яке порушення вимог може привести до голосного скандалу споживачів або місцевої громадськості з одним із франчайзі, а тінь ляже на всю систему. Нам представляється, що системи контролю над виконанням розроблених стандартів діяльності в саморегулювальних організаціях повинні бути побудовані відповідно до цього принципу, де саморегулювальна організація виступає в ролі франчайзера, що передає в користування члену організації специфічний актив - бренд, з наступним контролем належного виконання встановлених правил.

Крім того, за розробку стандартів і правил учасники ринку не готові платити єдину ставку. Адже заздалегідь невідомо, який обсяг правил і стандартів буде потрібно, які ресурси будуть задіяні на їхню розробку. Члени саморегулювальної організації з набагато більшим бажанням готові оплачувати тільки такі сервіси, у яких вони зацікавлені найбільше. Пропонується введення системи диференційованих платежів, таким чином, кожен учасник отримує можливість окремо фінансувати будь-яку розробку. Тоді на найбільш важливі розробки буде витрачено більше ресурсів і вони будуть виконані швидше і з більш високою якістю.

У випадках, коли в результаті ПОФР (порівняльна оцінка форм регулювання) виявляється необхідність делегування частини державних функцій, потрібне нормативне закріплення процедур взаємодії державних органів і саморегулювальних організацій і закріплення прав, обов'язків і відповідальності відповідних організацій. При цьому слід дотримуватися вимог, що знижують можливість виникнення негативних наслідків від впровадження делегованого саморегулювання, у тому числі, чіткий опис функцій організацій саморегулювання й державних органів, забезпечення можливості створення декількох організацій саморегулювання й конкуренції між ними, визначення вимог до інформаційної відкритості організацій саморегулювання й ін [23, c.14].

Якщо в ході проведення ПОФР встановлено, що існуюча форма, або форми регулювання виправдані і вдосконолення вимагає лише частина регулюючого впливу, спрямованого на вдосконалювання взаємодії розглянутих суб'єктів регулювання, пропонуються механізми інституційного порядку, які повинні знайти своє відображення в законодавстві про саморегулювання на інвестиційному ринку. Основним з них, на наш погляд, є законодавче закріплення порядків, що регламентують:

· надання саморегулювальним організаціям проектів нормативно-правових актів з метою здійснення ними професійної експертизи;

· контроль результатів перевірок діяльності її учасників, проведених саморегулювальною організацією у державний регулювальний орган. Відсутність зазначеної процедури надання інформації й відповідальності за її порушення може привести до зловживань із боку саморегулювальних організацій;

· контроль у саморегулювальній організації інформації про результати проведених перевірок підприємницької або професійної діяльності учасників цих організацій.

Представляється доцільним впровадження обмежень, що дозволяють скоротити ймовірність виникнення змови між державними органами (органами, що надають ліцензію) й саморегулювальною організацією, обмеження конкуренції за рахунок створення вхідних бар'єрів у галузь і використання внутрішньої інформації. Крім того, на наш погляд, саморегулювальні організації повинні нести тимчасову відповідальність за учасників, які вийшли з їхнього складу. Важливим також представляється встановлення санкцій і механізмів залучення саморегулювальних організацій до відповідальності за неправомірне використання інсайдерськой інформації.

Якщо в ході проведення ПОФР встановлена необхідність удосконалювання процедур правопримушення, ми пропонуємо використовувати процедуру акредитації державними органами розроблювальних кодексів, як одного з найважливіших механізмів взаємодії цих суб'єктів регулювання інвестиційного ринку.

Застосування процедури акредитації державними органами, як механізму регулювання, полягає в тому, що до учасників ринку, що діють як саморегулювальні організації, можуть бути застосовані державні заходи контролю й примусу. При цьому, ми пропонуємо трьохетапну процедуру розгляду кодексів. Перший етап полягає в проведенні попередньої процедури авторизації кодексу, яка, на наш погляд, повинна проводитися в рамках державної антимонопольної служби.

Другий етап - це безпосередньо процедура акредитації, яка як нам представляється, повинна здійснюватися вже в державному органі, відповідальним за контроль над відповідною сферою інвестиційного ринку, що зачіпається акредитованим кодексом.

Для оцінки доцільності захисту кодексів розроблених організаціями саморегулювання ми пропонуємо використання наступної методики перевірки кодексу:

· кодекс відповідає за виявлені в процесі ПОРФ проблеми ринку або слугує досягненню конкретної мети соціальної політики;

· кодекс оцінюється як найбільш ефективний засіб подолання ринку або досягнення мети соціальної політики;

· існують систематичні проблеми, пов'язані з виконанням кодексу;

· пропонований кодекс не вступає в протиріччя й не дублює діючу в розглянутій сфері інвестиційного ринку законодавчу базу.

Третій етап полягає у встановленні сфери дії кодексу, тобто додання йому статусу добровільного або обов'язкового для всіх членів галузі кодексу. У випадку додання кодексу статусу «добровільного», представляється вкрай важливим створення й ведення державним органом реєстру учасників інвестиційного ринку, що підписали добровільний кодекс. При цьому, інформація про реєстр і включених до нього організаціях повинна перебувати у відкритому доступі (наприклад, на сайті регулювального органа, що захистив кодекс) [24, c.19].

Інститут саморегулювання в різних галузях діяльності існує у світовій практиці досить давно. Поява даного інституту пов'язана із процесами лібералізації, дебюрократизації, дерегуляції, які періодично відбуваються в тих або інших розвинених країнах. Зазначені реформи здійснюються з ініціативи перших осіб держави й впливових політичних сил, які вважають, що більшість проблем у різних сферах соціального й економічного життя громадяни й організації цілком здатні розв'язати самостійно, без активної участі держави. Таким чином, держава, можна сказати, повертає населенню владу, якої громадяни наділяють державні органі, беручи участь у процесі виборів. Саморегулювання приводить до більшої активності населення й скорочує бюрократичний апарат держави. Що таке саморегулювання, це - самостійна й ініціативна діяльність суб'єктів підприємницької або професійної діяльності, функціями якої є розробка й установлення правил і стандартів підприємницької або професійної діяльності, а також здійснення контролю над їхнім дотриманням. Вони потрібні як противага повільності й консерватизму, властивим державному апарату. Саморегулювальні організації будуть покликані зайняти місце посередника між органами державної влади, професійними учасниками ринку і їх клієнтами. Для повноцінного розвитку ринку необхідне розширення саморегулювання, передача ряду функцій peгулятора недержавним структурам [24, c.20].

Сьогодні дуже актуальним є питання розвитку саморегулювання в нашій країні. Розвиток саморегулювання сприяє підвищенню ефективної регуляторної політики, формуванню конкурентних ринкових відносин, гармонізації відносин бізнесу й влади. Саморегулювання дозволяє учасникам ринку самостійно встановлювати правила й стандарти діяльності підприємницьких і професійних організацій, створювати системи контролю над їхнім дотриманням і ефективні механізми захисту прав споживачів, сприяти прозорості бізнесу, зменшенню правопорушень і злочинності в економічній сфері.

Реалізація інституту саморегулювання в Україні вимагає консолідації зусиль професійних об'єднань, підприємців, суспільних інститутів, підтримки з боку політичних сил, держави й суспільства.

Останнім часом в Україні починають говорити про розвиток саморегулювання бізнесу як способу підвищення ефективності регулювання ринків і, відповідно, розвитку економіки країни. При державних органах влади, міністерствах і відомствах створюються Громадські колегії й ради об'єднань підприємців, чиновники частіше говорять про необхідність особистої участі підприємців у регуляторній політиці держави [31].

Поступальний розвиток ринкової економіки в Україні свідчить про об'єктивну необхідність підкріплення цих процесів формуванням відповідних інститутів, які могли гармонізувати підприємницький і суспільний інтерес. У якості таких інститутів у професійнім підприємницькім середовищі пропонується розглядати СРО. Саморегулювання може дати помітний позитивний ефект тільки при охопленні їм значної частини підприємців, що здійснюють ліцензовані або іншим способом регульовані державою види діяльності.

Світовий досвід показує, що саморегулювання бізнесу в ряді випадків може бути ефективною альтернативою державному втручанню в економіку, забезпечуючи зниження державних видатків на регулювання, більшу гнучкість і більше врахування інтересів учасників ринку. У ряді країн, при ухваленні рішення про доцільність державного втручання в економіку в тієї або іншій сфері, в обов'язковому порядку оцінюється, чи можна досягтися бажаного результату, використовуючи саморегулювання, а не державне регулювання. У різних країнах саморегулювання широко застосовується на ринках фінансових, медичних, юридичних, консалтингових послуг, у сфері реклами, дистанційних і прямих продажів, телекомунікаційних послуг і т.п. З іншого боку, організації саморегулювання можуть суттєво обмежувати конкуренцію, створюючи вхідні бар'єри на ринок і ігноруючи інтереси аутсайдерів. Тому використання інституту саморегулювання як альтернативного державному регулюванню способу подолання провалів ринку вимагає визначення умов, при яких розвиток саморегулювання можливо й виправданий з погляду інтересів учасників ринку й суспільних інтересів.

Основною характеристикою української економіки з погляду можливості й доцільності розвитку саморегулювання є «ненульова» крапка відліку, тобто наявність у більшості сфер економічної діяльності державного регулювання. Державне втручання в наш час розглядається як єдиний спосіб подолання провалів ринку практично у всіх сферах економічної діяльності. При цьому ефективність такого втручання залишається недостатньою: з одного боку, у ряді сфер державне регулювання носить явно надлишковий характер, з іншої, найчастіше держава не виконує об'єктивно необхідних функцій, зокрема зв'язаних зі специфікацією й захистом прав власності.

Негативні наслідки надлишкового державного регулювання, зокрема, створення різноманітних адміністративних бар'єрів, що утрудняють здійснення підприємницької діяльності, досліджуються в економічній літературі. Адміністративні бар'єри є не єдиним, але досить показовим прикладом неефективних регуляцій в українській економіці.

Аналіз витрат і вигід від реалізації «адміністративного бар'єробудівництва» дозволяє визначити загальний підхід до боротьби з адміністративними бар'єрами: зниження "інвестиційної привабливості" бар'єрів за рахунок підвищення витрат впровадження й зниження вигід (у тому числі розсіювання ренти). Іншими словами, у наших умовах саме розвиток саморегулювання як доступної інституціональної альтернативи є необхідним чинником підвищення якості регулювання в цілому й розв'язку проблеми неефективних адміністративних бар'єрів зокрема.

Закріплення за саморегулювальними організаціями суб'єктів професійної діяльності регулюючих функцій повинне супроводжуватися ослабленням контролю над самими учасниками ринку й здійсненням нагляду безпосередньо за організаціями саморегулювання. Подібна схема у світі традиційно використовується для регулювання професійної діяльності адвокатів, лікарів. При цьому регулюючі функції практично повною мірою покладені на професійні об'єднання в цих сферах [31].

У розвинених західних економіках процес концентрації підприємців у некомерційні організації з метою саморегулювання ринків і професійної діяльності здійснювався природнім, еволюційним шляхом протягом багатьох десятиліть, під час відсутності спеціального законодавчого регулювання цього процесу. В умовах сучасної України, навпаки, представляється винятково важливим споконвічно задати правові рамки об'єднання підприємців у саморегулювальні організації для того, щоб позначити чіткі межі втручання держави в процес саморегулювання, не допустити присвоєння собі органами державної влади виключного права на ініціативу в створенні СРО, як декорації представництва інтересів бізнесу при цих органах влади.

Розвиток саморегулювання бізнесу в різних формах, по-перше, розширює можливості вибору ефективних форм регулювання ринку (дозволяє розглядати саморегулювання як реальну інституціональну альтернативу державному регулюванню); по-друге, створює можливості подолання провалів ринку без використання держави як на добровільній, так і нормативній основі; по-третє, створює інфраструктуру, що дозволяє консультуватися з учасниками ринку при виробленні регулюючих розв'язків (у галузях, де кількість господарюючих суб'єктів велике, об'єктивно неможливо проводити консультації з окремими учасниками ринку, оскільки консультації з усіма вимагають високих витрат, а консультації з окремими представниками галузі можуть не забезпечити репрезентативності - більш ефективно консультуватися з об'єднаннями бізнесу).

Розвиток саморегулювання є важливим складовою частиною політики, спрямованої на оптимізацію державного втручання в економіку.

Виходячи із цього доцільними представляються наступні кроки.

Насамперед це створення стимулів для розвитку добровільного саморегулювання.

Добровільне саморегулювання є кращою формою саморегулювання. У рамках цієї форми менше ризики негативного впливу на конкуренцію, у тому числі створення вхідних бар'єрів.

Стимулами до розвитку добровільного саморегулювання в Україні можуть стати заходу, закладені в деяких Законах України. Але нормальний розвиток не представляється без прийняття спеціального закону про саморегулювальні організації.

Адже, український бізнес в основній своїй масі не знає, що таке саморегулювання, які можливості й вигоди дає створення організацій саморегулювання і які зобов'язання накладає членство в подібних організаціях. Не мають достатніх знань про саморегулювання й державні службовці і споживачі [13, c.272].

Тому необхідна просвітницька кампанія про завдання, умови й перевагах саморегулювання, розрахована як на широку громадськість, так і на державних службовців і бізнес. Недавно був запущений інтернет-проект «Саморегулювання в Україні», який повинен сприяти цьому. Основними значеннєвими акцентами подібної просвітницької кампанії можуть стати наступні:

· саморегулювання у своїх ефективних формах вигідно й бізнесу, і державі, і суспільству;

· можлива заміна надлишкового державного регулювання на саморегулювання не означає, що весь бізнес «заженуть» в організації саморегулювання. Подібні організації ще не є одним контрольно-наглядовим органом;

· держава може й повинна відмовлятися від надлишкового втручання в економіку тоді й тільки тоді, коли бізнес самостійно створює й забезпечує ефективне функціонування механізмів, що підтримують високі стандарти професійної діяльності, взаємин із клієнтами, вирішення спорів.

Якщо ж бізнес не готовий до прийняття додаткових зобов'язань, то й держава не може залишати без уваги певні сфери.

Крім загальної просвітницької кампанії повинні здійснюватися й просування конкретних організацій саморегулювання. При цьому можливо використання й маркетингових бізнес-технологій, і соціального маркетингу, цілком успішно використовуваного організаціями третього сектору. Залежно від цільової аудиторії акцент може робитися й на перевазі членства в організації саморегулювання для конкретних компаній, і на загальному позитивному впливі саморегулювання на ринок.

Розроблені професіоналами правила й стандарти підприємницької діяльності повинні бути загальновизнані - чиновниками, суддями, споживачами, ким завгодно, у якості не ефемерного, а зовсім реального інструмента регулювання, за неправильне застосування якого може піти покарання. І подібне визнання можливе тільки при наявності твердої норми закону, що підкріплює самостійну підприємницьку ініціативу. Жоден орган влади, жоден суддя не стане розглядати ініціативні правила як форму регулювання без прямої вказівки про це в законі. Тому повинен бути встановлений єдиний для всіх понятійний і термінологічний апарат, диктат загальних правил. Інакше ніякого саморегулювання не виникне. Не випадково, у нас під законодавство підпадає все - і закони, і укази, і навіть постанови окремих відомств, і нас за це критикує вся Європа. Так держава намагається створити умови для розвитку бізнесу. Резюмується, що це - винятково прерогатива влади. При цьому сам бізнес, як рівноправний і діяльний учасник ринку, цього невід'ємного права позбавлений. До речі, у світовій практиці існує законодавчо закріплене право національних торговельних палат, що розробляють професійні стандарти й вимоги й «уповноважених» пропонувати свій розв'язок при підготовці економічних законом перед внесенням їх у парламенти.

Тому, для України створення СРО - питання формування нових механізмів недержавного регулювання підприємницької діяльності. І формування повноцінних, вільних ринкових відносин - найважливіша умова сталого розвитку національної економіки. А механізми саморегулювання підприємницької діяльності набагато ефективніше й більш об'єктивний самого жвавого чиновницького керування [20].

3.2 Правові шляхи

Розвинений фондовий ринок є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки. Важливою умовою успішного функціонування фондового ринку є ефективна система його регулювання, яка охоплює всіх учасників фондового ринку і забезпечує здійснення ними своєї діяльності відповідно до встановлених правил. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» регулювання фондового ринку здійснює держава та саморегулівні організації.

Сьогодні в Україні успішно здійснюють діяльність 11 саморегулювальних організацій фондового ринку (далі - СРО), але проблеми у їх діяльності є. Насамперед, можна визначити відсутність матеріальної бази, необхідної для здійснення повноважень Комісії у разі делегування СРО для виконання покладених на них функцій, відсутність стандартів діяльності СРО, недостатній механізм контролю СРО за діяльністю їх членів і накладення санкцій щодо порушень членами вимог чинного законодавства та правил СРО, відсутність повноцінної звітності СРО. Отже, на вітчизняному фондовому ринку СРО займають невелику частку, що негативно відбивається на поступальному розвитку фондового ринку України в цілому.

Така ситуація пов'язана, перш за все, із недостатнім нормативно-правовим забезпеченням щодо діяльності СРО та необхідністю удосконалення державного регулювання, зокрема шляхом передачі повноважень, закріплених статтею 48 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

На даний час регулювання діяльності саморегулювальних організацій професійних учасників фондового ринку здійснюється відповідно до законів України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні) інвестиційні фонди» та нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія): Положення про саморегульовану організацію ринку цінних паперів, затверджене наказом Комісії від 23.12.96 № 329, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.12.96 за № 749/1774 (зі змінами і доповненнями), Положенням про діяльність саморегулівної організації професійних учасників ринку цінних паперів, затверджене рішенням Комісії від 18.03.2002 № 107, зареєстровано в

Міністерстві юстиції України 27.09.2002 за № 787/7075 (зі змінами і доповненнями), Положенням про діяльність саморегулівної організації ринку цінних паперів, яка об'єднує компанії з управління активами, затверджене рішенням Комісії від 29.09.2004 № 415, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.10.2004 за № 1333/9932 (зі змінами і доповненнями), Положенням про порядок та умови передачі Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку повноважень саморегулівним організаціям професійних учасників фондового ринку від 10.09.2002 № 243, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.2002 за № 795/7083 (зі змінами і доповненнями) [2], [1].

Діючі нормативно-правові акти Комісії відстають від процесів, що мають місце на даний час на фондовому ринку. Також слід зазначити, що у вищезазначених нормативних документах Комісії існує певна термінологічна плутанина, а саме у одних нормативних актах вживається термін - «саморегулівна», в інших - «саморегульована», що суперечить Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Отже, єдиного нормативно-правового акта, який би мав дієвий механізм щодо саморегулювання на фондовому ринку України, на сьогоднішній день не існує.

Таким чином для фондового ринку України існує нагальна потреба у розробці та затвердженні одного регуляторного акта щодо створення та діяльності СРО.

Крім того, з метою недопущення у діяльності СРО, якій будуть делеговані владні повноваження, дій, які можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції на фондовому ринку, та забезпечення реалізації повноважень Антимонопольним комітетом України щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за концентрацією, узгодженому діями суб'єктів господарювання, сприяння розвитку добросовісної конкуренції до проекту Положення внесено вимоги щодо погодження документів СРО з Антимонопольним комітетом України.

Проект регуляторного акта розроблено з метою створення потужної системи регулювання фондового ринку за допомогою саморегулівних організацій фондового ринку шляхом передачі (делегування) їм повноважень від Комісії.

Основною ціллю при розробці Комісією Положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку є забезпечення подальшого розвитку фондового ринку України за допомогою саморегулювальних організацій фондового ринку.

Проект даного регуляторного акта спрямований на вирішення проблеми, визначеної в попередньому розділі Аналізу в цілому, цілями його прийняття є:

· посиленню дієвості саморегулювання;

· упорядкованості на фондовому ринку;

· дисциплінованості учасників ринку цінних паперів;

· вдосконалення процедури створення та функціонування СРО;

· встановлення рівних умов для об'єднань, які мають намір отримати статус саморегулівної організації фондового ринку;

· вдосконалення процедури передачі повноважень саморегулівним організаціям;

· встановлення рівних умов для об'єднань, які мають намір отримати повноваження від Комісії;

· здійснення регулювання, що відповідатиме принципам державної регуляторної політики.

Визначення та оцінка альтернативних способів досягнення визначених цілей.

Під час розробки проекту регуляторного акта було розглянуто такі альтернативні способи досягнення визначених цілей:

Залишення існуючої на даний час ситуації без змін.

У разі залишення ситуації без змін можливе лише часткове досягнення визначених цілей.

Відсутність чітких вимог щодо створення та діяльності СРО, порядку їх реєстрації може призвести до зловживань з боку керівників об'єднань.

Також, не буде дотримано норми Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», в якому, зокрема, міститься визначення саморегулівної організації, вимоги до саморегулівної організації та умови делегування повноважень саморегулівним організаціям [11, c.16].

Послідовність, дієвість процесу саморегулювання на фондовому ринку України може дати позитивні наслідки лише за умови наявності вищезазначених вимог до процесів функціонування СРО на фондовому ринку.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що від даної альтернативи необхідно відмовитися, оскільки стан фондового ринку України потребує чітких дій державного регулятора, які б забезпечили ефективний розвиток та реформування у цій сфері.

1. Внесення змін до існуючих регуляторних актів.

У разі внесення відповідних змін до діючих нормативно-правових актів щодо створення та діяльності СРО можливе досягнення поставлених цілей. Але, зважаючи на велику кількість діючих на даний час у цій сфері регуляторних актів, проведення даної роботи потребує значно більше часових та трудових витрат з боку державного регулятора цієї сфери та органів державної влади. Крім того, велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють питання діяльності та створення СРО не дозволить уникнути перешкод для професійних учасників фондового ринку. Сфера регулювання для претендентів членства у СРО залишиться непрозорою, складною для розуміння та впровадження, що не відповідає принципам державної регуляторної політики.

Таким чином робимо висновок, що запровадження даної альтернативи є недоцільним.

2. Розробка тимчасового регуляторного акта у сфері регулювання створення та діяльності СРО.

Повноцінне функціонування СРО дозволяє зменшити державні витрати на регулювання та контроль професійних учасників ринку цінних паперів, тому вдосконалення механізму співпраці та взаємодії держави з усіма саморегулівними органами дозволить вирішити питання не тільки щодо розвитку практики передачі повноважень Комісії до СРО, а й щодо відповідальності за нормальний розвиток ринку, який би відповідав вимогам інвесторів.

Зважаючи на вищенаведене, на державному рівні проблемне питання має бути вирішене не за умови розробки тимчасового регуляторного акта, тому від даної альтернативи слід відмовитися за таких підстав:

· прийняття тимчасового регуляторного акта не відповідає принципу послідовності регуляторної діяльності;

· учасники ринку цінних паперів з недовірою поставляться до тимчасового документу та існуватиме ризик свідомого невиконання його вимог в очікуванні постійного загального регулювання.

Отже, обраний спосіб досягнення зазначених цілей шляхом розробки Положення про саморегулювальних організації професійних учасників фондового ринку, на думку Комісії є найефективнішим способом досягнення цілей державного регулювання, і регуляторний акт вирішить проблемні питання функціонування СРО та сприятиме удосконаленню регулювання саморегулівними організаціями діяльності професійних учасників за відповідним напрямом професійної діяльності на фондовому ринку[11, c.19].

Механізм дії регуляторного акта

Для досягнення цілей, визначених у проекті регуляторного акта передбачено порядок набуття статусу СРО, права, обов'язки та відповідальність СРО, вимоги до Правил функціонування СРО, порядки погодження Комісією змін до Статуту СРО, Правил СРО, у тому числі погодження нових редакцій Статуту СРО, Правил СРО, встановлення терміну, на протязі якого приймається рішення про делегування повноважень.

Також проект регуляторного акта містить один із важливих розділів щодо передачі повноважень Комісії до СРО, у якому визначено порядок подання заяви саморегулівними організаціями на отримання повноважень державного регулятора, у разі відповідності СРО умовам, визначеним Положенням.

Для впровадження даного регуляторного акта Комісія здійснить такі організаційні заходи:

1. проведення семінарів, консультацій з СРО;

2. створення плану здійснення заходів, спрямованих на упорядкування діяльності СРО, зокрема щодо приведення правил СРО у відповідність до нового Положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку;

На дію даного регуляторного акта негативно може вплинути те, що саморегулювальны організації, які претендують на отримання повноважень, не підтримають запропонований порядок для отримання повноважень від Комісії або не сприймуть вимоги, які висуваються регуляторним актом до саморегулівних організацій взагалі та для делегування їм повноважень Комісії. З причин небажання СРО взяти на себе зобов'язання щодо делегування повноважень та певної відповідальності за виконання таких повноважень.

Позитивно на дію даного регуляторного акта може вплинути розвиток сучасних інформаційних технологій, який дозволить підвищити ефективність та прозорість діяльності Комісії, прискорити процеси розгляду документів, наданих СРО для погодження або видачі Свідоцтва про реєстрацію об'єднання як саморегулівної організації, полегшити доступ до необхідної інформації державного регулятора суб'єктам фондового ринку тощо.

Для впровадження вимог даного регуляторного акта Комісії не потрібно додаткових витрат з бюджету. Для адміністрування процесу реєстрації СРО та контролю за його виконанням немає необхідності створювати нові робочі місця. Виконання даної роботи буде входити до посадових обов'язків працівників Комісії, що відповідають за реєстрацію СРО та розгляд документів СРО, наданих до Комісії на погодження. Для виконання цих завдань не буде виділятися додатково окремий час. Будуть переглянуті відповідно посадові обов'язки, трудове навантаження та оплата праці таких працівників в межах затвердженого бюджету.

Претендентам на отримання Свідоцтва про реєстрацію об'єднання як саморегулівної організації чи продовження терміну його дії на початковому етапі впровадження даного проекту регуляторного акта знадобиться дещо більше часу на оформлення документів, необхідних для отримання Свідоцтва або отримання повноважень від Комісії. Проте, це компенсується прозорістю та чіткістю вимог, викладених в даному регуляторному акті. Відпадає необхідність користуватися значною кількістю нормативно-правових документів, які регулюють ці відносини, що спросить процедуру опрацювання поданих СРО документів до Комісії.

Державний контроль та нагляд за дотриманням вимог регуляторного акта здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як органу державної влади, який відповідно до законодавства України встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації протягом терміну дії цього регуляторного акта[8, c.128].

Очікувані результати прийняття акта здійснюються за методом якісного аналізу у простій формі.

Прийняття регуляторного акта буде сприяти:

· посиленню дієвості саморегулювання;

· упорядкованості на фондовому ринку;

· дисциплінованості учасників ринку цінних паперів;

· захисту прав учасників ринку цінних паперів.

З прийняттям регуляторного акта, згідно закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” Комісією буде створено умови для делегування саморегулівним організаціям своїх повноваження щодо:

· збирання, узагальнення та аналітичної обробки даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

· проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

· подання до Комісії обов'язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

· сертифікації фахівців фондового ринку;

· видачі ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку. Об'єктами впливу цього регуляторного акта є держава, СРО, професійні учасники фондового ринку.

Вигодами для держави можуть бути: позитивний імідж країни, послідовність дій регулятора щодо розробки нормативно-правової бази.

Для професійних учасників фондового ринку, які безпосередньо співпрацюють з СРО, будуть встановлені прозорі механізми входження та виходу зі складу СРО, створення та діяльності СРО на постійно діючій основі.

Контроль за дотриманням вимог зазначеного регуляторного акта буде здійснюватися Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як органу державної влади.

Показником результативності регуляторного акта не може бути розмір надходжень до державного та місцевих бюджетів, оскільки розмір плати за реєстрацію саморегулівної організації - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, визначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.00р. №152-р, передача своїх повноважень Комісією до СРО здійснюється безоплатно.

Показники результативності, виходячи з цілей державного регулювання можна визначити тільки якістю виконання СРО частини повноважень Комісії, також показниками результативності можуть бути:

· узгодження нормативних актів Комісії із законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», зокрема в частині, що регулює порядок делегування Комісією СРО своїх повноважень;

· кількість об'єднань, на які поширюється дія акта;

· рівень поінформованості СРО та професійних учасників фондового ринку вище середнього, оскільки проект регуляторного акта та аналіз його регуляторного впливу оприлюднюється на офіційному веб-сайті Комісії.

Відстеження результативності регуляторного акта буде здійснено шляхом обробки зведених даних щодо:

· кількості рішень Комісії щодо видачі Свідоцтва про реєстрацію обєднання як саморегулівної організації, щодо передачі повноважень саморегулівним організаціям;

· кількості скарг професійних учасників фондового ринку щодо недосконалого виконання СРО певних повноважень, делегованих Комісією саморегулівним організаціям.

Базове відстеження результативності вищезазначеного регуляторного акта буде здійснюватися до дати набрання чинності цим актом шляхом збору пропозицій і зауважень та їх аналізу.

Повторне відстеження буде здійснено через рік після набуття чинності регуляторним актом, в результаті якого відбудеться порівняння показників базового та повторного відстеження. У разі виявлення неврегульованих та проблемних питань шляхом аналізу показників дії цього акта, ці питання будуть урегульовані шляхом внесення відповідних змін до зазначеного регуляторного акта.

Періодичні відстеження планується здійснювати один раз на три роки з дня виконання заходів з повторного відстеження з метою подальшого удосконалення вищезазначеного регуляторного акта Комісії[11, c.20].

Институціонально - правове регулювання ринку цінних паперів є допоміжною стосовно державно - правового регулювання та здійснюється на підставі норм, встановлених державою, в особі саморегулювальних організацій.

На початковому етапі саморегулювальні організації займаються в основному проблемами освіти, організацією обміну досвідом, наданням консультацій державним і приватним структурам і лобіюванням у них інтересів своїх учасників. Усі рішення цих організацій носять рекомендаційний характер, однак, їхнє значення часто виходить за внутрішні рамки цих організацій.

Контроль над саморегулювальними організаціями здійснює відповідний державний орган.

У жовтні 1997 р. організація УАІБ отримала перше тимчасове свідоцтво на здійснення діяльності в якості СРО.

Період до 2007 року Українська асоціація інвестиційного бізнесу розглядала як етап становлення інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, створення мінімально необхідного для розвитку спільного інвестування правового простору та умов для розбудови конкурентного середовища ринку професійного управління активами та відповідних консультаційних послуг.

Основна увага Асоціації в цей період була зосереджена, з одного боку, на наданні організаційної та методичної допомоги компаніям, які виявили бажання увійти на ринок управління активами, а, з іншого - на організації широкої роз'яснювальної роботи у суспільстві щодо необхідності розбудови прозорого, регульованого державою та самими учасниками, ринку спільного інвестування.

На сьогодні завдання першого етапу Асоціація вважає здебільшого виконаними. Протягом 2008 року тривала робота з підготовки компаній для отримання ліцензії в ДКЦПФР. Подання до ДКЦПФР на отримання ліцензії отримали 87 нових КУА. Кількість членів Асоціації за 2008 рік збільшилась на 77 нових КУА та склала станом на 31.12.08р. 410 компаній. Протягом 2008 року 10 компаній було виключено зі складу членів УАІБ.

Також працівниками Дирекції були опрацьовані 334 пакети документів для реєстрації регламентів пайових інвестиційних фондів відповідно до Порядку отримання компанією з управління активами в УАІБ Подання для реєстрації регламенту пайового інвестиційного фонду в ДКЦПФР.

Протягом 2008 року проводилася робота зі збору, узагальнення та аналітичної обробки інформації щодо провадження діяльності з управління активами. Щоквартально та за підсумком 2007 року опрацьовувались звітні дані про діяльність компаній з управління активами та інститутів спільного інвестування.

За результатами аналізу звітів підготовлено Аналітичні огляди стану та розвитку ринку спільного інвестування за відповідні періоди, які використовувалися для презентацій, у матеріалах конференцій, «круглих столів», оприлюднювалися на сайті Асоціації та у засобах масової інформації.

Проводився щотижневий та щомісячний аналіз результатів діяльності інститутів спільного інвестування з прилюдною пропозицією. Всього за звітний період підготовлено 11 щомісячних, 44 тижневих аналітичних огляди, а також огляд діяльності відкритих ІСІ за 2008 рік.

Розроблено Методику підготовки щомісячних та щотижневих аналітичних оглядів відкритих ІСІ, яка затверджена Рішенням Ради УАІБ від 23.10.2008 р., а також Методику аналізу причин зміни вартості чистих активів ІСІ (рішення Ради УАІБ від 20.11.2008 р.).

Відповідно до погоджених ДКЦПФР змін до Положення про збір та обробку інформації, яка надається до УАІБ компаніями з управління активами - учасниками Асоціації (рішення ДКЦПФР від 21.05.2008 р. №554), з 1 липня здійснювався збір та публікація на сайті УАІБ щоденної інформації про результати діяльності відкритих ІСІ.

На основі Методики аналізу та оцінки компаній з управління активами недержавних пенсійних фондів, проведено аналіз їхньої діяльності за 2007 рік та за три квартали 2008 року.

Удосконалено Методику ренкінгування компаній з управління активами та невенчурних інститутів спільного інвестування за результатами їхньої діяльності, зміни до якої розглядалися на засіданні Секції УАІБ з питань управління активами публічних ІСІ та були затверджені Радою УАІБ. Згідно Методики щоквартально складалися ренкінги ІСІ та КУА, які оприлюднювалися на сайті Асоціації та надавалися до ЗМІ.

Протягом звітного року фахівці Дирекції постійно надавали консультації компаніям щодо формування звітності, виїздили в офіси компаній для допомоги з інсталяції поточної версії програми “UrKua”.

Регулярно здійснювався моніторинг дотримання членами УАІБ вимог Положення про збір та обробку інформації та проводилася робота з КУА щодо своєчасного подання нерегулярної інформації, передбаченої Ліцензійними умовами.