Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

"Управління податковими платежами на туристичному підприємстві” (на прикладі туристичної фірми ТОВ “Сєнтоза-Тур”)

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Сутність податкової системи, принципи та методи оподаткування

1.2 Характеристика податків та їх класифікація

1.3. Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва

Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОДАТКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ «СЄНТОЗА-ТУР»

2.1 Загальна характеристика туристичного підприємства ТОВ «Сєнтоза-Тур»

2.2 Аналіз податків, що сплачує туристичне підприємство ТОВ «Сєнтоза-Тур» та їх частки у доході

2.3 Порівняльна характеристика загальної системи оподаткування зі спрощеною на туристичному підприємстві ТОВ «Сєнтоза-Тур»

Розділ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ СПЛАТИ ПОДАТКІВ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ «СЄНТОЗА-ТУР»

3.1 Основні напрямки оптимізації податкових платежів на туристичному підприємстві ТОВ «Сєнтоза-Тур». Розробка платіжного календаря

3.2 Обгрунтування та пропозиції щодо оптимізації сплати податків на туристичному підприємстві ТОВ «Сєнтоза-Тур»

3.3 Перспектива реалізації пропозицій дипломного проекта в системі оподаткування малого бізнесу проектів Податкового Кодексу України

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в податковій специфічності умов формування грошових потоків при наданні послуг туристичного бізнесу (внутрішнього, виїзного та в'їзного), для якого характерні як агентські, так і ділеровські форми посередницької діяльності фірм-резидентів України по наданню послуг туристичного бізнесу резидентам та нерезидентам України.

Враховуючи особливості зовнішньоекономічних та посередницьких схем надання послуг туристичного бізнесу потребують оптимізації застосовуємі системи оподаткування (загальна, спрощена чи фіксований податок) з метою мінімізації податкового навантаження на дохід підприємства.

Об'єктом дослідження є підприємство - туристичний оператор ТОВ «Сєнтоза-Тур» (Дніпропетровськ, Київ).

Предметом дослідження рівень та структура оподаткування туристичного оператора ТОВ «Сєнтоза-Тур» та пошук способів зниження податкової загрузки на діяльність підприємства.

Представлена робота складається із трьох частин. У першій розглянуті теоретичні питання оподаткування підприємств в Україні. У другому розділі проведена економічна діагностика діяльності туроператора ТОВ «Сєнтоза-Тур» та аналіз рівня і структури податкового навантаження на фінансові результати його діяльності. У третьому розділі проаналізований можливий шляз зниження податкової загрузки на туроператора ТОВ «Сентоза-Тур» при застосуванні спрощенної системи оподаткування у вигляді єдиного податку.

Методи досліджень : проведення горизонтального (індексно-хронологічного) та вертикального (структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, структурний аналіз динаміки та структури податків.

Інформаційно-методологічна база досліджень -- фінансово-статистичні щорічні документи ТОВ «Сєнтоза-Тур» за 2004-2007 роки та поквартально-помісячні податкові декларації підприємстваї за 2004 - 2007 роки.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в необхідності при впровадженні системи спрощенного оподаткування для підприємств туристичного бізнесу в Проекті Податкового Кодексу України введення поняття «чистий валовий дохід» малого підприємства з врахуванням рівня валових витрат, що дозволить адаптувати особливості грошових потоків в діяльності підприємств туристичного бізнесу (особливо виїзного) до розрахункових схем спрощеної системи оподаткування.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Сутність податкової системи, принципи та методи оподаткування

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загально-державні потреби. Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.

Сутність податків полягає в обов'язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов'язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [44, с.14]:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) - в Україні це обов'язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов'язкових платежів - це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.

Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об`єкт оподаткування - юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб'єкта виникає обов'язок сплатити податок; з економічної точки зору об'єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування - фізична, якісна характеристика об'єкту, яка виступає еквівалентом об'єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка - законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

- універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

- тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані - встановлені конкретних сум;

б) відносні - визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

7. Податкова квота - це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад - остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку - фінансовий фонд суб'єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток , валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга - законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов'язкових платежів.

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна - основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) - одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш сплатоспроможних верств населення та суб'єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб'єктів невиробничої сфери тощо.

Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція - податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний - про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д. Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.

4. Контрольна функція - допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

- за формою оподаткування;

- за економічним змістом об'єкта оподаткування;

- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

- в залежності від встановленого порядку використання;

- за суб'єктом оподаткування.

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу -- на споживача продукції.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [59, с.43].

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об'єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [58, с.34]:

Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);

Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів. Також цей принцип формує умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов'язані відчисляти рівну частку доходів згідно своєї діяльності;

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6. Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.

До важливих елементів податку відноситься:

Ставка податку - величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [65,с.37]:

а). По встановленню податкового тиску на платника:

1. Базова (основна) ставка - ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.

2. Знижена ставка - що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її застосування можна розглядати як податкову пільгу).

3. Підвищена ставка - враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.

б). По методу встановлення ставки податку:

1. Абсолютні (тверді) ставки - ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.

2. Відносні - ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

- відносно-процентні - ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;

- відносно-кратні - співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів);

- відносно-грошові - ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

в). По змісту:

1. Маргінальні - ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об'єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).

2. Фактична ставка - виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка - відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

г). По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча - податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т.п.

2. Обмежувальна - ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна - податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будь-які дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування - це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування - метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування - метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування - метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування - припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий - спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний - спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній - спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

1.2 Характеристика податків та їх класифікація

В Україні, згідно Закону України “Про систему оподаткування” [7] стягуються наступні види податків та зборів:

- загальнодержавні непрямі податки;

- загальнодержавні прямі податки;

- загальнодержавні збори;

- місцеві прямі податки;

- місцеві збори

До загальнодержавних непрямих податків відносятся наступні податки [7]:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- ввізне та вивізне мито;

До загальнодержавних прямих податків відносятся наступні податки [7]:

- податок на прибуток підприємств;

- єдиний податок;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- податок з доходів фізичних осіб;

- плата за торговий патент;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- державне мито;

- рентні платежі;

- податок на землю.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» для наповнення державних бюджетних та позабюджетних фондів передбачені наступні державні обов'язкові збори, які практично відраховуються більшістю підприємств [7]:

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього природного середовища;

- збір на обов'язкове державне пенсійне та соціальне страхування;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- збір за використання радіочастотного ресурсу України;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

- збір у вигляді цільової надбавки до ТОВвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Податковим законодавством України передбачено такі види прямих місцевих податків [7]:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

В дипломній роботі основна увага приділяється наступним податкам та зборам, які характерні для оподаткування діяльності підприємств - туристичних операторів:

а) непрямий податок на додану вартість;

б) непрямі ввізне та вивізне мито на супутні туристичні послуги;

в) прямий податок на прибуток підприємства чи прямий єдиний податок;

г) прямий податок з доходів фізичних осіб;

д) державні збори пенсійного та соціального страхування;

е) прямий місцевий податок - комунальний збір;

1) Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств (Corporate Profit Tax) - загальнодержавний прямий податок, що стягується з прибутку юридичних осіб згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [9].

Платниками податку на прибуток підприємств є:

- юридичні особи-резиденти України, які здійнюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку і на території України, і за її межами;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб-резидентів України, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

- фізичні і юридичні особи-нерезиденти, які отримують доходи з джерел їх походження з України;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їхніх засновників.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств - прибуток, який визначається через зменшення сум скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [9].

Ставка оподаткування податком на прибуток визначається cтаттею 10 “Ставка податку” [9]:

- Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Рис.1.1. - Питома вага податків в надходженнях до Державного бюджету України у 2006 році [86]

Рис.1.2. - Питома вага податків в надходженнях до місцевих бюджетів України у 2007 році [86]

Ставка оподаткування податком на прибуток визначається cтаттею 10 “Ставка податку” [9]:

- Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Особливі режими оподаткування податком на прибуток визначаються як:

а) Дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 Закону [9], та оподатковується:

- за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів;

- за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

б) Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від про-вадження господарської діяльності зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

2) Податок з доходів фізичних осіб

Податок з доходів фізичних осіб - загальнодержавний прямий податок, що стягується з доходів фізичних осіб згідно Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” [28].

Платники податку з доходів фізичних осіб:

- фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерелом походження з України або іноземні доходи;

- фізичні особи - нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.

Об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб - дохід фізичної особи, що включає суму будь-яких коштів, вартість майна, одержаного такою особою у власність або нарахованих на її користь впродовж звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. Дохід з джерелом його походження з України - будь-який доход, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Іноземний дохід (Foreign Income) - дохід, відмінний від доходу з джерелоп походження з території України.

Ставки оподаткування податком з доходів фізичних осіб - використовуються три види ставок податку:

- базова ставка - 15 % (до 1.01.2007 р. - 13 %);

- зменшена ставка - 5 %;

- подвійна ставка - 30 % (до 1.01.2007 р. - 26 %).

Базова ставка податку використовується для оподаткування усіх видів доходів платників податку за виключенням тих видів доходу, для яких встановлено зменшену або подвійну ставку податку.

Зменшена ставка податку, зокрема, застосовується при оподаткуванні таких видів доходів фізичних осіб:

- окремі види спадщини та подарунків для членів сім'ї;

- окремі види доходів від продажу нерухомості;

- проценти на вклад до кредитної спілки

Подвійна ставка податку використовується у разі отримання платником податку таких видів доходів, як:

- виграші та призи;

- спадщина від спадкодавців-нерезидентів.

3) Комунальний податок

Згідно з Законом України “Про систему оподаткування” [7] місцевий комунальний податок встановлений ДЕКРЕТОМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про місцеві податки і збори»( від 20.05.1993 N 56-93 /із змінами станом на 7.06.2001 N 2515-III) [34].

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» комунальний податок є обов'язковим до сплати, порядок його обчислення визначено у ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» [ 34 ].

Відповідно до ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки i збори» платниками комунального податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Об'єктом оподаткування комунальним податком є середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу працівників підприємства - юридичної особим.

Згідно з ДЕКРЕТОМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про місцеві податки і збори» [34]:

Граничний розмір комунального податку не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто при його обрахуванні враховується середньооблікова чисельність працівників та встановлений, на дату обрахування, розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (на даний час - 17 гривень).

4) Фонд пенсійного страхування України

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є [22]:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, при-ватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

6) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно.

На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору у таких розмірах [23]:

1) для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 Закону [23]:

- 33,2 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону;

- 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 статті 1 Закону, які використовують працю найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 42 відсотки від об'єкта оподаткування для осіб льотних екіпажів (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, та за ставкою 33,2 відсотки від об'єкта оподаткування для інших працівників.

Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 33,2 відсотки від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства.

Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

2) для платників збору, визначених пунктом 3 статті 1, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - 33,2 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 2 статті 2 цього Закону;

3) для платників збору, визначених пунктами 1, 2 та 3 статті 1 цього Закону, - 33,2 відсотки суми винагород, які виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру;

4) для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону (крім платників, зазначених у пункті 5 цієї статті):

- 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 гривень;

- 2 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 гривень;

Для платників збору з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах - від 1% до 5% в залежності від сукупного оподатковуємого доходу;

5) для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону, які мають статус державного службовця - від 1% до 5% в залежності від сукупного оподатковуємого доходу;

6) для платників збору, визначених пунктом 5 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 4 статті 2 цього Закону;

7) для платників збору, визначених пунктом 6 статті 1 цього Закону, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 5 статті 2 цього Закону;

8) для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, - 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 6 статті 2 цього Закону;

10) для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону;

11) для платників збору, визначених пунктом 10 статті 1 цього Закону, - 7,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 9 статті 2 цього Закону.

5) Фонд соціального страхування України на випадок тимчасової непрацездатності

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених Законом [20].

1) Cуб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, - застрахована особа або інша особа у випадках, передбачених статтями 45, 47 цього Закону, страхувальник та страховик;

2) Застрахована особа - найманий працівник, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

3) страхувальник відповідно до цього Закону - це:

а) роботодавець - для осіб, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону;

б) особи, зазначені у частинах другій та третій статті 6 цього Закону;

4) страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

5) роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників;

6) найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи;

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування наведений в законі України [18]:

1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

- для роботодавців - 1,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для роботодавців - на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, - окремо 0,7 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 1,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників;

- для роботодавців - на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС - 0,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб:

0,25 відсотка - для найманих працівників - інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС;

0,5 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

1,0 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.

6) Фонд соціального страхування України на випадок безробіття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [17].

Суб'єкти страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застраховані особи - наймані працівники, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття. Страхувальники-роботодавці та застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески. Страховик - Фонд загально-обов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Платниками страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) є:

1. Роботодавці.

2. Наймані працівники.

Від сплати страхових внесків звільняються:

- роботодавці підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

- роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС;

- застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

- застраховані особи в частині отримання допомоги по частковому безробіттю.

Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

- працюючі особи, які отримують або мають право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття [18]:

- для роботодавців - 1,3 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці;

- роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків;

7) Фонд соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик [21]. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування - працівник. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Встановлено на 2007 рік [19] відповідно до класів професійного ризику виробництва такі страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (табл.1.1):

Таблиця 1.1

Ставки страхових тарифів соцстрахування від нещасних випадків

Клас професійного ризику виробництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)	Клас професійного ризику виробництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)	Клас професійного ризику виробництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)
1	0,66	24	1,20	47	2,14
2	0,67	25	1,23	48	2,16
3	0,68	26	1,29	49	2,18
4	0,69	27	1,35	50	2,35
5	0,70	28	1,41	51	2,37
6	0,72	29	1,48	52	2,42
7	0,73	30	1,50	53	2,44
8	0,75	31	1,51	54	2,47
9	0,76	32	1,55	55	2,56
10	0,78	33	1,56	56	2,64
11	0,80	34	1,67	57	2,91
12	0,82	35	1,68	58	2,92
13	0,83	36	1,76	59	3,00
14	0,85	37	1,77	60	3,38
15	0,90	38	1,86	61	3,66
16	0,94	39	1,87	62	3,80
17	0,96	40	1,89	63	4,09
18	1,03	41	1,90	64	4,30
19	1,06	42	1,93	65	6,51
20	1,07	43	1,95	66	6,62
21	1,08	44	2,00	67	13,60
22	1,09	45	2,01
23	1,16	46	2,09

Таким чином, для досліджуємого туристичного підприємства, яке не має процесів виробництва товарів та використання природних ресурсів при наданні послуг податкове поле формується наступним чином:

1. Для юридичної особи - туристичної фірми:

а) податок на додану вартість у розмірі 20% від суми оподатковує мого об'єкта (різниця податкових зобов'язань та податкового кредиту);

б) податок на прибуток підприємства у розмірі 25% від суми чистого прибутку до оподаткування (різниця суми валового доходу та валових витрат+амортизаційні відрахування);

в) збір в Пенсійний фонд в розмірі 33,2% від фонду оплати праці найманим працівникам (ФОП);

г) збір в Фонд страхування від тимчасової непрацездатності в розмірі 1,5% від ФОП;

д) збір в Фонд страхування від безробіття в розмірі 1,3% від ФОП;

е) збір в Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві в розмірі 0,5 -1,0% від ФОП;

ж) комунальний податок в розмірі 1,7грн./міс. за кожного постійно працюючого робітника.

2. Для найманих працівників туристичної фірми (вираховується юридичною особою з доходів фізичної особи - працівника при видачі заробітної плати та перераховується підприємством, як податковим агентом, у відповідні фонди та бюджети):

а) податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15,0% від ФОП;

б) збір в Пенсійний фонд в розмірі 1-5% від ФОП;

в) збір в Фонд страхування від тимчасової непрацездатності в розмірі 0,5 -1,0% від ФОП;

е) збір в Фонд страхування від безробіття в розмірі 0,5% від ФОП;

1.3 Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва

Єдиний податок (Single Tax) - це прямий загальнодержавний податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування згідно Указу Президента “ Про спрощену систему оподаткування” [32].

Платники єдиного податку:

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, впродовж року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Об'єкт оподаткування єдиним податком:

а) Для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб об'єктом оподаткуваня єдиним податком є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

б) Для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб визначення об'єкта оподаткування під час нарахування податкових зобов'язань з єдиного податку не передбачено, оскільки сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, фіксована і не залежить від фактичних результатів господарської діяльності платника податку

Ставка єдиного податку:

а) Для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб передбачено можливість обрання однієї з двох ставок податку:

- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

б) Для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць. Якщо фізична особа - платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участі у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) [32]:

- податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

- податку на прибуток підприємств;

- податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плати (податку) за землю;

- збору на спеціальне використання природних ресурсів;

- збору на обов'язкове соціальне страхування;

- відрахувань та зборів на автомобільні дороги України;

- комунального податку;

- податку на промисел;

- збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів сфери послуг;

- внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

- внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Таким чином, в результаті досліджень 1 розділу виявлено:

1. Ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності відповідно до ст. 14 Закону про туризм ( 324/95-ВР ) підлягають:

- туристичні агентства;

- бюро подорожей;

- бюро екскурсій, екскурсійні бюро;

- бюро з приймання туристів;

- туристичні оператори;

- готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси та бази;

- інші юридичні та фізичні особи, які здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами або положеннями.

2. Суб'єктами туристичної діяльності можуть виступати як туроператори, так і турагенти. Згідно з п. 1.1 розділу 1 Ліцензійних умов туроператор - це суб`єкт підприємництва, який здійснює діяльність із формування, просування та реалізації свого туристичного продукту (комплексу туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі), тобто туру. У свою чергу, турагент - це суб`єкт підприємництва, який здійснює діяльність із просування та реалізації безпосередньо туристам туристичного продукту, сформованого туроператором, а також супутніх (додаткових) послуг, необхідних для реалізації туристичного продукту туроператора. Інакше кажучи, турагент виконує роль посередника між туроператором та споживачем туристичних послуг і не бере участі у формуванні туристичного продукту (туру).