Суть фінансової політики держави

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом'якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [12].

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12].

Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

- підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;

- формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);

- призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;

- поетапний перехід зовнішньоекономічних зв'язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;

- конвертованість грошової одиниці;

- реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України - Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2004 рік є [4]:

- забезпечення соціального спрямування державного бюджету;

- видатки на освіту, охорону здоров'я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;

- забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;

- державна підтримка енергозберігаючих технологій.

А основною метою грошово-кредитної політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей [5].

Основною метою фінансової політики України на сучасному етапі її розвитку є якнайшвидше підвищення добробуту населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, де сказано, що основне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства - економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку [3].

Згідно концепції необхідно трансформувати бюджетні ресурси, що є основним чинником ефективного соціально орієнтованого економічного зростання. Необхідно здійснити зниження податкового навантаження та забезпечити переорієнтацію бюджетного механізму. Хронічна незбалансованість державних фінансів на сьогодні зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. У тому потребує змін також логіка формування державних фінансів, якої до цього часу дотримуються Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

Міністерством фінансів України розробляються податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні напрями податково-бюджетної стратегії України, що розроблені з урахуванням політики формування доходів та розподілу видатків бюджету на 2005-2007 роки, які забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

Метою середньострокової податково-бюджетної стратегії є досягнення довгострокового сталого розвитку заради підвищення добробуту населення. Мета розроблення прогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для обґрунтування податково-бюджетної стратегії на 2005-2007 роки. Головним завданням на середньострокову перспективу є досягнення сталого економічного зростання в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий прогноз дозволить забезпечити ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності і поліпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики [36].

Економічні і соціальні цілі Кабінету Міністрів України:

o стале економічне зростання;

o зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу;

o всебічний і гармонійний людський розвиток;

o поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи;

o зменшення регіональних дисбалансів.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України) [36]:

- розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;

- посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;

- збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;

- оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

Доходи бюджету у 2005 році прогнозуються на рівні 82352,6 млн. Гривень, або 27,09 відсотка ВВП, що нижче рівня 2004 року. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове підвищення рівня доходів до 28,78 відсотка ВВП у 2007 році. Дефіцит бюджету у 2005 році прогнозується у розмірі 555,1 млн. гривень, або 0,18 відсотка ВВП. Фінансування дефіциту бюджету прогнозується за рахунок надходжень від приватизації, рівень яких становитиме 2,1 млрд. гривень. У середньостроковій перспективі планується незначний дефіцит бюджету у 2006 році - 81 млн. гривень та у 2007 році - 104,9 млн. гривень. Видаткова частина зведеного бюджету у 2005 році становитиме 82907,7 млн. гривень, або 27,27 відсотка до ВВП. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове збільшення рівня видатків до 28,81 відсотка ВВП у 2007 році (див. Додаток, табл. 2).

З метою фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей Кабінет Міністрів України визначив такі пріоритети напрямки бюджетних витрат[36]:

· забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;

· охорона здоров'я, освітній та духовний розвиток;

· забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;

· зміцнення екологічної безпеки;

· підтримка суб'єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;

· гармонізація національного правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.

Розділ3. Шляхи та напрями удосконалення фінансової політики

З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин [37].

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацію окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів, міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

Основу фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики [2]:

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає [37]:

- по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного бюджету і державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;

- по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держав в цілому.

Проведенню ефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Податкова політика має спрямовуватися на розв'язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

Необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Націлення податкової політики на підвищення економічної ефективності діяльності господарюючих суб'єктів пояснюється також і тим, що в світовій практиці оподаткуванню не підлягають кошти, що йдуть на подальший розвиток виробництва, випуск високоефективної і конкурентноздатної (насамперед на зовнішньому ринку) продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створює стимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками податків. [28].

Реформування податкової системи і розробка ефективного податкового законодавства - це перше, що необхідно зробити уже найближчим часом.

Основними пріоритетами фінансової політики України слід вважати[12;18;7]:

- посилення контролю за раціональним і ефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів у державі;

- ширше залучення для покриття дефіциту бюджету коштів від розміщення державних цінних паперів і значне скорочення кредитів національного банку, що спрямовуються на цю мету;

- посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур усіх форм власності і в першу чергу державного сектора економіки, для чого розробити відповідні законодавчі акти;

- фінансування із бюджету тільки під державні програми і державні замовлення;

- рішуче здійснення заходів організаторського і економічного характеру по відношенню до державних підприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, застосовуючи повною мірою законодавство про банкрутство;

- продовження роботи із зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і забезпечення фінансової незалежності;

- забезпечення поглибленого реформування податкової системи в напрямку скорочення непрямого оподаткування. У першу чергу це зниження ставок податок на додану вартість і введення прямих податків, зокрема, податків на майно юридичних і фізичних осіб;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

- розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

- розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

- здійснення послідовної і поетапної передачі об'єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємницьких структур, до складу комунальної власності і відповідної зміни джерел фінансування;

- подальше скорочення податкових пільг з метою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок з діючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значення для задоволення потреб держави;

- завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

- забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;

- досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв - високотехнологічного машинобудування та агропромислового комплексу;

- створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;

- вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;

- сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Як вже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи мають органічно доповнювати одна одну в інтересах забезпечення довгострокового економічного зростання.

В України необхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона є об'єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальному плані болісно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемо віднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва, просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то він говорить лише про соціальну спрямованість бюджету; якщо ж Уряд спроможний задіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то він відверто говорить суспільству про необхідність певних зречень сьогодні з гарантією поліпшення стану справ завтра [16].

В Україні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку для здійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвиток народного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьому виникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетної документації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватися окремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремого закону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдяки своїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видатками складовою державних фінансів.

Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави [10].

Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом'якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.

Засобами розв'язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх боргів Уряду можуть стати:

- викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;

- одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.

У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним боргом - викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку з дисконтом, сек'ютиризації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програми розвитку.

Поряд з тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків [10].

Структура власності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.

Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема [31].

Мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це - комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні [16].

Висновки

Отже, державна фінансова політика - система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом [13].

Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв'язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на:

- фінансову стратегію;

- фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга - розв'язання завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Основними напрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:

· сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;

· мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;

· вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини;

· активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної побудови нового господарства;

· вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.

Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи - бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обґрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету [14].

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”

4. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, від 19 червня 2003 року.

5. Рішення Ради Національного банку України № 21 від 17.09.2003 “Про основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік”

6. Бабич В.П., Сало И.В., Государственное управление финансами в рыночной экономике/К: - 1994, с - 49

7. Буковинський С.А., Фінансова стабілізація як основа фінансової політики // Фінанси України, № 4, 1997 р. - с. 3-19

8. Василик О.Д., Теорія фінансів: Підручник - К.: НІОС - 2000, с. 57-64

9. Ван Хорн Дж. К. Основы управления государственных финансов / М.,2001

10. Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України, 2002, № 5 - с. 16-24

11. Вахрин П.И., Немитой А.С., Финансы. Гл. 3 - М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000 - с. 502

12. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій “Фінанси” - Чернівці.: “Ратуша”, 1998 р. с. 53-58

13. Загородній А.Г., Вознюк, Смовженко Т.Г., Фінансовий словник - 4-те видання, випр. Та доп. - К.: Т-во “Знання” КОО; Л.: Вид-во “Львів” - с. 412

14. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України № 5, 1997. С. 36-41

15. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія / Тринадцяте видання / Львів.: “Просвіта” - 1997 р. С. 290-312

16. Лагутіч В., Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України, 2002, № 7, с. 10-16

17. Лаптев С.В., Основы теории государственных финансов, М.: - 2001

18. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога, Державне регулювання економіки / За ред. Д-ра екон. Наук, проф. і акад. АН Вищої школи України І.Р. Михасюка / - Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999 р. С. 164-170

19. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник - 2-ге вид. доп. і перероб. К.: КНЕУ, с 47-73

20. І.О. Петровська, Д.В. Клиновий, Фінанси (з елементами статистики фінансів), навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. С. 18-19

21. Пинзеник В., Шанс, который мы упустили // Зеркало недели, 1997 № 35, с.11

22. Пирожков С.І., Сухоруков А.І., Григоренко О.В., Фінансова політика в Україні та Російський Федерації: порівняння, досвід, проблеми; Монографія / За ред. А.І. Сухорукова - К.: МІУРВ, 2000, с. 64-65, 140

23. Полозенко Д.В., Фінансова політика перехідної економіки // Фінанси України, № 8, 1999 - с. 3-11

24. Романенко О.Р., Фінанси: Підручник - К.: Центр навчальної літератури. 2004 - с. 36-41

25. Финансы / Под ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевской, Б.М. Сабанти. Гл-3 - М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во «Юрант» 2000 - с. 520

26. Фінанси: вишкіл студії, навчальний посібник / За ред. Д.ек.н., проф. Юрів С.І. - Тернопіль: Карт - Баланш, 2002 р. С. 37-38

27. Фінансове право: Підручник / (Алісов Е.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авторського колективу і відп. Ред. Л.К. Воронова - Х.: Фірма “Консули”, 1998 - С. 10-11

28. Фінансово-кредитні важелі державного регулювання економіки: [Ред.кол. Л.І. Даниленко (відп. Ред) та ін.] - К - 2002 - 160 с, 92-95

29. Черняк В., Сколько “украинских” долларов осело за рубежом? Или как повысить эффективность внешней торговли? // Деловая Украина, 1994, № 31, с. 2

30. Юрій С.І., Бескид Й.М., Бюджетна система України: Навчальний посібник: К.: НІОС, 2000 - С. 46

31. Яцюта В.П., Удосконалення фінансової політики // Фінанси України / 2001, № 8, с. 60-66

Додаток

Таблиця 1

Фінансово-валютні показники України до і після грошової реформи 1996 р. [21]

№№	Показники	До реформи	Після реформи
1.	Інфляція середньомісячна, за серпень-липень відповідних років, %	81,0 5,1	17,8 1,4
2.	Зростання ВВП за січень-серпень відповідних років, %	-9,5	-6,9
3.	Зростання промислового виробництва за липень-червень відповідних років (червень - 100%	-4,4	-2,2
4.	Динаміка обмінного курсу доларами за липень-червень відповідних років, %: - номінальний - реальний	-32,8 -26,1	2,2 -13,3
5.	Зміна реальної грошової маси М2 з 1 серпня по 1 червня відповідних років, %	-25,5	23,8
6.	Кредитні вкладення в економіку з 1 вересня по 1 червня відповідних років, %: - номінальний - реальний	40,6 -25,1	46,9 24,8
7.	Середні кредити ставки комерційних банків за липень відповідних років, %	66,3	47,0
8.	Питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 на 2 липня відповідних років, %	82,1	85,3
9.	Коефіцієнт монетизації економіки (відношення грошової маси до ВВП), % І квартал ІІ квартал	11,1 14,6	16,5 17,6
10.	Продано доларів США за червень-червень, млн.	13491	23161
11.	Питома вага бартеру в експорті за січень-червень відповідних років, %	21,2	11,9
12.	Приріст вкладень населення за січень-червень відповідних років, %: - номінальний - реальний	34,7 7,7	36,5 29,5
13.	Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення на 1 серпня відповідних років, %	52,0	61,3

Таблиця 2

Основні фіскальні індикатори 2000-2007 років (Зведений бюджет України відсотків до ВВП)

Показники / Роки / примітка	Доходи	Видатки	Дефіцит (-) Профіцит (+)
2000 / факт	28,88	28,31	0,57
2001 / факт	26,9	27,19	-0,29
2002 / факт	28,04	27,3	0,74
2003 / факт	31,69	29,31	2,38
2004 / проект	27,57	28,88	-1,31
2005 / прогноз	27,09	27,27	-0,18
2006 / прогноз	27,76	27,79	-0,03
2007 / прогноз	28,78	28,81	-0,03