2-й етап: Здійснення контролю за платниками місцевих податків і зборів з боку органів державної податкової служби.

На даному етапі у платника місцевих податків і зборів вже можуть з'явитися проблеми з податковим органом. Підстав для цього чимало: можливі помилки у представленій звітності, проведення документальних перевірок, різні донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій тощо (на цьому питанні більш конкретно зупинимося у наступному розділі курсової роботи). Але кожна претензія податкового органу до платника податку повинна мати правове обґрунтування.

3-й етап: Апеляційне погодження податкових зобов'язань.

За встановленим порядком спілкування між платником податку та податковим органом здійснюється через податкові повідомлення, податкові вимоги, скарги, рішення. Процедура оскарження рішень податкового органу може бути як у межах адміністративного, так і у межах судового оскарження.

На даному етапі платнику податку може бути запропоновано податковий компроміс. З одного боку, це звільняє платника податку від подальших доказів своєї правоти як в адміністративному, так і в судовому порядку. Але право вибору залишається за платником. Після податкового компромісу оскаржувати погоджену суму податкового забов'язання вже не можна.

4-й етап: Відповідальність платника податку.

За непогашення податкових зобов'язань або податкового боргу платник місцевих податків і зборів несе відповідальність відповідно до чинного законодавства. Непогашення платником місцевих податків і зборів податкових зобов'язань або податкового боргу призводить до необхідності застосування з боку податкового органу штрафних санкцій, нарахування пені, заходів адміністративної та кримінальної відповідальності. При цьому, у кожному окремому випадку законодавство України визначає умови, за якими наступає той чи інший вид відповідальності (це питання бяльш конкретно буде розглянуто в наступному розділі).

5-й етап: Застосування до платника місцевих податків і зборів заходів щодо забезпечення погашення податкового боргу або його примусове стягнення.

Заходами примусового стягнення податкової заборгованості є: податкова застава, адміністративний арешт активів, продаж активів, що перебувають у податковій заставі, застосування процедур банкрутства з метою погашення податкового боргу.

Процес адміністрування місцевих податків і зборів містить такі основні складові частини:

- організація обліку платників місцевих податків і зборів в органах ДПС є найважливішою функцією податкової служби, що створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю перерахування місцевих податків і зборів до бюджетів. Дана процедура здійснюється з метою усунення можливості ухилення платників від сплати місцевих податків та зборів.;

- ведення оперативного обліку місцевих податків і зборів в органах ДПС полягає у виконанні таких основних завдань:

відкриття карток особових рахунків платників місцевих податків та зборів;

- відображення в особових рахунках платників інформації про нараховані суми місцевих податків та зборів, відстрочені, розстрочені та сплачені податкові зобов'язання, податковий борг та його погашення, переплати місцевих податків та зборів;

- підведення підсумків в особових рахунках платників місцевих податків та зборів, їх перевірка та закриття;

- формування за даними особових рахунків зведеної інформації в спеціальних реєстрах;

- складання та подання вищестоящим податковим органам звітності про нарахування, надходження, податковий борг та переплату платників з місцевих податків та зборів до бюджету;

-прогнозно-аналітична робота органів ДПС переслідує таку мету - розробка науково обґрунтованих засобів впливу через оподаткування місцевими податками та зборами на економічний стан як окремих підприємницьких структур, регіонів, так і держави в цілому, для збільшення податкових надходжень до бюджету;

- організація справляння та контроль за правильністю нарахування, своєчасним та повним надходженням сум податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів;

- проведення контрольно-перевірочної роботи та притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства. При цьому може здійснюватися як планова, так і позапланова виїзна перевірка, в результаті яких можуть застосовуватися такі види відповідальності (у разі виявлення порушень податкового законодавства): адміністративно-господарські санкції, адміністративна та кримінальна відповідальність;

- стягнення податкового боргу та забезпечення надходжень до бюджету. Орган ДПС завжди дає можливість платнику самостійно сплатити суму податкового боргу. Але якщо платник не погашає свій борг в повному обсязі у визначені законодавством строки, то до такого платника застосовуються заходи примусового стягнення податкового боргу, які були перелічені вище.

Отже, адміністрування місцевих податків та зборів можна розглядати як сукупність відносин між органами ДПС та платниками місцевих податків та зборів щодо забезпечення своєчасної та повної сплати місцевих податків та зборів до бюджетів.

1.2 Еволюція місцевих податків і зборів в Україні

Система місцевого оподаткування в Україні є складовою частиною податкової системи держави та відповідає, в першу чергу, інтересам органів місцевого самоврядування, оскільки розглядається як самостійне джерело доходів місцевих бюджетів.

Початком формування місцевого оподаткування в Україні став прийнятий 20 травня 1993 року Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки та збори", до якого в подальшому було внесено зміни та доповнення. Особливість місцевих податків полягає в тому, що їх встановлення є здебільшого компетенцією місцевих органів влади, що відображає таким чином, самостійність місцевого самоврядування. Метою введення місцевих податків є зміна доходної частини місцевих бюджетів. Окрім того, введення окремих місцевих податків і зборів можливе для повної або часткової компенсації витрат з місцевих бюджетів на такі заходи:

- соціально-культурні;

- заходи з комунального обслуговування населення;

- утримання і розвиток об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури;

оздоровлення екологічного стану місцевості;

Особливості місцевих податків і зборів:

- впроваджуються лише на окремій територіальній одиниці;

- обсяги платежів з місцевих податків і зборів повністю зараховуються до місцевих бюджетів;

- являють собою додаткову статтю доходів місцевих бюджетів;

- впровадження місцевих податків і зборів здебільшого не є обов'язковим і знаходиться виключно у компетенції органів місцевого самоврядування;

- порядок запровадження та стягнення місцевих податків та зборів встановлюється місцевими органами влади, які в певних межах можуть створювати власну податкову політику в регіоні та впливати на ділову активність господарюючих суб'єктів;

- обсяги місцевих податків та зборів на сьогодні займають відносно невисоку питому вагу в доходній частині місцевих бюджетів: від 0,5 до 3,5 % залежно від місцевості.

До місцевих податків належали:

1. Комунальний податок. Платниками даного податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Об'єктом оподаткування є річний фонд оплати праці, що обраховується виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Ставка податку - не більше 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи із розміру НМДГ.

Величину суми сплаченого комунального податку юридичні особи відносили на рахунки витрат (в бухгалтерському обліку) і включають до складу валових витрат (в податковому обліку). Сплата податку здійснювалась щомісяця, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним. Звітний період - квартал та рік. Розрахунки сум комунального податку подавалися за формами, затвердженими ДПА Україн []и та її підрозділами, у строк, визначений для подання квартальної і річної бухгалтерської звітності. Відповідальність за правильність обчислення, повноту справляння і своєчасність сплати або перерахування сум податку до місцевих бюджетів покладалася на платників податку, що є обов'язковою вимогою щодо адміністрування місцевих податків і зборів і для сучасної системи оподаткування.

2. Податок з реклами. Цей податок сплачували юридичні та фізичні особи; об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами; перерахування в бюджет сум податку регулюється місцевими радами. Податок з реклами сплачувався з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку за допомогою рекламних щитів, засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, майна та одягу, інших технічних засобів, за винятком інформації про назву та режим роботи особи на фасаді (вивісці) біля входу (в'їзду) та інформації про продукцію у вітрині споруди, в якій ця особа займає приміщення. Граничні розміри ставок податку не повинні перевищувати:

0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

Розмір суми сплаченого податку юридичні особи відносили на рахунок витрат (в бухгалтерському обліку) та включають до складу валових витрат (в податковому обліку); громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності - включають до складу витрат; інші громадяни -- сплачують за рахунок особистих доходів. Звітний період по сплаті податку встановлюється місцевими Радами Народних Депутатів. Строк сплати податку рекламодавцями - під час сплати послуг за становлення та розміщення реклами. Строк перерахування податку до місцевого бюджету організаціями, що стягують податок - щодекадно до 15 та 25 числа поточного місяця відповідно за першу і другу декади та до 5 числа наступного місяця - за решту днів звітного місяця. Відповідальність за правильність обчислення, повноту та своєчасність сплати і перерахування до місцевих бюджетів коштів від сплати податку з реклами покладається на платників податку [22, с.386].

3. Збір за парковку автотранспорту. Платником збору є юридичні та фізичні особи, оподаткування здійснюється одноразово під час паркування. Розмір податку не повинен перевищувати 3% НМДГ в спеціально обладнаних місцях та 1% НМДГ у відведених місцях. Даний збір сплачується водіями на місці паркування. Перерахування даного збору в бюджет регулюється місцевими радами [33, с.345].

4. Ринковий збір сплачують юридичні особи усіх форм власності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари на ринку. Об'єктом оподаткування ринковим збором є торгове місце на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків. Ринковий збір утримується з платника до початку реалізації товарів і сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 % НМДГ для громадян і трьох мінімальних зарплат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару).

До місцевого бюджету зараховується 100% ринкового збору [20].

5. Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30% НМДГ на час оформлення ордера на квартиру. Даний збір сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом, який засвідчує сплату збору, є квитанція, видана установою банку.

Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

6. Збір з власників собак сплачують особи - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір з власників собак справляється за кожен рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10% НМДГ на час нарахування збору. Облік платників збору з власників собак проводиться органами житлово-комунального господарства [33, с.].

7. Курортний збір сплачують громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10% НМДГ Від сплати курортного збору звільняються:

діти віком до 16 років;

інваліди та особи, що їх супроводжують;

учасники Великої Вітчизняної війни;

воїни-інтернаціоналісти;

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;

чоловіки віком 60 років і старші та жінки віком 55 років і старші.

Курортний збір справлявся з платників за місцем їх тимчасового проживання. При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється. З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справляється не пізніше як у триденний термін від дня прибуття. З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів, що встановлюють цей збір.

8. Збір за участь у бігах на іподромі сплачують юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 3-х НМДГ за кожного коня. Збір стягується адміністрацією іподромів до початку змагань [20, с.78].

9. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі являє собою відсоткову надбавку до плати, визначеної за участь у грі. Даний збір сплачують учасники гри на тоталізаторі на іподромі (як правило - фізичні особи). Граничний розмір збору не повинен перевищувати 5% плати від суми цієї надбавки. Сума вказаного збору справляється адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

10. Збір за виграш на бігах справляється адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

Платниками збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Об'єктом вказаного збору є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея. Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за 3 дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї.

11. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі є платою за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях та справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 НМДГ для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і 1 НМДГ в день - за одноразову торгівлю. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право.

12. Збір за право на використання місцевої символіки. Місцева символіка - герб міста або іншого населеного пункту, назва або відображення архітектурних, історичних пам'яток. Платники збору - юридичні особи і громадяни, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, а з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - 5 НМДГ [19, с.13].

13. Збір за право проведення кіно- і телезйомок сплачубть комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір даного збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Таким чином, загальна кількість місцевих податків і зборів в Україні становила 14. До основних місцевих податків і зборів відносилися: податок з реклами, комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і ринковий збір. Проте лише за рахунок двох з них - комунального податку та ринкового збору - забезпечувалося надходження близько 3/4 коштів від місцевого оподаткування. А якщо враховувати, що в цілому питома вага місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів України за 2004-2005 роки досягала 3-4 %, то про фіскальне значення більшості з них годі і говорити. Як свідчила практика справляння місцевих податків і зборів в Україні, найбільш перспективними видами, з точки зору можливості введення і по обсягах надходжень, були комунальний податок, ринковий збір, збір за з паркування автотранспорту, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Але можливості, закладені в цих платежах, а саме наявність потенційних платників і об'єктів оподаткування, нажаль, використовувалась не в повній мірі. Отже, органи місцевого самоврядування можуть самостійно встановлювати та визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку, визначеного законодавством, та в межах встановлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові ставки оподаткування, повністю відміняти окремі місцеві податки та збори або звільняти від їх сплати окремі категорії платників та надавати відстрочку (розстрочку) зі сплати місцевих податків та зборів. Сучасний стан у сфері вітчизняного місцевого оподаткування характеризується всеохоплюючою регламентацією з боку центрального уряду дій органів місцевого самоврядування, відсутністю у місцевих рад самостійних прав із запровадження місцевих податків і зборів та визначення ставок оподаткування. До складу місцевих належали мало вагомі за своїм значенням податки і збори (з позицій фіску та макроекономічного впливу на економіку), які ні за яких умов не здатні були забезпечити органам місцевого самоврядування надходжень, необхідних їм для нормального функціонування і виконання покладених на них завдань. Тому, в наступному розділі проведемо подальше дослідження проблем регулювання місцевого оподаткування та проведемо аналіз обґрунтування місцевих податків і зборів, запроваджених у дію із набуттям чинності Податкового кодексу України.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ АДМІНІСТРУВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ

2.1 Оцінка обґрунтування впровадження місцевих податків та зборів

Одним із важливих завдань, що стоять перед державою, є створення ефективної системи оподаткування, що дасть змогу гармонізувати інтереси держави і платників податків, знизити рівень податкового навантаження та майнової нерівності в суспільстві. Реалізувати означені цілі є новий Податковий кодекс України як початковий крок на шляху системних змін.

Складовою системи оподаткування є місцеві податки і збори. Для України характерною є мала частка власних доходів. На відміну від України, у CШA за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Великобританії - 36%, Франції - 45% [36, с.78].

Побудова дієвої моделі економіки ринкового типу вимагає дальшого теоретичного обґрунтування та практичного визначення місця і ролі місцевого оподаткування в економічній системі держави.

Із прийняттям Податкового кодексу виникла потреба в більш детальному аналізі нововизначених місцевих податків і зборів. З 1 січня 2011 року із прийняттям Податкового кодексу України справляються не 14, а лише 5 місцевих податків і зборів. А саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться з 01.01.12 р.); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. Це дозволяє частково підвищити регулюючий потенціал податкової системи за рахунок скорочення переліку місцевих податків і зборів, але слід зауважити, що більшість із визначених у кодексі місцевих податків і зборів дублюють або об'єднують дію вже існуючих: так, наприклад, туристичний збір є об'єднанням готельного (справлявся до 01.01.04 р.) та курортного зборів, а в зборі за місця для паркування транспортних засобів змінено елементи оподаткування.

Однією з проблем чинної системи оподаткування є низька частка надходжень від справляння місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів України. Відповідно до статистичних матеріалів номінальна сума надходжень від місцевих податків і зборів зростає, а частка їх у загальній структурі доходів місцевих бюджетів зменшується. Так, 2004 року частка місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів становила 1,77% (0,5 млрд. грн.), а 2009 - 0,61% (0,8 млрд. грн.), тобто номінально сума зросла в 1,6 разу, тоді як щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів зменшилася майже в 3 рази. Таке номінальне зростання відбувається передусім за рахунок інфляційних процесів [16].

Згідно з Податковим кодексом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності є обов'язковими для встановлення місцевими радами.

Щодо збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, то місцевим радам надано право самостійно вирішувати питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо їх встановлення. Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється. Порядок зарахування податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається згідно з Бюджетним кодексом України.

Сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків і зборів. До повноважень сільських, селищних, міських рад належать зокрема, установлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених відповідними законодавчими актами; визначення переліку податкових агентів щодо туристичного збору.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є принципово новим для української практики. Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, зокрема нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості [3].

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, а базою оподаткування - житлова площа об'єкта житлової нерухомості. При цьому база оподаткування зменшується: для квартир - на 120 м², для житлових будинків - на 240 м² .

Згідно з Податковим кодексом з 1 січня 2011 року до внесення змін до вищезгаданого кодексу оподаткування суб'єктів малого підприємництва здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ) з урахуванням деяких особливостей. Так, якщо до 01.01.2011 р. Держказначейство розподіляло перераховані платниками суми єдиного податку у пропорціях, установлених статтею 2 Указу: до місцевого бюджету (43%), на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (15%) та до Пенсійного фонду (42%), то тепер такий розподіл не проводиться.

Починаючи з 01.01.2011 р. платники сплачують єдиний податок на рахунок відповідного бюджету тільки в розмірі 43% від загальної суми єдиного податку, як це встановлено статтею 2 Указу, а решту самостійно перераховують у вигляді єдиного соціального внеску в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" [6].

Порядок обрахунку та сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначено статтею 267 розділу XII Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Туристичний збір, визначений статтею 268 Податкового кодексу, є поєднанням курортного та готельного зборів. Базою справляння цього збору визначено Податковим кодексом як вартість усього періоду проживання (ночівлі). Відповідно до Декрету розмір курортного збору становив 10% неоподаткованого мінімуму за весь період проживання, а готельного - не більше 20% добової вартості проживання, тоді як відповідно до Податкового кодексу ставка туристичного збору становить 0,5-1% від бази справляння збору. Звітність за туристичний збір подається, як і звітність за збір за місця для паркування транспортних засобів, щокварталу [3].

Отже з прийняттям Податкового кодексу скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі відсутньою фіскальною віддачею.

Податковий кодекс забезпечує регулювання справляння принципово нового податку - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно із Бюджетним кодексом та законами України про Державний бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Податковий кодекс фактично відновив сплату готельного збору (скасованого з 1.01.2004 р.), об'єднавши його з курортним збором, упровадивши справляння туристичного збору. Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу зараховується до доходів місцевих бюджетів. Чинна система місцевого оподаткування не забезпечує фінансової автономії та незалежності місцевого самоврядування.

2.1 Вплив місцевих податків і зборів на формування фінансових ресурсів регіону

Останніми роками в Україні існує гостра проблема щодо формування фінансових ресурсів регіону. Місцеві бюджети сформувалися разом із виникненням органів місцевої влади, і тому значний вплив на їх функціонування має державний устрій та національні особливості організації місцевого самоврядування. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території. Згідно зі ст. 43 Конституції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють контроль за їх виконанням;

- затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх виконанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи [15, с.102].

Як зазначалось неодноразово Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляється в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальних за порушення податкового законодавства [3]. Не зважаючи на досить значний перелік місцевих податків і зборів, вони не відіграють значної фіскальної ролі у формуванні місцевих бюджетів. Їхня питома вага складає менше 3% сукупних доходів місцевих бюджетів України [17]. Для бюджетів більшості областей країни характерною є висока питома вага в доходах бюджетних трансфертів. Забезпечення незалежності органів місцевого самоврядування значною мірою визначається рівнем їх фінансової самостійності, в досягненні якої важливу роль повинно відігравати місцеве оподаткування.

Як свідчить аналіз статистичних даних, надходження місцевих податків і зборів за Як свідчить аналіз статистичних даних, надходження місцевих податків і зборів за 2004 - 2009 роки зросли на 45,6% і 2009 року становили 808,6 млн. грн. (рис.2. 1) [17].

Рис.2. 1 Динаміка місцевих податків і зборів за 2004 - 2009 роки та їх частки в доходах місцевих бюджетів

Як видно з рис. 2.1, починаючи з 2004 року динаміка надходжень місцевих податків і зборів має зростаючу тенденцію до 2008 року, але їх частка у структурі доходів місцевих бюджетів відображає спадну тенденцію з 2,9% у 2004 році до 1,3% у 2009 році.

Структура місцевих податків і зборів протягом 2004-2009 років зазнала деяких змін, а саме: збільшення питомої ваги ринкового збору на 5,8%, збору за припаркування автотранспорту - 2,4%, податку з реклами - 2,1%, збору за право використання місцевої символіки - 0,8% (рис. 2.2) [16, 17].

Рис. 2.2. Структура місцевих податків і зборів

Що стосується інших місцевих податків і зборів, то вони відіграють досить незначну роль у формуванні доходів місцевих бюджетів. Обсяг їх надходжень у 2009 р. становив лише 0,4% від загального обсягу надходжень місцевих податків і зборів [14, с.215].

Розглянемо надходження місцевих податків і зборів в місті обласного підпорядкування Полтавської області - м. Кременчук (рис. 2.3) [23]

Рис. 2.3. Динаміка надходжень місцевих податків і зборів та їх частки в доходах до бюджету м. Кременчука за 2004-2010 рр

Надходження місцевих податків і зборів у Кременчуці у 2010 році становили 504,7 тис. грн., що на 59,1 тис. грн. (13,3%) більше порівняно з 2004 роком. Характерно, що питома вага місцевих податківі зборів, складає 3,2% у 2004 році і 1,2% у 2010 році.

У 2010 році частка цих надходжень у доходах бюджету м. Кременчука знизилася на 2% порівняно з 2004 роком.

Варто зазначити, що відносно до всіх місцевих бюджетів України, місцеві податки і збори м. Кременчука становили лише 0,8% у 2004 р., а у 2009 р. - 0,6% [16, 17].

Зобразимо структуру місцевих податків і зборів за їх видами, яка дасть змогу оцінити їх вплив на формування фінансових ресурсів м. Кременчука протягом 2004-2010 років (табл.2.1)

Таблиця 2.1 Структура місцевих податків і зборів у м. Кременчуці [23]

Спираючись на дані табл. 2.1, можна стверджувати, що значне місце посідають ринковий збір, частка якого зросла на 8,4% порівняно з 2004 роком і комунальний податок, за яким спостерігається спадна тенденція. Інші види цих платежів займають незначну частку в податкових надходженнях, а тому, місцеві податки і збори не впливають повною мірою на формування фінансових ресурсів регіону.

На сучасному етапі в Україні існує низка проблем, які не дозволяють місцевим податкам та зборам приймати головну участь у формуванні доходів

місцевих бюджетів:

- надмірні витрати на адміністрування;

- складність процедури оподаткування;

- обмеження прав місцевої влади щодо встановлення і сплати місцевих платежів;

- нераціональний розподіл повноважень місцевих органів влади на делеговані й власні завдання та функції, які призводять до зменшення ефективності та рівня відповідальності місцевого самоврядування за використання бюджетних коштів;

- пряме втручання органів державної влади у діяльність органів місцевого самоврядування.;

- нерозвиненість самооподаткування як альтернативної форми надходжень до місцевого бюджету [22, С. 49-50.];

- фіскальна функція місцевих податків і зборів має другорядне значення, що призводить до зменшення питомої ваги в доходах місцевих бюджетів.

Отже, на нашу думку, для підвищення ролі місцевого оподаткування у формуванні фінансових ресурсів регіону доцільно:

- розробити механізм адміністрування податку на нерухомість як одного із найперспективнішого у фіскальному значенні місцевих податків;

- включити до складу місцевих податків і зборів податок з доходів фізичних осіб і плату за землю, які є бюджетоутворюючими в доходах місцевих бюджетів;

- покращити податковий менеджмент у сфері місцевих податків і зборів, акцентуючи увагу на посиленні фінансового контролю

3.1 Вплив місцевого самоврядування на систему місцевих фінансів європейських країн

Ефективна система місцевого самоврядування має велике значення для соціально-економічного розвитку регіону. Вона сприяє розмежуванню владних повноважень та підвищенню якості послуг, що надаються громадянам. Система місцевих фінансів має вирішальне значення для досягнення економічних та політичних завдань. Обсяг повноважень органів місцевого самоврядування в значній мірі залежить від наступних факторів.

1) який спектр публічних послуг вони фінансують;

2) чи їх доходи співвідносяться з їх повноваженнями;

3) які повноваження вони мають в частині формування місцевих бюджетів та визначенні обсягів видатків щодо фінансування їх повноважень (послуг, які надаються громадянам);

4) чи вони можуть самостійно встановлювати ставки місцевих податків і зборів.

Термін "місцеві влади" використовується для визначення різних рівнів (регіонального, районного, міського, муніципального, селищного тощо)

Існує широкий спектр повноважень органів місцевого самоврядування у різних країнах. У більшості країн місцеві органи влади несуть відповідальність за те, що часто називається "комунальними послугами": місцеві дороги та освітлення, водопостачання, управління відходами, утримання спортивних споруд, цвинтарів, соціального житла тощо. Що змінюється в значній мірі, так це ступінь відповідальності місцевих влад за соціальну сферу, в першу чергу, це питання освіти, охорони здоров'я і соціальної допомоги. У деяких країнах усі ці повноваження фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, в інших витрати розподіляються між різними рівнями влади, а в окремих випадках усі витрати покриваються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Різний рівень повноважень органів місцевого самоврядування у соціальній сфері спричиняє одну з основних відмінностей у характері та масштабах децентралізації. Без фінансування цих повноважень витрати місцевих влад навряд чи перевищуватимуть 5-6% ВВП. Повноваження у сфері освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги можуть значно підвищити цей показник, що має значний вплив на фінансову автономію місцевих влад. Реалізація згаданих повноважень у соціальній сфері, як правило, значною мірою залежить від державних субвенцій, адже можливості фінансування цих видатків за рахунок виключно місцевих податків є досить обмеженою.

Європейська хартія місцевого самоврядування значну увагу приділяє питанням фінансування повноважень місцевих органів влади, зокрема за рахунок власних податків [25, с.136]. Термін "місцеві податки" включає ресурси, які: (1) надходять до бюджетів органів місцевого самоврядування, на території яких збираються відповідні податки або (2) можуть в деякій мірі відрізнятись між різними категоріями місцевих влад (в залежності від свободи їх дій, податкових ставок тощо).

Місцеві податки відіграють важливе значення, а саме: [ 25, с.139]:

1) повноваження змінювати ставки податків дозволяють місцевим органам влади пристосовувати рівні їх витрат до місцевих потреб і інтересів