1. захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

2. забезпечення того, щоб ринки фінансових інструментів були справедливими, ефективними і прозорими;

3. зниження системних ризиків. [17]

Принципи, що стосуються регуляторів.

Обов`язки регуляторів повинні бути зрозумілими і об`єктивно визначеними. Регулятори повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітним у здійснюванні своїх функцій і повноважень. Регулятори повинні мати достатні повноваження, належні ресурси і здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження. Регулятори повинні засвоїти чіткі і послідовні процеси регулювання. Штатні працівники регуляторів повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти конфіденційності.

Принципи саморегулювання.

Режим регулювання повинен належним чином використовувати саморегулівні організації (СРО), які виконують деякі обов`язки, пов`язані з прямим наглядом, у своїх відповідних сферах компетенції у мірі, що відповідає розміру і складності ринків. СРО повинні знаходитися під наглядом регуляторів і додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснювання своїх повноважень і делегованих обов`язків.

Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

Регулятори повинні мати широкі повноваження у сфері ревізій, розслідування і нагляду. Регулятори повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування. Регулятивна система повинна забезпечувати ефективне і надійне використання повноважень з ревізій, розслідування, нагляду і правозастосування, а також реалізацію ефективної програми виконання норм.

Принципи співробітництва в регулюванні.

Регулятори повинні мати право ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятори повинні створити механізми надання інформації, які визначатимуть, коли і як вони будуть ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятивна система повинна передбачати надання допомоги іноземним регуляторам, яким необхідно робити запити під час виконання своїх функцій і здійснювання повноважень. Принципи для емітентів цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Повинно проводитися повне, вчасне і точне розкриття фінансових результатів та іншої інформації, яка є істотною для прийняття рішень інвесторами та споживачами фінансових послуг. Ставлення до власників цінних паперів та інших фінансових інструментів у емітента повинно бути справедливим і неупередженим. Стандарти обліку та аудиту повинні бути високого, світового рівня.

Принципи для інститутів колективного інвестування .

Регулятивна система повинна встановлювати стандарти для ліцензування і регулювання інститутів колективного інвестування та їх керуючих і інвестиційних радників. Регулятивна система повинна передбачати правила, що визначатимуть юридичну форму і структуру інститутів колективного інвестування, а також відокремлення і захист активів інвесторів. Регулювання повинно вимагати розкриття інформації, як це визначено у принципах для емітентів, яке є необхідним для оцінювання придатності інститутіви колективного інвестування для даного інвестора і ступінь зацікавленості інвестора у цьому інституті. Регулювання повинно забезпечити те, щоб була придатна і відкрита основа для оцінювання активів, ціноутворення і викупу паїв в інституту колективного інвестування.

Принципи для ринкових посередників.

Регулювання повинно передбачати мінімальні стандарти допуску для ринкових посередників. Повинен бути у наявності стартовий і робочий капітал та інші доцільні вимоги до ринкових посередників. Від ринкових посередників слід вимагати додержування стандартів внутрішньої організації і операційної поведінки, які скеровані на захист інтересів клієнтів і відповідно до яких, керівництво посередника бере на себе першочергову відповідальність за ці питання.

Повинні бути у наявності процедури вживання заходів щодо банкрутства ринкового посередника для того, щоб звести до мінімуму збитки і шкоду для інвесторів і знизити системний ризик.

Принципи для вторинного ринку.

Створення систем торгівлі фінансовими інструментами, у тому числі організаторів торгівлі на фондовому ринку, повинно підпорядковуватися регулятивному затвердженню і нагляду. Слід проводити постійний регулятивний контроль організаторів торгівлі фінансовими інструментами, який повинен бути скерований на забезпечення того, щоб цілісність торгівлі підтримувалася за допомогою справедливих і об`єктивних правил, що підводять до відповідної рівноваги потреби різних учасників фінансового ринку.

Регулювання повинно сприяти прозорості торгівлі фінансовими інструментами. Регулювання повинно бути побудовано так, щоб виявляти і не допускати маніпулювання ринком та інших прийомів недобросовісної торгівлі. Регулювання повинно намагатися забезпечити належний контроль активних операцій, що ставлять під ризик значну частину капіталу, ризику невиконання зобов`язань і підриву ринку.

Система клірингу і розрахунків операцій з фінансовими інструментами повинна підлягати регулятивному нагляду, і бути побудована так, щоб забезпечити її справедливість, ефективність і результативність, а також так, щоб вона знижувала системний ризик.

Розділ 3. Перспективи розвитку ринку фінансових послуг України та його

Як відомо трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилось питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Одним із найбільш перспективних напрямків залучення фінансових ресурсів, та відповідно, розвитку визначеного сегменту фінансового ринку є позики на міжнародних ринках капіталу.

Інтерес іноземних інвесторів до українських казначейських векселів виник у 1996 р. і протягом певного періоду стабільно зростав. Як результат у перші сім місяців 1997 р. ринок казначейських векселів став основним джерелом фінансування бюджету. Протягом цього періоду резидентами та інвесторами-нерезидентами купувалося в середньому на 800 млн. грн.. казначейських векселів на місяць. З часом, у зв'язку зі зростанням у світі недовіри до економік перехідного періоду, цей інструмент став менш привабливим для інвесторів, і вони почали залишати цей ринок або виявляли інтерес лише до операцій хеджування. Це спонукало Україну шукати виходу на міжнародні ринки капіталів.

Уперше Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн. дол. США під 12% річних. Незважаючи на нестабільність міжнародних ринків капіталу, Україні в жовтні 1997 р. знов вдалося залучити додатково 99 млн. дол. США за фідуціарною позикою під 10% річних, організованою через Chase Manhattan Bank. Додатково протягом цього року Україна отримала 310 млн. дол.. у вигляді позики від міжнародних організацій. Залучених коштів практично вистачило для покриття виплат за іноземними борговими зобов'язаннями на суму 680 млн. дол. США. Нетто-показник фінансування за рахунок зовнішніх джерел становив у 1997 р. тільки 5% загального розміру дефіциту. [12, c.154]

Протягом першої половини 1998р. Україні вдалося залучити ще 1,1 млн. дол. США на міжнародних ринках капіталів. У лютому країна розмістила 3-річні єврооблігації на суму 750 млн. німецьких марок під 16% річних, у березні - 2-річні єврооблігації на суму 500 млн. екю під 14,75% річних, у квітні - другий транш лютневих єврооблігацій на 260 млн. німецьких марок із 3-річним строком погашення під 14,9% річних. Залучені кошти пішли на покриття платежів за зовнішніми борговими зобов'язаннями і забезпечили тимчасове полегшення бюджету в той час, коли надходження коштів від операцій з казначейськими векселями значно скоротилися.

Упродовж 1998 р. операції на ринку казначейських векселів зменшилися удвоє. Місцеві банки та нерезиденти, занепокоєні нестабільністю фінансової позиції, неохоче купували казначейські векселі, і уряд був змушений перекласти фінансування бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу на НБУ.[23, c.401]

Проте, слід відзначити, що вся діяльність України на міжнародних ринках капіталів спрямована на залучення зовнішніх фінансових позик, які використовуються здебільшого для забезпечення поточних потреб, тобто просто „проїдаються”, збільшуючи обсяги заборгованостей і таким чином створюючи підґрунтя для виникнення в майбутньому перешкод економічному зростанню, замість сприяти орієнтованому на перспективу розвиткові економіки.

Україна поки що не може забезпечити надходження значних коштів від зовнішньоекономічної діяльності. Найреальнішими джерелами інвестування української економіки слід вважати кошти населення, прямі іноземні інвестиції та кредити міжнародних фінансових організацій, окремих держав та суб'єктів господарювання. Певною мірою тут можна розраховувати також на надходження від приватизаційної діяльності та на повернення коштів, що перебувають за кордоном, якщо для цього будуть створені певні умови.

Фінансовий ринок держави еволюційне проходить етапи свого формування. Ринок банківських послуг і банківський сектор у цілому, переживають значну реформу. Небанківські фінансові послуги та установи які їх надають, сьогодні або лише розвиваються, або не існують, або не працюють на широку громадськість. В цьому контексті, для подальшого розвитку фінансового сектору країни, постає нагальна проблема створення ефективної наглядової системи.

Система ефективного нагляду за діяльністю фінансових установ повинна визначати:

· передумови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобов'язань кожного учасника ринків фінансових послуг;

· ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло фінансових установ, охоплених наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінки власності фінансової установи, ділових якостей його керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану установи на майбутнє;

· пруденційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто вимоги щодо обов'язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі ризиків фінансової установи; ведення нею ефективної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами та інвестиціями; лімітів для обмеження ризику; наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту;

· методики поточного регулювання, яка органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і передбачає постійні контакти з керівництвом фінансової установи, створення ефективної системи збору, розгляду й аналізу пруденційних звітів та статистичних даних;

· вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан фінансової установи;

· повноваження, які дозволяють органам нагляду вживати адекватні виправні заходи щодо фінансової установи в разі порушення ним пруденційних вимог здійснення діяльності, чинного законодавства або створення ситуації, яка загрожує інтересам інвесторів та/або вкладників;

· міжнародні фінансові операції - нагляд за діяльністю фінансових установ за межами України та обмін інформацією із іноземними та міжнародними організаціями по регулюванню та нагляду за діяльністю фінансових установ. [11]

Висновок

Узагальнюючи викладений в курсовій роботі матеріал зрезюмуємо основні положення роботи. Так, до фінансових ринків можна віднести ряд взаємодоповнюючих та взаємопов'язаних між собою ринків. Це зокрема кредитні та валютні ринки, ринки цінних паперів та ринки строкових контрактів. Терміни "кредитний ринок", "валютний ринок", "ринок фінансових послуг" або “ринок цінних паперів” є лише узагальнюючими. У міжнародній практиці дефініції:

· money market - грошовий або кредитний ринок,

· rates and bond market - ринок прав та облігацій,

· currencies market - валютний ринок,

· commodities market - ринок строкових контрактів,

· securities market -- ринок цінних паперів,

· stock market (exchange) - дослівно біржа акцій але не “фондова біржа” застосовуються, як правило, для визначення торгової системи або майданчика.

При цьому ринок - це конкретне місце, де можна купити або продати певний товар. Для узагальнення - застосовують ті ж самі дефініції у множині - “markets” - ринки.

Однією з головних цілей таких ринків є створення умов для забезпечення якнайбільшого укладання угод із допущеним до торгів товаром або фінансовим інструментом, що призводить до мінімізації ціни на певний товар або фінансовий інструмент. Іноді ринки можуть також виконувати і функцію виконання укладених угод. Сукупність таких ринків загалом і складає фінансові ринки. Окремою проблемою в українському законодавстві є невизначеність функцій організатора торгівлі. Суть проблеми полягає у процедурі фіксації факту укладання угоди у організатора торгівлі. Участь організатора торгівлі або відсутність його участі в процесі укладання угоди визначає буде чи не буде цей організатор торгівлі приймати участь у процедурах, пов'язаних з виконанням угоди. Дії організатора, який не приймає участі в процедурі фіксації факту укладання угоди, зводяться тільки до надання інформаційних послуг.

Отже, в розвинутих країнах під ринком розуміється конкретна юридична особа, яка є організатором торгівлі і забезпечує укладання угод щодо певних товарів, коштів або фінансових інструментів. При цьому товар або фінансовий інструмент, з яким укладаються угоди на ринках, може мати майновий характер та повинен бути дискретним і стандартизованим.

Застосовуючи поняття “кредитний або валютний ринок” маємо уявити систему, за допомогою якої укладаються і фіксуються угоди щодо кредитних ресурсів або валюти. “Ринок цінних паперів” це біржа цінних паперів або торгово - інформаційна система. Нажаль, важко знайти аналогію поняттю “фондовий ринок” або поняттю “біржовий та позабіржовий ринок”, яке можна було б перекласти як “ринковий ринок та поза ринковий ринок”. На наш погляд, невизначеності, неточності або двозначності можуть мати достатньо негативний вплив на таку точну сферу діяльності як фінансова індустрія.

Фінансова індустрія складається не тільки з ринків. Угоди щодо купівлі - продажу товарів, коштів, цінних паперів можуть укладатися і не на ринках. Для Україні, наприклад, ця обставина має принципове значення, оскільки певні фінансові інструменти (зокрема, цінні папери) знаходяться в обігу переважно поза межами ринків.

Оскільки управління ринковим господарством здійснюється через фінанси, державне регулювання фінансової індустрії має досить важливий вплив на формування ринкової економіки в країні. Глобальні тенденції розвитку світової економіки вимагали здійснити поступове реформування регулюючих функцій щодо фінансової індустрії. Швеція, Данія, Англія, США, Франція, Японія, Австралія та багато інших країн світу визнали за необхідне реформування органів, що регулюють фінансову індустрію. Директива ради ЕС 93/22 “Про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів” (1993), Закон Великої Британії “Про фінансові послуги та ринкову діяльність” (1998), Закон США “Про модернізацію фінансових послуг”(1999), Закон Франції “Про модернізацію фінансової діяльності ”(1996) - тільки частина законодавчих актів, що прийняті з метою розвитку фінансової індустрії.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням фінансової індустрії - одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою. Перехід до ринкових відносин та економічні реформи не є самоціллю. Це лише інструменти, що мають забезпечити сталий розвиток української економіки. Відкрита експортно орієнтована ринкова економіка, моделі якої успішно реалізовані в розвинутих країнах, є добрим взірцем для національних економічних стратегій країн з перехідними економічними системами, таких як Україна. Трансформація економіки в Україні іде саме в напрямі відкритості економіки, інтернаціоналізації виробництва та фінансової індустрії.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року;

3. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року;

4. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року.

5. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року;

6. Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року;

7. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року.

8. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року;

9. Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 року;

10. Закон України “Про здійснення контролю за сплатою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування” від 21 травня 1999 року.

11. Барабащук О.М. Ринок фінансових послуг в Україні // Економіка і фінанси, №2, 2004р., с.17-19

12. Браун С. Іноземна допомога на практиці., К.: КНЕУ, 2002. - 241с.

13. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2000. - 416с.

14. Ганжа Н.Н Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений., М.: Финансы и статистика, 2002. - 420с.

15. Звонова Е.А. Международное внешнее финансирование в современной экономике., М.: МБК, 2000. - 235с.

16. Киреев А. Международная экономика., М.: БисК, 1998. - 217с.

17. Ковтун Г.Н Проблеми регулювання ринку фінансових послуг в Україні // Економіка і фінанси, №7, 2003р., с.15-18

18. Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка., К.: Діло, 2001. - 379с.

19. Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці., К.: Діло. - 2002. - 324с.

20. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под. ред. Красавиной Л.Н., М.: Финансы и статистика, 2000. - 297с.

21. Мировая экономика: учебник / под. ред. А.С. Булатова., М.: Скифы, 1999. - 455с.

22. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты., М.: Финансы и статистика, 2003. - 386с.

23. Міжнародні фінанси / за ред. Рогача О.І., К.: Либідь, 2003. - 784с.

24. Рогач О., Шнирков О. Транс націоналізація світового господарства та перехідні економіки., К.: Либідь, 1999. - 319с.

25. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій., К.: Діло, 2000р., 318с.

26. Хорн Дж. К. Ван. Основы управления финансами. М., 1996. - 674с.

27. Шеремет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник., К.: Либідь, 544с.

28. Энг М.В., Лис Ф.А., Мауер Л. Дж. Мировые финансы., М.: Финансы и статистика, 2004. - 655с.

Додатки

Джерело: ДКЦПФР