Розробка шляхів покращення фінансового стану ТОВ "ЕйСіДжі"

Z(2005) = 1,2*0,99-0,18+0,89-0,06+21,76=23,59

Z(2006) = 1,1-0,19+0-0,17+11,4=12,14

За моделлю Альтмана імовірність банкрутства визначається наступним чином [6]:

а) до 1,8 - дуже висока

б) від 2,8 до 2,9- можлива

в) від 1,81 до 2,7 - висока,

г) понад 3,0 - дуже низька.

Отже , згідно моделі Альтмана банкрутство підприємству не загрожує, оскільки розраховані значення коефіцієнтів більше 3.0.

Модель Спрінгейта передбачає розрахунок інтегрального показника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за такою формулою:

Z= 1,03X₁ +3,07X₂ + 0,66X₃ + 0,4X_4,

Якщо Z 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом 12.

Z(2005)=1,03(847,4/849,1)+3,07(353,1/849,1)+0,66(353,1/954,3)+0,4(15365,2/849,1) = 9,75;

Z(2006)=1,03(1621,7/1726,7)+3,07(-295,1/1726,7)+0,66(-295,1/2464,1)+0,4(15276/1726,7)= 3,88.

З розрахунків бачимо, що підприємство не є банкрутом, оскільки розраховані значення коефіцієнтів більше 0,862.

Розрахуємо інтегральний показник фінансового стану згідно Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіціара [4].

Оскільки дискримінантні моделі оцінки фінансового стану різні за групами видів економічної діяльності, для розрахунку інтегрального показника має такий вигляд:

Z = 0,804X₁+1,16X₂+0,108X₃+1,123X₄+0,292X₉+0,163X₁₀-2,115,

Z(2005)=0,804*0,88-1,16*0,12+0,108*20,78+1,123*0,014+0,292*0,3+0,163*12,5-2,115=2,6;

Z(2006)=0,804*0,66-1,16*(0,43)+0,108*11,86+1,123*0,015-0,292*0,26+0,163*9,3-2,115=0,7.

Отже, розраховані показники звіряємо з таблицею інтерпретації значень інтегрального показника фінансового стану бенефіціара [4]. В 2005 році розрахований показник більше за 0,83, що відповідає характеристиці - стійкий фінансовий стан. В 2006 році розрахований показник знаходиться в зоні від -1,63 до 0,83, що відповідає характеристиці - зона невизначеності з позитивною динамікою. Можемо зробити висновок про нормальний фінансовий стан підприємства ТОВ «Автосервіс» в 2005 році і про його погіршення в 2006 році.

Для комплексної оцінки підприємства можна розрахувати абсолютні показники фінансової забезпеченості. Це показники, які характеризують забезпеченість активів джерелами їх формування. Джерела формування запасів визначають три показника [6]:

1. Наявність оборотного (робочого) капіталу (ВОК).

2. Наявність довгострокових джерел формування запасів (ДДЗ). Проте довгострокові зобов'язання не повинні брати участь у формуванні запасів.

3. Величина загальних джерел формування запасів (ДФЗ).

Таким чином, кожний наступний показник визначається на базі попереднього.

Цим трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показника забезпеченості запасів джерелами їх формування:

1. Надлишок(+) або нестача(-) оборотного(робочого) капіталу.

2. Надлишок(+) або нестача(-) власних та довгострокових позичених джерел формування запасів.

1. Надлишок(+) або нестача(-) загальної величини основних джерел формування запасів.

Розрахуємо показники і зведемо до таблиці (Табл..2.10).

Таблиця.2.10. Показники формування і забезпеченості запасів ТОВ «Автосервіс» станом на 01.01.06 та 01.01.07, млн.грн.

Показники величини джерел формування запасів	Показники забезпеченості запасів джерелами їх формування
Назва показника	Формула розрахунку	Показник	Показник	Назва показника	Формула розрахунку	Показник	Показник
		01.01.06	01.01.07			01.01.06	01.01.07
1	2	3	4	5	6	7	8
Наявність оборотного (робочого) капіталу (ВОК)	ряд.380-р.080ф№1	-107	-632,4	Надлишок(+) або нестача(-) оборотного(робочого) капіталу	ВОК-р.100ф.№1	90,7	-81
			Продовження таблиці 2.10
1	2	3	4	5	6	7	8
Наявність довгострокових джерел формування запасів (ДДЗ)	ВОК +р.480ф№1	-107	-632,4	Надлишок(+) або нестача(-) власних та довгострокових позичених джерел формування запасів	ДДЗ-р.100ф№1	90,7	-81
Величина загальних джерел формування запасів (ДФЗ)	ДДЗ+р.620+р.630ф№1	847,3	1831,8	Надлишок(+) або нестача(-) загальної величини основних джерел формування запасів	ДФЗ-р.100ф№1	4,3	216,4

З розрахунків бачимо, що через недостатність власного капіталу на ТОВ «Автосервіс», отримуємо від'ємні значення показника робочого капіталу. Довгострокові джерела формування запасів на підприємстві відсутні. Джерело формування запасів на ТОВ «Автосервіс» - це виключно поточні зобов'язання. Якщо станом на 01.01.06р. спостерігаємо надлишок загальної величини основних джерел формування запасів 4,3 тис.грн., то станом на 01.01.07 - 216,4 тис.грн.

Формально стійке або нестійке фінансове положення можна визначити через рівняння (табл. 2.11):

Таблиця.2.11. Фінансове положення ТОВ «Автосервіс» станом на 01.01.06 та 01.01.07

Фінансовий стан	Умова	Розрахунок
		01.01.06	01.01.07
1	2	3	4
Стійке	Запаси ?ВОК+К	-	-
Нестійке	Запаси >ВОК*+К**	197,7>-107	551,4>-632,4

Де:*ВОК - власний оборотний капітал;

**К - кредити і позики під закупівлю запасів.

Запаси на підприємстві ТОВ «Автосервіс» значно перевищують власний оборотний капітал, що є негативною тенденцією.

Отже, зробивши комплексну оцінку підприємства ТОВ «Автосервіс» можна дійти висновку, що підприємство не є банкрутом. Про це свідчать розраховані коефіцієнти згідно Моделі Альтмана, Спрінгейта та вітчизняної моделі. Проте, підприємство знаходиться в тяжкому положенні, рентабельність на низькому рівні, спостерігаємо залежність від зовнішніх кредиторів. Підприємтсво ТОВ «Автосервіс» не має власних джерел покриття запасів і використовує тільки кредиторську заборгованість. Для забезпечення стабільної та більш ефективної діяльності необхідно у подальшому збільшувати обсяг власних засобів за рахунок внутрішніх джерел (зокрема, прибутку), оцінити доцільність короткострокових пасивів.

3. Шляхи покращення фінансового стану ТОВ та його оцінки

3.1 Шляхи поліпшення фінансового стану ТОВ «Автосервіс»

Підприємство, що аналізується, надає послуги з ремонту, технічного обслуговування автомобілів. Послуги користуються попитом, відрізняються досить високою якістю. За розрахунками, зробленими у 2 розділі, очевидно, що стан підприємства не досить добрий. Аналізуючи звіт про фінансові результати за 2006 рік, можна зробити висновок про на перший погляд велику собівартість продукції, адже собівартість склала 13333,4 млн.грн, а виручка від реалізації продукції 15276,0 млн.грн. Насправді ж проблема підприємства в обраній політиці ціноутворення і реалізації послуг. Дохід фірми формується, головним чином, від надання послуг по ремонту, оскільки запчастини, які встановлюються, відпускаються за покупними цінами.

Отже, перша проблема - недоотримання доходу, який вивів би підприємство на прибуткову діяльність.

Друга проблема - занадто високі витрати. Так, наприклад, адміністративні витрати ( у складі яких зарплата адміністративного персоналу) в 2006 році склали 2098,2 млн.грн, а в 2005 - 949,1 тис.грн, тобто в 2,2 рази менше. Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості послуг, що надаються, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь - якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю запчастин, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, збільшення їх навантаження.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

1. Реалізація послуг з негайною оплатою або із знижкою.

2. Отримання дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запчастин).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не призводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться в межах норми. Для підвищення фінансової стійкості, незалежності від інших кредиторів потрібно розробити правильну маркетингову політику (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості послуг).

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела - прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

1. Прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;

2. Збільшити доходи шляхом збільшення ціни на запчастини.

3. Знизити адміністративні витрати;

4. Зменшити витрати на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для постійних клієнтів, вивчити ефективність організації надання послуг.

Перелічені заходи допоможуть підвищити виручку , а також прибуток на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Але ж як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

1. Відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

2. Виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

3. Вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

4. Залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу, а саме прибутку, через неможливість залучення кредитів.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1. Визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

2. Періодичний перегляд граничної суми товарного кредиту (відстрочки платежу), виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

3. Якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

4. Використання господарських судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

5. Продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

7. Використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

8. Відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

9. Пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

10. Страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

З метою покращення фінансового стану підприємства ТОВ «Автосервіс» можна запропонувати програму фінансової санації.

Початкові стратегічні цілі:

· Розвиток бізнесу;

· Збільшення кількості клієнтів;

· Зменшення залежності від неблагополучних факторів зовнішнього середовища.

Тактичні цілі санації:

- Покращити асортимент та якість запчастин (пошук нових постачальників);

- Приділення уваги споживачам ( етикет, чистота);

- Збільшення виручки;

- Досягнення чистого прибутку;

- Відновлення ліквідності;

- Збільшення власних основних засобів;

- Досягнення оптимального співвідношення «кількість працівників - продуктивність праці».

Стратегія санації - це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Варіанти стратегії:

1. Прогноз зовнішнього середовища: при приділенні уваги на зовнішні погрози, реалізації плану їх усунення, підприємство може загрози перевтілити в потенційні можливості, або стабілізувати своє положення і бути готовим до сюрпризів зовнішнього середовища: максимальна інформованість, лобіювання бізнесу.

2. Стратегія збереження, укріплення і використання сильних сторін підприємства: якщо підприємство має сильні сторони, то воно повинно їх не тільки зберегти, але і використати. Тільки використані сильні сторони підприємства мають для нього якусь цінність. Якщо не використовувати свої сили, то вони можуть стати слабкими місцями: тільки висококваліфікований персонал, комплексність обслуговування.

3. Стратегія ліквідації слабких сторін підприємства: слабкі сторони підприємства при не приділені їм уваги можуть стати бомбою повільної дії, яка в якийсь момент може звести на «ні» результат всієї діяльності: розробка оптимальної оргструктури.

Оперативна програма заходів, спрямованих на покриття поточних збитків , відновлення платоспроможності

1. Рефінансування дебіторської заборгованості . Підприємство має дебіторів зі строком непогашення заборгованості більше одного року, отже прийняти рішення про звернення до господарського суду.

2. Розпродаж за зниженими цінами товарів, що мають низький попит.

3. Благодійні внески на безповоротній основі керівників підприємства..

За умови успішного виконання цієї програми підприємство може реалізувати план санації, тобто вжити заходів для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг.

План заходів щодо відновлення платоспроможності, покращення діяльності підприємства.

1. Суттєвою пропозицією є підвищення ціни за запчастини.

Підприємство ТОВ «Автосервіс» веде таку політику цін, що націнка на запчастини дуже низька. Запчастини, при їх установці на автомобіль, продаються за їх собівартістю, а основний дохід підприємство отримує за надання послуг, встановлюючи ці запчастини.

Встановлення ціни має виходити з політики підприємства в ціноутворенні.

Стосовно конкретних СТО, вони, проходять до реальної ціни методом проб та помилок, у зв'язку з чим нерідко мають значні негативні наслідки. Але конкурентоспроможною є та ціна, яка забезпечує при певному співвідношенні факторів конкурентоспроможності найбільший прибуток. В економічній теорії роблять розрахунок такої ціни (при цьому враховують чи певні припущення, чи обмежують кількість факторів, які впливають на ціну, чи обмежують умови, для яких отриманий результат дійсний). На практиці визначення конкурентоспроможної ціни здійснюється методом вивчення кривих попиту, для чого вивчають, яким чином реально змінюється попит залежно від зміни ціни, та визначають, яким чином ці зміни впливають на прибуток. Оптимальна та ціна, при якій кількість клієнтів не зменшується, а доходи зростають. Краще при такому методі пошуку ціни йти від більшої ціни до меншої.

Цей метод не є однозначно прийнятним, тому що ризиковано експерименту вати на реальних прибутках, і, крім того, це практично не можливо за умов інфляції. Тому, на наш погляд, вибір ціни на основі факторів конкурентоспроможності є найбільш прийнятним та реальним для практики. Його основні положення такі. Потрібно вибрати фактори, які впливають на конкурентоспроможність конкретної послуги, чи конкретних послуг, присвоїти кожному з них з урахуванням його важливості (пріоритету) для клієнтів кількість балів, на яку він заслуговує при найкращому стані, та оцінити фактичну кількість балів, яку заслуговує цей фактор на СТО ТОВ «Автосервіс» та на СТО конкурентів. Отримавши ціну одного балу на СТО ТОВ «Автосервіс» та у конкурентів, можна встановити таку ціну, при якій ціна одного балу буде найменша [7].

2. Проведення масштабної рекламної компанії

В цілях реклами використовується занадто мало різних засобів: один раз на місяць друкується реклама в журналі «ELIT CLUB» , роздаються буклети відвідувачам СТО.

Отже, є багато способів рекламування послуг з ремонту автомобілів і СТО в цілому:

· Реклама на телебаченні;

· Реклама на радіо (надійний спосіб донести до автомобілістів інформацію про розташування СТО і види робіт);

· Реклама у відомих виданнях: газетах, журналах.

3. Мотивація споживачів може бути різною, але головні фактори - це вартість робіт і якість обслуговування.

Якість обслуговування клієнтури полягає у створенні тих психологічних, фізичних та естетичних умов, за яких у клієнта виникає та залишається довіра до персоналу станції, відносини до клієнта та умови, в яких він знаходиться на станції сприймаються ним позитивно, та це позитивне сприйняття за лишається та закріплюється з плином часу після відвідування СТО. Якісне обслуговування клієнтури зводиться до того, що при зверненні клієнта на станцію задовольняються його потреби, як особистості і він отримує те, на що може розраховувати особистість: повагу, пристойне та уважне ставлення, адекватну реакцію на розумні потреби, відповідні умови тощо.

4. Нові ідеї - розділ on-line

Розділ on-line насамперед для професіоналів. На сьогодні інформація про той чи іншій товар - його наявність та можливості доставки - часто є визначальним фактором при покупці. За допомогою системи on-line можна швидко побачити, чи є необхідний товар, скільки його на складі, відразу ж замовити і отримати інформацію про те, коли продукція буде доставлена. Не має затримки між замовленням товару і його відправленням, не має багаточасового оформлення. Це все збільшить об'єми продаж.

В Європі незалежні автосервіси об'єднуються в мережу заради якісного забезпечення запчастинами і технічною інформацією. В Україні незалежних легальних автосервісів мало, тому мережу створити неможливо.

5. Технології

Рівень техніки та технології визначається перш за все кількістю обладнання та відносною новизною порівняно з конкурентами. Переважна більшість станцій має недостатній рівень конкурентоздатності. Крім того, технічне переозброєння СТО не може проводитись часто по причині великої вартості обладнання. Тому оновлення обладнання ведеться поступово. Чим менша станція, тим більше часу їй потрібно на придбання нового обладнання. Рівень інформаційного забезпечення передбачає наявність технологічної інформації, інформації щодо ідентифікації запасних частин, ринкової інформації (про ціни, попит, клієнтуру, конкурентів). Інформація, як відомо, є таким же виробничим ресурсом, як і матеріали, обладнання, чи енергія. Особливе значення має технологічна інформація, мається на увазі технології обслуговування та ремонту автомобілів. В умовах вітчизняного автосервісу вирішення задачі інформаційного забезпечення тим складніше, чим більше видів послуг надає станція, та чим для більшої кількості марок та моделей автомобілів. Якщо фірмова станція отримує технологічну інформацію від виробника, спеціалізована станція отримує інформацію власними силами, то універсальна станція стикається з певними труднощами, пов'язаними з необхідністю мати технології на широкий діапазон марок та моделей автомобілів різних за терміном служби [7]. На практиці відсутність інформації по ідентифікації запасних частин, та відсутність технологій обслуговування та ремонту нерідко призводить до негативних наслідків, конфліктів з клієнтурою, значних додаткових витрат, непередбачених ситуацій, які негативно впливають на репутацію станції. За теперішніх умов вирішення питання інформаційного забезпечення пов'язане з певними складностями.

Інформаційні системи на електронних носіях, які все більше розповсюджуються, потребують знань англійської чи німецької мови, та мають бути адаптовані до вітчизняного ринку, тому їх використання теж не в повній мірі задовольняє потреби споживачів. Що стосується ринкової інформації, наприклад про парк автомобілів, то її отримання пов'язане з певними труднощами тому, що інформація органів статистики далеко не відповідає дійсності (розбіжність з даними ДАІ не менше 30%), а отримати дані ДАІ, або занадто дорого, або занадто складно. Практично немає інформації про підприємства конкурентів.

Можна стверджувати, що інформація, як продукт, ще не стала у достатній мірі предметом ринкової діяльності, та вона не є тим продуктом, котрий можна купити на ринку та бути впевненим у його якості.

6.Організаційний план

Рівень сервісних технологій передбачає досконалість методів та засобів роботи з клієнтурою. До сервісних технологій слід віднести, перш за все, те, наскільки організаційна структура підприємства, процедури, методи роботи з клієнтурою, фізичне середовище, орієнтовані на визначення та задоволення потреб клієнтури, а також те, наскільки у цілому загальна поведінка персоналу породжує та залишає позитивне враження у клієнта.

Сервісні технології мають спиратися на загальні правила та закони ділової етики та психології людських відносин. Рівень сервісних вітчизняних технологій, на жаль, дуже низький. Причина такого становища перш за все у відсутності відповідних знань, та у нерозумінні важливості вирішень конкретних питань. Більш важливою та більш складною є задача сервісної орієнтації персоналу. Як свідчить практика та аналіз, у переважній більшості випадків, персонал має своє стале уявлення про відношення до клієнтури, свою культуру, та своє виховання, та привносить ці атрибути у повсякденну роботу з клієнтурою. Це дає негативні наслідки. Тому сервісні технології передбачають як роботу по сервісній регламентації, так і роботу по сервісній орієнтації персоналу.

Рівень організації управління запасами означає для станції можливість виконання замовлення на протязі часу, необхідного для виконання технологічних та організаційних операцій. На жаль, практика свідчить про те, що на одну нормогодину трудомісткості виконуваних робіт витрачається три-п'ять годин поточного часу. Однією із основних причин такого становища є відсутність досконалої системи управління запасами.

За ринкових умов мінімальний рівень запасів є об'єктивною необхідністю з того приводу, що заморожування обігових коштів веде до втрати прибутку та їх нераціонального використання. Тому світова практика виробила систему управління запасами, суть якої зводиться до наступної схеми: є центральний, регіональний та зональний склад, на котрих зберігається відповідно 100, 60, та 40% номенклатури. Крім складів, ця логістична система включає в себе інформаційну та транспортну систему, котрі забезпечують максимальне скорочення відстані та часу доставки запасних частин до станції. Таким чином, забезпечується при мінімальному рівні виробничих запасів максимальна можливість своєчасного забезпечення потреб споживачів у запасних частинах [7].

Отже, можна дійти висновку, що потрібно провести широкомасштабну рекламну компанію, підвищити ціни на запчастини, підвищити рівень сервісних послуг, і т.і. Всі заходи, які були розглянуті, підвищать виручку, а також прибуток на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

3.2 Удосконалення вітчизняних методик оцінки фінансового стану підприємств

Для вирішення конкретних завдань фінансового аналізу застосовується цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Фінансовий аналіз використовує цілий ряд методів як загальнонаукових і загальноекономічних, так і специфічних методів фінансового аналізу. В Розділі 1 цієї дипломної роботи йшла мова про вітчизняні і зарубіжні методики оцінки фінансового стану підприємства. До вітчизняних авторів розробки методик фінансового аналізу можемо віднести Поповича Н.Я., Коробова М. Я., та інш. Всі ці автори зробили великий вклад в розвиток фінансового аналізу, але вітчизняні методики фінансового аналізу мають багато недоліків.

Наприклад, Попович П.Я. виклав свою методику аналізу [20]. Автор методики пропонує провести горизонтальний і вертикальний аналіз активів і пасивів. Наступний крок - аналіз динаміки абсолютних і відносних показників: фінансова стійкість, платоспроможність, прирост власного капіталу. Отже, методика Поповича П.Я. дуже стисла. Застосування такого підходу аналізу має певні недоліки: не всі аспекти діяльності залучені до аналізу, неможливо дослідити рентабельність підприємства, не висвітлено аналіз ділової активності. Дебіторську і кредиторську заборгованість можна дослідити тільки за даними горизонтального і вертикального аналізу. Аналіз фінансового стану зводиться до визначення стійкості і платоспроможності підприємства. Через такий підхід складнішим стає процес формування висновків про фінансовий стан підприємства, а висновки про прибутковість підприємства взагалі неможливо зробити.

В «Методичних рекомендацій з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств» Центральної спілки споживчих товариств України пропонується проводити фінансовий аналіз за методикою, висвітленою в розділі 1 цієї дипломної роботи.

Отже, спочатку пропонується провести загальну оцінку фінансового стану розрахувавши показники: коефіцієнт фінансової незалежності, фінансової стійкості, інвестування, маневрування, ліквідності; рентабельність обороту з реалізації продукції; рентабельність сукупного капіталу, власного капіталу; фондовіддачу активів та ін.

Дійсно, розрахувавши основні показники фінансового стану, можемо отримати фінансову картину підприємства, але в Методиці не висвітлено точний розрахунок коефіцієнтів, а це призводить до складності при обчисленні і в отриманні результатів розрахунків.

Після загальної оцінки пропонується провести поглиблений аналіз, який деталізує чинники впливу на зміну показників загальної оцінки фінансового стану, націлює прийняття конкретних управлінських рішень щодо фінансової стабілізації підприємства.

Детального вивчення потребують такі об'єкти:

§ Склад і структура активів і пасивів балансу підприємства;

§ Структура власного капіталу;

§ Розміщення власного капіталу та довгострокових залучених коштів;

§ Стан і ефективність використання основних фондів та інших необоротних активів;

§ Оборотні засоби та джерела їх формування;

§ Тривалість операційного циклу;

§ Дебіторська і кредиторська заборгованість;

§ Фінансові результати;

§ Рух грошових коштів;

§ Ділова активність.

На аналіз підприємства за наведеною схемою потрібно буде витратити багато часу. Такий аналіз, вважаємо, необхідний на великих підприємствах, заводах, фабриках, де працюють великі фінансові служби. В умовах середнього і малого бізнесу такий поглиблений аналіз стає неможливий.

Отже, схема аналізу згідно Методичних рекомендацій [5] більш розширена, ніж методика Поповича П.Я, приділена увага більшій кількості показників. Але такий аналіз занадто громіздкий, важко прослідити структуру аналізу. Аналіз не поділений на блоки, коефіцієнти розраховуються всі в купі. Складно зробити висновки про фінансовий стан підприємства.

В першому розділі дипломної роботи розглянуто вітчизняну методику проведення оцінки фінансового стану бенефіціара [4]. Методика містить певні недоліки.

Для отримання значення інтегрованого показника потрібно розрахувати десять різних показників, тобто це достатньо громіздкий розрахунок.

Велика увага в розрахунку приділена показникам рентабельності і оборотності, проте аналіз платоспроможності розглядається в даній методиці дуже вузько, не приділена увага аналізу ліквідності підприємства. Зовсім відсутній аналіз ділової активності, аналіз стану основних засобів підприємства.

Так, відповідно до Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіціара [4], інтерпретація значень інтегрального показника може зводитись до п'яти різних фінансових станів: незадовільний фінансовий стан, поганий, зона невизначеності з негативною динамікою, зона невизначеності з позитивною динамікою, стійкий фінансовий стан. В залежності від галузі економічної діяльності та інтервалу значення розрахованого Z- показника і визначається фінансовий стан підприємства.

Особливість методик поточного аналізу полягає в тому, що фактичні результати діяльності оцінюються в порівнянні із планом і даними попередніх аналітичних періодів. У цьому виді аналізу є істотний недолік - виявлені резерви - назавжди загублені можливості росту ефективності виробництва, тому що вони ставляться до минулого періоду.

При оперативному аналізі провадиться дослідження натуральних показників, у розрахунках допускається відносна неточність, тому що немає завершеного процесу.

Якщо не конкретизувати, а взяти до уваги вітчизняні методики в цілому, можемо виділити наступні недоліки:

a) Недоліки горизонтального і вертикального аналізу;

Інформацію про зміни, які сталися у фінансово-майновому стані і динаміці розвитку підприємства, можна отримати шляхом горизонтального і вертикального аналізу статей фінансової звітності.

Можливості горизонтального і вертикального аналізу можуть бути обмежені за умов високої інфляції, оскільки вона суттєво змінює результати співставлення даних, оскільки її вплив на оцінку різних груп активів різний.

Оцінка оборотних засобів, яка постійно змінюється в умовах високої інфляції, встигає врахувати зміни індексу цін на ресурси вхідні (придбані запаси) і вихідні (дебіторська заборгованість) тільки при умові високої оберненості цих активів. Разом з тим, оцінка основних засобів підприємства, зроблена на основі принципу історичної собівартості, не встигає врахувати інфляційне збільшення до їх реальної вартості. Для цієї мети передбачена переоцінка основних засобів, що скасовує диспропорції в структурі активів, а, значить, не дозволяє викривлювати результати вертикального аналізу.

Існує думка, що і в цілях проведення горизонтального і вертикального аналізу можна обійтись без переоцінки, замінив її штучним(часовим) перерахунком вартості всіх активів в тверду валюту і застосував при цьому обмінний курс на дату складання балансу. Це не правильний підхід, оскільки обмінний курс відображає співвідношення вартостей в різних валютах тільки для монетарних активів, а балансова вартість основних засобів, яка перерахована за обмінним курсом і співвіднесена на початок і кінець звітного періоду, не буде відображати реальної вартості цих активів. Крім того, слід врахувати, що тверда валюта всередині країни з високим рівнем інфляції також підвержена інфляції, не дивлячись на те, що країна - емітент цієї валюти в цей час від інфляції не страждає.

b) Багато варіантів розрахунку одних і тих самих коефіцієнтів;

Отже, одні й ті самі коефіцієнти різні автори пропонують рахувати по-різному. Як наслідок, результат аналізу може бути викривлений

c) Різні варіанти нормативних значень різних авторів не дають змоги точно оцінити стан розрахованих значень.

d) Для аналізу потрібно розраховувати занадто багато коефіцієнтів, щоб отримати більш правдиву картину.

Проаналізувавши різні схеми аналізу фінансового стану підприємства (Розділ 1) і з огляду на деякі достоїнства й недоліки цих схем, пропонуємо наступний варіант методики аналізу фінансового стану.

1. Аналіз балансу підприємства і його структур:

1.1. Аналіз структури активів - аналіз співвідношення оборотних та необоротних активів, майна виробничого призначення;

1.2. Аналіз структури пасивів балансу. Поглиблений аналіз пасивів підприємства, розраховуються коефіцієнти автономії, фінансової залежності, фінансового ризику, нагромадження власного капіталу, співвідношення короткострокових пасивів і перманентного капіталу;

1.3. Загальний аналіз балансу.

2. Аналіз ліквідності підприємства;

3. Аналіз фінансової стабільності підприємства (у даному блоці визначається тип фінансової стабільності підприємства, провадиться аналіз динаміки власного оборотного капіталу).

4. Аналіз рентабельності підприємства;

5. Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості.

Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп'ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішеннь.

Напрямами удосконалення комплексної оцінки фінансового стану підприємств за різних методичних підходів Островською О.А., думку якої ми поділяємо, визначено:

1) необхідність розробки галузевих моделей оцінки фінансового стану підприємств (або галузевих інструкцій, які містять механізм застосування базових методик з визначенням для підприємств окремих галузей характерних для них критичних значень показників);

2) поглиблення класифікації рівнів фінансової стійкості для прийняття на підприємстві своєчасних та ефективних управлінських рішень;

3) уточнення складу пропонованих до вивчення показників у напрямку відбору коефіцієнтів, які можливо обчислювати зовнішніми фінансовими аналітиками.

Отже, вивчення та аналіз методик різних авторів по темі дипломної роботи показав, що в Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Різниця в тлумаченні окремих показників та у визначенні граничних величин показників у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати будь-яку авторську методику аналізу. На наш погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

3.3 Впровадження контролю за фінансовим станом на ТОВ «Автосервіс»

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами, за визначенням Петренко С.М., являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання [19]:

З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб'єкт контролю - це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності.

Найважливіші принципи фінансового контролю:

-незалежність;

-гласність;

-превентивність (попереджувальний характер);

-дієвість;

-регулярність;

-об'єктивність;

-всеохоплюючий характер.

Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: державний, відомчий (внутрішньокорпоративний), внутрішньогосподарський, громадський і аудиторський (незалежний) [19].

В дипломній роботі розглянуто і проаналізовано фінансовий стан підприємства ТОВ «Автосервіс». На підприємстві склалася наступна організаційна структура (рис 3.1.):



Рис.3.1.Організаційна структура ТОВ «Автосервіс»

Внутрішньогосподарський контроль проводиться всіма службами підприємства, зазначеними на рис.3.1., проте фінансовий контроль провадиться на неналежному рівні.

Директор технічний контролює діяльність відділу запчастин, які запчастини потрібно замовити, їх якість і кількість.

Директор відділу збуту контролює діяльність з постачання запчастин, строки поставки, умови розрахунків.

Директор контролює діяльність всіх цехів по ремонту автомобілів, якість виконуваних робіт, строки.

Безпосередньо на головного бухгалтера покладена відповідальність за правильну організацію бухгалтерського обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і своєчасне перерахування платежів у бюджет.

На всіх ланках організаційної структури контроль характеризується несистематичністю. Рішення, які приймаються в ході поточної роботи не мають підґрунтя для майбутньої діяльності.

Адже, залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:

- попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;

- поточний, що проводиться у процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);

- наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року [12].

На ТОВ «Автосервіс» відсутній контроль, який здійснюється після закінчення певних періодів.

Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності.

У своєму дослідженні ми зупинимося на основних і найбільш важливих, на нашу думку, елементах інструментарію підсистеми оперативного контролінгу, які потрібно впровадити на ТОВ «Автосервіс».

1. Бюджетування, формуванні основних підконтрольних показників ефективного керування підприємством, визначенні ступеня впливу виниклих відхилень на величину алгоритму "витрати - прибуток".

2. Планування діяльності підприємства.

3. Прогнозування діяльності.

Для впровадження в дію цих елементів підсистеми контролінгу необхідно розробити організаційну схему відповідальних. На нашу думку вона може мати наступний вигляд (рис.3.2).

Рис.3.2.Організаційна схема відповідальних осіб відділу контролінгу на ТОВ «Автосервіс»

Але, схему можна спростити, оскільки такий відділ контролінгу можливо створити тільки на великих підприємствах через достатньо високі витрати для підприємства. Тому ми пропонуємо доповнити схему, зображену на рис.3.1. і представити її в такому вигляді (рис.3.3.).

Рис. 3.3. Планова організаційна структура ТОВ «Автосервіс»

Неодмінною умовою успішного функціонування оперативного контролінгу на підприємстві є розробка бюджетів, їхній аналіз і контроль. В умовах ринку ця проблема є найбільш актуальної, оскільки постійно змінюються зовнішні умови, вимагається гнучке планування, що дозволяє мистецьки маніпулювати ресурсами і витратами підприємства з метою витягу максимального прибутку. Отже, потрібно розробити бюджет доходів, витрат, грошових надходжень і т.і.

Планування випливає з необхідності приймати сьогоднішні рішення про те, що повинно відбутися в майбутньому й означає спробу формування майбутнього розвитку підприємства. Виходячи з цього, позначимо планування як процес здійснення господарсько-організаторської функції керівництва підприємства з орієнтацією на перспективний розвиток.

Прогнозування є визначенням результатів якоїсь діяльності в майбутньому при досягненні поставлених планів.

Для визначення значимості бюджетів у розвитку підприємства необхідно зупинитися на значенні визначення цього терміна.

Бюджет (англ. budget - буквально сумка) - розпис, кошторис грошових витрат і доходів підприємства на визначений період (рік, квартал, місяць). Бюджет - це план діяльності чи підприємства підрозділи в кількісному вираженні , це фінансові плани на конкретний період, погоджені з виробничою діяльністю фірми це вираження бажаного стану, того, що ми хочемо [23].

З вищенаведених визначень можна зробити висновок про те, що основою функціонування і розвитку підприємства служить система бюджетів, що дозволяє заздалегідь оцінити ефективність управлінських рішень, оптимальним образом розподілити ресурси і порівняти витрати при розробці концепції ведення бізнесу.

Бюджетування можна визначити як процес вироблення оптимальних напрямків використання доходів і формування витрат підприємства в ході здійснення його фінансово-господарської діяльності і розраховані на визначений період часу. При цьому бюджетування охоплює розробку бюджетів, організацію його здійснення і контроль за його виконанням.

Ціль дослідження на даному етапі полягає у визначенні особливостей бюджетування як елемента інструментарію оперативного контролінгу. Для того, щоб реалізувати головну мету контролінгу, необхідно вимірювати інформаційні параметри успіху (прибутку) підприємства, що дозволяють довідатися міру досягнення визначених цілей. Орієнтація на конкретні цілі повинна відбуватися при розробці бюджетів. Від цього залежить якість бюджетування і повнота включення всіх ресурсів і витрат з метою одержання бази порівняння з фактичними показниками, що, у свою чергу, дає можливість оцінки відповідності бажаного і дійсного. Визначення логіки і методики дослідження обумовило необхідність розробки етапів програмування цілей, які б найбільше повно розкривали організаційну структуру бюджетування і вимоги, пропоновані до нього .

Необхідно відзначити, що зазначені етапи програмування цілей варто застосовувати як на рівні підприємства в цілому, так і на рівні структурних підрозділів, оскільки злагодженість роботи всього підприємства залежить від проникнення і розуміння планів і бюджетів менеджерами структурних підрозділів. Досягнення поставлених цілей можливо, на наш погляд, за допомогою:

* засобів комунікації, що визначаються як взаємозв'язки і залежності адміністративного і виробничого характеру, що дозволяють представити прогнозовані (бажані) результати різних сфер фінансово-господарської діяльності підприємства (виробництва, реалізації продукції, діяльності допоміжних підрозділів, керування фінансовими потоками);

* засобів координації, що виражаються в узгодженні дій по здійсненню фінансово-господарської діяльності різними підрозділами підприємства;

· мотивації керівників на місцях;

*контролю й оцінки ефективності поточної діяльності з метою порівняння фактичних витрат з нормативними (плановими).

Досліджуючи питання формування структури і змісти бюджетів, візьмемо за основу загальноприйнятий підрозділ бюджетів на два основних види: поточні (операційні) бюджети, що відбивають виробничу діяльність підприємства, і фінансовий план, що представляє собою прогноз фінансової звітності.

На прикладному рівні, безумовно, описані види бюджетів носять направляюче значення. Виходячи з характеру інформації того чи іншого бюджету, менеджери здатні визначити пріоритетність цього напрямку для свого підприємства і необхідність використання його в роботі. Також можлива більш глибока класифікація чи бюджетів, навпаки, виключення непотрібних.

Однак варто врахувати, що між бюджетами існує взаємозв'язок, оскільки і всі процеси фінансово-господарської діяльності підприємства взаємозалежні і взаємообумовлені. При цьому бюджет прибутків і збитків є завершальною ланкою процесу бюджетування і «являє собою прогноз звіту про прибутки і збитки, він акумулює в собі інформацію з всіх інших бюджетів: зведення про виторг, перемінні і постійні витрати, а отже дозволяє проаналізувати, яку прибуток підприємство одержить у планованому періоді»

Таким чином, розробка системи бюджетів на підприємстві дозволяє врахувати всі елементи прогнозів, сконцентрувавши їх у бюджеті про прибутки і збитки. Здійснення поточної і наступної аналітичної роботи дозволяє робити необхідні коректування і доповнення з метою удосконалювання процесів бюджетування на підприємстві.

Висновки

Результати проведеного у магістерській дипломній роботі дослідження дозволили зробити наступні висновки і пропозиції:

1. Для розуміння сутності фінансового стану було проаналізовано думки Поповича П.Я. і Любушина Н.П., Тарасенко Н.В., Костенко Т.Д., Шеремета А.Д. В результаті аналізу можна запропонувати таке визначення фінансового стану: Фінансовий стан - це стан, при якому підприємство або продовжує діяльність, або стає банкрутом. Можливо це визначення є нестандартним, але вважаємо його правильним, оскільки вчасне проведення розрахунків, нормальний режим роботи, забезпеченість ресурсами та інш. - це все характеристики фінансового стану, при чому характеристики, при яких підприємство нормально функціонує. Стан банкрутства - це теж фінансовий стан, який характеризується кризою.

2. Розкрито теоретичні та методичні засади оцінки фінансового стану підприємств. Розглянуто вітчизняні методики, створені та викладені в офіційних джерелах, Міністерством Фінансів України, Міністерством Економіки України, Укоопспілкою ті ін.. А також зарубіжна методика Шеремета А.Д. Всі ці методики мають подібні риси й мають певні особливості. Подібні вони в загальному змісті аналізу фінансового стану підприємства: аналіз балансу; аналіз фінансової стабільності; аналіз ліквідності й платоспроможності. Також визначено недоліки таких методик, такі як, недостатність аналізу коефіцієнтів, відсутність чіткої структури аналізу та інш.

3. Вивчено зарубіжний досвід оцінювання підприємницьких структур. Застосування зарубіжних методик аналізу можливе, але потрібно звертати увагу на особливості українського оподаткування, різницю в бухгалтерському обліку країн. Виникає необхідність уніфікації інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану на міжнародному рівні. Використовувати Z-модель Альтмана для діагностики імовірності банкрутства з методичної точки зори не зовсім коректно, оскільки такий параметр, як ринкова вартість власного капіталу, може бути розрахований лише для акціонерних товариств, акції яких вільно обертаються на біржі. Однак оцінка імовірності банкрутства підприємтсва стала корисною хоча б з порівняльної точки зори.

4. За результатами аналізу фінансового стану підприємств України можна зробити висновки:

- прибутки на підприємствах України протягом 1998-2007 років зростають нерівномірно;

- підприємства розвиваються стрибкоподібно, в деяких галузях спостерігається паралель «прибуток-збиток-прибуток»;

- більше 30% підприємств в Україні збиткові;

- в структурі оборотних коштів підприємств більше 60% займає дебіторська заборгованість і 3-7% грошові кошти

Проведений аналіз фінансового стану підприємств України свідчить про необхідність проведення фінансового аналізу підприємств для того, щоб не допустити банкрутства, своєчасно виявляти недоліки у діяльності, своєчасно їх виправляти, управляти прибутком, оборотними коштами, підвищувати платоспроможність і ліквідність підприємства.

5. Проведена оцінка фінансового стану підприємства ТОВ «Автосервіс» показала, що ситуація на підприємстві ТОВ «Автосервіс» свідчить про неефективне співвідношення на підприємстві між власними і залученими коштами в загальній структурі джерел засобів, оскільки такі значення коефіцієнта фінансування характеризують незабезпеченість заборгованості власними коштами, а тому не можна говорити про фінансову стійкість підприємства в даному проміжку часу.

Аналіз ліквідності підприємства показав, що воно не має достатньої кількості ліквідних коштів для погашення короткострокових зобов'язань. Аналіз фінансової стійкості на підприємстві дає можливість стверджувати, що підприємство в цілому має незбалансовану структуру засобів, жоден з розрахованих показників не вписуються в рекомендовані межі. А тому, на жаль, не можна говорити про фінансову автономію підприємства, тобто його незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

Протягом 2005-2006 років підприємство функціонувало не досить успішно. Для підприємства був проблематичний 2006 рік , оскільки характеризувався нульовою рентабельністю по всіх показниках, що було результатом відсутності прибутку від реалізації продукції власного виробництва. А ось рентабельність реалізованої продукції, навпаки, має тенденцію до повільного зростання. Можна сказати, що виробництво на даному підприємстві набирає обертів, доказом чого є постійне зростання обсягів основних засобів, запасів та готової продукції.