Фінансове забезпечення соціальних виплат в Україні

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Соціальні виплати населенню: теорія, політика, генезис, організаційне забезпечення

1.1. Теоретичні основи соціальних виплат населенню в системі суспільних благ

1.2. Стратегія, політика та ретроспективний огляд фінансового забезпечення соціальних виплат в Україні

1.3. Організаційно-правові засади функціонування соціальних виплат органами праці та соціального захисту населення

Розділ 2. Аналіз діючої практики фінансового забезпечення соціальних виплат населенню, локальний рівень

2.1. Соціальний захист інвалідів і ветеранів війни та праці, громадян похилого віку

2.2. Державна допомога сім'ям з дітьми

2.3. Цільова грошова допомога на проживання громадян з мінімальними доходами та інші види соціального захисту

Розділ 3. Удосконалення фінансового забезпечення соціальних виплат населенню органами праці та соціального захисту населення

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Відродження та економічне зростання будь-якої країни передбачає необхідність вирішення соціальних проблем. У важких умовах формується Україна як соціальна держава. Цей складний шлях соціального розвитку пройшла більшість європейських держав.

Розбудова соціальної моделі молодої незалежної України на засадах ринкової економіки має вирішальне значення для існування країни як соціальної держави. Надалі недооцінка проблеми, що мала місце до останнього часу, призведе до соціального вибуху та розвалу країни. Успіхи у становленні соціальної держави визначають для України і входження її у світове співтовариство, інтеграцію в європейські структури. Зростання бідності, корупції, веде до поглиблення міжнародної ізоляції країни. І, навпаки, зростання всенародного добробуту - ключ до реального, а не юридичного визнання країни.

Складовою частиною соціальної ринкової економіки є соціальний захист населення. Завдання України полягає в тому, щоб здійснюючи перетворення у напрямку економічного зростання , забезпечити достатній рівень життя громадян. У концепції соціальної ринкової економіки виправдав себе принцип соціальної допомоги. В умовах створення вільного економічного простору та свободи дій для успішної і творчої діяльності конкретної особи соціальна допомога окремим категоріям громадян створює фундамент для досягнення добробуту всіх членів суспільства.

Успішне входження України у міжнародне співтовариство, її активна участь у майбутніх інтеграційних процесах, безпосередньо залежить від характеру та рівня вирішення нею власних проблем у соціально-економічній сфері.

Таких проблем в Україні нагромадилось чимало. Так, більше трьох четвертих населення нашої держави живе на рівні, що за світовими вимірами вважається нижче середнього. Не виконується конституційна норма щодо рівня забезпечення громадян, соціальні виплати яких є єдиним джерелом їхніх доходів. Окремі соціальні виплати є надто мізерними і мають чисто символічне значення. Розроблена і схвалена програма уряду України передбачає суттєве реформування системи соціального захисту населення, однак залишається невирішальною проблема пошуку джерел виконання даної програми. Наявність цих та інших проблем, “вузьких місць” та недоліків обумовили вибір теми магістерської роботи та її актуальність.

Метою магістерської роботи є оцінка стану, методики і практики соціального захисту населення в умовах переходу України до ринкових відносин, фінансування соціальних виплат сім'ям з дітьми, інвалідам з дитинства, ветеранам війни та праці, як найбільш важливих видів соціального захисту і розробка шляхів їхнього покращення та удосконалення в сучасних умовах.

Для успішного досягнення поставленої мети у роботі поставлені наступні завдання :

- дослідити необхідність, суть та значення соціального захисту населення у перехідний період;

- вивчити види соціального захисту населення та джерела їх фінансування;

- розкрити організаційно-правові засади функціонування

програм щодо соціального захисту населення з державного та місцевих бюджетів;

- проаналізувати діючу практику фінансового забезпечення та соціальних виплат населенню на локальному рівні;

- розробити рекомендації по удосконаленню фінансового забезпечення соціальних виплат населенню органами праці та соціального захисту населення.

Об'єктом магістерського дослідження обрано систему соціального захисту населення в Україні в цілому, з більш детальним розглядом соціальних виплат сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та захисту ветеранів війни та праці, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Використані фактологічні матеріали районного фінансового відділу та управління соціального захисту населення у місті Борщів.

Предметом роботи є фінансові відносини, які виникають в процесі здійснення соціального захисту населення.

Методологічною основою роботи є Конституція України, закони України, нормативні та інструктивні документи з обраного напрямку дослідження.

Теоретичною основою роботи є висновки та узагальнення вітчизняних економістів, що містяться у монографічний , спеціальній та періодичній літературі, матеріалах наукових і науково-практичних конференцій з питань соціального захисту населення.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що автором уточнені концептуальні підходи до соціальних виплат у системі соціальних благ та сформульовані напрями удосконалення фінансового забезпечення соціальних виплат населенню .практичне значення роботи полягає у можливостях реалізації запропонованих рекомендацій, що стосуються покращення фінансового забезпечення соціальних виплат населенню у роботі органів соціального захисту населення, окремі пропозиції можуть бути реалізовані при розробці проекту Соціального кодексу України.

Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

В першому розділі роботи висвітлені питання соціальних виплат населенню та фінансове забезпечення соціальних виплат, теоретичні, організаційно-правові засади соціального захисту населення.

Другий розділ присвячений аналізу діючої практики фінансового забезпечення соціальних виплат населенню на локальному рівні.

В третьому розділі сформульовані напрями удосконалення фінансового забезпечення соціальних виплат населенню органами праці та соціального захисту населення.

У висновках проведені підсумки магістерського дослідження.

Обсяг роботи 116 сторінок рукописного тексту. Робота містить 7 таблиць, 4 рисунки, 50 найменувань використаної літератури і один додаток.

Розділ 1. Соціальні виплати населенню: теорія, політика, генезис, організаційне забезпечення

1.1 Теоретичні основи соціальних виплат населенню в системі суспільних благ

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Соціальний захист - це система правових норм, яка регулює відносини по наданню соціальних послуг та матеріальному забезпеченню громадян в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, заохоченню материнства і наданню підтримки сім'ям з дітьми, а також у старості та інших випадках, передбачених соціальним законодавством [33, С.111].

Соціальний захист населення є продуктом ринкової економіки. В умовах ринкової економіки, атрибутом якої є різноманітні ризики, соціально-економічні гарантії мають здійснюватись за такими основними напрямами.

Перший напрям полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянину, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність в разі дотримання законодавства країни.

Другий - задоволення пріоритетних потреб людини. До них належать:

- здобуття освіти (загальної);

- виховання дітей і підлітків;

- підготовка кадрів;

- проведення культурно-освітньої роботи;

- охорона здоров'я;

- розвиток фізичної культури і спорту.

Ці потреби держава задовольняє в законодавчому порядку за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг, їх розміри повинні поєднуватися з розміром стягуваних прямих і непрямих податків. Це є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям пов'язаний з вирівнюванням рівня життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких не залежить від їх трудових зусиль. Причинами можуть бути: стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. Формами задоволення відповідних потреб виступають пенсії.

Четвертий напрям - всі можливі пільги, визначені чинним законодавством, матеріальна допомога, стипендії, грошові виплати, їх індексація тощо.

Отже, соціальні гарантії - це об'єктивна категорія, а їх рівень, різноманітність форм є виміром цивілізованості суспільства. Соціальні гарантії повинні забезпечувати певний рівень благ і послуг. У зв'язку з цим постає питання фінансування визначених витрат, їх джерелами можуть бути внески самих громадян, підприємницьких структур та кошти держави.

Населення знаходиться у тісному зв'язку з бюджетною системою. Ці стосунки носять двосторонній характер. Працююча частина громадян вносить до бюджету податки, обов'язкові платежі, а держава бере на себе певні соціальні гарантії, склад яких на нашу думку може бути рис. 1.1.

Так, соціальні гарантії реалізуються у трьох формах: грошовій (мінімальна заробітна плата), безоплатних послуг, і дотацій, що спрямовуються на зниження цін і тарифів на товари і послуги масового попиту.

Рис. 1.1 Види соціальних гарантій

Розмір коштів, які спрямовані на соціальний захист населення, повинен мати науково обґрунтовану величину. Необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на визначені цілі, потребує додаткового вилучення податків з фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширює масштаби перерозподілу і не збільшує обсяг фонду споживання.

Розробка і проведення активної соціальної політики залишається одним із найскладніших завдань для України. Однобічне реформування економіки при збереженні основ старої системи соціального захисту призвело до надмірного навантаження на державний бюджет, високого рівня оподаткування підприємств, глибоких деформацій у соціальній політиці. Про це свідчить структура використання фінансових ресурсів держави.

Деструктивні тенденції спостерігаються в розподілі фінансових ресурсів. Найвищу питому вагу займають витрати на соціальні цілі.

Починаючи з 1991 року, їх частка неухильно зростає. Якщо у 1991 році вона становила 33,8%, то в 1994 році - вже 43,1%. Ця ж тенденція збереглася і в наступні роки, про що свідчить структура видатків Зведеного бюджету за 1997-2005 роки. Наприклад, на соціально-культурні заходи і науку в 1999 році було спрямовано 47,1% усіх витрат, а у 2005 році близько 60%, левова частка всіх припадає на соціальний захист.

З кожним роком коштів на соціальний захист та соціальне забезпечення виділяється більше, тому що збільшуються субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та дітям-інвалідам, надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на придбання твердого та рідкого палива і скрапленого газу, на надання пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В умовах незалежної держави створення національної системи соціального захисту населення має першочергове значення. Основні його напрями:

- реалізація прав громадян на працю і на допомогу по безробіттю;

- оплата праці та забезпечення мінімального розміру заробітної плати;

- підтримання життєвого рівня населення, шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей;

- матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової та постійної втрати працездатності, втрати годувальника.

Як зазначалось, зростання останніми роками виплат на соціальні потреби ВНП України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Забезпечення соціального захисту населення потребує чіткого визначення джерел їх фінансування. Вочевидь бюджет не може бути єдиним джерелом коштів соціального захисту. Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального захисту населення. Вона має ґрунтуватись на таких засадах, які б не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови до їх найповнішого виявлення.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення мають захист основних прав на ринку праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній непрацездатності.

Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований, але достатній рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення, насамперед - найменш соціально захищених громадян на отримання послуг цих галузей громадян. У зв'язку з роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти, культури, охорони здоров'я соціальні гарантії громадян на отримання послуг цих галузей повинні визначатися відповідними активами законодавства.

Поняття соціальна допомога в Україні з'явилося не так давно - на початку 90-х. Це пояснюється тим, що за радянських часів бідних не було, допомагати не виникало потреби. Існувала система соціального забезпечення, в рамках якої держава сплачувала пенсії літнім та інвалідам, обслуговувала в стаціонарних закладах тих, хто потребував сторонньої допомоги.

Лише потім з появою вільного ринку стало очевидним, що значно більше груп населення потребують різних видів та форм соціальної підтримки.

Нині однією з найгостріших проблем у нашому суспільстві є бідність. Саме тому подолання бідності є одним з першочергових завдань, що визначено і програмою дій Уряду і Стратегією подолання бідності, яка затверджена Указом Президента.

Соціальна допомога - один з суттєвих механізмів подолання бідності, яка покликана підтримати малозабезпечену сім'ю, що опинилася у скруті та допомогти такій сім'ї інтегрувати у суспільство.

Можна виділити такі основні напрямки підтримки малозабезпечених верств населення:

1) Універсальні або категорійні види соціальної допомоги. Такий вид державної підтримки спрямований на підтримку певних груп населення та , як правило, не залежить від матеріального стану одержувачів.

2) Адресна допомога або така яка надається залежно від наявних засобів до існування. Адресна допомога має на меті підтримати найнужденніші верстви населення та залежить від майнового стану та середньомісячного сукупного доходу одержувача. Часто така допомога не має фіксованого розміру, оскільки навіть розмір допомоги залежить від матеріального стану конкретної сім'ї.

Донедавна в Україні переважала категорійна соціальна допомога. Однак, через значну обмеженість ресурсів, а також з метою подолання певних споживацьких тенденцій, які ми успадкували від радянських часів, нині відбувається перехід до адресних видів соціальної допомоги. Адресність - надання допомоги найбільш нужденним сім'ям з урахуванням їх матеріального стану та середньомісячного сукупного доходу. Саме адресність має дозволити якомога ефективніше використати наявні ресурси, спрямувати їх до найбільш нужденних наших співгромадян. З іншого боку, завдяки перевірці нужденності має зменшитися кількість зловживань, адже, як свідчить досвід останніх років, іноді допомога потрапляє не до найбідніших через надання неповної або неправдивої інформації. Тому, Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям"[17, С.109] передбачено запровадження інституту соціальних інспекторів, які власне, і покликані забезпечити поглиблення адресності соціальної допомоги та упередити зловживання.

Основними видами соціальної допомоги, які нині надаються органами праці та соціального захисту населення, є:

1. допомога сім'ям з дітьми:

- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- допомога малозабезпеченим сім'ям;

- державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям;

2. державна соціальна допомога інвалідам та дітям-інвалідам

3. допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи психічного розладу, на догляд за ним;

4. субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого палива

5. додаткова допомога на поховання

1.2. Стратегія, політика та ретроспективний огляд фінансового забезпечення соціальних виплат в Україні

Створення системи соціального захисту населення викликало необхідність розробки національної законодавчо-правової бази з метою радикальної зміни і нових підходів до принципів соціального захисту, переорієнтація діяльності всіх органів соціального захисту на надання адресної допомоги пенсіонерам, інвалідам, ветеранам та іншим найбільш вразливим верствам населення. За період 1991-2005 років прийнято ряд Законів України, які забезпечують соціальний захист найуразливіших категорій населення.

25 липня 1997 року Указом Президента України № 705/97 було утворене Міністерство праці та соціальної політики України.

Існуюча сьогодні система соціального захисту населення України здійснює соціальне забезпечення і надання різних видів допомоги 14,5 млн. пенсіонерів і інвалідам, з них 11 млн. громадян похилого віку і непрацездатних. Серед них 2 млн. чол.-одинокі малозабезпечені, які потребують різних видів соціальної допомоги.

Міністерство праці та соціальної політики разом із зацікавленими міністерствами і відомствами вживає заходів до повного виконання вимог чинного законодавства про соціальний захист ветеранів.

Протягом 2004 року в органах соціального захисту населення обслуговувалось близько 7 млн. ветеранів праці, понад 5 млн. ветеранів війни. З метою матеріальної підтримки малозабезпечених громадян з травня 1995 року запроваджено програму житлових, субсидій, яка стала по суті першою в Україні соціальною програмою ринкового типу і в цілому забезпечила адресний захист найбільш вразливих верств населення. Отримувачами житлових субсидій є 4,4 млн. малозабезпечених громадян.

Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб за допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливим групам населення чи окремим громадянам.

Складовою частиною загальної системи захисту населення є установи, які цим безпосередньо займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння організації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні, фактично всі організаційні структури суспільства в широкому плані займаються проблемами соціальної роботи. Однак, у вузькому розумінні вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки.(рис. 1.2) [50, С.113].

Соціальний захист здійснюють:

> центральні та місцеві державні органи законодавчої та виконавчої влади;

> організації, установи, підприємства соціального захисту населення на чолі з Міністерством праці та соціальної політики України;

> інші міністерства, відомства, державні організації;

> громадські та благодійні організації;

> релігійні конфесії.

Рис. 1.2 Склад органів управління соціального захисту населення

В сучасних умовах актуальною є переорієнтація підходу держави до вирішення проблем соціального захисту населення. Доцільність такої роботи полягає в удосконаленні системи державної допомоги, що дозволить в умовах переходу до ринкової економіки зробити систему пільг, переваг, гарантій та компенсацій більш справедливою, прозорою, спрямованою на підтримку найменш захищених. Існуюча система розподілу пільг не відповідає фінансовим можливостям держави і задекларованим законодавчим вартістю і кількістю пільг, гарантій, компенсації та допомог. Тому на нинішньому етапі суспільно-економічного розвитку України мова йде про необхідність справедливого перерозподілу ресурсів держави. Законодавством передбачено пільги в оплаті житлово-комунальних послуг для 20 категорій громадян, право на пільговий проїзд в громадському пасажирському транспорті визначено для 19 категорій населення України.

Зазначені пільги передбачені 26 законодавчими актами України. Разом з тим, тільки у 10 законах право на пільгову оплату житлово-комунальних послуг встановлено у межах норм, передбачених чинним законодавством, а 16 законами - без нормування. Зокрема, Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні"[35, С.111], "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист"[6, С.108] право на пільги в оплаті житлово-комунальних послуг встановлено в межах норм, а Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про статус суддів” норми споживання не обмежені.

За даними Держкомстату, близько 39% домогосподарств України користуються різними пільгами, надання яких не залежить від рівня доходів отримувачів, а обумовлене особливим статусом осіб. Серед бідних домогосподарств пільгами користуються лише 35%.

Кожен працюючий громадянин України утримує 0,9 пільговиків, так як чисельність активного працездатного населення працездатного віку складає близько 22 млн. осіб, а чисельність пільгових категорій (без урахування тих, кому пільги надаються за службовою ознакою) складає понад 18 млн. осіб.

Водночас потреба в коштах, необхідних для реалізації всіх передбачених законодавством пільг, складає понад 30 млн. грн.. Відсутність у державному бюджеті належних асигнувань змусила Уряд піти на скорочення і спрямування видатків на поглиблення адресності соціальної підтримки державою найуразливіших верств населення. З 2002 року призупинено виплати окремих видів пільг, звужено коло користувачів пільгами і компенсаціями, що фінансується з бюджетів усіх рівнів.

Пріоритетом урядової програми "Реформи заради добробуту" є поглиблення соціального захисту найвразливіших верств населення. Серед них: інваліди Великої Вітчизняної війни - 355,5 тис.; інваліди-чорнобильці - 66,1 тис.; інваліди з дитинства - 283,2 тис.; інваліди від трудового каліцтва і професійного захворювання - 113,1 тис.; інваліди від загального захворювання -1,8 млн.; діти - інваліди - 143,2 тис.; учасники бойових дій - 486,4 тис.; учасники бойових дій на території іноземних держав - 200 тис.; члени сімей загиблих військовослужбовців, члени сімей померлих інвалідів і учасників бойових дій -497,4 тис.; громадяни, які були насильно вивезені до Німеччини - 560 тис.; ветерани праці - 60 тис.; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною -396 осіб. Для них збереженні встановлені пільги[31, С.111]. Однак потребує вирішення питання ліквідації численних соціальних гарантій (пільг і привілеїв) для інших категорій громадян.

Пільгами користуються не тільки чорнобильці, інваліди, учасники бойових дій, що необхідно врахувати у підвищеній пенсії, а й працівники суддів, прокуратури, військовослужбовці збройних сил України, Прикордонних військ, служби безпеки тощо. Пільги справляють деформуючий вплив як на матеріальну забезпеченість населення, так і на функціонування сфер обслуговування.

Величезна армія чиновників зайнята розрахунками і оформленням пільг, субсидій, адресної допомоги. В умовах масового корумпуваня навколо надання пільг може створюватися система корупції та незаконного їх оформлення.

Ряд вчених - економістів пропонує ліквідувати окремі пільги, які надаються без особливих заслуг пільговика перед суспільством і державою. Одночасно зі скасуванням пільг необхідно підвищити трудову пенсію і понизити високі тарифи на житлово-комунальні послуги, зв'язок, транспорт.

Розрахунки показують, що нині з жителів стягують плату за квартиру і комунальні послуги, яка перевищує не тільки реальні можливості населення і середню пенсію, а й науково обґрунтовану вартість цих послуг. Житлова реформа повинна відновити реальні, науково обґрунтовані тарифи на житлово-комунальні послуги і норми їх споживання, що приведе до зниження розмірів оплати. При зниженні тарифів на ці послуги платитимуть всі 100% жителів без субсидій і пільг.

Взагалі у ринковій економіці ціни і тарифи повинен регулювати ринок-попит і пропозиція.

Проте у галузях - природних монополіях, що виробляють продукцію та послуги з нееластичним попитом, високі "апетити" фірм-монополістів має обмежувати держава, встановлюючи тверді (або врегульовані) ціни і тарифи. Обґрунтовані тарифи і норми споживання тут потрібні для запобігання підвищенню тарифів і підтримання платоспроможності населення. Не випадково у цивілізованих країнах ціни на предмети першої життєвої необхідності регулюються державою.

Реформування системи соціального захисту населення в Україні повинно, в першу чергу, йти шляхом узгодження окремих законодавчих та нормативних актів. Як свідчать дані додатку (ст.113), Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" на 2005р. розрахунковий розмір при призначенні розмірів державної соціальної допомоги становить 150,00грн. На 2005 рік прожитковий мінімум на 1 особу в розрахунку на місяць становить 382 гривні, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

Ш дітей віком до 6 років - 335 грн.;

Ш дітей віком від 6 до 18 років - 422 грн.;

Ш працездатних осіб - 409 грн.;

Ш осіб, які втратили працездатність - 300 грн.

Кабінет Міністрів України в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави у постанові від 12.01.2001 р. № 14 зменшив розміри виплат у 4-5 раз. З 01.01.2002 року було скорочено кількість видів допомоги сім'ям з дітьми до п'яти і збільшено на кілька гривень їх розмір.

Згідно Закону "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" держава надає допомогу особам незастрахованим в системі соціального страхування. За 8 місяців ц.р. цю державну підтримку отримали 1,5 млн. родин.

Відповідно до Закону "Про державну допомогу малозабезпеченим сім'ям" щомісячно близько 290 тис. малозабезпечених родин отримують грошову підтримку для сімейного бюджету.

Ще одним недоліком системи соціального захисту населення є те, що критерії нарахування соціальної допомоги сім'ям з дітьми не узгоджений з критерієм, який використовують в іншому законодавстві, тобто спирається на мінімальну зарплату, натомість стандарти доходу в інших нормативно-правових актах на прожитковий мінімум. Це ускладнює розрахунки для встановлення права на допомогу або субсидію.

Рівень соціальної допомоги сім'ям з дітьми невисокий і має слабку адресну спрямованість на найбідніші сім'ї, адже ці самі сім'ї отримують допомогу на виховання дітей, яка має позитивний вплив на їхнє фінансове становище. Отже, постає питання: чи мають бути спрямовані виплати лише на найбідніших? Це важливе питання, оскільки теоретично вони призначенні не тільки для того, щоб допомогти батькам у покритті витрат на виховання, а й для заохочення сімей народжувати дітей. Це елемент соціальної політики, але перевагу за нинішніх умов слід надавати першому, тобто подоланню бідності, адже, згідно з обстеженням Держкомстату, до найбідніших можна віднести 20% українських домогосподарств.

Житлові субсидії є допомога малозабезпеченим. Субсидія надається у вигляді знижки при оплаті житлово-комунальних послуг, придбанні скрапленого газу, твердого, пічного (побутового) та рідкого палива.

Програму житлових субсидій започатковано Постановою КМ від 4 лютого 1995 року №89 "Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг". Цією постановою встановлено, що з 1 травня 1995 року сім'ї сплачують за житлово-комунальні послуги не більше встановленого Кабінетом Міністрів України відсотка їх середньомісячного сукупного доходу у межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування комунальними послугами ( в редакції Постанови КМ №313 від 03.05.1995 року).

Основним нормативним актом при наданні житлових субсидій є "Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива", останню редакцію якого було затверджено Постановою КМ від 22 вересня 1997 року №1050 "Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива"[39, С.112].

Постановою Кабінету Міністрів від 4 лютого 1998 року №119 "Про розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива у разі надання житлової субсидії" встановлено конкретний відсоток доходу, який сплачує квартиронаймач або власник за умови призначення житлової субсидії, а саме: житлово-комунальні послуги - 15% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива - 15% річного сукупного доходу[40, С.112].

Однією з найдієвіших програм соціальної підтримки малозахищених верст населення є сьогодні програма житлових субсидій, Завдяки цій програмі, протягом 2004 року платежі за житло і комунальні послуги для населення були знижені майже на 930,6 млн. гривень. Середній розмір субсидії на оплату житлово-комунальних послуг на початку року становив 51,3 грн., що є суттєвою підтримкою сімей.

Серед отримувачів житлових субсидій майже 53 відсотки складають пенсіонери та інші непрацездатні особи.

Саме з метою посилення соціального захисту цієї категорії Кабінет Міністрів України 15 травня 2003 р. прийняв постанову № 702 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1156", якою визначається розмір витрат громадян на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та палива за умови призначення житлової субсидії [38, С.112].

Відтепер, якщо у приміщенні зареєстровані і проживають тільки пенсіонери та інші непрацездатні громадяни або якщо у складі зареєстрованих є неповнолітні діти, інваліди першої та другої групи і середньомісячний сукупний доход на одного зареєстрованого у житловому приміщенні (будинку) не перевищує 50 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць (а це на сьогодні - 171 грн.), розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах норм користування становить 15 відсотків їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу та палива -15 відсотків їх річного сукупного доходу. Раніше право сплачувати за житло та комунальні послуги 15 відсотків сукупного доходу мали сім'ї, в яких середньомісячний дохід на особу не перевищував 136,8 грн.

Крім того, постанова спрямована на заохочення отримувачів житлових субсидій до більш економного споживання енергоносіїв та встановлення засобів обліку послуг. Зокрема, при підтвердженні права на отримання субсидії на наступний термін запроваджується зменшення розміру витрат громадян на оплату послуг на 2 відсотки, але не більше ніж на 10 відсотків відповідно за кожні 10 відсотків зменшення загальної суми вартості фактично використаних послуг у попередньому періоді, проти суми їх вартості за встановленими нормами споживання. До прийняття постанови за економне споживання енергоносіїв обов'язкова частка плати зменшувалась на 1 відсоток.

У 2004 році більш ніж 380 тис. сімей економко витрачали воду, газ, тепло і отримали право сплачувати зменшений відсоток сукупного доходу за житлово-комунальні послуги.

Слід зауважити, що як і раніше, розрахунок субсидій за новими відсотками сукупного доходу провадиться лише у разі звернення громадян за їх призначенням або у разі підтвердження громадянами права на отримання субсидії на новий термін.

Держава докладає максимум зусиль, аби пом'якшити негативний вплив ринкових реформ на малозахищені верстви населення. Останні роки забезпечується соціальна спрямованість бюджетів усіх рівнів. Внаслідок збільшення на 17% у Державному бюджеті-2005 видатків на реалізацію програм соціальної спрямованості (що склало 53% від загальної суми), поліпшилося фінансове забезпечення ряду важливих проблем соціального характеру.

Адресними програмами державної підтримки малозабезпечених категорій в Україні охоплено майже 6 млн. родин. Держава використовує на їх фінансування понад 3 млрд. грн. Започаткована в 1995 році Програма житлових субсидій охоплює нині близько 1,4 млн. сімей, серед яких 52,1% становлять пенсіонери.

На 1 січня 2005 року в Україні 2,6 млн. інвалідів. У рамках реалізації Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки розпочато створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, завдяки якій понад 5 тис. дітей з вадами розвитку, не втрачаючи підтримки родини з допомогою педагогів, психологів успішно інтегруються в суспільне життя. У поєднанні з професійною, медичною та соціальною реабілітацією, це дозволить сформувати цілісну реабілітаційну систему інвалідів в Україні. Перші кроки, зроблені Всеукраїнським центром трудової реабілітації інвалідів, які чи то внаслідок вроджених вад, чи каліцтва або професійного захворювання, отриманих на виробництві, залишились за "бортом" життя, набувають позитивного суспільного резонансу. Тепер ці люди, пройшовши відповідну медичну, соціальну і професійну реабілітацію, мають змогу повернутись до активного суспільного життя. Ця добра справа має бути продовжена, її кінцевим результатом повинна стати цілісна мережа аналогічних центрів в регіонах, яка створить можливості для комплексної реабілітації інвалідів, де б вони не проживали: чи у великому місті, чи у маленькому селі.

Видатки держбюджету 2004року дозволило стовідсотково профінансувати видатки на соціальні виплати, зокрема: субвенції на надання пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло - водопостачання і водовідведення, квартирної плати пільг з послуг зв'язку та інших послуг; допомоги сім'ям та інвалідам ; готівкових пільг та субсидій на придбання твердого та рідкого пічного палива і скрапленого газу; будівництво та придбання житла військовослужбовцям.

На початок 2004-го мала місце заборгованість з держбюджету у сумі 350,7 млн. грн. з щомісячних виплат компенсацій та допомог громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. За 2004 рік погашено зазначену заборгованість.

21 березня Кабінет Міністрів України передає до парламенту разом зі змінами до держбюджету також великий соціальний пакет, який передбачає внесення змін до восьми законів. Основна його спрямованість - підвищення рівня пенсійного забезпечення та разових соціальних виплат. Це стане початком диференціації пенсій істотного збільшення одноразової допомоги при народженні дитини, підвищення державної допомоги дітям-сиротам, одиноким матерям тощо.

Зокрема, з 1 січня 2005-го передбачено збільшити розмір мінімальних пенсій з 295 до 332 грн. середня пенсія має зрости з 315 до 383 грн., що дозволить поступово ліквідувати зрівнялівку у пенсійному забезпеченні. Після прийняття Верховною Радою запропонованих Урядом змін до бюджету, кількість пенсіонерів, що одержують однакову пенсію, зменшиться вдвічі. Зростуть у 2,3 рази й пенсії військовослужбовцям у середньому з 533 до 913 грн. [32, С.111].

Уряд розраховує протягом року прискореними темпами збільшувати заробітну плату. Зокрема, до кінця поточного року мінімальна зарплата в бюджетній сфері має зрости з 262 до 300 грн., середня - підвищиться з 499 до 708 грн., за рахунок чого діапазон окладів бюджетників зросте у 3,3 рази.

Суттєво мають зрости й соціальні виплати різним категоріям громадян. Зокрема, допомога при народженні дитини передбачена у розмірі 8,5 тис. грн. При цьому 3 тис. 384 грн. виплачуватимуться одразу після народження дитини, а решта суми протягом року - по 426 грн. щомісячно. Аби ці гроші справді витрачалися за призначенням і не стали предметом шахрайства, буде запроваджено систему запобіжних заходів.

1.3. Організаційно-правові засади функціонування соціальних виплат органами праці та соціального захисту населення

Соціальний захист та безпеку людини потрібно розглядати як цілісну систему, яка функціонує завдяки щільній взаємодії органів державної та місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування та недержавних інституцій соціальної політики усіх рівнів. Така взаємодія буде неможлива без створення достатньої ресурсної бази і кадрового потенціалу соціальних працівників, без відповідного наукового, методичного та інформаційного забезпечення цих соціальних дій.

За будь-якого підходу соціальну політику загалом і соціальний захист зокрема слід розглядати як систему або цільовий комплекс завдань з поліпшення життєдіяльності людей, який повинен охоплювати:

Ш Певні технології розробки соціальної політики та формування основних засад, напрямів і завдань;

Ш Ресурсне забезпечення та визначення механізмів практичної реалізації;

Ш Розробку проміжних варіантів, вибір кінцевого варіанта та оформлення його у вигляді відповідного документа ;

Ш Ефективну систему контролю на етапах розробки і реалізації.

Технологія соціальної політики (незалежно від рівня управління) передбачає два основних етапи: розробки та реалізації. На стадії розробки важливо дотримуватися таких основних принципів, як обґрунтованість (тобто забезпечення цілей, напрямів та задач необхідними ресурсами) і реалістичність (орієнтація соціальної політики на пріоритетні соціальні проблеми). Завершується перша стадія прийняттям відповідного документа (законодавчо-нормативного акта тощо). На стадії реалізації домінують принципи конкретизації (відповідності соціально-економічних програм соціально-економічному плануванню) та результативності (досягнення реалістичних результатів у певний визначений період). Як правило, основними причинами нереалізованості частини програм соціальної політики виступають необґрунтованість і нереалістичність завдань.

Розгляд організаційно-правової структури національної системи соціального захисту, зображена на табл. 1.1, вказує на її комплексність. На підставі законів та інших нормативних актів формуються державні виконавчі і самоврядні органи управління соціальною політикою, регламентуються їхні відносини з недержавними організаціями, що діють у царині соціального захисту, та з самим населенням. Чинне законодавство обумовлює формування відповідних коштів, призначених для соціального захисту, а також підготовку кадрового потенціалу соціальних працівників, що працюють у системі як державних, так і недержавних установ цієї галузі. Особливе значення для ефективного функціонування інститутів соціального захисту мають його сучасне наукове, методичне та інформаційне забезпечення.

Згідно зі ст. 102 Конституції України, Президент України є главою держави, гарантом прав і свобод людини і громадянина. Фактично він виконує роль голови виконавчої влади і саме в Адміністрації Президента України формуються засади і визначаються напрями розвитку державної соціальної та гуманітарної політики [24, С.110].

Таблиця 1.1

Критерії та характеристики соціальної політики

Критерій	Характеристика
Рівень розробки і реалізації	- державна - регіональна - муніципальна (громадська) - локальна (на рівні підприємства, організації чи установи)
Спрямованість	- мета - цілі - напрями - завдання
Зміст заходів і завдань	- організаційні - екологічні - правові - демографічні - соціальні - ідеологічні - економічні - пропагандистські - фінансові - культурні
Період реалізації	- довготерміновий - короткотерміновий - середньо терміновий - поточний
Ефективність Неефективність	- дієва - прагматична - результативна - реалізована - нереальна - не реалізована

Для цього в Адміністрації Президента України існують головні управління та управління, які безпосередньо або опосередковано займаються питаннями соціальної та гуманітарної політики. Передусім це Головне управління з питань внутрішньої політики, Головне управління з питань економічної політики та Управління з питань громадянства, Управління з питань звернень громадян.

Парламент нашої держави - Верховна Рада України, згідно з п. 4,5 і 6 ст. 85 Конституції України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує Державний бюджет України та загальнодержавні програми, в тому числі соціального розвитку. З двадцяти чотирьох комітетів Верховної Ради України вісім є профільними суто з питань соціальної та гуманітарної політики, а саме:

Ш Комітет з питань соціальної політики та праці;

Ш Комітет з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства;

Ш Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму;

Ш Комітет з питань науки та освіти;

Ш Комітет з питань культури і духовності;

Ш Комітет з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

Ш Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

Ш Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Найвищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який згідно з п. 9 ст. 116 Конституції України, спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади [20, С.110]. До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр Міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. До системи державних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Структуру вищих органів виконавчої влади нашої держави разом з конституцією України визначають Укази Президента України від 15 грудня 1999 р. за №1572 „Про систему центральних органів виконавчої влади” та 26 травня 2003 р. за №434 „Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади”.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої політики у визначеній сфері діяльності. Міністр особисто відповідає за розроблення та реалізацією державної політики, спрямовує та координує здійснення заходів з питань, віднесених до його повноважень, визначає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

Відповідальним за розробку заходів і впровадження основних завдань із царини соціальної політики виступає Міністерство праці та соціальної політики України, що вимагає високої динамічності, швидкого реагування на зміни в економічному, соціальному та нормативно-правовому полі. Структурно Міністерство праці та соціальної політики є складним багато профільним комплексом, який включає Держкомохорони праці, Державний центр зайнятості, і понад 30 його виробничих підрозділів, більш ніж 100 територіальних центрів зайнятості і управлінь праці та зайнятості, соціального захисту населення, нагляду за охороною праці, пов'язаних з центральним апаратом. Крім того, до його складу входять понад 2700 районних (міських районних у містах) центрів відділів і відділень зайнятості соціального захисту населення, надання житлових субсидій, соціальної допомоги вдома, інспекцій з контролю за дотриманням вимог законодавства про зайнятість населення, 12 центрів з нарахування та виплати пенсій та допомог, 276 будинків інтернатів.

Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує та координує Прем'єр-міністр або один з віце-прем'єр - міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його повноважень. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок створення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення його керівників, вирішення інших питань. Очолює центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом голова.

Серед шістнадцяти міністерств України третина реалізує основні завдання соціальної та гуманітарної політики держави, а саме:

· Міністерство праці та соціальної політики;

· Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

· Міністерство освіти і науки;

· Міністерство охорони здоров'я;

· Міністерство культури і мистецтв.

Між міністерствами розподіляється весь спектр питань урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. На відміну від міністерства, яке одночасно розробляє та реалізує державну політику, державний комітет лише реалізує її, не беручи участі у самій розробці. Державні комітети України, як і всі інші центральні органи виконавчої влади, згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України, утворюються, реорганізуються і ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Із сімнадцяти Державних комітетів України чотири реалізують основні завдання соціальної та гуманітарної політики:

§ Державний комітет у справах сім'ї та молоді;

§ Державний комітет у справах релігій;

§ Державний комітет з питань фізичної культури і спорту;

§ Державний комітет у справах ветеранів.

Діяльність деяких державних комітетів спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів: через міністра праці та соціальної політики України - Державний комітет України у справах ветеранів, а через міністра юстиції України - Державний комітет України у справах релігій. Крім того, існує ще один центральний орган виконавчої влади, який займається питаннями соціальної політики, статус якого прирівнюється до Державного комітету України - Пенсійний фонд України.

Маже всі центральні органи виконавчої влади, які реалізують основні завдання соціальної політики, мають своїх місцевих представників - відповідні підрозділи, підпорядковані місцевим державним адміністраціям. Виняток становлять лише Державний комітет у справах ветеранів, який взагалі не має територіальних органів, і Пенсійний фонд України, який має свої окремі місцеві органи.

В управлінні праці та соціального захисту населення бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відповідати основним засадам, встановленим Законом України про бухгалтерський облік.

План рахунків - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій по виконанню Державного та місцевих бюджетів зі стислим викладом їх змісту, за допомогою якого ці операції відображаються у фінансовій звітності.

План рахунків бухгалтерського обліку розроблений відповідно до принципів, прийнятих у міжнародній практиці бухгалтерського обліку і є обов'язковим для застосування фінансовими органами. В його основу покладено облікові та економічні поняття, що використовуються в умовах ринкової економіки.

Об'єктом бюджетного обліку є доходи і витрати бюджету; фонди і резерви, створені в бюджеті в процесі його виконання; витрати на утримання бюджетних установ; грошові кошти в касі і на рахунках.

Виходячи із основних вимог Закону про бухгалтерський облік, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є формування правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів операції. З рисунку 1.3 видно, як класифікується звітність.

Рис. 1.3. Класифікація звітності

Установи, які одержують кошти із інших бюджетів, складають «Звіт про виконання кошторису установ (загальний фонд)» окремо по кожному бюджету. Такі форми звітності подаються органам Державного казначейства України або міським фінансовим управлінням окремо по кожному бюджету.

З метою ведення обліку сімей-одержувачів державної соціальної допомоги, забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю її надання, а також для організації нормативно-довідкової інформації для органів праці та соціального захисту населення, що призначають і здійснюють контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики створюється єдина обліково-інформаційна система.

Єдина обліково - інформаційна система одержувачів державної соціальної допомоги формується та використовується з додержанням вимог Закону України «Про інформацію». В зв'язку з тим, що в установі є комп'ютерна техніка в Борщівському управлінні праці та соціального захисту населення здійснено автоматизовану форму ведення обліку всіх облікових ділянок.

Основними завданнями управління є :

ь Забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю та зайнятість населення, про соціальне страхування та пенсійне забезпечення, здійснення соціального обслуговування населення;

ь Призначення та виплата соціальних допомог, встановлених законодавством, призначення та надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

ь Здійснення разом з міською радою, громадськими організаціями міста комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічного розвитку надомних форм їх обслуговування;