Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи фінансового забезпечення бюджетних установ

1.1 Сутність бюджетних видатків

1.2 Класифікація бюджетних видатків

1.3 Кошторисне фінансування бюджетних установ

Розділ ІІ. Характеристика органів управління

2.1 Особливості фінансування органів державної влади

2.2 Аналіз фінансового забезпечення місцевої влади

2.3 Ефективність фінансового забезпечення органів управління

Розділ ІІІ. Напрямки вдосконалення фінансування

3.1 Оптимізація витрат на державне управління

Висновки

Список використаної і рекомендованої літератури



Вступ

Органи державного управління відіграють значну роль у сфері державного управління. Ефективність їх діяльності залежить від їх фінансового забезпечення бюджетними коштами, які мають обмежений розмір.

Актуальність теми полягає у проблемі в сфері бюджетного фінансування та забезпечення бюджетними коштами апарату державного управління.

Об'єктом дослідження являється бюджетне фінансування органів державного апарата в Україні.

Предмет дослідження - підходи до оцінки ефективності бюджетного фінансування органів державного апарата в Україні

Метою фінансування органів державного апарату є сприяння виконанню обов'язків органів державної влади в сфері державного управління, а саме: забезпечення матеріальними ресурсами органів державної влади, забезпечення оплати праці державних службовців .

Завданням роботи є : досягнення мети ефективного фінансування апарату державного управління, всебічний аналіз фінансової системи забезпечення коштами органів державної влади, розробка управлінського рішення , щодо можливості економії бюджетних коштів.



Розділ І. Теоретичні основи фінансового забезпечення бюджетних установ

1.1 Сутність бюджетних видатків

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету -- це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати -- за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету -- це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

На перший погляд, видатки і витрати характеризують одні й ті самі процеси. Однак насправді між видатками й витратами є суттєві відмінності.

Так, термін "видатки" використовується для найменування тих розподільних відносин, які пов'язані з використанням централізованого грошового фонду держави. Вони здійснюються на стадії розподілу ВВП, характеризуються одностороннім рухом грошових коштів (Г->) і не обмінюються на відповідні еквіваленти. Суб'єкт відносин виділяє видатки (видає гроші зі свого фонду) для їхнього подальшого використання без одночасного отримання еквівалентної вартості товарів чи послуг.

На відміну від видатків бюджету, витрати здійснюються відповідними суб'єктами на стадії обміну, характеризуються двостороннім рухом вартостей (Г-->Т), тобто обмінюються на необхідний еквівалент вартості товарів чи послуг. Крім цього, витрати є елементом формування собівартості продукції і послуг, що виділяються і реалізуються розпорядниками бюджетних коштів. Тому проведення витрат виходить за межі сфери бюджетних відносин і стосується кінцевого використання бюджетних ресурсів держави. Отже, видатки бюджету за певних умов перетворюються на витрати (виплата зарплати, оплата вартості товарно-матеріальних цінностей, комунальних послуг тощо). Однак окремі видатки можуть не набувати форм витрат, а виділені бюджетні кошти продовжуватимуть свій рух (виплата стипендій, соціальних допомог, погашення позик тощо). У цілому зв'язок видатків бюджету із витратами наведено на рис. 1.1, на якому зображено рух бюджетних коштів у процесі здійснення видатків від держави до розпорядників бюджетних коштів. Отже, розпорядники бюджетних коштів є суб'єктами бюджетних відносин, через яких забезпечується виконання видаткової частини бюджету. Розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань.

Зобов'язань та здійснення видатків бюджету. За обсягами наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступеня). Головними розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконавчих комітетів місцевих рад. Розпорядниками коштів другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику й одночасно мають у своєму підпорядкуванні керівників нижчого рівня. Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники низових ланок, бюджетних установ базового рівня, які не мають у підпорядкуванні суб'єктів господарювання нижчого рівня.



Рис. 1.1 рух бюджетних коштів у процесі здійснення видатків

Наведена схема наочно характеризує рух бюджетних коштів у процесі виконання видаткової частини бюджету, завершуючи його списанням видатків. Так, видатками бюджету будуть вважатися кошти, затверджені у бюджеті відповідним правовим актом, встановлені обсяги бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису (1), а також видатки розпорядника бюджетних коштів, затверджені у кошторисі (2). Процес використання бюджетних коштів на виконання бюджетних програм (3,4, 5, 6) слід вважати витратами, які списуються за рахунок видатків розпорядника бюджетних коштів (7). Після закінчення звітного періоду видатки за кошторисом розпорядника бюджетних коштів списуються на видатки бюджету. Така схема є спрощеною, оскільки у процесі виконання бюджету беруть участь розпорядники коштів різних рівнів, однак вона дає можливість визначити межі використання термінів "видатки бюджету" та "витрати", прослідкувати логічний взаємозв'язок між ними.

У процесі розкриття сутності видатків доцільно виходити з позицій, що бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Розподільні процеси, пов'язані з видатками бюджетів, характеризуються різноманітністю та взаємозв'язком. Вони охоплюють розмаїття відносин з приводу розподілу і використання коштів бюджетного фонду держави і відображають напрями розподілу бюджетних ресурсів держави. В основі такого розподілу лежать функції держави, їх обсяг і характер, визначені Конституцією України. Причому є тісний діалектичний взаємозв'язок між видатками бюджетів і функціями держави, який полягає у тому, що збільшення функцій зумовлює збільшення видатків, і навпаки. Функції держави є визначальним чинником, який впливає на обсяги видатків бюджетів та їх розподіл і використання, адже без достатнього рівня бюджетних ресурсів такі функції якісно виконати не можливо. Тому в теорії і на практиці під час складання бюджету, визначення його параметрів держава зобов'язана виходити не з обсягів доходів, а з потреби у видатках. Це підтверджується світовим історичним досвідом та фінансовою наукою.

У процесі використання коштів бюджетного фонду держава вступає у відносини з:

-- підприємствами, організаціями та установами з приводу їхнього фінансування;

-- фізичними особами, громадянами країни з приводу виплат, пов'язаних із соціальними гарантіями;

-- юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міждержавними об'єднаннями з приводу повернення державних позик і сплати відсотків;

-- органами місцевого самоврядування з приводу бюджетного регулювання;

-- іншими суб'єктами відповідно до чинного законодавства. Сукупність цих грошових відносин становить зміст видатків бюджетів як об'єктивного економічного поняття.

У результаті прийняття законодавчих актів видатки бюджетів як об'єктивне економічне поняття набувають конкретних матеріальних форм, зокрема кошторисного фінансування, бюджетних інвестицій, державних трансфертів, бюджетних кредитів, бюджетних резервів. Саме цим забезпечується єдність теоретичних основ і практики організації видатків бюджетів.

Видатки бюджетів виявляються за допомогою конкретних видів, які характеризуються якісно та кількісно. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна їх величину. Кількісна і якісна сторони можуть вступати у суперечність, причому гострота таких суперечностей може бути суттєвою, мати руйнівні наслідки. Наприклад, потреби Української держави, що визначаються якісною характеристикою, значно перевищують кількісну сторону, тобто суму видатків, необхідну для задоволення відповідних потреб суспільства. Це супроводжується постійним недофінансуванням (більше половини) усіх галузей економіки та соціально-культурної сфери, одним з найнижчих рівнів життя громадян серед європейських країн, інфляцією, бюджетним дефіцитом, соціально-економічною нестабільністю, зростанням недовіри до влади, скороченням чисельності населення тощо. У таких випадках держава зобов'язана регулювати ці процеси, приймати оптимальні рішення, навіть якщо вони будуть непопулярними, мати розроблену стратегію поведінки.

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої сфери; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розвиток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

Водночас значну частину бюджетних коштів держава змушена вкладати у розвиток сфери суспільних послуг, що є основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, оборона, управління є тими підвалинами, які забезпечують існування та розвиток держави, якісне виконання нею своїх функцій.

Таким чином, за допомогою видатків бюджетів держава має можливість:

-- регулювати розподіл грошових коштів між виробничою сферою і сферою суспільних послуг;

-- впливати на вартісну структуру виробництва;

-- стимулювати розвиток пріоритетних, нових галузей та виробництв, суттєво впливаючи на зміцнення своєї економічної могутності.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки -- це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виділити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видатки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економічної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бюджету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видатків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої -- рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих повноважень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функцій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класифікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

1.2 Класифікація бюджетних видатків

Розроблення та виконання бюджетних програм потребують у процесі наукової класифікації застосування такої ознаки, як відомче призначення. Класифікація видатків за відомчим призначенням здійснюється відповідно до відомчої класифікації, де кількість груп залежить від кількості головних розпорядників бюджетних коштів.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програмами. Такі програми можуть бути довго, середньостроковими і річними. Перелік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Згідно з чинним законодавством України всі видатки бюджетів розподіляються між ланками бюджетної системи. Такий складний і суперечливий процес розмежування видатків має базуватися на наукових принципах і регулюватися чинним законодавством.

Розподіл видатків між окремими ланками бюджетної системи доцільно здійснювати за такими принципами:

-- значимості, який полягає у тому, що заходи державного значення фінансуються з Державного бюджету України, заходи місцевого значення -- з місцевих бюджетів, тобто якого значення проводяться заходи, з бюджету такого рівня вони мають фінансуватися;

-- територіальний, суть якого полягає в тому, що фінансування підприємств, організацій та установ має здійснюватися з бюджету тієї громади (чи регіону), на території якої вони знаходяться;

-- відомчий, який означає забезпечення фінансування підприємств, організацій та установ з відповідного бюджету за підпорядкуванням;

-- субсидіарний, за яким розподіл видатків має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до безпосереднього споживача. (На відміну від попередніх цей принцип закріплений у Бюджетному кодексі України.)

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади доцільно залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавчо закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту спрямовуються державою на економічні і соціальні потреби країни.

Практичне спрямування видатків відповідно до затвердженого бюджету здійснюється за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування розглядається, з одного боку, як форма бюджетного механізму, а з іншого -- як форма фінансового забезпечення суб'єктів бюджетних відносин.

Держава за допомогою бюджетного фінансування як форми бюджетного механізму забезпечує фінансування всіх заходів, пов'язаних з виконанням своїх функцій. Залежно від оптимального поєднання важелів, інструментів цього механізму, вмілого використання усіх наявних елементів можна досягти відповідного рівня соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечити досягнення стратегічних цілей. З іншого боку, за допомогою бюджетного фінансування як форми фінансового забезпечення створюються достатні фінансові можливості для функціонування і розвитку конкретних підприємств, організацій, установ, а також задовольняються мінімальні, гарантовані державою матеріальні потреби соціально незахищених громадян. У цілому бюджетному фінансуванню властиві такі ознаки;

-- бюджетне фінансування є однією з найважливіших форм фінансування видатків бюджету;

-- його зміст виявляється у безповоротному наданні бюджетних коштів юридичним і фізичним особам;

-- надання цих коштів здійснюється на проведення заходів, передбачених бюджетом;

-- перелік цих заходів відповідає функціям держави;

-- бюджетне фінансування з боку держави є формою бюджетного механізму, а з боку суб'єктів господарювання -- однією з форм фінансового забезпечення.

Бюджетне фінансування доцільно розглядати як об'єктивне економічне поняття, з одного боку, та матеріальне вираження цього поняття, з іншого.

Бюджетні відносини у частині розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави супроводжуються рухом розподілення вартості у напрямі держава -- суб'єкт отримання. Без таких відносин розподільні процеси не можуть бути завершеними, що не відповідатиме змісту категорії "державний бюджет". Отже, це завершення є об'єктивною умовою функціонування державного бюджету як економічної категорії і забезпечується за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування характеризується об'єктивністю та існує незалежно від бажання суб'єктів відносин. Завдання суб'єктів полягає у пізнанні цього об'єктивного поняття і використанні його у практичній діяльності.

За умов законодавчого та нормативного оформлення бюджетне фінансування набуває відповідного матеріального вираження. На практиці бюджетне фінансування виступає як процес, дія, елемент бюджетного механізму, форма фінансового забезпечення.

Отже, бюджетне фінансування -- сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Основою для бюджетного фінансування є затверджений бюджет та бюджетний розпис. Процес бюджетного фінансування здійснюється у встановленому Бюджетним кодексом України порядку органами Державного казначейства України.

Бюджетне фінансування базується і здійснюється на основі наукових принципів. Враховуючи сутність бюджетного фінансування, його внутрішні якісні характеристики, до принципів цього фінансування відносять: безповоротність, безоплатність, безстроковість, плановість, цільовий характер, фінансування не під план, а в міру виконання планів за виробничими показниками, мережею, штатами і контингентами, ефективне використання коштів, фінансування у міру надходження доходів, оптимальне поєднання усіх джерел фінансування, дотримання режиму економії, повнота, справедливість і неупередженість, публічність та прозорість, контрольованість. Під час формування цих принципів, їхнього трактування доцільно спиратися на принципи бюджетної політики, адже бюджетне фінансування є інструментом її реалізації.

У теорії і практиці бюджетного фінансування важливе значення має правильний вибір й обґрунтування відповідних його форм. Форми бюджетного фінансування -- способи надання бюджетних коштів на заходи, передбачені у бюджеті відповідно до наукових принципів. За наведеними критеріями можна виділити три найважливіші форми: кошторисне фінансування, бюджетне інвестування та державні трансферти.

1.3 Кошторисне фінансування бюджетних установ

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі відповідних фінансових планів - кошторисів бюджетних установ.

Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа - це орган, установа, організація, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного або місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення оптимальних обсягів для кожного суб'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Такі призначення визначають обсяг повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, наданих йому відповідно до законодавства. Бюджетне призначення має кількісні і часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають з моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищого рівня. У цьому полягає правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який спрямований на виконання правових норм та конкретизує їх у розрізі конкретних правовідносин.

Правові основи складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних установ визначені Кабінетом Міністрів України.

Види кошторисів: індивідуальні та зведені. Вони відрізняються рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.

Бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

План асигнувань являє собою помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. Він є невід'ємною частиною кошторису, затверджується разом з ним.

Форми кошторису і плану затверджує Міністерство фінансів України.

Зведені кошториси і зведені плани асигнувань містять узагальнену інформацію щодо всіх розпорядників бюджетних коштів, які фінансуються через головного розпорядника, і використовуються для здійснення контролю за формуванням планових показників і витрачання, коштів. Зведені кошториси не затверджуються.

Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави.

Рис. 1.2 Класифікація видатків державного бюджету

Видаткову частину Державного бюджету поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду.

Складові кошторису:

- загальний фонд - містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків на виконання бюджетною установою основних функцій;

- спеціальний фонд - містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл на здійснення відповідних видатків, згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (не повністю забезпечені) видатками загального фонду.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищої установи.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджуються окремо на кожний захід керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували ці заходи.

Одночасно з кошторисом затверджуються плани асигнувань і штатний розпис установи. До їх затвердження здійснення видатків проводиться згідно з проектами.

У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Мінфіну України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачами за формами, встановленими Мінфіном.

По закінченні 30-денного терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів тільки відповідно до затверджених кошторисів та планів асигнувань.

Для здійснення контролю за асигнуваннями органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів та планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення або надавати за рахунок бюджетних коштів позички.

Звітуючи про виконання загального фонду кошторису бюджетної установи, розпорядники бюджетних коштів повинні відобразити показники видатків за економічною класифікацією. На підставі цих показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом надходження з урахуванням умов роботи установи. При цьому враховується рівень фактичного виконання доходів, очікуване виконання.



Розділ ІІ. Характеристика органів управління

2.1 Особливості фінансування органів державної влади

Видатки на державне управління -- одна із основних функцій держави , фінансуються з бюджетів різних рівнів.

З Державного бюджету України фінансуються видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності й суверенітету, незалежного судочинства та інші непередбачені Бюджетним кодексом України видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню. Вони включають видатки на функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади, утримання Президента України та його апарату, фінансових і фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби. За рахунок коштів республіканського Автономної Республіки Крим і бюджетів місцевого самоврядування, у тому числі трансфертів з Державного бюджету, фінансуються видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання на основі принципу субсидіарності. З обласних, районних і бюджетів самоврядування здійснюються видатки на утримання відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на забезпечення прав та обов?язків Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України. Відповідальність за здійснення видатків за рахунок коштів Державного бюджету України несуть відповідні органи державної влади. А відповідальність за здійснення видатків за рахунок коштів місцевих бюджетів і трансфертів покладається на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних, сільських голів (якщо виконавчі органи не створені).

Держава може передати Раді Міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право здійснення видатків лише з одночасною передачею бюджетних ресурсів у формі закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов?язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету України.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міські, селищні, сільські голови зобов?язані забезпечити здійснення видатків з відповідних місцевих бюджетів з дотриманням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеними Бюджетним кодексом. Не допускається здійснення видатків, не віднесених до місцевих бюджетів, та видатків на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів упродовж бюджетного періоду.

Видатки на державне управління включають такі витрати:

· на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);

· на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

· на утримання Президента України та його апарату;

· на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових органів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Головного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов?язкових платежів, витрати на Комп?ютеризацію Державного казначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);

· на загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них; виготовлення та перевезення національної валюти, придбання устаткування для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ і законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства);

· на утримання судової влади і судів (Конституційного Суду України, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських судів, військових судів).

Кошторис парламенту з докладним розподілом того, куди ідуть кошти бюджету, є ледь не секретним документом. Минулого року, коли ухвалювали цей фінансовий розпис, його навіть не роздавали на руки народним депутатам.

Так само таємничо планували ухвалити і кошторис Верховної Ради на 2011 рік. Він уже затверджений регламентним комітетом та ухвалений.

Хоча минулого року парламент втратив велику частину повноважень у зв'язку з поверненням до Конституції Леоніда Кучми, однак це жодним чином не позначилося на бюджеті Верховної Ради.

Перетворення законодавчого органу на казна-що, де змагаються у кількості натиснутих кнопок за 10 секунд голосування, також не зменшив його видатки. Навіть криза жодним чином не вплинула на це. Рада продовжує витрачати навіть більше грошей, ніж за часів парламентсько-президентської республіки.

Згідно з проектом, у цьому році загальний фонд бюджету Верховної Ради складе 850 мільйонів гривень, що на 40 мільйонів більше, ніж попереднього року, і на 150 мільйонів більше, ніж позаминулого.

Найсуттєвіше збільшення відбулося за статтею "будівництво (придбання) житла" - в п'ять разів. Якщо 2010 року на це було виділено 4 мільйони 200 тисяч гривень, то в 2011 планують виділити 20 мільйонів.

Окрім того, відбулося збільшення за статтею "капітальний ремонт". В 2010 році її обсяг складав 2,4 мільйони - тепер планують виділити 12 мільйонів.

Ці кошти підуть на розробку проектно-кошторисної документації - для забудови земельної ділянки на вулиці Глибочицькій, яка належить парламенту, а також ремонту гуртожитку Верховної Ради на вулиці Обсерваторній, розповів заступник голови регламентного комітету Сергій Сас.

"На Глибочицькій у власності Верховної Ради є земельна ділянка, де планують зводити будинок. Якщо збережеться норма, що депутат має право на квартиру, то отримувати житло там будуть депутати. Якщо не збережеться, то це будуть квартири для апарату Верховної Ради. У апараті більше тисячі людей стоять у черзі!", - зітхнув Сас.

Крім того, 490 тисяч гривень піде на проектування котельні для депутатського житлового будинку на вулиці Срібнокільській.

Але у деяких статтях кошторису Верховної Ради порівняно з минулорічним є скорочення. Так, у проекті на 2011 рік записано зменшення за статтею "купівля обладнання і предметів довгострокового користування" - з 10,6 мільйонів до 2,2 мільйонів.

За розповіддю джерел, "предметами довгострокового користування" переважно є автомобілі. Так, наприкінці минулого року були закуплені 17 машин "Тойота" для обслуговування депутатів.

У 2011 році на відрядження депутатів за кордон планують збільшити витрати на 2,5 мільйони - з 7 до 9,5 мільйонів. Хоча ще два роки тому за цією статтею витрачали 5 мільйонів.

Автобаза Верховної Ради зжере з бюджету в 2011 році 34,9 мільйонів, що на 1,5 мільйони більше, ні минулого року, і на 11 мільйонів більше, ніж позаминулого.

Ще одна сумнівна стаття - Інститут законодавства, який існує при Верховній Раді з 1994 року та невідомо чим займається. Точніше, займається він "фундаментальними дослідженнями розвитку правової системи України". Цього року на такі абстрактні цілі виділили 8,3 мільйонів, минулого - 8,5 мільйонів.

Незмінними залишилися видатки на їдальню Верховної Ради - 1 мільйон 600 тисяч гривень, управління житловими будинками Верховної Ради - 1,676 мільйона,фінансування санаторіїв парламенту "Дюльбер" і "Нижня Ореанда" - 7 мільйонів 216 тисяч.

На рівні 2010 року залишилася стаття витрат на висвітлення діяльності депутатів через засоби телебачення і радіо - 11,8 мільйона гривень. Тоді як ще зовсім нещодавно, в 2009 році на це передбачалося трохи більше 6 мільйонів.

Окрім того, парламент продовжує видавати свої офіційні друковані органи. Газета "Голос України" отримає з бюджету 10 мільйонів 32 тисячі гривень, а журналу "Віче" відпишуть 3 мільйони 16 тисяч гривень.

Загалом - 13 мільйонів на газету і журнал. Аналогічна сума була і в 2009, і в 2010 роках. За три роки - 40 мільйонів гривень з не до кінця зрозумілою метою. При цьому, приміром, трохи більший бюджет в цьому році має Наукова бібліотека імені Вернадського - 52 мільйони.

Потреба в двох парламентських виданнях, які паралельно пишуть про одне і те ж саме - велика загадка. Як і доцільність їх існування в друкованому вигляді - при тому, що ці медіа цілком можна було би переселити в інтернет з набагато більшою аудиторією і меншими витратами.



Табл. 2.1 статті кошторису в динаміці виглядають так (у мільйонах гривень):

Рік	2009	2010	2011 (проект)
Автобаза	23,1	33,6	34,9
Їдальня	1,6	1,6	1,6
Санаторії	7,2	7,2	7,2
Візити за кордон	5,2	7	9,5
Газета "Голос України"	10,8	10	10
Журнал "Віче"	3	3	3
Інститут законодавства	7,7	8,5	8,3
Висвітлення діяльності депутатів через ТБ і радіо	6,2	11,8	11,8
Загалом кошторис Верховної Ради (у мільйонах гривень)
Загальний фонд бюджету	694	810	850

бюджетний фінансування місцевий влада

Окрім самого кошторису, депутати голосують також за додаток до нього, про який взагалі мало хто знає. Він називається "Норми витрат на одного депутата на 2011 рік".

Тут детально розписано, що саме положено кожному народному обранцю за гроші платників податків.

При чому кожен депутат має право претендувати на ці гроші незалежно від кількості пропущених ним засідань. Наприклад, Рінат Ахметов за три з половиною роки роботи Верховної Ради поточного скликання був у парламенті лише один раз - на першому засіданні, коли йому власноруч треба було скріпити текст присяги. Але це не заважає йому отримувати свою зарплату - яку, стверджує прес-служба Ахметова, він потім перераховує на благодійність.

Але найцікавішим відкриттям стало те, що депутат фактично отримує дві зарплати - власне саме заробітну плату, плюс таку саме суму грошей на виконання своїх повноважень. Однак як він витрачає ці гроші, ніким не контролюється - за них депутат може купити собі нову машину, а може допомагати виборцям. Все залежить від сумління депутата.

Рис.2.1 Норми витрат на одного депутата на 2011 рік

Пункт 1. Зарплата депутата вираховується з посадового окладу 6 тисяч 109 гривень за спеціальною формулою.

Так, до окладу додаються доплата за перший ранг держслужби в розмірі 160%, надбавка за "особливий характер роботи та інтенсивність праці" 100%, та премія, яка коливається від 80% у простого депутата до 95% у першого віце-спікера.

У підсумку мінімальна зарплата для пересічного депутата становить 17 425 гривень. Таких депутатів у парламенті 191 особа.

Якщо депутат - голова комітету або керівник фракції, то його зарплата становить 17 тисяч 914 гривень. Таких депутатів у парламенті близько 30 осіб. Після відрахування податків на руки він отримує близько 14 тисяч.

Окрім того, на оздоровлення влітку депутату положено дві місячних зарплати без податків. Оскільки жодної роботи під час відпустки депутати не роблять, то гроші за цей час ідуть їм не як зарплата, а як так звана "матеріальна допомога", яка зазвичай становить близько 35 тисяч.

У 2010 році від матеріальної допомоги відмовилися лише шестеро депутатів - Горбаль, Гриценко, Литвин, Прутнік, Скудар і Яценюк.

Ще дев'ять депутатів не писали заяву про відпустку, через що втратили можливість отримати ці гроші: Буряк, Зубик, Калетнік, Ілляшов, Оробець, Сандлер, Хомутиннік, Шершун і Янковський.

Пункт 2. Окрім зарплати, депутат має 216 тисяч на рік на утримання штату своїх помічників.

Пункт 3. Депутату також положено так зване "відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень". Ця сума становить 209 тисяч 100 гривень на рік, або 17 425 - на місяць. Це - еквівалент мінімальної зарплати депутата (без податків). «Відшкодування витрат» народний депутат отримує готівкою та не несе за них жодного звіту.

Тобто фактично це - друга зарплата депутата, яку він може використовувати як заманеться, оскільки контролю над цими грошима немає.

Пункт 4. Окрім того, депутату положено безкоштовний проїзд по території України на суму 26 тисяч 800 гривень на рік. Щоб скористатися цією пільгою, депутат просто приходить до авіа- або залізничної каси та за своїм посвідченням отримує квиток. Пізніше Верховна Рада з бюджетних коштів перераховує відповідну суму структурі, що виписала квиток народному обранцю.

Хоча бюджетом передбачено верхню стелю видатків на проїзд депутата по Україні протягом року, однак, як виявляється, народні слуги часто перевищують цей ліміт, що не тягне за собою жодного покарання.

Випадок трапився у 2009 році, коли протягом першого півріччя регіонал Сергій Ківалов злітав з Києва до Одеси і назад 38 разів на 57 тисяч гривень, а Володимир Лемза також до Одеси - 53 рази на 80 тисяч гривень, нашоукраїнець Андрій Парубій на 70 тисяч гривень налітав до Львова, регіонал Владислав Лук'янов до Донецька - на 51 тисячу гривень.

Заборгованість покривав парламент за рахунок тих депутатів, які не перевищили ліміт.

Пункт 5. Окрім того, депутат може замовити собі автомобіль для обслуговування в межах Києва на певну кількість годин на місяць.

Пункт 6. На міжміські розмови по стаціонарному телефону депутат має 4 890 гривень на рік.

Пункт 7. На ручки, олівці та папір депутату бюджет окремо передбачає 708 гривень на рік.

Пункт 8. Існує ще така стаття як відшкодування коштів періодичним виданням за публікацію авторських матеріалів депутатів. На це передбачено 500 гривень на рік.

Пункт 9. Для оплати виступів на радіо, телебаченні і в пресі депутату також винні з бюджету5 тисяч гривень на рік.

Так чи інакше, 5 тисяч гривень, помноживши на 450 депутатів, виходить вже 2 мільйони 250 тисяч гривень на те, щоб обранці народу могли прорекламувати себе в пресі. Хоча, за логікою, якщо депутат цікавий журналісту, він отримає трибуну безкоштовно.

Пункт 10. На відрядження своїх помічників у округи депутат має 3 600 гривень на рік. Однак, оскільки даний парламент не обирався за мажоритарними виборчими округами, то відряджати помічників також немає куди.

У деяких фракціях частину депутатів серед округів розподіляє саме керівництво, але ця процедура є неофіційною. Щоб отримати ці кошти, помічник депутата має подати в бухгалтерію документи про відвідання якогось населеного пункту за межами Києва з відповідними штампами про відрядження.

Пункт 11. Окрім того, ще в депутата є 2 тисячі гривень на рік на утримання приміщень для прийому громадян у округах. Так як депутати не покидають м. Київ, то ці гроші залишаються у їхньому розпорядженні.

Здавалося, 2 тисячі гривень - це невелика сума. Але в розрізі 450 депутатів - це майже мільйон гривень.

Пункт 12. Депутат має навіть 670 гривень на рік для оренди приміщення для зборів виборців.

Про наявність такої статті в своїх фінансових можливостях багато депутатів навіть не знають. 670 гривень - це дрібна сума, але помноживши її на весь кількісний склад Верховної Ради - виходить 301 тисяча 500 гривень.

Пункт 13. Також за депутатом зарезервовано 1 700 гривень на рік для оплати його проходжень залом офіційних делегацій. Тобто, коли депутат вилітає з Борисполя, він може піти через окремий вхід, де його ніхто не турбуватиме, потім ще доставить прямо до трапу - чи зустрінуть на мікроавтобусі прямо після приземлення літака у Києві.

Бюджет втрачає на всіх депутатах 765 тисяч гривень. Які можна спрямувати наприклад, на придбання одного реанімаційного автомобіля.

Пункт 14. За путівку до санаторію, що підвідомчий Верховній Раді, депутату компенсують 5 тисяч гривень, тобто майже всю її вартість.

Якщо він вибере не підвідомчий санаторій, то віддадуть 4 тисячі гривень - теж непогано. По-мінімуму це виходить 1,8 мільйона гривень на всю Верховну Раду - наприклад, стільки на весь 2011 рік передбачено для фінансування Центральної державної науково-технічної бібліотеки.

Просумуємо наведені цифри. З урахуванням усіх пільг, мінімальної зарплати в розмірі 17 тисяч 425 гривень та матеріальної допомоги, утримання одного депутата з усіма його супутніми видатками обходиться бюджету в 700 тисяч гривень на рік. Це - без витрат у разі, якщо депутат також замовлятиме автомобіль з гаражу Верховної Ради.

Утримувати такий колектив і є ціною, яку платить український народ за демократії.

2.2 Аналіз фінансового забезпечення місцевої влади

Таблиця 2.5 Видатки бюджету міста Києва на 2011 рік (тис. грн.)

Код тимчасової класифікації видатків	Найменування коду тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів	Разом
010000	Державне управління	586374,90
010116	Органи місцевого самоврядування	40496,10
010117	Органи виконавчої влади в м. Києві	545878,80

Розглядаючи витрати на державне управління бюджету міста Київ на 2011 рік до бюджету м. Київ, вони складають 3,577 %, що є в 3 рази більше в порівнянні до витрат на державне управління України до бюджету України за 2006 рік, та в 7 разів більше в порівнянні з 2010 роком.

Якщо порівнювати загальнодержавні витрати на державне управління 2010 року та витрати бюджету міста Київ на державне управління 2011 року, то вони складають аж 33,48% , що є значною сумою.

2.3 Ефективність фінансового забезпечення органів управління

Проаналізую, який відсоток складає витрати на державне управління в державному бюджеті, витрати на державне управління до ВВП, динаміку зростання витрат державне управління.

Табл. 2.2 Динаміка зростання витрат на державне управління

Рік	Витрати на державне управління, тис. грн.	Коефіцієнт зростання видатків на державне управління
2006	1819897,9
2007	2012342,3	1,105744613
2008	1720741,0	0,855093589
2009	1481696,4	0,86108043
2010	1751347,4	1,181988024

Аналізуючи таблицю 2.2 «Динаміка зростання витрат на державне управління», можна зробити висновки, що витрати на державне управління з кожним роком зростають приблизно на 10% - 15%. В 2008 р. та 2009 р. витрати зменшуються на 15% кожен рік, це пояснюється кризою банківської системи в Україні. На 2010 рік витрати дорівнюють докризової суми.

Табл. 2.3 Відсоток витрат на державне управління в державному бюджеті

Рік	Витрати на державне управління, тис. грн.	Державний бюджет	Відсоток витрат на державне управління до державного бюджету
2006	1819897,9	137081485,7	1,327602988
2007	2012342,3	174631522,2	1,15233623
2008	1720741	232372003,8	0,740511323
2009	1481696,4	267320395,3	0,554277349
2010	1751347,4	324016473,7	0,540511839

Аналізуючи таблицю 2.3 «Відсоток витрат на державне управління в державному бюджеті», витрати на державне управління з кожним роком збільшуються, але відсоток їх у державному бюджеті кожен рік зменшується. Пояснити можна тим, що збільшення державного бюджету є потрібним, так як це спричиняє зростання рівня життя в країні. Зростання меншими темпами витрат на державне управління пояснюється приблизно однаковою кількістю працівників апарату державного управління та оптимізацією витрат на державне управління.

Табл. 2.4 Відсоток витрат на державне управління до ВВП

Рік	Витрати на державне управління, тис. грн.	ВВП, тис. грн.	Відсоток витрат на державне управління до ВВП, %
2006	1819897,9	544153000	0,334445992
2007	2012342,3	720731000	0,279208512
2008	1720741	948056000	0,181502042
2009	1481696,4	913345000	0,162227461
2010	1751347,4	1094607000	0,159997826

Аналізуючи таблицю 2.4 «Відсоток витрат на державне управління до ВВП» :

Найменшу суму ВВП показав у 2006 році; тоді витрат на державне управління склали 0.33% , що є найбільшим значення за останні 5 років. Можна прослідкувати динаміку зменшення відсотка витрат на державне управління до ВВП:

Найбільше зменшення відбулося в 2008 році і склало -0.09%.

В середньому кожен рік зменшення відсотка витрат на державне управління до ВВП складає 0,0668892% .

Найменше зменшення відбулося в 2010 році і склало 0,00222963%.

Це явище пояснюється значним зростанням ВВП та незначним зростанням (а інколи і спаданням) витрат на державне управління.



Розділ ІІІ. Напрямки вдосконалення фінансування

3.1 Оптимізація витрат на державне управління

Питанням ефективності витрачання бюджетних коштів головними розпорядниками та бюджетними установами займається рахункова палата України.

За даними рахункової палати, основною проблемою являється корупція.

З метою дотримання норм Закону України «Про боротьбу з корупцією», реалізації Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» на період до 2010 року», схваленої Указом Президента України від 11.09.2006 № 742, та згідно з Планом заходів, спрямованих на запобігання проявам корупції на 2008-2011 роки, затвердженим наказом Голови Рахункової палати від 12.02.2008 № 15, упродовж 2009 року Рахунковою палатою виконувалася наступна робота щодо запобігання проявам корупції.

За рішенням Колегії Рахункової палати на підставі результатів проведених аудитів Рахунковою палатою у 2009 році передано до Генеральної прокуратури України 14 матеріалів для прокурорського реагування, за частиною з яких порушено кримінальні справи, направлено матеріали до суду та внесено приписи органам державної влади.

Крім цього, на запити Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України Рахунковою палатою направлено близько 20 матеріалів перевірок.

З метою підвищення ефективності боротьби зі злочинами, пов'язаними з порушеннями фінансової дисципліни і бюджетного законодавства та забезпечення оперативного реагування правоохоронних органів, Рахунковою палатою:

* затверджено у квітні 2009 року Порядок взаємодії між Рахунковою палатою та Міністерством внутрішніх справ України з питань підготовки, подання, розгляду матеріалів перевірок та інформування про результати їх розгляду, вжиття заходів реагування органами внутрішніх справ України.

Цей Порядок встановлює механізм підготовки та подання до МВС України матеріалів контрольно-аналітичних заходів, проведених Рахунковою палатою, за виявленими фактами привласнення грошей і матеріальних цінностей, їх нецільового використання, інших правопорушень у бюджетній сфері, порядок розгляду цих матеріалів, а також процедуру інформування про результати їх розгляду, вжиття заходів реагування органами внутрішніх справ України.

* затверджено наказом Голови Рахункової палати і СБУ від 11.06.2009 № 61/381 Порядок обміну інформацією між Рахунковою палатою та Службою безпеки України.

Цей Порядок визначає механізм надання Рахунковою палатою до Служби безпеки України інформації, матеріалів (їх копій) за результатами здійснення контрольних заходів за виявленими фактами привласнення грошей і матеріальних цінностей, їх нецільового використання, інших правопорушень у бюджетній сфері, а також процедуру інформування про результати їх розгляду, вжиття заходів реагування органами Служби безпеки України.

* укладено 28.07.2009 Угоду про взаємодію між Рахунковою палатою та Державною податковою адміністрацією України.

Ця Угода визначає механізм взаємодії між Рахунковою палатою та Державною податковою адміністрацією України в частині виявлення і Виконання Рахунковою палатою вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» припинення порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також бюджетних правопорушень при виконанні Державного бюджету України.

У звітному році Рахунковою палатою було проведено і такий контрольно-аналітичний захід, як аналіз відповідності діючого нормативно-правового врегулювання питання боротьби з корупцією в Україні вимогам висновків GRECO. Зокрема, ним встановлено, що нормативно-правове врегулювання питання боротьби з корупцією в Україні не відповідає загальноприйнятим стандартам міжнародно-правових актів у цій сфері. Розроблені та узгоджені з міжнародними експертами законодавчі акти у сфері боротьби з корупцією роками не розглядалися. Як наслідок, в Україні корупція набула ознак системного явища, не лише уразивши всі життєво важливі сфери суспільства, але й перетворившись на функціонально важливий спосіб їх існування. На теперішній час у державі будь-які політичні ініціативи у сфері боротьби з корупцією є неефективними у зв'язку з «хронічним невиконанням» основних раніше прийнятих нормативно-правових актів з цих питань, а також рекомендацій таких міжнародних експертів у цій сфері, як GRECO. Після ратифікації Цивільної конвенції проти корупції та приєднання до Групи держав Ради Європи проти корупції Україна виявилася неготовою впроваджувати нормативно урегульовані зміни, які вимагає від нас міжнародна спільнота. Для виконання рекомендацій, наданих Україні, потрібно здійснювати фундаментальні законодавчі, а в деяких випадках і конституційні зміни, реалізувати які можна лише на довгостроковій, політично консолідованій основі. В Україні не було активної позиції з цього питання, органи державної влади працювали не скоординовано, а тому Україна майже не виконувала більшості взятих на себе міжнародних зобов'язань.