Аналіз і контроль доходів бюджетних установ

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні аспекти аналізу і контролю доходів та фінансування бюджетних установ

1.1 Управління агропромислового розвитку: функції та завдання в системі державної влади

Система державних органів в Україні представлена сукупністю усіх органів держави, які забезпечують реалізацію влади на всій території та в усіх сферах суспільного життя.

Державний апарат - основна ланка механізму держави, що забезпечує повсякденну роботу системи органів влади і управління по здійсненню практичних заходів, спрямованих на реалізацію функцій держави. Державний апарат має певну структуру і складається з державних службовців, що працюють у державних органах, наділених владними повноваженнями для реалізації функцій державної влади усіх типів - законодавчої, виконавчої, судової.

Під системою державних органів слід розуміти апарат держави, що представлений впорядкованою, чітко організованою, цілісною системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади, які наділені відповідними владними повноваженнями, діяльність яких спрямована на реалізацію державної влади на всій території та в усіх сферах суспільства [13].

Головне управління агропромислового розвитку (далі - Головне управління) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Мінагрополітики, розпорядженнями голови облдержадміністрації і Положенням про Головне управління.

Управління агропромислового розвитку є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, підзвітним та підконтрольним голові облдержадміністрації та Мінагрополітики.

Основними завданнями Головного управління є:

· забезпечення реалізації державної аграрної політики, розроблення та виконання регіональних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва;

· участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропродовольчого ринку і сільських територій регіону;

· організація роботи з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань:

1) готує пропозиції до проектів програм і прогнозів регіонального соціально-економічного розвитку, а також відповідних цільових програм розвитку галузей агропромислового виробництва;

2) вносить Мінагрополітики пропозиції щодо удосконалення механізму державної підтримки підприємств галузей агропромислового виробництва, розвитку малого підприємництва на селі, в тому числі фермерських і особистих селянських господарств;

3) бере участь у розробленні і здійсненні на регіональному рівні заходів щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку, зокрема сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, аграрних бірж, аукціонів живої худоби та птиці, оптових продовольчих і плодоовочевих ринків;

4) формує регіональний резерв сільськогосподарських і продовольчих ресурсів, складає їх баланси та бере участь у розробленні і здійсненні заходів щодо формування Аграрним фондом державного продовольчого резерву;

5) надає методичну допомогу сільськогосподарським товаровиробникам з питань науково-технічних розробок, провадження інноваційно-інвестиційної діяльності, інформатизації, нарощення експортного потенціалу, створення нових та реконструкції діючих виробництв;

6) бере участь у поширенні досвіду підприємств агропромислового виробництва регіону, організовує експозиції на виставково-ярмаркових заходах в Україні та за кордоном;

7) організовує відповідно до законодавства роботу з ліцензування окремих видів господарської діяльності на відповідній території;

8) бере участь у приватизації майна в агропромисловому комплексі, організовує передачу об'єктів соціальної інфраструктури підприємств, установ та організацій галузей агропромислового виробництва у комунальну власність;

9) вживає заходів для боротьби з корупцією в галузях агропромислового виробництва, активізації боротьби з розкраданням державного майна у підприємствах галузей агропромислового виробництва;

10) надає допомогу підприємствам, установам та організаціям з питань додержання правил ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, виявляє причини і факти непродуктивних витрат і втрат на підприємствах, що належать до сфери управління Мінагрополітики, сприяє розвитку статистики в галузях агропромислового виробництва;

11) забезпечує гармонізацію системи стандартизації якості і безпеки аграрної сировини і продовольчих товарів до міжнародних норм і вимог, бере участь у розробленні і здійсненні заходів з питань безпечного ведення сільськогосподарського виробництва, в тому числі на землях, забруднених хімічними, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами;

12) сприяє організації виробництва сировини та продуктів дитячого, дієтичного та профілактичного харчування;

13) розробляє і вносить пропозиції облдержадміністрації з питань збереження, відтворення та охорони родючості ґрунтів, консервації деградованих і малопродуктивних земель, а також бере участь у проведенні агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;

14) сприяє забезпеченню цільового, ефективного використання сільськогосподарськими підприємствами меліорованих земель, бере участь у здійсненні заходів щодо збереження меліоративних систем;

15) сприяє веденню лісового господарства і раціональному використанню та відтворенню лісових ресурсів у галузях агропромислового виробництва;

16) організовує роботу з розвитку насінництва, розсадництва, сортовипробування, карантинного режиму і захисту рослин;

17) координує діяльність сільськогосподарських товаровиробників з питань визначення ними потреби у пестицидах і агрохімікатах та їх фактичного надходження в регіон;

18) бере участь у реалізації державної політики у сфері селекційно-племінної роботи в тваринництві, сприяє забезпеченню ефективного використання племінних (генетичних) ресурсів, організовує їх збереження та нарощення;

19) сприяє техніко-технологічній модернізації галузей агропромислового виробництва, розвитку регіонального ринку сільськогосподарських машин і обладнання, погоджує норми питомих витрат енергетичних ресурсів у аграрному секторі економіки;

20) забезпечує в межах своїх повноважень розвиток виробництва і використання біодизеля, біоетанолу, інших альтернативних видів палива та відновлюваних джерел енергії, запровадження енергозберігаючих технологій в галузях агропромислового виробництва;

21) готує пропозиції стосовно укладення з профспілковими організаціями в агропромисловому виробництві галузевих і регіональних угод;

22) реалізує разом з відповідними науково-дослідними, дослідно-конструкторськими, проектними установами і аграрними вищими навчальними закладами науково-технічну та кадрову політику в галузях агропромислового виробництва;

23) бере участь у забезпеченні підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників різних професій для галузей агропромислового виробництва, формує обсяги цільової підготовки фахівців і забезпечує їх працевлаштування, сприяє реалізації державної політики у сфері зайнятості сільського населення;

24) бере участь у комплексному розвитку сільських територій, здійсненні заходів щодо поліпшення демографічної ситуації в регіоні, координує діяльність відповідних служб з питань реалізації соціальної політики на селі;

25) створює належні умови для формування і розвитку сільськогосподарських дорадчих служб, вносить облдержадміністрації пропозиції до проекту місцевого бюджету в частині фінансування соціально спрямованих дорадчих послуг;

26) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики у сфері державної таємниці та інформації, виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності галузей агропромислового виробництва, виконання завдань цивільного захисту населення і сільських територій;

27) забезпечує дотримання підприємствами, установами та організаціями галузей агропромислового виробництва вимог законодавства з охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху;

28) здійснює керівництво і контролює діяльність управлінь агропромислового розвитку районних держадміністрацій;

29) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Головне управління має право:

· залучати працівників інших структурних підрозділів облдержадміністрації, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

· одержувати в установленому порядку від місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань, а також одержувати від органів статистики інформацію з питань розвитку агропромислового комплексу;

· організовувати і проводити конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції.

Головне управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами облдержадміністрації, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян.

Управління в межах своїх повноважень на основі та на виконання наказів Мінагрополітики, розпоряджень облдержадміністрації видає накази, організовує і контролює їх виконання, проводить у разі потреби спільні заходи з органами місцевого самоврядування та видає відповідні акти.

Головне управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою облдержадміністрації за погодженням з Мінагрополітики. Начальник має заступників, які за його поданням призначаються на посаду і звільняються з посади головою облдержадміністрації за погодженням з Мінагрополітики.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Головного управління, обговорення найважливіших напрямів його діяльності утворюється колегія у складі начальника Головного управління (голова колегії), його заступників за посадою, а також інших працівників Головного управління. До складу колегії можуть входити керівники інших структурних підрозділів облдержадміністрації.

Для розгляду науково-прикладних рекомендацій і пропозицій щодо розроблення та шляхів реалізації пріоритетних напрямів регіональної аграрної політики, інших питань в управлінні може утворюватися наукова рада, до складу якої входять вчені і висококваліфіковані спеціалісти.

Головне управління утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників Головного управління та видатки на їх утримання визначає голова облдержадміністрації в межах виділених асигнувань та затвердженої граничної чисельності працівників для облдержадміністрації.

Кошторис, штатний розпис Головного управління затверджує голова облдержадміністрації після проведення їх експертизи Головним фінансовим управлінням облдержадміністрації.

Головне управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Оцінка результатів діяльності управління агропромислового розвитку Тячівської РДА здійснюється на основі фінансової звітності та дає змогу на підставі фактичних даних сформувати цілісну картину тенденцій у розвитку фінансово-господарської одиниці, виявити закономірності, відслідкувати вплив певних явищ та подій.

Зміна структури та динаміки асигнувань за окремими статтями видатків здійснюється за допомогою структурно-динамічного аналізу за даними управління агропромислового розвитку Тячівської РДА, який відображає абсолютні та відносні відхилення рівнів фінансування, демонструє тенденції сум асигнованих коштів (табл. 1.1).

Джерелами інформації для виконання аналізу слугують Кошторис та форма №2д, №2 м «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду». З даних таб. 1.1 видно, що для УАР ТРДА в структурі видатків основною є питома вага видатків на оплату праці (ці видатки становлять 63-69% загальної суми видатків), також в середньому по 5% становлять видатки на придбання предметів постачання і матеріалів та оплату комунальних послуг і енергоносіїв.

Таблиця 1.1. Структура та динаміка асигнувань за окремими статтями видатків УАР ТРДА

Показники	2008	структура	2009	структура	2010	структура	Відхилення
							Абсолютне	Відносне, %
							2009	2010	2009	2010
Надходження коштів із загального фонду бюджету	195800	-	190000	-	169350	-	-5800	-20650	-2,96	-10,87
Поточні видатки	195800	-	190000	-	164350	-	-5800	-25650	-2,96	-13,50
Оплата праці працівників бюджетних установ	126000	64,35%	131200	69,05%	106850	63,09%	5200	-24350	4,13	-18,56
Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки	11600	5,92%	6300	3,32%	8700	5,14%	-5300	2400	-45,69	38,10
Предмети, матеріали, обладнання та інвентар	1800	0,92%	1500	0,79%	3900	2,30%	-300	2400	-16,67	160,00
Оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів	3000	1,53%	2000	1,05%	200	0,12%	-1000	-1800	-33,33	-90,00
Поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель; технічне обслуговування обладнання	2000	1,02%	1000	0,53%	1000	0,59%	-1000	0	-50,00	0,00
Послуги зв'язку	3000	1,53%	1300	0,68%	1200	0,71%	-1700	-100	-56,67	-7,69
Оплата інших послуг та інші видатки	1800	0,92%	500	0,26%	600	0,35%	-1300	100	-72,22	20,00
Видатки на відрядження	2000	1,02%	300	0,16%	2000	1,18%	-1700	1700	-85,00	566,67
Оплата комунальних послуг та енергоносіїв	10200	5,21%	10600	5,58%	7200	4,25%	400	-3400	3,92	-32,08
оплата водопостачання і водовідведення	1000	0,51%	1600	0,84%	2200	1,30%	600	600	60,00	37,50
оплата електроенергії	1200	0,61%	3000	1,58%	1500	0,89%	1800	-1500	150,00	-50,00
оплата природного газу	8000	4,09%	6000	3,16%	3500	2,07%	-2000	-2500	-25,00	-41,67

Динаміка асигнувань УАР ТРДА за окремими статтями видатків показує, що надходження коштів із загального фонду бюджету щороку скорочуються. Так в 2009 році порівняно з попереднім, асигнування зменшилися на 2,96%, а в 2010 році на 10,87% (в абсолютному значенні на 5800 грн. та 20650 грн. відповідно).

Важливим етапом аналізу виконання кошторису видатків є вивчення співвідношення між касовими та фактичними видатками. Касові видатки можуть перевищувати фактичні, бути рівними їм (що є досить рідкісним явищем), або меншими за них.

Економісти вважають, що касові видатки характеризують рух грошових коштів, виділених установі, а фактичні видатки - повноту їх використання [15].

Касові та фактичні видатки мають бути рівними. Але у процесі аналізу необхідно виходити з того, що відкриття бюджетних кредитів або перерахування грошових ресурсів із бюджету організації здійснюється згідно із затвердженим кошторисом. Кошторис передбачає потребу в грошових ресурсах для господарських операцій: придбання товарно-матеріальних цінностей, розрахунки за їх поставки та інші операції, пов'язані з діяльністю організації в поточному бюджетному році. Тому можна припустити, що у визначених (ідеальних) умовах касових і фактичних видатків можлива лише в тому випадку, коли рух засобів на рахунках у банку та списання видатків відбувається одночасно, наприклад, при оплаті наданих послуг за пред'явленим рахунком. У більшості випадків касові та фактичні видатки не збігаються. Це пов'язано з тим, що не всі грошові ресурси, отримані в банку, можуть бути списані з віднесенням на фактичні видатки безпосередньо в момент їх отримання.

Для здійснення такого аналізу використовується інформація за показниками річної звітності за формою №2 «Звіт про виконання кошторису» (дод. 6) та форма №2д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду». Ці форми звітності містять безпосередню інформацію про грошовий потік - касові видатки бюджетної установи. Згідно показників річної звітності Тячівського управління агропромислового розвитку РДА касові та фактичні видатки є рівними.

Отже, управління агропромислового розвитку є невід'ємною складовою сукупності державних органів, що забезпечує реалізацію державної аграрної та соціальної політики на селі, проведення аналізу тенденцій і прогнозування процесу розвитку галузей агропромислового виробництва і сільських територій, створення належних умов для організації виробництва і збуту сільськогосподарської продукції та продовольства, проведення моніторингу продовольчого ринку. Аналізує стан розвитку галузей агропромислового виробництва та готує пропозиції до проектів програм економічного та соціального розвитку району. Проводить заходи спрямовані на залучення інвестицій, використання сучасних технічних та технологічних досягнень підприємствами аграрного сектору економіки.

1.2 Нормативно-правове регламентування фінансування бюджетних установ та формування доходів

Формування бюджету, а також регламентування фінансування бюджетних установ та формування доходів здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон про державний бюджет України.

4. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.

6. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

7. Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування [18].

В табл. 1.2 наведено основні нормативно-правові акти що регулюють фінансування бюджетних установ та формування доходів.

При здійсненні бюджетних відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в тій частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону «Про Державний бюджет України».

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. У ній урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи:

- механізм прийняття Законів України;

- повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування;

- основні бюджетні положення.

Таблиця 1.2. Нормативно-правова база фінансування бюджетних установ та формування доходів

№	Нормативний документ	Короткий зміст
1	Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 р. №254/96-ВР. - 1996. - №30.	Конституцією України визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
2	Бюджетний кодекс України. Затверджений ВРУ від 08.07.2010 року №2456-VI	Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
3	Про Державний бюджет України Закон України затверджений ВРУ	Затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Крім цього Закон про Державний бюджет України є одним з актів, який регулює бюджетні відносини України. Варто підкреслити - саме бюджетні відносини, а не податкові, господарські чи інші.
4	Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні Закон України від 16.07.1999 року	Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні та поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
5	Про місцеве самоврядування в Україні Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР	Відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
6	Про місцеві державні адміністрації Закон України від 09.04.1999 №586-XIV	Відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
7	Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушення у бюджетній сфері. Указ Президента України №6 від 11 січня 2002 року.	Метою Указа Президента Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері є підвищення ефективності використання коштів бюджетів усіх рівнів, створення дійового механізму протидії правопорушенням і зловживанням у бюджетній сфері.
8	Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. №228.	Постанова регламентує порядок складання проектів кошторисів, порядок розгляду і затвердження кошторисів та основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ.
9	Про затвердження Порядку подання фінансової звітності Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419	Ця Постанова регламентує порядок подання фінансової звітності та поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності.
10	Про затвердження Порядку зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів Постанова Кабінету Міністрів від 17 березня 2011 р. №255	Цей Порядок визначає механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України, зокрема: нецільового використання бюджетних коштів здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням, здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів та ін.
11	Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання Постанова Кабінету Міністрів від 17.05.2002 року	Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання виходячи з необхідності забезпечення належного складання державного та місцевих бюджетів, їх виконання і спрямовано на визначення єдиних підходів до утворення та використання власних надходжень бюджетних установ з урахуванням статей 29 і 69 Бюджетного кодексу України в частині зарахування до доходів державного бюджету плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок державного бюджету, до доходів місцевих бюджетів власних надходжень бюджетних установ, які утримуються за рахунок відповідних бюджетів, включення до спеціального фонду бюджету призначень на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. У ньому передбачається формування у конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії областям, джерела покриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні пояснення до здійснення виконання бюджету.

Таким чином, Закон про Державний бюджет обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені [19].

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України. Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів. У 2010 році було прийнято новий Бюджетний кодекс України. При підготовці бюджетних кодексів як попереднього - у 2000 році, так і нового - у 2010 році важливою альтернативою було забезпечення реалізації вимог Конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо розширення самостійності органів місцевого самоврядування у сфері формування та використання місцевих бюджетів, а також запровадження нової моделі міжбюджетних відносин.

У бюджетному кодексі до бюджетів самоврядування належать районні бюджети у містах, бюджети міст та їх об'єднань, селищні та сільські бюджети.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти - Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня [21].

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет [24].

З метою забезпечення єдиних методологічних основ організації і ведення бухгалтерського обліку та звітності на всій території України в умовах різних форм власності та розвитку ринкових відносин Верховна Рада України прийняла Закон України №996-XIV від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Цей документ передбачає єдині засади організації обліку і звітності для всіх підприємств, установ і організацій, що є юридичними особами за законами України. Згідно з п. 4 статті 6 цього Закону «порядок ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності про виконання бюджетів і госпрозрахункових операцій бюджетних установ встановлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства».

Правильність обліку доходів та витрат бюджету забезпечується єдністю системи бюджетного обліку, в основу якої покладено бюджетну класифікацію введену в дію Наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року №11 «Про бюджетну класифікацію».

Порядок складання кошторисів бюджетними установами України регламентує «Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетними установами», затверджений Постановою КМУ №228 від 28 лютого 2002 року [4].

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Відповідно до цього кодексу з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення.

Що стосується коштів, одержуваних з місцевих бюджетів, то вони використовуються тільки на цілі та в межах, затверджених відповідно місцевими радами народних депутатів.

Таким чином, залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.

У законах України про Державний бюджет і рішеннях місцевих органів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління і бюджетних установ діяти в певний спосіб, а також дозволи чи заборони (останні мають категоричний характер). Наприклад, якщо законом України про Державний бюджет передбачається надати тій чи іншій області в обласний бюджет субвенцію в розмірі 1 млн. грн., то це категорична норма, яка означає, що Міністерство фінансів України зобов'язане виконати цей припис і передати кошти зазначеному в законі обласному бюджету.

В основі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за видатками лежить комплекс організаційних процедур щодо забезпечення обліку видаткових операцій, здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів та формування фінансової звітності про виконання бюджетів за видатками [17].

Ще наприкінці 90-х років минулого століття наукові дослідження і практика довели, що причиною значних втрат у бюджеті є: відсутність публічної оцінки бюджетного управління на всіх рівнях відповідальності; слабкість профілактичної спрямованості державного фінансового контролю; відсутність жорстких заходів впливу за допущені зловживання і серйозні бюджетні правопорушення; але основною причиною є нечіткість, розмитість і часта змінюваність бюджетного законодавства.

Недосконалість законодавчої та відомчої нормативної бази у бюджетній сфері зокрема створила сприятливі умови для здійснення незаконних операцій з грошовими коштами бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів.

При сучасному стані справ у фінансуванні бюджетних установ і організацій та використанні ними бюджетних асигнувань, бюджетний контроль набуває важливого значення у запобіганні фінансовим злочинам і попередженні порушень фінансово-бюджетної дисципліни.

Існує проблема дублювання контрольних функцій відповідними органами фінансового контролю на певних стадіях бюджетного процесу. У цьому зв'язку одним із завдань удосконалення є визначення завдань і сфери відповідальності кожного підрозділу [32].

Для контролю за виконанням законів України, постанов, прийнятих Верховною Радою України, виконанням Державного бюджету України, поквартальним розподілом доходів і видатків бюджету діє Рахункова палата. Здійснені її працівниками перевірки, контрольні заходи, експертно-аналітичні оцінки в рамках визначених для неї функцій виявили, що в сучасних умовах політичного й економічного розвитку держави незаконне, нецільове, неефективне використання коштів є масовим явищем, яке породжує велику кількість інших недоліків, руйнує правове поле держави, сприяє зростанню політичного й соціального напруження в суспільстві.

Подолання усіх цих та інших недоліків потребує істотного законодавчого розширення функцій і повноважень Рахункової палати, вдосконалення її організаційної структури, методів роботи, фінансового, кадрового, інформаційного забезпечення, встановлення тісних зв'язків з іншими контрольними організаціями.

1.3 Теоретичні аспекти контролю бюджетних ресурсів

Найбільш вагомого значення при проведенні контролю діяльності органів бюджетної установи, набуває визначення обґрунтованості ефективного та раціонального використання державних ресурсів, законності та правильності їх витрачання, обґрунтованості планового обсягу видатків, знаходження та використання резервів залучення додаткових грошових ресурсів для поліпшення діяльності, виявлення надлишкових асигнувань.

Існує низка невирішених питань, пов'язаних з визначенням особливостей контролю за використанням державних ресурсів бюджетними установами, а також потребує подальших досліджень і розробок вибір найбільш ефективної форми його реалізації і методики здійснення.

Найбільш вагомого значення при проведенні контролю діяльності органів бюджетної установи, набуває визначення обґрунтованості ефективного та раціонального використання державних ресурсів, законності та правильності їх витрачання, обґрунтованості планового обсягу видатків, знаходження та використання резервів залучення додаткових грошових ресурсів для поліпшення діяльності, виявлення надлишкових асигнувань.

Тому, саме державний фінансовий контроль за розподілом та використанням бюджетних ресурсів, безумовно, має брати участь у розв'язані економічних проблем, які існують у нашій державі, в переліку яких визначальною залишається проблема створення діючої ефективної системи державного контролю за рухом бюджетних ресурсів.

Посилення ролі державного контролю в управлінні бюджетними ресурсами обумовлено декількома причинами, а саме слабкою фінансовою дисципліною, що спричиняє нецільове використання бюджетних ресурсів; потребою запобігання незаконного, нецільового і неефективного використання бюджетних ресурсів і державного майна; необхідністю детінізації економіки і забезпечення цивілізованого економічного зростання; потребою дотримання соціальних стандартів життя [50].

Проведення державного фінансового контролю за рухом бюджетних ресурсів передбачає безліч аспектів, важливим із яких є вибір найбільш ефективної форми його здійснення. На сьогоднішній день, в наукових джерелах та періодичній літературі не існує єдиної думки щодо визначеного переліку форм державного фінансового контролю в бюджетних установах. Так, державний фінансовий контроль в управлінні бюджетними ресурсами реалізується через такі форми контролю як ревізія та перевірка. Але наразі, поряд із традиційною ревізією, в практику контролюючих органів запроваджується державний аудит, який ще називають операційним, управлінським аудитом або аудитом ефективності.

Дана форма контролю суттєво відрізняється і від фінансового аудиту, і від ревізії. Це обумовлено тим, що метою фінансового аудиту є оцінка достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а метою аудиту ефективності - оцінка рівня економічності, ефективності та результативності руху бюджетних ресурсів, програм і діяльності установ, що перевіряються.

Отже, аудит ефективності - це форма контролю, спрямована на визначення ефективності використання бюджетних ресурсів для реалізації запланованих цілей та вдосконалення факторів, які цьому перешкоджають. Його здійснюють з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевого бюджетів.

Тому, саме запровадження аудиту ефективності дає змогу визначення слабких місць в організації виконання державних програм, впливу цих вад на досягнення запланованих цілей та обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів.

Організація проведення аудиту ефективності у бюджетних установах передбачає три основних етапи, терміни яких чітко визначено Методичними рекомендаціями з проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансово - господарської діяльності.

На першому етапі його проведення застосовується попередній контроль. На другому етапі шляхом поточного контролю державним аудитором досліджується виконання господарських операцій щодо розподілу і використання бюджетних ресурсів. Заключний контроль проводиться на третьому етапі, коли досліджується і підтверджується достовірність фінансової звітності.

Саме поєднання трьох видів фінансового контролю бюджетних ресурсів в процесі аудиту надає йому перевагу перед традиційною ревізією, яка є лише ретроспективною формою контролю і в процесі якої досліджуються вже виконані в минулому господарські операції. Застосування таких форм контролю, як контроль, ревізія, перевірка та аудит покликане посилити боротьбу з крадіжками і нецільовим використанням державних коштів, зробити контроль за використанням бюджетних ресурсів прозорішим й ефективнішим [57].

Отже, запровадження нової форми контролю, такої як аудит ефективності, дасть змогу запобігати виявленим порушенням та підвищити ефективність при здійсненні фінансового-господарської діяльності бюджетних установ.

Разом з тим, традиційна ревізія (інспектування) залишається необхідною і діючою формою фінансового контролю, яка забезпечить ситуаційний підхід у разі суттєвих розбіжностей законодавчих норм і кошторисних стандартів при використанні розпорядником бюджетних коштів.

Бюджетний контроль є складовою фінансового контролю, де об'єктивною основою виступає контрольна функція фінансів. Завдання фінансового контролю, його види, форми і методи, суб'єкти й об'єкти залежать від рівня здійснення контролю. Відповідно до побудови економічної системи розрізняють фінансовий контроль на макро- і мікрорівнях. Бюджетний контроль належить до макрорівня, де об'єктом фінансового контролю є державні фінанси. Оскільки бюджет держави охоплює все суспільство, то і суб'єктами бюджетного контролю є, з одного боку, державні органи влади й управління, а з іншого - юридичні та фізичні особи.

Важливим завданням державного управління, безперечно, є більш раціональний розподіл бюджетних асигнувань як між програмами, так і між відомствами, які їх здійснюють. Як основний методичний інструмент мають використовуватися різні модифікації «програмного аналізу». Проте питання виявлення реальних результатів програм, внесення в їх реалізацію необхідних корегувань залишаються нині без відповіді. Контроль з боку парламенту за законністю витрачання фінансових ресурсів не розв'язує проблеми, масштаби якої ростуть зі збільшенням числа доказів низької ефективності урядових програм. Нерозробленість відповідної методології, недостатнє фінансування аналітичних досліджень щодо виконання програм, низький «попит» керівників на результати оцінки - ці та інші обставини призвели до того, що програмна оцінка представляє собою ледь визнану управлінську функцію і є, по суті, білою плямою для державного управління.

Стає очевидною необхідність систематичного виміру фактичних результатів діяльності уряду. Зростання кількості урядових програм, експериментальний характер багатьох із них, значне дублювання функцій, автоматичне щорічне виділення коштів із бюджету без урахування їх віддачі - все це вимагає від органів державної влади великої уваги до оцінки програм. У цій ситуації лише органи державного фінансового контролю можуть нести основну відповідальність за проведення досліджень реальних витрат і вигод, які пов'язані з виконанням державних програм. Це потребує, зі свого боку, розробки правової основи діяльності державних органів фінансового контролю щодо активізації їх діяльності стосовно методів і оцінки урядових програм [64].

Сьогодні ніхто не стане сперечатися з тим, що фінансовий контроль має стати ефективним. Але як це забезпечити? Насамперед необхідно визначитися з ключовими поняттями, які допоможуть розкрити концепцію майбутнього розвитку державного фінансового контролю.

Зміст і завдання бюджетного контролю залежать від часу проведення контрольних дій, тобто від його віддаленості від моменту здійснення фінансових операцій. За цим критерієм контроль підрозділяють на попередній, поточний і наступний [67].

Отже, проведення комплексного аналізу бюджетних показників дозволяє отримати необхідну інформацію виконавчим і законодавчим органам влади для: прийняття рішень при формування і здійсненні фінансової політики, виявлення резервів для залучення коштів у бюджет, підвищення ефективності їх використання, посилення контролю за їх формуванням і витрачанням.

2. Організаційні аспекти аналізу і контролю доходів та фінансування агропромислового розвитку районної державної адміністрації

агропромисловий бюджетний контроль доход

2.1 Організаційно-господарська характеристика функціонування управління агропромислового розвитку Тячівської РДА

Управління агропромислового розвитку Тячівської районної державної адміністрації (далі - Управління) є структурним підрозділом Тячівської районної державної адміністрації, що утворюється головою райдержадміністрації, підзвітне та підконтрольне райдержадміністрації та Головному управлінню агропромислового розвитку.

Управління забезпечує проведення в життя державної політики в сфері сільського господарства, садівництва, харчової, переробної промисловості.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінагрополітики України, розпорядженнями обласної, районної державної адміністрації та також Положенням про управління агропромислового розвитку.

Основними завданнями управління агропромислового розвитку Тячівської РДА є:

- економічний аналіз та прогнозування стану розвитку сільського господарства, харчової та переробної промисловості на рівні району

- сприяння демонополізації виробництва і розвитку конкуренції, вдосконалення ринкової інфраструктури, створення рівних умов для діяльності всіх форм власності та господарювання в агропромисловому виробництві, надання методологічної допомоги сільськогосподарським підприємствам

- забезпечення виконання державних та регіональних програм соціального розвитку села

Управління відповідно до покладених на нього завдань:

- розробляє на рівні району баланси забезпечення потреб населення у продовольстві, сприяє виробництву і організовує закупівлю сільськогосподарської продукції та сировини;

- готує пропозиції до проектів програм економічного та соціального розвитку району і проектів місцевого бюджету;

- аналізує тенденції розвитку галузей агропромислового виробництва і готує пропозиції, спрямовані на поглиблення економічної реформи, бере участь у розробленні, забезпеченні виконання основних прогнозних показників економічного і соціального розвитку району;

- забезпечує державну підтримку та сприяє розвиткові підприємництва у сільській місцевості, селянських (фермерських) та особистих підсобних господарств.

Начальник Управління:

- здійснює керівництво діяльністю Управління, несе персональну відповідальність за виконанням покладених на Управління завдань

- затверджує структуру і положення про структурні підрозділи, функціональні обов'язки працівників Управління

- видає в межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання

- розпоряджається коштами в межах затвердженого кошторису, витрат на отримання Управління

- призначає на посаду і звільняє з посади працівників управління

- накази начальника Управління, прийняті з порушенням законодавства або з перевищенням повноважень, можуть бути скасовані головою Тячівської районної державної адміністрації;

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Управління, у ньому може утворюватися колегія у складі начальника Управління (голова колегії) та заступників за посадою, а також інших працівників Управління.

До складу колегії можуть входити керівники інших підрозділів райдержадміністрації.

Склад колегії затверджується головою райдержадміністрації за поданням начальника управління. Рішення колегії проводяться в життя наказами начальника управління.

Для розгляду наукових рекомендації і пропозицій щодо розвитку відповідної сфери діяльності та вирішення інших питань в управлінні можуть створюватися наукові ради і комісії. Склад цих рад і комісій та положення про них затверджує начальник управління.

Структуру і штатний розпис Управління затверджує голова Тячівської райдержадміністрації.

Загальний фонд установи містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіляє видатки за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій.

Таблиця 2.1. Фінансово-економічні показники загального фонду кошторису Управління агропромислового розвитку ТРДА

Показники	2009	2010	Відхилення
	Затверджено кошторисом на рік	Фактичні видатки за звітний період	Затверджено кошторисом на рік	Фактичні видатки за звітний період
					2009	2010
Надходження коштів із загального фонду бюджету	191950	189746,2	167850	165184,85	-2204	-2665
Поточні видатки	191950	189746,2	167850	165184,85	-2204	-2665
Заробітна плата	131200	131200	106850	106850	0	0
Нарахування на заробітну плату	44100	44100	43100	43100	0	0
Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки	6300	3546,2	0	6534,85	-2754	6534,9
Предмети, матеріали, обладнання та інвентар	5750	866,2	3900	2800	-4884	-1100
Оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів	2500	1000	1000	1000	-1500	0
Поточний ремонт обладнання, обладнання, інвентарю та будівель; технічне обслуговування обладнання	500	500	1000	1000	0	0
Послуги зв'язку	750	750	1200	1510	0	310
Оплата інших послуг та інші видатки	500	430	600	224,85	-70	-375,2
Видатки на відрядження	300	300	2000	1500	0	-500
Оплата комунальних послуг та енергоносіїв	10600	10600	7200	7200	0	0
оплата водопостачання і водовідведення	1600	1600	2200	2200	0	0
оплата електроенергії	3000	3000	1500	1500	0	0
оплата природного газу	6000	6000	3500	3500	0	0

Надходження коштів із загального фонду бюджету в 2009 році становили 189746,2 грн., що на 2204 грн. менше ніж затверджено кошторисом. Подібна ситуація відбулася і 2010 році, недофінансування склало 2665 грн.

Таблиця 2.2. Результати фінансової діяльності Управління агропромислового розвитку ТРДА

Загальний фонд
Показники	2008 рік	2009 рік	2010 рік
Отримані асигнування	195800	189746,2	165084,85
Видатки загального фонду	195800	189746,2	165184,85
Фінансовий результат за загальним фондом (+; -)	-	-	-100

Рис. 2.2. Отримані асигнування загального фонду Управління агропромислового розвитку ТРДА

Із наведених вище даних ми бачимо, що видатки загального фонду в 2009 році в порівнянні з 2008 роком зменшилися на 6053,8 грн., а у 2010 році у порівнянні з 2009 р. видатки зменшилися на 24661,4 грн. Перевитрачання коштів загального фонду у 2010 р. становить 100 грн., що призводить до утворення заборгованості.

Загальний стан заборгованості бюджетної установи відображає форма №7д «Звіт про заборгованість за бюджетними коштами» (дод. 20-22). За досліджуваний період (2008-2010 рр.) в Управління агропромислового розвитку Тячівської РДА заборгованостей не було, лише в 2010 році бюджетна кредиторська заборгованість в сумі 100 грн. видатки на товари та послуги.

Найважливішим завданням аналізу фінансового стану бюджетної установи є оцінювання ефективності використання асигнувань із бюджету. Вирішення його пов'язане з аналізом динаміки матеріально-технічної бази та господарських взаємовідносин з іншими установами, підприємствами та організаціями.

Ураховуючи особливості руху необоротних активів, доступність і достовірність джерел інформації, визначають найбільш раціональні напрями їх аналізу, якими є структурно-динамічний аналіз (табл. 2.3).

Аналіз виявляє незначний рух необоротних активів установи: поряд із збільшенням балансової вартості основних засобів зменшується балансова вартість інших необоротних активів.

Вивчення стану фінансово-господарської діяльності управління дозволяє зробити висновки, що установа в цілому не розвивається, скорочується фінансування та штат працівників. Все це є наслідком скрутного фінансового стану держави.

Таблиця 2.3. Аналіз структури необоротних активів Управління агропромислового розвитку ТРДА

Показник	Абсолютні величини	Питома вага у загальній величині	Зміни абсолютні	зміни відносні
	2008	2009	2010	2008	2009	2010	2009	2010	2009	2010
1. Нематеріальні активи	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
2. Основні засоби	16161	16391	16559	90,46%	93,15%	93,21%	230	168	1,42%	1,02%
3. Інші необоротні матеріальні активи	1704	1206	1206	9,54%	6,85%	6,79%	-498	0	-29,23%	0,00%
4. Усього необоротних активів	17865	17597	17765	100,00%	100,00%	100,00%	-268	168	-1,50%	0,95%

2.2 Організаційно-інформаційна модель контролю доходів та фінансування бюджетної установи

Мета контролю доходів та фінансування бюджетної установи - об'єктивна оцінка розподілу й використання бюджетних ресурсів, забезпеченість бюджетної установи матеріальними та трудовими ресурсами, визначення досягнутих результатів, а також розробка організаційно-економічних заходів щодо підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів. До основних завдань, послідовна реалізація яких сприяє досягненню мети, належать: визначення потреб суспільства в послугах бюджетної установи; оцінка дотримання нормативів забезпеченості населення відповідними видами послуг; аналіз динаміки обсягу діяльності в цілому та за видами послуг; оцінка забезпеченості установи бюджетними ресурсами; аналіз руху й використання трудових і матеріальних ресурсів.

Побудова організаційно-інформаційної моделі контролю фінансування бюджетних установ ґрунтується на визначенні її як одного з прийомів формалізації аналітичного процесу в управлінні обсягом та структурою ресурсів бюджетної установи.

Важливим принципом побудови організаційно-інформаційної моделі контролю доходів та фінансування бюджетних установ є забезпечення повноти інформації щодо обсягів, структури і якості послуг відповідно до напрямів функціональної діяльності установи (табл. 2.4).