Визначні пам'ятки природи США

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Курсова робота

ВИЗНАЧНІ ПАМ'ЯТКИ ПРИРОДИ США

Коваленко Сергій Володимирович

студент 201 гр.

Гуманітарного інституту

Київ - 2013



Зміст

Вступ

Розділ 1. Національні парки США

1.1 Єллоустоун

1.2 Еверглейдс

1.3 Гранд Каньйон

1.4 Долина Смерті

Розділ 2. Гідрологічні пам'ятки природи США

2.1 Ніагарський водоспад

2.2 Річка Міссіссіпі

Висновки

Список використатих джерел

Додатки



Вступ

Дбайливе ставлення до природи є необхідною умовою розвитку суспільства. А знання й дотримання правил природоохоронної поведінки - це важливий показник рівня культури народу. Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

З метою збереження пам'яток природи, починаючи з другої половини 19ст. в різних районах земної кулі стали створювати особливо охоронювані природні території. Сьогодні у світі налічується понад 1350 різних особливо охоронюваних територій. Найбільша кількість їх знаходиться в США та Канаді. Особливо збільшилася кількість охоронюваних територій за останні десятиліття. Особливо охоронювані природні території відносяться до об'єктів загальнонаціонального надбання. Збереження і розвиток особливо охоронюваних природних територій є одним із пріоритетних напрямків державної екологічної політики США.

У США до пам'яток природи відносять заповідники, заказники, національні і природні парки, дендрологічні парки, ботанічні сади та ін. Поняття «пам'ятники природи» увів у науку відомий німецький натураліст Алексамндр фон Гуммбольдт на початку уже минулого століття. Так він назвав особливо цікаві природні утворення, які потрібно було зберегти недоторканими.

Актуальність зумовлена інтересом до природо-охоронної роботи на території найбільших та найвідоміших пам'яток природи США.

Метою даної курсової роботи є аналіз природно-заповідного фонду США, який полягає у необхідності поглиблення та узагальнення знань про природній потенціал країни. Оцінити подальші перспективи розвитку пам'яток природи та систему їх захисту.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання:

· проаналізувати теоретичні основи природоохоронної діяльності;

· охарактеризувати природно-заповідний фонд США;

· дати аналіз раціонального використання природно-заповідного фонду.

Об'єктом дослідження курсової роботи являється природно-заповідний фонд США.

Предметом дослідження є особливості природно-заповідного фонду США.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини у двох розділах, висновків, бібліографії та додатків. Загальний обсяг роботи ? 27 стор. (обсяг основного тексту ? 20 стор.). Робота містить 4 ілюстрації. Список використаної літератури включає 18 наукових праць та 4 електронні джерела.

У вступі обґрунтовано вибір теми, окреслено мету і завдання дослідження, визначено актуальність роботи.

У першому розділі надається коплексна характеристика національних парків США, їх географічних особливостей та наведено деякі історичні факти. Особливу увагу приділено Єллоустоунському національному парку.

У другому розділі розглядаються гідрологічні пам'ятки природи США, які знаходяться під охороною. Особливу увагу звернено на методи запобігання знищення гідрологічних об'єктів, підтримку їх сприятливого гідрологічного стану та розвиток туризму.

Практичне значення полягає в можливості використання роботи в процесі викладання ряду навчальних дисциплін, зокрема «Лінгвокраїнознавства» та «Історії США».



Розділ І. Національні парки США

1.1 Йеллоустоунский парк

Єллоустонський національний парк досить популярне місце в туристів, навколо машини та всі ознаки цивілізації, проте разом із тим це шматочок абсолютно дикої природи, де тварини живуть, як і сотні років тому. Тут природа існує майже без втручання людини. Єллоустонський національний парк ідеально поєднав у собі різноманіття флори та фауни, а також природні геологічні дива.

Національний парк Єллоустоун заснований американським Конгресом і затверджений президентом Грантом 1 березня 1872р. Назву отримав, оскільки місцина знаходилася навколо однойменного озера.

Єллоустон, який, як широко вважають, був першим національним парком в світі, відомий його дикою природою і геотермічними особливостями, особливо гейзером Олд Фейсфул, одним з найпопулярніших в парку. Супервулкан Єллоустоун також вважається одним з найсильніших у світі.

26 жовтня 1976 року національний парк Єллоустоун був визнаний міжнародним біосферним заповідником, а 8 вересня 1978 року включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (під номером 28, серед перших об'єктів списку) [1, с. 94].

Єллоустонський національний парк охоплює площу в 8,983 кілометри квадратні. Приблизно 96 відсотків території парку знаходиться в штаті Вайомінг, 3 відсотки в штаті Монтана, і ще 1 відсоток у штаті Айдахо. Парк має приблизно прямокутну форму. З півночі на південь протяжність Єллоустонського парку становить 102 кілометри, зі сходу на захід 87 кілометрів. Протяжність асфальтованої дороги («Великої Петлі»), що проходить через основні визначні пам'ятки парка, 230 кілометрів; сюди не входять ні під'їзди до виходів з парку, ні бічні відгалуження, ні перемичка між Норріс і Кеніон.

Річки та озера займають 5 відсотків території парку, при цьому найбільше озеро, Озеро Єллоустоун (352,2 кмІ, глибина 122 м, берегова лінія 177 км, висота над рівнем моря 2357 м) є найбільшим високогірним озером в Північній Америці. Дві третини території парку, включаючи озеро Єллоустоун і майже всі туристичні визначні пам'ятки, належать до басейну Атлантичного океану (річка Єллоустоун, що витікає з однойменного озера -- найбільша притока річки Міссурі, яка, у свою чергу, є найбільшою притокою Міссісіпі). Інша третина належить до басейну Тихого океану. Річка Снейк, що протікає через територію парку -- найбільша притока річки Колумбія.

Парк розташувався на Єллоустонскому Плато в середньому узвишші 2,400 метрів над рівнем моря. Плато обмежена майже з усіх боків гірськими ланцюгами Скелястих гір, які коливаються від 2,700 до 3,400 метрів у висоту. Найвищий пункт в парку на Орлиному Піке висотою в 3,462 метра, а найнижчий - Різ Крик в 1,610 метрів. Сама виділяється вершина на Єллоустонському Плато - Гора Уошберн на 3,122 метрах. З 290 водоспадів заввишки 4,5 метра і вище, найвищий і найбільший по витраті води -- Нижній водоспад на річці Єллоустоун та висотою 94 метри[6, c. 134].

Через плато вода проклала два глибоких каньйони -- каньйон річки Єллоустоун на північному сході парку (в ньому знаходяться Верхній і Нижній водоспади), і каньйон річки Льюїс на півдні. На території парку розташовані близько трьох тисяч гейзерів, що складає дві третини всіх гейзерів у світі. Серед них -- найбільший у світі гейзер Пароплав, а також один з найвідоміших -- гейзер Старий служака, що викидає струмені гарячої води на висоту понад сорок метрів з інтервалом від 45 до 125 хвилин проте переважно виверження відбуваються з інтервалом в 90 хвилин саме завдяки своїй передбачуваності гейзер і став настільки популярним.

Крім гейзерів, в парку знаходиться близько десяти тисяч різноманітних геотермальних джерел, в тому числі гарячі та сірководневі джерела, грязьові вулкани і безліч інших. Це половина всіх геотермальних джерел у світі.

Ліси займають 80 відсотків території, на більшій частині решти площі знаходяться степи. У парку ростуть 1870 видів рослин, з яких 1700 -- місцеві види, а ще 170 є імовірно завезеними. Є вісім видів хвойних дерев, при цьому скручена широкохвойна сосна займає 80 відсотків усіх лісових площ. Інші види, в тому числі псевдотсуга Мензіса і сосна білокора зустрічаються невеликими групами по всій території парку. Ще одне хвойне дерево, що росте в парку, -- сосна гірська веймутова. Найчастіші листяні дерева -- осики, верби, берези (зустрічаються здебільшого в підліску). В Єллоустонському парку знаходиться один з найбільших у світі скам'янілих лісів: при виверженні, що стався кілька тисяч років тому, дерева потрапили в золу і їх деревина мінералізована[14, c. 113].

На гігантській території живуть характерні види тварин та птахів. У парку водяться майже 60 видів ссавців, в тому числі рідкісні: вовк, рись і ведмідь грізлі (див.Додаток А). Серед великих ссавців зустрічаються також американський бізон, чорний ведмідь (барибал), олень вапіті, лось, чорнохвостий олень, сніжна коза, вилоріг, товсторіг і пума. Поголів'я бізона в парку відносно велике, близько чотирьох тисяч, і одне з найбільших у США.

У парку водяться 18 видів риб, в тому числі Єллоустонський лосось, 6 видів рептилій (черепахи та змії), 4 види амфібій і 311 видів птахів (у тому числі винятково рідкісний американський журавель, а також білоголовий орел, білий пелікан і лебідь-трубач). Майже всі види птахів гніздяться в парку.

Озеро Ранкової Слави -- гаряче джерело в Національному парку Йеллоустоун. Знаменита ця цікава геотермальна водойма тим, що час від часу міняє кольори. А іноді й вибухає, як гейзер.

Озеро отримало свою назву в 1883 році, з легкої руки Елізабет Мак Гоуен, дружини помічника керуючого парку. Вона назвала його Convolutus, латинською назвою квітки ранкової слави. Це рослина, яка своїм виглядом нагадує пружину. Озеро являє собою гаряче джерело з якого клубами валить пар і яке при цьому міняє свої кольори. З блідо-бірюзового стає раптом насичено фіолетовим, а потім і зеленим. Такі колірні зміни пояснюються настроєм бактерій, які мешкають в озері. Крім того, озеро іноді вирує, як вода в казані, і вибухає, як гейзер. Глибина озера 2200 метрів [19].

Єллоустонський національний парк є одним з найбільш відвідуваних у США. З 1960-х років його щорічно відвідують не менше двох мільйонів туристів. У 2006 році парк відвідали 2 870 295 чоловік. Тут є 9 готелів (2 238 номерів), магазини, заправні станції та кемпінги. Єллоустонський парк є одним з найуспішніших заповідників в світі.

1.2 Національний парк Еверглейдс

Національний парк Еверглейдс -- найбільша природоохоронна територія в субропічній зоні США, що займає південну чверть болотистої території Еверглейдс. Еверглейдс -- це болота, що простягаються в південному напрямі від озера Окічобі. Парк є частиною резервату біосфери, що доходить до коралових рифів у Мексиканській затоці. Еверглейдс був створений в 1947 президентом Труменом в цілях захисту парку від меліорації його земель для потреб сільського господарства.

У 1976 році національний парк Еверглейдс разом із заповідником Форт-Ажеферсон був проголошений біосферним заповідником світового значення, а в 1979 році був внесений до списку світової природної і культурної спадщини ЮНЕСКО, а 4 червня 1987 оголошено «болотнистою територією міжнародного значення» -- і в 1993 парк був віднесений до списку «Світової спадщини», якій загрожує небезпека.

Територія парку становить 6104 кмІ. Національний парк Еверглейдс оточений сільськогосподарськими угіддями і урбанізованими територіями Маямі, Гомстед й Флорида-Сіті на сході, Флоридською протокою і островами Флорида-Кіс на півдні, Мексиканською затокою на сході і національним заповідником «Біг-Сайпрес» на півночі [7, c. 146]

Національний парк Еверглейдс включає найменш освоєну область між протяжною групою островів на півдні і незліченними дрібними вапняковими рифами на заході, а також мілку Флоридську бухту. Національний парк Еверглейдс лежить у зоні субтропічного клімату з двома характерними сезонами. Вологе літо триває з травня по жовтень - у цей час в Еверглейдс панує тепла погода, іноді йдуть зливи. Влітку над Еверглейдс часто проносяться урагани, які, поза сумнівом, завдають збитку, проте, крім того, також сприяють і появі нових форм життя. Посушлива зима - час важких випробувань для багатьох мешканців національного парку Еверглейдс. У зимовий час значно знижується рівень води у водоймищах, що перетворюються на озерця.

У південно-східній частині парка, на захід від міст Гомстед і Флорида-Сіті знаходиться головна резиденція парка, центр для відвідувачів імені Ернеста Коя. Приблизно за 6 км на захід від резиденції розташований центр «Ройял-Палм». Від Ройял-Палм убік Флоридської бухти тягнеться Тейлорська трясовина[11, c. 323]

Також на півдні є кипарисові та мангрові болота, які утворюють систему прихованих озер і річок, які впадають у Флоридську протоку. Геологи широко освітлюють історію походження боліт Еверглейдс. Наприкінці останнього льодовикового періоду після потепління вода повернулася з суші в океан і оголила частину американського континенту - сучасний півострів Флорида. Национальньїй парк Еверглейдс лежить майже на ідеально плоскій поверхні, що трохи знижується у напрямку до моря. У сезон дощів, який триває з травня по жовтень, через Еверглейдс повільно тече річка завширшки майже вісімдесят кілометрів і завглибшки всього п'ятнадцять сантиметрів. її русло вкрите мечтравою, яка сягає 3,6-4 метрів заввишки [2, c. 82].

На території парку зареєстровано більше 2000 різних видів рослин, як тропічних, так і зростаючих в помірному кліматі. У мангрових заростях налічується більше 1 000 насінних рослин, зокрема 25 різновидів орхідей і 120 видів дерев. Серед мангрових заростей варто відзначити види червоне мангрове дерево з великими повітряним дугоподібним корінням, чорне та біле мангрове дерево, конокарпус прямостоячий. Уздовж каналів і в кипарисових куполах ростуть верба каролінська, слива золота, кипарис болотний. На морському узбережжі можна зустріти дерево махагон, морський виноград. У парку велика кількість дикорослих орхідей.

Фауна регіону багата в основному в орнітологічному плані (птахи). В Еверглейдс зареєстровано більше ніж 320 видів птахів. З рідкісних видів зустрічаються шуліка-слизнеїд, дерев'янистий лелека, пелікани, баклани і ін. Охороняються наступні рідкісні ссавці: ламантини, флоридська пума. У хвойних лісах живуть такі цікаві тварини, як білохвостий олень, опосуми, єнот-полоскун.

Безліч земноводних. Основою є великі мешканці заболочених прерій - товстошкірі канадські річкові видри, панцирні черепахи, міссісіпських алігатори і гостроморді крокодили, тому там практично немає ссавців [3, c. 69].

Більше 150 різних видів риб зустрічається в прибережних водах, забезпечуючи гарне харчування численним птахам, рептиліям і ссавцям. Мангри виконують важливу функцію, захищаючи узбережжя від ураганів. Вони населені безліччю видів риб і ракоподібних -крабами, звичайними султан-ками і оливковими луціанами, прибережними крабами з чорними клешнями, креветками і лангустами, тому на мілководдя заходять акули.

Алігатор - найвідоміший мешканець Еверглейдс (див.Додаток Б). Це грізна тварина, попри свої хижі звички, допомагає місцевим мешканцям. Коли під час засухи в Еверглейдс відбувається пониження рівня води, алігатор забирається у висохлі озера і риє грунт могутніми лапами, щоб дістатися до води. Його поведінка привертає рагу інших тварин, які невдовзі збираються біля джерела води. Без допомоги алігатора вони навряд чи змогли б вижити. Джерела, що з'являються тут у посушливий період, називають „ямами алігаторів"[18, c.49].

1.3 Гранд Каньйон

“Великий каньйон -- це, напевно, найбільш значуща сторінка в історії Землі, написана і залишена нащадкам самою природою”. Так у середині ХХ століття написав відомий геолог Джозеф Круча.

Національний парк Ґранд-Каньйон -- один з найстаріших національних парків США, розташований в штаті Аризона. На території парку розташований Ґранд-Каньйон -- Великий каньйон річки Колорадо, одне з визнаних природних чудес світу. Південний край каньйону є найбільш відвідуваним, тут же знаходяться найпопулярніші оглядові точки. Північний край каньйону набагато менш відвідуваний. Інші частини каньйону віддалені й важкодоступні, хоча багато з них є досяжними по пішохідних маршрутах і путівцях [9, c. 165].

Територія навколо Ґранд-Каньйону стала національним пам'ятником 11 січня 1908 і оголошена національним парком 19 лютого 1919. Створення парку стало одним з перших успіхів природоохоронного руху. Статус національного парку допоміг перешкодити виконанню планів з будівництва греблі на річці Колорадо всередині меж парку. В 1979 каньйон увійшов до списку об'єктів світового значення, складений ЮНЕСКО.

Ґранд-Каньйон, включаючи його велику систему суміжних каньйонів, не є ні найбільшим, ні найглибшим у світі, проте він цінується перш за все своїм гармонійним поєднанням розміру, глибини і багатобарвних верств оголених гірських порід, які датуються аж до докембрійського періоду.

Цю найбільшу геологічну пам'ятку першими відкрили, мабуть, індіанці племені Анасазі, які оселилися тут близько тисячі років тому. Вони полювали на оленів і пум, в бічних відгалуженнях каньйону вирощували кукурудзу, гарбуза і боби. Близько 1520 сюди з'явилися у пошуках золота іспанські конкістадори, але, постоявши на краю, обійшли негостинне ущелині стороною. Мабуть, вони дали назву цій унікальній ущелині. За різними оцінками, на прокладку цієї гігантської ущелини річці знадобилося від 1,7 до 9 мільйонів років. Якщо взяти середні цифри, виходить, що щорічно Колорадо забирала в океан 2,5 мільйона кубометрів порід, а швидкість ерозії становила метр в глибину за тисячу років [19].

Площа парку 4927 кмІ. Довжина каньйону 446 км, глибина -- до 1600 м, ширина на рівні поверхні плато 8 -- 25 км, поблизу дна -- менше 1 км (на окремих ділянках -- до 120 м). У межах каньйону річка Колорадо тече зі швидкістю до 25 км/год. Поверхня плато, яке прорізає каньйон, розташована на висоті від 1525 до 2745 м над рівнем моря.

На дні Гранд-Каньйону тягнеться справжня пустеля. Температура в тіні сягає тут біля 50°С. Навіть вночі повітря не охолоджується і не опускається нижче 30°С.

Флора і фауна на дні ущелини і на вершині плато суттєво відрізняються. У каньйоні - пустелі з кактусами, агавами і юками. У міру підйому з'являються дуби, берези, верби, вище - сосни і ялиці. На оточуючих плато зустрічаються фрагменти хвойних лісів (сосняки, ялинники, зарості ялівцю) та прерії.

Національний Парк Великий Каньйон складається з декількох екосистем: на його території знаходиться, щонайменше, п'ять лісових зон і чотири пустельних. Флора і фауна заповідника включає в себе 1500 видів рослин, 355 видів птахів, 89 видів ссавців, 47 видів рептилій, 9 видів амфібій і 17 видів риб.

По берегах річки Колорадо ростуть тендітні тамариски, адіанти і красиві багряні жоржини. Скелі з численними водоспадами вкриває килим із зелених папоротей та мохів. Тут ростуть жовті і карликові сосни. Велику частину території Арізони покриває пустельна місцевість, що поросла кактусами та агавою [13, c. 173]

Лейтенант Айвс, який командував групою військових топографів, яка вивчала цей район в 1858 року, писав у своїй доповіді: «Ми були першою і, швидше за все, останньою групою білих людей, які коли-небудь побували в цій абсолютно даремною голій місцевості». Однак з тих пір, як в 1919 році Великий каньйон був оголошений національним парком, його відвідали близько ста мільйонів туристів.

На території Великого Каньйону, який мільйони людей вважають одним з найкрасивіших місць на планеті, доказом чого може служити відвідуваність цього місця в 2007 році було побудовано найвищий в світі оглядовий майданчик, який називається Скайвок. Цей майданчик являє собою скляну платформу, зроблену у вигляді підкови. Скайвок виступає на 21 метр над ущелиною. Завдяки прозорій скляній підлозі туристи можуть дивитися в прірву ущелини Гранд Каньйона на глибину 1220 метрів. Майданчик знаходиться на висоті, яка в 2 рази вище найбільш високих будівель в світі [15, c. 340].

Щоб сплавитися по Колорадо, подолавши понад сто порогів на каное, каяках, байдарках, гумових човнах або плотах, сюди приїжджають спортсмени з усього світу. У природних печерах, які є місцями в бортах ущелини, проходять концерти класичної музики, адже акустика тут відмінна.

1.4 Національний парк «Долина Смерті»

«Це найжаркіше, найспекотніше і, в той же час, найдивовижніше місце у Північній Америці. Тут поривчасті вітри гонять пісок вдалину рівниною, повз мескитових дерев, туди, де виростають дюни...» - саме так більшість описують це таємниче місце під зловісною назвою Долина Смерті [21].

11 лютого 1933 президент США Герберт Гувер оголосив територію навколо долини Смерті національним пам'ятником, виділивши для цього близько 8000 км південній Каліфорнії і прилеглих районів західної Невади, а в 90-і рр. її територія доповнилася ще 500 тис. гектарами землі. Долина Смерті як Національний парк, а саме такий статус вона отримала в 1994 році, включає в себе Долину Саліна, частину Долини Панамінт і території декількох гірських систем. З висоти гори Дантез-В'ю відкривається прекрасний вид на всю долину [22].

Долина Смерті представляє собою міжгірну западину в Каліфорнії. Національний парк «Долина Смерті» -- найпосушливіший національний парк у США, розташований на схід від гірського хребта Сьєрра-Невада в штаті Каліфорнія та частинно в невеликому анклаві штату Невада [7, c.43].

Площа парку становить 13 518 кмІ, містить у собі долину Долина Саліна, більшу частину долини Долина Панамінт, майже всю Долину Смерті, а також території декількох гірських систем. Із усіх національних парків США має найсухіший і найжаркіший клімат. 10 липня 1913 року в Долині Смерті в районі Бэдуотер була зафіксована рекордно висока температура -- +57 °C, і до сьогоднішнього дня ця температура залишається найвищою зареєстрованою в Північній Америці. Щоденні денні літні температури перевищуючі 50 °C звичайні для території парку, а в зимові ночі температура іноді опускається нижче нуля.

На території парку, в місці, відомому як Бедуотер, розташована друга за глибиною наземна точка в західній півкулі -- 86 м нижче рівня моря. Гірські породи долини утворювалися в результаті метаморфічних змін принаймні 1700 млн років тому. Найвищим місцем парку є хребет Панамінт із піком Телескоп висотою 3,368 м над рівнем моря [12, c. 107].

Парк є місцем проживання багатьох рослин і тварин, що пристосувалися до суворого пустельному клімату. Товсторіг -- найбільший ссавець, якого можна тут зустріти. Він спускається в долину з поблизьких гір. Крім того, на території Національного парку трапляються борсуки, кажани, рисі, койоти, американські корсаки, кенгурові щурі, гірські леви, дикобрази, зайці, скунси, дикі осли, ящірки, змії та пустельні черепахи. Також тут водиться чимало птахів, як-от: лиски, яструби, чаплі, перепілки, круки, кулики, грифи та сотні інших. Найвитривалішими серед тутешніх тварин є кенгурові щурі. Ці маленькі гризуни вдень ховаються від спеки в нірках, а вночі запасаються їжею. Пустельна рибка Cyprinodon salinus живе тільки в маленькому печерному озері Девілс-Хоул, які знаходяться в Долині Смерті (Каліфорнія, США). Він був вперше описаний в 1930 році. Верховний суд США прийняв постанову щодо збереження середовища перебування риби.

У цій долині росте більш ніж тисяча видів рослин. Шошони -- індіанці, які жили тут понад тисячу років,-- вживали ці рослини в їжу та виготовляли з них різні знаряддя праці й посуд. Як кажуть шошони, коли знаєш, що шукати, то знайдеш багато їжі. Під час сильних дощів розцвітає понад 50 видів квіток, у тому числі сокирки, бузок, орхідеї, маки, первоцвіти, соняшники та вербена. Приблизно 95% відсотків території парку вважається дикою і неосвоєною [20].

Подорож Долиною Смерті була найтяжчим випробуванням для перших золотошукачів, які з'явилися тут в 1849 році. Нестача води та спека були смертельним випробуванням для «мисливців за золотом». А ті, кому вдалося перетнути долину, стали називати її «Долина Смерті».

Каліфорнійська золота лихоманка привернула в цей район перших поселенців європейської раси. У грудні 1849 року дві групи старателів з 100 возами-вагончиками, заблукавши, вступили на землю долини, намагаючись знайти найкоротший шлях до Каліфорнії. Вони кілька тижнів не могли знайти вихід із долини і змушені були з'їсти кілька своїх волів щоб вижити. Однак вони знайшли джерела прісної води з кількох струмків. Дерев'яні частини вагончиків були використані для приготування їжі. Місце, де вони жили, зараз називається "Табір згорілого вагончика" і розташоване недалеко від піщаних дюн [11, c. 253].

Долина Смерті - незвичайне місце, що цілком виправдовує свою назву. Безжиттєвість його зачаровує, і людина виглядає неспроможною та беззахисною у підкоренні цієї дикої природи (див.Додаток Г).



Розділ ІІ. Гідрологічні пам'ятки природи США

2.1 Ніагарський водоспад

Ніагарський водоспад - комплекс водоспадів на річці Ніагара, що відокремлює американський штат Нью-Йорк від канадської провінції Онтаріо. Ніагарські водоспади - це водоспад «Підкова», іноді ще званий Канадським водоспадом, Американський водоспад і водоспад «Фата». Хоча перепад висот водоспадів не дуже великий, водоспади дуже широкі, і за об'ємом води, що проходить через нього, Ніагарський водоспад - найпотужніший у Північній Америці [17, c. 92].

Водоспад був вперше відкритий європейцям місіонером і мандрівником Луї Хеннепіном в 1677 році. Ім'я «Ніагара» бере свою назву від ірокезского слова «Onguiaahra», що в перекладі означає буквально «Грім Води». Місцевими корінними жителями було ірокезьких племен Онгіара, яких французькі поселенці прозвали нейтральними за їх здатність переговорів з іншими племенами.

Ніагарський водоспад знаходиться на території штату Нью-Йорк на річці Ніагара, яка витікає з великого озера Ері та знаходиться на кордоні США та Канади (див.Додаток Д). Висота водоспаду складає близько 50 м. Ніагарський водоспад у самого уступу ділиться островом Goat (Козячим островом -- колись там водилися дикі кози) на два потоки: лівий -- канадський -- шириною 914 м і правий -- американський -- шириною 305м. Поруч з козячим островом розташований крихітний острівець Місячний. Струмінь шириною 20 м, спадаючий між ними, називається Центральним або Місячним каскадом [10, c. 40].

Цей парк має велику різноманітність флори і фауни. Тут є 450 різних видів птахів, 80 ссавців і рослин. У дивовижних парках та лісах живуть коричневі, сірі, чорні та білі ведмеді, бізони, вовки, рисі, пуми, олені, карібу (рідкісний північний олень), лосі, бобри. А також багато видів птахів, серед яких велика синя чапля, канадська гуска. Тут збереглися вимираючі види тварин - східний вовк, бура сова. У річках та озерах є різні види риби: чавича, кета, горбуша, палтус, тріска, оселедець.

У Ніагарської консерваторії метеликів змодельовані умови вологих тропічних лісів. Тут ростуть дивовижні рослини з усього світу, і живуть більше 2000 видів екзотичних метеликів.

Для тайгової зони водоспаду характерні представники роду тополь. Осика зустрічається по всій території, а канадська тополя - тільки в віддалених районах, що відрізняються більш теплим кліматом. На околиццях частіше зустрічаються цукровий клен, тсуга і дуб.

В області Великих озер переважають змішані ліси, в яких широко поширений цукровий клен, в деревостані переважають береза, тсуга і Веймутова сосна. На північ від озера Гурон береза, ялина та осика зустрічаються частіше, ніж цукровий клен. В лісах домінували цукровий клен і бук.

Визначні пам'ятки Ніагарського водоспаду:

· Ботанічний сад Ніагари;

· Ніагарська консерваторія метеликів;

· Парк королеви Вікторії;

· Ніагара Глен - природний парк;

· Ніагарська оранжерея;

· Тейбл Рок - найвідоміший оглядовий майданчик [22].

Індіанська легенда розповідає про красиву дівчину Лелавалау, яку батько заручив за індіанського воїна, якого вона не любила і зневажала. В знак протесту вона принесла себе в жертву богу грому Хе-Але, що жив у печері під водоспадом "Підкова". Вона направила своє каное у швидкий потік річки Ніагари і кинулася з висоти водоспаду. Хе-Але зловив її на льоту, і з того часу їх душі стали жити разом у святилище Бога Грому під водоспадом.

У жовтні 1829, Сем Пач, який називав себе Янки Ліпером, стрибнув з водоспаду "Підкова" і став першою відомою людиною, що пережила це падіння. Це дало початок довгій традиції відчайдухів, які намагаються пройти через водоспади і залишитися живими. В 1901, 63-річна Енні Тейлор стала першою людиною, що кинулися з водоспаду в бочці і залишилися в живою. З тих пір 14 інших людей навмисно намагалися пройти через водоспад. Деякі виживали, інші або тонули, або були серйозно покалічені. Ті, що вижили обкладалися великим штрафом через порушення закону, як канадського, так і американського [5, c.69].

Ніагарський водоспад красивий у будь-який час року, але особливо влітку, а також взимку: в цей час року замерзають тільки края річки, зі скель, які виступають на гребені водоспаду, поступово наростають величезні, як велетенські сталактити, бурульки, іскристі на тлі води [10, c. 205].

національний гідрологічний водоспад каньйон

2.2 Річка Міссісіпі

Міссісіпі -- найдовша ріка в США, і одна з найбільших рік світу. Річка бере початок з невеликого озера Айтаска і верхів'ям протікає по заболоченій, вкритій численними озерами лісистій місцевості штату Міннесота.

8 травня 1541 іспанський дослідник Ернандо де Сото став першим європейцем, який досягти річки Міссісіпі, яку він назвав Ріо-дель Еспіріту-Санто ("Річка Святого Духа"), в районі, що зараз належить штату Міссісіпі. В іспанській, річка називається Ріо-Міссісіпі.

Французькі дослідники Луї Жойє і Жак Маркетт, почали вивчати Міссісіпі в 17 столітті. Маркетт подорожував з провідником з племені Сіу, який назвав її Не Тонґо ("Велика ріка" на мові Сіу) в 1673 році. Маркетт запропонував називати її річкою Непорочного Зачаття. Слово Міссісіпі походить від Messipi, французької інтерпретації назви річки мовою оджибве - Misi-ziibi (Велика ріка) [16, c. 139].

Річка бере початок з невеликого озера Айтеске на північному заході Центральних рівнин, і верхів'ям протікає заболоченою, вкрита численними озерами лісистою місцевістю штату Міннесота. Долина і русло Міссісіпі за морфологічними особливостями поділяється на три ділянки: верхню, середню і нижню; межами між ними є гирла найбільших приток -- Міссурі і Огайо. У верхів'ї річка протікає через невеликі озера і заболочені простори. На міжозерних ділянках багато порогів і кам'янистих перекатів.

Довжина -- 3 734 км (від джерела Джефферсон, далі Міссурі -- 6 275 км). Площа басейну, що простягається від Скелястих гір до Аппалачів і від району Великих озер, з якими з'єднана Іллінойським водним шляхом, до Мексиканської затоки -- 2 981 тис. кмІ [8, c.241].

Ділянка річки від впадіння Огайо і до гирла вважається нижньою течією. Ширина долини нижче від гирла Огайо досягає 25 км, а в штаті Луїзіана навіть і 70-100 км. Ширина Міссісіпі біля Нового Орлеана 2400 м. Русло річки на цій ділянці звивисте, має багато стариць.

Режими річок системи Міссісіпі досить різноманітні. Так, ті з них, витоки яких знаходяться в Скелястих горах, найвищий рівень мають влітку. Взимку вони на кілька місяців вкриваються льодом. Праві притоки середньої течії Міссісіпі мають режим преріанського, а ліві - аппалачського типів. У нижній течії річка ніколи не замерзає.

Максимальний розлив Міссісіпі припадає на березень - травень. Середні річні витрати води вище від гирла Міссурі становлять близько 1900 куб. м/сек., перед впадінням Огайо -близько 5800 куб. м/сек., в гирлі - 19000 куб. м/сек. Об'єм середньорічного стоку становить близько 600 куб. м/км, а наносів -- 211 млн. куб. м. Площа водозбору річки якої становить 3300 тис. кв. км.

Водоспад Сент-Антоні заввишки 20 м вважається межею кристалічного щита. Спускаючись з водоспаду Сент-Антоні, Міссісіпі знаходить своє старе русло. З цього місця вона тече порівняно спокійно і стає судноплавною. Міссісіпі несе в море величезну кількість мулу: 211 млн. куб. м у рік. Вона заповнює Мексиканську затоку, висунувши велику дельту завдовжки 320 і завширшки 300 км.

Протікаючи по Луїзіані, Міссісіпі розгалужується на безліч рукавів, які стають місцем проживання для птахів і звірів. Тут зустрічається веслоніс, осетр, зірчастошипа акула, алігатори, кайманові черепахи та безліч видів риб. Серед птахів занесених до Червоної Книги тут мешкають бурий пелікан та червонокрилий трупіал [16, c.173].

У 1718 році приблизно за 100 миль (160 км) вгору по річці, був заснований Новий Орлеан. Він був закладений Жан-Батистом Ле-Мойном де Б'єнвіллем вздовж вигину річки у формі півмісяця, за зразком міста Мобіл 1711 року - столиці французької Луїзіани в той час.

Значний внесок в культуру надали витоки Міссісіпі. Ще з початку існування цивілізації тут знаходились поселення людей. Після перемоги Англії в Семирічній війні, Міссісіпі стала межею між Британською та Іспанською імперіями. Паризький договір (1763) закріпив права Великої Британії на всі землі на схід від Міссісіпі та права Іспанії на землі на захід від Міссісіпі. Іспанія також поступилася Великобританії Флоридою, щоб повернути Кубу, яку англійці окупували під час війни. Великобританія тоді розділила територію Флориди на Східну і Західну [4, c. 152].

Твір Марка Твенa «На Міссісіпі» зачіпає тему пароплавних перевезень по Міссісіпі, що активно проходили з 1830 по 1870 року аж до появи кораблів нового типу. Марк Твен залишив після себе малюнки та дорожні нотатки подорожуючи вздовж річки. [9, c.152].

Річки системи Міссісіпі мають велике господарське значення. Загальна протяжність судноплавних шляхів басейну понад 25 тис. кв. км. Міссісіпі сполучена каналами із системою Великих озер. На притоках Міссісіпі було споруджено ряд великих електростанцій.



Висновки

1. Значення пам'яток природи багатогранне. Їх природничо-наукова цінність полягає в можливості моніторингу стану навколишнього природного середовища та вивченні природних екосистем і їх компонентів. Пам'ятки природи мають еколого-просвітницьке значення (проведення навчально-пізнавальних екскурсій, створення та облаштування екологічних навчальних стежок, зняття відеофільмів, фотографування з метою випуску поліграфічної продукції). Встановлений на територіях пам'яток природи режим особливої охорони дозволяє їм виконають природоохоронні функції (збереження генофонду видів живих організмів, забезпечення умов проживання рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин).

2. У наш час пам'ятники природи перетворилися на об'єкти подорожей. Багатотисячний потік екскурсантів і туристів щорічно спрямовується до них, щоб збагатити себе новими враженнями, зміцнити нерви та м'язи, отримати заряд бадьорості і здоров'я. Краса і чарівність пейзажу найкращим чином впливають на стан нервової системи, позитивно діють на організм. Незвичайні природні об'єкти і явища привертають увагу людини тому, що утворилися вони в силу особливого збігу обставин. У них, як у фокусі, яскраво «спалахують» або «гаснуть» ті чи інші природні закономірності. У цьому полягає їхня велика пізнавальна цінність.

3. Роль пам'яток природи багатогранна, тому вони повинні бути збережені в незайманому вигляді. На жаль, ця істина до цих пір далеко не всіма засвоєна. Про неї доводиться ще і ще раз нагадувати. Через недогляд і невігластву інших людей деякі з відомих пам'яток природи нині перебувають у непривабливому стані. В результаті унікальні природні об'єкти втрачають первозданну красу і наукову цінність, а деякі рідкісні та реліктові рослини зникають зовсім.

4. Під час виконання даної роботи було проаналізовано природно-заповідний фонду США, на прикладі таких визначних пам'яток природи США: Єллоустонский національний парк, Національний парк Еверглейдс, Національний парк Гранд Каньйон, Національний парк Долина Смерті, Ніагарський водопад, Річка Міссісіпі. Кожна з описана в роботі пам'ятка природи характеризується своєю неповторністю природно-кліматичних та географічних умов, унікальністю ландшафтних масивів, багатоманітністю та унікальністю видового різноманіття флори та фауни. На їх територіях нараховується значна кількість червонокнижних видів флори та фауни.

5. Американці приписують собі багато досягнень у світі, проте, їх найбільшим і безсумнівним досягненням, є стан збереження природи на Північноамериканському континенті. Саме природа, чудово збережена природа - це те, що захоплює і справляє найбільше враження в США. Це чудовий приклад, який ілюструє можливість паралельного існування високорозвиненої, технологічної цивілізації та дикої природи.



Список використаних джерел

1. Бобров Р. Г. Усе про національні парки. - М.: Молода гвардія, 1987. - 274 с.

2. Воскресенский В.Ю. Международный туризм : Учебное пособие - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 314 с.

3. Гілецький Й. Р. Географія. Універсальний посібник для випускників та абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, М. М. Богович, Р. Р. Сливка - Львів : ВНТЛ-Класика, 2003. - 168 с.

4. Голуб А. А. Економіка природокористування / А. А. Голуб, Е. Б. Струкова - М.: Аспект Пресс, 1995. - 168 с.

5. Григорьев В. Н. Водный туризм. - М.: Профиздат, 1990. - 204 с.

6. Забеліна М. М. Національний парк. - М.: Молода гвардія, 1987.- 212с.

7. Константінов В. М. Охорона природи. - М.: Просвещение, 2000. - 240с.

8. Кравчук П. А. Рекорды природы. -- Л.: Эрудит, 1993. -- 316 с.

9. Магидович И. П. Очерки по истории географических открытий. - Москва: Просвещение, 1967. - 234 с.

10. Масляк П. О. Країнознавство : підруч. для студ. та викл. вищ. навч. закл. /

П.О. Масляк. - К.: Знання, 2008. - 292 с.

11. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк : Донбас, 2004. - 354 с.

12. Николаенко Д. В. Рекреационная география: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 269 с.

13. Романов А. А. География туризма: Учебное пособие /А. А.Романов, Р.Г.Саакянц - М.: Советский спорт, 2002. - 248 с.

14. Хрестоматия по физической географии. - Москва : Просвещение, 1971. -75 с.

15. Юрківський В. М. Країни світу. Довідник. - К.: Либідь, 1999. - 453 с.

16. Richard A. Rolling rivers: an encyclopedia of America's rivers. - New York: McGraw-Hill, 1984. - 288 р.

17. Kowalczyk A. Geografia turyzmu. - Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2000. - 342 р.

18. National Park Service: The Story Behind The Scenery. - Singapore : Tien Wah Press Ltd, 2002. - 281 р.

19. National Park Service - Режим доступу: http://www.nps.gov/miss/index.htm - Заголовок з екрану.

20. Grand Canyon National Park - UNESCO World Heritage Centre - Режим доступу: http://whc.unesco.org/en/list/75 - Заголовок з екрану.

21. Melanie Renzulli, Top Natural Attractions in the USA - Режим доступу: http://usatravel.about.com/od/Top-Attractions/ss/Top-Natural-Attractions-In- The-Usa.htm - Заголовок з екрану.

22. http://uk.wikipedia.org



Додатки

Ведмідь Грізлі (Єллоустонский національний парк).

Алігатор - найвідоміший мешканець Еверглейдс.



Річка Колорадо ( Національний парк Гранд Каньйон).

Долина Смерті.

Ніагарский водоспад.

Размещено на Allbest.ru