Етнічна демографія: предмет, завдання, методи

Размещено на http://www.allbest.ru/

31

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ХНУ

Реферат

На тему:

Етнічна демографія: предмет, завдання, методи

Виконала:

Грудзицька Ірена

м. Хмельницький

2010 рік

План

етнічна демографія наука

Вступ

1. Проміжний характер етнічної демографії в системі суспільних наук

2. Етнос як об'єкт етнічної демографії

3. Етнічна демографія як наука: предмет і завдання

4. Зв'язок етнодемографії з іншими науковими дисциплінами

5. Визначення етнічного складу населення в різних країнах світу

6. Методи етнодемографічних досліджень

Висновки

Література

Вступ

Людське суспільство являє собою складне етнодемографічне утворення, сфери діяльності якого досить різноманітні. Насправді ж, суспільство, як система суспільних відносин передбачає взаємодію людей як представників насамперед етнічних спільнот і демографічних груп. Адже етнодемографічна характеристика людини імплікативно випливає з об'єктивних умов її народження і виховання в певному етнодемографічному середовищі.

У галузі наукових досліджень які охоплені етнодемографію поєдналися два важливі напрямки. Один з них пов'язаний з проблемами відтворення населення, що зумовлені демографічними чинниками, інший - з вивченням етносу як історико-культурного феномену, а це визначається етнографічними факторами.

Виділення етнічної демографії в окрему галузь наукових знань зумовив той факт, що проблеми народонаселення можуть мати як глобальні (світові) так і регіональні виміри та прояви. Глобальні проблеми народонаселення Світу пов'язані з прискореним ростом його чисельності. Регіональні ж проблеми зумовлені особливостями історичного, культурного і соціально-економічного розвитку окремих районів, держав і народів (етносів). Саме у царині регіональних проблем народонаселення й відбувалося формування етнодемографії як наукової галузі знання. З одного боку можна виділити велику групу народів країн Азії, Африки, Латинської Америки котрі вирізняються високим рівнем приросту (відтворення) населення, з іншого - групу країн і народів Європи, Північної Америки, Австралії в середовищі яких навпаки етнодемографічні проблеми обумовлені низьким рівнем приросту населення. Різноманітність регіональних проблем народонаселення значною мірою зумовлена відмінностями та особливостями його відтворення не лише у народів різних континентів і рас, але і в середовищі відносно близьких етнічних спільностей. Пізнання динаміки чисельності етносу неможливе без вивчення основних параметрів його природного відтворення.

Етнічна демографія сформувалася на стику етнографії та демографії. Вона вивчає особливості відтворення і динаміку чисельності окремих народів або етносів. У своїх дослідженнях етнодемографи використовують здебільшого етнічну статистику, матеріали переписів населення, спеціальних демографічних та етнографічних культурно-побутових обстежень, здійснюваних з урахуванням етнічної приналежності, а також матеріали інших суспільних наук, у тому числі етносоціології, етнографії, етнопсихології, етнічної екології, антропології, медицини тощо.

Етнографія допомагає демографії розкрити вплив на демографічні процеси особливостей культури й побуту різних народів.

1. Проміжний характер етнічної демографії в системі суспільних наук.

Поява етнічної демографії як окремої галузі знань відобразила загальний і закономірний процес диференціації напрямків наукових досліджень. Він полягає у появі на межі окремих давно сформованих наук проміжних дисциплін. Диференціація предмету досліджень призводить до виділення цілих областей наукових знань, що не вивчаються жодною з класичних наук окремо. Саме тоді на допомогу приходить проміжна наука синтезуючи предмет, об'єкт, завдання і методи дослідження вже сформованих наук у нову область знань. Так сформувалася і етнічна демографія.

Проміжний статус етнічної демографії виявляється в тому, що фахівці відносять її одночасно до кола двох наукових систем - демографічної (об'єктом якої є вивчення “народонаселення”) та етнографічної (народознавчої) - об'єктом наукових інтересів якої є “етнос”. Якщо до середини ХХ століття про демографію та етнографію (етнологію) йшлося переважно як про єдині унітарні науки, то сьогодні вони розглядаються як центральні інтегруючі систем знань про народонаселення (демографічних) та про етнос (етнологічних). Відповідно до того, як народознавство являє собою комплекс наук про етнос, що розвивається на ґрунті загальної теорії етносу, так демографія, у свою чергу, формує систему демографічних наук, що розвиваються на ґрунті загальної теорії народонаселення.

Отже, етнодемографія, посідаючи проміжне місце між демографією та етнографією є своєрідним містком, що інтегрує предметну сферу та об'єкт дослідження етнографічної науки з методологією та методикою демографічного аналізу.

Перш ніж розглядати об'єкт, предмет і завдання етнічної демографії необхідно, хоча б коротко, зупинитися на тих науках, які власне сформували етнічну демографію як специфічну галузь наукових досліджень - це етнографія та демографія. Обидві науки маючи формальну термінологічну тотожність (у буквальному перекладі з грецької мови означають -“народоопис”) все ж суттєво відрізняються об'єктом, предметом та завданнями власних наукових досліджень.

Етнографія - галузь гуманітарних наук, яка вивчає народи (етноси), їхнє походження, етнічну історію, традиційно-побутову культуру та характер міжетнічних відносин, базуючись переважно на даних польових досліджень. Концентрує увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів, традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва.

Етнографія -- це історія народу, яка включає в себе історію його житла, одягу, харчування, його родинного укладу, форм побуту у широкому сенсі цього слова. Це історія його світогляду, народних знань, вірувань і марновірства, обрядів і звичаїв. Останнім часом більшість учених відносять етнографію не до історичної, а до суспільствознавчої науки.

Інакше кажучи, етнографія вивчає соціальні відносини, опосередковані матеріальними предметами. Наприклад, функції одягу на перших етапах -- захисні (від холоду, інших несприятливих впливів природи); у жаркому кліматі - інша функція, також первинна -- прикрашати тіло. Але вже з давніх-давен з'являються й інші вторинні функції одягу: статево-роздільна і соціально-роздільна, остання включає в себе обрядову культову роль одягу. Таким чином, одяг виступає як соціальний знак, мітка, що позначає місце людини в суспільній системі. Він об'єднує людей однакового соціального (в тому числі й етнічного) статусу, разом з тим -- є інтегруючим фактором усередині даної групи, водночас протиставляючи її іншим.

До певного рівня аналогом терміну етнографія є поняття соціальна антропологія (у Великобританії), культурна антропологія (у США) і етнологія (у ряді західноєвропейських країн). Вона тісно зв'язана з власне історією, археологією, мовознавством, фольклористикою. З конкретною соціологією її ріднить вивчення взаємодії соціально-класових і етнокультурних явищ (етносоціологія), з лінгвістикою -- дослідження генеалогічного споріднення народів, взаємодія мовних та етнічних процесів (етнолінгвістика). З соціальною психологією етнографія має спільний розділ -- етнопсихологію. У дослідженні численності народів світу, міграційних процесів вона стикається з демографією

Демографія - наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній обумовленості цього процесу. Об'єктом вивчення демографії є “народонаселення” як суспільно-історична категорія.

Демографія вивчає такі емпіричні дані про населення, як: кількість, статево-вікова структура, приріст (скорочення) населення та фізичне переміщення населення (міграція); закономірності та соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності та переривання шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей та відтворення населення в цілому як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної та сімейної структури населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення і сімей як результат взаємодії цих явищ. Сім'я та шлюб -- як соціальні інститути, соціалізація конкретно-історичних індивідів як масовий процес -- також належать до комплексу об'єктів демографії.

Демографія розробляє методи опису, аналізу і прогнозу демографічних процесів і демографічних структур на основі дослідження внутрішнього взаємозв'язку між процесами і структурами, а також впливу на них умов життя і суспільних відносин. Демографія виявляє як загальні закономірності демографічних процесів так і їх конкретні прояви в певних територіальних та часово-просторових умовах.

Основною ціллю демографії можна вважати виведення закономірностей та законів розвитку народності.

На відміну від демографії, яка досліджує складові процесу відтворення народонаселення загалом, етнодемографія зосереджує свою увагу на аналізі традиційних систем життєзабезпечення властивих певним етнічним угрупуванням - при вивченні смертності; традицій шлюбу та сім'ї, етнічних “норм” народжуваності, побутових умов сім'ї, міжнаціональних шлюбів та їхньої ролі у формуванні установок щодо народжуваності та форм сім'ї - при дослідженні народжуваності; традицій осілості та ступеня рухливості етнічної групи в різних етнічних середовищах, етнокультурної адаптації переселенців, трансформації їхнього побуту, традицій, звичаїв та обрядів - при вивченні міграційних процесів.

Розвиток і укріплення зв'язків між етнографією і демографією були зумовлені об'єктивними потребами розвитку обох наук. Всебічне дослідження етнічних явищ і процесів неможливе без детального аналізу їх кількісної характеристики та її змін у часі. Чисельність народів тісно пов'язана з їх етнічною історією, вона має на цю історію певний вплив і сама підлягає змінам в ході історичного процесу. Кількісний критерій має суттєве значення для типології етнічних спільнот, він застосовується, зокрема при визначенні етнічних меншин. Взаємодія етнічних спільнот, і обумовлений нею розвиток етнічних процесів, також багато в чому визначаються кількісним співвідношенням контактуючих спільнот, особливостями їх статевого та вікового складу. Так, наприклад, природна асиміляція значною мірою є характерною для етнічних меншин, особливо для етнічних груп, які проживають в іноетнічному оточенні. Переважання кількості молодих чоловіків серед переселенців до іноетнічного середовища веде, як правило, до утворення етнічно змішаних шлюбів, що прискорюють їхнє зближення з цим середовищем.

При вивченні динаміки чисельності народів етнічна демографія враховує роль етнічних процесів (консолідації, асиміляції, міжетнічної інтеграції), спираючись на матеріали етнографії. В основному ж дослідження з етнічної демографії спираються на етнічну статистику, в першу чергу на матеріали переписів населення.

Найбільш знані спеціалісти у галузі етнічної демографії B.I. Козлов, С.І. Брук, В.М. Кабузан, Ї.М. Прибиткова та ін. залучають до своїх досліджень також матеріали інших суспільних наук, в тому числі етнічної екології, етногеографії, етнопсихології, медицини.

2. Етнос як об'єкт етнічної демографії

Умовою появи та утвердження будь-якої науки виступає перш за все наявність власного об'єкту дослідження. У тому випадку, коли цей об'єкт є спільним для багатьох наук необхідне виділення таких його сторін, рис чи закономірностей, які б не вивчалися жодною іншою наукою, а були б специфічними.

Поняття “населення” як об'єкті демографії, розуміється як сукупність людей у певних територіальних (адміністративних чи державних) межах. Тепер необхідно розглянути наукове визначення поняття “етносу” (або “етнічна спільність”) як біосоціальної групи людей в етнічних (національних) кордонах.

Відповідно до усталеного в етнографічній науці визначення поданого у більшості спеціалізованих довідкових видань етнос ( з грецької мови “etnno” - суспільство, плем'я , народ, група) - це стійка спільність людей що історично склалася. Основними умовами виникнення етнічної групи є спільність території і мови, що в подальшому виступають як ознаки етносу. Іншими ознаками етносу є спільність рис матеріальної та духовної культури, психологічних характеристик, наявність етнічної самосвідомості, що втілюється у вживанні самоназви (етноніму). Інколи формуванню етнічної спільності сприяє спільність релігійних вірувань людей. Сформований етнос виступає як соціальний організм здатний до відтворення шляхом етнічно однорідних шлюбів та передачі новому поколінню мови, культури, традицій, етнічної орієнтації тощо.

Етноси формуються під впливом природної належності людського угруповання до певного географічного середовища, кліматичних умов, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

Етнічне буття людини прив'язане до певної місцевості з її географічними особливостями, що позначається на особливостях побуту і культурі, на характері людей, традиціях, звичаях, спільній історичній долі та інших об'єднавчих факторах, що далеко виходять за межі географічного середовища. Етнос характеризується і певною спільністю психічних рис індивідів, що входять до його складу, які формуються під впливом природнокліматичних умов. Проте етнос, будучи за своїм походженням пов'язаним із природою та тривалою генетичною еволюцією, свої головні характеристики отримує в соціально-культурному оформленні, і вони передаються від покоління до покоління через історичну пам'ять, через засвоєння культурних надбань, традицій тощо. Етнос як такий є не суто природним утворенням, а його історичною асиміляцією в культурі, що здійснюється багатьма поколіннями людей.

Отже, етнос -- це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та особливостями психічного складу.

Етнос як суспільно-природне утворення слід відрізняти від історичних спільнот людей, таких як рід, плем'я, народність, нація, які хоч і формуються на основі певних етнічних спільнот, проте є продуктом історії, соціокультурними утвореннями.

Суттєва відмінність етносу від багатьох інших соціальних утворень полягає у тому, що етноси виникають історично, незалежно від волі і бажання людей та що вони, в принципі, можуть існувати окремо один від одного. До сьогодні триває дискусія навколо питання природи етносу, а саме: вважати етнос соціальною чи біологічною категорією? На противагу традиційному у колишньому радянському суспільствознавстві визначенню етносу як соціального організму все частіше висувається концепція Л. Гумільова, котрий характеризував етнічну спільність перш за все як біологічну, а вже потім соціальну категорію.

Етнос як об'єкт етнічної демографії має дуже важливу ознаку, яка так чи інакше, але все ж випадає із сфери етнографічного дослідження - це здатність до біологічного відтворення. Саме ця етнічна ознака і виявляється ключовою ланкою в обґрунтуванні етносу як об'єкту етнодемографічного дослідження. Закономірності процесу відтворення етнічної спільності виражаються через демографічні категорії що характеризують цей процес (народжуваність, шлюбність, кількість дітей, структура родини, міграційні та урбанізаційні процеси, смертність тощо) та знаходять свій вияв у динаміці чисельності етносу.

На процес відтворення етносу як біосоціальної категорії впливають і інші його ознаки. Передусім, це особливості матеріальної та духовної культури (характер господарства, система харчування, психологічний тип, релігійні вірування, звичаї і традиції тощо).

Етнос, як об'єкт дослідження, цікавить етнічну демографію, оскільки має низку ознак, які тим чи іншим чином відображаються на закономірностях процесу його відтворення та впливають на конкретні етнодемографічні показники (динаміку чисельності народу).

3. Етнічна демографія як наука: предмет і завдання

Етнічна демографія як синтезна наука, що сформувалася на перетині етнографії та демографії має специфічний предмет дослідження. Предметом етнодемографічної науки є вивчення закономірностей і особливостей відтворення етносів методами демографії.

З етнографією етнічна демографія пов'язана перш за все завданням вивчення динаміки чисельності народів (а також етнографічних, расових, етнорелігійних груп), а з демографією - аналізом етнічних аспектів відтворення населення та впливу на цей процес окремих етнічних чинників.

Як і кожна повноправна наукова галузь, етнодемографія реалізує предмет власного дослідження в конкретних наукових завданнях.

Досліджуючи етнічні аспекти процесів природного відтворення, етнодемографія виявляє відносну роль кожного з них, розглядає, як вони пов'язані з біологічними, економічними, психологічними та іншими аспектами. У завдання етнічної демографії входить не тільки вивчення факторів, що впливають на народжуваність, смертність та інші демографічні явища, але і порівняльний аналіз цих показників у різних народів, дослідження впливу на деякі процеси природного виробництва (народжуваності, шлюбністі, розлучуваності) демографічної поведінки сусідніх етносів. Вивчається також, як у різних народів показники природного приросту змінювалися з плином часу. Одним із важливих завдань етнодемографії є аналіз етнічного аспекту міграцій (виявлення етнічної структури міграційних потоків, визначення міграційного сальдо для різних національностей і т.д.). Етнодемографію цікавить, як міграція впливає на динаміку етнічного складу населення і на характер розселення того чи іншого народу.

Колом завдань, що стоять перед етнічної демографією, визначається і характер основних джерел, що використовуються в етнодемографічних дослідженнях. Найважливішим джерелом служать, безперечно, перепеси населення. З їх матеріалів етнодемографи черпають відомості про етнічну приналежність населення, розселення народів, про статево-віковий склад різних національних груп.

Оскільки в переписах багатьох країн світу відсутні прямі питання про етнічну приналежність, етнодемографам доводиться використовувати різні непрямі показники, за допомогою яких можна визначити національну приналежність. Завдання етнодемографії не залишалися сталими і незмінними, а розширювалися та уточнювалися одночасно із становленням і утвердженням самої науки. Спочатку етнодемографічна наука була спрямовано переважно на обслуговування етнодемографічних досліджень, а також соціальної історії. Саме тому, головним завданням етнічної демографії на цьому етапі було встановлення національного (етнічного) складу населення тієї чи іншої країни, регіону, визначення чисельності народів, вивчення динаміки національного складу населення та динаміки чисельності окремих народів у процесі їх історичного розвитку. Згодом рамки предметної сфери етнодемографії розширились і до кола її завдань долучився також аналіз основних демографічних показників та демографічних процесів в етнічному середовищі, а також аналіз їх зв'язку з культурно-побутовими особливостями народів та іншими етнічними чинниками. Наприкінці 70-х та 80-х років ХХ століття українські радянські етнодемографи взяли активну участь у підготовці і проведенні переписів населення СРСР 1979 та 1989 років. Тоді вчені-етнодемографи працювали головним чином над розробкою програм переписів, формулюванням етнічних і мовних питань, складанням переліків народів і мов для остаточної розробки отриманих відомостей у переписних листах тощо.

Помітна роль етнодемографів у визначенні етнічного складу населення зарубіжних країн. Вони розробляють методологічні основи аналізу та корегування етностатистичних даних переписів інших країн Світу, засади використання різноманітних непрямих даних в етнодемографічних дослідженнях (підданство, віросповідання тощо). Чільне місце в дослідженнях радянських демографів протягом 70-х - 80-х років ХХ століття відводилося вивченню динаміки чисельності народів Світу, при цьому одне з центральних місць у проблематиці наукових студій посідали питання поглибленого вивчення процесу відтворення населення.

Із здобуттям Україною незалежності чітко окреслилось коло пріоритетних проблем вітчизняної етнодемографічної науки. Серед них вирізняються актуальністю проблеми дослідження сучасної етнодемографічної ситуації в Україні, особливостей динаміки чисельності народів нашої держави на зламі століть. Увагу дослідників привертають такі етнодемографічні проблеми сучасності як: збільшення кількості народжень позашлюбних дітей, висока смертність серед українців (особливо чоловіків) у працездатному віці, низька стійкість шлюбів та велика кількість розлучень, надзвичайно високий рівень старіння населення, стрімке зменшення кількості сільського населення. Серед важливих наукових проблем української етнодемографії можна виділити питання історії етнодемографічної ситуації в середовищі українського народу протягом XVI - ХХ століть, а також дослідження чинників, що впливали та продовжують впливати на динаміку чисельності української діаспори у світі.

Як видно, коло завдань етнічної демографії досить широке і до того ж постійно змінюється. Зрозуміло, що з огляду на це, повністю розкрити їх зміст не просто.

4. Зв'язок етнодемографії з іншими науковими дисциплінами

Зв'язки етнічної демографії з іншими науками визначаються головним чином двома чинниками: співвідношенням їх об'єктів та предметів дослідження та необхідністю спільного вирішення низки завдань, що стоять перед цими науками. У цьому контексті особливо рельєфно проглядаються зв'язки етнодемографії з суспільними дисциплінами.

Сформували етнічну демографію як специфічну галузь наукових досліджень - етнографія та демографія.

Вивчення динаміки чисельності народів пов'язує етнічну демографію з тими науками, що у тій чи іншій мірі цікавляться кількісними характеристиками етнічних спільностей: історією, соціологією, лінгвістикою тощо. Посилення уваги істориків, соціологів, лінгвістів до кількісних характеристик об'єктів їх досліджень поступово вилилося у появу на перетині цих наук з етнографією та демографією таких специфічних наукових напрямків як: історична демографія, етнічна соціологія, етнічна географія, етнічна психологія, етнічна екологія, етнічна антропологія та інші.

Особливо предметним є зв'язок етнодемографії з історичною наукою, перш за все з етнічною історією для якої є важливими саме кількісні показники етносу стосовно конкретної історичної епохи.

Етнодемографія знаходиться у тісному зв'язку з етнічною географією. Тепер загальновизнаним є включення у сферу завдань етнічної демографії аналізу кількісних характеристик міграційних процесів у середовищі етносів та динаміки їх розміщення. Раніше вирішення цих наукових завдань стосувалося предметної сфери географії населення. У 60-х роках ХХ століття до сфери етнічної географії було включене і вивчення таких типово етнодемографічних тем як дослідження показників чисельності народів та її динаміки. Становлення етнічної демографії як відносно самостійної наукової дисципліни не віддалило її від етнічної географії, а між ними продовжують зберігатися тісні зв'язки. Етногеографія користується багатьма кількісними характеристиками отриманими в результаті етнодемографічних досліджень. У свою чергу етнічна демографія зазвичай звертається до етногеографічних матеріалів.

Етнодемографи все частіше у власних дослідженнях намагаються використовувати та посилатися на матеріали і здобутки етнічної психології. Відомо, що особливості духовної та матеріальної культури етносу виявляються у так званому “національному характері”, “етнічній ментальності”. Ці терміни, по суті виражають етнічні особливості психології людей. До низки таких етнопсихологічних аспектів все частіше відносять і особливості демографічної поведінки народу (традиційне ставлення до шлюбу та розлучень, до відсутності дітей, малодітності та багатодітності, до контролю за народжуваністю, захворюваністю та смертністю тощо). Саме у цій царині етнодемографія взаємодіє з етнопсихологією.

Останнім часом науковці, які працюють у сфері етнічної демографії починають звертатися до результатів досліджень такої специфічної проміжної науки як етноекологія. Вона вивчає особливості взаємозв'язку та взаємодії етнічних спільностей та середовища їх побутування, зокрема механізми життєзабезпечення окремих етносів у природних і соціально-культурних умовах існування останніх. Етнічна екологія досліджує вплив сталих зв'язків народу та його довкілля на стан здоров'я, тривалість життя та відтворення етнічних груп загалом. Етноекологія також вивчає специфіку використання природного середовища представниками певного етносу та їх вплив на екосистему, а також досліджує закономірності формування і функціонування відносно незалежних етноекологічних систем, етнічних популяцій. Етнічну демографію цікавить саме реальний вплив етноекологічних характеристик народу на процес його відтворення та окремі складники цього процесу (народжуваність, тривалість життя, смертність тощо).

Існування біологічних властивостей індивідів етнічної популяції пов'язує етнічну демографію з окремими науками, що знаходяться на межі суспільних та природничих, наприклад, соціальна гігієна, досліджуючи стан здоров'я людей. Вплив умов праці і побуту на захворюваність та причини смертності враховуючи ефективність охорони здоров'я допомагає етнодемографії виділити соціально обумовлені чинники смертності та захворюваності. Це є особливо важливим для корегування впливу етнічних чинників смертності. У галузі вивчення смертності етнодемографія межує також з геронтологією - наукою, що досліджує процес старіння людини та його біологічні чинники.

Зв'язки етнічної демографії з народною медициною обумовлені значенням методів народної діагностики та лікування в процесі відтворення етнічної групи.

Також етнодемографія повязанана з етнічною картографією - при зіставленні графічних та етнічних карт.

У свою чергу інші науки та окремі наукові напрямки широко використовують встановлені етнодемографію факти і закономірності для більш глибокого розуміння об'єкту та предмету власного дослідження. Причому, зазвичай, ті самі ж відомості етнодемографічної статистики слугують вихідними для багатьох наук. Наприклад, закономірності народжуваності і смертності, а також їх вплив на статево-віковий склад етнічної групи необхідні в економіці для оцінки трудових ресурсів, в етнографії - для вивчення динаміки соціальної та статево-вікової структури етносу, в соціології - для аналізу соціальних ролей жінки і чоловіка в суспільстві і родині.

Етнодемографічнs дослідження мають не тільки науково-пізнавальне, але й практичне значення. Етнодемографічні роботи, присвячені динаміці національного складу населення, можуть бути використані при розробці заходів щодо поліпшення міжнаціональних відносин.

Зокрема, була підготовлена унікальна етнодемографічний робота "Чисельність та розселення народів світу", а також складено "Атлас народів світу" (М., 1964), по детальності і точності набагато перевершує будь-картографічне видання подібного роду народонаселенської політики. Нарешті, чималу користь при вирішенні ряду важливих політичних, економічних і культурних проблем можуть принести етнодемографічні прогнози - про майбутню динаміку етнічного складу населення, про зміну демографічної поведінки окремих народів і т.п.

Таким чином особливості відтворення етносу як соціально-біологічної категорії будучи предметом дослідження етнічної демографії в інших науках виступають як чинники відповідних процесів що досліджуються ними.

5. Визначення етнічного складу населення в різних країнах світу

Основним джерелом при визначенні етнічного складу населення та аналізу динаміки чисельності народів є матеріали перепису населення. У переписах більшості країн є цілий ряд питань, які тією чи іншою мірою дають уявлення про Етнічну структуру. Одні питання дозволяють безпосередньо визначити етнічну приналежність опитуваного, інші - лише опосередковано. У зв'язку із цим всі показники, використовувані для отримання відомостей про етнічну структуру, прийнято ділити на прямі і непрямі.

Прямим показником є відповідь на безпосереднє питання перепису про етнічну (або національну) приналежність. Іноді в переписах вона формулюється просто як "національність" або "народність". При наявності прямого запитання про національну приналежність результати перепису відразу ж дають адекватну картину щодо етнічного складу населення країни. Однак і такі дані не можна сліпо використовувати без додаткового аналізу, тому що в складі багатьох народів (особливо африканських) існують субетнічні групи, що мають свої самоназви, і ці найменування можуть помилково потрапити в матеріали перепису як назви самостійних народів. Буває також, що представники одного й того ж народу фігурують в перепису під різними назвами, що також спотворює реальну картину.

Щоб уникнути різних помилок у визначенні етнічної приналежності, при підготовці до перепису, складаються словники національностей, в яких перераховуються народи, що живуть в країні, з усіма варіантами їх назв і самоназв. У деяких переписах спеціально виділялися субетнічні групи у складі якого-небудь народу. Так, в естонському переписi населення 1934 р. в числі естонців були окремо показані сету.

У тих випадках, коли в переписi cтоїть пряме запитання про національну приналежність, вона зазвичай визначається за самосвідомості опитуваних. Це так званий психологічний підхід. Він не обмежує вибір опитуваного лише лише національностями батьків, пропонуючи можливість так званої позасімейної асиміляції.

При генетичному підході національність опитуваних визначається за їх походженням, а точніше, за національністю батьків. Якщо ж батьки опитуваного належать до різних національностей, то або обговорюється, чию національність (батька чи матері) треба вказати, або опитуваному надається можливість вибрати самостійно одну з них.

При відповіді під час перепису на питання про національну приналежність можуть виникнути труднощі в осіб з нечіткою етнічною самосвідомістю. Ним, зокрема, володіють нащадки іммігрантів і самі іммігранти (якщо вони привезені в дану країну в дитячому віці), що знаходяться в стадії асиміляції. Вони вже не зовсім ототожнюють себе з вихідним етносом, але ще й не злилися з місцевим населенням. У подібних випадках питання про етнічну самосвідомість мало що дає, і питання про походження може бути більш результативним. Чимало складнощів виникає і при визначенні національної приналежності населення, що живе в смузі етнічного кордону або в районі, де мають місце тісні міжетнічні контакти. Люди, які живуть у такій місцевості, часто мають нечітку етнічну самосвідомість, іноді їх походження змішане. Вони взагалі можуть не ототожнюватися ні з якою національністю, а називати себе "місцевими", "тутешніми". І якщо стосовно асимільованих іммігрантів генетичний підхід вельми раціональний, то по відношенню до "місцевих" мало що дасть як з'ясування їх етнічної самосвідомості, так і походження.

Однак, нечітка етнічна самосвідомість зустрічається все ж нечасто, і тому наявність в переписі безпосереднього питання про національну приналежність, як правило, дає досить надійні відомості про етнічну структуру населення. Звичайно, це не виключає повністю випадків навмисного викривлення у ході проведення перепису даних про етнічний склад населення.

У деяких переписах (головним чином у африканських країнах) замість питання про національність, етнічну приналежність ставиться питання про плем'я. Поряд з питаннями про національність і етнічну приналежність його можна віднести до числа показників, які дозволяють безпосередньо визначити етнічний склад населення.

До прямих показниками етнічної структури населення тісно прилягає, фігуруюче в багатьох переписах питання про рідну мову. Цей показник дуже об'єктивний і в більшості випадків тісно пов'язаний з етнічною приналежністю. Деякі вчені вважають навіть більш доцільним включати в програму перепису питання не про національну приналежність, а про рідну мову, вважаючи, що остання може об'єктивніше відобразити етнічний склад населення.

Дійсно, рідна мова зазвичай збігається з національністю, однак повної кореляції між двома цими показниками немає. Як відомо, не так рідко зустрічаються випадки переходу якоїсь групи людей на мову іншого етносу, при цьому мовна асиміляція не завжди і не відразу супроводжується асиміляцією етнічною. На чужу мову досить часто переходять невеликі національні групи, які живуть в іноетнічному оточенні і у відриві від свого етнічного масиву. Мовній асиміляції частково піддаються етнічні спільності, що живуть в сильному змішуванні з іншими, зазвичай більш крупними народами (наприклад, багато представників таких народів, як мордва чи карели, своєю рідною мовою вважають російську). Дисперсно розселені етноси також часто визнають рідною мовою мову іншого народу. Так, рідною мовою багатьох євреїв є мова тієї держави, де вони живуть. Набагато рідше представники народу, які становить більшість населення країни, переходять на мову менш численної національної групи, вважаючи її престижною.

Складність використання питання про рідну мову для визначення етнічної структури населення полягає ще й у тому, що в світі є багато народів, які розмовляють однією і тією ж мовою. Так, англійською, іспанською, французькою та португальською мовами говорить велика кількість народів. У таких випадках зазвичай доводиться враховувати, з якої країни походить той, хто говорить цією мовою.

При відсутності прямих даних про національну приналежність для визначення етнічної структури населення, крім відомостей про рідну мову, використовуються й інші непрямі показники: розмовна мова, знання інших мов, місце народження, громадянство (підданнство), конфесія, расова приналежність.

Відомості про розмовну мову (або "мову в побуті"), так само як і відомості про рідну мову, дають певне уявлення про етнічну приналежність опитуваного. У більшості випадків люди говорять мовою, яка одночасно є мовою їх національності. Однак розмовна мова ще частіше, ніж рідна, не корелює з національністю. Наприклад, національні меншини часто використовують в якості розмовної мови, переважаючу в країні мову або найбільш престижну. Слід також пам'ятати, що протягом життя люди можуть змінити свою розмовну мову (зрозуміло, що національність від цього не зміниться).

Зміна розмовної мови нерідко відбувається в результаті міграцій, коли людина, потрапляючи в місцевість, де говорять іншою мовою, змушена пристосовуватися до нових умов і перейти на іншу розмовну мову. У деяких, більш рідкісних випадках, розмовна мова окремих груп населення змінюється під впливом зміни мовної ситуації в країні, наприклад, при зміні державної мови. Зазвичай зміна розмовної мови веде до подальшого порушення кореляції між мовної та національною приналежністю. Однак, в окремих випадках, перехід на іншу розмовну мову, навпаки, зближує ці два показники.

У деяких випадках дані про розмовну мову (при відсутності відомостей про національність і рідну мову) можуть сприяти виявленню національних меншин: використання мови національних меншини в якості розмовної служить явним показником того, що ті, хто говорять цією мовою відносяться до відповіднї національної меншини. Таким же свідченням приналежності до національної меншини може служити знання іншої мови, якщо нею є мова національної меншини. Проте, в обох випадках, чисельність цієї національної меншини без притягнення додаткових джерел визначити практично неможливо, тому що частина його представників використовує інші мови.

У цілому можна з упевненістю сказати, що дані про розмовному мову і тим більше про знання другої мови несуть значно менше інформації про національну приналежність населення, ніж дані про рідну мову.

Непрямими показниками етнічної приналежності іноді можуть служити питання про країну народження і про громадянство (підданство). Питання про країну народження зазвичай присутнє в переписах тих держав, де проживає велика кількість іммігрантів. Якщо іммігрант народився в переважно мононаціональній країні, то питання про країну народження дає змогу з великою часткою впевненості визначити його національність. Те ж відноситься і до відомостей про громадянство (підданство).

Громадян однонаціональних країн з достатнім ступенем впевненості можна відносити до основної національності цих країн.

Так, аналізуючи матеріали про країну народження та громадянство, уродженців або громадян Угорщини можна вважати угорцями, Португалії - португальцями, Кореї - корейцями, Японії - японцями.

Якщо ж людина є уродженцем або громадянином поліетнічної країни, то дані про її місце народження або громадянство самі по собі мало що скажуть про її національну приналежністьі. У таких випадках доводиться залучати додаткові джерела, що містять відомості про райони виходу мігрантів або про переважання серед переселенців з тієї чи іншої країни представників певних етносів.

Так, відомо, що з Індії мігрують насамперед таміли, бенгальці, з Індонезії - яванци, малайці та бугі, з Філіппін - ілокі і т.д. Зі сказаного видно, що серед емігрантів не завжди переважають представники основного народу країни, і найбільш рухомими можуть виявитися і менш численні етноси.

Питання про громадянство важко використовувати при визначенні національної приналежності іммігрантів у тих країнах, де натуралізація надзвичайно спрощена і людина вже через рік-два отримує громадянство, і в тих країнах, де, навпаки, існують дуже жорсткі правила натуралізації і громадянство важко отримати навіть дітям переселенців.

До непрямих показників, що дозволяють в окремих випадках визначити національність, відносять також конфесійну приналежність. Зазвичай релігія не є етноутворюючою ознакою, проте в тих випадках, коли якусь релігію сповідує переважно один народ, конфесійна приналежність досить точно визначає національність. Наприклад, переважна більшість іудаїстів - євреї, вірмено-грігоріан - вірмени, несторіан і халдеїв - ассірійці і т.д.

Часто, при визначенні етнічного складу населення відомості про релігійну приналежність використовують у комплексі з іншими даними.

Що ж стосується расової приналежності, то вона може визначати національність лише в обмежених випадках, причому зазвичай лише в поєднанні з іншими характеристиками. Разом з тим треба враховувати, що в деяких країнах поняття "раса" змішується з поняттям "національність". Наприклад, в американських переписах виділяються такі "раси", як китайці, японці, філіппінці, гавайці, корейці та ін.

Програми переписів різних країн помітно відрізняються. Пряме запитання про національну приналежність присутнє в програмах порівняно небагатьох країн. Втім, в однонаціональних державах немає особливої необхідності з'ясовувати під час переписів етнічну приналежність населення. Однак питання про національність ставиться далеко не у всіх країнах із складною етнічної структурою населення.

До речі, раніше питання про національну приналежність не було передбачено і в типовій програмі перепису, яку рекомендувала ООН. Це питання було вперше включено лише в рекомендації ООН з проведення перепису населення 1970 р., й то в якості факультативного.

Вперше питання про національну приналежність було поставлено в загальнодержавному масштабі в переписі населення Латвії, який проходив в червні 1920 р., і незабаром після цього, в серпні 1920 р., в переписі населення Россіі. Незабаром питання про національність з'являється також в переписах деяких інших країн.

У переписах деяких країн питання про національність адресувалося не до всього населення, а лише до певної його частини.

Є два способи визначення національності: за самосвідомостю і за походженням (по крові). Спочатку, коли питання про національність тільки з'явилося в програмах переписів, етнічна приналежність визначалася за генетичною ознакою.

Зараз у більшості країн, що включають в перепис питання про національність, вона визначається за самосвідомостю опитуваних.

Набагато раніше, ніж питання про національність, з'явилося у програмах переписів питання про мову. Втім, у різних переписах населення поняття "Рідна мова" визначалося не однаково. В одних випадках воно трактувалося як материнська мова, в інших - як батьківська, мова дитинства, мова, якою думають або вільніше за все говорять, і навіть як улюблена мова. У багатьох країнах ставилося також питання про розмовну мову сім'ї, господарства, про мову вжитку, мову спілкування. При цьому нерідко в переписах поняття "рідна мова" та "розмовна" сильно зближувалися.

Питання про громадянство (або підданство) традиційне для європейських країн (до речі, ООН рекомендувала його тільки для Європи). Зустрічається воно і в деяких неєвропейських державах.

Набагато частіше в переписах зустрічається питання про країну народження. У деяких же країнах є також і питання про країну народження батьків. Такі питання є в переписах США, Канади, Австралії, Великобританії, тобто країнах з великим числом іммігрантів.

Досить звичне в програмах переписів населення і питання про конфесійну приналежнітсь. Особливо воно характерне для азіатських країн, оскільки в них релігія відіграє дуже важливу роль. Існує питання про релігію і в багатьох країнах Європи, Америки, Австралії і Новій Зеландії, в деяких африканських країнах. Найбільш розгорнута характеристика релігійної структури населення дається в переписах Австралії, Нової Зеландії, Канади та країн Вест-Індії. У більшості інших країн визначаються лише основні деномінації.

Питання про расову приналежність ставилося в США, Бразилії, ПАР і в деяких інших країнах. При аналізі різних переписних показників зазначалося, як за ними можна прямо або опосередковано визначити етнічну належність. У ряді випадків для визначення етнічної приналежності доцільно зіставити дані про мову і дані про релігію. Так, релігійна приналежність дозволяє виділити з англомовного населення англійців (англікан і методістів), шотландців (пресвітеріан) та ірландців (католиків).

При використанні непрямих показників для визначення етнічної структури населення слід пам'ятати, що це досить складна та тонка справа. Потрібно також враховувати, що використання цих покиказників дозволяє в більшості випадків отримати лише приблизні результати. Крім того, в ряді випадків навіть комплексне використання декількох показників не дає можливості виявити деякі етноси.Тому за відсутності в перепису будь-яких прямих або непрямих даних про деякі народи доводиться викорисвувати різні додаткові непереписні джерела: польові етнографічні матеріали, дані приватних статистичних досліджень, спеціальну літературу і т.п.

6. Методи етнодемографічних досліджень

Особливістю методичного набору застосовуваного в етнодемографічних дослідженнях є його надзвичайна різноманітність, що пов'язана з інтердисциплінарним характером самої етнічної демографії. Вчені - етнодемографи у своїх наукових студіях спираються на методологічні принципи, методи і прийоми розроблені етнографією, демографією, статистикою, математикою, географією, соціологією, психологією та іншими науками.

Вивчення закономірностей відтворення етнічних груп передбачає їх аналіз у взаємозв'язку з рештою закономірностей розвитку природи та суспільства, в русі та розвитку. Саме тому особливо важливим методологічним принципом етнодемографії є принцип історизму. Послідовне дотримання цього принципу передбачає не лише вивчення етнодемографічних явищ у хронологічній послідовності, але і висвітлення історичних тенденцій демографічних процесів у середовищі певних етносів.

Серед методів демографії, що широко застосовуються етнодемографами у власних дослідженнях, можемо виділити: методи повздовжнього та поперечного демографічного аналізу, метод когорт, метод потенційної демографії, метод стандартизації демографічних коефіцієнтів, метод віково-когортно-часового аналізу, метод демографічних таблиць, мультистатусні методи, методи демографічного прогнозування тощо. Коротко зупинимось на їхній характеристиці.

Метод повздовжнього аналізу полягає у вивченні частоти демографічних змін (народження, шлюб, смерть та ін.) у житті певної групи етносу, або етнічної спільності загалом у різні часові періоди (протягом життя одного чи декількох поколінь).

Метод поперечного аналізу означає вивчення цієї частоти у різних груп етносу (за статтю, віком, соціальним становищем) але в один календарний період (наприклад , на час проведення конкретного перепису населення).

Когортний метод є способом вивчення етнодемографічних процесів за якого їх описують та аналізують у когортах, тобто сукупностях людей (представників одного етносу) котрі одночасно увійшли в однаковий демографічний стан (народились, одружились чи померли в один рік).

Метод потенційної демографії з'явився порівняно недавно і відображає принципово новий підхід до вивчення демографічних процесів в етнічному середовищі, коли демографічні процеси виражаються не кількістю демографічних подій що сталися, а так званим демографічним потенціалом - середньою або очікуваною тривалістю майбутнього життя.

Інколи демографи застосовують метод стандартизації демографічних коефіцієнтів, який дозволяє, порівнюючи етнодемографічні характеристики різних когорт чи етнічних груп, виключати несуттєві для дослідження відмінності у їх складі.

Метод демографічного моделювання застосовується в етнодемографії через неможливість здійснити так званий “чистий” експеримент, тобто реально змоделювати етнодемографічний процес. Саме тому для вивчення демографічних процесів всередині етносу, а також їхніх зв'язків з іншими соціальними явищами широко застосовується метод демографічного моделювання.

Найбільш розповсюдженими моделями є моделі стаціонарного населення та стабільного населення, а також метод демографічних таблиць. Стабільне населення розглядають як “закрите”, тобто таке, що не знає міграційних процесів. Стаціонарне населення розуміють як таке стабільне населення чисельність якого є сталою, а коефіцієнт приросту дорівнює нулю.

Методи демографічного прогнозування дають можливість оцінити значення і роль тих чи інших компонентів зміни етносу порівнюючи їх вплив на чисельність та структуру етнічної групи у майбутньому. Серед цих методів найбільшого розповсюдження набули метод пересування за віком та метод компонентів. Перший з них застосовується при обрахуванні чисельності етнічної групи на майбутнє (на перспективу), а метод компонентів полягає в окремому прогнозуванні основних демографічних показників етносу (народжуваності, смертності тощо) на майбутнє.

Етнічна демографія, особливо в останні десятиліття, широко застосовує у власних дослідженнях методи етнографії. Одним з найчастіше застосовуваних етнодемографами методів етнографії є порівняльно-історичний. Це спосіб дослідження, який дає змогу шляхом порівняння виявляти загальне й особливе у розвитку народів, а також причини цих подібностей чи розбіжностей. Залежно від конкретних пізнавальних цілей та мети дослідження нині застосовуються переважно три види історичних порівнянь: історико-типологічне (вивчення етнічних явищ, що у процесі розвитку набули схожих ознак); історико-генетичне (вивчення явищ котрі мають спільне коріння, генетичний зв'язок); історико-дифузійне (вивчення явищ, що набули схожих ознак у наслідок етнокультурних контактів).

Близьким до порівняльно-історичного є типологічний метод. Він застосовується як універсальний засіб упорядкування величезного емпіричного та статистичного матеріалу. Метою застосування типологічного методу є виявлення усієї сукупності однопорядкових, подібних за природою явищ, компонентів чи складових.

Дослідження цілісної сутності явищ та складових процесу етнічного відтворення через аналіз його структурних компонентів здійснюється за допомогою методу компонентного аналізу. Він передбачає виявлення всіх існуючих зв'язків між усіма компонентами з наступним визначенням серед них основоположних, важливих, а також другорядних - таких, що несуттєво впливають на процес відтворення етносу.

Окремі випадки не дозволяють встановити загальні закономірності етнодемографічного процесу, вони виявляються лише в масі таких випадків. Саме тому обрахування сум демографічних подій обумовлює широке застосування в етнічній демографії статистичних методів. Будучи самостійною наукою статистика в етнічній демографії відіграє роль одного з основних методів дослідження, формуючи у цій якості одну з основних частин етнодемографії - етнічну статистику.

Особливості етнодемографічних процесів визначають і необхідність застосування математичних методів. У більшості випадків етнодемографія має справу з процесами зростання чисельності етнічних груп або навпаки, з процесами їх депопуляції. Чисельність етносу чи окремої його когорти розглядається як змінна величина. Характеристика закономірностей демографічного процесу неможлива без оцінки темпів зміни тих чи інших демографічних характеристик етнічної спільності у часі. Саме тому в етнодемографії знайшли певне розповсюдження методи математичного аналізу.

В етнодемографічних дослідженнях широкого розповсюдження набули графічні методи. Залежність етнодемографічних процесів від віку та тривалості перебування у тій чи іншій демографічній ситуації не завжди може бути подана в аналітичному вигляді, а тому вчені застосовують прийоми графічного зображення демографічних процесів в етнічному середовищі у вигляді так званих “кривих” (смертності, шлюбності, народжуваності тощо). Особливе місце серед графічних методів посідає демографічна сітка. Вона дозволяє, за допомогою геометричних побудов, отримати числові значення окремих етнодемографічних величин, що не піддаються безпосередньому підрахунку, а також обрахувати основні характеристики демографічних процесів у поколінні та проаналізувати їх перебіг у часі.

Останнім часом все ширше застосування в етнодемографії отримали картографічні методи. Вперше у вітчизняній науці їх застосував В.І.Наулко досліджуючи динаміку чисельності народів України у ХХ столітті. При допомозі картографічних методів проводиться порівняння демографічних процесів та етнічних когорт окремих територій.

У зв'язку з поглибленням уявлень про природу етносу та механізм етнічного відтворення , а також роль соціальних чинників у демографічних процесах всередині етнічної групи останнім часом в етнодемографічних дослідженнях набувають розповсюдження соціологічні методи. Їхнє застосування дозволяє розкрити залежність етнодемографічних процесів від функціонування тих чи інших соціальних інститутів та поведінки самих людей. Серед методів соціології найбільшого розповсюдження у практиці демографів та етнодемографів набули: опитування, аналіз документів та спостереження. Звертання до методів соціологічних опитувань викликане перш за все постановкою нового комплексу дослідницьких завдань етнодемографії, пов'язаних з вивченням соціально-психологічних механізмів притаманних представникам того чи іншого народу, адже вони значною мірою формують демографічну поведінку етносу та впливають на процес відтворення.