Демографічна ситуація Західного Полісся

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демографічна ситуація Західного Полісся

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

1.1 Населення і демографічна ситуація у працях суспільних географів

1.2 Демографічна ситуація як об'єкт суспільно-географічного дослідження

1.3 Методи дослідження населення.

1.4 Методика дослідження демографічної світу

1.5 Поняття про чинник. Види чинників.

Розділ 2. ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ.

2.1 Природно-географічні чинники

2.1.1 Географічне положення, природні умови та ресурси регіону

2.1.2 Екологічний стан території

2.2 Суспільно-географічні чинники.

2.2.1 Рівень та якість життя населення Західного Полісся

2.2.2 Рівень урбанізації території

2.2.3 Освітній рівень та зайнятість населення

2.2.4 Рівень медичного обслуговування в регіоні.

2.2.5 Асоціальні прояви в суспільстві та політика держави.

2.3 Історія заселення території Західного Полісся

2.4 Культурно-психологічні чинники.

Розділ 3. СУЧАСНА ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В ЗАХІДНОМУ ПОЛІССІ

3.1 Адміністративно-територіальний поділ і склад населення Західного Полісся

3.2 Природний рух населення

3.2.1 Особливості народжуваності в регіоні.

3.2.2 Основні риси смертності

3.3 Шлюбний стан населення Західного Полісся

3.4 Механічний рух населення регіону

3.4.1 Внутрішньо-регіональна міграція.

3.4.2 Зовнішні міграційні процеси

РОЗДІЛ 4. ДЕМОГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

4.1 Основні принципи демогеографічного районування.

4.2 Південний демогеографічний район

4.3 Південно-Західний геодемографічний район

4.4 Північно-Західний геодемографічний район

4.5 Північний геодемографічний район

4.6 Центральний геодемографічний район.

4.7 Південно-Східний демогеографічний район.

4.8 Північно-Східний геодемографічний район.

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми. У період демографічної кризи в Україні виникає потреба у вимірюванні демографічних процесів. Адже кризові явища, що простежуються у демографічних процесах як на загальнонаціональному так і на регіональному рівнях, спричинені погіршенням майже усіх демографічних показників, зокрема характеристик природного та механічного руху населення. Демографічна ситуація є, з одного боку, чинником, а з другого - результатом соціально-економічного розвитку конкретного регіону. Тому, без комплексного дослідження і оцінки існуючої демографічної ситуації не можна забезпечити позитивного розвитку регіонів країни.

Регіон Західного Полісся є одним із специфічних регіонів України, що характеризується прикордонним географічним положенням, історико-географічними особливостями заселення краю, а також особливим станом протікання демографічних процесів у порівнянні з іншими регіонами України - найвищими показниками народжуваності, низькими показниками смертності та додатнім природними приростом, значним переважанням шлюбності над розводом, від'ємним міграційним сальдо в сільській місцевості за рахунок наявності значного числа трудових ресурсів і недостатньою кількістю місць прикладання праці.

Важливим також є виявлення територіальних особливостей демографічної ситуації в межах Західного Полісся та демогеографічне районування території, що дозволить встановити основні причини формування саме таких показників і специфіку управлінських рішень щодо поліпшення демографічної ситуації того чи іншого демогеографічного району зокрема та регіону загалом.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних засад та методичних підходів до оцінки демографічної ситуації на регіональному рівні, аналізі чинників процесу формування та сучасного стану демографічної ситуації регіону, обґрунтуванні її внутрішньорегіональних відмінностей та перспектив розвитку.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:

* Обґрунтувати теоретичні і методичні засади вивчення демографічної ситуації;

* Визначити основні чинники формування демографічної ситуації і проаналізувати їх дію на компонентну та територіальну структуру населення регіону;

* Встановити тенденції розвитку демографічних процесів досліджуваної території;

* Виявити динаміку та особливості формування сучасної демографічної ситуації;

* Провести комплексний аналіз сучасної демографічної ситуації регіону та встановити її внутрішньо регіональні особливості;

* Здійснити демогеографічне районування досліджуваної території.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є сукупність процесів народжуваності, смертності, природного приросту, шлюбного стану та механічного руху населення Волинської та Рівненської областей.

Предмет дослідження є процес формування, сучасний стан та тенденції розвитку демографічної ситуації Західного Полісся, її внутрішньо регіональна диференціація у розрізі адміністративних районів.

Методи дослідження. У процесі дослідження були застосовані традиційні загальнонаукові методи - термінологічний, системний, аналізу і синтезу, формалізації, індукції і дедукції, порівняння, а також конкретно-наукові і спеціальні методи - історичний, картографічний, математичний, соціологічний методи, методи загальної теорії статистики, метод статистичних групувань, а також графічний метод, який був застосований для наочного представлення демографічних процесів.

Наукова новизна проведеного дослідження:

- Поглиблено методологічні та методичні основи дослідження демографічних процесів;

- Визначено ієрархічну систему чинників, що впливають на формування та стан демографічної ситуації регіону;

- Вперше всебічно розкрито динаміку, особливості формування та аналіз сучасної демографічної ситуації Західного Полісся;

- Обґрунтовано методику аналізу територіальної диференціації демографічної ситуації регіону;

- Вперше для регіону виконано демогеографічне районування території.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне цінність дослідження полягає у тому, що розроблені в ньому методичні підходи щодо дослідження демографічної ситуації і геодемографічного районування можуть бути використані під час дослідження інших регіонів; при розробці стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Виконане демогеографічне районування може бути використане для проведення ефективної демографічної політики.

Отримані у роботі висновки можуть також використовуватись у практиці викладання курсів “Географія населення з основами демографії”, “Суспільно-географічний комплекс Волинської області”, “Суспільно-географічний комплекс Рівненської області”, “Основи соціальної географії”, “Економічна і соціальна географія України” та ін., а також при написання курсових та дипломних робіт.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕМОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Населення і демографічна ситуація у працях суспільних географів

Населення - сукупність людей, що населяють певну територію. Це може бути конкретний населений пункт (місто, село), країна, економічний регіон, континент і світ в цілому.

Населення характеризується певними кількісними та якісними ознаками, передусім структурою (статево-віковою, етнічною, професійною, соціальною та ін.), розселенням по території, рівнем культури, освіченості тощо.

Населення займає особливе місце у системі природа-населення-господарство, бо виступає виробником і споживачем матеріальних і духовних благ, посередником між виробництвом і природою. Слід також відмітити, що населення є найбільш динамічним компонентом в економічно-географічній системі.

Різні аспекти життєдіяльності населення розглядають різні науки, передусім географія, соціологія, етнографія, демографія, біологія, медицина, економіка, психологія та ін. Всі вони мають свій предмет дослідження, методику відбору, систематизації та аналізу інформації, свої методи вивчення. Предметом вивчення географії населення є географічні відмінності складу і відтворення населення, територіальний розподіл і розміщення населення, географічні відмінності в культурі, побуті і навиках населення, трудові ресурси та територіальні особливості їх використання, населені пункти та їх територіальні системи. Тобто, географія населення покликана комплексно характеризувати населення країни або окремого регіону і окремих поселень як місць життя і праці людей, виявляти закономірності і регіональні особливості їх формування, проблеми розвитку.

Географія населення має тісні і різнобічні зв'язки з іншими науками, що вивчають населення. Однією із таких наук є етнографія - історична наука, яка вивчає походження, культуру, побут і звичаї різних народів. Для географії необхідні відомості про типи жител, побут, виробничі навики різних народів, їх матеріальну культуру.

Географія населення також тісно пов'язана із соціологією, наукою про закони розвитку суспільства. Особливо цікавим для географів є напрям цієї науки, що вивчає конкретні взаємовідносини між окремими групами людей, які виникають у процесі їх спільного життя і трудової діяльності. Крім того, соціологічні дослідження дають матеріал про вивчення мотивів міграції, регулювання сімей та ін.

Значною мірою географія населення спирається на окремі галузеві економічні дисципліни та економіку трудових ресурсів, отримуючи від них методи складання і аналізу балансу трудових ресурсів, розрахунків їх потреби у різних галузях..

Географія населення як географічна дисципліна, перебуває у тісному взаємозв'язку із усіма вітками географії. Фізична географія дає знання про природні умови для життя людей, їх вплив на фізичний та духовний розвиток людей. Економічна географія використовує знання географії населення для вивчення особливостей розміщення виробництва, впливи трудових ресурсів на спеціалізацію і територіальну організацію виробництва. Особливо тісні контакти географії населення із соціальною географією, насамперед із такими її вітками, як: географією сфери послуг, медичною географією, географією релігії, географією соціального неблагополуччя, електоральною географією та ін. Вивчення цих наук повинно починатись з вивчення населення, яке є споживачем різноманітних послуг.

Оскільки географія населення використовує картографічний метод дослідження, то, відповідно, має зв'язки з картографією, від якої запозичує способи картографування населення та методи вивчення соціальних явищ за географічними картами. Але основною суміжною наукою географії населення є демографія. Ця наука вивчає процеси відтворення населення (“demos”- із грецької “народ”) і дає для географії населення відомості про природний та механічний рух населення, його статеву і вікову структуру. А без цих даних неможливо виявити географічні закономірності відтворення населення, його структуру і переміщення.

Як самостійна наука демографія сформувалася в другій половині XIX століття, хоча зародки її з'явилися набагато раніше. Основоположником демографії вважають Джорджа Граунта, автора книги “Природні і політичні спостереження, за бюлетенями смертності” (Лондон, 1662), в якій він зумів визначити деякі біологічні та соціально-економічні фактори смертності, а також виявив ряд демографічних закономірностей. Дослідження Дж. Граунта продовжив В.Петті.

В Україні перші ознаки зародження демографічної думки відносяться до зламу XVII-XVIII століть. ЇЇ фундатором став К. Зиновіїв, який створив енциклопедію способу життя українського народу того часу. В ній він відзначає

такі демографічні явища як високу смертність чоловіків, кількісну перевагу жінок у суспільстві, неплідність, тощо. Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України налічує більш ніж двохсотрічну історію. Відомості про чисельність дворів з'являються вже у 20-30-ті роки XVIII століття у працях І. К. Крилова та Г. Ф. Юнкера. Проте ці відомості стосувалися лише Лівобережної України. Г. Ф. Юнкер був першим, хто звернув увагу на причини, що стримували зростання заселеності краю.

У розвиток демографічної думки вагомий внесок зробив П. О. Румянцев, за ініціативою якого було проведено генеральне описання Лівобережної України. Вперше було враховано не лише чоловіче, а й жіноче населення, їхній стан здоров'я та працездатність. Вперше були отримані дані про міграції населення. Передбачений цією програмою принцип групування віків пізніше почав використовуватись при визначенні вікового складу населення Лівобережної України. Значний інтерес становлять погляди В.Г. Полетики, який наблизився до ідеї розвитку народонаселення і по-суті сформулював концепцію поступового зростання народонаселення пов'язуючи його з культивуванням родючості ґрунтів людиною .

Загалом демографічна думка в Україні у XVIII столітті пройшла важкий і значний шлях. Вирішальну роль у її розвитку відіграли російсько-українські наукові зв'язки: обмін ідеями та вченими, постійні контакти Києво-Могилянської академії, Петербурзької Академії наук та Московського університету.

Зародження істотко-демографічного вивчення народонаселення в Україні наукового напрямку належить до першої половини XIX століття. Важливе значення мають погляди М. А. Маркевича, який був першим українським істориком, котрий звернув увагу на вплив природного руху й міграції на темпи зростання населення в регіоні з історико-демогрфічних позицій. Його цілком заслужено можна вважати фундатором історико-демографічного вивчення населення України.

Також на початку XIX століття в Україні з'являються дослідження соціолого-демографічного характеру. Їх започаткував В.Н. Каразін, який займався вивченням природного приросту в різних соціальних групах населення, а також показав особливості природного руху міського і сільського населення.

Для становлення демографічних знань важливе значення мало відкриття вищих навчальних закладів, у яких викладали статистику й політичну економію. В цей період було відкрито Харківський (1805), Київський (1834) та Одеський (1865) університети.

Теоретичні проблеми вивчення населення дістали розвиток у Харківському університеті у працях І.М. Ланга та А.Ф. Павловського. Зокрема було запропоновано складати таблиці смертності по окремих соціальних групах. У 1840-1850-х років сформувалась Київська школа статистики, головні теоретичні тези якої були викладені Д.П. Журавським. Він зазначав, що для вивчення процесів відтворення населення недостатньо використовувати лише дані про природний рух. Повну картину можна отримати вивчаючи відтворення населення по соціальних групах, з урахуванням міграції та розселення. Також важливими для вивчення демографічної ситуації в Україні у другій половині XIX століття були розробки та дослідження соціал-гігієністів І.П. Скворцова, М.М. Кузнецова, О.Ю. Корчак-Чепурківського, А.І. Якобія, М.С. Уварова та інших. Головною проблемою демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності,особливо дитячої, а також смертності сільського та міського населення в її віковому розрізі.

Наприкінці XIX - початку XX століття був зроблений певний крок уперед у вивчення соціальної структури населення і його міграції. Вагомий внесок у розвиток цього напрямку зробили праці А.С. Броневича, О.О. Русова, К.Г. Воблого. Центральною проблемою у розвитку демографії в Україні в 20-30-ті роки було теоретичне та конкретно-соціологічне вивчення смертності. Робота щодо вивчення смертності проводилась Інститутом демографії АН УРСР, а підсумки цього дослідження були підбиті в монографії М.В. Птухи. Вченим було розроблено спеціальну методику для побудови повних і сумарних таблиць смертності. Праці вченого та його учнів дозволили вперше виявити особливості сільської та міської смертності в Росії, встановити особливості смертності для одинадцяти народів європейської частини Росії. На особливу увагу також заслуговують праці українського демографа Ю.О. Корчак-Чепурківського, який вперше побудував таблиці смертності, що охоплювали як міське, так і сільське населення. Вперше у вітчизняній демографії вчений визначив на прикладі України вплив смертності від туберкульозу на загальну тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності жінок в Україні у зв'язку з реалізацією ними генеративної функції. Розвиваючи ідею М. Птухи про необхідність використання демометричних засобів при вивченні демографічних процесів, Ю. Корчак-Чепурківський побудував першу в СРСР таблицю шлюбності.

Увага українських географів була зосереджена на широкому колі проблем. Досліджували питання професійного складу населення, його грамотності, міграцій, комплексно вивчали населення великих міст. Ці проблеми знайшли своє відображення у працях А.П. Хоменка, Ю.М. Масютіна, М.М. Трачевського, І.В. Лебединського та інших. Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії. Ці дослідження проводилися вченими Всеукраїнської Академії наук С.В. Шамираєм, О.І. Барановичем, Б.В. Вологдіном та іншими.

Наприкінці 30-их років дослідження з проблем народонаселення в Україні були майже припинені й відновилися лише у 60-ті роки. Детальний опис демографічних процесів на території України початку XX ст. знаходимо у працях вчених Інституту демографії АН УРСР - М. Птухи, Ю. Корчак-Чепурківського, П. Пустохода, А. Хоменка та ін. Вони здійснили аналіз процесів смертності у різних регіонах і серед різних вікових груп населення, впливу вікової структури продуктивність праці у виробництві, демографічне прогнозування.

Дослідження також проводилися в секторі демографії й відтворення трудових ресурсів Інституту економіки АН УРСР. У розробках присутня комплексна оцінка демографічної ситуації в Україні, досліджено тенденції відтворення й міграції населення, розроблені заходи щодо вдосконалення демографічної політики.

Важливе значення також мали праці українського вченого В. Кубійовича, який написав багато наукових праць, в яких висвітлювались питання географії населення України та окремих її регіонів (передусім Галичини, Закарпаття, Волині). Поруч із ним у передвоєнний період у галузі демографії працювали О. Степанів, М. Кулицький, В. Огоновський. О. Степанів здійснила комплексне і найбільш повне дослідження міста Львова, яке вважають зразком географічної характеристики міста (“Географічний нарис Львова”, 1938; “Сучасний Львів”, 1943; “Архітектурне обличчя Львова”, 1945 та ін.). В. Огоновський видав серію статей та книжок з проблем демографії та етнографії Галичини, Полісся, західних земель України, в яких розкрив особливості природного руху, густоту населення, його етнічний склад. М. Кулицький автор великої кількості карт, що відображають населення, у “Атласі України і сумежних країв” (1937 р.) та “Енциклопедії Українознавства”.

Демографічні дослідження України ті її регіонів почали активно розвиватись у 60-70-ті і наступні роки XX ст. Різним аспектам цього напряму присвячені статті Є. Капчинської, Ф. Д. Заставного, Є. Янковчької, А. Єлоненка, І. Білоконя, Д. Стеченка, О. Коржа, М. Ковтонюка, Б. Заставецького, М. Петриги, Є. Качана, Т. Буличевої, П. Копчака, О. Топчієва, М. Фащевського, В. Джамана, Г. Анісімової, І. Горленко.

Зараз географічні аспекти відтворення й розвитку населення вивчають у ВНЗ України та в Інституті географії НАН України. Проблеми розселення, розвитку міст і сільських поселень досліджують у Київському науково-дослідному і проектному інституті містобудування. Історико-демографічні розробки здійснюють в Інституті економіки НАН України, комплексні соціально-демографічні дослідження - в Інституті соціології НАН України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, Національному інституті стратегічних досліджень України, Волинському національному університеті імені Лесі Українки, Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Львівському національному університеті імені Івана Франка, Харківському національному університеті імені С.Каразіна.

Вивченню загальних питань і проблем демографічного розвитку нашої держави й окремих її регіонів присвячено праці багатьох вчених, зокрема таких як В.О. Джаман, А.І. Доценко, І. Прибиткова, Г.Г. Старостенко, О.Г. Топчієв, О.У. Хомра, М.І. Фащевський, Е. Лібанова, С. Пирожков, А. Ревеноко, А.М. Слащук та інші. У багатьох дослідженнях ми бачимо висвітлення загальних та окремих питань, які стосуються демографічної ситуації в державі або великих регіонах. Зокрема, М.І. Фащевський, проводячи аналіз методологічних аспектів дослідження географії населення, особливу увагу звертає на необхідність вивчення соціально-демографічної ситуації в Україні та її регіонах, враховуючи тенденції в депопуляційних процесах. Аналізу демографічної ситуації в окремих регіонах України присвячено праці В.О. Джамана, Ю. Дехтяренка, Н. Гринчука, Н. Паньків, В. Яворсьої, А. Слащука та інших науковців, у яких висвітлено особливості регіональної диференціації населення та тенденції демографічного розвитку окремих територій. Питаннями вивчення міграцій займаються О. А. Малиновська, Е. Лібанова, О. Позняк. Але в той же час слід відмітити, що недостатнім залишається вивченість просторових особливостей протікання демографічних процесів в окремих регіонах України. Так, основними дослідженнями в Західному регіоні є дослідження науковців Львівського університету. Зокрема в дослідженні О.Р. Перхача (Демогеографія регіону в умовах депопуляції населення (на матеріалах Львівської області)), який досліджував демографічні процеси у Львівській області було здійснено наступне:

- поглиблено погляди на систему понять та категорій у демогеографії;

- розроблено поняття демогеогафічного положення області та його місце в системі суспільно-географічного положення;

- проведено історико-географічний аналіз чисельності та розселення населення, виділено фази демографічного розвитку впродовж XX _ва. територіальні відміни;

- здійснено інтегральне демогеографічне районування.

Лабінська Г.М. (Жіноче населення регіону: суспільно-географічні аспекти (на матеріалах Львівської області)):

- Поглиблено погляди на систему понять та категорій;

- Сформовано авторську методику геоаналізу жіночого населення;

- Окреслено територіальні відмінності.

Паньків Н.Я. (Демографічний розвиток гірських районів Українських Карпат):

- виявлено закономірності еволюції демографічного розвитку гірських районів Українських Карпат;

- проаналізовано динаміку чисельності населення гірських районів у межах висотних поясів за 40-річний період;

- розроблено типологію і проведено районування демографічної структури населення, в основі якого покладені показники народжуваності, смертності, природного приросту, шлюбності і розлучуваності;

- виділено типи територій на основі урахування характеру динаміки демографічних процесів;

- узагальнено сукупні показники, які розкривають сучасні тенденції динаміки демографічної структури населення в гірських районах і їхній вплив на розселення.

Особливе місце зараз має регіональний підхід до вивчення населення і його розселення. Регіональна географія населення дає змогу побачити різноманітність та неоднорідність населення у різних регіонах країни, порівняти територіальні відмінності у його структурі, визначити вплив суспільних та природно-географічних чинників на розміщення населення.

1.1 Демографічна ситуація як об'єкт суспільно-географічного дослідження

Демографія має значний досвід своїх географічних розробок, користується достатньо сформованим понятійно-концептуальним апаратом. Однією із найслабкіших ланок науки на даний час залишаються динамічні та часові аспекти. Демографи традиційно користуються поняттями “руху населення” його кількісних та якісних змін. Тому особливої актуальності набув аналіз демографічної ситуації в певному регіоні. Методом порівняння основних демографічних характеристик на різний час, або співставленням різночасових демографічних ситуацій встановлюються певні зміни й тенденції розвитку населення.

Фактичний матеріал для дослідження демографічної ситуації збирається під час проведення переписів і поточного обліку населення. Використовуючи матеріали переписів і поточного звіту ми можемо прослідкувати зміни чисельності населення певної території за тривалий історичний період, виділити етапи в динаміці населення, дати їх аналіз.

При дослідженні демографічної ситуації виявляються тенденції зміни загальної чисельності населення, природного і механічного руху, виражені у відповідних коефіцієнтах. Основними демографічними показниками при цьому є:

- постійне населення, у тому числі окремо чоловіки і жінки (тис. осіб);

- міське населення;

- сільське населення;

- демографічне навантаження;

- вікова структура населення;

- очікувана тривалість життя при народженні;

- кількість народжених (тис. осіб);

- кількість померлих (тис. осіб);

- кількість народжених (на 1000 осіб);

- кількість померлих (на 1000 осіб);

- природний приріст (скорочення) (тис. осіб);

- природний приріст (на 1000 осіб);

- кількість померлих дітей у віці до 1 року;

- питома вага дітей, народжених жінками, що не перебувають у шлюбі.

Кількість населення, його склад, розміщення, а також природний і механічний рух на певній території у певний період часу являють собою демографічну ситуацію території.

Поняття “демографічна ситуація” є одним із найважливіших у демографії, і поєднує в собі частини інших демографічних категорій. До них відносяться, насамперед, “демографічний процес”, “демографічна подія”, “демографічне явище”.

Демографічний процесс являє собою послідовність певних подій у житті людей. Головними демографічними процесами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність, міграція

Демографічна подія - подія, що відбувається з окремою людиною і має значення для зміни чисельності і структури населення.

Демографічне явище - значна зміна в чисельності й структурі населення, або в демографічних процесах. Найправильніше вважати демографічним явищем тільки ті зміни, які мають значні наслідки для відтворення населення. Прикладом демографічного явища може бути зниження (зростання) народжуваності або смертності.

Для того, аби провести демографічне дослідження території, потрібно проаналізувати її демографічну ситуацію. А для цього необхідно виділити систему показників, які дану територію характеризують. Ці показники розділяти на три окремі групи:

1) Показники чисельності і складу населення;

2) Показники природного руху населення;

3) Показники механічного руху населення.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є абсолютна чисельність населення, наявне та постійне населення. Абсолютна чисельність населення характеризує загальну величину населення, кількість людей, які проживають на даній території в конкретний момент часу. Наявне населення (НН) - це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання. Наявне населення даної території - це люди, які знаходяться на ній в момент перепису, незалежно від того, скільки часу вони тут знаходяться, збираються чи ні залишатись тут далі, враховані чи ні в списках. Постійне населення (ПН) - це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації. Постійне населення складається з людей, що постійно живуть в даному місці, незалежно від того, чи знаходяться вони тут в той чи інший момент і чи містяться в тих чи інших списках проживаючих даної місцевості.

Водночас враховуються ще такі категорії населення, як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні. Тимчасово проживаючими (ТП) називають частину наявного населення, що не належать до постійного, тобто, це населення, яке проживає в іншій місцевості, але на момент обліку (перепису) проживає в даному населеному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більше ніж 12 місяців). Тимчасово відсутні (ТВ) - особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обліку перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 12 місяців.

Чисельність постійного та наявного населення є основою для визначення демографічних показників. Так постійне населення використовується з метою визначення складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окремих груп (демографічне навантаження), а наявне населення застосовують для розрахунку показників інтенсивності природного та механічного руху.

Показники чисельності населення, розглянуті вище, є моментним, оскільки реєструються на певну дату і характеризують стан населення в певний момент часу. В той же час демографічні події - народження, смерті, шлюби, розлучення, міграція - відбуваються упродовж певного періоду часу. Відповідно до цього, існує необхідність зіставлення даних про демографічні події за цей період з моментним даними про чисельність населення, і переходу від момент них показників чисельності населення до інтервального показника. Цим показником є середньорічна чисельність населення. Вона розраховується як середня арифметична з чисельності на початок і кінець календарного року. При цьому передбачається, що в проміжку між двома датами (на початок і кінець року), на які відома чисельність населення, вона змінювалась рівномірно. Якщо ця рівномірність значно порушується особливими переміщеннями населення, середню чисельність можна скоригувати спеціальними поправками (наприклад, поправка на міграцію).

Поряд із абсолютними показниками для аналізу чисельності населення використовують відносні показники. Одним із них є темп зростання чисельності населення, який показує, у скільки разів чисельність населення більша (менша) від чисельності на період, взятий за базу порівняння:

T_r= S_i / S₀ ,

де

T_r - темп зростання чисельності населення;

S_i - чисельність населення на початок i-го періоду;

S₀ - чисельність населення на початок базисного чи попереднього періоду.

Порівняння темпів зростання показує, в кільки разів певна група населення збільшується чи зменшується швидше ніж інша.

Дуже важливим при оцінці демографічної ситуації є аналіз складу населення, під яким розуміємо його розподіл відповідно до значення якої-небудь ознаки. Для оцінки демографічного складу населення ми виділили такі характеристики:

* статево-віковий склад населення;

* шлюбний стан населення;

* особливості розміщення населення.

Розподіл населення за статтю є важливою характеристикою сучасної демографічної ситуації, він відіграє важливу роль в аналізі відтворення населення. Стать є однією з найважливіших природжених ознак людини. Аналіз чисельності населення за статтю охоплює чоловіків і жінок, а також обидві статі. Поруч з аналізом за статтю всього населення в демографічній статистиці широко використовують показники статевого складу окремих вікових груп, наприклад, новонароджених - хлопчиків та дівчаток, та контингентів, наприклад, працездатного населення. Статева структура населення складається під впливом трьох основних факторів:

* статеве співвідношення серед новонароджених;

* статеві відмінності в смертності;

* статеві відмінності в інтенсивності міграцій населення.

Для аналізу статевого складу населення застосовуються такі узагальнюючі показники: абсолютна чисельність чоловіків та жінок; розподіл чоловіків та жінок за віком у абсолютному та відносному вираженні; співвідношення чоловіків і жінок у середньому в населенні і за віковими групами. Показником збалансованості статі є коефіцієнт навантаження однієї статі іншою , що подається в розрахунку на 1000 осіб.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування - вік максимальної рівноваги чисельності населення чоловічої та жіночої статі. Вік балансування легко визначити шляхом побудови ряду різниці чисельності чоловіків і жінок за віком. Вік з найменшим абсолютним значенням цієї різниці і є віком балансування статей. За оптимальних умов він має наближатись до верхньої межі плідного віку - 50 років. Низький вік балансування призводить до переважання жінок у дуже молодому віці, а отже до погіршення шлюбної ситуації для жінок

Ще однією важливою характеристикою населення є вік. Вік кожної людини вимірюється тривалістю її життя від моменту народження до моменту спостереження в повних роках, вік дітей, менших за рік (немовлят) - у повних місяцях життя, дітей, менших за місяць - у повних днях, годинах. У демографії вік використовується як найважливіша характеристика будь-якої демографічної події. Тоді говорять про вік смерті, вік одруження, про дітородний вік і так далі. Віковою структурою називають розподіл населення за віковими групами та віковими контингентами. Групування складаються за одно-, п'яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Для молодших груп населення віком 0-4 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п'ятирічний інтервал. Для груп віком від 70 років і старше іноді використовують десятирічний інтервал. Також виділяють типові групи населення за їх соціальним змістом - контингенти населення, або за участю у процесі відтворення - демографічні покоління (діти, батьки, прабатьки).

Виокремлюють такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (0-2 роки), дитсадків (3-6 роки), дошкільний (1-6 років), шкільний контингент (7-14 років - діти, 15-17 років - підлітки), дітородний контингент жінок (15-49 років), працездатний контингент (16-54 роки для жінок і 16-59 років для чоловіків), допрацездатний (0-15 років), після працездатний (жінки - 55 років і старше, чоловіки - 60 років і старше).

Визначають також частки окремих вікових груп та контингентів у загальній кількості населення, у межах окремої статі та за місцем проживання. Одним із таких показників є коефіцієнт старіння населення, яки показує частку осіб у загальній кількості населення, які досягли і перетнули віковий поріг 60 років.

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, а саме: загальний коефіцієнт демографічного навантаження, коефіцієнт навантаження дітьми, коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку.

Однією із узагальнюючих характеристик вікової структури є середній вік населення. Його визначають як середнє арифметичне шляхом ділення загального числа людино-років на загальну чисельність населення.

Широко поширеним явищем є старіння населення (демографічне старіння), під яким розуміємо збільшення частки людей старших вікових груп в населенні. Виділяють два типи старіння населення:

* старіння “знизу”, що є результатом зниження народжуваності;

* старіння “зверху”, що є результатом збільшення середньої очікуваної тривалості життя, зменшення смертності в старших вікових групах за умови низької народжуваності.

Критерієм оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб, старших певного віку. В Україні це вік 60 років, в розвинених країнах Заходу та в міжнародній практиці - це 65 років.

Ступінь прояву процесу старіння відображають коефіцієнти старіння “зверху”, що характеризують частку осіб, які досягли та перетнули перший поріг старості, 60 років у загальній чисельності населення.

Для оцінки під час вимірювання старіння населення використовуються різні шкали, основані на вказаних значеннях віку. Якщо за критерій приймається вік 60 років, то відповідно застосовуємо шкалу Ж. Боже-Гарньє та Е. Россета. Рівень старіння за даною оціночною шкалою визначається наступним чином:

Табл. 1.1

Етап	d60+, %	Рівень демографічної старості
1-й	Нижче 8	Демографічна молодість
2-й	8-10	Перший поріг старості
3-й	10-12	Власне поріг старості
4-й	12 і вище	Демографічна старість
	12-14	Початковий рівень демографічної старості
	14-16	Середній рівень
	16-18	Високий рівень
	18 і вище	Дуже високий рівень

Коли ж за критерій приймається вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Згідно з нею, для оцінки відносного числа осіб у віці 65 років і старше встановлено такі градації:

* молоде населення, до 4%;

* на порозі старості, 4-7%;

* старе населення, 7% і більше.

Як правило, вікову структуру населення будують і розглядають разом із статевою структурою. Тоді її називають статево-віковою структурою населення. Вона показує розподіл чисельності кожної статі за віком і співвідношенням статей у кожній віковій групі.

Для наочного і загального представлення статево-вікової структури населення будують статево-вікові піраміди, які відображають склад населення на певний момент часу.

Наступною характеристикою складу населення є його шлюбний стан. Незалежно від форми шлюбу все населення поділяється на тих, хто перебуває у шлюбі, і на тих, хто в шлюбі не перебуває. Крім того, друга група, в свою чергу, поділяється на тих, хто ніколи не перебував у шлюбі, вдових і розлучених. Основним джерелом даних про шлюбну структуру населення є дані переписів. Знання шлюбної структури населення необхідне для кращого розуміння тенденції зміни народжуваності, смертності, відтворення населення в цілому.

При вивченні шлюбності населення використовується коефіцієнт несталості шлюбів, який показує, яка кількість одружених пар припадає на 100 розлучених.

Крім того, для визначення того, скільки одружених чи розлучених припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що вивчається застосовують загальні коефіцієнти шлюбності та розлучуваності.

Спеціальні коефіцієнти шлюбності та розлучуваності розраховуються окремо для кожної статі стосовно населення шлюбоздатного віку (15 років і більше):

; ; ; ,

де - коефіцієнт шлюбності чоловіків, - кількість одружених чоловіків, -середньорічне населення шлюбоздатного віку, - коефіцієнт шлюбності жінок, - кількість одружених жінок, - коефіцієнт розлучуваності чоловіків, - кількість розлучених чоловіків, - коефіцієнт розлучуваності жінок, - кількість розлучених жінок.

Міське чи сільське місце проживання належить до характеристик складу населення, що визначають його розміщення. До сільського населення ми відносимо осіб, які проживають у селах, а до міського - жителів міст та селищ міського типу.

Кількість населення будь-якої території змінюється завдяки руху населення. За О.Г. Топчієвим основні показники руху населення - народжуваності та смертності, механічного притоку та відтоку - дають п'ять сумарних показників (табл. ).

Табл. 1.2

Природний рух	Народжуваність (Н)	Смертність (С)	Природний приріст (ПП)
Механічний рух	Прибуття (П)	Вибуття (В)	Сальдо міграції (СМ)
Загальна динаміка	Загальне збільшення (ЗЗб)	Загальне зменшення (ЗЗм)	Показник загальної динаміки (ЗД)

Згідно цієї таблиці сумарні показники руху населення можна обчислити таким чином:

Природний приріст - ПП = Н-С (різниця народжуваності і смертності);

Сальдо міграції - СМ = П-В (різниця між прибулими та вибулими);

Загальне збільшення населення - ЗЗб = Н+П (сума народжених та прибулих);

Загальне зменшення населення - ЗЗм = С+В (сума померлих та вибулих);

Показник загальної динаміки - ЗД = ЗЗб+ЗЗм, або ЗД = ПП+СМ;

Аналіз цих показників дає змогу встановити особливості демографічної ситуації на певній території: загальний напрям на зростання, стабілізацію або зменшення населення, динамічність змін населення, наявність та напрям новітніх тенденцій в демографічній ситуації.

Основними демографічнами процесами природного руху є народжуваність та смертність. Народжуваність являє собою масовий статистичний процес народження дітей у сукупності осіб, що складають покоління. Для вимірювання народжуваності застосовують систему показників, яка дозволяє визначити її загальний рівень, динаміку та інтенсивність. Першим відносним показником є загальний коефіцієнт народжуваності. Він розраховується як відношення кількості народжених живими протягом року до середньорічної чисельності населення і показує, скільки в середньому народжених припадає на 1000 осіб середнього населення.

Існує наближена шкала величин коефіцієнта народжуваності, запропонована демографами В. Борисовим та Б. Урланісом. Згідно з цією шкалою, значення коефіцієнта менші 16 ‰ вважаються низькими, 16-24 ‰ - середніми, 25-29 ‰ - вище середніх, 30-40 ‰ - високими, більше 40 ‰ - дуже високими. На величину народжуваності впливає статево-вікова структура населення. Цей вплив усувається використанням часткових і піввікових коефіцієнтів народжуваності. Їх розраховують окремо для чоловіків і для жінок, а також для конкретних вікових груп.

Інтенсивність процесу народжуваності в окремих -вікових групах визначає частковий коефіцієнт народжуваності:

,

де - частковий коефіцієнт народжуваності (плідності), - кількість народжених живими протягом року у віковій групі , - середньорічна чисельність жінок -вікової групи.

На підставі часткових коефіцієнтів народжуваності (плідності) розраховують сумарні коефіцієнти народжуваності (плідності), який показує, скільки дітей може народити в середньому жінка, за існуючого режиму плідності, якщо вона проживе весь дітородний період. Сумарний коефіцієнт обчислюється як сума вікових коефіцієнтів плідності:

,

де - сумарний коефіцієнт народжуваності (плідності), - довжина вікового інтервалу.

Для повного аналізу демографічної ситуації необхідними також є показники смертності населення. Смертність - демографічний процес припинення життя населення. Його розглядають як масовий процес, який складається з одиничних смертей. Система показників, які застосовуються для виміру смертності аналогічна до системи показників вивчення народжуваності.

Зокрема, загальний коефіцієнт смертності показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається.

Спеціальні коефіцієнти смертності обчислюються окремо для кожної статі.

Інтенсивність процесу смертності в окремих вікових групах визначають часткові коефіцієнти смертності.

Окремо обчислюється коефіцієнт смертності немовлят - відношення кількості померлих у віці до одного року до кількості народжених живими - оскільки інтенсивність їх смертності значно вища, ніж у наступних вікових групах. Коефіцієнт смертності немовлят має свої особливості розрахунку, оскільки частина немовлят, померлих в поточному році народилась у попередньому. Тому формула коефіцієнта смертності немовлят має вигляд:

,

де - коефіцієнт смертності немовлят, - чисельність померлих дітей до 1 року в році спостереження, - кількість народжених в поточному календарному році, - кількість народжених в попередньому календарному році, - частка померлих дітей серед народжених в поточному році, - частка померлих дітей серед народжених в попередньому році.

Окремо розраховується коефіцієнт смертності немовлят у межах кожної статі.

На основі даних про народжуваність та смертність визначають коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення. Його розраховують як різницю між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності:

,

де - коефіцієнт природного приросту, - коефіцієнт народжуваності населення, - коефіцієнт смертності населення.

Розглянута система показників природного руху відображає процес відтворення населення. На підставі визначається напрям відтворення населення: якщо - відтворення є розширеним, якщо - простим, якщо - звуженим.

Повний аналіз демографічної ситуації неможливий без вивчення механічного руху населення, виявом якого є міграція. Міграції - це переміщення людей через кордони регіону, яке пов'язано зі зміною їхнього місця проживання. У результаті переміщення змінюється кількість і структура населення на території дослідження.

Міграції є досить складним процесом, який можна класифікувати за окремими ознаками. Зокрема, за типом кордонів, міграцію поділяють на внутрішньо-регіональну (відбувається в межах одного регіону чи області), міжрегіональну (міграція з одного регіону в інший в межах однієї держави), міждержавну (міграція з однієї держави в іншу). Міждержавна міграція, в свою чергу, поділяється на еміграцію (виїзд за межі держави) та імміграцію (в'їзд у державу).

За тривалістю міграції поділяються на постійні (зміна місця проживання назавжди), тимчасові (зміна місця проживання на обмежений, але тривалий період), сезонні (переміщення людей в окремі сезони) і маятникові (регулярні поїздки на роботу з постійним поверненням додому).

Також міграції населення поділяються залежно від причин. Виділяють міграції з соціально-економічних причин (переселення в пошуках роботи та покращення умов життя), з політичних причин (втеча від політичних утисків, повернення депортованих), з військових причин, з сімейно-побутових причин, з екологічних та релігійних причин.

Міграційні процеси характеризуються обсягом міграції, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать валова міграція та сальдо міграції.

Валова міграція є сумою кількості прибулих та вибулих і характеризує обсяг міграційних потоків певний період часу.

Сальдо міграції характеризує зміну чисельності населення за рахунок механічного руху.

Окремо визначаються показники інтенсивності міграційних процесів. Загальні коефіцієнти прибуття і вибуття показують скільки прибулих (вибулих) припадає в середньому на кожну тисячу населення, а також спеціальні коефіцієнти міграції для чоловічого та жіночого населення, для окремих вікових груп населення.

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів - за статтю і віком, соціальною приналежністю, оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різна. Особливості складу мігрантів, призводять до зрушень у структурі населення. Під впливом міграцій трансформується вікова структура населення, а зміна вікової структури , в свою чергу, спричинює зміни в показниках природного приросту. Також міграція може викликати диспропорцію статей, що негативно позначається на шлюбності і народжуваності.

1.2 Методи дослідження населення

Демографічне дослідження, як і будь-яке інше наукове дослідження - не довільна процедура, а серія послідовних операцій, пов'язаних між собою єдиною метою, необхідністю отримання максимально достовірних даних про досліджуване явище чи процес.

Дослідження, які проводяться при вивченні населення,можуть бути як разовими, так і повторними. Як правило, разові дослідження проводяться як допоміжні у більш складних, оскільки разове дослідження дає інформацію про стан і кількісні характеристики населення лише в момент його вивчення і дана інформація не дає змоги визначити тенденції його зміни в часі.

Кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтування наукової істини. Але необхідно використовувати різні методи дослідження, властиві багатьом іншим наукам. Оскільки досить поширеною є ситуація, коли теоретичні положення однієї науки використовуються в ролі методу в іншій науковій дисципліні. Разом з тим, різні науки, не дивлячись на відмінності, мають багато спільного, оскільки суттю всіх наук є відображення закономірностей матеріального та духовного світу. І всі вони, певною мірою служать інтересам суспільства.

Застосовуючи певні методи, ми за допомогою критеріїв або показників робимо кількісно-якісний аналіз та даємо оцінку досліджуваному явищу чи процесу. Під критерієм ми розуміємо ознаку, на підставі якої оцінюється, визначається або класифікується певне явище чи процес.

Як і будь-яка інша наука, демографія має свій визначений комплекс прийомів. Сюди входять як загальнонаукові, так і спеціальні методи демографії чи суміжних з нею наук. Сукупність усіх методів, якими користується демографія поділяється на три великі групи: 1) загальнонаукові; 2) конкретно-наукові; 3) спеціальні.

До першої групи належать методи, які використовуються в усіх, або в переважній більшості наук. Це такі методи як історичний, термінологічний, системний, аналізу і синтезу, формалізації, індукції і дедукції. Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, формування і розвиток процесів і подій у часі з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей а суперечностей. Адже відомо, що нові наукові і накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Найкраще і прогресивне зі старого переходить у нове і надає йому дієвості.

Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають. В даному випадку застосовують метод термінологічного аналізу, який передбачає вивчення історії термінів і позначу вальних ними понять, уточнення змісту та обсягу понять, їх місця в понятійному апараті теорії.

До загальнонаукових методів слід віднести системний метод, сутність якого полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як одного цілого з функціонуванням усіх елементів і частин. Він також передбачає виділення в системних об'єктах структурних елементів і визначення їхньої ролі у системі.

Одним із найпопулярніших загальнонаукових методів є порівняння, який являє собою процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, яке властиве двом або кільком об'єктам. Для того, щоб метод порівняння був результативним, необхідно дотримуватись певних вимог, а саме:

- можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

- порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими рисами.

Об'єкти чи явища можуть порівнюватись безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче), а в другому - кількісні.

Важливу роль у теоретичних дослідженнях займають методи аналізу та синтезу. Аналіз - це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові. Синтез - дослідження явища в цілому, на основі об'єднання елементів, пов'язаних між собою в єдине ціле. Метод синтезу дозволяє узагальнити поняття і закони.

Друга група методів включає в себе географічні, картографічні, математичні, соціологічні методи. Географічні методи належать до традиційних методів економіко-географічних досліджень. До них насамперед слід віднести метод порівняльно-географічного аналізу, який застосовується для порівняльної характеристики географічних об'єктів, процесів і явищ. Він дає змогу знайти їх спільні та відмінні риси і з'ясувати причини цього.

В наукових дослідженнях населення та особливостей його розміщення широко застосовується особливий метод - картографічний, суть якого зводиться до використання карт для пізнання зображуваних на них явищ. Сучасний картографічний метод дослідження володіє великим числом прийомів для вивчення найрізноманітніших властивостей об'єктів, визначення їх кількісних характеристик і закономірностей розміщення в просторі. У демографії метод охоплює весь процес дослідження територіальних аспектів розміщення і діяльності населення. Всі соціально-економічні карти населення складаються з чотирьох основних груп: 1) розміщення населення і його розселення; 2) демографічні особливості населення; 3) етнографічні особливості населення; 4) соціально-економічні особливості населення. Карти першої групи детально розкривають зв'язки населення з географічними особливостями території. Другої групи - відображають структуру і динаміку населення в результаті природного та механічного руху. Етнографічні карти відображають національні, історичні та релігійні особливості населення. Карти четвертої групи особливості розміщення сільського та міського населення, а також трудових ресурсів на певній території.