Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості



Вступ

населення демографічний статевовіковий донецьк

Демографічна ситуація - це прояв особливостей відтворення населення по основних його процесах в конкретному часі і місці (регіоні, країні). У сучасній Україні демографічна ситуація відрізняється великою гостротою і напруженістю. Вона визначається структурою населення і характером його руху, видами, типами і режимом відтворення, рівнем народжуваності і смертності, кількістю шлюбів та розлучень. У основі всіх цих процесів лежить соціально-економічне положення в країні.

Населення є самовідтворювальною множиною людей, що перебуває постійно у динаміці. Зміни кількості населення, його структури на певній території за певний часовий відрізок характеризують демографічний процес.

Демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

Розвиток народного господарства будь-якої країни можливий лише за певної чисельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе.

Найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства [12 с 18-22].

Вивченням проблеми демографічної ситуації України займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України.

Актуальність теми дослідження визначається тим, що для нашої держави демографічна проблема на даний момент є однією з найболючіших. Населення України продовжує скорочуватись: тільки в

період з 1 грудня 2008 року по 1 січня 2009 року чисельність зменшилась на 20 тисяч чоловік.

Метою роботи є висвітлення демографічних процесів в Україні та регіонах

Об'єктом роботи є демографічна ситуація в Україні.

Предметом роботи є особливості сучасного стану демографічної ситуації України.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати сучасний стан демографічної ситуації;

- з'ясувати умови та чинники розміщення населення України;

- встановити фактори впливу на демографічну ситуацію в Україні;

- визначити основні напрямки державної політики щодо вирішення

демографічної ситуації;

- порівняти демографічні ситуації України та країн ЄС.

В процесі написання даної роботи використано загальнонаукові методи: метод аналізу статистичних даних, метод порівняння.

Науково-дослідницька робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Дослідженням питання населення та демографічної проблеми займалися такі вчені, як О.І.Ригельман, Г.І.Новицький, Ф.І.Чуманський, Я.А.Рубана. Істотне значення для вивчення демографічної ситуації мали методичні розробки й конкретні дослідження А.І.Якобія, М.І.Тезякова, М.С.Уварова, М.П.Діатропова, які працювали в Україні.

Для дослідження даної теми використовувалися різні джерела інформації: друкована література, що дозволила виявити причини та наслідки зміни демографічної ситуації в країні; інтернет - ресурси, статистичні та періодичні видання, за допомогою яких було проаналізовано сучасний стан демографічної ситуації України



Розділ 1. Загальні відомості про кількість населення

1.1 Облік населення

Нерівномірність в розвитку суспільства, природно-екологічні і соціально-політичні потрясіння, війни, репресії, якими багата українська історія XX ст., і супутні їм різкі погіршення рівня життя відчутно позначаються на режимі відтворення населення, ведуть до падіння народжуваності, зростання смертності. До подібних наслідків приводять і умови політичної і економічної нестабільності, які викликані останніми роками хиткою системою управління, з важко керованим процесом встановлення цивілізованих норм правової держави і ринкових відносин.

В Україні, як і в більшості держав світу , сьогодні існує дві основні форми обліку населення - поточний облік та переписи населення. Поточний облік населення в країні проводять місцеві органи влади, які реєструють народження, смерть, укладання й розірвання шлюбу, в'їзд громадян на територію села чи міста чи виїзд з неї. Відомості передають у районні (міські) управління статистки України, де їх опрацьовують і узагальнюють станом на 1 січня кожного року. Так, на початку 2009 року в Україні проживало 46, 144 млн.осіб.

Для отримання детальніших відомостей по населення приблизно раз на десять років проводять переписи населення. Ці комплексні заходи зі збирання, обробки й публікування статистичних, економічних і соціальних даних про населення країни і загалом на момент проведення перепису. [6 с 32-39].

Перші дані про чисельність населення на сучасних територіальних межах України доходять з перших спроб перепису в середньовічній Русі які відбувалися з метою визначення данини. Пізніше, російський імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 році відбулося остаточне закріпачення селян за місцем прописки). Перші переписи населення на українських територіях в сучасному розумінні цього слова відбулися 1867 року в межах Австро-Угорщини, в Російській Імперії 9 лютого 1897 року. Дані деяких переписів на українських землях, що входили до складу різних держав, фальсифікувались з ініціативи панівних на той момент політичних режимів. Перший перепис населення у Радянському Союзі був проведений у 1926 році, і досі вважається найкраще організованим і професійно проведеним. Але дані перепису досить важко порівнювати з наступними переписами, адже адміністративно-територіальний поділ УСРР був тоді відмінний від сьогоднішнього [додаток 1]

Результати перепису 1926 року нам цікаві ще й тому, що вже три роки тривала українізація [додаток 2]

У Луганській і Сталінській округах великий відсоток складають росіяни - 42,7% та 34,2%, відповідно. У Маріуполі - росіяни (18,5%) і греки (15,5%).

Матеріали перепису 1937 року були знищенні. Тому складно відтворити точну картину зміни чисельності населення України, особливо до середини 1950-х років. Подальші успішні переписи відбувалися станом на 17 січня 1939 року, 15 січня 1959 року, 15 січня 1970 року, 17 січня 1979 року і 12 січня 1989 року. 5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший і поки останній Всеукраїнський перепис населення, згідно якого чисельність населення України становила 48,457 млн. осіб. [додаток 3 табл.1.1].

До цього українців переписували ще у складі СРСР у 1989 році, тоді в Українській РСР проживало 51,7 млн. осіб. Населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями. За окремими оцінками, демографічні втрати України, становлять близько 16 млн осіб. Зараз, на початок XXI століття, кількість населення України продовжує скорочуватись, з 2001 року по 2010 рік чисельність населення України зменшилась на 5,1% [додаток 3 табл.1.2].

Всі дані, отримані під час переписів та в результаті поточного обліку населення, використовують для прогнозування та розробки рекомендацій щодо подальшого розвитку певних територій, поселень, держави в цілому [6 с 32-39]. населення демографічний донецький регіон

Упродовж XX століття на українських землях можна виділити чотири періоди великих втрат населення. Причинами перших трьох були війни й злочинні акції тоталітарного режиму, а останнього, що спостерігається і зараз, - особливості соціально-економічних умов життя населення [2].

На 1 травня 2008 року чисельність населення України склала 46, 254 млн.осіб. За цим показником Україна відноситься до великих держав Європи, посідаючи шосте місце після Росії, Німеччини, Великобританії, Італії і, Франції [додаток 4 табл. 1.3]. Проте, за останні п'ятнадцять років чисельність населення України скоротилася на 5, 9 млн.осб або на 11, 2%. Таке систематичне зменшення є наслідком взаємообумовленого впливу всієї сукупності процесів суспільного розвитку протягом тривалого історичного періоду.



Розділ 2. Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості

2.1 Природний рух населення

Основним джерелом зміни чисельності населення України, його регіональних груп служить інтенсивність природного приросту й міграції.

Зміни чисельності та складу населення в результаті лише народжуваності та смертності називають природним рухом населення.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Складовою природного приросту населення є народжуваність. До 2001 року спостерігалася тенденція до зменшення показників, а з 2002 року почалося її повільне зростання [додаток 5 табл.1.4]. Так, у 2001 році коефіцієнт народжуваності склав 7,7%, а в 2007 р. він зріс до 10,2%. Загальні коефіцієнти народжуваності по України загалом й по її регіонах формуються як середня з відповідних показників у міських поселеннях та сільських місцевостях. У 2006 році коефіцієнт народжуваності в сільській місцевості був вищим, ніж у містах (відповідно 10,6‰ проти 9,6‰).

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший -- у Кіровоградській (11,1 тис. чол.). Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення [9]. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України -- Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях [8].

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно -- найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров'я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6‰, то у 1990 р. -- 12,1, а у 1995 р. -- 15,5‰. Дещо знизився цей показник у 1996-- 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4‰

Ще тривалий час на відтворення населення України буде негативно впливати значне забруднення її регіонів радіоактивними елементами, оскільки майже 3,7 млн. осіб проживають на територіях з різним рівнем радіоактивного забруднення. Різноманітні фактори, пов'язані з цим явищем, обумовлюють погіршення показників демографічного і трудоресурсного відтворення. Найбільше це стосується областей, що належать до Центрального та Столичного регіонів, і особливо - поліських частин Київської та Житомирської областей, що стали регіоном демографічної катастрофи. Як свідчать соціологічні дослідження, в окремих населених пунктах майже повністю відсутні демографічні умови для відтворення населення, оскільки тут переважають родини з 1-2 осіб пенсійного або перед пенсійного віку. Навіть родини з трьох осіб формуються переважно на базі сімейних зв'язків дорослих людей при майже повної відсутності дітей. [ 5 с 65-67].

Якщо ж додати до цього негативний вплив радіоактивного забруднення на фізичний і психічний стан людей, то з високим ступенем імовірності можна стверджувати, що цей регіон не можна вважати серйозним джерелом для відтворення населення України.

2.2 Статево - віковий склад населення

Зміни, що відбуваються з природним рухом населення, поступово спричиняють і зміни вікового складу населення. У даний час для демографічної ситуації в Україні властиві два негативних процеси - від'ємний природний приріст та старіння населення [додаток 6 табл. 1.5.] Відколи в Україні чисельно почали переважати сім'ї з однією дитиною (рідше - двома дітьми), покоління на 20-25 років молодших стало чисельно меншим, ніж покоління батьків. Так, у кожній умовній тисячі громадян частка дітей і підлітків (віком до 14 років) почала зменшуватись. У результаті почала збільшуватись частка осіб старшого і похилого віку. Це одна з основних причин того, що кількість померлих у розрахунку на 1000 жителів почала зростати.

В Україні спостерігають відмінності у віковій структурі населення між різними регіонами Станом на 1 січня 2010 року найбільш молоде населення було характерне для Закарпатської (середній вік -- 36,2 роки), Рівненської (36,7), Волинської (37,3) областей. Закарпатська та Рівненська області -- єдині в Україні, в яких кількість дітей до 15 років перевищує кількість осіб, старше працездатного віку. Постаріння населення найбільш характерне для областей центральної України та Донбасу. У Чернігівській, Сумській, Полтавській областях особи старше працездатного віку складають 27-30%, а середній вік коливається в межах 41-43 років. Найбільше старіння характерне для сільських районів цих областей. В областях Донбасу спостерігається найнижча частка дітей -- 12-13%.

Найстаріше населення -- у Чернігівській області (середній вік 42,7 роки), Донецькій, Сумській (41,7), Луганській (41,6) [додаток 6].

Аналіз динаміки статево - вікової структури України за результатами перепису населення у 2001 році свідчить про перевагу жінок у його загальній чисельності, що це характерне для більшості вікових груп [додаток 7]. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків спостерігається з 17-річного віку, а серед сільських - лише після 42-х років. Населення України відноситься до категорії старого, причому за віковою структурою рівень старіння жінок вищій, ніж чоловіків, оскільки серед них молодші вікові групи займають меншу питому вагу, ніж у чоловіків, а у старших вікових групах жінок значно більше. Це пов'язано з вищою смертністю серед чоловічого населення, та нижчою тривалістю життя.

Питома вага населення віком понад 60 років складає 21%, однак старіння відбувається не за рахунок продовження життя людей, а за рахунок скорочення народжуваності та питомої ваги молодих вікових груп (до 16 років). Частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку ХХ ст. століття до 15% на поч. ХХІ ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60% - 62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60% -- від 3-4% на початку ХХ ст. до 21% на початку ХХІ ст.

З 1989 по 2009 рік середній вік населення збільшився з 36.5 до 40.1 . Особливо швидко цей процес протікав серед міського населення -- середній вік збільшився з 34.8 до 39.7 років, серед сільського -- з 39.8 до 40.8. Середній вік жінок у 2009 році склав 42.5 р. ,чоловіків -- 37.3 р., [додаток 6 табл. 1.6.]



2.3 Демографічна ситуація в Донецькій області

Донецька область - це регіон з високою концентрацією промислового, сільськогосподарського виробництва і транспорту, а також значною щільністю населення [додаток 8]. На території, яка займає 4,4% площі країни, зосереджена п'ята частина всіх виробничих потужностей і проживає 10% населення України. За чисельністю наявного населення Донецька область посідає перше місце серед інших регіонів.[додаток 3 табл. 1.1]. До складу Донецької області входять 46 адміністративно-територіальних одиниць. Станом на 01 січня 2008 року - це 28 міст обласного значення та 18 районів. Територія області становить 26517,5 кв. км щільність населення є найвищою в Україні 171 особа на кв. км (2007 р- 173, 2006 - 174, 2005 - 176, 2004 - 178).

Чисельність наявного населення Донецької області за оцінкою на початок 2008 року склала 4538,9 тис . осіб. За останній рік вона зменшилась на 41,6 тис. осіб (або 0, 9%) , у тому числі на 41,5 тис. осіб через природне скорочення населення і на 0,1 тис. осіб - внаслідок міграційного відтоку.

І хоча обсяг скорочення населення у 2007 році був нижче на 1,7% ніж у попередньому році, в цілому демографічна ситуація залишається складною через значний розмір природного скорочення, який є головним чинником формування чисельності населення. На 100 народжених живими приходилося 202 померлих.

У продовж 2007 року вмерло 82,1 тис. осіб. Це більше на 1%, ніж у 2006 році. Рівень смертності збільшився до 18 осіб на 1000 жителів проти 17,7 - у 2006 році. Так, тільки у Волноваському районі з 2000 по 2010 рік кількість населення зменшилась на__ %[додаток 9].

Тривогу викликає той факт, що із загального числа померлих 28 % складають особи у працездатному віці і особливо багато серед них чоловіків. Серед померлих жінок кожна шоста була у віці від 16 до 60 років (середня вікова група), тоді як серед померлих чоловіків - кожний другий. Середній вік померлих чоловіків склав лише 60,6 року, жінок - 71,6 року. Порівняно з економічно розвинутими країнами, де більш висока тривалість життя і чоловіків, і жінок, цей розрив вдвічі менший. [10]

Структура причин смерті населення у порівнянні з 2006 роком не змінилася. Перше місце займають хвороби систем кровообігу (62%), друге - новоутворення (13%), третє - зовнішні причини смерті (9%)

Істотним залишаються в області втрати народжених. До них відносяться мертвонароджені, яких у 2007 році було зареєстровано 313 (із загальної кількості 40, 9 тис. народжених), і діти, що вмерли у віці до 1 року, - 557 осіб. Рівень смертності немовлят у розрахунку на 1000 живонароджених склав 13,8 дітей і продовжував перевищувати середній в Україні показник - 11. У перинатальний період (тобто безпосередньо перед пологами, у період пологів і протягом перших 7 днів життя) у 2007 році померло 405 дітей [7].

У сфері регіонального демографічного розвитку перед областю стоїть першочергове завдання по запобіганню значного природного скорочення. Досягти цього можливо через створення умов для збереження і поліпшення репродуктивного здоров'я населення, формування і стимулювання здорового способу життя, рішення проблем безпеки праці, зниження смертності від нещасних випадків, а також смертності немовлят та мертвонароджуваності.

2.4 Причини, що впливають на зміни чисельності населення

Україна залишається переважно урбаністичною країною з помітною превагою міського населення над сільським. Станом на 1 травня 2008 р. чисельність міського населення становила 31,615 млн. осіб (68,3 %), сільського - 14,648 млн. осіб (31,7%). Найвища питома вага міського населення в Донецькій області - 95,5%, Луганській - 86,4 % та Дніпропетровській - 83,5 %. Найнижчій рівень урбанізації притаманний західним областям ,де переважає сільське населення, питома вага якого становить: у Закарпатській області - 62,9%, Івано-франківській - 57,1 % , Чернівецькій - 58,5%, Тернопільській - 56,8% та Рівненській - 52,5%.

Економічне зростання та швидка урбанізація наприкінці XIX ст. призводили до поступового зменшення народжуваності, хоча абсолютна кількість народжень постійно зростала. З 1860 по 1913 кількість народжень збільшилась більше ніж вдвічі. У 1906 році на українських землях народилося приблизно 1.460 тис. дітей, з них 1243.3 тис. в межах губерній Російської імперії і 210--220 тис. -- в Австро-Угорщині. До 1911 р кількість народжень в російській частині збільшилася -- до 1260.0 тис., хоча коефіцієнт народжуваності зменшився -- з 44 до 40 на 1000 осіб. Кількість народжень на західно - українських землях майже не змінювалась через велику перенаселеність та еміграцію.

Перша світова війна, громадянська війна призвели до катастрофічного зниження народжуваності, яка у 1919 році зменшилась на третину порівняно з 1913 роком. Довоєнний рівень народжуваності відновився у 1925 році, але з кінця 20-х років знову почав знижуватися. Коефіцієнт фертильності в УРСР за 1925--1929 рр. зменшився з 5.4 до 4.2 і продовжував зменшуватись. У 1958--1959 сумарний коефіцієнт народжуваності в УРСР (2.3) був одним з найнижчих у СРСР і за цим показником поступався всім республікам за винятком Латвії (1.94) та

Естонії (1.95). У 70-х роках коефіцієнт фертильності опустився нижче рівня відтворення населення (2.05) і до 1990 році знизився до 1.84.

У 2008--2009 роках сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні склав 1,46 дітей на 1 жінку. Традиційно він є вищим у сільського населення (1,8 дітей проти 1,3 у міського). Порівняно з 1988--1989 роками коефіцієнт фертильності скоротився більш ніж на 20% -- з 1,9 дітей. Найбільше скорочення (близько 30%) було характерне для міського населення. У сільського населення сумарний коефіцієнт народжуваності скоротився приблизно на 20%.

В 90-і роки спад народжуваності значно прискорився і на початку ХХІ ст коефіцієнт народжуваності в Україні став одним із найнижчих у Європі (7.7 у 2001). З 2001 року народжуваність почала збільшуватися, через збільшення кількості жінок дітородного віку. За 2001--2009 кількість народжень збільшилась на 36% і перевищила рівень 1995 року. На 34% збільшився і коефіцієнт фертильності, досягнувши у 2008 році майже 1.5 народжених дитини на 1 жінку дітородного віку.

Середній коефіцієнт народжуваності в Україні склав у 2009 році 11.1 на 1000 осіб. Народжуваність у сільській місцевості є традиційно вищою -- у 2008 році -- 11.6 на 1000 проти 10.8 у міських поселеннях.

Незважаючи на збільшення кількості народжуваності, статистика свідчить, що на одного новонародженого приходиться двоє вмерлих. Ці страшні цифри змушують задуматись. За останнє десятиліття смертність серед молоді зросла на 21%. В 2008 році кількісний показник розлучень зменшилось на 20%,а кількість укладання шлюбів знизився на 30 %. Україна втратила свою традицію багатодітних сімей. Згідно з соціальними даними 70% молоді відмовляються народжувати, 35% через те, що не впевнені в завтрашньому дні, 32% через відсутність нормальної заробітної плати. Нині в Україні третя частина молоді безробітня. В результаті зниження народжуваності, населення країни, старішає (біля 30% пенсіонерів.

Останніми роками зростає кількість померлих від хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (з 2005 по 2008 рр. на 43%), від хвороб органів травлення (на 11%), від інфекційних та паразитарних хвороб (менш ніж на 1%). За даними Національної академії наук, більше 65% всіх смертей обумовлені хворобами серцево-судинної системи, 12% раковими новоутвореннями і лише близько 7% - зовнішніми причинами.

Кількість смертей від інших причин з 2005 року зменшилась. Основні причини смертності у 2008 р : Хвороби серцеве - м'язового кровообігу -- 480.120; новоутворення -- 89.008; зовнішні причини захворюваності та смертності -- 61.377; хвороби органів травлення -- 35.195; хвороби органів дихання -- 23.276; інфекційні та паразитарні хвороби -- 17.256; туберкульоз -- 10.357; хвороби, зумовлені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) -- 5.171; всього -- 754.462(тис. чол.)[додаток 10].

Значною мірою піднялось число самогубств близько на 37%, лише серед підлітків ця цифра зросла на 17%. Дитяча смертність прогресує з надзвичайними темпами на приклад у 2009 році народилося 4111 дітей, з них мертвонароджених 1633 особи. Стрімко зросло число дітей народжених з вадами серця на 1000 малюків 6-8хворих. Ці показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн.

Статистичні порівняння подальшого розвитку країни важко передбачити. За основними показниками природних змін населення - народжуваності, смертності, природного приросту - Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 % ) вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 % ) друге місце серед країн континенту, за очікуваною тривалістю життя (67 років) - 109 місце у світі, коли ще в 1994р посідала 87місце.

Сучасна демографічна ситуація характеризується збереженням тенденції скорочення чисельності населення України, його економічно активної частини і питомої ваги зайнятості населення. Згідно з останнім переписом населення України, проведеним 5 грудня 2001 року, у країні проживало 48 457 100 осіб. За даними Державної служби статистики чисельність населення України на 1 січня 2012 року склала 45,63 млн. осіб [додаток 3 табл.1.2.]

Якщо демографічна ситуація в нашій країні розвиватиметься за таким самим сценарієм, то до 2050 року нас за прогнозами ООН буде 36 млн. [4].



Висновки

Результати проведеного дослідження дають змогу зробити ряд висновків.

Станом на 1 січня 2012 року в Україні проживає 45 млн. 634 тис. мешканців. А за прогнозами дослідників в найближчі 5 років проживатиме 42 млн. [додаток 11]. Україна належить до країн з першим типом відновлення населення, який характеризується низькими показниками народжуваності, смертності і незначним природним приростом населення.

В Україні відбувається старіння населення, а також урбанізація - зростання частки міських жителів. Найбільш швидко зростає чисельність населення великих міст - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса - за рахунок прибуття населення з невеликих міст і сіл в пошуках роботи.

Серед регіональних проблем необхідно відзначити особливо низьку народжуваність в Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Вінницькій областях України, а також деформовану у бік збільшення частки населення старшого віку і абсолютне переважання в цій структурі жінок .

Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується тільки її властивими особливостями, що зумовлені специфікою суспільно-політичного розвитку, рівнем матеріального забезпечення населення , його національно-культурними традиціями , побутом, духовністю. На сучасну демографічну ситуацію ще й досі помітно впливають голодомори 1921-го , 1932-33рр. та 1946 року , які призвели до загибелі 10млн. осіб, війна 1941-1945рр., у продовж якої втрати становили 7 млн. осіб та Чорнобильська катастрофа 1986 року. Довготривале уповільнення темпів загального приросту населення, зниження за останні 30 років коефіцієнта народжуваності на 40 % та зростання коефіцієнта смертності на 87 % призвели до того, що вперше в історії країни у 1991 році почався процес депопуляції , за якого кількість померлих почала перевищувати кількість народжених. Чисельність населення нашої країни скоротилась з 51,8 млн. осіб у 1989 році до 48,4 млн. осіб на кінець 2001 року, при цьому 92 % загального зменшення складають сільські жителі. Депопуляційний процес розпочався у сільській місцевості в 1979 році, а на загальнонаціональний рівень вийшов у 1991 році, тобто 19991 рік відкрив рахунок від'ємного приросту населення, який становив 39,1 тис.осіб. Однією з головних ознак демографічної кризи є погіршення умов відтворення сім'ї як первинного елементу формування відтворення населення і трудового потенціалу.

Демографічна ситуація в Україні, що склалася протягом 90-х років XX століття продовжує ускладнюватися та здобувати кризовий характер. Свідченням цього є подальше зменшення чисельності населення, а також посилення еміграційних і депопуляційних процесів, що відбуваються, як за рахунок зростання смертності, так і скорочення народжуваності.

Погіршення соціально-економічних умов життя зумовлює неадекватність соціально--психологічних реакцій людини, змінює її ставлення до сім'ї, до праці. Психічні розлади, алкоголізм, зловживання лікарськими засобами, розлад сімейного життя, бездоглядність дітей «процвітають» там, де послаблені соціальні зв'язки, де відносини мають безособовий характер.

Бідність виснажує, продовжує зневіру та відчай, зумовлює такий душевний стан, який може викликати не тільки психічне та соматичне захворювання, а й спонукати до злочину, насильства. За останні п'ять років середня тривалість життя скоротилась і складає 68 років. За цим показником Україна майже на 10 років відстає від розвинутих європейських країн [5]. Загальною причиною такої демографічної ситуації в останні роки стало падіння життєвого рівня населення, що виявилось у зменшенні сукупного доходу сімей, відставанні заробітної плати від зростання цін, зниження як обсягів житлового будівництва, так і пільгового (безкоштовного) отримання житла молодим сім'ям від держави. Перед нашим суспільством гостро постало питання відновлення «демографічної рівноваги» (для того,

щоб підтримати природний приріст на відповідному рівні, вважаючи цей рівень бажаним, необхідно мати 1,5-2,5 дитини в середньому на сім'ю.

Для запровадження дієвої демографічної політики, спрямованої на покращення демографічної ситуації на базі підвищення рівня та поліпшення якості життя населення, необхідно здійснювати аналіз реальної демографічної ситуації як на національному, так і регіональному рівнях із залучанням арсеналу сучасних методів різних наук, у тому числі й статистичних, що й зумовлює актуальність статистичного дослідження стану тенденції демографічного розвитку України та її регіонів.

Вирішення демографічних проблем в Україні необхідно розглядати на національному та регіональному рівнях, оскільки несприятлива демографічна ситуація негативно впливатиме на соціально-економічні показники розвитку як окремих регіонів, так і держави загалом.



Список використаних джерел

1. Атлас соціальної та економічної України

2. Бень А. Втрачаємо мільйони людей без війн, голодомору, епідемій. // Голос України. - 2003. - 23 травня. - С. 2.

3. Демографічні перспективи України до 2026 року. - К., 1999. - 55 с.

4. Електронний ресурс - режим доступу: http: ??ukrstat.gov.ua

5. Журнал Економічний аналіз. Випуск 3(19). 2008. - С 65-67

6. Й.Гілецький . Економічна і соціальна географія України 9 клас Тернопіль - Підручник і посібник - 2009. - С 32-39

7. Показники населення та діяльності медичних установ Донецької області ?? статистичні матеріали ?? Донецьк, 2007. - С 10-11

8. Прибиткова І. Демографічна ситуація в Україні у дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 3. - С. 133-142.

9. Словник основних термінів і понять М.С. Жученко - Весна - 2010.

10. Статистичний довідник, Донецьк - 2008. - С 7-8

11. Статистичний щорічник Донецької області за 2011 рік. - Д: Головне управління статистики Донецької області, 2011. - C 278 -287 .

12. Шевчук П. Демографічне районування України як необхідна складова регіонального демографічного прогнозу / Рада по вивченню продуктивних сил України. // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 1. - С. 18-22.



Додаток 1

Українська РСР у 1927 році



Додаток 2



Додаток 3

Таблиця 1.1 Дані перепису населення

	Кількість наявного населення, тис. осіб	2001 р. у % до 1989 р.
	2001 р.	1989 р.
Автономна Республіка Крим	2033,7	2063,6	99
Вінницька	1772,4	1932,6	92
Волинська	1060,7	1061,2	100
Дніпропетровська	3567,6	3881,2	92
Донецька	4841,1	5332,4	91
Житомирська	1389,5	1545,4	90
Закарпатська	1258,3	1252,3	100
Запорізька	1929,2	2081,8	93
Івано-Франківська	1409,8	1423,5	99
Київська	1827,9	1940,0	94
Кіровоградська	1133,1	1239,4	91
Луганська	2546,2	2862,7	89
Львівська	2626,5	2747,7	96
Миколаївська	1264,7	1330,6	95
Одеська	2469,0	2642,6	93
Полтавська	1630,1	1753,0	93
Рівненська	1173,3	1169,7	100
Сумська	1299,7	1432,7	91
Тернопільська	1142,4	1168,9	98
Харківська	2914,2	3195,0	91
Херсонська	1175,1	1240,0	95
Хмельницька	1430,8	1527,1	94
Черкаська	1402,9	1531,5	92
Чернівецька	922,8	938,0	98
Чернігівська	1245,3	1415,9	88
м. Київ	2611,3	2602,8	100
м. Севастополь	379,5	395,0	96

Основні демографічні показники України за 2000 - 2012 рік

Згідно даних Державного комітету статистики, в Україні проживало на кінець 1999 - 49,43 млн.осіб;



Таблиця 1.2

Рік	Чисельність наявного населення (млн.осіб)
2000	48,92
2001	48,46
2002	48,0
2003	47,62
2004	47,28
2005	46,93
2006	46,65
2007	46,37
2008	46,25
2009	46,23
2012	45,63



Додаток 4

Таблиця 1.3 Кількість населення великих держав Європи станом на 2008 рік

Держава	Населення (млн..осіб)
Росія	142,9
Німеччина	82,0
Франція	65,5
Великобританія	61,1
Італія	58,1
Україна	46,2



Додаток 5

Таблиця 1.4 Природний рух населення

	Коефіцієнт природного руху	Природний приріст
Регіон	1990	1991	1993	1995	1997	1999	2001	2003	2005	2007	2009	1990-2010
Закарпатська	+7,5	+6,4	+4,4	+1,8	+1,4	-0,3	-0,4	-0,1	-0,6	+0,2	+2,1	+49.109
Рівненська	+5,2	+3,9	+3,1	+1,0	+0,7	-0,7	-1,6	-1,7	-1,7	-0,3	+1,8	+16.456
м. Київ	+3,4	+1,8	-1,7	-3,5	-2,5	-2,9	-3,0	-1,9	-1,4	-1,0	+1,5	-64.842
Волинська	+4,0	+2,0	+1,4	-1,1	-1,5	-2,7	-3.1	-3,4	-3,2	-1,4	+0,6	-18.721
Чернівецька	+3,8	+2,9	+0,9	-0,3	-1,1	-2,2	-2,9	-3,7	-3,2	-2,6	-0,7	-18.946
Івано-Франківська	+5,1	+3,7	+2,4	+0,8	-0,3	-2,0	-2,7	-3,2	-2,7	-1,9	-0,2	-9.052
Львівська	+3,6	+2,4	+1,1	-0,8	-1,9	-3,3	-3,7	-3,8	-3,6	-2,9	-1,1	-81.099
АРК	+2,5	+0,9	-2,7	-5,8	-5,1	-5,5	-6,7	-6,5	-6,7	-4,8	-2,5	-186.534
Одеська	+0,2	-1,2	-3,2	-6,1	-5,8	-6,4	-7,0	-7,0	-6,7	-5,0	-2,9	-256.973
Тернопільська	+1,4	+0,4	-1,2	-1,7	-3,3	-4,7	-5,4	-5,6	-5,2	-4,5	-3,0	-74.175
м. Севастополь	+3,2	+1,7	-2,7	-6,9	-4,8	-5,6	-6,1	-5,4	-5,8	-5,0	-3,3	-33.826
Херсонська	+2,7	+1,5	-1,2	-4,3	-4,6	-6,3	-7,3	-6,7	-7,2	-5,9	-4,2	-106.514
Хмельницька	-0,6	-1,7	-3.6	-4,8	-6,2	-6,5	-7,7	-7,9	-8,4	-6,9	-5,3	-168.642
Київська	-0,7	-2,4	-5,1	-6,9	-7,2	-8,7	-9,4	-8,9	-9,0	-7,6	-4,7	-256.199
Миколаївська	+1,7	+0,2	-2,4	-4,9	-5,6	-7,0	-7,5	-7,6	-7,7	-6,4	-4,7	-136.201
Житомирська	-0,3	-1,0	-2,8	-4,9	-5,9	-7,3	-8,5	-8,5	-9,0	-7,6	-5,3	-169.336
Вінницька	-2,1	-3,2	-5,4	-6,7	-7,0	-7,7	-8,3	-8,5	-9,2	-7,5	-5,3	-248.046
Харківська	-1,4	-2,9	-6,2	-8,5	-8,4	-8,9	-9,0	-8,8	-8,6	-7,2	-5,5	-442.898
Дніпропетровська	+0,5	-0,8	-4,4	-7,2	-7,9	-8,6	-8,8	-8,4	-9,0	-7,4	-5,2	-493.059
Запорізька	+0,5	-0,7	-4,1	-6,9	-6,9	-8,1	-8,6	-8,4	-8,0	-7,1	-5,4	-251.370
Кіровоградська	-1,9	-2,8	-5,6	-7,7	-8,5	-9,7	-9,8	-9,9	-10,5	-8,8	-6,7	-184.303
Черкаська	-2,1	-3,3	-6,2	-7,5	-8,1	-8,8	-10,0	-9,9	-10,9	-9,3	-7,2	-233.806
Донецька	-1,2	-2,5	-6,2	-9,7	-9,6	-9,9	-10,3	-10,3	-10,3	-9,1	-7,1	-842.855
Луганська	-0,6	-1,7	-5,9	-9,0	-10,0	-10,7	-10,9	-10,7	-10,9	-9,1	-7,6	-452.647
Полтавська	-2,5	-3,4	-6,7	-8,1	-9,1	-9,9	-11,1	-11,2	-11,2	-9,8	-8,0	-293.236
Сумська	-3,1	-4,0	-7,5	-8,2	-9,4	-10,3	-11,2	-11,3	-12,1	-10,2	-8,9	-247.615
Чернігівська	-4,0	-5,7	-8,5	-10,7	-10,7	-12,2	-13,1	-13,2	-14,1	-13,1	-10,5	-285.265
Україна	+0,5	-0,8	-3,5	-5,8	-6,2	-7,1	-7,6	-7,5	-7,6	-6,2	-4,2	-5.490.595

Додаток 6

Динаміка статево - вікової структури України за результатами перепису населення у 2001 році



Додаток 7

Щільність населення Донецької області



Додаток 8

Чисельність населення Волноваського р-на (Донецької обл.)

На 01.01. 2000 р ( 4953,0) міське - 4465,1 сільське - 487,9

Територія	Все населення Тис чол	Міське	Сільське
Волноваський р-н	96,1	58,1	38,0
м.Волноваха	26,6	26,0	0,6
смт. Благодатне	1,4	1,4	-
смт. Володимирівка	7,8	7,8	-
смт.Донське	5,6	5,6	-
смт.Комсомольський	0,7	0,7	-
смт. Новотроїцьке	8,4	8,4	-
смт. Оленівка	5,1	4,8	0,3
смт. Ольгинка	3,8	3,4	0,4

На 01.01.2001 р ( 4893,6) міське - 4410,1 сільське - 483,5

Територія	Все населення Тис чол	Міське	Сільське
Волноваський р-н	95,4	57,8	37,6
м.Волноваха	26,5	25,9	0,6
смт. Благодатне	1,4	1,4	-
смт. Володимирівка	7,7	7,7	-
смт.Донське	5,6	5,6	-
смт.Комсомольський	0,7	0,7	-
смт. Новотроїцьке	8,3	8,3	-
смт. Оленівка	5,1	4,8	0,3
смт. Ольгинка	3,8	3,4	0,4

На 01.01.2002. р ( 5352,6) міське - 4843,0 сільське - 509,6,

Територія	Все населення Тис чол	Міське	Сільське
Волноваський р-н	92,6	55,7	36,9
м.Волноваха	24,6
смт. Благодатне	1,3
смт. Володимирівка	7,2
смт.Донське	5,3
смт.Комсомольський	0,5
смт. Новотроїцьке	7,7
смт. Оленівка	5,0
смт. Ольгинка	3,8

На 01.01.2003 р ( 4758,9) міське - 4286,7 сільське - 472,2

Територія	Все населення Тис чол	Міське	Сільське
Волноваський р-н	91,6	54,5	37,1
м.Волноваха	24,8	24,3	0,5
смт. Благодатне	1,3	1,3	-
смт. Володимирівка	7,2	7,2	-
смт.Донське	5,3	5,3	-
смт.Комсомольський	0,5	0,5	-
смт. Новотроїцьке	7,6	7,6	-
смт. Оленівка	5,2	4,8	0,4
смт. Ольгинка	3,9	3,5	0,4

Размещено на Allbest.ru