Аналіз Західного економічного району

Склад Західного соціально-економічного району. Стратегічний план розвитку. Населення та трудові ресурси. Природні умови та ресурси. Інвестиції в економічний регіон. Динаміка прямих іноземних інвестицій у Львівську область. Культурні зв’язки та відносини.

Рубрика География и экономическая география
Вид доклад
Язык украинский
Дата добавления 16.02.2016
Размер файла 69,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

Аналіз Західного економічного району

Виконала: студентка групи ВЄ-14-1

Гунько Д.Є.

м. Дніпропетровськ

2015р.

Зміст

1. Історична довідка.

2. Населення та трудові ресурси.

3. Природні умови та ресурси.

4. Виробничий комплекс.

5. Інвестиції в економічний регіон.

6. Зовнішні економічні зв'язки.

7. Культурні зв'язки регіону.

8. Література

1. Історична довідка

До складу Західного соціально-економічного району входять вісім областей (Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Рівненська та Хмельницька) загальною площею 131,3 тис. км кв; чисельністю жителів 11,3 млн. осіб. Територія району в минулому була осередком формування могутнього Галицько-Волинського князівства, яке продовжило українську державність до середини XIV століття. Окремі землі входили до складу різних держав і тільки в середині XX століття об'єднані з основною частиною української території. Знаходячись у західній частині України, район займає центральні терени Європи і виходить до кордонів України з Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Ці країни з перехідною економікою мають власні проблеми, але за рівнем розвитку окремих галузей помітно випереджають нашу державу, а тому є вигідними економічними партнерами. Західний регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких сприяє його економічному зростанню.

Львів:

Як адміністративна одиниця Львівська область була утворена 4 грудня 1939 року; в 1959 році її територію було розширено за рахунок приєднання Дрогобицької області. Адміністративним центром області є старовинне королівське місто Львів - один із найбільших культурних, економічних, адміністративних та транспортних центрів України.

Центральна частина м. Львова оголошена історико-архітектурним заповідником і внесена до “Списку світової культурної спадщини” ЮНЕСКО.

Львівщина зі своїм адміністративним центром, який має репутацію “українського П'ємонта”, вважається європейською візитівкою України. Перебування в складі різних державних утворень (Польща, Австро-Угорська імперія та Радянський Союз), що відрізнялися своїм конституційним устроєм, рівнем економічного розвитку, етнічними та релігійними домінантами, справило беззаперечний вплив як на демографічні показники, так і на економічну ситуацію та рівень громадянської свідомості населення регіону.

Стратегічний план розвитку області визначає її майбутнє як важливого європейського центру міжнародного політичного та економічного співробітництва, історико-культурного та освітньо-наукового осередку. Львівщина сьогодні зосереджує в собі фінансово-промислову, інтелектуальну та туристично-рекреаційну діяльність, що забезпечує сучасний сервіс та інноваційний менеджмент на базі розвитку підприємництва та залучення інвестицій.

Івано-Франківськ:

На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Анджей (Андрій) Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав на честь свого старшого синаСтаніслава. Інші ж дослідники вважають це завеликою честю для юнака. Існує й інша, протилежна версія походження -- Не зовсім «земне». А йдеться про святогоСтаніслава Костку - дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у сімнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.

У серпні 1663 року польський король Ян ІІ Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт.

У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано І-у дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицький обряд. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени -- у південній, євреї -- у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором Карлом Бенуа в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів.

XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки польським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська, до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. У 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша -- відомого ватажка опришків.

На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни. У 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі.

Тернопіль:

Район знаходиться в межах Волино-Подільської височини і є одним з найбільш ранніх в історії заселення краю. Людина з'явилась тут в епоху раннього палеоліту (пізньоашельська фаза) -- більше 200 тис. років тому назад, про що свідчать палеолітична стоянка біля с.Великий Глибочок, під час досліджень якої були виявлені різноманітні кремінні вироби того часу.

В епоху пізнього палеоліту (біля 50-40 тис. років тому) на території району зафіксовано значно більшу кількість стоянок первісних людей.

В епоху мезоліту та неоліту (Х-V тисячоліття до н. е.) стоянки людей поки що не виявлені, але надзвичайно цікавою є археологічна пам'ятка епохи енеоліту (IV-III тисячоліття до н. е.), яка відноситься до трипільської культури.

В епоху бронзової доби ІІ тисячоліття до н.е на території району зафіксовані пам'ятки архітектури шнурової кераміки та культури Ноа. Найбільший ливарний центр того часу знаходився біля с. Мишковичі. Місцеві майстри виготовляли різноманітні види зброї (бойові сокири -- кельти), ювелірні вироби.

В перехідний період появи перших залізних знарядь праці та зброї місцеве населення з метою оборони від кочівників почало споруджувати різноманітні фортифікаційні споруди. Одна з них знаходиться біля смт.Велика Березовиця. Починаючи з VII-X століття до н. е. на території Західного Поділля відбувається експансія скіфського кочового елементу. На території району виникає достатньо велика кількість різноманітних поселень мешканці яких займались землеробством.

В перших століттях нової ери територія краю була заселена племенами черняхівської археологічної культури (II-IV століття н. е.). Поселення того часу зафіксовані біля сіл Біла, Дичків, Лозова, Чернелів-Руський, Чистилів.

В слов'янську епоху, яка розпочалася в кінці V століття н. е. територія району входила до складу дулібського племінного об'єднання, яке на початку VII століття зазнало агресії з боку аварів, що негативно відбилося не тільки на економічному житті слов'янського населення, але і було своєрідним гальмом його демографічного росту. Значно пізніше VIII-IX століттях на території району з'являються слов'янські археологічні пам'ятки типу Луки-Райковецької. Поселення того часу досліджено на околицях с. Курники.

За добу стародавньої Руси Х-ХІІІ століття територія району входила до складу Теребовлянського князівства, а з 1199 року -- Галицько-Волинського.

Після смерті останнього Галицько-Волинського князя Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича) (1340 р.) в 1349 р. польський король Казимир ІІІ захопив територію Галичини. В складі Речі Посполитої територія району знаходилась до 1772 року, коли була приєднана до складу Австрійської імперії. В 1870 році через Тернопіль була побудована залізнична колія в напрямку на Підволочиськ, що призвело до пожвавлення економіки краю.

В період І світової війни на території району проходили жорстокі бої між австро-німецькими і російськими військами. Економічна інфраструктура району була зруйнована. Недовготривале відновлення української державності у 1918-1919 роках не призвело до економічного підйому. Згідно умов Ризького миру (1921 р.) територія краю опинилась у складі Польщі. З початком ІІ світової війни територія західної України була приєднана до УРСР.

До 1939 діяли «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», «Відродження» та інші товариства. 1940-50-і активність проявляли ОУН і УПА; нині встановлені пам'ятні знаки на місцях загибелі героїв національно-визвольних змагань, зокрема у с. Гаї-Шевченківські на місці криївкикомандира 3-ї воєнної округи «Лисоня» В. Якубовського (псевдо «Бондаренко», 1994), споруджено криївку-музей у с. Козівка, встановлено пам'ятний хрест у с.Стегниківці (обидва -- 1999) та ін. У с. Козівка встановлено перший в області пам'ятник С. Бандері (1992, скульп. Б. Григоренко). Освячено символічні могили полеглим за волю України у майже всіх населених пунктах району. Від січня 1940 до грудня 1962 райцентрами були Великі Бірки та Великий Глибочок.

Після Другої світової війни народне господарство на території теперішнього району почало активно розвиватись і нарощувати свій аграрно-промисловий потенціал. Найрозвинутішими стали такі галузі як машинобудування та металообробка, харчова, легка, скляна і фарфоро-фаянсова промисловість.

У 2007, до відзначення 40 річчя утворення району, затверджено його символіку -- герб і хоругву. У 15-16 ст. містами та містечками були Баворів, Буцнів, Великі Бірки,Острів, Чернелів-Руський.

Карпати:

Історія карпатського регіону бере свій початок із часів існування Галицько-Волинського князівства, заснованого 1199 р. волинським князем Романом Мстиславичем. Після його смерті 1205 р. ці землі поділили між собою Угорщина та Польща. Проте 1219 р. новгородський князь Мстислав Відважний звільнив Галич, який знову став частиною відновленого Галицько-Волинського князівства.

Антипольські настрої сприяли тому, що народ краю взяв активну участь у національно-визвольній війні Б. Хмельницького. У 30-40 рр. XVIII ст. у регіоні сформувався рух опришків, тобто месників, яскравим представником якого став легендарний герой Олекса Довбуш.

1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, регіон опинився під владою Австро-Угорської імперії, перетворившись на її провінцію, яка називалася Королівство Галиції і Лядомерії. Після розпаду Австро-Угорської імперії 13 листопада 1918 р. у Львові була створена Українська Національна Рада, яка проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 22 січня 1919 р. у м. Станіславі (давня назва Івано-Франківська) було ухвалено акт про возз'єднання ЗУНР із Українською Народною Республікою.

У середині 1919 р. край окупували польські війська. Проте 17 вересня 1939 р. Прикарпаття було приєднане до УРСР, тобто стало частиною СРСР.

Населення краю брало активну участь у формуванні Української Повстанської Армії. Тільки 1939 р. східна частина Галичини, населена переважно українцями, стала частиною України, проте у складі СРСР.

Відвіку на землях Закарпаття жило слов'янське плем'я білих хорватів, які пришли сюди з Волині та Прикарпаття. УIX ст. вони утворили тут князівство, яке незабаром стало частиною Київської Русі. Коли ж у XI ст. ця могутня держава ослабла, закарпатські землі потрапили до складу королівства Угорщина. Відтоді край багато разів переходив від одних завойовників до інших.

У березні 1939 р. була проголошена незалежна Карпатська Україна зі столицею в м. Хуст. Проте незабаром, згідно з таємним пактом 1938 р. між Німеччиною та Угорщиною, край окупували угорські війська. Після звільнення від окупантів у жовтні 1944 р. Закарпаття ввійшло до складу УРСР.

Буковина у X-XII ст. входила до складу Київської Русі, потім (до XIII ст.) - Галицько-Волинського князівства.

Під час навали Батия край потрапив під владу татаро-монголів. Але 1345 р. вони були розгромлені угорськими військами. Північна Буковина опинилася під владою Угорщини, пізніше - Молдавії. 1514 р. вона була завойована турками.

А після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. увійшла до складу Австро-Угорщини. 1918 р. Буковину окупувала Румунія, а коли скінчилася Друга світова війна, Північна Буковина опинилася у складі УРСР.

У регіоні Прикарпаття, Карпат і Закарпаття на порівняно невеликій території проживає багато етнічних груп: це і гуцули, і лемки, і бойки, і угорці, і румуни, і євреї, і поляки та багато-багато інших.

Територію всього регіону зазвичай поділяють на такі історико-етнографічні райони:

Бойківщина - гірські райони Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської областей, від р. Сян до р. Ліминці, від р. Уж до р. Торець; нині частина етнографічної Бойківщини входить до складу Польщі та Словаччини;

Буковина - нині частина Буковини знаходиться на території Румунії, частина - на території Чернівецької обл.;

Галичина - майже вся Львівська обл.;

Гуцульщина - гірські райони Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, від кордону з Румунією на півдні до Прикарпаття на сході й півночі та Бойківщини на заході;

Волинь:

У 7--9 століттях Волинь населяли східнослов'янські племена: дуліби, бужани і волиняни. Згадує народ «валінана» арабський мандрівник аль-Масуді (10 століття).Волинянами (дулібами) називали племена, які проживали у верхів'ях Західного Бугу, Прип'яті.

У 9-10 століттях на Волині виникли міста Волинь, Буськ, Луцьк, Червен, Белз. З середини X століття Волинська земля увійшла до складу Київської Русі. Про інкорпораціюКиєвом Волині свідчить літописна звістка про реформи княгині Ольги та встановлення погостів по річці Лузі. На думку Ю.Диби, літописна фраза «и оустави по мьст?. погосты и дань. и по луз? погосты и дань и ?брокы», поміщена в продовженні літописного опису помсти Ольги деревлянам («по мьст?» -- буквально «після помсти»), відображає реалії маршрута походу княгині Ольги після деревлянської помсти далі на захід, до правої притоки Західного Бугу -- Луги. Підкорення Деревлянської землі та Волині відкрило перед Києвом перспективи контролю двох важливих міжнародних торгівельних шляхів. Один з них -- суходольнний, названий «Шлях із німців у хозари», пов'язував Волзьку Булгарію через Київ, Краків та Прагу з Регенсбургом та ринками збуту руських товарів в Баварському Подунав'ї. Крім того, володіння деревлянським та волинським відтинками цього шляху, який проходив через Устилуг, розташований при впадінні Луги до Західного Бугу, давало Києву можливість контролювати водний маршрут по Бугу, який відкривав вигоди прямої торгівлі з Балтикою. Масштаби торгових операцій по Західному Бугу та Віслі відображено в масових знахідках торгових пломб в Дрогичині. Зі 15000 загальної відомої кількості 12000 (80%) виявлено в Дорогичині та його околицях. На Північні околиці Русі припадає лише 2500 (17%) пломб, з яких до 1000 знайдено в Новгороді та Городці на Волзі. Решту 3% дали інші руські землі. Вигідне розташування річки Луги на перетині торгових маршрутів привело до заснування на ній Володимира-Волинського.[7][8]

У 981 році великий князь київський Володимир Святославович приєднав забузькі (забозькі) Червенські гради. 988 року князь заснував тезойменне місто Володимир (Волинський), віддав Волинську землю в уділ своєму синові Всеволоду. Від часу адміністративної реформи Володимира Святославича у Володимирі сиділи сини київських князів.

Волинська земля продовжувала формуватися у другій половині 11 століття внаслідок об'єднання територій Червенських градів і Белзької землі. Відтак до них було приєднано Берестейську волость. Згодом волинські князі почали освоювати територію на схід від міст Дорогобуж, Острог та Вигошів.

На Любецькому з'їзді 1097 р. Волинську землю було закріплено за князем Давидом Ігоревичем, але Витечівський з'їзд 1100 року позбавив його Волині, і деякий час нею володіли різні князі. В 1117 році Волинь перейшла до володінь Володимира Мономаха. ЗаІзяслава Мстиславовича до складу волинських земель входить Погорина з містами Шумськом, Тихомлем та Гнійницею. За князюванняРомана Мстиславича в 1195 році до його князівства було приєднано Полонне і відтоді надовго східною межею Волині стала річкаСлуч.

На початку ХІІ століття Волинська земля займала територію від Берестя на Західному Бузі до верхів'їв річки Серету на півдні. Її порубіжжя на заході становили міста Сутейськ і Червен, на сході -- Дубровиця, Дорогобуж, Острог, Полонне, Кам'янець.

В 12 столітті одним із центрів консолідації Волинської землі стало місто Луцьк. Для протидії київським князям, які прагнули заволодіти Волинською землею, на сході її території інтенсивно будувалися міста і фортеці. У першій половині 12 століття значна частина волинських кордонів стабілізувалася. З кінця 1150-х років на території Волинської землі складається Волинське або Володимирське князівство. У 1170-1205 роках Володимирське князівство об'єднало навколо себе всі удільні князівства. У 1199 році, з приєднанням до нього Галицького князівства, утворилося Галицько-Волинське князівство.

Остаточно територія землі склалася у першій половині 13 століття. Західний рубіж Волинської землі (з Польщею) пролягав у межиріччі Західного Бугу й Вепра, а на початку 13 століття впритул підступив до Вепра. На північному заході та півночі кордон Волинської землі зВеликим князівством Литовським і ятвягами проходив Західним Бугом і його притоками, зокрема річкою Лесною. Більшість басейну річки Кросни належала до Волинської землі. Тут рубіжною була річка Нур.

У 2-й половині 14 століття польські феодали після запеклої боротьби проти Угорщини і Литви захопили західну частину Волині. Волинські князі Іван і Олександр Чарторийські організували змову руських патріотів і в 1440 р. вбили великого князя Сигізмунда. Одразу ж на білоруських і українських[9] землях спалахнули повстання проти Литви. Вони набрали такого загрозливого характеру, що новообраний великий князь литовський Казимир IV (1440--1492) мусив визнати відновлення Київського й Волинського князівств. Київським князем став син усунутого Вітовтом Володимира Ольгердовича Олелько (Олександр, 1440--1455), волинським -- Свидригайло (1440--1452). Десятирічна визвольна боротьба руських князів і бояр завершилася перемогою. Руські землі в черговий раз відновили свою національну автономну державність. Відомо, зокрема, що в 1506 маршалком Волинської землі був Федор (Федько) Янушкевич, а з 1507 -- Острозький Костянтин Іванович. Після Люблінської унії1569 року шляхетська Польща захопила всю Волинь і створила тут Волинське воєводство.

1469 року «царик Маняк»[10][11] напав на Поділля, також Волинь, Київщину. Хан Менґлі I Ґірей попередив короля про небезпеку, що дозволило зібрати військо та не допустити розорення Галичини та Західної Волині.[11]

Під час існування Української держави XVII століття, урядом Гетьмана Богдана Хмельницького у липні 1648 року була утворена військово-земська одиниця --Волинський полк, яка охоплювала більшість території Волині. Ця одиниця існувала з перервами до 1658 року.

2. Населення та трудові ресурси

Район виділяється серед інших тим, що демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру. Так, за підрахунками 1996 року, у трьох областях району (Івано-Франківській, Закарпатській та Рівненській) ще спостерігався незначний приріст населення. У Закарпатській області, впродовж усього післявоєнного періоду, спостерігалася найбільша народжуваність в Україні. Тільки за підсумками 1999 року на Рівненщині та Закарпатті також почався процес депопуляції (11,9 - 12,7 = -0,8 та 10,8 - 11,2 = -0,4 на 1000 осіб населення). Середня густота сільського населення значно вища, ніж у всіх соціально-економічніх районах. Через невисокий рівень урбанізації, середня густота населення (86 осіб на км кв) перевищує пересічну для країни. Частка сільських жителів становить у регіоні 50,5%. Львівська область, де в містах проживає 61% мешканців, займає четверте місце за щільністю населення (125 осіб на км кв) в Україні. Перевищує цей показник 100 осіб на км кв і в інших передкарпатських областях. 25% міських жителів живе в обласних центрах, населення яких (за винятком Львова) не досягло 300 тис. осіб.

Своєрідний район і тим, що зараз у ньому найвища частка (близько 80%) українського населення, добре виражені етнографічні групи корінних жителів краю зі своєрідним побутом і культурними традиціями. Представники національних меншин (росіяни, євреї) проживають переважно у великих і середніх містах всього регіону, а угорці, словаки, поляки, румуни, молдавани -- в основному у прикордонних районах. Незважаючи на те, що територія цього району у минулому входила до складу різних країн, які проводили політику денаціоналізації корінного населення, народ зберіг почуття патріотизму, любові до рідної мови, поваги до української церкви, традицій батьків і прадідів.

Щодо трудових ресурсів, то тут сформувався деякий надлишок їх, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на сезонні роботи на східні терени України, в інші держави. Останнім часом став від'ємним і механічний приріст населення Західного соціально-економічного району.

Економічна криза та спад виробництва в Україні призвели до різкого зменшення сукупного попиту на робочу силу. Тенденція до щорічного зменшення кількості вакансій на підприємствах, в організаціях та установах зберігається і донині. Це особливо непокоїть з огляду на зростання прихованого й відкритого безробіття, оскільки особи, які шукають роботу, не можуть її знайти, що в свою чергу призводить до трудової міграції населення за кордон (особливо кваліфікованої робочої сили), а також різних негативних соціальних явищ.

З-поміж регіональних ринків праці України найгірша ситуація у Західному регіоні. Якщо для України загалом на жовтень 1998р. на одне робоче місце припадало у середньому 20 зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, то для Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської, Львівської, та Тернопільської областей показник відповідно дорівнював 148, 81, 69, 61, 41.

Упродовж останніх років попит на працю у країні не відповідав реальному. Спад виробництва відбувався швидшими темпами, ніж скорочення зайнятості. Різні заходи щодо протистояння масовому безробіттю, з одного боку, формально зберегли робочі місця, а з іншого - призвели до масового затримання виплати заробітної плати. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати у січні 1998р. становила 5 148 млн.грн., що дорівнює двомісячному фонду оплати, нарахованому для виплати працівникам, зайнятим в економіці, а в грудні 1998р. досягла 6 587 млн.грн., у тому числі в бюджетній сфері - 992 млн.грн. Масовим явищем на підприємствах і в організаціях стала вимушена неповна зайнятість населення. Найбільших розмірів приховане безробіття досягло у Західному регіоні України.

За відсутності попиту на робочу силу будь-які заходи щодо поліпшення зайнятості не допоможуть кардинально зменшити чисельність безробітних у регіоні. А відтак дефіцит сукупного попиту на працю є однією з головних причин безробіття.

Створення нових і збереження наявних робочих місць неможливе без подолання економічної депресії й загального підвищення виробництва. У 1997 - першій половині 1998р. хоча і тривав спад виробництва, але його вдалося загальмувати. Так, якщо в 1995р. зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні порівняно з попереднім роком становило 12,2%, то у 1996 - 1997рр. цей показник відповідно дорівнював 10 і 3,2%. Темпи скорочення випуску промислової продукції у 1995-1997рр. відповідно тсановили 12, 5,1, 1,8%, а продукції сільського господарства - 3,6, 9,5, 1,9%. Якщо у 1995р. збитково працювало кожне п'яте підприємство, то у 1997р. - кожне друге, при цьому сума збитків, одержаних ними, за станом на початок грудня становила 4,3 млрд.грн. Проте за перше півріччя 1998р. порівняно відповідним періодом 1997р. приріст ВВП становив 0,2%, темпи освоєння капітальних вкладень зросли на 8,5%, випуск промислової продукції було збільшено на 0,7%.

Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.

1939

1946

1959

1970

1979

1989

2001

2013

Львівська

2452

1831

2108

2429

2584

2748

2627

2541

Івано-Франківська

1282

1054

1095

1249

1332

1424

1410

1382

Закарпатська

725

799

920

1057

1154

1252

1258

1254

Тернопільська

1413

962

1086

1153

1163

1169

1142

1077

Волинська

1032

809

890

974

1016

1061

1061

1040

Всього

8774

6925

7799

8755

9260

9762

9594

9358

Динаміка населення Західного району

Область

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2013

2014

2015

Волинська

1044,777

1040,429

1038,028

1036,436

1036,221

1036,665

1037,149

1038,598

1039,958

Закарпатська

1248,486

1245,447

1243,826

1242,606

1243,363

1244,828

1247,350

1250,759

1254,393

Івано-

Франківська

1393,616

1388,947

1385,372

1382,603

1381,062

1380,716

1379,766

1380,128

1381,788

Львівська

2588,041

2577,129

2568,413

2559,779

2552,929

2549,617

2544,748

2540,938

2540,702

Рівненська

1160,695

1156,479

1154,358

1151,990

1150,962

1151,624

1152,526

1154,256

1156,868

Тернопільська

1119,573

1112,126

1105,364

1098,618

1093,332

1088,865

1084,127

1080,431

1077,327

Хмельницька

1388,038

1373,442

1361,368

1350,303

1341,371

1333,957

1326,926

1320,171

1313,964

Чернівецька

1187,721

1168,452

1151,957

1135,899

1121,329

1109,747

1098,209

1088,509

1077,802

Частка міського населення, 1939-2013 рр.

Область

1939

1959

1970

1983

1989

2001

2013

Львівська

32%

39%

47%

56%

59%

59%

61%

Івано-Франківська

23%

23%

31%

40%

42%

42%

43%

Закарпатська

20%

29%

30%

39%

41%

37%

37%

Тернопільська

14%

17%

23%

35%

41%

43%

44%

Волинська

16%

26%

32%

43%

49%

50%

52%

В середньому

22%

27%

34%

44%

48%

47%

49%

Середній вік населення регіонів України, 1989-2013 рр.

1989

1991

1993

1995

1997

1999

2001

2003

2005

2007

2009

2011

2013

Волинська область

35,2

35,3

35,4

35,5

35,8

36,1

36,5

36,9

37,1

37,3

37,3

37,4

37,5

Закарпатська область

32,3

32,7

32,9

33,3

33,7

34,2

34,8

35,3

35,7

36,0

36,2

36,4

36,6

Івано-Франківська область

34,7

34,9

35,0

35,3

35,7

36,1

36,6

37,1

37,5

37,9

38,1

38,4

38,6

Львівська область

35,0

35,2

35,5

35,8

36,2

36,6

37,1

37,6

38,0

38,4

38,7

39,0

39,2

Рівненська область

34,2

34,4

34,5

34,7

35,0

35,3

35,7

36,1

36,4

36,6

36,7

36,8

36,8

Тернопільська область

37,2

37,1

37,1

37,2

37,4

37,7

38,1

38,5

38,8

39,1

39,4

39,6

39,8

Хмельницька область

38,1

38,2

38,2

38,3

38,5

38,9

39,3

39,7

40,1

40,3

40,5

40,7

40,9

Чернівецька область

35,2

35,3

35,4

35,7

36,0

36,4

36,8

37,3

37,6

37,9

38,2

38,3

38,5

3. Природні умови та ресурси

У межах Західного соціально-економічного району знаходиться Передкарпатська паливно-сировинна база країни. Отже, він багатий на мінеральні ресурси. Важливе місце серед запасів паливних ресурсів належить Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейну, де переважаєгазове вугілля (придатне для газифікації й коксування) з домішками сірки. У Закарпатті, Передкарпатті та Придністров'ї є буре вугілля, яке залягає малопотужними пластами. Поклади нафти та газу зосереджені в основному у Передкарпатському нафтогазоносному басейні. Найбільші нафтові родовища: Долинське, Битківське, Лопушнянське; газові: Угерське, Рудківське, Більче-Волицьке та ін. Газові родовища виявлені також на Волині. У районі є значні запаси торфу (Полісся) та менілітових сланців (Передкарпаття).

Рудних корисних копалин тут є небагато. Зосереджені вони в основному у Закарпатській області (поліметалеві, ртутні руди, золото). У Волинській області виявлені перспективні поклади мідних руд.

За запасами мінеральної хімічної та будівельної сировини район один з найба-гатших у країні. Найважливіші серед родовищ: Калусько-Голинське і Стебницьке калійних солей, Яворівське, Немирівське, Подорожнянське сірки (Львівська область), кам'яної солі (Солотвинське), озокериту (Бориславське), а також соляних розсолів у Передкарпатті. Будівельні викопні ресурси характеризуються великою різноманітністю. Тут зосереджені великі поклади цементної сировини , а також гранітів, лабрадоритів, крейди, гіпсу, мармуру, глини, кварцових пісків тощо.

Найбагатший район на водні, гідро- та лісові ресурси. Густа річкова сітка, багато штучних водойм, великі запаси підземних вод. Гірські річки хоч невеликі, але завдяки швидкій течії мають значні запаси гідроенергії. Основні масиви лісів зосереджені у Карпатах та на Поліссі.

Поверхня району охоплює рівнинні простори Поліської низовини, Подільської й Волинської височин, рівнин Передкарпаття і Закарпаття, а також частину Карпатської гірської системи з висотами до 2000 метрів.

Помірно континентальний клімат з достатнім, а в деяких районах надмірним (Карпати, Полісся) зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів мішаних лісів з дерново-підзолистими, іноді заболоченими грунтами та лісостепу -- з сірими лісовими та чорноземними грунтами. У горах добре виражена висотна поясність. У Закарпатті склалися сприятливі природні умови для вирощування теплолюбних культур завдяки тому, що гірськими хребтами вони захищені від холодних повітряних мас з півночі.

Західний соціально-економічний район має значні природні рекреаційні ресурси. Це мінеральні води Трускавця, Сваляви, Східниці, Сатанова, лікувальні болота, мальовничі ландшафти Карпат, поліських озер, Поділля тощо.

Наявна мінерально-сировинна база стала фундаментом для формування вугільної, нафтохімічної промисловості та промисловості будівельних матеріалів. Важливим джерелом енергоносіїв у регіоні є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Інтенсивний видобуток кам'яного вугілля призвів до скорочення його видобутку на рівні 4--5 млн т на рік.

Більша частина основних нафтових і газових родовищ вироблена частково або повністю. Збільшення видобутку нафти та газу залежить від обсягів експлуатаційного та пошуково-розвідувального буріння.

На території регіону є значні поклади торфу, четверта частина балансових запасів якого має промислове значення. Ступінь експлуатації родовищ торфу невелика. Поки що він використовується переважно для виготовлення органічно-мінеральних добрив і компостів і також як місцеве паливо.

З родовищ металів у регіоні перспективними для освоєння можуть бути Берегівське і Біганське родовища поліметалевих руд, а також поклади Мужієвського золотоносного родовища на Закарпатті. Крім того, розвідані поклади глиноземної сировини і баришу.

Територія Львівської та Івано-Франківської областей багата покладами самородної сірки. Тут розвідано близько 20 родовищ. Експлуатуються Роздольське, Подорожнянське, Язівське і Немирівське родовища, на базі яких функціонують Яворівське і Роздольське виробничі об'єднання «Сірка». Підготовлено до освоєння Любінське родовище, розвідуються обсяги покладів сірки Загайпільського і Тлумацького родовищ на території Івано-Франківської області.

Промислові поклади калійних солей знаходяться на території Львівської та Івано-Франківської областей. їхні промислові запаси становлять 2,9 млрд т. Найбільші родовища -- Стебниківське, Калуш-Голинське і Вориславське. Два перших експлуатується і на їх базі функціонують Стебниківський калійний комбінат і Калушське виробниче об'єднання (ВО) «Хлорвініл».

Розробляються родовища кам'яної солі: Солотвинське (Закарпатська область), Болехівське і Долинське (Івано-Франківська область), Дрогобицьке (Львівська область). Загальнодержавне значення має Бориславське родовище озокериту.

На території Західного регіону є поклади різноманітних будівельних матеріалів: цементної сировини, крейди, вапняків, будівельного каменю, гіпсу, цегельно-черепичної сировини тощо. У регіоні найнижчий у країні рівень сільськогосподарського освоєння і розораності земель. Родючість сільськогосподарських угідь становить 45 балів при 62 по Україні в цілому, в тому числі ріллі -- відповідно 44 і 63 бали.

Потенціал водних ресурсів регіону характеризується задовільним рівнем забезпечення потреб виробництва, населення та комунально-побутових підприємств. У регіоні на одного жителя припадає понад 3 тис. м3 прісної річкової води на рік, що у 3 рази більше середньої водозабезпеченості по Україні (без урахування транзитного стоку). Територіальна нерівномірність у розподілі річкового стоку, нестабільність його річного режиму ускладнюють водозабезпечення промисловості, населення та інших споживачів. Гостро стоїть питання про ліквідацію непродуктивних втрат води й обмеження тим самим додаткового залучення водних ресурсів у господарський обіг. Ліси Західного регіону -- найбільша лісосировинна база України. Тут зосереджена 1/4 частина лісового фонду країни і більше половини стиглих і перестійних насаджень.

У цілому лісокористування ведеться більш інтенсивно, ніж в інших сировинних регіонах України.

Територія Західного регіону вирізняється специфікою видового складу природних рекреаційних ресурсів, їхньою концентрацією і досить великими запасами. Тут налічується понад 800 водопунктів мінеральних вод практично всіх бальнеологічних типів з сумарним добовим дебетом близько 58 тис. м3. Серед них унікальні високоефективні типи, що рідко зустрічаються: трускавецька «Нафтуся», моршинські розсоли, закарпатські вуглекислі, залізисті та миш'яковисті води.

4. Виробничий комплекс

У складі АПК виділяються такі функціональні сфери: галузі рослинництва і тваринництва, зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції; галузі промислової переробки сільсько-господарської продукції(м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна промисловість, легка промис-ловість з переробки сільськогосподарської сировини тощо); галузі, що виробляють засоби виробництва для потреб АПК(сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів, продовольче машинобудування, мікробіологічна та комбікор-мова промисловість та ін; галузі виробничої та соціальної інфраструктури( заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції).

Україна- одна з небагатьох у світі держав, в яких наявні великі земельні ресурси. Майже дві третини площі ріллі займають найродючіші чорноземи та наближені до них за родючістю грунти. Із загальної площі с/г угіддя становлять69,4 %, орні землі займають79,5 %. Причому в лісостеповій і степовій зонах частка ріллі становить75-85 %, а у поліській- 65 %. Найменша частина орних земель(близько47 %) припадає на гірські і передгірські райони Карпат[5-7]. Зернові культури культивуються переважно в степу і лісостепу. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Його основні посіви зосереджені у Поліссі(понад60%), у Прикарпатті та лісостепових областях. Важливе значення має продовольча і фуражна культура- кукурудза. Вона культивується як у степовій і лісостеповій зонах, так і у Закарпатті. У західному регіоні України є незначні посіви таких культур, як гречка, просо, зернобобові. Овочівництво поширене повсюдно, але найбільше розвинуте воно навколо великих міст та в промислових районах. Виноградні насадження західних областей України зосереджені у Закарпатті.

Садівництво розвинене на всій території України, але одні з найбільших площ під садами зайняті у Закарпатті.

Розміщення галузей тваринництва зумовлюється природними умовами, ресурсами кормо-виробництва, потребами населення, транспортабельністю продуктів. Розвиток тваринництва зале-жить насамперед від кормовиробництва, яке складається з польового, лукопасовищного і промисло-вого виробництва кормів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясо-молочної, цукрової, крохмале-патокової промисловості(використання відходів в кормовому раціоні).

У західному регіоні України найпоширеніше є грубововняне вівчарство(Карпати), птахівництво розвивається навколо великих міст(спеціалізовані птахофабрики), а також поблизу промислових і рекреаційних центрів. Крім цих галузей, дедалі більшого значення набуває ставкове рибництво, бджільництво, звірівництво і шовківництво.

У західній частині поліського агропромислового комплексу вирощують зернові культури, льон, картоплю, займаються молочно-м'ясним скотарством і свинарством. Подальший розвиток агропромислового комплексу західного регіону України необхідно орієнтувати в напрямку збільшення виробництва продукції тих галузей, які можуть стати джерелом постійних надходжень з врахуванням специфіки кліматичних умов, зокрема маслосироробної, молочної, вовняної, фруктозаготівельної тощо.

Будівельний комплекс охоплює систему підприємств і галузей, продукція яких призначається для капітального будівництва у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту, а також для потреб житлово-комунального господарства та всіх інших сфер людської діяльності.

До складу будівельного комплексу входять три основні групи галузей: видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини(пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь тощо); виробництво в'яжучих матеріалів(цемент, вапно, гіпс); виробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні та інші конструкції і блоки).

Галузі будівельного комплексу розвиваються в усіх районах, однак переважна більшість підприємств тяжіє до районів індустріального будівництва. На розміщення підприємств будівельного комплексу, зокрема виробництво будівельних матеріалів, найбільший вплив має сировинний фактор. В усіх областях України працюють підприємства, що спеціалізуються на випуску залізо-бетонних деталей. Найпотужніші з них розміщені у містах-мільйонерах та великих промислових центрах(Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів та ін.). Важливою галуззю є виробництво віконного і технічного скла. Віконне скло виробляють на багатьох заводах України, щодо західного регіону, то його представляє Львівський склозавод.

У перспективі розвиток галузей будівельного комплексу має бути пов'язаний з реконст-рукцією технічної бази.

Лісовиробничий комплекс- це міжгалузеве утворення в межах України, що об'єднує лісові галузі(від вирощування та експлуатації до глибокої переробки деревини) з метою раціонального використання сировини і відходів. Різні галузі і підгалузі лісопромислового комплексу розвива-ються на базі основної сировини-деревини, вони пов'язані з багатьма міжгалузевими комплексами.

Лісовиробничий комплекс України об'єднує такі підкомплекси: лісогосподарський, деревооброб-ний, целюлозно-паперовий та лісохімічний. Кожен підкомплекс охоплює галузі, що функціонують в процесі виробництва різних видів продукції.

Лісистість території України становить понад14 %. До найбільш лісистих належать карпатсь-кі області. У лісогосподарському підкомплексі виділяють лісове господарство та лісозаготівельну про-мисловість. Лісове господарство сьогодні набуває особливої актуальності, воно забезпечує розши-рене лісовідтворення, лісовпорядкування та захист і охорону лісів. Однак Україна задовольняє свої потреби у лісосировині на третину і змушена закуповувати щорічно деревину та її продукти в сусідніх країнах. Лісозаготівельна промисловість заготовляє деревину та здійснює її первинну переробку. Основними лісозаготівельними районами є Українські Карпати та Полісся. Деревообробний підкомплекс представлений лісопильною, фанерною, меблевою галузями, а також виробництвом деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит та будівельних деталей з дерева. Ці галузі розвинені на всій території України, але основна їх частина зосереджена в межах карпатських та поліських областей. Найбільшими центрами лісопильної промисловості в західній Україні є Чернівці, Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів(Прикарпаття); Рахів, Свалява(Закарпат-тя), Сколе; Стрий(Львівщина); Ковель. Підприємства фанерної промисловості зосереджені у Львові.

Целюлозно-паперова промисловість західного регіону представлена Жидачівським картонно-паперовим комбінатом(Львівська обл.), Рахівською картонною фабрикою(Закарпатська обл.). Лісохімічний підкомплекс охоплює низку галузей, що зайняті хімічною переробкою деревини і тяжіють переважно до лісосировинних районів. Найбільш потужна група лісохімічних підприємств склалася в Закарпатській області (Свалявський, Перечинський, Великобичківський лісохімічні комбінати).

Традиційною галуззю текстильної промисловості є вовняна, яка здійснює первинну обробку вовни, виготовляє пряжу та вироби з неї. Доволі великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Підприємства розміщені в деяких міських поселеннях Прикарпаття(Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття.

Важливого значення для України набула лляна промисловість. Переробляють цей ресурс на Рівенському льонокомбінаті. Популярне виробництво легкої промисловості- трикотажне. Один з головних центрів панчішно-шкарпеткових виробів розміщений у Львівській області.

Вагомою в структурі легкої промисловості є швейна промисловість. Розміщена ця галузь у районах споживання, здебільшого у великих містах. Серед найбільших підприємств галузі є фабрики у Львові та інших містах.

Слід відзначити шкіряно-взуттєву і хутрову галузі. Підприємства шкіряної промисловості розміщені у Львові.

Легка промисловість належить до наймобільніших галузей господарства. Тому цілком логічно можна вважати, що розвиток галузі у перспективі має базуватися на впровадженні державної політики, спрямованої на інвестовані виробництва, розвиток діючих та створення середніх і малих підприємств усіх форм власності.

Серед економічного потенціалу західного регіону України велике значення має паливно-енергетичний комплекс. Він працює на кам'яному вугіллі Львівсько-Волинського басейну, бурому вугіллі Закарпатської області, нафті та газі численних родовищ Прикарпаття.

Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства- процесу широкого застосування хімічних технологій, синтетичних матеріалів у різних його галузях. Для розвитку підприємств хімічної промисловості вирішальне значення має сировинний фактор(гірничо-хімічна та органічна сировина). Хімія споживає велику кількість води.

Гірничо-хімічна промисловість спирається значною мірою на власні мінеральні ресурси калійних солей, самородної сірки, кухонної солі та ін. Залягання гірничо-хімічної сировини в межах західної України виявлені у Прикарпатті, який є одним з найбільших районів гірничої хімії

України. На базі розвіданих родовищ самородної сірки тут працює сірчаний комбінат у Новояворівську(Львівська область). Промислові запаси калійних солей зосереджені у Калуському і Стебницькому родовищах. Сировина переробляється на комбінатах, які виробляють хлорні калійні

добрива та ряд інших хімічних продуктів. Крім виробництва калійних добрив, на виробничому об'єднанні“Оріана” у Калуші налагоджено випуск магнію.

5. Інвестиції в економічний регіон

Львівська область

Львівська область має унікальний природно-рекреаційний потенціал, високий рівень наукових розробок, розвинену мережу наукових та науково-дослідних установ, висококваліфікованих фахівці, а основне це- сприятливе геополітичне розташування в центрі Європи, а також розвинену мережу міжнародних транспортних коридорів. Все це формує унікальні можливості для впровадження нових інвестиційних проектів. Львівська область має достатньо ресурсів та робочої сили, для того, щоб бути привабливою для іноземного інвестора, який вкладав би кошти у підприємства та рекреаційно-туристичні комплекси. Однак для підвищення інвестиційної привабливості, в управління економічним розвитком Львівського регіону виникає потреба у внесенні певних змін та реформування. Тому важливим є популяризація області в Європі та світі з метою активізації вкладення коштів у розвиток регіону, його підприємств, і, водночас, удосконалення законодавчої бази щодо впровадження інвестиційної політики.

Основними чинниками, на які інвестор повинен звертати увагу у виборі Львівської області для інвестування, є: значний ресурсний потенціал; дешева та готова до праці робоча сила; значна площа вільної території для розташування підприємств; сприятливе для інвестицій розташування області тощо.

У 2014 році в економіку Львівської області залучено 33, 2 млн. доларів США прямих іноземних інвестицій. За аналогічний період 2013 року -74,4 млн. дол. США. Вкладення в економіку області у січні-вересні 2014 року здійснили інвестори з 33 країн світу. Найбільше інвестицій надійшло від партнерів з Кіпру -14,2 млн. доларів США, Нідерландів - 4,8 млн. дол. США, Німеччини - 3,5 млн. дол. США, Канади - 2,2 млн. дол. США, Польщі - 2,0 млн. дол. США. Обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених у Львівщину з початку інвестування, станом на 1 жовтня 2014р. становив 1471,0 млн. дол. США. У розрахунку на одного мешканця області припало 583,5 дол. США прямих іноземних інвестицій. За обсягами залучених інвестицій Львівщина посідає сьоме місце серед регіонів країни. У порівнянні до 2013 року (6-те місце) Львівська область поступилася Одеській області.

Динаміка прямих іноземних інвестицій у Львівську область

Прямі іноземні інвестиції на 1 січня, млн.дол.США

Прямі іноземні інвестиції на 1 січня на одну особу, дол.США

Надходження прямих іноземних інвестицій, млн.дол.США

1995

26.9

9.8

18.1

1996

43.6

16.0

12.6

1997

54.6

26.6

22.0

1998

72.9

30.3

13.9

1999

82.7

41.6

41.8

2000

113.1

43.0

43.5

2001

150.0

55.8

20.4

2002

159.7

61.0

55.2

2003

220.1

84.8

74.7

2004

304.9

117.9

57.0

2005

358.2

139.1

47.9

2006

426.9

166.5

91.4

2007

515.0

201.6

344.8

2008

838.5

329.4

319.1

2009

958.0

377.5

234.9

2010

1198.6

473.2

120.5

2011

1254.6

496.1

146.5

2012

1387.8

549.7

314.3

2013

1637.8

649.3

88.3

2014

1701.4

674.9

46.6

2015

1374.9

545.7

..

Хмельницька область

Обсяг унесених з початку інвестування в економіку Хмельницької області прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 31 грудня 2014 р. становив 189,2 млн.дол. США, що на 15,7% менше, ніж на початок 2014 р.

У 2014р. в економіку області іноземними інвесторами вкладено 2,6 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення капіталу за цей період становило 37,9 млн.дол., у т.ч. за рахунок курсової різниці - 34,3 млн.дол.

Інвестиції надійшли із 43 країн світу. З країн ЄС з початку інвестування унесено 175,2 млн.дол. (92,6% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу - 14 млн.дол. (7,4%).

До основних країн-інвесторів, на які припадає майже 89% загального обсягу прямих інвестицій, належать: Нідерланди - 113,7 млн.дол., Кіпр - 22,8 млн.дол., Польща - 13,5 млн.дол., Німеччина - 8,5 млн.дол., Велика Британія - 5,8 млн.дол., Ізраїль - 3,8 млн.дол.

Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) з країн світу в економіці Хмельницької області

Обсяги прямих інвестицій
на 31.12.2013р. (млн.дол. США)

У % до підсумку

Усього

225,5

100,0

у тому числі

Нідерланди

128,2

56,9

Кіпр

33,5

14,9

Польща

14,6

6,5

Німеччина

9,0

4,0

Вірґінські острови (Брит.)

6,6

2,9

Велика Британія

5,8

2,6

Російська Федерація

5,1

2,2

Ізраїль

4,2

1,9

Інші країни

18,5

8,1

Рівненська область

Станом на 01 жовтня 2014 року загальний обсяг прямих іноземнихінвестицій, залучених в економіку області, становив 271,6 млн. дол. США.

До п'ятірки основних країн-інвесторів входять: Німеччина-68,6млн.дол.США, Велика Британія -60,2 млн.дол.США, Італія -32,5млн.дол.США, Кіпр -32,3 млн.дол.США та Нідерланди -31,7 млн. дол. США.Найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів є підприємства промисловості, в які залучено 167,3млн.дол.США іноземних інвестицій, з них 121,9 млн. дол. США -у переробну промисловість. Значні обсяги інвестицій внесено інвесторами у розвиток транспорту -39,3 млн.дол. США, будівництва -34,1млн.дол.США, сільського господарства 12,3млн.дол.США, оптову та роздрібну торгівлю -11,5млн.дол.США.

Івано-Франківська область

У 2014 році, за попередніми даними, в економіку міста Івано-Франківська іноземними інвесторами вкладено 246,2 млн.дол.США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу). Це найвищий показник з початку інвестування.

Якщо в економіку України обсяг внесених з початку інвестування прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) станом на 31 грудня 2014 року зменшився у порівнянні з початком 2014 року на 19,5%, то варто відмітити, що цей показник в місті Івано-Франківську збільшився на 49,2% і станом на 31 грудня 2014р. становив 505,3 млн.дол.США.У розрахунку на одну особу населення м.Івано-Франківська прямі іноземні інвестиції склали 2071,8 долара, що на 999,8 дол. більше, ніж по Україні та на 1400,7 дол. більше, ніж по області (по області - 671,1 дол.США, по Україні - 1072 дол.США).

Інвесторами виступили 50 країн світу, основні з них - нерезиденти Кіпру (440,7 млн.дол.), Віргінських Островів (Брит.) (24,7 млн.дол.), Австрії (7,7 млн.грн.), Російської Федерації (5,5 млн.дол.). На ці країни припадає 94,7% обсягу прямих іноземних інвестицій.

На підприємствах промисловості зосереджено 367,6 млн.дол. прямих інвестицій (77,8% загального обсягу акціонерного капіталу). У підприємства оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів залучено 101,4 млн.дол. (20,1%), підприємства будівельної діяльності - 20,2 млн.дол. (4%), організації, що здійснюють операції з нерухомим майном - 9,8 млн.дол. (1,9%).

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) на 31грудня 2014р. склав 570,4 млн.дол.

Чернівецька область

За 2014р. в області за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 1550,2 млн.грн. капітальних інвестицій,що на 36,1% менше порівняно з 2013р.

Тернопільська область

Інформація щодо іноземного інвестиційного співробітництва області станом на 1 квітня 2015 року

Загальні показники

За даними Головного управління статистики в Тернопільській області станом на 1 січня 2015 року обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку області, становив 55,8 млн дол. США. Негативне значення показника «курсова різниця» склало -6,0 млн дол. США. Таким чином статистично-розрахункове зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій в економіці області за I квартал 2015 року склало 6,2 млн дол. США і станом на 1 квітня 2015 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій становив 49,6 млн дол. США, що на 11,2% менше, ніж на початок 2015 року.

Обсяги кредитних ресурсів від прямих інвесторів-нерезидентів на 1 квітня 2015 року становили 80,7 млн дол. США. Таким чином, сукупний капітал нерезидентів в економіці області, включаючи прямі іноземні інвестиції, становив 130,3 млн дол. США.

Станом на 1 квітня 2015 року прямі інвестиції надійшли з 38 країн світу. Обсяг прямих іноземних інвестицій на одну особу в області становив 46,4 дол. США. В області працювало 233 підприємств з іноземними інвестиціями.

Галузева структура

Найбільша частка прямих іноземних інвестицій станом на 1 квітня 2015 року була зосереджена в економіці підприємств області:


Подобные документы

  • Сутність, значення та мета економічного районування та державної регіональної політики. Характеристика та склад Подільського економічного району. Основні соціально-економічні показники розвитку Подільського економічного району та шляхи його розвитку.

    курсовая работа [63,3 K], добавлен 17.02.2011

  • Матеріально-технічний розвиток соціальної сфери Західного регіону України та погіршення демографічної ситуації. Загроза виникнення екологічних аварій і катастроф. Аналіз розвитку продуктивних сил регіону та ефективність соціально-економічної структури.

    реферат [17,0 K], добавлен 27.01.2009

  • Склад регіону: Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АРК. Географічне положення та рівень розвитку Причорноморського економічного району. Природні умови, мінеральні та водні ресурси, спеціалізація господарства, вигідне транспортне положення.

    презентация [12,2 M], добавлен 14.04.2013

  • Ознайомлення з розвитком, діяльністю та природою Карпатського економічного району. Природні умови та ресурси регіону, його рекреаційне значення та природоохоронні території. Особливості розвитку господарства, несприятливі фізико-географічні явища.

    реферат [221,2 K], добавлен 27.11.2014

  • Стан економічного району разом з Харківською та Полтавською областями. Агропромисловий комплекс Сумщини. Демографічні та соціально-економічні характеристики населення. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого комплексу району.

    контрольная работа [31,9 K], добавлен 12.05.2014

  • Сучасний стан та проблеми соціально-економічного розвитку Донецького економічного району. Шляхи підвищення ефективності функціонування суспільно-господарського комплексу. Зміст та призначення Програми-2020. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків Донбасу.

    статья [11,0 K], добавлен 22.11.2010

  • Візитна картка Канади. Склад території. Зв'язки через Великі озера та суходільні шляхи. Економічні зв'язки з США. Природні умови та ресурси. Скелясті гори. Ніагарський водоспад. Русло річки Святого Лаврентія. Корисні копалини та трудові ресурси.

    презентация [13,4 M], добавлен 22.04.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.