Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Кафедра фізичної географії та картографії

КУРСОВА РОБОТА

з фізичної географії материків і океанів

на тему: «Природні умови регіону Сахари та їх особливості»

Студентки 2 курсу групи ГГ-21

напряму підготовки 6.040104

спеціальності Географія

Нікітенко Є. О.

Керівник доц. Байназаров А.М.

Члени комісії ______________ Байназаров А.М.

________________ Попов В.С

________________ Шуліка Б.О.

м. Харків - 2015 рік



Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. історико-географічні особливості формування та розвитку регіону

РОЗДІЛ 2. природно-географічні ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНУ

2.1 Географічне положення

2.2 Рельєф, геологічна будова та корисні копалини

2.3 Водні ресурси

2.4 ґрунти

2.5 Клімат

2.6 Флора та фауна

РОЗДІЛ 3. антропогенний вплив та екологічні проблеми

висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Дана робота присвячена вивченню природних умов та особливостей пустелі Сахари. Вона є найбільшою пустелею в світі, площа Сахари становить 9 000 000 кмІ, і займає третину всього материка Африка.

Актуальність: дана тема є актуальною, адже вивчення природних умов пустелі Сахара дозволяє дослідити всі природні ресурси території. Виявлення причини опустелювання, північно-східної частини Африканського континенту, дозволить попередити сучасне розширення пустелі.

Метою є вивчення всіх природних умов території пустелі Сахара.

Відповідно до мети були поставлені наступні задачі:

1. Проаналізувати утворення пустелі.

2. Дослідити географічне положення Сахари.

3. Проаналізувати геологічну будову, корисні копалини та рельєф регіону.

4. Аналізувати водні ресурси Сахари.

5. Дослідити ґрунти Сахари.

6. Охарактеризувати клімат Сахари.

7. Аналізувати флору і фауну регіону Сахара.

8. Оцінити сучасний екологічний стан території пустелі Сахара.

Об'єкт дослідження: пустеля Сахара.

Предмет дослідження: природні умови пустелі Сахара.

Методи дослідження:

· метод аналізу: для встановлення закономірностей які відбуваються на досліджуваній території;

· метод синтезу: для співставлення інформації з декількох джерел для подальшого аналізу інформації;

· метод дедукції: вивчення інформації про більш локальні об'єкти для подальшого формування узагальненої інформації;

· картографічний метод: для наглядного представлення досліджуваної території;

· метод узагальнення: відбір з всієї зібраної інформації найважливіших фактів для подальшого їх використання, відкидання тієї інформації яка не є важливою в даному дослідженні.



РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО - ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНУ

Північна Африка - регіон, що охоплює територію, площа якої дорівнює 10 мільйонам км (рис. 1.1.), велика частина зайнята пустелею Сахара. Алжир, Лівія та Судан - найбільші країни цієї частини материка [12].

Рис. 1.1. Північна Африка

сахара географічний клімат флора

На території Африки умовно можна виділити кілька великих регіонів, кожен з яких об'єднує великі групи суміжних країн, що відрізняються географічним схожістю. Північна Африка об'єднує країни африканського Середземномор'я - Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко, Західна Сахара, Мавританія, а Судан [13]. Іноді до складу Північної Африки відносять: Каранські острови, Ефіопію, Еритреї та Мадейру.

Більшість країн Північної Африки - слаборозвинені, винятком є Лівія і Алжир, в яких є значні поклади природного газу і нафти. У Марокко видобувають фосфорити, які потрібні для виробництва добрив [12].

Єдина водна артерія регіону - р. Ніл. В умовах дефіциту прісної води особливе значення для регіону набувають підземні води, особливо в Алжирській Сахарі і Лівійської пустелі [13].

Кліматична карта Північної Африки показує, що території, за виключення пустелі, досить приємні для проживання. Середземноморська природна зона багата лавровими, оливковими, пальмовими і дубовими гаями [12].

Більша частина Північної Африки зайнята великою пустелею Сахара, яка простяглася уздовж північного узбережжя Середземного моря. Саме тут, в Сахарі, булу зафіксована найбільша на Землі температура у затінку - 59 ° С. Однак при виключно високій температурі в денний час, ночі тут холодні, і люди одягають щільній вовняній одяг, щоб не змерзнути. Найнеобхідніша для людини тварина в пустелі - верблюд, здатні долати великі відстані без води. Саме завдяки верблюдам в пустелі існують племена туарегів и берберів [3].

На початок XX ст. майже вся Північна Африка опинилася під владою європейців. Так, Франції належали (в якості колоній або протекторатів) Алжир, Мавританія, Туніс и більша частина Марокко. Великобританія володіла Суданом і (в якості протекторату - до 1922 року) Єгиптом. Іспанія володіла північною частинами Марокко та Західною Сахарою. Італія після Турецький-італійської Війни 1911-1912 років оволоділа Лівією, а в 1936 році захопила Ефіопію. Однак в 1950-х і 1960-х рр. більшість північноафриканських країн досягли незалежності.

Сьогодні в Північній Африці розташовані 15 Незалежних країн. З них 13 - республіки. Тільки Марокко є королівством.

Більшість країн Північної Африки належати до слаборозвинутих. Трохи вищим є рівень розвитку економіки в Алжирі та Лівії. Ці країни володіють значними запасами нафти та природного газу, які є важлива товаром на світовому ринку. В Марокко ведеться добуток фосфоритів, які використовують для виробництва добрив. Нігер - виробник урану, та все одно залишається однією з найбідніших країн Північної Африки.

У сільському господарстві зайнята більша частина населення Північної Африки. У середземноморських районах Марокко, Тунісу, Алжиру, Лівії та Єгипту вирощують ячмінь, цитрусові та оливки. У долині Нілу збирають великі врожаї бавовни та цукрової тростини. На південь від Сахари, в зоні сахеля, вирощують посухостійкі культури - це зернові культури: просо та сорго [3].

Територія Північної Африки багата на природні та культурні пам'ятки. Багато з визначних пам'яток охороняються фондом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До них відносяться: піраміди Гіза (Єгипет), руїни стародавнього міста планети - Мемфіс (Єгипет), середньовічні квартали міста Феса (Марокко), плато Тассилин-Анджер (В Алжирі), на якому зображена наскальний живопис кам'яного століття.

У державах Північної Африки проживає близько 150 мільйонів чоловік. В основному вони говорять на арабській мові, а панівна релігія - іслам. При цьому в деяких державах в якості офіційної мови використовують будь-якій європейський мову, що полегшує спілкування між представниками різних народів [12].

У другій половині ХІХ століття вчені почали проявляти всі більший і більший інтерес до малюнків на стінах скель Північної Африки. Перші такі знахідки здавались якимось непорозумінням. Проте чим більше знаходилось таких древніх галерей, тім очевидніше було те, що зображення зробили стародавні мисливці.

На цих малюнках були зображені тварини савани, проте зовсім не було пустельних тварин, таких як верблюди, що з'явилися на малюнках лише в ІІІ столітті н.е. Відповідно більше 2 тисяч років назад морфологічно Сахара виглядала зовсім по іншому. На багаточисленних малюнках, залишених у Сахарі її колишніми мешканцями, розгорнена грандіозна панорама географічної обстановки й історичних подій, що відносяться до останніх десяти тисяч років. Виявляється, що на місці теперішньої пустелі існувала родюча савана з багато численними річками, озерами, болотами, з багатим тваринним і рослинним світом (рис 1.2.) [1].

Рис. 1.2. Наскальні рисунки у печерах Сахари

В 1955 році було відкрито цілу галерею малюнків. Ці найдавніші зображення, а також знайдені в печерах предмети побуту, залишки їжі і кістки тварин повідали про звичаї і уклад різних народів, які колись тут мешкали. Жінки займалися домашнім господарством. Чоловіки пасли худобу, на биків, кіз, овець, бігали собаки (рис. 1.3.). Живопис наочно показує, як змінювався тваринний і рослинний світ, клімат. І, поступово наступала пустеля.



Рис. 1.3. Наскальні рисунки у печерах Сахари

Також доказом того, що Сахара не завжди була пустелею, є місто Тімбукту (рис 1.4.), мало вирогідно, що воно було збудовано у пустелі. Зараз цілком впевнено можна сказати, що першопричиною опустелювання Сахари була господарська діяльність людини.

Рис. 1.4. Місто Тімбукту у наш час.

Цей процес почався багато тисячоліть назад, ще в часи мисливців кам'яного віку. Мисливські племена завжди використовують вогонь для різних цілей: для загінного полювання, випалювання лісових масивів, у ритуальних цілях. Коли в сухий сезон підпалювали суху траву, починалися величезні пожежі. Судячи по знайденим слідам стоянок, територія Сахари, яку тоді займала савана, була досить таки заселена. [2]

РОЗДІЛ ІІ. ПРИРОДНІ - ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІЇ

2.1 Географічне положення

Пустеля Сахара знаходиться в Північній Африці, найбільша з тропічних пустель земної кулі (займає біля ј континенту). Сахара обмежена Атлантичним океаном на заході, Червоним морем на сході, Середземним морем і горами на півночі, Сахелем на півдні. На теренах Сахари виділяють: Західну Сахару, гори: Ахаггар, Тібетсі, Аїр, пустелю Терене, Великий Східний Ерг, Великий Західний Ерг, Танезруфт, Хамада - ель - Хамра, Ерг - Ігіді, Ерг - Шеш, Аравійську, Лівійську .Нубійську пустелі.

Сахара поділяє Африканський континент на Північну Африку й Африку на південь від Сахари. Південною межею Сахари слугує смуга напіваридних саван -- Сахель, (рис. 2.1.) південніше яких розташований Судан й басейн річки Конго.[3]



Рис. 2.1. Межа Сахари - смуга напіваридних саван -- Сахель (виділена оранжевим кольором).

Знаходиться в межах Марокко, Тунісу, більшої частини Алжиру, Мавританії, Лівії, АРЕ, північних областей Малі, Нігера, Чад і Судану. Найбільша протяжність із заходу на схід -- 5700 км Із півночі на південь -- близько 2000 км. Кордон пустелі визначаються по-різному: по ізогієтах (кількість опадів) 100 і 200 мм, по кордону плодоносіння фінікових пальм на півночі різними іншими ботанічними ознаками. На півдні, по індексах арідності тощо; у зв'язку з цим оцінки площі Сахари вагаються від 6 до 8 млн. км 2.[4]

2.2 Геолого - тектонічна будова. Рельєф

В геологічному відношенні Сахара є північно-західною частиною Африкано-аравійської платформи докембрійський фундамент якої виходить в масивах (Регибатськом, Ахаггар, Тібесті, Ель-Увейнат) і західному виступі Нубійсько-аравійського щита, створюючи зо ну Центральної Сахари. До півночі і півдня . від останньої тягнуться відповідно зони Північної Сахари і Південної Сахари опускань, заповнені фанерозойськимі відкладеннями.

Корисні копалини Сахари представлені: нафтою і газом (Нафтогазаносний басейн Сахари), родовищем залізних і мідних руд (Кедія -- Іджіль, Акжужт. Докембрійський фундамент укладає родовища золота, з молодими інтрузіями пов'язані руди рідких металів, вольфраму, урану.[4]

У рельєфі Сахари переважають рівнини нижче за 500 м, а на побережжі Атлантичного океану і Середземного моря -- нижче за 200 м. Ландшафт Сахари надзвичайно одноманітний, 70% її територій займають кам'янисті пустелі (рис. 2.2.). Зустрічаються рухливі піски в південних районах північної і північно-східної частинах пустелі [4]

Рис.2.2. Кам'янисті ландшафти Сахари

На захід від Нілу простягається плато Лівійської пустелі з найбільшими у світі нагромадженнями пісків. На півночі поверхня Сахари поступово знижується, там розташований ряд глибоких западин, деякі з них лежать нижче рівня моря. Западина Каттар (рис 2.3.) з абсолютною відміткою --133 м -- одна з найбільших глибоких сухих западин на Землі.



Рис. 2.3. западина Каттар

У центральній частині Сахари піднімаються високі нагір'я і плато, складені кристалічними і вулканічними породами: нагір'я Тібесті, Ахаггар та ін. Найвища вершина нагір'я Тібесті -- погаслий вулкан Емі-Кусі (3415 м) - найвища вершина всієї Сахари (рис 2.4.). Рельєф масивів сильно розчленований, схили їх стрімкі і скелясті,-- у підніжжях нагромадилися маси грубого уламкового матеріалу.

Рис. 2.4. Найвища вершина нагір'я Тібесті -- погаслий вулкан Емі-Кусі (3415 м)

В іншій частині Сахари переважають висоти 300--400 м. Поверхня покрита товщами вапняків, пісковиків і глинистих порід різного віку.

Багато ділянок Сахари мають моноклінальну структуру й утворюють добре виражені куестові уступи (рис 2.5.). Такий тип рельєфу характерний для плато Тассілін-Адджер, що на північний схід нагір'я Ахаггар, для розташованого північніше плато Тадемайт й ін. В утворенні куестового рельєфу Сахари велику роль відіграла тектоніка і процеси суффозії, що виявлялися в післяльодовикову, більш вологу епоху.

Рис. 2.5. Куестовий рельєф Сахари.

Поверхня пустельних плато Сахари пересічена мережею рукавів, що носять арабську назву «уедд». Тільки після рідких дощів вони наповняються водою, що висихає через кілька днів, а іноді і через кілька годин.

При великій інтенсивності процесів вивітрювання і відсутності виносу в Сахарі у величезних кількостях нагромадився уламковий матеріал. Для деякої частини пустелі, особливо для знижень між куестовими плато і для великих замкнутих улоговин, характерні величезні нагромадження дюнних пісків,(рис. 2.6.) так звані ерги. Поряд з ділянками нерухомих, «мертвих» пісків мають великі площі піщаних дюн, що постійно переміщаються в напрямку пануючих вітрів. Особливо великі нагромадження пісків у Лівійській пустелі. Відносна висота дюн досягає там 300 м.

Рис. 2.6. Дюнні піски Сахари.

Для Сахари характерні також великі рівні ділянки із шаром галечникового матеріалу, іноді поверхні покриті піском. Великі простори в Сахарі захаращені щебенем, що утворився від руйнування кристалічних порід. Такі кам'янисті пустелі звуться «хамада».Серед щебенистих нагромаджень хамад виступають ізольовані плато з крутими скелястими схилами -- тара.[5]

2.4 Водні ресурси

Сахара є одним з найбідніших регіонів по забезпеченню води. Кілька річок, зароджуючись за межами Сахари, поповнюють поверхневі і підземні води пустелі. Річка Ніл є єдиною річкою з постійним транзитивним водотоком. Основні притоки - Блакитний і Білий Ніл - зливаються на південному-сході Сахари і по східній околиці пустелі річка несе свої води до Середземного моря (рис 2.7.) . На Нілі у 1964-1968 роках створено велике водосховище Насер, при розливі утворилось озеро Тошка район який уряд Єгипту планує перетворити на оазис.



Рис.2.7. Річка Ніл.

На півдні Сахари кілька річок впадають в озеро Чад, звідки значна кількість води продовжує текти на північний схід і поповнює місцеві водоносні шари. По південно-західній околиці Сахари протікає річка Нігер, у внутрішній дельті якої розташовуються озера Фагібін, Гару, Ніангай та ін.

Велика частина річок і струмків в Сахарі сезонні або переривчасті, Підземні водоносні горизонти іноді досягають поверхні, утворюючи оазиси: Бахарія, Гардає, Тімімун, Куфрах і Сивах [6].

Після сильних дощів на короткий термін заповнюються водою сухі русла, і древня річкова мережа, що розходиться від Ахаггара і Тібесті (узди Ігаргар, Тафасасет, Таманрассет і ін.). У околичних районах Сахари і в центральних гірських масивах збереглися невеликі реліктові озера, частково заболочені і незрідка сильно мінералізовані. Пустеля володіє крупними басейнами підземних вод, і в тому числі артезіанськими, які містяться головним чином в континентальних нижньокрейдових піщаниках. Їх використання забезпечує життя в оазисах, розташованих зазвичай в знижених місцях, де є джерела або легко створити системи колодязів. Найбільш багата грунтовими водами Північна Сахара. Саме тут підземний стік рясніший, більше артезіанських колодязів із значними запасами води. У Південній Сахарі грунтові води менш рясні і лежать глибше. Артезіанських вод майже немає. В регіоні ведеться активне буріння на воду, відкриті нові басейни підземних вод, використовуваних для забезпечення районів видобутку нафти і газу, а в північних районах С. і для іригації [3].

2.5 Грунти

Ґрунти Сахари здебільшого характерні для тропічних пустель і напівпустель (щебнисті, галькові, піщані). Мають низький вміст органічних речовин, ґрунтові шари виділені слабо. У деяких областях є азотфіксуючі бактерії, проте в основному ґрунту біологічно неактивні. По краях пустелі ґрунти містять великі концентрації органіки, по западинах ґрунту часто засолені. Наявність незв'язаного карбонату вказує на низький ступінь вилуговування.

Переважно в північно-західній частині пустелі поширені щільні вапняно-гіпсові шари (кори) потужністю від декількох см до 1-2 м, які асоційовані з вапняними корінними підстилаючих породами. Розподіл дрібнодисперсних, в тому числі діатомових компонентів обмежено безстічними зниженнями і западинами [3].

Найрозповсюдженими грунтами є сіроземи - зональний тип грунтів пустельних степів (напівпустель) субтропічного поясу. Це світлі, пухкі, карбонатні з поверхні грунти з недиференційованим профілем. Сіроземи біологічно високо активні, видовий склад мікроорганізмів різноманітний, як і склад фауни: багато молюсків, комах, павуків, термітів, червів, хребетних і навіть птахів. Тому до певної глибини сірозем абсолютно переритий тваринами, завдяки великій біогенності напруга процесу мінералізації дуже висока, незважаючи на значну кількість рослинного опаду, гумусу в грунті утворюється небагато. Лугово-сіроземні грунти відрізняються оглеєнням, яке, щоправда, простежується дуже глибоко, та більшим вмістом гумусу. Також велику площу займають примітивні пустельні грунти [7].

У результаті зневажливого ставлення до рослинності і оранки легких піщаних ґрунтів рухливі піски наступають на оази. У 1974 році в Алжирі розпочато проект «зеленої стіни», в ході якого вздовж лінії на 1500 км були посаджені загороджувальному лінії евкаліптів та інших дерев [3].

2.6 Клімат

Сучасний арідний клімат триває близько 10 тис. років. Ймовірно, антропогенний чинник вніс свій внесок, збільшивши відбивну здатність поверхні і знизивши сумарне випаровування. Значне відхилення умов від нормальних спостерігали з XVI по XVII століття, коли в Європі тривав так званий Малий льодовиковий період. У цей час значно збільшилися опади вздовж тропічної кордону, в самій пустелі і, можливо, в її північних районах. У XIX столітті кліматичні умови повернулися до тих, які схожі на поточні [3.]

Клімат Сахари досить одноманітний. Основні особливості визначаються пануванням дуже сухого континентального тропічного повітря. Причини сухості - низхідні потоки повітря над Сахарою, як наслідок, температурні інверсії, що є причиною значної висоти рівня конденсації (до 5 км). Тому хмари над Сахарою бувають дуже рідко. Відсутність хмар в свою чергу обумовлює дуже значну інсоляцію, яка досягає майже 100%. Це найжаркіша пустеля планети, зі значними добовими та річними амплітудами температур. Влітку температури досягають +50...+58°, а на поверхні до +80°. Часто виникають піщані бурі - дуже небезпечне явище за умов високих температур (рис 2.8.).



Рис. 2.8. Піщана буря в Сахарі.

Дуже часто в цю пору року в результаті нерівномірного нагрівання товщ повітря виникають міражі. Взимку повітря більш прохолодне. В центрі та на північному заході середньомісячні температури повітря становлять +10...+12°, а на узбережжі до +15°, бо відчувається вплив океану. В цілому взимку пустеля вдень прогрівається до +25°, але вночі в результаті значного охолодження при безхмарному небі вона знижується до нуля, а на височинах навіть до -20.

Більша частина Сахари отримує менше 50 мм опадів на рік, а у внутрішніх районах дощі не випадають інколи по декілька років поспіль. Особливо засушливими є нагір'я Ахаггар та Лівійська пустеля. У внутрішніх районах опади випадають, як правило, у вигляді злив і значна частина води випаровується ще в атмосфері. На атлантичному узбережжі опадів дещо більше (до 150 мм) за рахунок вологого атлантичного повітря, яке формується над Канарською холодною течією. Контрастність температур океанічних та континентальних повітряних мас є причиною дещо активнішої циклонічної діяльності в приберегових районах та частих туманів і рос. На півночі та на найвищих вершинах нагір'їв іноді випадає сніг, який тримається лічені дні. В південній же частині Сахари (а іноді навіть в центрі) опади випадають в результаті проникнення екваторіальних мусонів північніше середньобагаторічної їх межі (влітку) [8].

2.7 Флора і фауна

Флора. Для клімату сахарського регіону характерні для бідні та одноманітні рослини . У такому середовищі особливо добре себе почувають ксерофіти ефемери, відзначається також переважання галофітів. Рослинність мізерна, складається з невеликих спільнот трав, чагарників і дерев, які ростуть в оазисах, висотних районах, і вздовж ваді. У западинах зустрічаються стійкі до солі рослини-галофіти. На менш забезпечених водою рівнинах і плато виростають види трав, невеликих кущів і дерев, стійких до посух та спеки (рис 2.9.). У багатьох областях (регі, хамади, частково скупчення пісків і т. д.) рослинний покрив взагалі відсутній. Сильний вплив на рослинність майже всіх областей справила діяльність людини (випас худоби, збір корисних рослин, заготівля палива тощо) [1].

Рис.2.9. Деякі види трав і кущів, що пристосувалися до спекотного клімату Сахари.

Флора Сахари особливо добре пристосована до нерегулярності опадів. Це відбивається у великій різноманітності фізіологічних адаптацій переваги місця проживання, створення залежних і родинних спільнот і стратегій відтворення. Багаторічні посухостійкі злаки і чагарники мають велику і глибоку (до 15-20 м) кореневу систему. Багато з трав'яних рослин - ефемери, які можуть виробляти насіння за три дні після достатнього зволоження і висівати їх протягом 10-15 днів після цього.

У гірських районах пустелі зустрічається реліктова неогенова флора, зачату споріднена середземноморської, багато ендеміків Серед реліктових деревних рослин, які ростуть в гірських районах - деякі види олив, кипариса і мастикове дерево. Також представлені види акації (рис. 2.10.), тамарисків і полину, дум-пальма, олеандр, фінік пальчастий, чебрець, ефедра. В оазисах вирощують фініки, інжир, оливкові і фруктові дерева, деякі цитрусові, різні овочі. Трав'яні рослини, які ростуть у багатьох частинах пустелі, представлені пологами тріостніца, полевічка і просо. На узбережжі Атлантичного океану росте прібрежніца та інші солестойкіе трави. Різні комбінації ефемерів утворюють сезонні пасовища, звані ашебамі. У водоймах зустрічаються водорості [2].

Рис. 2.10. Поодинока акація.

Фауна. Серед найбільш поширених представників Сахари є гризуни близько 40 видів. Єдина інша група дрібних травоїдних в Сахарі - це зайці, що утворюють розсіяні популяції в місцях, де в достатній кількості виростають трави. Комахоїдні представлені їжаками, землерийками і довговухим стрибунка. Їжаки рідко попадаються на очі, але вони досить широко поширені на ділянках, багатими комахами; землерийки більш рідкісні і зустрічаються в кам'янистих або зволожених місцях проживання. М'ясоїдні включають три види лисиць, два види куницевих, генетта, мангуста, два види кішок (рис. 2.11.). Популяції всіх цих хижаків нечисленні й розпорошені, головним чин.ом, через труднощі добування їжі. [9].

Рис. 2.11. Мініатюрна лисиця Фенек - звичайний мешканець Сахари

Варани - це найвідоміші ящірки. У піщаних районах на північному заході Сахари мешкає великий пустельний варан (рис. 2.12.). Найчастіше він зустрічається в уздах і дюнах, вважаючи за краще тверді ділянки, де він може знайти притулок і видобуток. Харчується пустельний варан ящірками, іноді ласує зміями і птахами.



Рис. 2.12. Великий пустельний варан.

Сахарська агама мешкає на скелястих гірських кручах. Великим мешканцем Сахари є верблюд(рис. 2.13.). Він відноситься до загону мозоленогіх Відомі два види верблюдів: швидконогий двогорбий бактріан що мешкає головним чином в азіатських степах, і одногорбий дромадер, звичайний для Сахари.

Рис. 2. 13. Верблюди Сахари.

Антилопа, або Сернобик, - маленька світло-сіра газель з прямими гострими рогами, які можуть досягати до метра в довжину (рис. 2. 14.).



Рис. 2.14. Антилопи.

Сурікати(рис. 2. 15.). Ці гризуни живуть колоніями і цілий день товчуться поруч, гріючись на сонечку, ставши на задні лапи, а передні служив на животі. Ці забавні «сімейки» весь час озираються по сторонах, ніби когось чекають. У норки завжди знаходиться «часовий». При вигляді небезпеки звірок тут же попереджає інших родичів, і все сімейство ховається під землею.

Рис. 2. 15. Сурікати

Ящірки. У пустелі різновидів ящірок дуже багато, також як і змії вони мешкають в кам'янистих і піщаних місцях і ведуть нічний спосіб життя, а вдень відсипаються, зарившись у пісок або сховавшись в каменях [10].



Рис. 2.16. Ящірка.



РОЗДІЛ 3. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Антропогенна діяльність істотно впливає на кліматичні чинники, змінюючи їх режими. Знищення лісів та іншої рослинності, створення крупних штучних водосховищ на колишніх територіях суші збільшує віддзеркалення енергії, а забруднення пилом, наприклад, снігу і льоду -навпаки, збільшує поглинання, що призводить до їх інтенсивного танення. Таким чином, мезоклімат може різко змінитися під впливом людини: зрозуміло, що клімат Північної Африки у віддаленому минулому, коли вона була величезним оазисом, суттєво відрізнявся відсьогоднішнього клімату пустелі Сахара [14].

Існує неправильне уявлення про те, що опустелювання цей наступ пустель на більш продуктивні території. Насправді Міжнародна Конвенція по боротьбі з опустелюванням, укладена в 1994 р., дає наступне визначення процесу опустелювання: "Опустелювання означає деградацію земель в посушливих районах, яка відбувається внаслідок різних чинників, включаючи коливання клімату і діяльність людини ". І далі: "Деградація земель означає скорочення або повну втрату біологічної або економічної продуктивності незрошуваних і зрошуваних земель, або ж пасовищ і лісів, внаслідок використання земель, або інших дій, що ведуть до таких процесів як вітрова та водна ерозія грунтів, погіршення фізичних, хімічних і біологічних властивостей грунтів, і до довгострокової втрати природної рослинності ".

Близько 3/4 аридних територій Африки та Північної Америки схильні деградації, тобто опустелювання. Одна шоста частина населення світу живе в зоні загрози опустелювання. Світові економічні втрати від опустелювання, станом на 1990 р., оцінюються в 42 мільярди доларів щорічно. [15].

Існують такі причини опустелювання:

- Водний дефіцит. Відсутність потрібної кількості грунтових вод для забезпечення нормального водного балансу для різних видів рослинності і сільськогосподарських культур.

- Тривала посуха. Спровокована змінами в кліматі. Процес опустелювання в такому випадку прискорюється.

- Кліматична аридизація. Надмірне пониження вологості повітря через збільшення температури і низького рівня опадів.

- Збільшення поголів'я худоби. Це призводить до надмірної прорідженості рослинності пасовищ. Через це кількість вологи в грунті значно зменшується. Особливо до висушення грунту призводить вибір пасовища біля джерел води, наприклад, свердловин.

- Вирубка лісів. При різкій вирубці лісу може початися ерозія грунту, особливо на схилах гір і окологорних рівнин, утворюються яри. Через зменшення лісових насаджень змінюється баланс вологи, тому не відбувається поступового танення снігу і збереження вологи в грунті.

- Соленакопичення. Збільшення рівня солей в грунті може відбуватися по ряду причин. Перша, це перенесення солей з нижніх шарів грунту грунтовими водами в верхні шари. Між грунтовими водами, насиченими солями та мінералами, знаходяться проникні грунти - пісок, гравельние відкладення та ін. Цей процес може мати і зворотний напрямок - з верхніх шарів сольові відкладення будуть проникати з грунтовими водами в більш глибокі шари грунту. Це характерно для низин і низьких рівнин.

- Вітряний клімат. Через вітер, який переносить породи, відкриваються більш глибокі шари грунту. Також соленакопление може бути викликано техногенною діяльністю. Відходи шахт, фабрик і металургійних заводів зазвичай накопичуються в ярах і низинах. Звідти з грунтовими водами хімічні речовини потрапляють в грунт.

- Низький рівень грунтових вод. Основною причиною цього є природне осушення водойм. Пов'язаний цей процес зі зниженою кількістю опадів, які не можуть заповнити і нормалізувати потрібний водний баланс. Також рівень грунтових вод може знижуватися через штучно створених дренажів.

- Помилки у веденні сільського господарства. Надмірне осушення дрібних водойм для зрошення угідь і для підтримки рибних господарств призводить до опустелювання. Порушується водний баланс регіону, і це приводить або до осушенню грунту, або до підвищення рівня солей. Також сприяє иссушению грунту вирощування надмірно вологолюбних культур. На їх зрошення потрібно буде витратити куди більшу кількість води. Збільшується кількість населення планети вимагає великих врожаїв. Через це багато фермерів ігнорують обов'язкові терміни поклади земель, при яких шар чорнозему відновлюється, і грунт стає знову родючою. Постійна експлуатація родючих грунтів призводить до виснаження грунту і ерозії.

Способи запобігання і впливу на фактори опустелювання різні. Оскільки однією з основних причин висушення грунту є соленакопление в грунті і рух грунтів, то дуже допомагає меліорація пасовищ.

У зоні з сухим кліматом, при низькому рівні опадів, висаджують трави та чагарники. Попередньо грунт обробляється добривами. У випадку більш пустельного клімату застосовується ще й оазисне зрошення.

Іноді місцевий уряд може винести заборону на використання певних зон земель на період їх повного природного відновлення. Боротьба з опустелюванням також ведеться після гірничодобувних робіт. Після закінчення даних робіт проводиться т.зв. рекультурізація. Це відновлення рослинного покриву штучним шляхом [11].



ВИСНОВКИ

Протягом виконання даної роботи були зроблені такі висновки:

1. Пустеля Сахара утворилася більш ніж 2 тис. років тому, внаслідок антропогенної діяльності людини. А саме активне використання вогню для різних цілей: для загінного полювання, випалювання лісових масивів, у ритуальних цілях. Коли в сухий сезон підпалювали суху траву, починалися величезні пожежі. Також надмірний випас великої рогатої худоби, лише підсилив процес перетворення савани на найбільшу в світі пустелю.

2. Розташована пустеля, на півночі материка Африка. На півночі обмежена Середземним морем і горами, на сході Червоним морем, Атлантичним океаном на заході, Сахелем на півдні.

3. В геологічному відношенні Сахара є північно-західною частиною Африкано-аравійської платформи докембрійський фундамент якої виходить в масивах і західному виступі Нубійсько-аравійського щита, створюючи зону Центральної Сахари. Корисні копалини Сахари представлені: нафтою і газом (Нафтогазаносний басейн Сахари), родовищем залізних і мідних руд (Кедія -- Іджіль, Акжужт. Рельєф території досить різноманітний, більша частина рівнинна проте є досить високі гірські виступи, найбільш високі в Центральній Сахарі -- нагір'я Тібесті і Ахаггар. Окрім рівнин, і гір на території Сахари знаходяться великі западини, в яких зустрічаються оазиси.

4. Сахара є одним з найбідніших регіонів по забезпеченню води. Річка Ніл є єдиною річкою з постійним транзитивним водотоком. Найбільш багата грунтовими водами Північна Сахара. У Південній Сахарі грунтові води менш рясні і лежать глибше. Артезіанських вод майже немає.

5. Ґрунти Сахари здебільшого характерні для тропічних пустель і напівпустель (щебнисті, галькові, піщані). Мають низький вміст органічних речовин, ґрунтові шари виділені слабо. У деяких областях є азотфіксуючі бактерії, проте в основному ґрунту біологічно неактивні. По краях пустелі ґрунти містять великі концентрації органіки, по западинах ґрунту часто засолені. Наявність незв'язаного карбонату вказує на низький ступінь вилуговування.

6. Клімат Сахари досить одноманітний. Основні особливості визначаються пануванням дуже сухого континентального тропічного повітря. Причини сухості - низхідні потоки повітря над Сахарою, як наслідок, температурні інверсії, що є причиною значної висоти рівня конденсації

7. Серед представників флори, в середовищі постійної спеки особливо добре себе почувають ксерофіти ефемери, відзначається також переважання галофітів. Рослинність мізерна, складається з невеликих спільнот трав, чагарників і дерев, які ростуть в оазисах, висотних районах, і вздовж ваді. Фауна представлена великою кількістю гризунів, їжаками, різноманітними рептиліями, верблюдами, сурікатами та антилопами.

8. Опустелювання - це деградація земель в аридних, полуаридних (семіаридних) і посушливих (субгумідних) областях земної кулі, викликане як діяльністю людини, так і природними факторами і процесами. У випадку пустелі Сахара вплинули обидва чинники. Антропогенна діяльність дала початок до опустелювання, а кліматичні умови сприяли його швидкому розвитку. Зараз ведеться боротьба з опустелювання у більшості випадків шляхом насадження «зеленої стіни» на межі між пустелею та саваною.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Физическая география материков и океанов: Учебник / Под общ. ред. А.М. Рябчикова. - М.: Высш. шк., 1988.

2. Журнал пробудження [Електронний ресурс] . - Режим доступу : http://waking-up.org/mystectvo/zhivopis-pusteli-sahari-chastina-druga/?lang=uk

3. Вікипедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/

4. Всеслова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vseslova.com.ua/

5. Географіка. Географічний портал [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://geografica.net.ua/publ/galuzi_geografiji/fizichna_geografija_materikiv_ta_okeaniv/fiziko_geografichni_rajoni_afriki_pustelja_sakhara/42-1-0-657

6. Бабаев А. Г. и др. Природа мира. Пустыни. - М.: Мысль, 1986. - 318 с.

7. Грунтознавство : підручник. / Назаренко І. І., Польчина С. М., Нікорич В. А.--Чернівці : Книги - ХХІ, 2008. - 400 с.

8. Пустеля Сахара в Африці [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ukr-tur.narod.ru/fisgeo/fismateryk/fisafr/relafr/pusteli/sahara.htm

9. Реферат [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ua-referat.com

10. Африка: Животные пустыни Сахара [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://umm4.com/geography/afrika-zhivotnye-pustyni-saxara.htm

11. Калесник С. В. Общие географические закономерности Земли. - М.: Мысль, 1970. - 283 с.

12. Країни світу Географія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru-world.net/north-africa/

13. Географія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://geographyofrussia.com/severnaya-afrika/

14. Технічна енциклопедія TechTrend [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://techtrend.com.ua/index.php?newsid=705

15. Підручники [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pidruchnyky.cf/problemyi-opustyinivaniya-24846.html

Размещено на Allbest.ru