Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна фізико-географічна характеристика Галицького району

Содержание

• Вступ
• 1. Географічне положення Галицького району
• 2. Геологічна будова і рельєф Галицького району
• 3. Клімат і метеорологічні умови
• 4. Водні ресурси
• 5. Рослинний і тваринний світ
• 6. Грунти
• 7. Ландшафтні особливості ПТК Галицького району
• Висновки
• Список літератури

Вступ

Галицький район утворено у 1939 році. Районний центр - мальовниче місто Галич, у стародавніх літописах вперше згадується у 898 році. В 1367 році він дістав від польського уряду магдебурзьке право.

Археологічні дослідження поблизу міста, в селах Крилосі, Комарові, Підгородді, Вікторові свідчать, що на цій території людина оселилась ще в добу міді-бронзи.

Стародавній Галич розкинувся на Криловській горі, біля її підніжжя у межиріччі Лукви та Мозолевого потоку аж до Дністра. Вдале географічне розташування міста у поєднанні з штучним укріпленням полегшувало його захист. Ще й досі збереглися залишки п'яти рядів могутніх фортечних валів, що досягають висоти близько 25 м. Тепер тут і міститься філіал обласного краєзнавчого музею «Давній і сучасний Галич».

Найбільшого піднесення досяг Галич за Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.), оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». Найвизначнішою архітектурною пам'яткою Галича був Успенський собор, збудований за князювання Ярослава Осмомисла у 1157 році, фундаменти якого досліджені археологами.

Район багатий на природні копалини - марганцеву руду, гіпсово-ангідридні пласти, вапняки, мергелі, суглинки, глину, пісок, гравій. Завдяки цьому тут розвивається місцева промисловість. Провідна галузь промисловості - харчова. На території району розташована Бурштинська ТЕС. У фізико-географічному плані Галицький район відноситься до лісостепової зони та Гірської Країни Карпат.

1. Географічне положення Галицького району

Галицький район розташований у північно-східній частині Івано-Франківської області. Він займає площу 0,7 тис. км.кв.

Із заходу на південний схід територією Галицького району протікає ріка Дністер (довжина 1362 км,глибина 0,5-5 м). Найрозвиненішою є сітка його правих приток - Сівка ( довжина 79 км), Лімниця ( довжина 122 км, глибина 0.3-2 м), Луква ( довжина 72 км, глибина 0.3-0.4 м) зі своєю правою притокою Луквицею ( довжина 40 км, глибина 0.3-0.4 м)

З лівої сторони у Дністер впадають Гнила Липа , Бибелка, Ворониця, Свір. Лівою притокою Гнилої Липи є річка Нараївка, у яку впадає р.Уїздівка. В орогідрографічному плані дана місцевість специфічна тим, що має багато рідкісних штучних природних об'єктів: Бурштинське водосховище ( довжина 6.5 км, ширина 3.5 км, пересічна глибина - 4 м, максимальна - 10 м ); озера - Сімлин поблизу с.Яблунова та Озерни в одноіменному селі, ставки уздовж річок Бибелки ( район с.Кукільників), Нараївки ( біля смт.Більшівців), Гнилої Липи ( поблизу с. Слобідки Більшівцівської).[15]

Північна частина району, яка займає басейни рік Гнилої Липи та Свіжа, лежить у межах Рогатинського Опілля. Данна місцевість являє собою значно піднесену та сильно розчленовану височину. В рельєфі різко виражені широкі меридіанальні долини та підвищені пасмові межиріччя. У районі Дністра земна поверхня найбільш знижена - близько 200 м над рівнем моря. Сама долина річки утворює Галицьку улоговину. Береги тут дуже круті, майже прямовисні. Широкі заплави багаті різнотрав'ям, споконвіку використовувались як сіножаті. Між долинами річок Лімниці і Бистриці Солотвінської знаходиться Прилуквинська височина, північна частина якої піднімається на висоту 300-400 км над рівнем моря, а південна сягає 500 м і більше.

2. Геологічна будова і рельєф Галицького району

У геологічній будові рельєфу території Галицького району беруть участь різновікові відклади, представлені породами різного літологічного складу. Найдавнішими відкладами, що виходять на денну поверхню (уздовж долин рік та на схилах межирічь), є породи крейдової системи (K2), представлені дубівецькою, луквинською світами. Дубівецька світа репрезентована вапняками, мергелями, які відслонюються в північно-східній частині району (Дубівецький кар'єр). Виходи луквинської світи (аргеліти, алевроліти, мергелі) можна простежити вздовж рік Лімниця та Луква. Потужність порід K2 системи близько 235 м.

На крейді зі стратиграфічним неузгодженням залягають відклади неогенової системи. Неоген представлений двома відділами - міоценовим (N1) і пліоценовим (N2). У міоценовому відділі виділяють баденський ярус, репрезентований опільською, тираською і косівською світами. Відклади міоцену мають горизонтальне або майже горизонтальне, з незначним загальним нахилом на південь і південний захід залягання.

Відклади опільської світи (N1op) можна побачити головним чином у північно-східній частині району, де будують вододіли з абсолютною висотою 350 м і більше. У нижній частині товщі залягають пісковики, у верхній - літотамнієві вапняки. Їх виходи на денну поверхню можна простежити уздовж правого берега р. Дністер та в околицях Бурштина.

Відклади тираської світи (N1ts) залягають трансгресивно здебільшого на верхньокрейдових рідше на відкладах нижньобаденського під'ярусу. Вони здебільшого простягаються смугами і виходять на поверхню в долинах рік, на вододільних підвищеннях. Ця світа складена гіпсами (зустрічаються такі різновиди як алебастр, селеніт) і ангідритами. Максимальна потужність сульфатної товщі близько 40 м (урочище «Вербівці» поблизу с. Блюдники).

Косівська світа (N1ks) літологічно репрезентована глинами. Глини сірі, зеленувато-сірі, голубуваті, вапнисті з прошарками мергелів, пісковиків, рідше туфів і туфітів. Виходи глин спостерігаються на лівобережжі Дністра та в південно-західній частині Галицького району.

Четвертинні відклади (Q) плащеподібно залягають на більш давніх породах. Розвинуті такі їх генетичні типи: алювіальний, елювіальний, еолово-делювіальний, пролювіальний. Алювій бере участь у будові річкових терас, русел рік і представлений гравієм, галечниками, суглинками тощо. Еолово-делювіальні відклади, в основному, будують вододіли й виступають головними найпоширенішими ґрунтотвірними породами в опільській частині району. Потужність їх коливається від 2-3 м до 50 м. Елювій простежується на межиріччях, де на поверхню виходять корінні породи, що піддались звітрюванню. Делювій складає схили межирічь і представлений уламками порід. Пролювіальні відклади зустрічаються у конусах виносу балок, ярів.

Територія характеризується підвищеною сейсмічністю, що зумовлено близькістю тектонічно активної Карпатської структурної зони. У кінці ХІХ - першій половині ХХ століття у Придністер'ї зафіксовано кілька землетрусів силою від 3 до 6 балів, що є доказом підвищеної тектонічної активності земної кори у даному реґіоні.

У межах Галицького району розробляються корисні копалин, із яких головними виступають родовища будівельних матеріалів та сировини для їх виробництва. Перш за все це поклади для цементної сировини: Дубівецьке, Межигірсько-Дубівецьке і Межигірсько-Маріямпільське родовища, а також цегельно-черепичних глин та гіпсу.[5, 10]

3. Клімат і метеорологічні умови

У Галицькому районі зима м'яка з частими відлигами, літо тепле. Пересічна температура січня -4, -4,5 оС, липня +18,+19,9 оС. Період з температурою понад +10 оС складає 155-170 днів. Безморозний період 150-155 днів, сума активних температур 2500-2600 оС. Перші приморозки на ґрунті можливі в жовтні, останні - у травні. Період з середньою добовою температурою повітря вище 0 оС триває від 10 березня до 25 листопада - 01 грудня, а теплий період року із середньою добовою температурою повітря вище 10оС - від 25 квітня до 5 жовтня.

Сніговий покрив внаслідок відлиг нестійкий і малопотужний, утворюється наприкінці листопада, сходить наприкінці березня (тривалість до 115 днів). Його висота від 15 до 40 см. Глибина промерзання ґрунту - 34 см, максимальна - 83 см.[6, 14]

Річні суми опадів коливаються від 600 до 800 мм. Максимальна кількість опадів (близько 70%) припадає на теплий період року. Найбільш дощові місяці - літні. Опади випадають у вигляді злив, які іноді призводять до катастрофічних паводків на Дністрі та його допливах.

Коефіцієнт зволоження, який визначається відношенням місячної кількості опадів до величини можливого випаровування, складає близько 1,1%, що є достатнім.

Серед несприятливих кліматичних явищ - зливи, град, заметілі, заморозки.

4. Водні ресурси

У гідрогеологічному відношенні територія лівобережжя належить до моноклінального схилу Подільського артезіанського басейну платформенного типу, стік з якого спрямований у західному та південно-західному напрямку до Передкарпатського прогину, на правобережжі - до Дністра, для яких характерне розповсюдження пластово-тріщинних колекторів з локальним розвитком, які залягають пошарово. Серед них виділяють такі водоносні горизонти і комплекси:

1.Водоносний комплекс алювіальних відкладів. Ці води приурочені до заплав і терас річок. Основними водомісткими породами є піщано-гравійно-галечникові. Води безнапірні, прісні з мінералізацією до 1г/дм3, гідрокарбонатно-кальцієві, інколи гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієві Використовується для потреб водопостачання.

2. Водоносний горизонт у верньобаденських відкладах має незначну потужність, безнапірний. За хімічним складом води гідрокарбонатно-сульфатні. Горизонт має локальне поширення на вододілах річок Лімниця-Луква-Бистриця і на правобережжі р. Дністер. Води прісні з мінералізацією 0,22-0,5 г/дм3, використовуються для індивідуального водопостачання.

3. Водоносний горизонт у відкладах середнього бадену. Поширений локально і приурочений до водомісткої сульфатної товщі. Води насичені іонами сульфатів з мінералізацією до 2,3 г/дм3, які практично не використовуються.

4. Водоносний горизонт у відкладах нижнього бадену. Горизонт характеризується значною водонасиченістю і часто використовується для водопостачання. Води прісні, мінералізація коливається в межах 0,3-0,7 г/дм3 і за хімічним складом - гідрокарбонатно-магнієво-кальцієві.

5. Водоносний горизонт у відкладах верхньої крейди. Має широке розповсюдження по всій території. Мінералізація вод коливається від 0,21г/дм3 до 2-3г/дм3. Переважають води сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієві з мінералізацією 0,3-0,7 г/дм3. Води горизонту, зазвичай, напірні і використовуються для централізованого водопостачання та як лікувально-оздоровчі ( столова вода “Галичанка”).

6. Водоносний комплекс у нижче залягаючих відкладах. Води практично не використовуються.[3, 25]

Поверхневі води на території району представлені переважно рікою - Дністер та її правими допливами -Лімницею, Луквою та Сівкою й лівими - Бебелкою та Гнилою Липою з допливою Нараївка. Загальна площа водної поверхні складає 4096 га, що є найбільшим показником у Івано-Франківській області. Середній річний стік річок становить до 200 мм, у період весняної повені - до 50 мм, а в період дощових паводків - 10-20 мм.

Ріки в межах району характеризуються паводковим режимом. Для них характерні систематичні і часті підняття рівня води в усі пори року: навесні - під час танення снігу; влітку і восени - у період випадання сильних дощів; взимку - внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу. Висота підняття рівня води біля м. Галич коливається в межах 0,5-6 м. Річний стік цих річок розподіляється таким чином: навесні (березень-травень) - 40%, влітку (червень-серпень) - 30%, восени та взимку - 25-30%.Узимку ріки, зазвичай, вкриті кригою, яка є нестійкою. Тривалість кригоставу, що в середньому розпочинається в першій декаді грудня, складає близько 50 днів. Товщина криги в середньому 20-30 см, її скресання починається наприкінці лютого - на початку березня. Кригохід триває 5-8 днів.

Дністер є однією із найбільших водних артерій Галицького району. Ріка протікає по широкій долині, її правий берег високий і крутий, лівий - пологий. Заплава ріки широка, зайнята луками. На заплаві є заболочені стариці. Ширина русла біля Галича - 60-80 м. Русло звивисте, місцями прямолінійне (на відтинках Ганівці-Шевченкове та Галич-Дубівці). Глибина ріки коливається в межах 2-4 м; швидкість течії в середньому 0,8-1,0 м/с. Дністер має важливе природоохоронне значення у збереженні видового і кількісного багатства водоплавних птахів під час міграції та зимівлі.

Лімниця протікає в північно-східному напрямку по вузькій (до 2км) долині. Вважається одною з найчистіших річок Європи. Береги Лімниці високі, круті, порізані ярами. Схили переважно вкриті лісом. Русло звивисте з великою кількістю стариць. Ширина русла - 20-60 м, глибина - до 2 м, швидкість течії - 0,7 м/с.

Луква і Сівка вирізняються більш спокійною течією, але паводки на них повторюються часто, особливо весною і влітку. Долина Лукви глибока й вузька з крутими берегами, які порізані ярами й покриті чагарниками та лісом. Долина Сівки, навпаки, широка з низькими берегами, пологими й широкими терасами.

Найбільшою лівою допливою Дністра в межах Галицького району є Гнила Липа, що тече в південному, а потім у південно-східному напрямках і впадає в Дністер нижче Галича. Гнила Липа має ліві допливи - Нараївка, Студений Потік. Долина ріки широка, але береги її круті і високі, порізані ярами і балками, порослі верболозами. Унаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2-0,3 м/с. Максимальні паводки пов'язані з весняним сніготаненням. Середній багаторічний модуль стоку - близько 5 л/с з 1км2. Узимку ріку вкриває крига на 50-55 днів (в різні роки від 2 тижнів до 3 місяців).[1, 35]

5. Рослинний і тваринний світ

З флористичної точки зору в Галицькому районі трапляються як подільські, так і карпатські види вищих судинних рослин.

Панівним типом рослинності в минулому на території району були дубові й букові ліси. На сьогодні в регіоні ліси займають близько 11 тис. га. Це, переважно, похідні дубово-грабові й дубові (представлені дубом звичайним та дубом північним) ліси, букові діброви. В дубових і дубово-грабових лісах перший ярус сформований дубом звичайним та дубом північним, другий - грабом звичайним. Ростуть клен гостролистий, явір, липа серцелиста, ясен звичайний, в'яз голий, бук лісовий, рідко трапляється ялиця біла, ялина європейська. Підлісок представлений в основному ліщиною звичайною, видами глоду, бруслиною європейською, бруслиною бородавчастою, калиною цілолистою, свидиною кров'яною, видами шипшини та ін. У трав'яному покриві в дубових лісах ростуть види осоки, яглиця звичайна, підмаренник запашний, зірочник гайовий, квасениця звичайна, орляк, веснівка дволиста, апозерис смердючий, герань лісова, герань темна, барвінок малий, купина кільчаста, тирлич ваточниковий та ін. Дубово-грабові ліси приурочені до добре дренованих вологих світло-сірих і сірих опідзолених суглинистих ґрунтів на підвищеннях рельєфу з хвилястою розчленованою поверхнею. Це дуже затінені густі насадження з погано вираженим підліском та трав'яним ярусом. У таких лісових масивах трапляються вапнякові та гіпсові відслонення, зустрічаються карстові западини з глибокими підземними печерами.[12, 57]

В дубових і дубово-грабових лісах яскраво виражена присутність ранньовесняних ефемероїдів - це підсніжник білосніжний, білоцвіт весняний, що занесені до Червоної книги України, пшінка весняна, зірочки жовті, анемона жовтецева, анемона дібровна, ряст порожнистий, ряст ущільнений, зубниця бульбиста, зубниця залозиста, медунка темна, медунка лікарська та ін. З рідкісних зникаючих видів, занесених до Червоної книги України, в дубових та дубово-грабових лісах ростуть лілія лісова, скополія карніолійська, любка дволиста, любка зеленоквіткова, коручка пурпурова, коручка морозниковидна, зозулині сльози яйцевидні, булатка великоквіткова.

Букові ліси представлені кількома невеликими масивами. В їх деревостані приймають участь дуб звичайний, граб звичайний, липа серцелиста, ясен звичайний та ін. У підліску ростуть ліщина звичайна, калина цілолиста, вовчі ягоди звичайні, бруслина бородавчаста, бруслина європейська. Травостій формують підмаренник запашний, види осоки, яглиця звичайна, копитняк європейський, медунка темна, медунка лікарська, зірочник гайовий, зеленчук жовтий, барвінок малий, купина кільчаста, квасениця звичайна та ін. З раритетних видів, занесених до Червоної книги України, в букових лісах зустрічаються підсніжник білосніжний, білоцвіт весняний, цибуля ведмежа, лілія лісова, любка дволиста, любка зеленоквіткова, коручка пурпурова, коручка морозниковидна, зозулині сльози яйцевидні, астранція велика, лунарія оживаюча.

Велику наукову і природоохоронну цінність мають осередки лучно-степової флори та наскельні степи, що формуються на південних схилах опільських горбистих пасм з відслоненнями на денну поверхню карбонатних порід та гіпсів.[14, 67]

З відступом моря, теплоємні гіпсові товщі древніх морських берегів опинилися на денній поверхні і стали реліктовими рідкісними осередками зростання давньої середземноморської флори. Нині на південних схилах гіпсових горбів збереглися осередки древньої теплолюбної флори, представлені унікальними наскельними степами та кальцифільними остепненими луками, що мають надзвичайно високу природоохорону регіональну цінність.

Під схилами опільських горбастих пасм у долинних типах місцевостей регіону ще збереглися залишки реліктових гіпсових і карбонатних боліт, які вціліли після проведеного осушення і господарського освоєння земель протягом останнього сторіччя. Кальцифільні болотні масиви формуються на карбонатних материнських породах і гіпсах за умов надлишкового зволоження грунту завдяки потужному підпору підземних водоносних горизонтів. Гіпсові та карбонатні болота мають винятково важливе природоохоронне значення в регіоні, так як вони є осередками унікального комплексу реліктової гігрофільної флори. На таких презволожених ділянках відомі місцезростання рідкісних зникаючих рослин, які занесені до Червоної книги України, це пальчатокорінник травневий, коручка болотна, рябчик шаховий, верба сиза, тофільдія чашечкова.

Згідно зоогеографічного районування правобережжя Дністра належить до Центрально-Європейського (Карпатський район, Східна передгірна ділянка), а лівобережжя - до Східно-Європейського (район мішаного, листяного лісу та лісостепу, Дністровсько-Дніпровська підділянка) округу. Різноманітні біотопи, помірний клімат, наявність значної площі водойм, лісових масивів і відкритих просторів справили значний вплив на формування фауни та населення тварин, котрі представлені, як карпатськими так і подільськими видами.

В лісових масивах типовими мешканцями є олень шляхетний, козуля європейська, кабан, нориця руда, мишак жовтогорлий, білка звичайна, вовчки сірий та лісовий, борсук, куниця звичайна і лисиця звичайна, рясоніжки велика та мала, мідниця звичайна, їжак європейський.

Траплялися випадки зустрічі рідкісних ведмедя бурого та кота лісового. На відкритих просторах чисельними є хом'як звичайний, заєць сірий, тхір чорний, ласка, куниця камґяна, кріт європейський. З рідкісних зустрічаються горностай і тхір степовий. Для водно-болотних біотопів типовими є ондатра, щур водяний, видра річкова, дуже рідко можна зустріти норку європейську.

Спостерігається значне домінування гніздових (з 10-ма ймовірно гніздовими видами) - 160 (66% від загальної кількості сучасної орнітофауни), над не гніздовими - 82 (34%). Осілими є 55 (23%) видів, 38 (16%) - пролітними, 104 (43%) - перелітними, 20 (8 %) - залітними, 9 (4%) літуючими 5 (2%) - випадково літуючими, 21 (9%) - зимуючими. Також, виявляли 36 (15%) видів, котрі випадково залишались зимувати.

У весняно-міграційний - гніздовий період зареєстровано 205 (85%) видів, в осінньо-міграційний - 228 (94%) , а взимку - 117 (48%). Найбільше видове різноманіття у міграційний та гніздовий періоди спостерігається на риборозплідних ставках (Рс) - виявлено 86 (42 % від всіх виявлених в зазначений період) видів, яке послідовно зменшується в наступній послідовності: водосховище (Вд) та молоді лісові масиви (Л) - по 71 (35 % ) > болота і вологі луки (БЛ), очисні гідроспоруди (Ог) - по 55 (27%) > річки (Р) - 54 (26%) > корінні, стиглі, перестиглі лісові масиви (Кл) - 48 (23 %) > стариці (С) - 43 (21 %) > степи і луки (СЛ) - 35 (17 %). [11, 10]

Молодим лісовим насадженням віддають перевагу:

протягом року: яструби великий та малий, канюк звичайний, дятли звичайний, малий, сирійський та середній, кропивник, дрізд чорний, синиці велика і блакитна, повзик, підкоришник звичайний;

у гніздовий період: припутень, горлиця звичайна, вивільга, зозуля, вівчарик-ковалик, вівчарики весняний і жовтобровий, зеленяк, зяблик, крутиголовка, кропив'янки чорноголова, сіра та прудка, мухоловка сіра, костогриз, дрізд-омелюх, щеврик лісовий, вільшанка;

під час весняної міграції: тинівка лісова; в осінньо-зимовий період: сова вухата, синиці блакитна, чорна та довгохвоста, золотомушка жовточуба, сорока, костогриз, гаїчки болотяна і гаїчка-пухляк, чиж, снігур.[9, 218]

Старим лісовим масивам (корінним, стиглим і перестиглим) віддають перевагу:

у гніздовий період: лелека чорний, сова довгохвоста, сова сіра, підорлик малий, синяк, шпак звичайний, дрізд співочий, мухоловки білошия та строката;

в осінньо-зимовий період: жовни чорна та сива.

Відкритим ландшафтам віддають перевагу:

у гніздовий період та підчас міграцій: боривітер звичайний, підсоколик великий, перепілка, деркач, бджолоїдка, горобець польовий, пугач, сова болотяна, одуд, травґянки лучна і чорноголова, просянка, жайворонки чубатий і польовий, щеврик лучний, плиска жовта камґянка звичайна;

у зимовий період: підсоколик малий, лунь польовий, зимняк, щиглик, коноплянка, вівсянка звичайна, крук;

протягом року: куріпка сіра.

На водоймах і (або) прибережних ділянках зустрічаються (віддають перевагу):

у гніздовий період: пірникози велика, сірощока, чорношия та мала, чаплі сіра і руда, чепури велика та мала, бугайчик, бугай, квак, широконіска, чернь білоока, попелюх, лунь очеретяний, пастушок, курочка водяна, погонич, пісочник малий, чайка, крячки білощокий, чорний, річковий, та малий, рибалочка, очеретянки ставкова, лучна та велика, ремез, ластівка берегова, соловейко східний;

період міграцій: гагара чорношия, гуски сіра і білолоба, гуменник, лебідь-кликун, чирянка велика, свищ, нерозень, шилохвіст, чернь морська, морянка, турпан, скопа, кулик-сорока, сивка морська, коловодники лісовий, болотяний, звичайний і великий, набережник, брижач, побережники малий і чорногрудий, баранці великий та звичайний, кульон великий, грицик великий;

у зимовий період: чирянка мала, гоголь, крехи великий і малий, крех середній, пронурок;

протягом року: баклан великий, лебідь-шипун, крижень, чернь чубата, лиска, мартини звичайний, жовтоногий, сріблястий, сивий, вусата синиця, вівсянка очеретяна;

Плазуни представлені черепахою болотяною, гадюкою звичайною, мідянкою, вужем звичайним, ящірками прудкою і живородною, веретільницею ламкою.[13, 115]

Земноводні представлені: тритонами звичайним, гребенястим і карпатським, саламандрою плямистою, джерлянками жовточеревою і червонодеревою, ропухами сірою та зеленою, часничницею, краковкою звичайною, жабами травґяною, ставковою, їстівною, озерною, гостомордою.

У водоймах, що знаходяться в межах парку, виявлено одного представника круглоротих - міногу українську і 56 видів риб. У річках водяться щука звичайна, плітка, вирезуб, головень звичайний, ялець, в'язь звичайний, гольян звичайний, краснопірка, білизна, вівсянка, підуст, пічкур звичайний, пічкур дністровський довговусий, марена звичайна, марена балканська, верховодка звичайна, бистрянка, плоскирка звичайна, лящ звичайний, синець, клепець, рибець звичайний, чехоня шаблевидна, гірчак звичайний, короп європейський, голець звичайний, щиповка звичайна, в'юн звичайний, сом європейський, вугор річковий, мінь річковий, колючка триголкова, судак звичайний, окунь річковий, йоржі звичайний та донський, бичок-головач, бички кругляк, пісочник і гонець, бибець звичайний, бабець пістрявоплавцевий. Тільки у Дністрі зустрічаються стерлядь, чоп великий (в минулому виявляли севрюгу і шипа), а в Лімниці - форель струмкова, харіус європейський, щиповка гірська. Для дністрових стариць характерні: лин озерний, карасі звичайний і сріблястий, бичок-ротан. У риборозплідних господарствах (ставки, водосховище) розводять коропа, товстолоба, амура білого.[2, 325]

6. Грунти

Ґрунтовий покрив у межах Галицького району неоднорідний. Основні типи ґрунтів на лівобережжі Дністра - опідзолені чорноземи, темно-сірі ґрунти, а на правобережжі - дерново-підзолисто глеєві.

Сірі опідзолені ґрунти сформовані на карбонатних лесоподібних суглинках. Вони поділяються на кілька підтипів: світло-сірі, сірі, темно-сірі.

Світло-сірі опідзолені ґрунти зустрічаються на високих плато та їх схилах. За механічним складом ці ґрунти переважно пилувато-легкосуглинисті, але трапляються середньо- та важко-суглинисті відміни. Ґрунти бідні на поживні елементи та гумус: у верхньому горизонті його вміст дорівнює 1,8-2,7%; мають високу кислотність.

Сірі опідзолені ґрунти розвинулись на менш розчленованих формах рельєфу, ніж світло-сірі, від яких відрізняються відсутністю елювіального горизонту, більш гумусовані. Вміст гумусу в орному шарі складає 1,9-3,0%, реакція ґрунтового розчину кисла (рН=4,3-4,9).

Темно-сірі опідзолені ґрунти сформувались на лесоподібних суглинках під покривом лісової та трав'янистої лучно-степової рослинності в умовах достатнього атмосферного зволоження. Залягають вони на вододілах і використовуються переважно як орні землі. За механічним складом ґрунти легко- та середньосуглинисті. В орному шарі міститься 2,6-2,8% гумусу. Ґрунти середньокислі.[4, 41]

Опідзолені чорноземи розміщені на плакорах і пологих схилах південних експозицій в умовах глибокого залягання ґрунтових вод. Сформувались на лесоподібних карбонатних суглинках. За механічним складом ці ґрунти пилувато-, легко- або середньосуглинисті. Вміст гумусу в верхньому горизонті - 3,4-4,4%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла.

На плакорах Придністер'я місцями поширені глибокі малогумусні (слабоструктурні) чорноземи, що сформувались на лесоподібних відкладах, підстелених вапняками. Для них характерний значний вміст гумусу (5-6%), насиченість основами, наближеність реакції ґрунтового розчину до нейтральної (рН - 6,2), найвищий запас рухомих поживних речовин.[8, 45]

На правобережжі Дністра переважають дерново- середньо- і сильнопідзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти, сформовані на алювіальних, переважно безкарбонатних суглинках та глинах терас передкарпатських річок. За механічним складом ґрунти переважно суглинкові, характеризуються низьким вмістом гумусу (1,0-2,5%), значною кислотністю.

На межиріччі Лімниці та Лукви розміщені переважно дерново-середньо- і сильнопідзолисті глейові ґрунти, за механічним складом - супіщані та суглинкові. Незначне поширення на південний схід від р. Луква мають також дерново-слабопідзолисті глеєві ґрунти, за механічним складом піщані та глинисто-піщані.

На заплавах і двох надзаплавних терасах Дністра та Лімниці поширені лучні ґрунти. Вони сформувалися на алювіальних відкладах річкових заплав та делювію, в умовах високого (2-3м) рівня ґрунтових вод. Ці ґрунти часто затоплюються під час паводків. Лучні ґрунти мають досить високу природну родючість, вміст гумусу в середньому 3%, реакція ґрунтового розчину середньо- або слабокисла.

У долині Гнилої Липи ґрунти лучно-болотні, сформовані в умовах постійного надмірного зволоження ґрунтовими і поверхневими водами. Ґрунтові води залягають на глибині 0,5-1,5 м. У зв'язку з цим перехідний горизонт у них повністю оглеєний.[10, 335]

На пологих і крутих схилах Придністер'я, у прирічковій частині заплав, місцями поширені дернові та дернові опідзолені ґрунти, складені алювієм, пісками. Це слабо розвинені, наймолодші за віком ґрунти, для яких характерна небезпека розмивів й змивів.

7. Ландшафтні особливості ПТК Галицького району

Широке різноманіття ландшафтів лівобережжя Дністра зумовлене розвитком ерозійних, гравітаційних і карстових процесів. Для річок Гнила Липа, Нараївка, Бебелка характерний розвиток V-подібних долин. Їх межиріччя глибоко розчленовані, на вододілах і схилах переважають світло-сірі опідзолені ґрунти з лучно-степовою рослинністю і невеликими масивами дубово-грабових лісів. У нижній течії Гнилої Липи і вздовж лівобережжя Дністра значну площу займають низькі тераси, складені суглинисто-лесовими відкладами, з лучними і чорноземно-лучними ґрунтами, де переважають агроландшафти.

Для правобережжя Дністра характерні ландшафти терасованих суглинисто- і лесово-галькових межирічь р. Лімниця-Бистриця. Тут розповсюджені масиви дубово-букових лісів і розорані ділянки на дерново-підзолистих ґрунтах різного ступеня оглеєності. Уздовж долин річок Лімниця, Луквиця, Луква в піщано-галькових заплавах розвинена лучна рослинність і верболози чагарники, а на суглинисто-галькових низьких терасах з дерново-опідзоленими оглеєними ґрунтами широко розповсюджені агроландшафти.[7, 15]

Висновки

Район розташований на межі двох фізико-географічних регіонів: Українських Карпат та південно-західної частини Східноєвропейської рівнини. Близько 8% території району займають ріки (серед них одна з найбільших у Європі -- Дністер), озера, ставки. Районний центр -- стародавнє місто Галич.

Район багатий на природні копалини: марганцеву руду, вапняки, мергелі, суглинки, глину, пісок, гравій. Завдяки цьому тут розвивається місцева промисловість. Провідна галузь промисловості -- харчова.

Основу промислового комплексу району складають такі підприємства:

Бурштинська ТЕС

ВАТ «Галицький механічний завод»

ВАТ «Домобудівник»

ПП «Лімниця».

галицький географічний ландшафтний грунт

Список літератури

1. Богдан Фреїк. - Гідроресурси Галицького району Івано-Франківської області (Інформаційний посібник). Галич, ТзОВ «Галицька друкарня», 2006. - 50 с

2. Богуцький А.Б. Верхньоплейстоценова фауна молюсків розрізу Галич / Богуцький А.Б., Дмитрук Р.Я., Думас І.З., Ланчонт М. // Біостратиграфічні основи побудови стратиграфічних схем фанерозою України. - Київ, 2008. - С. 325-331.

3. Богуцький А. Палеолітична стоянка Галич ІІ: проблеми стратиграфії та геохронології / Богуцький А., Ланчонт М., Ситник О., Мадейська Т., Кусяк Я., Федорович С., Дмитрук Р., Яцишин А., Думас І., Голуб Б. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип 13. - Львів, Ін-тут українознавства ім І. Крип'якевича НАН України, 2009. - С. 17-46.

4. Богуцький А.Б. Дослідження природного середовища палеоліту заходу України / Богуцький А.Б., Ланчонт М., Мадейська Т., Ситник О.С., Дмитрук Р.Я., Думас І.З., Яцишин А.М., Кусяк Я., Федорович С. // Українська історична географія та історія географії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (7-10 жовтня). - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2009. - С. 60.

5. Володимир Бучко, Олександр Наконечний. (Фото Володимира Бучка) - Галицький національний природний парк (Фотоальбом). - Галич, Друк та дизайн ПП Гусак І.М., 2006. - 48 с.

6. Володимир Бучко, Олександр Наконечний. (Фото Володимира Бучка, Дизайн: Іван Гусак, Іван Наконечний) - «По Діброві» еколого-пізнавальна стежка (Путівник). Галич, Друк ПП Гусак І. М., 2006. - 24 с.

7. Голуб Б. Особливості геоморфологічної будови околиць Галича / Голуб Б., Думас І.З. // География, геоэкология, геология: опыт научных исследований. - К.: ДНВП «Картографія”, 2008 - Вып 5. - С. 13-17.

8. Дмитрук Р. Умови формування лесово-грунтової серії палеолітичної стоянки Молодове V на Середньому Дністрі (за даними фауни молюсків) / Дмитрук Р., Богуцький А., Думас І. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип 12. - Львів, Ін-тут українознавства ім І. Крип'якевича НАН України, 2008. - С. 41-48.

9. Думас І.З. Основні риси природного середовища Галицького Придністер'я у верхньому палеоліті / Думас І.З. //Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип 14. - Львів, Ін-тут українознавства ім І. Крип'якевича НАН України, 2010. - С. 218-223.

10. Костик М. Галич / Енциклопедія історії України.-- К.: Поліграфкнига, 2006.-- 728 с.-- С. 335--336.

11. Моця О.П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. -- 2009. -- № 1. -- С. 7-16.

12. Наконечний О. Рідкісні види вищих судинних рослин Галицького національного природного парку. Актуальні проблеми ботаніки, екології та біотехнології. - Матеріали міжнародної конференції молодих учених-ботаніків (27-30 вересня, 2006 р., м. Київ). - Київ: Фітосоціоцентр: 56-57, 2006.

13. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів Україн М.В. Жук, В.П. Круль, 2004р.

14. Розміщення продуктивних сил України” під редакцією Є.П. Качана, 2002р.

Размещено на Allbest.ru