Характеристика Кримських гір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський Національний Універстет і. В. А. Каразіна

Геолого-географічний факультет. Кафедра фізичної географії та картографії.

КУРСОВА РОБОТА

з Фізичної географії України

на тему: Характеристика Кримських гір

м. Харків - 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Географічне положення

Розділ 2. Фізико-географічна характеристика

2.1 Геологія і рельєф

2.2 Кліматичні умови

2.3 Водні ресурси

2.4 Ґрунти

2.5 Рослинній покрив

2.6 Тваринний світ

Розділ 3. Ландшафти кримських гір

Розділ 4. Фізико-географічні області

4.1 Передгірний лісостеп

4.2 Головне гірсько-лучно-лісове пасмо

4.3 Кримське південнобережне субсередземномор'я

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Кримські гори -- гірська система на півдні Кримського півострова.

Актуальність обраної теми дослідження полягає у вивченні та аналізу фізико-гографічних характеристик Кримських гір. Це -- єдина гірська система на великому приморському прикордонні нашої країни. Вона відіграє важливу кліматотвірну роль, захищаючи від холодних північних впливів вузьку приморську смугу Південного берега Криму.

Мета роботи полягає у вивченні географічних характеристик Кримських гір.

Об'єктом вивчення є Кримські гори.

Предметом вивчення - характеристика Кримських гір.

В результаті обраної мети були поставлені наступні завдання:

- визначення географічного положення Кримських гір;

- виявлення фізико-географічних характеристик;

- ландшафтна структура;

- фізико-географічні області.

Структура роботи складається з вступу, 4 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

Інформаційною базою є джерела літератури з центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Розділ 1. Географічне положення

Кримські гори (Рис. 1.1) знаходяться на півдні півострова Крим і простягаються на 180 км з південного заходу на північний схід, від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії. Найбільша ширина гір -- 60 км. В північно-східній частині вони звужуються до 4-10 км. Це унікальна гірська країна. За особливістю тектонічних процесів, форм рельєфу, площею вони істотно відрізняються від інших гір альпійської епохи горотворення. Площа Кримських гір у кілька разів менша від площі Карпат чи Кавказу, між якими вони розміщені.

Рис. 1.1 - Кримські гори

З горами Криму і прилеглими до них територіями пов'язана багата історія корінних жителів Криму -- кримських татар. Саме в межах Кримських гір знаходилися столиці кримськотатарського ханства Старий Крим (Солхат) і Бахчисарай («Палац у садочку»). На північному сході передгір'я розміщена Феодосія (колишня Кафа) -- добре знаний з історії морський порт і в минулому великий центр работоргівлі.

Багату історію має розташоване поблизу Севастополя всесвітньо відоме поселення Стародавньої Греції -- Херсонес, від якого нині залишились лише руїни (Рис. 1.2). Відомі своєю природою і сприятливими умовами життя Кримські гори, особливо їх передгір'я і Південний берег Криму, що були основними районами розселення кримськотатарського народу. Про це свідчать так званий ханський перепис населення середини XVII ст., а також загальні переписи населення 1897 і 1926 років. [2,3,9].

Рис. 1.2 - Руїни давньо грецького Херсонесу

Розділ 2. Фізико-географічна характеристика

2.1 Геологія і рельєф

Кримські гори знаходяться на півдні Кримського півострова і простягаються від мису Іллі на сході до мису Херсонес на заході. Довжина гірської системи 180 км, ширина в середній частині - 50-60 км. Гірська споруда являє собою північну частину мегантиклінорію, південне, крило якого по тектонічних розломах опустилось під рівень Чорного моря. На будову поверхні Кримських гір впливають тектонічні процеси, літологія гірських порід, екзогенні процеси. Орфографічно тут чітко виділяються три гірські пасма:

· Головне (найвище),

· Внутрішнє,

· Зонішнє, а також поздовжні зниження між ними.

Максимальні висоти Головного пасма досягають 1545 м (г. Роман-Кош), 1540 м (г. Демір-Капу), 1525 м (г. Еклізі-Бурун) (рис. 2). До Південного берега Криму Головне плато обривається стрімкими вапняковими схилами. (Рис. 2.1)

Рис. 2.1 - Південне узбережжя Криму

Внутрішнє і зовнішнє пасма поступово знижуються в північному напрямку. Утворення пасом і міжпасмових знижень зумовлено склепінчастим підняттям Кримських гір, інтенсивним ерозійним розчленуванням в антропогені. У межах

Кримського мегантиклінорію виділяються антиклінорії:

· Качинський (на північному схилі),

· Південнобережний,

· Туакський антиклінорії (на південному схилі).

Вони розділяються синкліноріями Південно-Західного і Східного Криму. В південно-східній частині Криму знаходяться Судацький синклінорій та Судацько-Карадазька складчаста системи. Особливістю геологічної будови Кримських гір є наявність таврійських флішових порід - глинистих сланців, пісковиків верхньотріасового і нижньоюрського віку, що відслонюються, складених вулканічними породами - лавами, у долинах річок, підніжжі Головного пасма. На породах таврійського флішу залягають вапняки, мергелі та глини середньо- та верхньоюрсъкого віку. Антиклінорії Качинський, що знаходиться у верхів'ях річок Бельбек, Кача та Альма, Південнобережний на ділянці Ялта - Форос, Туакський - між Гурзуфом і Судаком складені вулканічними породами - лавами, туфітами, туфобрекчіями, великими напівлаколітами (Аюдаг, Кастель, Плакка) та ін. (рис.3). Судацько-Карадазька складчаста система розбита на окремі блоки, характеризується численними насувами. Тут знаходиться середньоюрський вулканічний масив Карадаг, складений лавами, спілітами, ліпаритами, дацитами, туфобрекчіями, трасом, кератофірами та іншими породами потужністю до 800 м. Судацький синклінорій (Судак - Карадаг) збудований середньо- і верхньоюрськими глинистими, пісковиковими і конгломератовими породами, серед яких є вапнякові масиви верхньої юри (гори Сокіл, Караульна та ін.) (рис. 4). Північний схил Головного пасма, Внутрішнє і Зовнішнє пасма складені верхньомезозойськими, палеогеновими і неогеновими породами. Головне пасмо приурочене до Південно-Західного і Східного синкліноріїв, збудованих потужною товщею верхньоюрських брекчієподібних і рифових вапняків, мергелів, пісковиків. У будові Східного синклінорію важливу роль відіграють також крейдові й палеогенові відклади.

Передгірні пасма Криму являють собою куести з характерною для них асиметрією схилів: південні - урвисті, скелясті, з гребенеподібними вершинами, а північні - пологі, розчленовані річковими долинами. Середні висоти Внутрішнього пасма (куести) - 500 м, Зовнішнього - 250 м. Міжпасмові зниження мають неоднакову ширину: між Головним і Внутрішнім вона змінюється від 2-3 до 15-20 км, між Внутрішнім і Зовнішнім пасмами - 3-5 км. Річкові долини в передгір'ях каньйоноподібні, а в міжпасмових зниженнях - широкі й терасовані.

У Кримських горах спостерігаються залишки двох поверхонь вирівнювання: верхня, з відмітками 1250-1400 м, що має досередньоміоценовий час; та нижня, з відмітками 500-1000 м сарматського віку. Наявність цих поверхонь впливає на особливості ландшафтної структури вершин Кримських гір.

Помітну роль у формуванні рельєфу Кримських гір відіграють сучасні фізико-географічні процеси, зокрема ерозійні. На південному схилі Головного пасма розвиваються зсувні и обвальні процеси. Повсюдне поширення карбонатних порід, тріщини і розломи в них, розчленованість рельєфу, достатня кількість опадів зумовили інтенсивний розвиток карсту й утворення різноманітних карстових форм: понор, лійок, польїв, карів, колодязів, шахт, печер, гротів. [6, 4].

2.2 Кліматичні умови

Положення Кримських гір на півдні висунутого майже на 200 км від материкової частини в Чорне море півострова, на північній периферії субтропічного поясу, близькість (порівняна) Середземного моря, будова й орієнтація гірських пасом зумовлюють своєрідність їх кліматичних умов. Ця територія є на 1,5-З,0° теплішою порівняно з місцевостями, які знаходяться на відповідних широтах у континентальних умовах. Характерна особливість - збільшення кількості сонячного світла з висотою, наприклад у Нікітському саду вона становить 2287 год, а на Карабі-яйлі - 2453 год на рік. Річна сума сонячної радіації становить 5120 (Ялта) - 5310 МДж/м² (Чорноморське), при цьому 60 % її - це пряма сонячна радіація. Річний радіаційний баланс на Південному березі Криму становить у середньому 2430 МДж/м². При цьому основні суми сонячної радіації та радіаційного балансу реєструють протягом весняно-літнього періоду, коли внаслідок поширення тропічних повітряних мас у Криму переважає сонячна погода.

В осінньо-зимовий період спостерігається хмарна погода, пов'язана з циклонічною діяльністю на полярному фронті. У цей час випадає основна маса опадів, переважно у вигляді дощу. Річні суми опадів у передгір'ях становлять 500-600 мм, а на гірських вершинах - 900-1100 мм. Стійкий сніговий покрив утворюється лише в горах. На Південному березі Криму його не буває, хоча сніг випадає щорічно. Гірське пасмо захищає Південний берег взимку від холодних північних повітряних мас, тому повітря потрапляє сюди після проходження над морем або у вигляді фенових потоків внаслідок перевалювання через Головне пасмо. Найчастіше фени трапляються вдень і тривають від кількох годин до 2-З діб. Важливу роль у формуванні клімату відіграє бризова циркуляція, зумовлена термічними контрастами суші й моря протягом теплого періоду. Вдень спостерігається морський бриз, вночі - береговий. У горах виявляються гірсько-долинні вітри: вдень вони дмуть до гір, вночі - навпаки. У деяких місцях денний морський бриз поєднується з долинним вітром, а нічний бриз - із гірським, що приводить до посилення вітрової діяльності. Клімат Південного берега Криму субтропічний середземноморсъкий. Його формування пов'язане з тропічними повітряними масами атлантичного походження влітку та восени і повітрям помірних широт морського і континентального походження взимку і навесні. Через переважання циклонічної діяльності взимку тут добре виявлений зимовий максимум атмосферних опадів і спостерігається більше днів з опадами. Середні місячні температури взимку становлять +2…+4 °С, а влітку - понад +23 °С. Абсолютний мінімум температури в Ялті -15 °С, а в східних районах -20 °С, що свідчить про ймовірність різких похолодань у цих районах. Літо жарке і посушливе, випаровуваність скрізь перевищує суму опадів. [5,6,9]

2.3 Водні ресурси

Режим випадання атмосферних опадів визначає характер поверхневого і підземного стоку. У зимово-весняний період відбувається основний поверхневий стік. Влітку його практично немає. У живленні річок велику роль відіграє підземний стік. Запаси підземних вод формуються на яйлинських масивах Головного пасма внаслідок поглинання карстовими порожнинами талих снігових вод за відсутності поверхневого стоку. Північні схили гір дренуються річками Альма, Кача, Бельбек, Чорна, Салгир. Остання є найдовшою в Криму (232 км; разом з притоками Зуєю, Бурульчею, Великою Карасівкою має площу басейну 4010 км²). Середні багаторічні витрати цих річок становлять 1,5-2,0 м²/с, максимальні -- 118-220 м²/с. У верхів'ях рік створено водосховища для водопостачання населених пунктів.Річки південного схилу Кримських гір -- короткі, порожисті, русла заповнені уламками гірських порід, басейни їх невеликі. Під час злив влітку в долинах річок, балках та ярах південного схилу утворюються селеві потоки великої руйнівної сили. На деяких річках південного схилу утворились водоспади: Учансу (Рис. 2.2) на однойменній річці, Джур-Джур на р. Улу-Узень Східний

В Кримських горах переважають ресурси не поверхневих, а підземних, в основному карстових прісних вод, що формуються переважно в гірських районах. Підземними водами живляться річки, які течуть на північ (Салгир, Індол, Альма, Кача, Бельбек, Чорна) і на південь (Учак-Су, Дерекойка, Авунда,, Алу-Увень, Де-Мерджі, Ускут, Ворон, Судак) [6,1,2,4].



Рис. 2.2 - Водоспад Учансу

На Головному пасмі Кримських гір беруть початок і течуть на північ та захід головні річки Криму - Чорна, Бембек, Кача, Альма, Салгир, Kiвчук-Карасу, Біюк-Карасу, Індол. Річки короткі з нерівномірним станом. Річки південного схилу короткі, водозбори їх невеликі, вони маловодні, з великими нахилами і швидкою течією. Тут є умови для формування селів, які руйнують сади і виноградники .

Річки північного схилу довгі, водозбірні площі їх більші, нахили русел менші, течія повільніша. Ці річки багатоводні весною, коли тануть сніги, а влітку рівень води знижується, багато малих річок пересихають. В осінньо-зимовий період рівень води в рійках підвищується в зв'язку з випаданням дощів і таненням снігів.

Для регулювання водного режиму річок та забезпечення потреб у воді на багатьох річках (Салгиру, Чорної, Бельбеку, Альми, Беюк-Караси) створено водосховища, воду з яких використовують для господарських потреб.

У гірському Криму майже немає озер.

2.4 Ґрунти

Різноманітність ґрунтоутворюючих порід, зміна кліматичних умов у зв'язку з висотою та експозицією схилів і пов'язана з цим зміна рослинності та характеру денудаційних процесів зумовили мозаїчність ґрунтового покриву. В поширенні ґрунтів і рослинності на загальному вертикально-поясному фоні спостерігаються відмінності між південним і північним схилами, західними і східними районами. У передгір'ях розвинулись чорноземи на карбонатних, делювіальних щебенистих та глинистих відкладах, чорноземи солонцюваті на глинистих породах. Щільні породи залягають з глибини 60-100 см. Ґрунти щебенюваті, вміст гумусу в орному шарі - 3,5-4,0 %. Чорноземи солонцюваті поширені в міжгірських долинах.

Рис. 2.3 - Грунти Криму

На схилах і плато, складених вапняками і мергелями, сформувались дерново-карбонатні й перегнійно-карбонатні (на північних схилах) ґрунти. Профіль їх малорозвинений, характеризуються карбонатністю і високою скелетністю. Під сухими лісами і чагарниками розвинулись бурі гірсько-лісостепові та коричневі ґрунти. Перші колись перебували під лісовою рослинністю. Зміна її на степову і чагарникову, що відбулася під впливом господарської діяльності людини, є причиною остепнення цих ґрунтів. Вони мають високу скелетністъ, потужність ґрунтового профілю невелика (60-80 см), вміст гумусу - до 5 %. Коричневі ґрунти сформувались під ксерофітними розрідженими лісами, за значної участі степової рослинності. На схилах Головного пасма розвинені бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні ґрунти. Вершини яйлинських масивів вкриті гірсько-лучними та гірсько-степовими ґрунтами [3,7,8].

2.5 Рослинний покрив

У гірській частині Криму нараховується 2200 видів дикорослих рослин, з них 200 видів відноситься до ендеміків, тобто таких, що трапляються тільки в гірському Криму.

Для Криму характерна вертикальна зональність. Від краю берега Чорного моря до висоти 350-400 м на південному схилі головного хребта простягається пояс яловцево-дубових лісів, основними лісоутворювальними породами яких є дуб пухнастий і овець високий.

Яловець -- вічнозелений куш, або деревце 4-6 м заввишки. Хвоя його колюча, з восковою поволокою. Плоди ялівцю називають шишкоягодами. Визрівають вони на другий рік. Ягодами ялівцю живляться птахи. Яловець -- фітонцидна рослина (рис. 2.4).

рис. 2.4 - Яловець

Постійним супутником дубово-ялівцевих лісів є суничних дрібноплодий. Це невелике дерево має цікаву біологічну особливість -- воно щорічно міняє кору. Під корою, що відшарувалася, видніє шовковисто-зелена молода кора, яка поступово жовтіє, потім стає жовтогарячою, поки, нарешті, не набуває червонястого кольору, який зберігається від пізньої осені до літа. Одночасно з корою суничник скидає і листя, але на цей час на молодих пагонах уже розгортаються нові листки, тому дерево завжди покрите листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні, утворюються круглі червонясті їстівні плоди, що визрівають у червні. Вони віддалено нагадують суниці, солодкуваті, але не смачні. З них можна варити варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісна рослина, внесена до Червоної книги України і повинна охоронятися.

Серед кущів приверне увагу чист кримський, або кам'яна троянда. Це невисокий (40-80 см) пахучий кущ з красиво опушеним сріблястим листям і великими лілово-рожевими квітками, що нагадують квітки шипшини. З молодих стебел і листків цієї рослини добувається ароматична камедь -- ладан, що використовується в парфюмерії і медицині.

Рускус понтійський - вічнозелений півкущ з прямими жорсткими стеблами, від яких відходять пагони, що мають форму листків, так звані філокладії. Вони жорсткі, шкірясті, кінчики їх витягнуті в довге колюче вістря. Справжні листки недорозвинуті і у вигляді маленьких плівочок сидять знизу на середній жілці філокладія. З лютого по березень на деяких філокладіях у пазухах плівчастих листків розкриваються по одній-дві маленьких квітки. Пізніше тут утворюються кулеподібні ягоди на тонких плодоніжках. Спочатку вони зелені, але визріваючи у вересні -- грудні, стають яскраво-червоними і надають кущу декоративного вигляду. Рослина використовується для вічнозелених зимових букетів.

Серед трав'янистого покриву дубово-ялівцевих лісів досить розповсюджені рослини, що мають цибулини і бульби. Навесні можна зустріти шафран вузьколистий, що цвіте жовтими лійкоподібними квітками, а восени -- проліску осінню. Ці рослини рідкісні і повинні охоронятися.

На рівні понад 350-400 м ростуть соснові і букові ліси. До них домішується дуб, граб, клени польовий і Стевена (рис. 9) .

Найбільш поширені ліси з сосни кримської, які створюють особливий, неповторний ландшафт. Кримська сосна носить ім'я натураліста П. С. Паласа.

Цікавим деревом є клен Стевена, названий на честь X. Стевена-- засновника всесвітньо відомого Нікітського ботанічного саду на Південному березі Криму. Часто стовбури і гілки дерев і кущів у цих лісах обвиті ліанами -- плющем кримським і ломиносом виноградолистим Серед кущів зустрічаються дерен, глід, бруслини бородавчаста і європейська тощо, серед трав'янистого покриву цих лісів -- підсніжники, проліски, зубниці, півонія кримська -- гарна декоративна рослина, що охороняється. Ростуть тут і орхідеї -- любка дволиста, гніздівка звичайна тощо.

Столоподібні вершини головного хребта Кримських гір -- яйли -- покриті лучно-степовою і напівкущовою рослинністю. Тут постійно дмуть вітри і пече сонце, тому рослини переважно низенькі, сланкі, опушені або колючі, з дрібними листками. Тут росте близько 1000 вадів вищих рослин, тобто більше 40 % кримської флори. Серед них багато ендемічних рослин, які мають вузький ареал поширення. Цікавим є роговик Біберштейна з родини гвоздичних. Цю багаторічну рослину з біловойлочним опушенням і ніжними білими квітками часто називають кримським едельвейсом. Проте нічого спільного, крім опушення і високогірного місця зростання, у роговика повстистого з едельвейсом немає. Декоративними е такі види, як фіалка скельна, еспарцет яйлинський, вероніка кримська, цибуля яйлинська.

Рослинність Кримських гір має винятково важливе значення у збереженні водного режиму Криму, запобіганні ерозії ґрунтів. Вони дають цілюще повітря курортним містам і тому ще з двадцятих років нашого століття були прийняті заходи щодо їх охорони [7,10,11].

2.6 Тваринний світ

У фауні Кримських гір представлені різноманітні види тварин, серед них: благородний олень, козуля, кабан, звичайна і мала бурозубки, кутора, білка, кам'яна куниця, борсук, кажани. З орнітофауни характерні сойки, чорні дрозди, вівчарики, зяблики. канюки, яструби, сови, зустрічаються орли-могильники і чорні грифи. З плазунів слід назвати мідянку, кримського гекона, жовтопузика, леопардового полоза; із земноводних - квакшу звичайну; з членистоногих - скорпіона, сколопендру, фалангу; є різноманітні цикади, москіти та ін. У півострівній фауні Кримських гір є близькі види, що належать до Середземноморської зоогеографічної підобласті.

Тут поширені кримська і скельна ящірки, кримський гекон, леопардовий полоз, дикий кабан, гірський козел, козуля, білка, летючі миші, кам'яна куниця, морські чайки, сивий голуб, південний соловей, чорний гриф.

У гірських лісах Криму поширений красень - благородний олень. У Кримських горах він представлений кримським видом, до 50-ти % поголів'я якого припадає на заповідники. Промисел їх строго лімітований: 1,5-2 тисячі голів на рік. У лісових ценових крім названих тварин багато полівок, мишей, землерийок, а також лісових птахів - глухарів, рябчиків, тетеревів. [6,9,11].

Розділ 3. Ландшафтна структура

У ландшафтній структурі Кримських гір виділяються середньо- і низькогірні пасмово-улоговинні та прибережно-схилові. Кримським горам властива вертикальна поясність ландшафтів, яка іноді порушується місцевими чинниками. У кримських передгір'ях сформувалися степові, лісостепові та широколистянолісові ландшафти. На північному макросхилі Кримських гір розвинулися низькогірні лісо-лучні (дубово-лучні), передньогірні широколистянолісові (дубові), хвойно-широколистяні (сосново-букові) ландшафтні комплекси. У нижньому ландшафтному середньогір'ї наявні улоговинні вторинно лісостепові та гірсько-долинні види ландшафтів.

Улоговинні ландшафти поширені на південно-західній і північно-східній територіях Кримських гір. На їх південному макросхилі на абсолютних висотах до 400-450 м сформувалися субсередземноморські ландшафти із заростями дуба пухнастого, грабинника з ялівцевими рідколіссями на стрімких кам'янистих схилах, шибляковими заростями. У межах абсолютних висот 800-950 м у субсередземноморських ландшафтах їх фітоструктуру урізноманітнюють деревостани сосни кримської, дуба пухнастого і скельного. Серед них виділяються ландшафтні ареали з грабово-буковими лісами на бурих гірсько-лісових ґрунтах (рис.10).

Вище 1000-1300 м у середньогірському поясі розвинулися широколистянолісові (з буковими, грабово-буковими лісами), хвойно-широколистяні (із сосново-буковими лісами), хвойно-лісові стрімкосхилові ландшафти. Верхній ландшафтний рівень утворюють яйлинські гірсько-лучні закарстовані ландшафти з трав'янистою і чагарниковою рослинністю. Характерна особливість кримських гірських ландшафтів - домінування схилових місцевостей, які займають до 90 % території. Багато схилів мають північну і північно-західну експозиції. Вони пологі або мають середню крутизну, порівняно знижені величини прямої сонячної радіації; на них розвиваються акумулятивно-делювіальні процеси, ростуть вологолюбні ліси. Схили південної, південно-західної і південно-східної експозицій є закритими, перш за все привододільні схили, де показники прямої сонячної радіації в 1,5-2,0 рази вищі, ніж на горизонтальну поверхню. Це сприяє розвиткові сучасних природних процесів, у тому числі денудації, фізичного вивітрювання, ерозії, обвалів та осипищ. За таких умов ґрунтовий профіль не розвинувся повністю, на схилах поширені ксерофітні рослинні угруповання.

Видові відмінності ландшафтів та ареали видів зумовлюються їх положенням у межах висотних поясів, неоднорідністю геолого-геоморфологічної будови, біокліматичними показниками. Тому за просторово-морфологічними та динамічними особливостями ландшафтів Кримських гір вони поділяються на Передгірну лісостепову, Головну гірсько-лучно-лісову пасмову та Кримську південнобережну субсередземноморську природні області[6,10].

клімат кримський гора ландшафтний

Розділ 4. Фізико-географічні області

Кримські гори поділяються на три фізико-географічні області: Кримську передгірну лісостепову, Головне гірсько-лучно-лісове пасмо і Кримську південнобережну субсередземноморську.

Рис. 4.1 - Фізико-географічні області Кримських гір.

4.1 Передгірний лісостеп

Передгірна лісостепова область займає Зовнішнє і Внутрішнє куестові пасма. Зовнішнє пасмо простягається від мису Фіолент до г. Агармиш. У своєму простяганні воно декілька разів «зникає», зливаючись із Внутрішнім пасмом біля Макензієвого плата, а також виположується на ділянці від правого берега р. Зуя до лівого берега р. Біюк-Карасу. Абсолютні висоти Зовнішнього пасма становлять у середньому 200-300 м, а відносні в його західній частині мають 120-100 м, а в східному напрямку поступово знижуютъся.

Внутрішнє пасмо простягається від Інкерманських висот (на заході) до г. Агармиш (739 м) на сході. Пасмо складене вапняками, мергелями і глинами палеогенового і верхньокрейдового віку. У своїй західній частині розгалужується завдяки наявності крутосхилової долини, тектонічно-ерозійного походження. Середні висоти пасма становлять 400-500 м, а відносні висоти коливаються від 10-15 м у центральних районах до 200-250 м на заході. Своєрідності поверхні пасма надають екзотичні денудаційні вапнякові гори-останці: Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен.

Рис. 4.2 - Чуфут та Мангуп-Кале

Північні й північно-західні схили куестових пасом мають нахили від 3-5° (Зовнішнє пасмо) до 5-12° (Внутрішнє пасмо) і використовуються в господарстві.

У міжпасмових повздовжніх улоговинах розвинулися ерозійні форми (долини, балки, яри) та височинні форми з відносними висотами 150-200 м. Значне розчленування спостерігається в першому міжпасмовому зниженні, що зумовлено різноманітним літологічним складом та умовами залягання порід нижньокрейдового віку. Друге міжпасмове зниження має менше розчленування завдяки тому, що воно складене м'якими мергелями еоценового віку. Зниження тут мають незначну глибину, їх розділяють невисокі плоскі вододіли.

У кліматі лісостепового передгір'я помітні перехідні риси від степового до вологого помірно теплого клімату Головного пасма. Вегетаційний період триває 8-9 міс., сума активних температур становить 3000-3450 °С. Річна сума опадів - 550 мм. Передгір'я розчленовує досить густа мережа річок (Індол, Салгир з притоками, Альма, Кача, Бельбек, Чорна). Вони мають мішане живлення. Модулі стоку різко зменшуються від верхів'їв рік (25-29 л/с·км²) до підніжжя Зовнішнього пасма (менше 1 л/с·км²). Річковий стік регулюється водосховищами. Локальне поширення мають форми поверхневого карсту.

У ландшафтній структурі Передгірного лісостепу поєднуються куестово-степові лісові та лісостепові міжпасмові. низькогірні, горбисті яружно-балкові, шибляково-степові, фригано-шиблякові, долинно-терасові лучні місцевості.

Куестово-степові місцевості займають пологий схил Зовнішнього пасма на сході й півночі області. У минулому тут були різнотравно-типчаково-бородачеві степові ковилово-типчаково різнотравні асоціації на чорноземних ґрунтах. Тепер ці місцевості зайняті під зернові й технічні культури, виноградники. У межах куестово-лісостепових місцевостей поєднуються степові ділянки з ареалами деревної і чагарникової рослинності, під якою розвинулися бурі гірсько-лісові ґрунти. Верхній ландшафтний рівень Внутрішнього пасма займають куестово-лісові місцевості з дерново-карбонатними і дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами під дубовими лісами та лучними степами; лучні степи поширені в нижній частині лісостепового поясу та на куестових останцях, у них представлені ковилові та кострицево-ковилові угруповання з різнотрав'ям (шавлія, люцерна, гадючник, горицвіт); у лісових острівцях («дубках») домінує низькорослий дуб пухнастий, зустрічаються дуб скельний з глодом, грушею, грабом східним у підліску. Куестові фригано-шиблякові місцевості поширені на південному заході області, Гераклійському півострові, Макензієвому плато, між долинами річок Бельбек і Кача.

Виділяються куестові розчленовані пасма з коричневими щебенюватими ґрунтами, шибляковими заростями, грабинниковими дібровами; у лісах дуб пухнастий утворює низькостовбурні куртинні шиблякові зарості; поширений також шибляк з держидерева та петрофітні степи з кострицею, бородачем, стоколосом на щебенистих чорноземах. Місцевості з пологими схилами, коричневими повнопрофільними ґрунтами в умовах теплого клімату сприятливі для вирощування винограду (столові й шампанські сорти), тютюну. Міжпасмові місцевості мають рівнинну або хвилясту поверхню, їх землі з чорноэемами карбонатними переважно розорані, зайняті плодовими насадженнями виноградниками, плантаціями лаванди, шавлії мускатної, троянди ефіроолійної та ін. Наявні ареали зі степовою та чагарниковою рослинністю (держидерево, терен, шипшина, барбарис). У міжпасмовому зниженні розвинулися низькогірні місцевості, перехідні від Передгірного лісостепу до Головного пасма. Це останцеві гори з висотами 400-600 м (іноді більше 800 м). Вони мають округлі вершини, схили крутизною від 15 до 30°. Відносні висоти становлять 200-400 м.

На них розвинулися бурі гірсько-лісові ґрунти з З-5 %-го гумусу у верхньому горизонті під дубовими лісами з домішкою граба, ясена, бука, ялівцю, сосни кримської та ін. На півдні Передгірного лісостепу вздовж середньої течії р. Чорна, на межиріччі Альма - Салгир, у верхів'ях р. Біюк-Карасу сформувалися горбисто-балкові місцевості. У центральній і східній частинах області зустрічаються шибляково-степові місцевості, які є плоскими вододільними денудаційними поверхнями з бурими остепненими ґрунтами під типчаково-різнотравними асоціаціями, а також гірсько-лісовими та дерново-карбонатними ґрунтами з типчаково-різнотравним та шибляковим покривом. На сході цієї області представлені також середньогірні місцевості - платоподібний масив Агармиш, складений юрськими вапняками і конгломератами. На них в умовах помірного теплого клімату під дубово-ясеневими лісами сформувалися бурі гірсько-лісові ґрунти.

На схилах південної експозиції (середні й нижні частини) під розрідженою чагарниковою і трав'янистою рослинністю розвинулися малопотужні дерново-карбонатні ґрунти. На південному схилі поширені балки з деревно-чагарниковою рослинністю. По всьому Передгірному лісостепу наявні долинно-терасові місцевості. Річки мають заплаву з різнотрав'ям на чорноземно-лучних ґрунтах, ареалами вільхово-ліщинових лісів, солончаків у пригирлових частинах. Місцевості надзаплавних терас із дерново-карбонатними щебенюватими ґрунтами розорані. Прилеглі до них схили річкових долин мають яри та балки, на них розвинулись дерново-карбонатні ґрунти з розрідженою чагарниковою та типчаково-різнотравною рослинністю; використовуються як регульовані пасовища [6,9].

4.2 Головне гірсько-лучно-лісове пасмо

Головне пасмо Кримських гір простягається від Балаклавських висот (З16 м) на заході до горбистих височин мису Іллі (З10 м) на сході.

Орографічно пасмо не є однорідним: від центральної найбільш підвищеної частини воно знижується на схід і на захід. Південний схил пасма короткий, крутий, місцями прямовисний; північний - пологий. Його центральна частина складена з поверхні твердими верхньоюрськими вапняками і є найбільш піднятою. Головне пасмо розчленоване на окремі плосковершинні масиви - яйли: Байдарську (500-700 м), Ай-Петринську (г. Беденекир, 1320 м), Ялтинську (г. Лапата, 1406 м), Нікітську (1340-1400 м), Гурзуфську (1400-1500 м), Бабуган-яйлу (1400-1500 м), Чатирдаг (1200-1300 м), Довгоруківську (700-1000 м), Карабі-яйлу (1100-1200 м). На головному пасмі виділяються дві поверхні вирівнювання - верхнє та нижнє плато.

Верхнє плато з висотами 1250-1400 м є залишком досередньоміоценової поверхні, яка почала формуватися ще в крейдовому періоді. Над рівнем моря ця поверхня піднялась у верхній юрі й зазнавала процесів денудації, особливо карсту. Помітним уступом (100-300 м) верхнє плато переходить у нижнє, яке утворилося в результаті абразії сарматського моря. Нижнє плато має нахил на північний захід і характеризується значною закарстованістю. На яйлах найбільш поширеними карстовими формами є лійки різних розмірів, закладені в нешаруватих і товстошаруватих вапняках, тріщинні породи, замкнені та напівзамкнені улоговини, печери, нівально-корозійні форми, колодязі й шахти та ін. Відомі Скельська сталактитова печера на Байдарській яйлі, Данильча на Ай-Петринській, Іограф на Ялтинській, Бінбаш-Коба (Тисячоголова) на Чатирдазі, Кизил-Коба (Червона) на Довгоруківській, льодова печера Бузулук-Коба на Карабі-яйлі. Спостерігається пряма залежність між поверхневим та глибинним закарстуванням. Інтенсивному карстоутворенню сприяють кліматичні умови. Головне пасмо в Кримських горах є важливим кліматоутворюючим чинником. Ним зумовлюється м'який вологий гірський клімат на самому пасмі, його існування впливає на кліматичні умови Південного берега Криму.

На Головному пасмі буває від 1000 (на заході) до 600-700 мм (на сході) опадів, причому 50-60 % у вигляді снігу. Розвиток карстових форм пов'язаний з нагромадженням і вітровим перерозподілом снігу на первинному рельєфі яйли, таненням снігу не тільки навесні, а й узимку, акумуляцією поверхневого стоку в зниженнях і порожнинах. Клімат яйлинських плато прохолодний. Середні температури липня +15…+16 °С, січня -4 °С. Характерні сильні вітри, ожеледь, часті тумани. На схилах до висоти 450 м зима м'яка, літо тепле, середні температури липня +20…+21 °С. Сума активних температур становить З100-ЗЗ00 °С. На схилах до 700 м вона зменшується до 2700, а у верхньому гірському поясі дорівнює 2700-1500 °С. Головне пасмо є акумулятором підземних вод, які розподіляються між його північним і південним схилами і дають початок струмкам і річкам.

Різна стрімкість і експозиція схилів, плосковершинністъ гірських масивів, пов'язані з цим відмінності в термічному режимі й сумах опадів сприяли формуванню в межах Головного пасма добре вираженої поясності. Ландшафтні особливості Головного пасма зумовлюються також складом гірських порід, що його утворюють. В основі пасма залягають дислоковані темно-сірі глинисті сланці з прошарками пісковиків верхньотріасового та нижньоюрського віку, відомі як таврійська формація. На них залягають конгломерати, пісковики і глини середньої юри. На цих відкладах, а там, де вони розмиті, на таврійських сланцях знаходяться верхньоюрські вапняки, глинисті сланці, пісковики, конгломерати. Відмітною рисою пасма є його ерозійно-скидова розчленованість. Крупними формами рельєфу є згадані гірські масиви, улоговини, глибокі - часто долини-ущелини - каньйони.

Переважно на північному схилі до 700-800 м поширені горбисто-улоговинні низькогір'я з бурими гірсько-лісовими ґрунтами під дубовими лісами. Тут ростуть дуб пухнастий, біля верхньої межі поясу домінує дуб скельний з грабом східним у підліску. У верхів'ях Качі та Альми серед масивів лісів із дуба скельного та на крутих схилах росте сосна Палласа, а в долинах річок - чорновільхові ліси з ліщиною та дереном. У басейні р. Чорна вище поясу лісів з дуба пухнатого на малопотужних дерново-буроземних ґрунтах ростуть ліси із сосни кримської, а на більш потужних ґрунтах - ліси з дуба скельного з дереном та грабом у підліску й остепненим травостоєм. Крутосхилові сухі місцевості зайняті реліктовими ялівцевими лісами з розрідженими деревостанами і степовими угрупованнями з костриці, бородача, тонконогу, чебрецю, пирію скіфського, стоколосу.

Вище цього поясу простягаються глибоко розчленовані середньогір'я з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-грабовими і буково-сосновими лісами. Букові ліси найбільше поширені на північних схилах центральної частини пасма, на схилах Демерджі-яйли і Карабі-яйли. Вище 1000 м, на межі з яйлинським поясом, високостовбурні букові ліси змінюються присадкуватим буковим криволіссям. У верхів'ях р. Улу-Узень на північному схилі Бабуган-яйли поряд з буком, сосною звичайно росте береза, яка була дуже поширена в Криму під час льодовикового періоду.

Верхній ландшафтний пояс Головного пасма утворюють платоподібні закарстовані середньогір'я з гірсько-лучними чорноземоподібними ґрунтами та гірськими чорноземами під гірсько-лучними і петрофітними степами. Вважають, що в минулому яйлинські масиви мали вигляд гірського лучного лісостепу: зниження та захищені від вітрів схили були вкриті лісами, а на високих плато домінували лучні степи. Розширення площі останніх зумовлено багатовіковим випасанням, у процесі якого яйлинські ліси зникли. Підтвердження цього - поступове відновлення лісів після припинення випасання та сучасний досвід лісорозведення на яйлах. Гірсько-лучні степи сформувались на більш потужних ґрунтах, у них представлені костриця, осоки, стоколос, типчак, ковила довголиста. Ці степи домінують у західній, більш зволоженій частині Головного пасма. На сході більші площі займають ковилові степи та угруповання з костриці скельної. На сухих південних схилах та кам'янистих урочищах розвиваються напівчагарники. У карстових лійках росте бук, на скелястих урвищах зустрічається тис ягідний. Велика кількість ендеміків свідчить про своєрідність фізико-географічних умов. На північному макросхилі сформувалися улоговинні ландшафти, представлені в Байдарській, Варнутській, Узунджинській, Верхньосууксинській та інших улоговинах. У них поєднуються долинно-терасові, гірсько-долинні, денудаційно-рівнинні та денудаційно-останцеві місцевості. У середньогірському поясі на північному макросхилі поширені вододільно-схилові та долинно-балкові місцевості з бучинами. Іноді в них наявні заплава та надзаплавні тераси. Верхні надзаплавні тераси розчленовані на окремі столоподібні останці. Гірсько-долинні місцевості мають алювіальні родючі ґрунти, у долинних лісах ростуть клен польовий, осика, вільха, кизил, ліщина.

Природні умови цих місцевостей, ландшафтних районів Головного пасма сприятливі для садівництва, виноградарства, вирощування тютюну, наявної і перспективної рекреації.

У Кримських горах створено природні заповідники: 1) Кримський, в якому охороняються схилові лісові ландшафти і гірсько-лучно-степові (яйлинські); 2) Ялтинський гірська-лісовий із сосновими, буковими, дубовими лісами; З) Карадазький з давньовулканічними гірсько-лісовими ландшафтами, природним музеєм мінералів, різноманітних вулканічних форм рельєфу, багатим рослинним і тваринним світом [6,9].

4.3 Кримське південнобережне субсередземномор'я

Область Кримського південнобережного субсередземномор'я охоплює приморський ландшафтний пояс на південному схилі Головного пасма до висот 400-450 м і простягається від мису Айя на заході до м. Феодосії на сході, характеризується загальними субтропічними рисами природних умов.

Територія складена верхньотріасовими і нижньоюрськими сланцями, верхньоюрськими вапняками. Серед осадочних відкладів фрагментарно поширені діорити, діабази, порфірити, спіліти, кератофіри, дацити, андезити. Малопотужні антропогенові відклади складаються з грубоуламкового делювію та алювію. Південний берег являє собою систему амфітеатрів і бухт, які замикаються мисами, складеними породами різного походження. Область досить густо порізана дрібними річковими долинами і ярами. Поверхня її ускладнена вапняковими брилами, яких багато у річкових долинах та балках. Відроги вапнякових яйлинських масивів іноді опускаються до моря: мис Айя, хребет Ільяс-Кая з мисом Ласлі, хребет і мис Ай-Тодор, Нікітська яйла та ін. Характерні вапнякові останці, що відірвалися від Головного пасма: скелі Форосу, Діва біля Сімеїза, гора Хрестова біля Алупки та ін., відпрепаровані денудаційними процесами інтрузивні утворення - Кучук-Аю, Кучук-Ламбат, хребет Пиляки. На Південному березі Криму впроваджено систему заходів, спрямованих на боротьбу з ерозійними, зсувними та абразійними процесами.

У формуванні кліматичних рис простежується бар'єрно-експозиційна роль Головного пасма. За кліматичними умовами область Південного берега Криму є найтеплішою в Україні. Вона характеризується плюсовими середньомісячними температурами взимку (+2,0…+4,5 °С) і високими літніми (+23,5…+24 °С у липні). Вплив Чорного моря на клімат найбільше помітний восени, коли море віддає суші нагромаджене за літо тепло, та навесні, коли відчувається вплив охолодженого за коротку зиму моря. Суми активних температур найбільші в Україні й становлять 3700-4100 °С. Атмосферних опадів мало: мис Сарич - 309 мм, Ялта - 557, Алушта - 43О, Судак - 323 мм. Суми опадів за роками часто змінюються; максимум їх припадає на осінньо-зимовий період. На схилах амфітеатрів гір створюються своєрідні мікрокліматичні умови, що враховується при розміщенні об'єктів рекреації, виноградників і садів.

Більшість річок невеликі, їх багато; густота річкової мережі досягає 0,7-1,0 км/км². Режим їх залежить від схилового стоку. Влітку більшість річок пересихає, однак під час злив у їхніх долинах бувають короткочасні селі.

Південнобережна область виділяється багатством флори зі значною кількістю ендеміків, наявністю вічнозелених дерев і чагарників, поширенням заростей шибляку і фригани.

Видові відмінності окультурених і освоєних сучасних ландшафтів (типових для області) пов'язані з висотним положенням їх, характером розчленування, літологією порід, особливостями розвитку сучасних фізико-географічних процесів, поясністю грунтово-рослинного покриву. Верхній ландшафтний пояс утворюють урвисті й круті схили з бурими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-сосновими лісами. Поширені також ліси із сосни Палласа, дуба пухнатого, ялівцю високого. Характерна значна розчленованість глибокими ущелистими долинами, розвиток змиву, зсувних, обвально-осипних та селевих процесів, зумовлених особливостями геологічної будови, сейсмічністю, морською абразією, активним вивітрюванням гірських порід. Своєрідності ландшафтам цієї області надають вулканічні низькогір'я з коричневими щебенюватими ґрунтами, ксерофітними розрідженими ялівцево-грабинниковими та дубовими лісами. Найповніше вони представлені на вулканічному Карадазькому масиві, якому властиві значна відслоненість гірських порід і різноманітність форм вивітрювання лав у вигляді східчастих скель, стовпів, прямовисних скель, воріт та ін. В умовах посушливого клімату на продуктах вивітрювання вулканічних порід з глинистих сланців тут розвинулись малопотужні щебенюваті ґрунти, значною мірою еродовані. У розріджених лісах ростуть дуб пухнатий, грабинник, терпентинове дерево, ялівець, маслинколиста груша, кизил, сумах, держидерево та ін. Найбільш характерними для цієї області є амфітеатроподібні прибережні зсувні схили з коричневими щебенюватими ґрунтами, приморськими чагарниками і ялівцево-дубовими лісами, лісопарками, виноградниками, садами субтропічних культур. У рельєфі виражені схили, ускладнені зсувами, розчленовані короткими річковими долинами і балками, денудаційно-ерозійні низькогір'я, абразійні береги, неширокі пляжі. Природна рослинність представлена дубовим та грабовим шибляком з вічнозеленими суничником дрібноплодним, рускусом понтичним, жасмином кущовим, чистом кримським, заростями держидерева, грабинника, фісташки, скумпії.

У центральній та східній частинах області виділяються природні амфітеатри: Ялтинський - від мису Ай-Тодор до мису Мартьян, через нього протікають р. Учансу (Водоспадна) і Дерекойка; Гурзуфський - від мису Мартъян до гори Аюдаг, тут протікають річки Авунда і Потаміс; Алуштинський, який знаходиться на схід від г. Кастель, через нього протікають річки Улу-Узень і Демерджі. Амфітеатри мають нахилену до моря поверхню, вона горбиста, еродована, оточена напівкільцем гірських пасом. У природних ландшафтах переважали сухі ліси і чагарники на коричневих ґрунтах. Ландшафти окультурені, у них наявні виноградники, сади, плантації ефіроолійних культур, тютюну, субтропічних плодових культур, парків з декоративними екзотами. Між Гурзуфським та Алуштинським амфітеатрами (м. Алушта - с. Привітне) утворилися низькогірні заяружені місцевості з коричневими ґрунтами, низькорослими дубовограбинниковими заростями, садами і виноградниками. У східній частині області виділяються окремі гірські масиви і гори: Перчем, Сокіл, Алчак, Меганом. Між ними знаходяться низовини Новосвітська, Судацька, Сонячна Долина, Меганомська. Характерні річкові й морські тераси, скелясті миси і невеликі бухти: Новосвітська. Голуба, Судацька та ін. У природних ландшафтах на коричневих ґрунтах розвивалися шиблякові угруповання (посухостійкі колючі чагарники з дуба пухнастого, грабинника, в'яза граболистого, груші лохолистої, шипшини, скумпії, сумаху, ялівцю та ін.), зарості ялівцю деревоподібного, сосни кримської, реліктової сосни Станкевича, на відкритих ділянках - розріджена рослинність з ковили, полинів, каперсів, солянок та ін.

Вздовж Південного берега Криму розвинуті яружно-балкові місцевості. Іноді в долинах і балках виникають рушійні селі, що проносяться зі швидкістю З-4 м/с. Для запобігання ерозії та селям потрібно зберігати природну рослинність, терасувати схили з наступним їх залісненням, вживати гідротехнічних заходів та ін.

Природною прикрасою цієї області є вулканічні ландшафти в її східній частині. Вона складена юрськими глинистими сланцями, вапняками, конгломератами і вулканічними породами та базальтами, спілітами, кератофітами, ліпарито-дацитами, андезитами, трасами та ін. У ландшафтному відношенні цікавий вулканічний масив Карадаг, в якому виділяється куполоподібна г. Свята (570 м) та хребта Карагач, Хоба-Теле, Магнітний. Кок-Кая. Вони простягаються вздовж берега моря, утворюють стрімкі урвища, виступають у море екзотичними скелями і мисами. У природних ландшафтах на гірсько-лісових бурих і гірських коричневих ґрунтах поширені фригано-шиблякові зарослі, розріджені дубові ліси, ареали сухих степів.

Південнобережні субсередземноморські ландшафти різною мірою освоєні в господарському, в тому числі рекреаційному, відношенні. Тут зберігаються можливості подальшого розвитку оздоровчої, спортивної, пізнавальної та інших видів рекреації.

Пам'ятками садово-паркового мистецтва є всесвітньо відомі парки Південного берега Криму: Фороський, Алупкинський, Місхорський, Харакський, Лівадійський, Масандрівський, Гурзуфський, Кипарисний, Нікітський ботанічний сад. Природні ландшафти охороняються в природному заповіднику Мис Мартьян, розташованому в центрі Південного берега Криму. На коричневих ґрунтах ростуть дуб пухнастий, сосна кримська, реліктовий ялівець високий, суничник дрібноплідний та ін [6,10].

Висновки

При вирішенні задач було встановлено, що географічне положення, тектонічні процеси, форми рельєфу, площа - істотно відрізняється від іншиг гір альпійської складчастості. У формуванні рельєфу Кримських гір основна роль належить тектонічним та денудаційним процесам. У районі Бахчисарая ними утворені долини, своєрідні гори-останці: Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Тепе-Кермен та ін.

Фізико -географічні характеристи, свідчать про сприятливі географічні та кліматичні умови для життя населення, рослинного, тваринного світу та має всі засади, що необхідні для розвитку конкурентно-спроможного туризму.

У Кримських горах розвинулись середньо- і низькогірні, пасмово-улоговинні широколисто-лісові, мішано-лісові, передгірсько-лісостепові, гірські лучні, прибережно-схилові, субтропічні середземноморські ландшафти.

Кримські гори поділяються на три фізико-географічні області: Кримську передгірну лісостепову, Головне гірсько-лучно-лісове пасмо і Кримську південнобережну субсередземно-морську.

Під час роботи були виконані поставлені завдання, та розкрита характеристика Кримських гір.

Список використаних джерел

1. Багрова Л.А., Боков В.А., Багров Н.В. География Крыма. - Київ: Либідь, 2001

2. Байцар А.Л., Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навчальний посiбник : / Байцар Андрiй Любомирович . - Львiв : Видавничий центр ЛНУ iм. I.Франка, 2007

3. Географічна енциклопедія України: В 3 т. Т.1: А - Ж: / Коллект. автор, Маринич О.М., iнш. . - Київ : Українська Радянська Енциклопедiя, 1989

4. Заставний Ф.Д. Географія України: Навч.посiбник для студентiв геогр.фак.ун-тiв i пед.iн-тiв : / Заставний Федiр Дмитрович . - Львiв : Свiт, 1990

5. Ільїна О. О. Екскурсії в районі Курортного Криму. Додатки до дипломної роботи бакалавра: Довiдник для туристiв : / Iльїна Ольга Олексiївна . - Харків : Видавництво ХНУ iм. В.Н. Каразiна, 2006

6. Маринич О. М. Фізична географія України: пiдручник для вузiв : / - Київ : Знання, 2003

7. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України: / Руденко В.П. . - Львiв : Свiт, 1993

8. Шищенко П.Г. Фізична географія України 8 клас: пiдручник для загальноосвiтнiх навчальних закладiв: / Шищенко Петро Григорович, Мунiч Нелла Володимирiвна . - Київ : Зодiак-ЕКО, 2008

Додаток 1

Додаток 2

Контрольно-рятувальна служба

Гірські пошуково-рятувальні підрозділи (реєстраційні пункти) Міністерства надзвичайних ситуацій України (телефон: 101):

Місто	Адреса	Телефон
Сімферополь	вул. Кечкеметська, 103	+38 0652 57-90-91
Севастополь	вул. Коробова, 22	+38 0692 93-14-84
Бахчисарай	вул. К.Маркса, 31	+38 06544 4-77-22
Феодосія	вул. Федько, 22а	+38 06562 7-15-73
Ялта	вул. Пироговська, 10а	+38 0654 32-87-15

Контрольно-рятувальні загони:

· Алушта: +38 06560 3-50-10

· Сімферополь: +38 0652 25-31-58

· Судак: +38 06566 9-43-80

· Севастополь: +38 0692 54-33-97

Контрольно-рятувальні пости:

· Ай-Петрі: +38 063 82-08-162

· Карабі-яйла: +38 050 155-72-99

· Кизил-Коба: +38 067 740-48-83

· Ангарський перевал: +38 067 650-13-41

Размещено на Allbest.ru