Размещено на Allbest.ru

14

Размещено на Allbest.ru

Вступ

Дослідження розміщення галузей господарського комплексу України є важливим в процесі вивчення регіональної економіки, оскільки дає можливість зрозуміти принципи та основи функціонування національної економіки на регіональному рівні та на рівні окремих мезоструктурних утворень економічної системи (територіально-виробничих комплексів). Розвиток та розміщення швейної промисловості України є невіддільною складовою процесу суспільного відтворення та економічного зростання. Актуальність аналізу розвитку та розміщення окремих галузей полягає у тому, що він виступає важливим етапом планування господарської діяльності на рівні підприємств та їх об'єднань. Знання територіальної структури виробництва по окремих галузях дає можливість оцінити конкурентну ситуацію на ринку певної продукції в регіональному масштабі, вибрати найбільш ефективно місце розташування майбутніх виробництв та налагодити оптимальну систему зв'язків з постачальниками сировини, матеріалів, послуг, тощо.

Таким чином, підкреслюючи важливість територіального аспекту аналізу господарської діяльності визначає особливу важливість вивчення розвитку та розміщення галузей економіки України.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає макрорегоінальна структура господарського механізму економіки України, тобто її регіональна економіка.

Предметом в курсовій роботі є швейна промисловість України.

Метою написання курсової роботи є вивчення та глибокий аналіз системи факторів розвитку та розміщення підприємств швейної галузі; особливостей, тенденцій та перспектив її функціонування.

Завданнями, які вирішуються в курсовій роботі, є наступні:

і Визначення ролі швейної промисловості в господарському комплексі України;

і Аналіз факторів, що впливають на розвиток та розміщення швейної промисловості України;

і Вивчення сучасної галузевої структури швейної промисловості;

і Вивчення особливостей територіальної організації швейного виробництва в Україні;

і Аналіз внутрішньої та зовнішньої торгівлі продукцією галузі;

і Визначення проблем та перспектив розвитку галузі.

Будь-яке наукове дослідження передбачає використання певних методів. Під час написання курсової роботи будуть використані наступні методи:

v Загальнонаукові методи (аналіз, узагальнення, порівняння, літературний, тощо).

v Спеціальні методи (статистичний, картографічний, графічний).

1. Сутність, структура, зв'язки і значення швейної промисловості в регіональній економіці України

Швейна промисловість є складовою легкої промисловості, що спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів народного споживання.

Швейна промисловість задовольняє невід'ємні потреби населення у наступних видах товарів:

Ш Пальта та напівпальта;

Ш Плащі;

Ш Костюми;

Ш Піджаки;

Ш Сукні (включаючи халати, сарафани);

Ш Брюки (включаючи робочі та жіночі);

Ш Спідниці;

Ш Блузки;

Ш Куртки (включаючи робочі);

Ш Сорочки верхні;

Ш Білизна постільна.

Швейна промисловість відіграє важливу роль у загальній системі народного господарства країни. Після текстильної вона є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих. Адже на підприємствах легкої промисловості, в тому ж числі і швейної, у виробництві зайняті переважно жінки.

Це зумовлено особливостями виробництва, специфікою техно-логічних операцій. У цілому в галузі частка жіночої праці становить 75%. Ця особливість дає можливість створити нові робочі місця, зокрема для жінок, краще використовувати трудові ресурси країни.

Як видно з діаграми 1 (див.нижче.), швейна промисловість займає помітне місце серед інших галузей легкої промисловості у забезпеченні зайнятості населення. Проте, нажаль, у сучасних умовах у швейній галузі працюють лише 25 тис. чоловік, які завантажені роботою тільки на 30%. Водночас неможливо здійснювати ефективну господарську діяльність, якщо для цього не створено відповідних необхідних умов, і однією з найважливіших є підтримання оптимального теплового режиму тіла людини, а одяг тут відіграє далеко не останню роль.

Діаграма 1

Структура зайнятих у швейному виробництві,%

*Джерело: Перспективи створення нових робочих місць // Україна: аспекти праці, №2, 2009

В умовах трансформаційної економіки та переходу до ринкової системи господарювання розвиток галузей промисловості групи “А” втрачає свою вагу, натомість у високо розвинутих країнах з ринковою економікою переважає виробництво товарів для задоволення найрізноманітніших потреб населення, не останнє місце в якому посідає і швейне виробництво. Це безпосередньо стосується і України, оскільки перспектива у виході нашої держави на світові ринки полягає у збільшенні обсягів та якості виробництва товарів групи “Б”. На жаль частка виробництва товарів легкої промисловості в цілому і швейної зокрема, у порівнянні з рештою галузей народного господарства, зменшилась більш ніж у десять разів.

Динаміка виробництва швейної продукції за період 1990-2009 рр. показана на графіку 1:

Графік 1

Порівняльна динаміка виробництва товарів (всієї промислововсті, легкої та швейної,(у %)

*Джерело: Статистичний щорічник України, 2008 рік

Щодо зв'язку швейної промисловості з іншими галузями народного господарства, то найперше необхідно відмітити її зв'язок їз АПК та хімічним комплексом. З цими галузями господарського комплексу швейна промисловість пов'язана споконвіку. Адже саме АПК та хімічна промисловість виступають єдиною сировинною базою даної промисловості і є одним з найголовніших постачальників сировини сьогодні. Від економічного стану даних галузей у значній мірі залежить стан і швейної промисловості. Роль хімічної промисловості як виробника сировини неухильно зростає. Використання штучних замінників натуральних тканин значно розширює можливості у виробництві швейної продукції. Очевидно, що АПК далеко не в силах задовольнити попит швейних підприємств у сировині. Тож використання синтетичних матеріалів не тільки розширює можливості виробництва, але й дає змогу задовольнити вимоги все більшої і більшої кількості споживачів.

Швейна промисловість є крупним споживачем продукції не лише АПК та хімічного комплексу, але й ряду інших галузей промисловості, особливо паливно-енергетичних, машинобудування.

Взаємозв'язок згаданих галузей може виявити істотний вплив на їх розвиток в єдиному господарському комплексі певних економічних районів. В останній час нові технології по виробництву швейної продукції вимагають значних затрат електроенергії. Це пояснюється наростанням автоматизації праці. Потужні електронні процесори, що керують елементарними виробничими циклами потребують струму високої частоти. А підвищення частоти струму зумовлює за фізичними законами і збільшення затрат електроенергії.

Всі важливі галузі легкої промисловості є машиномісткими. Не є винятком у цьому відношенні і швейна промисловість. Збільшення виробництва виробів швейної промисловості вимагає водночас вдосконалення та оновлення основних фондів у фізичному та моральному відношеннях. І тут основна роль належить галузям машинобудівного комплексу.

Нижче подано схему взаємозв'язку швейної промисловості з іншими галузями народного господарства:

Схема 1

Взаємозв'язок швейного виробництва з іншими галузями народного господарства

*Побудовано автором на основі: Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил. - К.,2005, с. 72-76.

Отже, швейна промисловість є важливою складовою господарського комплексу України. Її роль полягає не лише в тому, що вона забезпечує населення необхідними товарами народного споживання, а й створює робочі місця для жіночої праці. Швейна промисловість тісно пов'язана з іншими галузями - АПК, хімічний комплекс, машинобудування, ПЕК.

швейний промисловість регіональний торгівля

2. Передумови розміщення і територіальної організації швейної промисловості України

Фактори, що сприяли розвитку галузі, можна визначити наступним чином Чемісов Б.Г. Деякі методологічні аспекти аналізу територіальної організації промислового виробництва.// Український географічний журнал.-1999.- №4. - с.50-55:

Аналіз факторів розміщення швейної промисловості

Основним критерієм оцінки раціональності розміщення галузей легкої промисловості є вплив розміщення промисловості на досягнення більш високої продуктивності суспільної праці.

Економія в затратах суспільної праці за умов правильного розміщення промисловості може бути досягнута багатьма шляхами:

-шляхом уникнення зайвих далеких та зустрічних перевезень сировини, матеріалів і готової продукції;

-шляхом підвищеної продуктивності праці в певних районах, внаслідок наявності в цих районах кращих умов для розвитку даного виду виробництва;

-шляхом економії суспільної праці на будівництві нових підприємств за більш сприятливих умов;

-шляхом більш раціонального використання трудових ресурсів і т.д.

Розглянемо найважливіші фактори, що впливають на вибір району для будівництва підприємств швейної промисловості.

Історичний фактор

Що стосується історичного фактора розвитку швейної промисловості, то доцільним є виділення 3 етапів:

и Етап домінування феодальних відносин (кінець 16ст. - 1917 рр.)

Основними рисами господарської системи цього часу були: формування поденної форми відробітку та панщини; розвиток мануфактурного виробництва; домінування у структурі швейної промисловості виготовлення одягу слабкодиверсифікованого асортименту; розвиток внутрішнього ринку у формі ярмаркової торгівлі; слабкий розвиток процесів накопичення капіталу, спеціалізації та поділу праці.

и Період входження України до складу СРСР (1918 - 1991 рр.)

Цей період ознаменувався розвитком соціалістичної системи господарювання. Основними тенденціями у розвитку продуктивних сил було превалювання державних планів та замовлень над об'єктивними вимогами ринку та потреб населення. Хоча швейна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові.

и Період незалежності (1991р. - наші дні)

Період незалежності ознаменувався суттєвими структурними перетвореннями в економіці країни, які призвели до кризи всієї господарської системи внаслідок порушення сформованої інфраструктури, як промисловості так і сільського господарства, що була орієнтована на задоволення загальносоюзних потреб та інтегрована до загальносоюзної господарської системи.

Природно-сировинний фактор

Основним джерелом сировини для виробництва продукції швейної промисловості тисячоліттями слугувало сільське господарство, котре залишається найважливішим постачальником сировини для промисловості. Основними культурами рослин, які слугують джерелом сировинної бази швейної промисловості є льон та бавовник.

Головною волокнистою культурою в є льон-довгунець, однак на текстильних підприємствах виробництво відбувається в основному на завізній сировині. На експериментальних ділянках у південних областях України вирощують бавовник, коноплі.

Посіви льону-довгунця в 2008 р. становили 3 тис. га, або майже у 6 разів менше, ніж у 1990 р. Зменшення посівів та зниження врожайності льону з 6,4 ц/га (1990 р.) до 3,6 ц/га (2008 р.) призвели до скорочення валового збору льоноволокна із 108 тис. т у 1990 р. до 9 тис. т у 2008 p., що негативно позначилося на роботі льонопромислового підкомплексу, який є важливим сировинним постачальником швейної галузі.

Останнім часом посівні площі, урожайність та валові збори льону-довгунця різко знизились. Однак, незважаючи на це, льонопромисловий підкомплекс АПК продовжує функціонувати. Важливим показником його розвитку та підвищення ефективності є якість льоносировини.

Зрозуміло, що пріоритетним напрямом розвитку сировинної бази галузі є зниження собівартості льоноволокна при збільшенні обсягів виробництва льону й підвищенні його врожайності та зростання якості льоносировини за рахунок впровадження кращих селекційних сортів та інтенсивної технології виробництва.

Інтенсивні технології вирощування й переробки льону-довгунця пов'язані з оснащенням господарств і переробних підприємств спеціальними машинами та обладнанням 15-18 найменувань. А нині в льоносіючих господарствах налічується тільки 7-8 найменувань таких машин, за рахунок яких можна механізувати галузь лише на 40-50%.

Упродовж останніх років в Україні ведуться експериментальні роботи з вирощування бавовнику. Бавовник до постачається з південних областей За 5 років було апробовано 500 його сортів. Найкращими виявилися швидкодозріваючі, переважно північно-болгарські сорти (власних сортів не залишилося). У 1995 р. почалися їх дослідницько-промислові випробування. У новій програмі розвитку легкої промисловості передбачено відновлення розвитку бавовняної галузі. На думку спеціалістів, Україна може забезпечити власні потреби в бавовні на 70%, а собівартість її становитиме 70% від вартості узбецької.

Основні райони спеціалізації по вирощуванню технічних культур показано нижче на картосхемі 1.



Размещено на Allbest.ru

14

Размещено на Allbest.ru

З картосхеми видно, що основними районами формування сировинної бази для швейної промисловості України є Чернігівська, Київська, Житомисрька, Луганська, Донецька, Івано-Франківська та ін. області.

Що стосується сировинного забезпечення швейної галузі продукцією хімічної промисловості, то вона має можливість вже нині вико-ристовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі.

Для швейної промисловості - найбільш давньої з галузей - протягом останніх десятиріч характерними стали зміни сировинної бази та зростання частки синтетичних волокон, котра на початку 1990-х років перевищувала 40% порівняно з виробництвом продукції з натуральної сировини.

Нижче подано графік, на якому відображено динаміку зростання обсягів виробництва продукції швейної промисловості з натуральної сировини та з хімічних волокон.

Графік 2

Динаміка темпів проросту обсягів виробництва продукції швейної галузі в розрізі використання сировини

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

Статистичні дані показують, що виробництво продукції швейної промисловості з натуральної сировини має тенденцію до скорочення, натомість його заміщує виробництво продукції з штучних замінників.

В техніці та технології швейної промисловості в останній час відбуваються зміни, що впливають на її розміщення.

Демографічний фактор

Вплив даного фактора визначається двома основними напрямками:

- Швейне виробництво повинно бути орієнтоване на максимальне задоволення потреб споживача. Відповідно до цього, асортимент продукції швейної промисловості повинен максимально відповідати запитам моди, статево-віковій структурі населення, інших особливостей (пов'язаних зі способом життя або особливостями роботи - потреба у спортивному одязі, у спеціальному одязі, тощо).

- З іншого боку швейне виробництво повинне бути забезпечене необхідною робочою силою з відповідним рівнем кваліфікації та відповідним досвідом.

Зниження природного приросту населення спричинює деформацію його вікової структури, зниження природного приросту трудових ресурсів у галузі. «Старіння» населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до певних труднощів у формуванні трудових ресурсів та забезпеченні галузі робочою силою, є одним з найтривожніших симптомів погіршення демографічних умов. Висока частка осіб у віці, старшому за працездатний (вже в 2008 р. - 23,3 % проти 22,6% у 1996 p.), скорочує обсяги трудового потенціалу як швейної промисловвості, так і інших галузей. Якщо частка пенсіонерів серед населення зростає, то представників молодшого покоління - скорочується (в 2008 р. - 20.1% проти 21.5%) у 1996). Людей працездатного віку в країні понад 50% (у 2008 р. їх було 56,6% проти 55,8 у 1996 p.). Кількість жінок в Україні залишається стабільною і становить 54 % населення. Природний приріст населення в Україні протягом 2006-2009 рр. є від'ємною величиною, що свідчить про катастрофічну демографічну ситуацію. Населення в Україні поступово старіє та вимирає (діаграма 2).

Необхідно також відмітити, що в умовах науково-технічного прогресу та безперервного розвитку і вдосконалення технологій умови праці істотно змінились. Тепер вагому роль у виробництві товарів швейної промисловості відіграє не чисельність трудових ресурсів, а рівень їх кваліфікації.

Діаграма 2

Динаміка природного приросту населення України за 2006-2009 рр.

*Джерело: www.ukrstat.gov.ua

Соціально-економічні фактори

Важливим соціально-економічним фактором залишається фактор динаміки грошових доходів населення та споживання товарів промисловості (реальні витрати).

Ми бачимо, що реальне споживання населенням товарів швейної промисловості, має тенденцію до відставання від зростання реальних доходів. Дане явище свідчить зростання тіньового ринку в економіці України та зменшення попиту на продукцію вітчизняного товаровиробника (графік 3).

Графік 3

Динаміка реальних доходів та витрат (вплив на споживання товарів швейної промисловості ) населення

*Джерело: www.ukrstat.gov.ua

Отже, в цілому в економіці України спостерігається тенденція до зростання доходів населення, що сприяє також і зростанню потенційного попиту на продукцію швейної промисловості. При цьому попит споживача може переорієнтовуватися в більш дорогі сегменти продукції галузі - вироби з натуральної сировини. Ми бачимо, що фактор доходів-витрат населення досить істотно впливає як на обсяги виробництва продукції галузі ( позитивний характер), так і на його асортиментну структуру.

3. Сучасний стан розвитку швейної промисловості України

Характеристика сучасного стану розвитку швейної промисловості України передбачає аналіз діяльності даної галузі в розрізі окремих виробництв. У першому питанні роботи було дано коротку характеристику галузевої структури швейної промисловості в розрізі наступних виробництв - виробництво пальт та напівпальт, плащів, костюмів, піджаків, суконь (включаючи халати, сарафани), брюк (включаючи робочі та жіночі), спідниць, блузок, курток (включаючи робочі), сорочок верхніх, білизни постільної.

Дані, що дають уявлення про обсяги виробництва швейної продукції в Україні, можна проілюструвати показниками випуску найпоширеніших видів швейних виробів у 2005-2009 рр. (див. табл. 1). Аналізуючи структуру обсягів швейного виробництва необхідно відмітити особливості його динаміки:

- зростання фізичних обсягів виробництва спостерігається за такими підгалузями швейної промисловості як виробництво пальта, напівпальт, плащів, костюмів, суконь, брюк, курток;

- зменшення обсягів виробництва у натуральному вираженні відбулося за такими товарними групами як піджаки, спідниці, блузки, сорочки верхні, білизна постільна.

Таблиця 1

Динаміка виробництва продукції швейної галузі, тис.шт

Продукція	2005	2006	2007	2008	2009
Пальта, напівпальта	2099	2421	2511	2756	3032
Плащі (включаючи накидки)	317,8	334	350	368	386
Костюми	2312,8	2382	2454	2527	2603
Піджаки	6469,7	6405	6341	6278	6215
Сукні (включаючи халати, сарафани)	1893,9	2273	2727	3273	3927
Брюки (включаючи робочі та жіночі)	16802,4	19323	22221	25554	29388
Продовження табл. 2
Спідниці	3556,2	3485	3415	3347	3280
Блузки	7436,9	7139	6854	6580	6317
Куртки (включаючи робочі)	4580,6	5130	5746	6435	7208
Сорочки верхні	5503,3	6494	7663	9042	10670
Білизна постільна	3099,1	3719	4463	5355	6426

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

Примітно, що за виключенням постільної білизни, рівень випуску найпоширеніших швейних виробів з давальницької сировини становить від 65 до 95%.

Важливо також прослідкувати відсоткову структуру швейного виробництва в Україні (табл. 2):

Таблиця 2

Динаміка структури виробництва продукції швейної галузі, %

Продукція	2005	2006	2007	2008	2009
Пальта, напівпальта	3,9	4,1	3,9	3,9	3,8
Плащі (включаючи накидки)	0,6	0,6	0,5	0,5	0,5
Костюми	4,3	4,0	3,8	3,5	3,3
Піджаки	12,0	10,8	9,8	8,8	7,8
Сукні (включаючи халати, сарафани)	3,5	3,8	4,2	4,6	4,9
Брюки (включаючи робочі та жіночі)	31,1	32,7	34,3	35,7	37,0
Спідниці	6,6	5,9	5,3	4,7	4,1
Блузки	13,8	12,1	10,6	9,2	8,0
Куртки (включаючи робочі)	8,5	8,7	8,9	9,0	9,1
Сорочки верхні	10,2	11,0	11,8	12,6	13,4
Білизна постільна	5,7	6,3	6,9	7,5	8,1

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

Тут слід зазначити, якщо частка продукції з давальницької сировини у натуральному вираженні становить для різних видів одягу в середньому майже 87%, то вартість цієї частки становить лише близько 50% від загального обсягу промислового виробництва у діючих оптових цінах (за даними Держкомстату, в 2009 р. виготовлено продукції на 463 562 тис. грн., з яких 256 351 тис. грн. за умов давальницької сировини, що становить 55%).

Відповідно до даних таблиці 2, можемо спостерігати нерівномірну динаміку у зміні структури виробництва швейної галузі протягом 2005-2009 рр. У 2009 році порівняно з 2007 роком зросла питома вага у загальних обсягах виробництва по таких товарних групах як сукні (включаючи халати, сарафани) - (1,4%), куртки (включаючи робочі) - (0,6%), брюки (включаючи робочі та жіночі) - (5,9%), сорочки верхні - (3,3%), білизна постільна - (2,4%). По решті товарних груп спостерігалося зменшення питомої ваги у структурі загального випуску по галузі.

Традиційно розвинена в Україні ще за часів Радянського Союзу швейна галузь у роки ринкових перетворень зазнала значних змін.

Відомі економічні труднощі, що супроводжували перехід економіки України на ринкові умови, не оминули й швейну промисловість. За період 1991--2009 pp. виробництво важливіших видів продукції скоротилось більш як у 10 раз, а за окремими видами продукції -- у 20 раз. І хоч за останні 2-3 роки склалась певна позитивна тенденція сталого зростання виробництва швейної продукції (табл. 1), його загальний рівень залишається все ще незрівнянно нижчим, ніж у дореформені часи. За розрахунками, рівень виробництва швейної продукції у 2009 році становив близько 45% від рівня 1990 р.

Досить негативним фактором в галузі було скорочення чисельності швейних підприємств. Кількість швейних виробництв постійно скорочується (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка кількості підприємств за видами швейного виробництва (за видами продукції), од.

Продукція	2005	2006	2007	2008	2009
Пальта, напівпальта	131	118	106	95	86
Продовження табл. 3
Плащі (включаючи накидки)	57	51	46	42	37
Костюми	257	231	208	187	169
Піджаки	152	137	123	111	100
Сукні (включаючи халати, сарафани)	367	330	297	268	241
Брюки (включаючи робочі та жіночі)	359	323	291	262	236
Спідниці	251	226	203	183	165
Блузки	210	189	170	153	138
Куртки (включаючи робочі)	290	261	235	211	190
Сорочки верхні	165	149	134	120	108
Білизна постільна	415	374	336	303	272

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

Однак, в 2005-2009 роках тенденцію до скорочення чисельності швейних виробництв за окремими видами продукції не слід вважати негативно. Така ситуація зумовлена процесом укрупнення швейних підприємств, їх злиттям у виробничі об'єднання, поєднанням статутного капіталу товариств, тощо. Це дає змогу з одного боку покращити фінансову стійкість підприємств галузі, а з іншого - значно полегшує співпрацю між окремими підприємствами в межах виробничого об'єднання.

Поміж об'єктивних чинників, що вплинули на різке падіння виробництва швейної продукції, слід зазначити і такий -- низький рівень захисту внутрішнього ринку України як від так званої «сірої» продукції національного виробника, так і неконтрольований ввіз на митну територію України продукції іноземного походження без обкладання відповідними податками, платежами та зборами, що обумовлювало порівняно низьку ціну реалізації на ринку України даної продукції. За різними оцінками, понад 60% продукції, що реалізується в торгівлі, є продукція іноземного походження. Неможливість підприємств швейної промисловості України протистояти на внутрішньому ринку тиску цієї продукції за умов низької платоспроможності населення, значною мірою спонукало швейні підприємства до роботи на давальницькій сировині. Це давало підприємствам можливість за відсутності обігових коштів, насамперед забезпечити певний рівень завантаження потужностей, відповідно позитивно вплинути на стан з виплатою заробітної плати, вирішити ще деякі тактичні завдання.

Правовою базою для виконання робіт за давальницьких умов є Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р. №327/95-ВР зі змінами та доповненнями, інші Закони України, а також розроблені відповідно до чинного законодавства нормативні акти міністерств та відомств.

Станом на 01.01.2009 р. за даними Держкомстату України більш як 80% швейних підприємств працюють за умов давальницької сировини.

Якщо врахувати, що з усієї давальницької сировини частка національної давальницької сировини становить, залежно від виду одягу, від 9 до 2%, то зрозуміло, що левова частка виготовленої в Україні з давальницької сировини швейної продукції експортується.

4. Регіональна структура швейної промисловості України

Промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевести тканини і нитки для неї економніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми. Швейна промисловість знедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію. Центрами розміщення швейної промисловості є:

У Західній Україні: швейна промисловість цього регіону розміщена у великих містах. Виділяють саме велике підприємств Львові. Львівська швейна фірма - робить пошиття курток, жіночих зимових пальто, жіночих і чоловічих демісезонних пальто і плащів. Ніжинська виробничо-торгова швейна фірма “Нежинка”- випускає і реалізує куртки з плащових тканин на хутряній підкладці та інші вироби. Відомі також Прилуцька швейна фірма, Коломийське швейне підприємство “Карпатські візерунки”, Снятинська швейна фабрика “Покутянка”, Ковельський комбінат та інші.

У Південній Україні: у 2003 році в Сімферополі було утворено першу і, поки що, єдине українсько-турецьке підприємство “Лачин ЛТД”. Фабрика оснащена новітнім устаткуванням, спеціалізується на пошиті чоловічого одягу.

Також у Сімферополі діє українсько-німецька фірма “Сара”. Німці вкладають досить гарні інвестиції в це підприємство, що робить товар високої якості. Токмацька швейна фабрика, Севастопольська фабрика імені Ніни Олинової, Старокримська, Миколаївська виробничо - торгова швейна фірма “Евіс” також займають значне місце. Підприємства швейної промисловості діють також в Одесі, Керчі, Євпаторії, Первомайську, Вознесенському, Херсоні, Мелітополі та ін.

У Східній Україні знаходиться більш 200 швейних підприємств. Найбільшою швейною фабрикою є Харківська швейна фабрика імені Ю.Д.Тенякова, заснована в 1978 році. Стаханівська швейна фабрика, Дніпропетровська швейно-торгова фабрика “Дніпро”, Дніпродзержинська швейна фабрика імені Чубаря, швейна фабрика “Алчевськ спецодягсервіс”, відома також Кременчуцька швейна фабрика. Так само швейні фабрики діють у Луганську, Свердловську, Кіровську, Лисичанську, Краматорську, Полтаві та інших східних містах України.

Більш наочно побачити основні центри розміщення швейної промисловості можна на картосхемі 2 (на наступній сторінці).

Важливо також проаналізувати територіальну

Структуру виробництва продукції галузі в розрізі економічних районів України (діаграма 3):

Діаграма 3

Територіальна структура виробництва швейної промисловості в розрізі економічних районів

*Джерело: www.ukrstat.gov.ua

Картосхема 2

Розміщення основних центрів легкої промисловості України

Джерело: Радченко М.О., Кислиця А.Ю. Регіональна економіка. - К., 2008. - с.897

Як свідчать дані діаграми 3, економічними районами, в яких швейна промисловість вирізняється найбільшим рівнем розвитку є Столичний (40,4%), Донецький (17,9%), Північно-Східний (8,3%), Карпатський (6,4%), Придніпровський (5,7%).

Отже, розміщення швейної промисловості тяжіє до великих промислових центрів країни. Це зумовлено домінуванням в процесі вибору місця розташування підприємств галузі споживчого та трудоресурсного факторів.

5. Продукція швейної промисловості у зовнішній та внутрішній торгівлі України

Починаючи з 2004 р., швейна промисловість почала нарощувати експортний потенціал. Така ж тенденція спостерігається і в 2009 р. У цілому по товарах швейної промисловості зберігається досить значне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі.

Таблиця 4

Показники зовнішньої торгівлі продукцією швейної промисловості України

Рік	Імпорт	Експорт	Зовнішньо-торговельне сальдо
	тис. дол.	Приріст, %	тис. дол.	Приріст, %	тис. дол.
2004	33202	-	304734	-	271533
2007	25416	-23,5	354289	16,3	328872
2009	35895	41,2	419527	18,4	383632

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

З даних, наведених в таблиці 4 можемо спостерігати, що в цілому зовнішньоторговельне сальдо швейними виробами є позитивним для України і постійно зростає. Так, у 2007 році обсяг експорту продукції галузі збільшився на 16,3%, а імпорту - зменшився на 23,5%. У 2009 році експорт швейної продукції зріс на 18,4%, а імпорт - на 41,2%. Однак можемо спостерігати, що обсяги експорту продукції галузі на порядок перевищує обсяги імпорту, що є досить позитивним для розвитку галузі.

На сьогодні розвиток торгівлі між Україною та ЄС швейною продукцією є сприятливим для України. Цьому передувала значна робота щодо розв'язання проблеми збуту товарів і кількісного обмеження експорту в країни ЄС (квоти), які були запроваджені Угодою 1995 р. про торгівлю товарами легкої промисловості.

Важливим кроком у цьому напрямку стало підписання 19 грудня 2006 р. Угоди про торгівлю продукцією легкої промисловості на 2007 - 2007 рр. Новою Угодою передбачено введення режиму повної лібералізації торгівлі виробами галузі на ринках Європи. З березня 2006 р. ліквідовано кількісні обмеження (квоти) на поставки товарів легкої промисловості до країн ЄС із запровадженням системи подвійної перевірки. Вирішення цього питання дало змогу значно підвищити ефективність експортної діяльності багатьом підприємствам швейної промисловості.

Країни ЄС є основним ринком збуту української швейної продукції. Протягом останніх років на ці країни припадає понад двох третин українського експорту.

За підсумками 2009 р. експорт швейної продукції до ЄС становить 560 млн. дол. США і займає 72,2% від загального експорту продукції (темп до 2007 р. - 138%). За цей же період імпорт аналогічної продукції до України становив 413 млн. дол. США. Позитивне сальдо - 147 млн. дол. США.

Як свідчать статистичні дані, за останні три роки загальний експорт поступово зростає. За 6 місяців 2009 р. обсяги експорту до країн світу, які є традиційними ринками збуту українських товарів швейної галузі, становили 385,2 млн. дол. США і зросли порівняно з аналогічним періодом минулого року на 3%. Обсяги експорту цих товарів до країн ЄС збільшилися на 4,5%.

Що стосується головних партнерів України у торгівлі швейною продукцією, то їх наглядно відображає схема 2.

Головними партнерами України по експорту за цей період були такі країни: Німеччина, частка якої в загальному експорті до країн ЄС становила 67,6%; Франція - 9,7; Італія - 9,0; Великобританія - 8,4%.

Обсяги імпорту товарів швейної промисловості по всіх країнах за 6 місяців 2009 р. становили 282,1 млн. дол. США і зросли порівняно з аналогічним періодом минулого року на 3,9%.

Переважно імпорт надходив з таких країн: Німеччини - 24% від загального імпорту з країн ЄС; Італії -- 7,6; Великобританії -- 4,1%.

Схема 2.

Регіональна структура України щодо зовнішньоторговельного обороту швейною продукцією в 2009 р., млн. дол.

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

У внутрішній торгівлі частка продукції галузі є досить значною. Щодо роздрібної торгівлі продукцією, то сьогодні її мережа складається в основному з великих та дрібних магазинів. На це з одного боку вплинула спадщина СРСР, коли середні магазини будувались в недостатній кількості, з іншого боку ? низька купівельна спроможність населення та серйозна конкуренція зі сторони базарів.

Магазини працюють з націнкою 20-100%. Орієнтовані на середнього покупця, як правило накидають від 20 до 40% закупівельної ціни. Магазини ж дорогого та ексклюзивного одягу менше 50% не набавляють. У великих містах престижні магазини дорогого одягу також намагаються мати один чи більше філіалів на крупних дорогих ринках.

Не менше двох третин покупок продукції реалізується через базари (речові ринки).Сюди постачають продукцію як іноземні фірми, так і оптовики та вітчизняні виробники.

Незважаючи на розширення роздрібної мережі торгівлі продукцією галузі, як свідчать статистичні дані (див. графік 4), роздрібний товарообіг у межах України за 1996-2009 рр постійно зростав.

Графік 4

Динаміка роздрібного товарообороту продукцією швейної промисловості

*Джерело: Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

Починаючи з 1990 року в структурі роздрібного товарообороту продукцією швейної промисловості почала різко зростати частка іноземної продукції, а вітчизняної - різко зменшилась. Однак, починаючи вже з 1999 року, дана тенденція набула зворотного характеру в бік зростання питомої ваги у внутрішньому товарообороті продукції вітчизняних виробників.

6. Перспективи розвитку і розміщення швейної промисловості

Незважаючи на всі негаразди, що існують у наш час в галузі, все ж таки можна виділити основні перспективи щодо її подальшого розвитку та розміщення, здійснити аналіз можливостей вітчизняного виробництва в умовах переходу до ринкових умов господарювання і на основі цього аналізу побудувати стратегію подальшого розвитку галузі.

На основі інформації, що відбиває сучасний стан швейної промисловості, можна виділити основні альтернативні стратегічні напрямки її подальшого розвитку:

? Хоча виробництво і розміщене по всій території України, проте у різних областях воно розвинуте неоднаково. Тому перспективним є будівництво нових та удосконалення вже існуючих підприємств у цих областях.

? Перспективним є також створення спільних підприємств, що дасть змогу налагодити співробітництво з іноземними партнерами та залучити іноземний капітал у розвиток галузі. Але в зв'язку з недосконалістю вітчизняного законодавства (левова частка продукції, виробленої на цих підприємствах вивозиться за кордон, тобто відбувається перетікання капіталу з нашої країни), цей напрямок поки що залишається перспективою майбутнього аж до того часу, коли буде налагоджено ефективну систему державного менеджменту.

? На даний час доцільно було б використовувати можливості співпраці з країнами СНД, зокрема з Росією. Наші товари мають набагато більше можливостей проникнення на ринки цих країн і попит на них там буде значно більшим, ніж на ринках Європи.

Окрім суто економічних альтернатив розвитку галузі можна виділити ще й ряд економіко-технологічних:

? Як свідчать дослідження сучасного стану, вкрай необхідним є впровадження нових технологій оперативного управління підприємством, а саме: створення інформаційних систем управління якістю продукції в процесі її виготовлення. Технологічний процес у виробничих цехах ? це послідовний процес переходу виробу (чи напівфабрикату), що виготовляється, від одного етапу до іншого. При цьому зв'язки між елементами системи, яку утворюють різні рівні технологічного процесу на підприємствах із застарілим обладнанням і де каналом і оператором передачі може бути лише виконавець робочого процесу, є досить громіздкими. Якщо використовувати автоматизовані системи управління технологічним процесом, то передача сигналів і зв'язок між різними його рівнями здійснюється автооператорами, які здійснюють параметрацію сигналів і легке перетворення їх в електричні, внаслідок чого спрощується і значно прискорюється їх передача по електричних каналах зв'язку.

? Надзвичайно важливим є впровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції. Проблема ресурсо- і енергозбереження нині набуває дедалі більшої актуальності і потребує вирішення великої кількості питань. Досягнення успіхів у цій сфері дає можливість значно знизити собівартість готової продукції.

Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціонального розміщення та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити:

А) випуск високоякісної продукції;

Б) елективне постачання підприємств торгівлі.

Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає:

1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній промисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якості продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку і його кращого вивчення і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих, трудових ресурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підприємств.

2. Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей підрозділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщення у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура. Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо.

3. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області.

Вищевказані напрямки є актуальними для поліпшення розміщення швейної промисловості України, яке у даний час не є раціональним.

Висновки

Швейна промисловість є складовою легкої промисловості, що спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів народного споживання. Швейна промисловість відіграє важливу роль у загальній системі народного господарства країни. Після текстильної вона є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих.

Основним критерієм оцінки раціональності розміщення галузей легкої промисловості є вплив розміщення промисловості на досягнення більш високої продуктивності суспільної праці. Основними факторами, що впливають на розвиток та розміщення швейної промисловості, є історичний, природно-ресурсний, демографічний та соціально-економічний.

Характеристика сучасної галузевої структури швейної промисловості України передбачає аналіз діяльності даної галузі в розрізі окремих виробництв. Галузева структура швейної промисловості являє собою її розподіл в розрізі наступних виробництв - виробництво пальт та напівпальт, плащів, костюмів, піджаків, суконь (включаючи халати, сарафани), брюк (включаючи робочі та жіночі), спідниць, блузок, курток (включаючи робочі), сорочок верхніх, білизни постільної.

Можна спостерігати нерівномірну динаміку у зміні структури виробництва швейної галузі протягом 2005-2009 рр. У 2009 році порівняно з 2007 роком зросла питома вага у загальних обсягах виробництва по таких товарних групах як сукні (включаючи халати, сарафани) - (1,4%), куртки (включаючи робочі) - (0,6%), брюки (включаючи робочі та жіночі) - (5,9%), сорочки верхні - (3,3%), білизна постільна - (2,4%). По решті товарних груп спостерігалося зменшення питомої ваги у структурі загального випуску по галузі.

Промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевести тканини і нитки для неї економніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми. Швейна промисловість знедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію. Економічними районами, в яких швейна промисловість вирізняється найбільшим рівнем розвитку є Столичний (40,4%), Донецький (17,9%), Північно-Східний (8,3%), Карпатський (6,4%), Придніпровський (5,7%).Розміщення швейної промисловості тяжіє до великих промислових центрів країни. Це зумовлено домінуванням в процесі вибору місця розташування підприємств галузі споживчого та трудоресурсного факторів.

Починаючи з 2004 р., швейна промисловість почала нарощувати експортний потенціал. Така ж тенденція спостерігається і в 2009 р. У цілому по товарах швейної промисловості зберігається досить значне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Головними партнерами України по експорту за цей період були такі країни: Німеччина, частка якої в загальному експорті до країн ЄС становила 67,6%; Франція - 9,7; Італія - 9,0; Великобританія - 8,4%. Переважно імпорт надходив з таких країн: Німеччини - 24% від загального імпорту з країн ЄС; Італії -- 7,6; Великобританії -- 4,1%.

Незважаючи на всі негаразди, що існують у наш час в галузі, все ж таки необхідно виділити основні перспективи щодо її подальшого розвитку та розміщення, здійснити аналіз можливостей вітчизняного виробництва в умовах переходу до ринкових умов господарювання і на основі цього аналізу побудувати стратегію подальшого розвитку галузі.

Список використаної літератури:

Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. - 2-е вид. - К.: Либідь, 2006. - 304 с.

Горленко І.А. Проблеми комплексного розвитку території. - К.,2005

Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості)

Денисенко Ю.Ф. Проблеми розвитку легкої промисловості в Україні // Економіка України, №5, 2004, с. 18-20

Єремнеко І.Б. Деякі фінансові аспекти реформування підприємств легкої промисловості України // Економіст, №8, 2004, с. 35-44

Захаров О.М. Географія України. - Львів: Світ, 1994. - 472 с.: іл.

Івченко А.М. Регіональна економіка (теоретико-методологічні основи). - К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2005. - 88 с.

Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил. - К.,2007

Мащенко О.К., Олійник Я.Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 829 с.

Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник.- К.: Знання, 1998. - с.378-392

Перспективи створення нових робочих місць // Україна: аспекти праці, №2, 2006, с.51-54

Перспективи створення нових робочих місць // Україна: аспекти праці, №2, 2009

Попов І.І. Статистика. - К.,2005

Розміщення продуктивних сил України: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С.І.Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б.Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2004. - с.181-198

Радченко А.П. Регіональна економіка. - К.: Вища школа, 2004. - с. 139-149

Статистичний щорічник України, 2008 рік

Чемісов Б.Г. Деякі методологічні аспекти аналізу територіальної організації промислового виробництва.// Український географічний журнал.-2007.- №4. - с.50-55

Чернюк Л.Г. Реформування економічних відносин і управління в промисловості. - К.,2006

Шаблій Г.О. Соціально-економічна географія України. - К.,2004

www.ukrstat.gov.ua

www.minfin.gov.ua

Размещено на Allbest.ru