Регіональний аспект соціальної інфраструктури України

Отже, для підвищення життєвого рівня населення області, району, міста необхідно забезпечити у них найбільш сприятливі і водночас приблизно однакові умови відтворення та життєдіяльності населення. Розв'язання існуючих проблем здійснюватися шляхом:

- дотримання при будівництві нормативів розташування об'єктів соціальної інфраструктури з метою забезпечення населення якісними соціальними послугами, гарантованими законодавством України;

- визначення доцільності завершення недобудов з урахуванням сучасної демографічної ситуації у населених пунктах та потреб мешканців у даних об'єктах;

- узгодження інтересів місцевих та регіональних органів влади при розробці перспективних планів розвитку адміністративно-територіальних одиниць, завдяки формуванню перспективного переліку будівництва об'єктів соціальної та комунікаційної інфраструктури;

- планомірного і послідовного фінансування об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок всіх можливих джерел.

В Україні переважну більшість видатків соціальної сфери передано на рівень громад для фінансування з місцевих бюджетів. Видатки на соціально-культурну сферу (охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення) складають переважну частину видатків місцевих бюджетів. Виконання цих соціальних зобов'язань держави потребує відповідного фінансового забезпечення.

Незважаючи на тривалий період реформування системи соціального захисту та соціального забезпечення, ця сфера фінансування має ще чимало інших невирішених проблем, серед яких найвиразнішими є:

- фінансування одного виду послуги з кількох бюджетів та соціальних програм;

- наявність ситуацій, коли з місцевого бюджету фінансуються загальнодержавні функції (утримання місцевих адміністрацій, правоохоронних органів, розвиток сільського господарства) у розрізі місцевих програм;

- неврегульоване питання фінансування видатків різними структурами один вид соціальної допомоги надається різними установами;

- не розмежовані видатки між рівнями бюджетів, що призводить до виникнення випадків, коли установа перебуває у комунальній власності міста, а фінансується з обласного бюджету, що призводить до нераціональної витрати коштів;

- не прогнозованими є видатки на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність, оскільки передання об'єктів соціальної інфраструктури з підпорядкування підприємств та відомств у власність територіальних громад збільшує навантаження на місцевий бюджет і потребує пошуку джерел їх фінансування.

Внаслідок недостатності коштів місцевих бюджетів більша частина їх видатків спрямовується на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, і передусім - на виплату заробітної плати як захищеної статті бюджетного фінансування (у загальному обсязі видатків місцевих бюджетів питома вага заробітної плати сягає 70 %). Видатки розвитку, які мали б вирішити суттєві проблеми житлово-комунального господарства, транспортної інфраструктури, проблеми життєзабезпечення громади, залишаються хронічно недофінансованими.

Власні кошти місцевих бюджетів мають спрямовуватися на забезпечення суто місцевих потреб. Видатки ж соціальної сфери мають фінансуватися закріпленими джерелами доходів, тобто загальнодержавними коштами і трансфертами.

Механізмом, що забезпечує фінансування видатків соціальної сфери з місцевих бюджетів, є субвенції як трансферт цільового призначення, і серед них - субвенції соціального захисту населення (на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії тощо, субвенція на надання пільг з послуг зв'язку та компенсацію за пільговий проїзд, субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання палива, субвенція на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим тощо). У структурі трансфертів з державного бюджету такі субвенції посідають друге місце після дотацій вирівнювання.

Зазначені тенденції стали логічним наслідком загального підвищення рівня соціальних зобов'язань держави та, у свою чергу, вимагали модернізації фінансового забезпечення їх реалізації. Між тим, негативною стороною запровадження субвенцій як основного механізму фінансування соціальних послуг є недостатність стимулів до економії коштів та підвищення ефективності соціального захисту на місцевому рівні. Місцевій владі вигідніше не показувати реальний фінансовий стан громадян з метою отримання додаткової допомоги, що робить процес надання субвенцій неефективним. Також, не враховуються відмінності між регіонами (густота населення, структура економіки тощо). Внаслідок неврегульованості таких питань зберігається постійний ризик дестабілізації ситуації з відповідними соціальними та фіскальними наслідками. Внаслідок використання значної частини видатків на виплату заробітної плати не вдається послідовно вирішувати питання реформування житлово-комунального господарства, розширення сфери надання послуг соціального характеру.

Отже, соціальна інфраструктура розвивається згідно з соціальною політикою, яку формує держава відповідно до умов національного, культурного і духовного життя і суть її полягає в тому, щоб в країні будувалася соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами.

Висновки

Отже, на підставі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне розв'язання актуального науково-практичного завдання, яке полягає в удосконаленні просторової організації та системи управління соціальною інфраструктурою в умовах економічних трансформацій в Україні. Основні результати і висновки, що випливають з даного дослідження, можна згрупувати наступним чином.

1. Розглянувши та узагальнивши вітчизняний і зарубіжний досвід щодо сутності поняття соціальної інфраструктури, необхідно зазначити, що:

· соціальна інфраструктура - це сукупність певних сфер діяльності, функціонування яких спрямовано на задоволення особистих потреб населення, забезпечення його життєдіяльності та гармонійного розвитку кожної людини;

· велика кількість сфер діяльності, якими представлена соціальна інфраструктура, спонукає до поділу її на види: побутово-економічну, соціально-економічну, освітньо-економічну та оздоровчо-економічну, що об'єднують сфери діяльності за функціональним призначенням.

2. Проведене дослідження дає можливість чітко визначити роль та значення соціальної інфраструктури в транзитивній та ринковій економіці, які полягають в тому, що:

· соціальна інфраструктура впливає на виробництво через одну з основних частин продуктивних сил України - людину;

· розвиток соціальної інфраструктури створює передумови для економії часу і, як результат, сприяє підвищенню продуктивності праці;

· рівень розвитку соціальної інфраструктури впливає на умови життя і на структуру використання вільного часу.

3. Ефективність та економічна доцільність територіальної організації соціальної інфраструктури можливі лише при врахуванні сукупності факторів, які впливають на зосередження об'єктів, їх груп і сфер діяльності. Всю сукупність факторів можна поділити на 4 категорії: соціально-економічні, що охоплюють рівень економічного розвитку регіону; соціально-демографічні, які включають чисельність населення, його розміщення та забезпечення виробництва трудовими ресурсами; природно-географічні, що характеризують кількісний та якісний склад об'єктів, умови їх експлуатації та використання; техніко-економічні фактори включають науково-технічний прогрес, форми суспільної організації виробництва тощо. Крім цього, специфічним та одним із головних факторів, що впливає на розвиток і розміщення соціальної інфраструктури, є виробнича інфраструктура.

4. Дослідження розвитку та розміщення соціальної інфраструктури спирається на врахування закономірностей і принципів, які втілюються в життя на основі конкретних факторів. Водночас для обґрунтування напрямів удосконалення розвитку і розміщення сфер соціальної інфраструктури також необхідно врахувати цілий ряд чинників, зокрема економічних, демографічних, екологічних і соціальних.

5. Аналіз динаміки соціально-економічного розвитку України з 1990 р. по 2004 р. дозволяє виділити два основні етапи, що відрізняються чинниками, тенденціями та проблемами розвитку:

· 1990-2000 рр. - період досить тривалої економічної кризи. Основними ознаками цього етапу було різке зниження життєвого рівня населення, зростання чисельності безробітних і масове поширення прихованого безробіття, значне скорочення об'єктів соціальної інфраструктури тощо. Глибокою економічною кризою були охоплені всі регіони України;

· 2000-2004 рр. - період економічного зростання. На даному етапі економічний та соціальний розвиток регіонів України характеризується поліпшенням соціальних параметрів.

6. Динаміка економічного розвитку регіонів визначається станом і тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема, труднощами ринкових трансформаційних процесів. Запропонована методика комплексної оцінки розвитку соціальної інфраструктури дозволяє відображати особливості соціального розвитку території як за окремими показниками, так і комплексом елементів соціальної інфраструктури. Вона дає можливість розподілити всі регіони за рівнем розвитку соціальної інфраструктури. У відповідності з розрахунками нормовано-інтегрального показника розвитку соціальної інфраструктури в регіонах встановлено, що достатній показник розвитку соціальної інфраструктури є лише в південно-східній частині України та центрі.

7. Обґрунтовано основні принципи просторової організації та управління соціальною інфраструктурою регіону, врахування яких дозволяє підвищити рівень впорядкованості системи, що пов'язано в першу чергу з уточненням номенклатури елементів, взаємозв'язків і взаємодоповнень між ними.

8. Важливою характеристикою в територіальній організації соціальної інфраструктури є її територіальна доступність. Остання фактично виступає критерієм оптимальності розміщення об'єктів соціальної інфраструктури та ефективності їх територіальної організації. Загалом, у соціальній інфраструктурі середній радіус доступності в 2004 р. складав 5,7 км. При збереженні існуючих тенденцій він поступово зростатиме і в 2015 р. досягне позначки 6,3 км.

9. Суттєве місце в дисертаційній роботі відведено визначенню перспектив розвитку соціальної інфраструктури та забезпеченню оптимального розміщення її об'єктів. Застосування методів експертних оцінок і моделювання дозволило визначити перспективні потреби в об'єктах соціального призначення на період до 2020 р. в регіональному розрізі.

Список використаних джерел

1. Андрощук Г.А. Рынки технологий: проблемы лицензионного обмена// Стратегія економічного розвитку України. - 2007. - №7.

2. Ващенко Н.П. Участь України та Угорщини в європейських науково-технічних програмах і проектах. - 2007. - №2. - С.11-16.

3. Виноградов О.В. Система здравохранения США. Полезные предложения для государственного управления в Украине // Економіка держави. - 2007. - №9. - С.43-47.

4. Голуб В. Банківська діяльність на роздрібному ринку: сутність, основні положення й поняття. - 2007. - №2. - С.58-66.

5. Ільїн С.В. Стратегія розвитку соціальної сфери великого промислового міста // Вісн. Дон ДУЕТ. Сер. Екон. Науки. - 2007. - №3(35). - С.36-45.

6. Корнійчук В.В. Освіта в географічному вимірі // Матер. III Всеукр.наук. - практ. Конф. «Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України»(15-19.07.07). - Х.:2007. - С.78-79.

7. Мельниченко т.ю. Сучасні фактори територіальної організації вищої освіти України // Україн. географ. журн. - 2008. - №3. - С.156-163.

8. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи / С.І. Бандур, Т.А. Заєць, В.І. Куценко та ін. // За заг. Ред.. Б.М. Данилишина. - 2-ге вид. допов. і переробл. - Черкаси: Брама-Україна, 2006. - 620с.

9. Харазішвілі Ю. Оцінка ефективності соціально- економічного розвитку регіонів України // Економіка України. - 2007. - №2. - С.55.

10. Ковалевський В.В., Михайлик О.Л., Семенова В.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. - К.: Знання, КОО, 2007. - 350 с.

11. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 325 с.

12. Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. - К.: Либідь, 2007. - 416с

13. http://uk.wikipedia.org/wiki/Охорона_здоров'я_в_Україні

14. http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=1140&lang=1

15. http://www.newsru.ua/finance/26jul2011/zpdolg.html

16. http://database.ukrcensus.gov.ua/Pxweb2007/ukr/press/2011/p2011_03.asp

17. http://tourlib.net/books_ukr/pucentejlo16.htm

18. http://osvita.ua/

Додаток А

Підземна транспортна магістраль міста Києва 51 рік тому і сьогодні:

Додаток Б

Дошкільні навчальні заклади*

*   відомості станом на 1 лютого 2011 р.

** окремі групи в дошкільних навчальних закладах

Додаток В

Кількість осіб, які навчалися у навчальних закладах

Додаток Г

Вищі навчальні заклади

1 прийнято осіб на початковий цикл навчання (без тих, що прийняті для продовження навчання з метою здобуття високого освітньо-кваліфікованого рівня).

2 випущено фахівців (без тих, що закінчили відповідний цикл навчання та продовжують навчання з метою здобуття високого освітньо-кваліфікованого рівня).

Додаток Ґ

Размещено на Allbest.ru