Рекреаційна діяльність в Києві та його околицях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рекреаційна діяльність в Києві та його околицях

рекреаційний господарство туристичний інфраструктура



Вступ

Актуальність теми - Київська область є досить перспективною для розвитку туристсько-рекреаційного господарства, а саме наявність сприятливого клімату, численних водних об'єктів, історичних пам'яток, мальовничих ландшафтів, чистого повітря, привабливих туристичних маршрутів, збережені національні традиції і фольклор, архітектурні пам'ятки, рекреаційні можливості. Тут функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. Серед курортів найважливішими є Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа. Рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості - Пірнове, Лютіж, Клавдієво-Тарасове, Буча. В області є 30 готелів. В області функціонують 16 музеїв, у тому числі три заповідники - історико-етнографічний «Переаслав», музей - заповідник «Битва за Київ» у с. Нові Петрівці, історико-культурний заповідник у місті Вижгороді. Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с. Мар'янівка створено музей - садиба видатного співака І.С. Козловського. 211 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Багато населених пунктів Київщини мають давню історію, насичену подіями. Але існує ряд проблем, які потребують радикального вирішення. Тому дослідження сучасного стану і перспективи розвитку Київської області є досить актуальним питанням, яке ми висвітлюємо у курсовій роботі.

Ступінь вивченості - Київська область є досить важливим туристсько - рекреаційним регіоном, проблеми і перспективи розвитку якого висвітлюють багато авторів, а саме: Бейдик О.О. Рекреаційно-туринські ресурси України - К.,2002 рік, Моцало В.І. Рекреаційно-туринський комплекс України - Л.,1997 рік, Туристична курортологія: конспект лекцій - Ч.,2007 рік, Надтокова О.Ф. Довідник - хрестоматія для курсу Київщинознавство. - К.: А.С.К., 2002 - 208 с., Кравченко А. Невикористані можливості сільського туризму на Київщині. - Туризм сільський, зелений. - 2005 - №4 - 15с., Гоцуєнко Н. Зелений пояс Київщини. - Дзеркало тижня - 2008 - 7-13 черв. - с.23, Панкова Є.В. Туристичне країнознавство. - К.: Альтерпрес, 2003 - 346 с., Стафійчук В.І. Рекреалогія. - К.: Альтерпрес, 2006 - 263 с.

Об'єкт - рекреаційне господарство Київської області, яка являє собою комплексну геосистему, що поєднує в собі соціальні, техногенні та природні комплекси і має за мету відтворення психофізичних сил людини.

Предмет - сучасна територіальна та функціонально - організаційна структура рекреаційного господарства.

Мета - дослідити сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області на даному етапі, та її вплив на розвиток економічної ситуації в області в цілому.

Завдання роботи - необхідність дослідження сучасного стану і перспектив розвитку рекреаційного господарства Київської області, розгляд територіальної та функціонально - організаційної структури регіону, знаходження шляхів вирішення проблем і перспектив розвитку туризму у Київській області.

1. Теоретико-методологічні основи дослідження рекреаційного господарства

1.1 Соціологічні та соціально-психологічні дослідження рекреаційних потреб

Соціологічні та соціально-психологічні дослідження рекреаційних потреб спрямовані на вивчення діалектичного взаємозв'язку рекреаційних потреб соціальних груп та окремих індивідів з оточуючим середовищем.

Критерії організації рекреаційного простору, а також вплив простору на поведінку рекреанта мають значною мірою соціологічний та соціально-психологічний характер. Тому дуже важливою є роль соціології та соціальної психології у вивченні рекреаційної діяльності. Соціологія відпочинку вивчає рекреаційні потреби соціальних груп, встановлюючи їх зв'язок з потребами більших соціальних утворень та суспільства в цілому. Соціальна психологія вивчає психічні вимоги до рекреаційного середовища, властиві соціальним групам та індивідам. При цьому географію найбільше цікавлять ціннісні орієнтації соціально-територіальних спільностей людей (соціумів), які утворюються на базі спільного відношення до території, на якій вони проживають, та стосунків, що витікають з факту проживання на спільній території.

Різні соціальні та вікові групи людей мають специфічні вимоги до рекреаційної діяльності. Безумовно, все розмаїття вимог врахувати неможливо. Але наукове обґрунтування класифікації вибірковості різних груп відпочиваючих до природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів, до певних типів рекреаційних районів, до набору рекреаційних занять, до особливостей архітектурно-планувальної структури місць відпочинку, до ступеню активності проведення рекреації, до тісноти соціальних і вікових контактів має велике значення для територіальної організації рекреаційної діяльності.

Соціологічні дослідження рекреаційних потреб проводяться комплексно. В них виділяються наступні етапи:

вивчення сучасних тенденцій відпочинку на основі існуючих статистичних даних;

відпрацювання попередніх положень, пов'язаних із змістом рекреації та перспективою її розвитку;

проведення анкетних опитів населення;

розробка гіпотез перспективного розвитку рекреації;

розробка теоретичних положень, заснованих на перевірці репрезентативних даних.

Такий метод дослідження обумовлений як недостатністю та неповнотою статистичних даних, так і можливістю отримання відомостей безпосередньо від об'єктів дослідження [26].

Для вивчення рекреаційних потреб застосовуються методи вибіркового зондажу, які виходять із статистичної можливості «дослідити ціле на основі його частини». Адже опитування всього населення пов'язані із значними витратами, їх складно організувати. Прикладом суцільного обстеження є переписи населення. Зондаж, на відміну від перепису, передбачає не повне охоплення населення, а тільки лише його частини, інформацію про певні параметри якої можна поширити на все населення. Цей метод має свої переваги та певні обмеження.

За даними багатьох досліджень в Україні найбільш популярними є лісові території, морські узбережжя, а також території, що межують з водними басейнами. Перевага надається трьом категоріям місцевостей: ліс (34,5%), море (28,1%), річка-озеро (29,5%) та наближенням «ліс-море», «ліс-гори», «ліс-річка (озеро)», «море-гори» при порівняно невеликому намаганні відпочивати у горах (5,5%) та майже повній відсутності попиту на степовий ландшафт (0,1%). При цьому треба врахувати, що структура переваг найчастіше визначається суб'єктивними знаннями людини про існуючі можливості рекреації. Це зауваження принципово важливе для того, щоб уникнути помилок при прогнозуванні потреб у відпочинку і туризмі. У перспективі структура переваг може суттєво змінитися, зокрема у зв'язку із появою раніше малорозвинених або невідомих видів туризму, форм їх проведення і територіальної організації.

Як встановлено, найбільший вплив на вибір ландшафту відпочинку спричиняє вікова структура населення. Так, з віком збільшується тяжіння міського населення до лісу: у віковій групі «16-24» бажають провести відпустку у лісі 31,3%, а в групі «60 та старше» вже 47%. Навпаки, любов до гірських ландшафтів більш властива молоді - у віковій групі «16-24» (9%). Загальною тенденцією для всього міського населення є стрімке зростання бажання відпочивати на Чорноморському узбережжі країни, особливо це помітно у вікових групах від 16 до 39 років.

Лікувальним джерелам мінеральних або термальних вод віддають перевагу пенсіонери. Цікаво відзначити, що в цій віковій групі відпочинок біля моря менш популярний, ніж відпочинок в лісі біля річки.

Існують також і регіональні відмінності у виборі рекреаційних ресурсів і районів.

Вивчення рекреаційних потреб є лише першою сходинкою на шляху до виявлення закономірностей формування, функціонування та розвитку ТРС. Результати соціологічних досліджень необхідно доповнювати рекомендаціями курортологів, гігієністів, медиків, економістів, екологів та інших фахівців, тому що не всі бажання людей можуть відповідати науково обґрунтованим вимогам медичної науки, природоохоронним завданням або економічним можливостям держави [22,27,].

Рекреаційна діяльність, її структура і різновиди

Рекреаційні потреби поділяють на індивідуальні, групові та суспільні вимоги до умов відновлення виробничих сил людини при даному рівні соціально-економічного розвитку. Рекреаційні потреби реалізуються у певних видах рекреаційної діяльності, під якою розуміється діяльність у вільний час, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психічних і духовних сил людини.

Структура діяльності людини у вільний час є набагато складнішою, ніж у робочий. Пояснюється це тим, що у робочий час технологія та організація виробництва жорстко обмежують свободу вибору у діяльності людини. У вільний час людина має більшу свободу свідомого чи підсвідомого вибору способів відновлення сил.

Можна виділити дві основні функції вільного часу:

1) функція відновлення сил людини, витрачених у сфері праці та інших обов'язкових занять;

2) функція духовного і фізичного розвитку.

Відновлювальні функції є психофізіологічними за змістом і включають в себе харчування, сон, рух. Вони спрямовані на просте відновлення фізіологічних параметрів людини як біологічної особини. Функції розвитку є духовно-інтелектуальними за змістом і включають в себе оздоровлення, пізнання, спілкування та ін.

Види рекреаційної діяльності мають певну кількість способів реалізації, що називаються рекреаційними заняттями. Серед сукупності занять, здійснюваних у процесі рекреаційної діяльності, можна відокремити власне рекреаційні заняття (купання, прогулянки, збирання грибів та ягід, огляд пам'ятників та музеїв і т. ін.) на відміну від задоволення повсякденних фізіологічних потреб (сон, харчування). За типологією власне рекреаційних занять можна виділити дві їх групи, що об'єднують 4 основних види занять.

Група відновлення: рекреаційно-лікувальні заняття; рекреаційно-оздоровчі заняття.

Група розвитку: рекреаційно-спортивні заняття; рекреаційно-пізнавальні заняття.

Рекреаційно-лікувальні заняття являють собою систему занять, жорстко визначених методами санаторно-курортного лікування: кліматолікування, бальнеолікування та грязелікування. Тип рекреаційно-оздоровчих занять набагато різноманітніший. Сюди входять прогулянки, купання, сонячні і повітряні ванни, ігри, пасивний відпочинок, збирання грибів і ягід та ін.

Рекреаційно-спортивні заняття спрямовані переважно на розвиток фізичних сил людини. Сюди входять спортивні ігри, вітрильний і моторний водний спорт, лижний спорт, тривалі піші походи, сходження на гірські вершини. Рекреаційно-пізнавальні заняття покликані розвивати людину. До цієї групи входять, наприклад, огляд пам'ятників культури, ознайомлення з цікавими природними об'єктами або явищами та ін.

Часто окремі види рекреаційних занять в реальній ситуації комбінуються. Наприклад, прогулянка по новій місцевості виконує функції руху і пізнання. Рекреант може свідомо протягом певного часу комбінувати рекреаційні заняття. Чим більше таких поєднань (суміщень), тим ефективніше протікає рекреаційна діяльність, тому що за одиницю часу задовольняється більше рекреаційних потреб.

Стійка комбінація повторюваних рекреаційних занять за певний проміжок часу отримала назву циклу рекреаційної діяльності.

Відомо, що однією з умов існування живих систем є властива живій матерії ритмічність біологічних процесів. Добові (циркадні) ритми є провідними біологічними ритмами, невід'ємною властивістю живих систем, вони складають основу їх організації. Через це добовий цикл рекреаційної діяльності, як певне поєднання одночасних занять або занять, здійснюваних протягом нетривалого часу, може розглядатися як первинний елемент.

Добові цикли можуть багаторазово повторюватися протягом тривалого відрізку часу. Можна виділити цикли відпусток, життєвий цикл або цикл, властивий для певної вікової градації (дитинство, юність, зрілість) та ін.

Відпускний цикл складається із добових циклів, але не являє собою повторення майже однакових добових циклів. Наприклад, санаторно-курортне лікування розділяється на певні нерівні періоди: адаптаційний, лікувальний, екскурсійний. У кожного з цих періодів свій більш-менш стійкий добовий цикл. Жорсткі добові цикли (інакше - режим дня) мають санаторно-курортне лікування або кваліфікаційний туризм, менш жорсткі - самоорганізовані (самодіяльні) форми відпочинку.

Життєві цикли рекреаційної діяльності проявляються у чергуванні видів і форм рекреації, географічних районів та ін. Цикли рекреаційної діяльності можна розрізняти також по їх суспільній функції і технології: лікувальні, оздоровчі, спортивні і пізнавальні.

Різноманітність, комбінування і циклічність рекреаційних занять безпосередньо пов'язані із властивостями рекреаційних територій та їх організацією. Різноманіттю занять має відповідати різноманіття рекреаційних ресурсів як природних, так і культурно-історичних. Комбінування і циклічність також можливі лише при наявності різноманітних ресурсів на певній території.

Класифікація рекреаційної діяльності

У науковій літературі зустрічаються досить відмінні класифікації і групування рекреаційної діяльності. Найчастіше в їх основі лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування рекреанта у певних місцях, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять та ін.

За суспільною функцією і технологією виділяються лікувальна, оздоровча, спортивна і пізнавальна рекреаційна діяльність (у відповідності до виділених вище рекреаційних циклів).

У міжнародній практиці при класифікації мети прибуття міжнародних туристів окремо виділяється конгресний туризм. У деяких країнах представлена у чистому вигляді розважальна рекреаційна діяльність (прикладами таких центрів у США є Лас-Вегас і Рено).

Лікувально-курортна рекреація розрізняється за основними лікувальними природними факторами: клімат, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. У відповідності до них відбувається поділ на 3 основні групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. У залежності від їх поєднань можна також виділити бальнеогрязелікування, бальнеокліматолікування, кліматогрязелікування, кліматобальнео-грязелікування.

Оздоровча і спортивна рекреація найбільш різноманітна. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Так, якщо чисельність туристів щорічно зростає на 6-8%, іноземних туристів - на 10-12%, то кількість «приморських» туристів зростає на 15%. За даними опитувань, головним мотивом приїзду, наприклад, до Греції є літній приморський відпочинок (70% туристів).

Відпочинок біля води і на воді включає різноманітні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по узбережжю, рухливі ігри на пляжі, водні лижі та ін.

Прогулянковий та промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття як прогулянки на відкритому повітрі, огляд пейзажів, збирання лікарських трав, грибів та ягід, морських молюсків, коралів та інших дарів природи.

Маршрутний туризм часто ототожнюють з туризмом взагалі. Він може бути спортивним (кваліфікаційним), а може носити аматорський характер. За характером подолання перешкод найчастіше він поділяється на рівнинний і гірський. Цей вид рекреації побудований на намаганні людини долати природні перешкоди, протистояти труднощам, бажанні наблизитися до первинних природних комплексів. Маршрутний туризм тісно пов'язаний із пізнавальним краєзнавчим туризмом, з патріотичним молодіжним рухом. За характером використання певних способів пересування він може бути пішохідним, кінним, велосипедним, моторизованим та ін. Різним є і радіус дії: місцевий, районний, загальнодержавний.

Значний розвиток отримав водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Його видами є водно-моторний спорт, воднолижний спорт, гребля на байдарках і каное, вітрильний спорт та ін. Як правило, ці види туризму поєднуються з купально-пляжним туризмом.

Все більшої популярності набуває підводний спортивний туризм (дайвінг) з метою підводного полювання на морських тварин або фотополювання. Підводні види спортивного туризму включають в себе не тільки елементи спорту, але й елементи пізнавальних інтересів. Пізнавальний аспект має, наприклад, археологічний підводний туризм, який активно розвивається у багатьох середземноморських країнах, де туристів приваблюють руїни античних міст-портів під водою, пошуки міфічної Атлантиди та ін. Значні перспективи підводного туризму маються у тропічних країнах на коралових рифах (в СІЛА на островах Флори-да-Кітс, які є ланцюжком із 700 коралових островів, створений один із самих незвичайних парків світу - підводний парк Джона Пеннекампа площею більше 300 км²).

Всім відома популярність риболовного туризму. Його роль можна уявити за долею витрат на придбання населенням рибальського та мисливського спорядження у загальних витратах на рекреаційні товари (в США цей показник становить 26%).

Мисливський туризм. Полювання пов'язане з подорожами і має на меті відпочинок в природі, а не матеріальне збагачення. Такі види мисливського туризму як фото- і кінополювання відносять до пізнавальних форм туризму. Мисливський туризм все більше регламентується у зв'язку з проблемами охорони довкілля. До того ж це один із самих дорогих видів іноземного туризму. Особливо дорогими є сафарі в Африці. У багатих іноземців викликають інтерес також визначені зони полювання в Азії, Австралії, Америці (особливо у Канаді). Більша частина мисливців-туристів у ці країни прибуває з густозаселених держав із збідненими мисливськими угіддями.

Стрімко розвивається гірськолижний туризм. Створюються спеціалізовані гірськолижні курорти з розвинутою системою обслуговування. В Україні це Славське, Буковель, Ворохта та ін.

Альпінізм також стає все більш масовим. Всі суто рекреаційно-спортивні заняття мають високі і досить однозначні вимоги до природно-територіальних комплексів. Це знаходить своє відображення у спортивних нормативах, що визначають тип і кількість подоланих перешкод, характеристики трас та ін.

Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Але при цьому виділяються і суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним «споживанням» культурних цінностей, тобто оглядом культурно-історичних пам'ятників, архітектурних ансамблів, а також з ознайомленням із новими районами або країнами з їх специфічними етнографією, фольклором, природними явищами та господарськими об'єктами.

Наприклад, природними об'єктами пізнавального туризму є Долини Гейзерів на російській Камчатці або у Єлоустонському національному парку США. Ще один з пізнавальних видів рекреаційної діяльності - спостереження за тваринами. Наприклад, у США на одному з Алеутських островів у якості видовища використовується лежбище морських котиків. Тут облаштована галерея і оглядова башта для туристів, які на згадку увозять фотографії та аматорські кінофільми.

Внутрішній пізнавальний туризм має велике виховне значення у справі формування патріотизму, особливо у молоді.

Своєрідне місце у міжнародному і внутрішньому туризмі займають конгресний туризм, виставки, ярмарки, спортивні змагання, фестивалі і проща (паломництво) до «святих місць». Ці заходи викликають досить значні туристичні потоки.

Конгресний туризм пов'язаний із активним розвитком міжнародних науково-технічних контактів між вченими і фахівцями певних галузей господарства. Зараз число міжнародних конгресів вимірюється тисячами, а число їх учасників - мільйонами. Витрати учасників конгресів дають 5-6% всіх надходжень від міжнародного туризму. Валютні надходження від кожного учасника конгресу у 2-3 рази більше, ніж від звичайного туриста, тому багато країн зацікавлено у розвитку конгресного туризму.

Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є дуже важливим у методичному відношенні, тому що він слугує основою при вивченні структури відпочинку та використання вільного часу для рекреаційних цілей. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглядати рекреаційну діяльність за періодичністю і за територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і щоденна рекреація безпосередньо пов'язані із житлом, міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розташування приміських рекреаційних об'єктів. До неї слід віднести і активну агрорекреаційну діяльність певних категорій населення. Використання щорічного вільного часу (відпустки) пов'язано із розміщенням рекреаційних об'єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію усередині населеного пункту; щотижневу у вихідні дні (уїк-енд) - приміську (місцеву); щорічну у період відпустки або канікул (загальнодержавну або міжнародну).

За характером організації рекреація поділяється на регламентовану (тобто сплановану) і самодіяльну. Регламентована рекреація являє собою подорож і перебування за точним, зарані оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно придбаної путівки на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміється самостійна подорож рекреанта, не пов'язаного ніякими взаємними обов'язками із рекреаційними підприємствами. Саме цей вид рекреації представляє на сучасному етапі розвитку індустрії туризму гостру проблему. Так, у піковий сезон в українському Причорномор'ї частка неорганізованих рекреантів становить близько 75% туристів, що створює особливу напругу у функціонуванні транспорту і сфери послуг.

За числом учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. До індивідуального туризму відносять подорож не тільки однієї людини, але й родини також.

За ознакою рухливості туризм поділяється на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм завжди пов'язаний із переміщенням від місця проживання до місця відпочинку, до того ж і в самих місцях відпочинку туристи відзначаються підвищеною рухливістю. При відокремленні стаціонарного туризму підкреслюється, що у даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму відноситься у першу чергу лікувальний туризм.

Кочовий туризм передбачає постійний рух, постійну зміну місця перебування. У цьому випадку перебування носить підпорядкований характер. При зростанні технічних можливостей транспорту підсилюється тенденція до розвитку саме кочового туризму, невпинно зростає схильність туристів до «споживання простору».

Зміна ступеню рухливості рекреаційної діяльності відбивається на географії матеріально-технічної бази туризму. Переважним стає лінійно-вузловий принцип територіальної організації туризму. Матеріально-технічна база туризму все більше тяжіє до транспортних комунікацій.

Ступінь рухливості відбивається на підходах до вивчення туризму, зокрема до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажної різноманітності вздовж автотраси буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішохідного, а тим більше стаціонарного туризму. Зрозуміло, що частота зміни пейзажів для пішохідного туризму має бути більшою ніж для автотуризму [21].

1.2 Поняття рекреаційних ресурсів

Організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер, так як в будь - якій рекреаційній системі у взаємодію вступають: група відпочиваючих, проривні комплекси, інфраструктура, сфера обслуговування, виробнича сфера, трудові ресурси, система розселення. Міждисциплінарні дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах перетворення наукових знань із тенденції в закономірність прискорили процес виявлення специфічного об'єкта пізнання і формування на його основі предмету рекреаційної географії.

Рекреаційна географія - галузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів [14, с.6]. Першими за розробку рекреаційних проблем в географії взявся колектив відділу рекреаційної географії (завідуючий відділом - В.С. Преображенський), і економічної географії (завідуючий відділом - А.А.Мінц). Сучасна рекреалогія значною мірою мірою спирається на теоретичну базу, напрацьовану такими радянськими географами, як М.С.Мироненко, Ю.О.Вєдєніним, І.І.Пірожніком, І.Д.Родічкіним, І.Т.Твєрдохлєбовим, а також українськими науковцями Л.О.Багровим, О.О. Бейдиком, М.І.Долішнім, Т.Ф.Панченко, М.П.Крачило, Н.В.Фоменко.

Під об'єктом рекреації слід розуміти матеріальні предмети, системи,процеси і явища, а також ідеальні стандарти, які є умовами реалізації різноманітної рекреаційної діяльності людини. До них відноситься інфраструктура, сфера обслуговування, трудові ресурси і т.д.

Під суб'єктом рекреації слід розуміти людей, які ведуть рекреаційну діяльність на основі стандартів своєї соціокультурної освіти - системи, середи. Так відбувається вибір для освоєння в рекреаційних цілях, виявлення домінуючого типу рекреації і того, що є рекреаційними ресурсами на даному етапі.

Під рекреаційною діяльністю розуміється різноманітна діяльність людей, орієнтована на відновлення сил слідуючи стандартам своєї соціокультурної освіти. Сюди входить добовий, тижневий, квартальний, річний та життєвий цикли рекреації. Не всі вони є предметом дослідження рекреаційної науки, але всі вони є проявом рекреаційної діяльності.

Рекреація (з лат.recreatio - відновлення)являє собою процес відновлення фізичних, духовних і психічних сил людини. Авторами цього визначення є вчені Московського університету М.С.Мироненко та І.Т. Твєрдохлєбов (1981рік). Людина досить винахідлива у характері своєї діяльності у вільний час і в залежності від власних інтересів і можливостей обирає той або інший вид відпочинку.

Рекреація відноситься до такого виду діяльності, який стає необхідною умовою існування людини, засобом компенсації напруги, відновлення працездатності і умовою самого продовження виробництва. Основна її задача - відновлення і розвиток фізичних і психічних сил людини кожного члена суспільства, всебічний розвиток його духовного світу. При цьому найвищою необхідністю, яка повинна бути задоволена в першу чергу є розвиток духовного світу людини, його творчого потенціалу.

Найважливішою умовою рекреації є її прив'язаність до певної території, простору, який може бути локальним( читальна зала, пляж), або охоплювати цілі географічні регіони( для туристичних поїздок та путівок). На цій особливості рекреації базуєтьсь рекреаційне зонування, тобто виділення певних зон для різноманітних видів відпочинку. Діяльність відпочиваючих людей (рекреантів) відбивається на природній середі, ландшафтах.

Відпочинок - це не тільки переміщення в приємне, але віддалене місце, скільки пошук різноманітності. Прагнення до різноманітності - найбільш загальна і значуща характеристика рекреації. Для щорічного відпочинку не обов'язково кудись їхати - необхідно лише кардинально змінити спосіб життя без переїзду з основного місця проживання [8].

Реалізація туристичних послуг неможлива без наявності певних туристичних ресурсів. Рекреація являє собою об'єктивно зумовлений процес затрат суспільної праці, спрямований на відновлення сил людини. Рекреація виконує такі функції як укріплення здоров'я людини, задоволення її соціально - культурних потреб, відновлення фізичних і психологічних сил. Вирішення цих задач можливе лише при наявності рекреаційних ресурсів та їх освоєння. Рекреаційні ресурси - матеріальна передумова формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсна база. Вони вимагають бережливого і економного ставлення. Весь комплекс туристичних ресурсів можна поділити на 3 основні види :

1. Природно - кліматичні ресурси (кліматичні, бальнеологічні, рельєф, водні ресурси тощо);

2. Історико-культурні ресурси (історичні, археологічні, монументальні, історико-архітектурні);

3. Туристична інфраструктура, що включає соціально - економічні умови та ресурси, які задовольняють життєві потреби туристів під час подорожі (засоби розміщення, заклади харчування та розваг, транспорт, засоби комунікації та зв'язку) [15, с.26].

Кожний із них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під природними рекреаційними ресурсами необхідно розуміти фактори, речовини і властивості компонентів природного середовища, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри: використовуються або можуть використовуватись для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (лікувальні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, природоохоронні території [9, с.20]. Саме кліматичні природні ресурси визначають просторову організацію відпочинку.

Історико-культурні рекреаційні ресурси - це культурна спадщина, створена людиною, яка має суспільно - виховне значення і представлена сукупністю пам'яток матеріальної та духовної культури (історико-архітектурні та історичні пам'ятки, унікальні споруди, пам'ятки народної творчості) у процесі історичного розвитку і є об'єктом туристського інтересу.

Туристична інфраструктура - сукупність додаткових структур, що забезпечують стабільне функціонування туристичних комплексів. Вона включає систему шляхів сполучення, закладів розміщення, транспортних засобів, комунальне обслуговування, а також соціокультурне середовище, що їх оточує [15, с.35].

Рекреаційна мережа - сукупність розташованих в країні (республіці, області, районі) рекреаційних закладів. До них відносяться заклади лікувально-оздоровчого відпочинку, спортивного і лікувального туризму. Заклади лікувального відпочинку - санаторії, профілакторії, санаторії - профілакторії, пансіонати з лікуванням, будинки і бази відпочинку, окремо функціонуючі, курортні поліклініки, водо - і грязелікувальні, оснащені серйозною матеріальною базою. Це обумовлено тим, що відпочинок рекреантів в них поєднується з лікуванням,яке потребує серйозного медичного оснащення [8].

У зв'язку з тим, що потреби в рекреаційному оздоровленні утворюють єдину систему, задоволення їх можливе лише на основі скоординованих дій лікувально - оздоровчих, санаторно-курортних закладів з роботою об'єктів соціальної інфраструктури. Тому можна повністю підтвердити класифікацію функцій рекреаційної діяльності, подану Мироненко М.С. та Твердохлєбовим І.Т.До таких можна віднести оздоровчу, медико-біологічну, соціально - культурну і економічну функції.

Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні, оздоровча функція - в знятті виробничої і невиробничої психофізіологічної втоми. Соціально-культурна функція зумовлена культурними і духовними потребами населення( пізнання навколишнього середовища, духовне спілкування з природою, культурно - історичними і соціально - економічними цінностями). Що стосується економічної функції, то основне тут - просте і розширене відтворення основної виробничої сили суспільства - людини [9].

Сутність освоєння рекреаційних ресурсів полягає в корисному впливі їх на відтворення життєвих сил людини. Це викликає необхідність більш уважного вивчення особливостей характеру праці в сфері рекреаційного обслуговування. У процесі надання рекреаційних послуг одночасно задіяні рекреаційні ресурси і праця робітників галузі. На відміну від праці у сфері матеріального виробництва, вона спрямована безпосередньо на людину. Таким чином, рекреаційні послуги необхідно розглядати як органічну єдність корисної дії споживчої вартості природних рекреаційних ресурсів і живої праці робітників рекреаційних установ та інших інфраструктурних установ.

Такими чином, можемо зробити висновок, що туристсько-рекреаційні ресурси - це об'єкти та явища природного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формуванню рекреаційних районів; сукупність природних, природно - технічних, соціально - економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та психологічних сил людини, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг.

1.3 Методи дослідження або показники, що характеризують рівень розвитку рекреаційного господарства

Рекреаційно-туристські ресурси -- об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціальні економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і технік; економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності). Характеристика рекреаційних ресурсів включає дані про якість природних умов, площу (або об'єм), на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.

Питання комплексної оцінки рекреаційних територій не знайшло широкого відображення у вітчизняній науковій літературі. Методика розроблялась на основі експертних оцінок і значного експедиційного досвіду (польові сезони 1978 - 1986 рр. - дослідження Українського Подніпров'я 1986 - 1997 - експедиції в Причорномор'я та Приазов'я, на Сіверський Донець, 1993, 1998 рр. - польові дослідження на Шацьких озерах, 1997 - експедиція на дельту Дунаю, на о. Джарилгач (найбільший в Україні), 1998р. - експедиції в Карпати, на Поділля, Карпатський півострів, Волинь).

Методика дослідження базувалась на обробці експедиційних матеріалів, аналізі картографічних і статистичних джерел, на розробці та узагальненні таких технологій :

1) використання стандартизованих таблиць;

2) використання топографічних карт;

3) застосування карто метричних приладів і ПК для обробки відповідної інформації;

4) побудова матриць природних РТР, створення ряду математико - картографічних моделей основних складових ресурсно-рекреаційного поля;

5) об'єктивне трактування основних спірних моментів;

6) розробка ресурсно-рекреаційних паспортів суб'єктів адміністративно - територіального поділу України;

7) створення узагальнюючої матриці ресурсно-рекреаційного рейтингу суб'єктів адміністративно - територіального поділу України. [1, с.47 - 48].

Методологічно характеристика рекреаційних зон повинна відображати наступні аспекти:

Ш географічне розташування зони і територій, які входять у її склад;

Ш дія основних факторів розвитку туризму на даній території( рекреаційні потреби місцевого населення, умови їх задоволення, рекреаційні ресурси);

Ш характеристику рекреаційного потенціалу - природних рекреаційних ресурсів( ландшафтів, біоклімату, гідромінеральних ресурсів), екологічного стану природної середи, Історико-культурного потенціалу( пам'ятників культурного наслідування і об'єктів соціальної інфраструктури), ступінь розвитку туристичної інфраструктури і матеріальної бази туризму;

Ш функціональну структуру туризму і домінуючі напрямки;

Ш проблеми і перспективи рекреаційного освоєння.

Можливість інженерного освоєння території оцінюється з урахуванням економічних показників( наявність шляхів сполучення, тривалості можливих строків експлуатації рекреаційних об'єктів, спеціалізація району, наявність цікавих екскурсійних об'єктів.

До основних факторів, які впливають на рекреаційну оцінку території, відносяться: тривалість сприятливих температурних умов, наявність морського узбережжя, характер рельєфу, наявність лісів, річок, озер і водосховищ, забезпеченість транспортними магістралями.

Додаткові фактори: наявність виходу підземних вод,характеристика пляжів, екскурсійні об'єкти природного і антропогенного характеру.

На першому етапі рекреаційної оцінки придатності території проводиться робота по виділенню районів існуючого і перспективного розвитку рекреації. На другому етапі проводиться вивчення географічних характеристик районів, і виділяють фактори, які сприяють рекреаційному розвитку і фактори, які його затримують.

Кожен район включає в себе ряд рекреаційних місцевостей з неоднаковими рекреаційними можливостями, оцінка яких має суттєве практичне значення.

Функція рекреаційної місцевості - здатність природного комплексу надати відпочиваючим можливість використання різних видів рекреаційної діяльності.

Знаючи суму функцій, на які здатен рекреаційний район, можна здійснити оцінку рекреаційної місцевості. Програма робіт з рекреаційної оцінки місцевості включає наступні етапи:

1 вивчення і підсумок усіх видів рекреаційної діяльності, можливих для даної місцевості;

2 визначення суми функцій рекреаційної місцевості;

3 визначення коефіцієнта придатності даної місцевості.

Коефіцієнт придатності визначається по формулі:

КПР = Сфр/Сфм

Де Сфр - сума функцій району, Сфм - сума функцій місцевості [8].

На початку 70 - х років з'явилась «результатна» концепція економічної оцінки природних ресурсів. Прихильники цієї концепції вважали, що оцінку природних ресурсів можна визначити, виходячи з вартості продукції, виробленої на основа їх використання.

Необхідно відмітити, що оцінка природних ресурсів за вартістю продукту є не зовсім коректною у зв'язку з різним значенням часового лагу використання природних і матеріально - трудових ресурсів, які беруть участь у створенні вартості продукту, виробленого на цій, чи іншій ділянці. Це добре довили В.Н. Герасимович і А.А. Голуб.

Дещо пізніше в економічній літературі з'явились методичні підходи до оцінки природних ресурсів, які базуються на поєднанні затратної і результатної концепції. Тільки діалектичне поєднання( а не просто сумування) затратного і результатного аспектів оцінки природних ресурсів дозволить правильно їх оцінити. Найбільш успішно поєднує результатну і затратну концепції рентна концепція економічної оцінки природних ресурсів, в основі яких лежить визначення ренти.

Рента, як результатна характеристика природних ресурсів, одночасно виражає суспільно необхідні затрати. Вперше ці питання вивчив В.В. Новожилов, який довів, що в основі оцінок ресурсів, розрахованих за результатами їх експлуатації, фактично лежать затрати праці, які є формою їх вираження. Ним було показано, що при оптимальному плануванні оцінки ресурсів відповідають суспільно необхідним затратам на їх експлуатацію.

Ці положення знайшли подальший розвиток в працях таких вчених як В.Н. Герасимович, А.А. Голуб , К.Г. Гофман.

На основі застосування рентного підходу до оцінки природних ресурсів розроблено ряд методик оцінки природних рекреаційних ресурсів.

На думку більшості спеціалістів естетична цінність має "першочергове значення як для загальної оцінки території, так і як фактор, який активно впливає на морально-психологічний стан рекреантів".

Потенціал рекреаційних територій визначається в значній мірі рекреаційними ресурсами та природними і соціально - економічними умовами. До рекреаційних ресурсів відносяться лікувальні мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит, лісові та кліматичні ресурси, а також історико-культурні і природоохоронні об'єкти і території. Слід відмітити, що з природоохоронних територій і об'єктів до рекреаційних ресурсів відносяться лише ті, статус яких дозволяє їх рекреаційне використання( природні національні парки, пам'ятки природи, заказники, парки - пам'ятники садово-паркового мистецтва).

Лікувальні мінеральні води є основними бальнеологічними ресурсами і в значній мірі визначають рекреаційну цінність території. Оцінка рекреаційних територій за лікувальними мінеральними водами проводиться за кількістю родовищ на одиницю площі, мінералізацією та загальними запасами.

Оцінка лікувальних грязей та озокериту не проводилась.

Лісові ресурси є важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу території. Крім естетичних якостей, ліс виконує також оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції. Основними показниками, які визначають рекреаційні функції лісу, є віковий та породний склад, в яких залежать кількість виділеного кисню, чистота та якість повітря, шумопоглинаючі, фітонцидні та іонізуючі властивості.

Найвищу рекреаційну цінність мають ліси, які найкраще впливають на оздоровчий процес людини та найбільш ефективно виконує санітарно-гігієнічні функції.

Водні рекреаційні ресурси включають ріки, озера, водосховища та ставки, які служать базою для занять різними водними видами спорту, туризму та відпочинку. Наявність відкритих водойм значно збільшує рекреаційний потенціал, оскільки інтенсифікується використання даних територій, урізноманітнюється вибір рекреаційних видів діяльності. Основними показниками, які визначають цінність відкритих водойм, є їх величина, глибина, чистота води. Чим більша водна артерія, тим більші можливості її рекреаційного використання.

Отже, можна зазначити, що рекреація неможлива без відповідних ресурсів, під якими ми розуміємо компоненти природної середи, об'єкти господарської діяльності, які наділені унікальністю, оригінальністю, естетичною привабливістю, цілющо-оздоровчими властивостями, які можуть використовуватись для організації різноманітних видів та форм рекреаційних занять. Для того, щоб раціонально використовувати рекреаційні ресурси, необхідна певна систематизація та методологічна оцінка, які б допомогли при територіальній організації рекреаційної діяльності, формування рекреаційних центрів, на їх спеціалізацію та економічну ефективність.

2. Передумови розвитку рекреаційного господарства

2.1 Природні рекреаційні ресурси

Серед природних рекреаційних ресурсів особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають просторову організацію відпочинку. До рекреаційних кліматичних ресурсів відносяться перш за все сприятливі погодні умови: сонячне сяйво, ультрафіолетове випромінювання, чисте, насичене фітонцидами та іонізоване повітря, які в сукупності забезпечують здійснення різноманітних рекреаційних занять. Клімат як головний лікувально-профілактичний фактор є основою для створення кліматичних курортів, оздоровчий вплив яких обумовлений передусім застосуванням аеро- , геліо- , таласотерапії. Паралельно з цим на кліматичних курортах використовуються з лікувальною метою ландшафтотерапія, особливості місцевого мікроклімату( зокрема печер і шахт - спелеотерапія), інші природо-лікувальні фактори( лікувальні грязі, мінеральні води, кавуни, кумис, тощо ). До природних рекреаційних ресурсів також відносяться водні, ландшафтні, біотичні ресурси, природоохоронні об'єкти. В усіх природних зонах України наявні кліматичні курорти і курортні місцевості [14, с. 61].

Київська область розташована на Півночі України у басейні середньої течії Дніпра, в межах лісової і лісостепової географічних зон. Площа її становить 28,1тис.кв.км (бл. 4,8 % території країни).

Клімат Київської області помірно континентальний, м'який, з достатньою кількістю вологи. Зима на цій території тривала і порівняно тепла, а літо - досить тепле і вологе. Середня температура січня в північних районах становить - 6,5?С, в центральній частині - 5,8?С, а на півдні області - 6,1?С. Середні липневі температури збільшуються в напрямку з півночі на південь, відповідно + 19,2?С, + 20,1?С. Більшу частину року (160 - 165 днів) триває без морозний період. Період з температурою вище + 10?С становить від 155 днів не Поліссі, до 165 днів у Лівобережній частині. Сума активних температур збільшується в напрямку з півночі на південь і змінюється від 2480 до 2700. Кількість опадів у середньому становить 500 - 600 мм на рік, проте зволоження крайніх південних районів недостатнє, тут випадає близько 400 - 450 мм опадів на рік. Більша частина опадів (близько 40%) випадає влітку. Сталий сніговий покрив встановлюється в середині грудня і сходить наприкінці березня, його середня висота сягає від 30 см на півночі до 15 см на півдні .

На території Київської області бувають такі несприятливі кліматичні явища , як град, інтенсивні зливові дощі з грозами, бездощові періоди, суховії, пилові бурі( влітку) та льодова кірка й ожеледь (взимку). За змінами погоди у Києві та Київській області спостерігає 11 метеостанцій.

Рельєф Київської області рівнинний із загальним похилом до долини Дніпра. Поверхня більшої частини області - хвиляста рівнина, розчленована річковими долинами, ярами і балками. За характером рельєфу територія Київщини поділяється на три частини:

Північну Правобережну;

Південну Правобережну;

Східну Лівобережну.

Північна частина збігається з територією Поліської низовини. Максимальна висота цієї території становить 198 м над рівнем моря. Низовина має незначні перевищення відносних висот і є типовим прикладом акумулятивної рівнини.

Південна і південно-західна частина області зайняті Придніпровською височиною. Це найбільш підвищена і найбільш розчленована ділянка Київщини. Найвища точка області, яка становить 273 м над рівнем моря, розташована поблизу села Круті Горби (Таращанський район). Незначна залісненість території та зливний характер опадів сприяють розчленуванню поверхні ярами і балками.

Східна частина області знаходиться в межах Придніпровської низовини. Ця територія характеризується розвитком широких річкових долин, особливо яскраво це видно на прикладі Дніпра, Десни, Трубежу. За рахунок цього позначки висот незначні, тому Лівобережжя можна вважати найнижчою частиною Київщини, особливо це стосується Бориспільського, Броварського та Переяслав - Хмельницького районів. Окремі ділянки лівобережної частини заболочені [11].

Абсолютна більшість санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, туристичних баз та інших рекреаційно-оздоровчих закладів знаходиться на берегах водойм або безпосередній близькості до водних об'єктів, наявність яких значно підвищує рекреаційний потенціал місцевості.

До водних рекреаційних ресурсів відносяться моря, озера, річки, водосховища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму і спорту.

Річки Київщини належать переважно до басейну Дніпра. По її території протікає 177 річок, довжина яких більше 10 км.

Дніпро тече територією області в межах 246 км. Основні притоки Дніпра: Прип'ять з Ужем, Тетерів зі Здвижем, Ірпінь з Унавою, Стугна, Красна, Рось з Розтавицею, Горохуваткою, Протокою, Кам'янкою (праві), Десна; Трубіж, Супій, Перевіз (ліві). Річка Гнилий Тікич належить до басейну Південного Бугу. Всі вони є річками рівнинного типу, які живляться сніговими, дощовими і підземними водами. У водному режимі чітко визначена весняна повінь та значні дощові паводки влітку. Найгустіша річкова сітка в басейні Росі (0,3 - 0,5 кв. км).

Природний режим річок значною мірою змінений, що пов'язано з їх зарегульованістю, наявністю великої кількості ставків та водосховищ. На території області розташовано 55 водосховищ, у тому числі й більша частина Київського та Канівського.

У заплавах річок знаходиться близько 750 озер, які є старицями річок і, як наслідок, мають дугоподібну форму.

У Київській області налічується багато рукотворних об'єктів: 2383 ставки та 55 водосховищ, серед останніх найбільшими є Київське та Канівське, більша частина площі яких розташована в межах території Київщини.

Велика кількість водних об'єктів визначають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, бази відпочинку.

Серед кліматичних та бальнеологічних курортів найважливішими є Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Миронівка, Боярка, Пуща - Водиця, Святошин.

Курорт Біла Церква - бальнеологічний курорт на базі радонових гідрокарбонатно - кальцієва - магнієвих мінеральних лікувальних вод. Водолікарні обслуговують як місцеве населення, так і амбулаторних хворих з інших областей України.

Курорт Боярка - кліматичний курорт лісостепової зони, розташований за 22 км на південний захід від Києва. Має санаторіє для лікування органів дихання, численні пансіонати, профілакторії, будинки та бази відпочинку.

Курорт Ворзель - кліматичний курорт лісостепової зони, розташований за 35 км на північний захід від Києва серед широких лісових масивів переважно з листяних порід дерев. Лісостеповий клімат, нежарке літо (середня температура найтеплішого місяця липня становить + 20?С), м'яка зима (середня температура найхолоднішого місяця становить - 6?С), тепла та суха осінь створюють сприятливі умови для профілактики та ефективного лікування захворювань органів кровообігу, дихання, а також функціональних порушень нервової системи у санаторіях, будинках відпочинку для дорослих і дітей. Курорт функціонує цілий рік.

Курорт Ірпінь - кліматичний курорт лісової зони, розташований на великому масиві хвойних лісів біля Києва. Має санаторіє для лікування органів дихання та зору, а також бази відпочинку.

Проводиться кліматолікування, лікувальна гімнастика, фізіотерапія, киснева терапія. Сезон - травень - вересень.

Курорт Конча - Заспа - лісостеповий рівнинний кліматичний курорт, розташований у зеленій зоні за 20 - 25 км від Києва, мальовничий ландшафт якого створюють мішані ліси, озера та просторі придніпровські луки. Має санаторії для лікування органів кровообігу та нервової системи, а також будинки та бази відпочинку.

Курорт Миронівка - бальнеологічний курорт лісостепової зони, розташований на околицях Миронівки. Основний лікувальний фактор - радонова гідрокарбонатно - кальцієво-магнієва вода з мінералізацією 2,6 г/л і вмістом радону до 160 одиниць.

Курорт Пуща - Водиця - рівнинний кліматичний курорт лісової зони, розташований за 20 км від Києва. Сприятливий клімат характеризується позитивною середньорічною температарою +7?С, нежарким літом, м'якою зимою та сухою теплою осінню з великою кількістю сонячних днів. Середньорічна відносна вологість повітря - 70%, кількість опадів на рік - близько 600 мм. На курорті функціонують санаторії для лікування органів дихання, нервової системи, тощо.