Розвиток геральдики України

12

Міністерство освіти і науки України

Кафедра: всесвітньої історії

Реферат

Розвиток геральдики України

студента 2-в. курсу

Науковий керівник:

Черкаси - 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія геральдики України

Розділ 2. Роль герольдів та основні правила геральдики

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: дана тема на сьогодні є досить актуальною тому що геральдика є важливою наукою як в Україні , так і в світі. Проблематикою даної теми займалися такі науковці як: Замлинський В. Арцеховський А.В. Коротков Ю.Н., Бабенко А.Г та багато інших фахівців геральдики.

Мета: розглянути розвиток геральдики в Україні.

Завдання: 1) дослідити історію геральдики України.

2)визначити роль герольдів та основні правила геральдики.

Структура реферату: реферат складається з титульної сторінки, змісту. вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1.Історія геральдики України

Герб - це умовне зображення, що є символом і відмінним знаком держави, своєрідним художньо-графічним паспортом землі, міста, роду чи окремої особи. Старовинні герби українських міст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традиції, котрі пережили віки. Герби відносять до такого типу історичних пам'яток, у яких в символічній формі, з використанням спеціальної знакової системи або стилізованих елементів розкриваються реальні події та явища, що доносять до нас відомості з минулого України. Походження гербів губиться в плині часу. Їх прототипами були зображення різноманітних тотемів і тамг, що в сиву давнину відігравали роль родових символів і знаків.

На теренах України гербоподібні символи зустрічаються уже в останні століття до нашої ери. Пізніше на основі родових знаків сформувалися геральдичні символи Київської держави. Найдавнішою відомою князівською емблемою, з тих що використовувалися в Київській Русі, є зображення у вигляді літери "Ш" на печатці Святослава Ігоревича. Більшість дослідників української символіки вважає за обов'язок відзначити, що термін "тризуб" увів до вжитку ще у XVІІІст. російський історик Карамзін. Деякі дослідники вважають цей знак символом Трійці - триєдиності світу, що згодом, після прийняття християнства, почав набувати християнського трактування. Існують інші пояснення тризуба, тому марно перераховувати десятки і сотні гіпотез, кожна з яких має свої сильні та слабкі сторони.

Археологічні знахідки свідчать, що зображення тризуба у різних видах зустрічаються на дуже багатьох предметах часів Київської Русі. В усіх випадках маємо справу із знаком одного типу, який використовувався на монетах, будівельній цеглі, зброї, металевих та ювелірних виробах, в мініатюрах рукописних книг. Тризуб, котрий поширений на величезній території - від стін Херсонеса (Севастополь) на півдні до Чернігова на півночі - є німим свідком, який немовби розповідає про те, що український народ споконвіку живе на цій території, що кордони його земель зовні виразні і певні, а знак тризуба немов би стоїть на їх сторожі[4].

Розпад Київської Русі на окремі удільні князівства, що був узаконений Любецьким з'їздом князів 1097р., поклав початок формуванню історичних українських земель. Найбільше державне утворення періоду політичної роздробленості - Галицько-Волинське князівство - охопило територію від Карпатських гір на південному заході до річки Случ на північному сході, від Дунаю на півдні до Прип`яті на півночі. Тут почалося формування пізніших земель: Галичини, Волині, Буковини і Поділля. Територія Лівобережжя увійшла до складу двох князівств - Переяславського і Чернігово-Сіверського. Середнє Подніпров`я належало до Київського князівства. Невідомо, чи існували в той час власні символи найдавніших міст України, таких як Київ, Чернігів або Любеч. Цей етап в історії вітчизняної геральдики прийнято називати догеральдичним періодом. Наступний етап становлення і розвитку українських геральдичних символів відносять до так званого ранньогеральдичного періоду, який пов'язаний з перебуванням України у складі Великого князівства Литовського.

Деякий час зберігалися не лише старі звичаї, але й територіальний поділ (Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське, Стародубське, Волинське і Подільське князівства) з однією лише різницею - княжі престоли зайняли литовські намісники, які часто приймали православну віру, знали мову місцевого населення[2].

В цей період територія України починає зазнавати різноманітних іноземних впливів, що з точки зору геральдики часто мало визначальний характер на формування символіки того чи іншого регіону. Завдяки поширенню на схід німецьких колоній ремісників і торговців на території українських земель, які перебували в складі Польського королівства, почало використовуватися магдебурзьке право.

Цей юридичний акт, котрий отримав свою назву від німецького міста Магдебург, де він був застосований вперше, мав велике значення для поселення - насамперед, воно отримувало статус міста, право на самоврядування, власний суд, проведення ярмарків і зменшення або повне скасування податків, спорудження укріплень та ряд інших привілеїв, серед яких було надання власного герба і печатки. Герб міста зображувався в кольорі на спеціальному сувої; він також розміщувався на ратуші і міській брамі. Першим з українських міст магдебурзьке право отримали: Санок (1339р.), Львів (1356р.), Кам'янець-Подільський (1374р.), Луцьк (1432р.), Смотрич (1448р.), Київ (1497р.). Після Кревської унії 1385р., яка поклала початок процесу об'єднання Великого князівства Литовського та Польського королівства і який завершився утворенням єдиної держави - Речі Посполитої, в литовських та українських феодалів стали з'являтися польські герби. Так звані "надавані" герби отримувалися від короля і часто містили геральдичні символи, не пов'язані з місцевою історією, як-от: зірки, зброю, різного роду хрести. Інколи владою затверджувалися так звані "довільні" герби - ті, що використовувалися з давніх часів. Ці герби характеризуються більшою конкретикою у висвітленні місцевих особливостей - так, поєднання півмісяця і хреста могло означати боротьбу християн з мусульманами, зображення фортечного муру означало наявність у місті своєї влади, фігури святих символізували покровителів міста.

Оскільки на той час більшість міст мали статус приватних, належали тому чи іншому магнатові, герб власника часто ставав гербом міста. Слід відзначити, що польські геральдичні традиції мали вплив не на всій теперішній території України. Частина етнічних українських земель опинилася за межами Речі Посполитої. Вище вже йшлося про Закарпаття і Буковину; Південь належав татарам, а теперішня Східна Україна являла собою так зване Дике Поле - практично незаселену територію, спустошену частими татарськими набігами. Магдебургія ж на території Чернігівщини і Сіверщини, втрачених Литвою внаслідок воєн з Москвою на початку XVІст., почала розповсюджуватися лише з 1618р., коли за умовами Деулінського перемир'я ці землі перейшли до складу Речі Посполитої. В першій чверті XVІІст. магдебурзьке право отримали Стародуб, Новгород-Сіверський, Чернігів та Ніжин. Пізніше його надано Почепу, Погару, Мглину, Полтаві, Лубнам, Миргороду, Борзні, Коропу, Гадячу, Глухову, Пирятину, Кролевцю, Остру, Козельцю[4]. Під час Національної революції середини XVІІст. в Україні був заведений новий адміністративний поділ - полковий. Ряд міст отримав статус полкових та сотенних.

Однак такий статус не був причиною надання герба. В 1667р. сталися суттєві територіальні зміни - за Андрусівським перемир'ям Україну було поділено між Польщею та Росією. Кордон між цими державами проходив по Дніпру. І якщо на Правобережжі збереглися польські геральдичні традиції, то на Лівобережжі все більшого впливу почали набувати традиції російські. Починаючи з 1722р., проблемами геральдики в Росії стала займатись спеціально створена Герольдмейстерська контора.

Цей час відноситься до пізньогеральдичного періоду одержання нових або підтвердження і поновлення (з деякими змінами) старих гербів українських міст у загальноросійському масштабі. Затвердження гербів українських міст пізньогеральдичного періоду розпочалося у другій половині XVІІІст. Незважаючи на спроби уніфікації геральдичних символів і приведення їх до певної єдиної системи, надмірна централізація часто призводила до протилежного - гербом міста міг стати якийсь випадковий символ чи асоціація, пов'язана з назвою.

Однак більшість міст Лівобережжя уникнули цієї долі, оскільки своєчасно дали відповідь на спеціально розіслані Герольдмейстерською конторою запити, в яких містилися питання про історію міста, походження назви і герба, видатні події, що відбувалися в місті, наявність ремесел і розвиток торгівлі. Так, Стародуб, Прилуки, Хорол, Лохвиця, Зіньків, Борзна, Миргород, Погар та ряд інших міст зберегли за собою символи, надані ще польськими королями. У XVІІІст. сталися нові зміни в територіальному устрої України. Закарпаття в складі Угорщини з 1711р. потрапило під владу Австрії. Наприкінці століття, після трьох поділів Польщі, у складі Російської імперії опинилися Київщина, Поділля і Волинь, а Галичина потрапили до складу Австрійської імперії. Внаслідок російсько-турецьких воєн до Росії було приєднано Південь України, а от Австрія поширила свою юрисдикцію на Буковину. Відповідно до територіальної приналежності міняються підходи у вирішенні питань геральдики. Так, затвердження гербів міст, що потрапили до складу Російської імперії, часто носило поверховий характер і містило в собі силу помилок з точки зору геральдичних правил.

В порушення принципу неможливості знаходження в гербі міста герба держави дуже часто за основу брався герб польського періоду, який містився в долішній половині перетятого щита; у горішній же містився імперський орел як символ "приєднання краю до імперії"[2]. Перша половина XІXст. характеризується в Російській імперії відносним занепадом у геральдиці. На применшення значення герба як символа відносної свободи міста вплинула також відміна магдебурзького права у 1831р. Так тривало до 1856р., коли Департамент герольдії очолив Б.Кене. За дуже короткий час ним були розроблені принципи створення гербів і переглянуті всі наявні герби, в тому числі і міст України. Розроблена відповідна система прикрас, за якими можна було визначити статус міста і його адміністративне підпорядкування. Замість зображення імперського герба вводилася вільна частина, в якій містився герб губернії, де знаходилось місто; наявність міської корони символізувала значимість міста: золота з п'ятьма вежками - для гербів міст губернських, а також міст, що мають більш ніж п'ятдесят тисяч жителів (Бердичів, Єлисаветград, Житомир, Катеринослав, Кременчук, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рівне, Таганрог, Харків, Херсон); золота з п'ятьма вежками, увінчана Імператорським орлом - для міст з населенням більше п'ятдесяти тисяч, котрі разом з тим і фортеці (Севастополь); золота з трьома вежками - для губернських міст з населенням менше п'ятдесяти тисяч, котрі разом з тим і фортеці (Кам'янець-Подільський); срібна з трьома вежками - для повітових; червона з трьома вежками - для заштатних, червона з двома вежками - для знаменитих посадів. Олександрівська стрічка з двома золотими колосками прикрашала герби міст, що вирізнялись землеробством і хлібною торгівлею; Олександрівська з двома золотими якорями прикрашала герби приморських міст; з двома виноградними гронами - герби міст, що славились виноробством; з двома срібними кирками - герби міст, жителі яких займаються гірничними промислами. Георгіївська стрічка з двома прапорами, які стоять прямо і прикрашені вензелями того імператора, за часів якого була облога, призначалась для фортець, що вистояли супроти ворога. І хоча переробці підлягали всі герби, частина з них так і не дочекалась змін. Надмірна централізація імперії призвела до повного нівелювання залишків колишнього самоврядування, і в міському положенні 1892р. згадка про герби вже була відсутня. Книга П.П.фон-Вінклера "Гербы городов Росийской империи", видана в 1900р., містить зображення гербів як уніфікованих за системою Кене, так і залишених без змін в силу вищевказаних обставин[1].

Австрійський уряд дотримувався дещо інших принципів в питаннях геральдики. Герб розглядався не лише як символ міста, а радше як історична спадщина, до якої належить ставитися з повагою і пошаною. На державному рівні цісарськими привілеями було затверджено ряд давніх гербів - наприклад, Чернівців (1908р). В гербовнику К.Лінда, виданому в 1885р., історичні герби практично не зазнали ніяких змін за винятком однієї - всі герби були зображені на французькому щиті. Були також створені земельні герби Австро-Угорщини, серед яких - герби Галичини й Буковини.

Після розпаду Австро-Угорської і Російської імперій на їх місці виникло декілька нових незалежних держав, і серед них - Українська Народна Республіка. Під контролем уряду УНР опинилися практично всі українські землі - Поділля, Київщина, Катеринославщина, Херсонщина, Чернігівщина, Слобожанщина, а після злуки з Західноукраїнською Народною Республікою - Галичина, Волинь і частково Буковина. Крим входив до складу України на федеративних засадах. 22 березня 1918р. старовинний княжий символ "тризуб" був затверджений в якості малого герба УНР. Однак короткий час існування УНР не дав змоги серйозно зайнятись проблемами міської геральдики. Відомий проект київського герба, запропонований Г.Нарбутом - поєднання двох історичних київських гербів, Архистратига Михаїла та зображення куші. Період 1920-1940р. з точки зору геральдики заслуговує на увагу лише по двох регіонах України - Закарпаттю і Буковині. Закарпаття, як новостворена з колишніх чотирьох комітатів угорського королівства адміністративна одиниця під назвою Підкарпатська Русь, увійшло до складу Чехословаччини і отримало новий земельний герб. Буковина і Бессарабія, що знаходилися під румунською юрисдикцією, були поділена на 11 повітів. Всім повітам і населеним пунктам, що мали статус муніципій (міських комун), було надано герби, розроблені спеціальною комісією при Міністерстві внутрішніх справ Румунії і затверджені королівським декретом[3].

Радянський період в українській геральдиці навряд чи може бути названим не лише вдалим, а і хоча б віддалено науковим. Традиційна шаблонність - шестерня і колосок, червоно-лазурові кольори - як і ідеологічне, здебільшого некомпетентне втручання в процес герботворення, призвели до повного нівелювання геральдичних знаків радянського періоду і фактичного перетворення їх на агітаційні символи. В 1991р., після відновлення незалежності України, українська геральдика вийшла на якісно новий рівень. Теперішній її розвиток стало характеризують дві тенденції. Перша - це відновлення історичних гербів, притаманних місту з давніх часів; друга - створення нових символів, що відповідають вимогам геральдики і не несуть в собі відбитка старої ідеології. Багато новостворених гербів розроблені з урахуванням класичних правил. 28 червня 1996р. статтею 20 Конституції України затверджений малий герб держави - тризуб. Частина населених пунктів, що належали Україні і знаходились на території Чернігівської, Херсонської губерній і Катеринославського намісництва, нині знаходяться на території інших держав - Мглин, Нове Місто, Новозибків, Погар, Стародуб, Сураж, Хотмизьк у 1923р., а Таганрог у 1924р. відібрані в України і передані Росії за рішенням ЦК РКП(б), Григоріополь і Тирасполь нині знаходяться в Молдові.

Розділ 2.Роль герольдів та основні правила геральдики

Герольди були головними розпорядниками під час турнірів, вони повинні були перевіряти, чи мають всі прибулі право на участь у попередніх турнірі, урочисто виголошувати опис турнірного щита та нашоломника чергового учасника, прославляти його чесноти, подвиги в битвах та участь у попередніх турнірах, а також в ході турніру, слідкували за суворим дотриманням правил його проведення. Для виконання своїх обов'язків їм треба було достеменно знати все про всіх рицарів, що могли прибути на турнір, а також пам'ятати всі їхні гербові емблеми. Це спонукало герольдів до складання родовідних записів, що підтверджували права осіб шляхетного стану на участь в турнірах та інші привілеї. Крім цього вони почали складати книги із зображеннями вже існуючих гербів, тобто гербовники.

Герольди також були посередниками та суддями в суперечках, які виникали між дворянами, що вирішувались за допомогою зброї. На герольдів покладалися й дипломатичні функції, і, навіть, в особливих випадках, визначення переможця в битві, незалежно від того, до якого табору сам герольд належав. Для позначення свого стану герольд мав одяг із зображеннями герба свого сеньйора, жезл зі слонової кості та золотий ланцюг [2].

Внаслідок копіткої роботи над складанням гербовників та ознайомленням з гербовниками, складеними їх колегами, герольди набували досвіду як з виправлення старих гербів, так і зі складання нових, тобто в створенні нової дисципліни геральдики, і її законів, а також у розвитку особливої мови, jargon blazon, блазонування, тобто максимально стислого, але вичерпного опису герба, за наявності якого можна геральдично вірно відновити його зображення. Найвищого розвитку геральдика і герботворча майстерність набули в XІV столітті [1].

З часом, завдяки розвитку військової техніки й технологій, гербовий щит втратив свої функціональні можливості, а його зображення перетворилося на хоча й вельми престижну, але суто декоративну прикрасу дверцят карети, стіни будинку або печатки, а за часів короля Франції Людовіка XІV престижу герба було завдано катастрофічної шкоди. В той час уряду були вкрай потрібні гроші, і він вирішив реєструвати як герби фамільні знаки, подібні до гербів, на які була мода серед городян. Така реєстрація коштувала 20 ліврів, і казна отримала величезний зиск. До того ж на тих же умовах герб міг отримати кожен охочий. Французький гербовник переповнився гербами сумнівного походження і відповідної якості. На жаль, в такому незграбному вигляді гербову справу через півстоліття перебрала й Російська Імперія.

Ми намагаємося наслідувати традиції, що склалися в найкращу добу геральдики та керуватися її правилами без поправок на сучасний смак та актуальність, бо можливості її і так дозволяють у символічній формі передати будь яку ідею.

Основні правила геральдики: В зображенні гербового щита можуть використовуватись два метали та п'ять емалей (кольорів). При цьому:

· метал на метал та колір на колір не накладається;

· поле щита або суцільне, або певним чином поділене на двоє або більше полів, що звуться геральдичними фігурами;

· зображення, що розміщені в геральдичних фігурах або перекривають їх, звуться гербовими фігурами;

· гербова фігура повинна, по можливості, займати 2/3 відповідної геральдичної фігури;

· гербові фігури можуть бути лише традиційними, тобто тими, що використовувались в середньовіччі; зображення, наприклад, сучасної техніки або символіки не припускаються;

· герб повинен бути якомога лаконічнішим, тобто не перевантажуватись гербовими фігурами, інакше він погано прочитуватиметься;

· гербові фігури зображаються в стилізованому вигляді, з мінімумом деталей.

Висновок

Отже, геральдика як наука виникла в Західній Європі в кінці XІ століття. Історії її розвитку триває до сьогодення.

Звичайно, описати і врахувати всі обставини, котрі мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. На жаль, не завжди вдається встановити дату затвердження герба і його точне зображення. Так, неодноразові територіальні зміни та історичні колізії призводили до втрати багатьох письмових привілеїв, надаваних польськими королями. Часті територіальні переділи значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чітку класифікацію належності того чи іншого міста до конкретного історичного регіону. Тому герби розміщені за сучасним обласним поділом в алфавітному порядку для кожної з областей.

Список використаної літератури

1) Замлинський В. Геральдика України // Україна ., 1992 р., № 14.

2)Арцеховський А.В. Коротков Ю.Н. Герб//Большая советская енцеклопедыя.Т.6 ст.348-350.

3)Бабенко А.Г.До пит. Емблематики міст// Історичні джерела та їх використання. К.1971.

4) Коротков Ю.Н., Геральдика // БСС., том 6. с. 342 - 359.