Неоліт волинського Полісся

Яніславицька культура виокремлена на території Польської низовини в 1965 році [Рrahistoria... 1979, s. 378-379]. Пізніше з'ясувалося, що подібні пам'ятки поширюються й на Поліську низовину басейну Прип'яті та Понімання. Весь цей ареал Л. Кольцов запропонував об'єднати в яніславицьку культурну область у складі культур яніславицької, максимоніс та пам'яток Полісся, на сході якого Л. Залізняком виділена рудоострівська культура [Зализняк, 1984, с. 97-99]. Це явище дослідник об'єднує в яніславицьку культуру, котра охоплювала басейни Вісли, Німану, Прип'яті аж до Дніпра, і в межах якої виокремлює чотири локальні варіанти [Залізняк, 1998, с. 187].

На основі численних матеріалів розкопок та зборів встановлено, що найдавніші неолітичні стоянки Українського Полісся мають виразний яніславицький крем'яний інвентар [Залізняк, 1998, с. 217]. Тобто яніславицька мезолітична культура у V тис. до н. е. перейшла в неолітичну, керамічну фазу. За даними цього дослідника, в басейні Прип'яті виявлено близько 30 яніславицьких пам'яток, серед них - Непірець, Рудня Озерянська, Рудня, Сенчиці [Залізняк, 1998, с. 185].

Крем'яні вироби яніславицької традиції (або рудоострівського варіанту дніпро-прип'ятської культури) включають ортогнатні нуклеуси для одержання правильних пластин, аморфні скребки, переважно на відщепах, косі вістря донецького та яніславицького типу, сформовані в мікрорізцевій техніці, мікрорізці як побічні відходи цього виробництва, трапеції, трикутники, а також відзначаються слабким розвитком макролітів [Телегін, 1982, с. 172-175; Телегин, 1978, с. 35-57; Охріменко, Телегін, 1982, с. 76; Теlеgin, 1980, s. 316; Телегін, 1976, с. 21-45]. Загалом вироби з кременю яніславицької культурної області, на думку Д. Нужного, відрізняються «високим рівнем розвитку технології платівчастого розколювання з одноплощинних ортогнатних торцевих нуклеусів невеликих розмірів» [Нужний, 1992, с. 54]. Найчисленнішою категорією знарядь у таких комплексах є аморфні скребачки, ретушовані пластини, небагато кутових та бокових різців на відщепах, рубальні знаряддя у вигляді транше [Нужний, 1992, с. 54, 55; Skubicka, 1987, s. 6-7]. Основними культуровизначальними виробами в комплексах яніславицької традиції є косі наконечники стріл. Головна відмінність між донецькими та яніславицькими косими вістрями полягає в оформленні основи - в останніх вона має ретушну підправку. Л. Залізняк розрізняє три види яніславицьких вістер: з природною, зламаною та ретушованою основою [Зализняк, 1978, с. 94]. Останні на Західно-Волинському Поліссі виявлені в таких пунктах: хутір Коник, Гораймівка, Шепель, Оболонь (обидва біля с. Мала Осниця), Новосілки, Балаховичі, Балаховичі-ІІ, Семки, с. Заслуччя в басейні Стиру та Горині, Нетішин [Савчук, 1979, с. 54], Кричильськ - басейн Горині, с. Мельники (озеро Перемут), Хабарище, Залухів - у Поприп'ятті. Крім того, із зламаною основою - в Маюничах, Великому Мідську, Осовій [Охріменко, Телегін, 1982, с. 68, 69]. Лише на стоянці Рудня-І а-б у двох майже не з'єднаних скупченнях поблизу р. Горинь знайдено 105 екземплярів яніславицьких вістер з ретушованою базовою основою [Нужний, 1992, с. 175].

У результаті багаторічних досліджень Л. Залізняк дійшов висновку, що яніславицькі вістря поширені в західній частині Полісся. У верхів'ях Прип'яті та на Волинському Поліссі вони мають ретушовану основу, що є характерною ознакою вістер яніславицької культури Польської низовини, а це дає підставу включати окреслений регіон в зону поширення яніславицьких пам'яток і провести кордон між яніславицькою та рудоострівською культурами приблизно по басейну Случі [Зализняк, 1984, с. 99].

Крем'яна індустрія яніславицького вигляду відзначена на стаціонарно досліджуваних поселеннях волинської неолітичної культури (див. табл. 2) - хуторі Коник [Охріменко, Середюк, 1988, - С. 85-93] та Новосілки.

Таблиця 2

Крем'яні вироби поселень волинської неолітичної культури

(відсотки подано від загальної кількості кременів)

Сторонніми в комплексі крем'яних виробів поселення хутір Коник були два свідерські верболисті наконечники стріл та два підчовнуваті нуклеуси, що належать до фінального палеоліту. Решта кременів та кераміка становлять єдиний неолітичний комплекс. Серед кременів є два одноплощинні нуклеуси для зняття пластин. Останні складають значну частку збірки: 18% - без додаткової обробки та 11% - з обробкою. Частина цих виробів використовувалась, імовірно, як ріжучі знаряддя, а окремі могли слугувати вкладенями до складних ножів, дротиків тощо. Більші мають довжину 4-6 см, решта - середніх розмірів. Вкладені мають крайову або бічну притуплюючу ретуш. Решта пластин підправлена притуплюючою або загострюючою чи нерегулярною ретушшю. Відщепи також становлять значну частку в комплексі (55%), а з додатковою обробкою - 9,8%. Мікроліти в колекції представлені окремими екземплярами. Частка мікролітів становить 3% загальної кількості знарядь (див. табл. 3). Скребки на пластинах складають лише 0,1%, а на відщепах - 8% від кількості знарядь. Різців мало - 3%. Вони теж формувалися на відщепах. Макролітичні вироби - сокирки невеликих розмірів та нерозвинених форм - їх 1,3%. Трикутники та фігурні кремені в колекції відсутні.

Подібними показниками відзначається й комплекс крем'яних знахідок поселення Новосілки. Пластини тут теж більших розмірів - 4-7 см, а ширина окремих досягає 2 см. Частка пластин без обробки - 18%, а з додатковою обробкою - 11%. Відходів виробництва - відщепів - багато, але з додатковою обробкою частка їх значна - 10,2% (див. табл. 3). Серед мікролітів більш чисельними є мікрорізцеві сколи - 0,2%, трапеції - 0,2%, яніславицькі вістря та їх уламки - 0,3%, трикутник лише один. Загальна ж частка мікролітів від кількості знарядь - 0,8%. Скребки на відщепах кількісно переважають знаряддя на пластинах (0,1% та 8%), але загалом кількість цих знарядь невелика. Скребки мають різноманітні форми - крайові на відщеповидних пластинах, підокруглі та аморфні, властиві саме цій культурі (Рис. 102, 34, 35).

Різців мало (3%). Вони теж виготовлялися на відщепах. їх можна віднести до бокових та серединно-бокових.

Таблиця 3

Відсоткове співвідношення основних типів крем'яних виробів неолітичних поселень Волинського Полісся (відсотки подано від загальної кількості знарядь)

Отже, частина пам'яток волинської неолітичної культури має виразні крем'яні комплекси яніславицького типу (поселення Новосілки, Коник, Хабарище та інші). Вони, безперечно, сформувалися на місцевій мезолітичній основі яніславицької культури.

Інша кременеобробна традиція більш повно представлена двома поселеннями, про які вже згадувалось, - Оболонь та Вижівка. Перше з них має значну колекцію неолітичної багато декорованої кераміки, інше позбавлене її. Але якщо порівняти крем'яні вироби з цих двох пунктів, можна помітити певну подібність у морфології знарядь. Навіть статистично обидва комплекси схожі - частка знарядь на пластинах та відщепах в кожному з них майже однакова: для Оболоні - 40% та 56%, а для Вижівки - 16,8% та 16,6%.

У той час, як на поселенні Вижівка лише в одному житлі виявлено багато макролітів (52), в пункті Оболонь їх відомо лише кілька і формувалися вони не крутими боковими сколами, як у Вижівці, а пологими з різних боків. Заготовка підбиралася з природних кременів, близьких за формою до сокирок. Більшість нуклеусів на обох пам'ятках одноплощинні. На поселенні Вижівка зібрано також чимало трапецій.

Неолітичні зміни (або перехід до «керамічного мезоліту») відбувалися і на сусідніх з Волинським Поліссям територіях. Роль яніславицького субстрату там теж була значною. Як вважає Л. Залізняк та деякі інші дослідники, гжебикова (півночі Польщі) та німанська (Білорусі) неолітичні культури виникли також на яніславицькому пізньомезолітичному підґрунті басейнів Прип'яті, Німану, Західного Бугу [Залізняк, Балакін, 1985, с. 41-49].

Оскільки гжебикові пам'ятки Польщі дещо пізніші від ВНК, а поселення півдня Білорусі менш вивчені, для порівняння візьмемо крем'яні комплекси поселень Житомирського та Київського Полісся, які належать до дніпро-донецької неолітичної культурної спільноти. Ця територія була зоною поширення рудоострівських мезолітичних пам'яток. За даними Д. Телегіна, рудоострівському варіантові дніпро-прип'ятської мезолітичної культури притаманна мала кількість ортогнатних нуклеусів, різців та макролітів [Телегін, 1982, с. 172]. За підрахунками Л. Залізняка, рудоострівська культура відрізняється від яніславицької Польської низовини більшою часткою яніславицьких трикутників - (23±9%) від кількості мікролітів та косих вістер з ретушованою основою - (8±3%). Скребки яніславицької традиції - різноманітні, аморфні на відщепах, рудоострівської - кінцеві на відщепах та пластинах. Велику роль в останній відіграють різці [Зализняк, 1984, с. 99-100]. І все ж крем'яні комплекси неолітичних пам'яток Волинського Полісся мають певну специфіку, що може пояснюватися двома причинами: 1) пізнішим неолітичним часом (середній період ВНК) поселень Новосілки та Коник порівняно з яніславицьким мезолітом; 2) певною периферійною віддаленістю від яніславицьких пам'яток Польської низовини, що могло проявитись у господарській специфіці і кількісних змінах у складі знарядь. Так, наприклад, на названих пам'ятках ВНК немає яніславицьких чотирикутників, дуже мало трикутників, нечисельними є й трапеції (Новосілки - 2% від кількості знарядь, Коник - 1%), яніславицькі вістря (відповідно 2% та 1%). Крім того, не така значна частка скребків (відповідно 27% та 8,1%).

Отже, крім крем'яних комплексів з яніславицькою традицією (Новосілки, Коник, Перемут, Крушники та інші) є й інвентар іншої традиції, яка могла існувати на Поліссі з часів мезоліту. Це такі пам'ятки як Вижівка. Колекція виявлених тут крем'яних виробів походить із заглибленого великого житла площею близько 40 м і вирізняється домінуванням знарядь на відщепах над виробами на пластинах. Мікроліти представлені виключно трапеціями (високими, часто асиметричними) на відщепах, значним є переважання скребків над різцями. Серед скребків домінують вироби на відщепах неправильної форми. Різці (бокові та кутові) теж виготовлялися на відщепах. На площі житла та поряд знайдено 52 макроліти - трапецієподібні сокирки з формуючим бічним сколом робочої частини та з оббивкою без сколу [Залізняк, Охріменко, 1985. - С. 92-95] . Пам'яток з дещо подібним крем'яним інвентарем на Західному Поліссі є кілька. Це повністю розкопане неолітичне поселення Оболонь в середній течії Стиру, Балаховичі, а також, можливо, деякі матеріали з розвіяних дюн біля сіл Хабарище та Залухів (інша частина кременів має яніславицькі ознаки). Крім того, до подібного типу належить неолітична пам'ятка, виявлена В. Пясецьким у гирлі р. Злобич у Коростенському районі Житомирщини [Залізняк, Пясецький, 1980, с. 75-82], де відкрито 60 м2 площі із залишками житла та кількома заглибленнями біля нього, неолітичною керамікою ранішого та пізнішого вигляду, крем'яними виробами. Пам'ятка Балаховичі розкопувалася на площі 40 м2. Одержаний тут чистий крем'яний комплекс (кераміки не виявлено), на жаль, не є повним - відсутні мікро- та макроліти. Неолітичне поселення Оболонь відносимо до середнього періоду ВНК. Тобто хронологічний діапазон існування пам'яток типу Вижівка може бути значним - від мезоліту до середнього неоліту. Не виключено, що до цього ж типу пам'яток може належати і неолітичне поселення у гирлі р. Гнилоп'ять [Неприна, 1969, с. 134-139]. За даними Д. Телегіна та О. Титової, києво-черкаській культурі притаманні знаряддя, виготовлені в техніці двобічної обробки (сокири, трикутні вістря стріл тощо), трапеції, трикутники, наконечники яніславицького та донецького типів. Крем'яні сокири характерні для півночі Київщини та Південного Сходу Білорусі [Телегин, Титова, 1998, с. 13]. Для Черкащини ж Д. Телегін відзначив майже повну відсутність сокир при мікролітичності кременю [Телегін, 1968, с. 84]. Мікролітичність загалом характерна для ранніх неолітичних пам'яток києво-черкаської культури. В середньому та пізньому періодах з'являються ножі, скребки, ретушери на масивніших відщепах та пластини, а також лінзоподібні в перетині сокири [Титова, 1985, с. 8, 9]. На Черкащині, Київському, Житомирському Поліссі у неоліті, напевно, переважали традиції яніславицької та кукрекської мезолітичних культур [Залізняк, 1998, с. 175; Гаскевич, Гавриленко, 2000, с. 93].

Для пам'яток східнополіської культури характерні такі культуровизначальні мисливські знаряддя як трапеції, верболисті черешкові, яніславицькі, трикутні наконечники стріл, а також трикутники (пам'ятки Загорини, Новосілки-ІІ, Юревичі-VІ). Але, як зауважує В. Ісаєнко, чисті крем'яні комплекси раннього неоліту тут не відомі [Исаенко, 1976, с. 45, 51-53].

Західнополіському варіантові німанської культури властивий макролітичний крем'яний інвентар. Тут наявні сокири, тесла, які все більше вдосконалюються в наступні періоди, трикутні наконечники стріл, більш масивні знаряддя на пластинах та відщепах - скребки, скобелі, деревообробне приладдя [Исаенко, 1976, с. 60-62].

У північніших комплексах кременю німанської культури так само наявні макролітичні вироби (сокири, струги, тесла, масивніші скребки, різці), але є й яніславіцькі вістря, трикутники, пластини з притупленим ретушшю краєм. Тобто крем'яне виробництво могло мати двояку генетичну підоснову: яніславицьку та іншу - макролітичну [Чарняўскі, 1979].

Отже, в неолітичних комплексах Середнього Подніпров'я та Східного Полісся в ранньому неоліті присутні крем'яні вироби яніславицького та кукрекського виду, на Західному Поліссі - яніславицького та типу Вижівка. Зона ж проживання населення німанської культури відзначається макролітичним та яніславицьким інвентарем. Свідероподібні верболисті наконечники в неолітичних матеріалах випадкові. їх час - фінальний палеоліт.

Названим комплексом властиві одноплощинні нуклеуси (прямоплощинні, клиноподібні), трапеції як єдиний вид мікролітів, переважання скребків над різцями, наявність середніх та великих пластин, сокир-макролітів (Вижівка, Злобич).

3.2 Керамічні вироби та їх декорування

Посуд волинської культури, порівняно з керамічними виробами суміжних територій та культур (німанською, гжебиковою, східнополіською, києво-черкаською), вирізняється певними особливостями технології, орнаментики [Титова, 2001, с. 166-176]. Він є чи не найголовнішим розпізнавальним матеріалом при її визначенні [Залізняк, 1997, с. 66; Охріменко, 1995, с. 304-306].

Керамічні вироби, зібрані в довоєнні роки, на жаль, не збереглися. Основна кількість наявних матеріалів виявлена в останні двадцять років. Вони походять зі стаціонарно досліджуваних пам'яток (Оболонь, Стрічено, Коник, Крушники) та зборів. Порівняно з Подніпров'ям, волинські неолітичні пам'ятки мають меншу кількість керамічного матеріалу. На поселеннях, як правило, вдається виявити кілька сотень фрагментів, а на розвіяних дюнах - у кращому разі - десятки. Тому загальна кількість фрагментів посуду цієї культури на сьогодні становить до 1000 одиниць.

Форми керамічних виробів, елементи орнаменту та й власне появу посуду на Західному Поліссі слід, напевно, пояснювати впливами буго-дністровської культури [Даниленко, 1969, с. 96 (Рис. 54, 72)]. Впродовж існування волинської неолітичної культури основним типом посуду був горщик середньої величини. Різноманітність форм керамічних виробів (горщиків) невелика - це були конусоподібні з прямими стінками вироби (І тип - Новосілки), біконусовидні - верхня частина звужувалася до середини (II тип - Шепель), яйцеподібні (III тип - Вовче), профільовані (IV тип - Новосілки, Нобель, Великий Мідськ), прямостінні, широко відкриті (V тип - Славута) (Табл. 4). Існує думка, що профільовані S-подібні вироби з'явилися в неоліті Понімання під впливом культури лійчастого посуду [Чарняўскі, 1979, с. 57]. Ми вважаємо, що це спостереження може стосуватися й посуду волинської культури, хоч знайдена Л. Залізняком біля с. Омит верхня частина ранньонеолітичного профільованого виробу вказує, що S-подібні горщики були тут і раніше. Можливо, під впливом південних землеробських культур, наприклад лінійно-стрічкової кераміки, з'явились окремі вироби овальної форми (тип VI - Вітковичі) . Із названих вище пунктів Шепель та Омит належать до раннього етапу ВНК.

Таблиця 4

Загальна характеристика кераміки ВНК

Усі керамічні вироби цієї культури (включно з пізнім періодом) мали гостре (Новосілки, Оболонь, Славута), округле (Великий Мідськ, Нобель), шпичасте (Мульчиці, Лютинськ, Коник) дно (див. табл. 4). Не виключено, що останні з'явилися тут як далекий відгомін культури ертебелле. Інколи придонна частина стінок горщиків значно товстіша. Кераміка ж нарвського типу округлодонна [Чарняўскі, 1979, с. 54].

Таблиця 5

Загальна характеристика кераміки неолітичних культур Прип'ятського Полісся

На думку В. Ісаєнка, для Західного Полісся епохи неоліту характерні два основні типи керамічного посуду: присадкуваті, широкогорлі посудини та високі, плавно профільовані [Исаенко, 1978, с. 42; Исаенко, 1963, с. 46-52] (Табл. 5).

Горщики ВНК переважно невеликі: виріб із Славути має діаметр вінець майже 12 см, а висоту - 14-15 см; із Шепля - відповідно 12 та 20, з Новосілок перший - 12 та 17, другий - 10,6 та 15,5; із Великого Мідська - 12 та 18,5; із Віткович - 16 та 15,5 см. Горщик з останнього пункту дуже подібний за формою до кухонних виробів КЛСК, лише позбавлений плоского дна - нагадує зрізану кулю (Додаток 26). Виріб з Мідська має невисокий яйцеподібний тулуб і легко розгорнуті вінця (Додаток 27). Інший, аналогічний за формою, прикрашений насічками та ямковим орнаментом. Ще один графічно реставрований виріб із цього поселення, підокруглий. Посудина зі Славути - широко відкрита, прямостінна, як можна здогадуватись із фрагментів, має зрізану зверху яйцеподібну форму. Своєрідністю відзначається і горщик з Нобеля: у ньому при яйцеподібному тулубі, округлому дні дещо розхилені високі вінця. Він подібний до горщика з Мостви [Телегін, 1968, с. 92]. Більшою або меншою профільованістю відзначаються вироби з поселення Оболонь (див. табл. 2).

Отже, можна вважати, що на більшості поселень Прип'ятського Полісся горщики були домінуючим виробом і мали форму конуса, біконічну або профільовану. Окремі вироби - округлі. Ці ж особливості, в основному, відзначені нами й у виробах ВНК.

Передусім треба зауважити, що кераміка ВНК, як і поселення, поділена нами на три періоди - ранній, середній, пізній. Однією з особливостей, що вирізняють її з-поміж інших синхронних та сусідніх поліських неолітичних культур, є тонкостінність. Часто вироби мають стінки завтовшки 4-5 мм. Дуже рідко вони досягають товщини 1 см. Для прикладу подаємо розміри стінок кераміки з кількох поселень: Розничі - 3-6 мм, Тросне - 4-8 мм, Шепель - 5-7 мм, Новосілки - 5-7 мм, Оболонь - 6-7 мм, Мідськ - 5-8 мм, Сенчиці - 9-11 мм (див. табл. 5). За спостереженням В. Даниленка, «для кераміки старшого етапу (ДДК) властиве використання товстостінного посуду з гребінцевим орнаментом, для молодшого - тонкостінного з накольчастим орнаментом» [Даниленко, 1969, с. 31].

Іншою важливою специфічною особливістю кераміки ВНК є її однобарвність та добрий випал черепка, внаслідок чого всередині немає темної смуги: він весь коричневий, часто світло-коричневий, золотисто-жовтий, рідко - рожевий. Темно-коричневі вироби трапляються лише на пізньому етапі.

Приблизно половина знайденої неолітичної кераміки має розчеси віхтем або гребінцем на внутрішній, зовнішній або на обох поверхнях. Цей звичай зберігався в усі періоди, таке згладжування стінок посудин поширюється і на стжижовську кераміку ранньобронзового віку. Зовнішнє оформлення посуду волинської культури різне: стінки часто нерівні від відбитків вигорілих рослин (Мульчиці, Шепель, Мідськ). Є й вироби з досить добре прогладженою поверхнею (Балаховичі), можливо ангобованою (Грузятин, Вовче). Часто кераміка раннього та середнього етапу має на поверхні чіткі відбитки трави, але разом з тим помітне вирівнювання її лощилом (Оболонь, Новосілки, Нобель).

Основною в посуді ВНК є домішка в глиняну масу рослинності, піску, шамоту, жорстви. Інших складових не помічено. Іноді домішка до глиняної маси готувалася з одного-двох компонентів: із трави та шамоту, трави-піску, жорстви-рослинності. Д. Телегін писав, що вивчення особливостей технічної домішки у глиняному тісті кераміки має винятково важливе значення для розуміння шляхів її складання та подальшого розвитку [Телегін, 1968, с. 163].

Зміна ж технічної домішки, поява нової орнаментації, форми посуду може вказувати на етнічні перегрупування. На ранньому етапі домішка трави була значною, в наступних вона стає меншою, в пізньому періоді - ледь помітна. Шамот додавався рідко (Шепель, Оболонь, Балаховичі), особливо в ранньому та середньому періодах, а в пізньому збільшується домішка жорстви (Щитинська Воля, Вітковичі). Вироби зі значною домішкою піску в глиняній масі мали менше рослинності, добре прогладжувались або залощувались, інколи ангобувалися (Кухітська Воля, Вовче).

Міцність посуду ВНК різна. Рання кераміка досить крихка і швидко псується на поверхні грунту. Пізня - міцніша. Яким способом виготовлявся посуд, зрозуміти важко - місця стику джгутів майже непомітні. Випалювалися горщики, напевно, на відкритому вогні й рівномірно з усіх боків. Напрямок довгих травин у тісті виробів завжди горизонтальний (Великий Мідськ). Можливо, використовувалася коротка або посічена трава.

Розмір горщиків, технологія виготовлення визначалися, очевидно, призначенням, але майже скрізь вони були середніх розмірів. Мабуть, посуд використовувався для приготування страви невеликій родині, бо його ємність становить 1-2, рідше - кілька літрів.

Орнаментацію кераміки волинської неолітичної культури можна вважати значним мистецьким явищем того часу [Титова, 2001, с. 174]. Легкий горщик золотистого кольору майже завжди мав один-два чи декілька елементів декору, що залежало, можливо, від призначення або інших причин. У верхній частині вироби прикрашалися наколами або проколами з одного чи обох боків. Нижче наносили суцільний - до дна - декор з одного елемента орнаменту (Славута, Крушники) або кількох (Великий Мідськ, Нобель), іноді розріджений окремими полями (Розничі, Красносілля). Але форма, декор, розміри відзначалися архітектонічною та естетичною довершеністю. Найбільш уживаним елементом декору кераміки ВНК були гребінцеві відтиски, які наносили, очевидно, спеціальним орнаментиром (табл. 6). Найчастіше він має вигляд паралельних горизонтальних стрічок, які покривали верхню або середню частину виробу. Ці стрічки робили у три, рідше - у два або чотири зубці. Інколи відбитки наносились у вигляді полів, які нагадують чотирикутник або вертикальні гірлянди. Орнамент із вертикальних або нахилених насічок з'являється у середньому періоді.

Аналіз орнаментів з таких ранньо- та середньонеолітичних поселень як Розничі, Шепель, Сенчиці, Новосілки, Оболонь, Великий Мідськ, Славута, Тросне, Кухітська Воля, Балаховичі-І, Балаховичі-ІІ свідчить, що на кераміку наносився орнамент у вигляді гребінцевих відтисків, сітчастий, або ж з «копитець», ліній, насічок, ямок та вм'ятин.

Таблиця 6

Основні елементи орнаментації кераміки ВНК та КЧК (у %)

Серед чотирнадцяти реконструйованих систем орнаментації кераміки ВНК у більшості випадків бачимо наколи або проколи під зрізом вінця, в окремих випадках - відтиски гребінця або вм'ятини по зрізу вінець (Балаховичі, Великий Мідськ, Новосілки), декор верхніх частин посудин (Балаховичі, Омит, Великий Мідськ). Найбільш декорованим є горщик з Нобеля: він прикрашений «копитцями», сітчастою штриховкою, рядами наскрізних проколів у середній частині.

Орнаментація, форми посуду, технологія виготовлення волинської неолітичної культури частково мають, можливо, південне походження. Так, тонкостінну конусоподібну кераміку з рядами отворів під краєм вінця бачимо в групі Тісадоб Угорщини [Титов, 1980, с. 201, рис. 121]. Гребінцевий «кардіумний» орнамент водночас відтисками нахиленої палички, укладеними в ряди, відомий з кераміки Базькового острова (буго-дністровська культура). Тут є й відтиски по зрізу вінець [Даниленко, 1969, с. 66, рис. 2, 4, 8]. Гребінцевий орнамент відомий з пам'яток Центральних Балкан (Оцтаки - Магула) в культурі передсескло [Даниленко, 1969, с. 200, рис. 144] та, звичайно, в культурах дніпро-донецької спільноти, до яких належить і ВНК.

Прийом прогладжування гребінцем поширювався на Подніпров'ї і використовувався носіями ДДС раннього етапу, його знаходимо і на горщику буго-дністровської культури з поселення Шиманське [Даниленко, 1969, с. 106, рис. 69]. Сам же гребінцевий орнамент, на думку Д. Телегіна, міг виникнути на Подніпров'ї, в середовищі ДДС раннього етапу, і звідти проник на територію Волинського Полісся та в ареал поширення населення БДК [Телегін, 1968, с. 170].

На думку дослідників, культури дніпро-донецької спільноти мали в різні періоди дещо відмінні елементи декору. В. Даниленко відзначав, що між періодами гребінцевої та накольчастої кераміки треба виокремити період лінійно-прогладженої [Даниленко, 1969, с. 31]. Підкреслюючи відмінність кераміки києво-волинської групи від черкаської, Д. Телегін називав ранішими гребінцевий та лінійний орнаменти, а пізнішими - з насічок, наколів, лунок [Телегін, 1968. - С. 91].

На окремі горщики у середню їх частину наносили ряди наскрізних отворів (Нобель, Новосілки).

Меншою мірою використовувався декор з тонших або грубіших ліній, відомий і на кераміці БДК, КЧК. їх наносили горизонтально, вертикально або похило (Осова, Мняково, Новосілки). В окремих випадках від широких горизонтальних смуг униз навскіс прокреслювали короткі відрізки (Омит). Цей мотив пізніше часто використовується при оздобленні кераміки тшинецько-комарівської культури (ТКК) [Охріменко, Гусаревич, 1998, с. 47-51; Berezanskaja, Таras, 1998, s. 2]. Можливо, ці лінії були ідеограмами розораного поля. Заштрихований ромб, який використовувався носіями ТКК, означав, за А. Голаном, розоране поле [Голан, 1992, с. 87], як і трикутник, що міг позначати поле. У нижній частині виробів ВНК часто бачимо сітчасте штрихування, яке, можливо, імітувало плетені ємності. На фрагментах посудини з Комарова (початок середнього періоду ВНК) є шнуровий орнамент, який потім бачимо на виробах культур лійчастого посуду, кулястих амфор, шнурової кераміки.

Отже, основними елементами орнаменту кераміки ВНК є гребінцеві відтиски - 20,5% у Новосілках, 42,4% в Оболоні (для києво-черкаської культури, за даними О. Титової, 34,2%), прямі лінії - відповідно 12,8% та 3,8% (у КЧК - 18,4%) [Титова, 1992, с. 113] (див. табл. 4), «копитця» - 15,4% та 4,5%, похилі насічки 7,7% та 22,8%, «сітка» - 12,8% та 11,4% (остання у КЧК - 5,9%). Основу зональності декору становлять горизонтальні ряди.

Територіально близькими матеріалам ВНК на Прип'ятському Поліссі є матеріали німанської (НК) (західнополіський варіант) та східнополіської (СПК) культур. При порівнянні кераміки НК, СПК з волинською неолітичною бачимо самобутні риси останньої (див. табл. 5). Розглянемо спочатку особливості технології. Зріз вінця у виробах НК та СПК часто хвилястий від відтисків, чого у виробах ВНК не помічено. Основним типом виробів у трьох культурах були горщики, хоча в різні періоди їх форма змінювалася: у ВНК переважаючими типами були конусоподібні, біконусоподібні, яйцеподібні, прямостінні, профільовані при гострому, округлому, рідко - шпичастому дні. На Лівобережжі Прип'яті, в зоні поширення НК, горщики були присадкуваті, гостродонні з прямими вінцями [Исаенко, 1976, с. 42], вироби східнополіської культури широкогорлі з гофрованим краєм (діаметром близько 40 см, висотою 35 см). Горщики ВНК мали менші розміри, були стрункіші. Вироби ВНК відзначалися тонкостінністю порівняно з виробами СПК, іншою барвою, ніж у НК, відсутністю домішки черепашок, вапняку (див. табл. 5). Названі культури різнилися й декоруванням. У виробах ВНК відсутні прямокутні вдавлення (є лише в матеріалах з Оболоні), ялинкові композиції, відтиски текстилю, розмочаленої палички, як у кераміці НК, дужки, «гусенички», ялинкові композиції, як у виробах СПК.

Отже, за формами виробів, кольором, технологією виготовлення, технічними домішками, орнаментикою, розмірами керамічні вироби волинської неолітичної культури дещо різняться від кераміки німанської та східнополіської культур, так само, як і від києво-черкаської [Телегин, Титова, 1998, с. 24] (див. табл. 4, табл. 5).

При порівнянні посуду ВНК з виробами КЧК можна помітити відмінність їх форм і, якщо перші - часто біконічні або профільовані, то для виробів КЧК характерні «великі, широко відкриті гостродонні, рідко плоскодонні горщики та малі круглодонні миски» [Титова, 1993, с. 103]. Останні відомі і серед виробів східнополіської культури - Юревичі [Исаенко, 1976а, Рис. 38, 19-21]. Вироби ж ВНК середніх розмірів; плоскодонних та мископодібних виробів не виявлено. Якщо порівняти декор ВНК та КЧК, то можна зауважити риси і подібності, і відмінності, насамперед у оформленні зрізу вінець:

1) у виробах ВНК невідома така пізня риса КЧК як комірцеве оформлення;

2) в обох культурах під зрізом наносилися глибші наколи або проколи ззовні, зсередини чи з обох боків. За нашими підрахунками, на матеріалах шести пам'яток ВНК найчастіше робилися заглибини ззовні (див. табл. 6) - 73%, зсередини значно менше - 27%. В окремих випадках наколи робилися з обох боків (Оболонь - 20% від усіх вінець, виявлених тут). Переважання зовнішніх наколів простежуємо і на посуді КЧК;

3) в окремих виробах ВНК та КЧК видно відтиски по зрізу вінець (наприклад, для КЧК з пам'ятки Борщів) [Костенко, Титова, 1988, Рис. 3, 2, 6, 7]. Для ВНК цей прийом є рідкісним (Балаховичі та деякі інші пам'ятки). Для кераміки КЧК, за даними О. Титової [Титова, 1992, с. 111], характерна велика частка орнаментованих фрагментів - 75%, для ВНК, за нашими підрахунками, значно менша - 33,8%. При порівнянні зональності нанесення декору теж помітні значні відмінності. Горизонтальними рядами в КЧК прикрашено 40,5%, вертикальними - 18%, а у ВНК - відповідно 94% та 6%. Характерно, що такі елементи декору як гребінцеві відтиски використовувалися в обох культурах найчастіше: ВНК - 27%, КЧК - 34,2% [Титова, 1992, с. 117-118] (див. табл. 4). На другому місці за кількістю у ВНК - ряди насічок - 19,8% (хоча в різні періоди їх частка неоднакова), які у КЧК менш уживані, хоч відомі в Гринях, Пустинці, Бортничах [Телегін, 1968, Рис. 45, 5, 37, 1, 42, 12]. Подібним до насічок є декор із дужок, нанесених заокругленим орнаментиром. Він є рідкісним серед керамічних матеріалів обох культур. У ВНК цей декор трапляється рідко, на пам'ятках, розташованих ближче до середньої течії Прип'яті, і є наслідком впливів німанської або східнополіської культури, інколи його бачимо і на кераміці КЧК (Бовсуни) [Телегин, Титова, 1998, Рис. 33, 2]. Можливо, він теж походить з ареалу БДК. Елементом декору, який використовується порівняно часто, є менші та більші ямки: для ВНК його частка становить 17,5%, а для КЧК - 9,5%. Часто використовується при оздобленні у ВНК і т. зв. сітчастий елемент декору - 16,7% проти 5,9% у КЧК. Він, як і лінійний, був одним із найулюбленіших у населення лівобережжя Прип'яті, східнополіської та німанської культур, а в НК Понімання використовувався рідко [Чарняўскі, 1979, с. 135, 136]. В зоні Поприп'яття досить популярними були відтиски «копиток» (М. Чернявський). Цей орнамент часто використовувався в НК, СПК. У ВНК він становить 9,8%, в КЧК майже не знаний. Хоч подібні відтиски відомі в БДК, цей прийом у Поприп'ятті є, ймовірно, самостійним винаходом, як і проколи та наколи під вінцями. Невідомий у матеріалах ВНК і лапчастий орнамент, ряди відтисків розмочаленим орнаментиром, так само, як ряди трикутних, чотирикутних відтисків (як з хутора Тетерівського). Немає тут також орнаментики з ялинкових, кутових композицій, характерних для Київського Полісся, а також Надпоріжжя (Сурський острів) [Телегин, Титова, 1998, Рис. 10, 16].

Отже, у великому ареалі поширення пам'яток дніпро-донецької етнокультурної спільноти, у т. ч. волинської неолітичної [Телегин, 2001, с. 3], як і німанської культур, елементи декору були подібні - гребінець, ямки, лінії, сітка, насічки, - але на різних територіях у різних культурах їх набір та частота використання були неоднаковими, так само, як більший чи менший ступінь декорування. На наш погляд, процент орнаментованості зростав у пізніші періоди і залежав від способу життя, побутових умов, ступеня осілості. Припускаємо, що у населення ВНК, де переважало мисливство, тобто більш рухливого, орнаментика була менш розвинена. Там же, де населення більше займалося рибальством і вело переважно осілий спосіб життя (наприклад, Юревичі біля озера Литвин), кількість кераміки значна, вона декорована.

3.3 Житлобудівництво у племен ВНК

Пошуки добре збережених слідів жител епохи неоліту є актуальним завданням, проте пов'язані з певними труднощами. Справа в тому, що більшість неолітичних поселень розташовувалася на піщаних дюнах [Археология..., 1987, с. 82, 111; Вarta, 1959, s. 241-258], які руйнувалися під час пізніших заселень (наприклад Оболонь), вибирання піску для будівництва (Вижівка, Новосілки, Великий Мідськ) або знищувалися видувами внаслідок пониження рівня ґрунтових вод (Залухів, Хабарище).

Питання житлобудівництва в неоліті Полісся залишається маловивченим у зв'язку з відсутністю необхідного обсягу матеріалів. Але подальші дослідження допомогли б пролити світло на побут, демографію, культуру загалом. Одержані за останні роки планіграфічні дані з поселень та стоянок ВНК Вижівка, Оболонь, Новосілки, Стрічено, Вовче, Крушники дають змогу зробити деякі попередні узагальнення.

Під час цих розкопок увага приділялася вогнищам, розташуванню каменів, крем'яних знарядь. Фіксація знахідок на плані житла робилася за допомогою різних умовних позначок (С-скребок, Р-різець, Т-трапеція, Х-кераміка тощо). Відомо, що скребки були жіночими знаряддями, а різці, сокири, наконечники стріл, мікроліти використовувалися чоловіками. Все це дає змогу достатньо точно відтворити інтер'єр помешкання - місця роботи, відпочинку, приготування їжі.

Залишки унікального, напевно літнього, об'єкта розміром 6x4,2 м виявлено північніше с. Хабарище Ратнівського району, неподалік озера на підвищенні 150x200 м. Зорієнтований він по лінії північний захід - південний схід, фіксувався за залишками «цеглин» торфу, з яких складений, та вільхових жердин товщиною 5 см, укопаних по зовнішньому периметру на відстані 15-20 см одна від одної. Всередині житла шар піску темніший. З південного боку будівлі знайдено залишки вогнища діаметром 30x40 см та уламки неолітичного посуду. В зв'язку з пониженням рівня ґрунтових вод ця невисока (до 0,5 м) дюна почала роздерновуватися та розвіюватися, як наслідок, оголилися залишки нижньої частини неолітичного житла. Поблизу розміщені рештки ще двох подібних, але гірше збережених жител [Охріменко, 2001, с. 63-64].

Погано збережений об'єкт ВНК було виявлено в урочищі Вовче біля с. Майдан-Липно Маневицького району Волинської області. На його площі знайдено комплекс крем'яних знарядь, уламки горщика, дрібні фрагменти кісток, залишки великого вогнища діаметром близько 3 м, яке опущене в материк на 0,7-0,8 м. Поряд було ще одне вогнище поперечним перерізом 0,2 м. Загальна його площа могла становити 30 м2.

Пам'ятку біля с. Галина Воля Старовижівського району можна інтерпретувати як унікальне поселення періоду докерамічного неоліту. Тут досліджено залишки однієї підчотирикутної споруди, плавно заглибленої в материк. У її вцілілій частині виявлено рештки більших і менших вогнищ. Усередині об'єкта зібрано численні дрібні фрагменти кісток, трапеції, скребки, різці, нуклеуси, багато тесел. Знахідки, в т. ч. однотипні, розташовані на площі житла рівномірно. Вціліла площа споруди становить понад 40 м2 [Залізняк, Охріменко, 1985, с. 97].

На поселенні ВНК Новосілки-Стрічено (Маневицький район) виявлено залишки трьох споруд. Усього ж їх могло бути на поселенні 4-5. У першій з них, окрім кераміки та знарядь з кременю, зафіксовано чотири вогнищеві ями, що могли слугувати для приготування їжі в горщиках. Залишки другої становили собою лінзу заповнення житла довжиною 2,5 м. У ній було вогнище діаметром 0,5 м. Залишки ще одного житла простежувалися на площі 5x8 м. Тут знайдено яніславицькі наконечники, мікрорізцеві сколи, трапеції, скребки, різці, пластини, дрібні кістки, фрагменти тонкостінної кераміки з домішкою трави в тісті, а також вогнищева заглибина діаметром 0,3 м та глибиною 0,15 м.

Експедиція Л. Залізняка на правому березі р. Уж в урочище Прибір Христинівський навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області в 70-ті рр. виявила неолітичне поселення, назване Крушники. В 1984 р. у східній його частині Г. Охріменко проводив незначні рятівні розкопки (5x6 м).

Вірогідно, тут був розташований житловий об'єкт, у якому виявлено три ями, за межами розкопаної ділянки знахідки майже не траплялися. Стратиграфія в розколі була така: 5-10 см займав темно-бурий шар гумусу, під ним залягав шар підґрунтя коричневого кольору (10-15 см), далі йшов світліший материковий пісок. На межі квадратів 5а та 5б виявлено ямку діаметром 0,4 м, глибиною 0,2 м. У ній був гумусований пісок, дрібні вуглинки. Вона дещо розширювалася в східному напрямку. Аналогічна, але менших розмірів, ямка була в квадраті 4 д. її глибина досягала 0,6 м від рівня денної поверхні. Можливо, перша з них слугувала для приготування їжі в горщику, обкладеному палаючим вугіллям, друга ж була заглибиною від стовпа.

У південній частині розкопу на пам'ятці Крушники відрита велика яма підокруглої форми. По довгій вісі вона мала 1,5 м, по короткій - 1,3 м. Глибина її нижче гумусу - 0,8 м. В її сірувато-попелистому заповненні, крім дрібних вуглин, було небагато кераміки та кременів.

На площі цієї споруди добуто 430 одиниць кременю, в т. ч. 67 пластин без повторної обробки, 44 знаряддя: пластинка з притупленим ретушшю краєм, трапеція, уламок вістря яніславицького типу тощо. В розкопі знайдено також розвали двох горщиків середніх розмірів.

Отже, можна вважати, що поселення Крушники мало невеликі розміри - приблизна його площа 30 м². Дещо видовжене розміщення знахідок може вказувати на його чотирикутну форму. Витягнуте воно було по лінії північ-південь паралельно до течії ріки. В південній частині житла містилася велика заглиблена вогнищева яма, яка давала змогу «понижувати» вогонь від стелі і сприяла його концентрації та кращому утриманню тепла. Вірогідно, що так могло бути сплановане лише зимове житло. На це вказують і основні знаряддя: жіночі скребки для обробки шкір та ножовидні пластини для розрізування м'яса, шкір, чищення риби, а також чоловічі знаряддя: різці, наконечник стріли, розміщені поряд із вогнищем. Тобто це тепле освітлене місце було «центром» домашнього виробництва. Приблизно по центру концентрувалися розвали двох посудин. Вірогідно, там сім'я споживала страву.

Із західного боку від розвалу № 2 - ямка для невеликого вогнища діаметром близько 0,4 м. У ній, напевно, і готувалася в горщиках страва. Ямки і розташовані поряд розвали посудин виявлені також на пам'ятках Балаховичі (Бригада), Новосілки (Стрічено). Показово, що протилежний до великого вогнища бік об'єкта майже не містив знахідок. Не виключено, що тут був вхід.

Виявлена в західній частині ямка від стовпа може свідчити, що ця будівля, ймовірно, була стовповою, чотирикутною. Стіни її могли бути зроблені з очерету чи лози. Можливо, очеретяною була і стріха. Порівняно мала площа житла вказує на те, що тут проживала невелика родина.

Поселення ВНК у багатих мисливськими та рибальськими угіддями місцях могли бути постійними або сезонними [Гладких, 1989, с. 19; Зализняк, 1989, с. 82, 84; Залізняк, 1990, с. 4; Балакин, Нужный, 1990, с. 95]. Переміщення неолітичного населення відбувалося, можливо, у зв'язку з міграціями об'єктів полювання або після висихання водойм у посушливий період [Nogaj-Chachaj, 1991, s. 40; Черниш, 1973, с. 58; Непріна, 1982, с. 4]. На Волинському Поліссі виявлені місця як тимчасового перебування мисливців та рибалок, часто розміщені в заплавах та низинах (Мульчиці-ІІ, Мульчиці-ІІІ, Боровно-ІІ, Мала Глуша, Люб'язь-П), так і тривалого (Новосілки, Оболонь, Вижівка), можливо зимові, розміщені на вищих сухих дюнних пагорбах. Складалися вони здебільшого з 3-5 жител площею 24 м² (Хабарище), 30 м² (Крушники), 40 м² (Вижівка, Новосілки), в кожному з яких могла проживати мала чи велика сім'я. Враховуючи, що тривалість життя в той час була невелика, в основному, це були малочисельні родини, які мали житла відповідних розмірів. Кількість жителів поселення могла становити 20-35 осіб [Зализняк, 1990а, с. 80].

Привертає увагу така характерна деталь, як відсутність на поселеннях ВНК кам'яної обкладки навколо вогнищевих скупчень, у той час, як на Лівобережжі Прип'яті, в ареалі поширення німанської культури [Залізняк, 1997, с. 75], ця особливість простежується. На західному березі озера Люб'язь у Любешівському районі Волинської області в уроч. Лядина-ІІІ, в місці затоплення водою знайдено камені, почорнілі від вогню, та інші залишки поселення німанської культури. Під час розкопок на поселенні Русакова-ІІ над р. Шчара М. Чернявський виявив рештки вогнищ із каменями невеликих розмірів, що мали сліди обпалення [Чарняускі, 1979, с. 9].

Варта уваги ще одна особливість: в окремих житлах виявлено по два вогнища - велике та мале (Вовче, Крушники). Великі вогнищеві заглиблення мають діаметр від 3 м (Вовче) до 1,5x1,3 м (Крушники), 0,5 м (Новосілки). Припускаємо, що вони використовувалися не лише для обі­грівання приміщення в зимовий період, а й для приготування (запікання) м'яса. Малі ж ямки в поперечному перерізі мають 0,2-0,4 м (Новосілки, Вижівка, Крушники) та незначну глибину - 0,15-0,3 м. Біля них концентруються розвали горщиків.

Отже, житла ВНК ділимо на легкі сезонні курені та довгочасні чотирикутні споруди. їх розміри - від 28 до 40 м². Стіни останніх можливо робилися з очерету, лози та глини, інколи - торфу (Хабарище), покрівля - з очерету.

3.4 Розвиток господарства неолітичного населення Полісся

Господарство неолітичного населення традиційно, і як в часи фінального палеоліту та мезоліту, мало майже виключно привласнюючий характер [Бунятян, 1989, с. 9]. Воно включало в себе такі звичні для населення зони лісів види діяльності як рибальство, мисливство та збиральництво. Перші два складали основу існування тодішніх жителів Полісся. І хоч населення було знайоме з рільництвом, (а може і скотарством) аж до кінця III тис. до н. е., відтворюючі види діяльності не мали великого значення. Про складність цих процесів писали Я. Крук, С. Мілісаускас [Кruk, Міlisauskas, 1999, s. 30]. Лише в кінці енеоліту - на початку бронзового віку на Поліссі з'явилися досконаліші знаряддя: шліфовані сокири, крем'яні серпи, кам'яні зернотерки. Розвиткові рільництва сприяли і виключні умови дуже теплого та вологого атлантичного періоду - температура була на 2-2,5°С вища від сучасної [Jankowska, 1990, s. 30].

Стимулюючим фактором переходу до рільництва та скотарства у населення ВНК, крім впливів сусідньої КЛСК, стало проникнення на Полісся маліцької культури та особливо культури лійчастого посуду, матеріали якої знаходимо на території всього Волинського Полісся аж до середньої течії Прип'яті. Тоді, напевне в середині III тис. до н. е., і розпочинається у аборигенного поліського населення ВНК перехід до відтворюючих форм господарства та пов'язаного з ним ткацтва [Охріменко, Шевчук, 1997, с. 249].

Багато дослідників, у тому числі Д. Янковська, підкреслювали значення макролітів у зоні лісів ще з часів фінального палеоліту (аренсбург, свідер). У мезоліті рубальні вставні знаряддя, виготовлені у відщеповій техніці або сформовані різцевим сколом, використовувалися для зрубування, обробки деревини, будівництва жител, виготовлення мисливських знарядь, рибальського начиння - човнів-довбанок, весел [Jankowska, 1990, s. 68]. З появою КЛП поширюється досвід виробництва набагато продуктивніших та досконаліших за формою шліфованих сокир, якими розчищали поля під посіви тощо.

Для ґрунтовного аналізу теми про господарство ВНК поки що є обмаль даних. Докладніше зупинимося на кожному з видів господарства.

Тваринний світ Волинського Полісся в ранньому голоцені атлантичного періоду був багатим та різноманітним: тут водилися шляхетні олені [Михайлова, 1998, с. 66], європейські козулі, лосі, тури, європейські зубри, сарни, свині, коні-тарпани, бурі ведмеді, річкові бобри, хом'яки, лисиці, вовки, зайці-русаки, багато видів річкових та лісових птахів. Про це свідчать рештки, знайдені біля сіл Старий Чорторийськ, Зимне, Голишів, смт Торчин [Атлас... 1990, с. 21], а також з окраїн с. Гнівчиці Брестської області Білорусі, де зібрано остеологічні матеріали названих тварин (бурий ведмідь, кабан, вовк та деякі інші) (визначення О. Журавльова) та знайдені Г. Охріменком на острівній пам'ятці у 1996 р. під час роботи експедиції О. Калечиць.

Є різні точки зору на значення рибальства та полювання в житті неолітичного населення Полісся. Окремі дослідники вважають рибальство більш продуктивним заняттям. Однак С. Терьохін дотримується іншої думки. Він пише: «З повною впевненістю можна сказати, що полювання для первісних людей було першоосновою людської діяльності та культури, воно забезпечувало засобами існування: харчами (м'ясо, жир), одягом (шкіри, пушнина, вовна, пух), матеріалом для виготовлення знарядь праці, прикрас, амулетів. Кістки були паливом, а в палеоліті - ще й будівельним матеріалом» [Терехин, 1982, с. 7; Етнічна історія..., 2000, с. 15].

Знарядь полювання, крім вставних мікролітів та сокир, на Волинському Поліссі досі не виявлено. Напевне, це були луки, стріли, списи, дротики. Всі вони споряджені мікролітами: трапеціями, косими яніславицькими наконечниками, сегментами, пластинками з притупленим ретушшю краєм [Зализняк, 1978, с. 89-97; Нужный, 1984, с. 23-36; Балакин, Нужный, 1990, с. 91].

Вірним помічником людини на полюванні був собака, приручений, можливо, ще в мезоліті. Він попереджав, вистежував, переслідував звіра, відшукував підранка, приносив впольовану птицю, під час полювання на ведмедів, кабанів та ін. відволікав увагу розлючених звірів на себе [Терехин, 1982, с. 18].

До індивідуальних способів лову треба віднести полювання з застосуванням сілець, сухожильних та сиром'ятних петель. Останніми ловили і лосів за роги. З дерева чи жердини робили різні самолови: торгали, ощепи, кулеми, пастки, ступиці. Останні витесувалися з дуплистого дерева, яке обрізувалося з обох боків. Ступиці мали невелику висоту і ставилися на лосячій стежці. Потрапивши туди копитом, тварина вже не могла звільнитися. Багато лосів ставали жертвами спеціально викопаних та замаскованих ловчих ям. Етнограф А. Семантовський, на якого посилається С. Терьохін, писав, що в 1860 р. у Полоцькому повіті ямами знищили сотні лосів [Терехин, 1982, с. 19]. Під час гону, цих тварин (самців) приваблювали спеціальним вабиком - сосновою конусоподібною трубкою довжиною 50-55 см.