Походження та етнічний склад носіїв черняхівської культури

Гіпотези походження і етнічного складу носіїв черняхівської культури. Припущення щодо умов формування черняхівської культури, яка поєднала в собі виробничо-технічні досягнення провінційно-римської культури і традиції створивших її різноетнічних племен.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 18.05.2012
Размер файла 18,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Походження та етнічний склад носіїв черняхівської культури

План

Вступ

Історіографія питання

Походження та етнічний склад носіїв черняхівської культури

Висновки

Література

Вступ

Черняхівська культура займає центральне місце в етнокультурному розвитку III--IV ст. н. е. на теренах сучасної України. Перші її пам'ятки були відкриті київським археологом В.В. Хвойкою наприкінці ХІХ ст. поблизу с. Черняхів та с. Ромашки на Київщині. Тут було виявлено залишки могильника зі специфічними рисами поховального обряду та своєрідним речовим інвентарем, що дало досліднику підстави виділити нову археологічну культуру, носії якої заселяли у III--IV ст. до н. е. величезні простори від Лівобережжя Дніпра до Нижнього Подунав'я. Одночасно з виділенням цієї культури постало питання етнічної належності її носіїв. По проблематиці черняхівської старовини захищено десятки кандидатських і докторських робіт, написано велику кількість монографічних досліджень та сотні статей та публікацій, Інститутом археології АН України розкопано понад 200 поселень, але питання етнічної належності носіїв черняхівської культури не втрачає своєї актуальності і понині (Археологія… 2005, с. 374).

Історіографія питання

Як ми вже вище зазначали, одночасно з виділенням черняхівської культури постало питання етнічної належності її носіїв. Розпочав наукову дискусію коло цього питання першовідкривач черняхівських старожитностей В.В. Хвойка, який вбачав творцями та носіями черняхівської культури автохтонні племена давніх слов'ян і виводив її в типологічному плані із зарубинецької культури. Його підтримав український археолог і етнограф М. Біляшівський та російський археолог О.А. Спіцин, а також польський дослідник К. Гадачек.

Протилежну думку висловлювали німецькі та польські дослідники (П. Райнеке, Е. Блюме, Е. Бреннер, К. Такенберг та ін.), які пов'язували виникнення черняхівських пам'яток з експансією германських племен готів і гепі дів з Нижнього Повіслення у Північне Причорномор'я. Ця точка зору тривалий час залишилась панівною у європейській науці і знайшла багато прихильників серед націоналістично настроєних дослідників нацистської германії, що, начебто, виправдовувало її загарбання східноєвропейських земель. Гото-гепідська концепція і сьогодні знаходить велику кількість прихильників серед європейських дослідників черняхівської проблематики, що ставить її на одне із чільних місць у вивченні європейських старожитностей пізнього римського часу (Давня…2000, с. 41).

У повоєнні часи радянські вчені у вирішенні цього питання розділилися на два табори і вели між собою досить гострі дискусії. Перші відстоювали слов'янську належність черняхівських пам'яток В.В. Хвойки(Брайчевський 1964, с. 6--16; Махно 1960, с 9--83; Смішко 1961, с 98--130). Саме ця точка зору з деякими змінами залишалася панівною у 50-х--60-х роках серед вітчизняних дослідників. Підґрунтям їхньої гіпотези була думка про те, що черняхівські старожитності визначаються III--VI ст. н. е. і беруть свій початок з зарубинецької культури та безпосередньо змикаються з культурою Київської Русі, ставши для неї підґрунтям (Брайчевський 1964, с. 6--16; Махно 1960, с 9--83). Е.О. Симонович вважав, що зародження черняхівської культури проходило на Волині у І--III ст. н. е., звідки вона поширилася в інші регіони та існувала до V ст. включно.

Інша група дослідників (М.І. Артамонов, Ю.В. Кухаренко, М.О. Тиханова) обережно відстоювала готську належність черняхівських пам'яток (Давня…2000, с. 47). Так, М.І. Артамонов вважав, що людність земель, де поширилася черняхівська культура була різноетнічною. Тут жили слов'яни, дакійці, сармати, об'єднані германськими племенами готів, які мігрували сюди з північного заходу і створили державу Германаріха (Артамонов 1956, с. 27--45).

З розширенням джерельної бази у 60-х -- початку 70-х рр. вчені перейшли від припущень, порівнянь та екстраполяції до власне імперичного шляху вирішення проблеми - аналізуються дані, накопичені за допомогою археологічних досліджень. Але і тут були певні труднощі. Кожен дослідник, вивчаючи черняхівські пам'ятки у своєму регіоні, поширював свої уявлення про них на весь ареал культури і робив висновки від єдиного до суцільно, а не навпаки, що призводило до хибних міркувань відносно загальної картини. Так, В.Д. Баран, опираючись на матеріали досліджених ним поселень у Верхньому Подністров'ї (Черепин, Ріпнів-II, Дем'янів), зробив висновок про їхній генетичний зв'язок з ранньосередньовічними слов'янськими пам'ятками (Баран 1981, с. 152--162) І. С. Винокур, займаючись пам'ятками Волино-Подільського прикордоння, дотримувався думки, що саме цей район був центром формування черняхівських пам'яток, а їх генетичну основу склали слов'янські і «зарубинецько-пшеворські» племена (Винокур 1970, с. 74--89), які були тут в І--II ст. н. е.

Ю.В. Кухаренко, на основі пам'яток Волині і визначення їх відмінності від інших регіонів (наземні житла великих розмірів, наявність ямних трупоспалень, речей повісленського походження), виділив так звану «мазовецько-волинську» групу, яка територіально, хронологічно й генетично є перехідною ланкою між германською гото-гепідською культурою Нижнього Повіслення та черняхівською (Кухаренко 1970, с. 61--74).

Цю ж гіпотезу на матеріалі, що походив з розкопок пам'яток Волині (Лепесівка, Вікнини Великі, Костянець), підтримала і розвивала М.О. Тіханова. На її думку, великі наземні двокамерні будівлі, ліпні яйцеподібні горщики та інші матеріали є переконливим доказом германської належності черняхівської культури, в тому числі і волинської групи (Тиханова 1970, с. 43--61).

Є.О. Рікман, дослідник з Молдови, простежив чіткі риси подібності черняхівської культури Пруто-Дністровського регіону з карпато-дакійськими пам'ятками. Це дало йому можливість відстоювати думку про входження північних фракійців у склад компонентів черняхівської культури.

Таким чином, на основі поглибленого вивчення черняхівських пам'яток у різних регіонах поступово викристалізувалася, а в останні десятиліття у науці стала панівною думка про гетерогенність їх носіїв. Ця думка виникла ще на початку XX ст. і особливого розвитку знайшла у працях П.М. Третьякова у 60-ті роки. Її серцевиною було положення про можливість формування черняхівських пам'яток у різноетнічному середовищі. Це були численні племена Подніпров'я, Подністров'я, Волині, Попруття і Подунав'я. Всі вони разом, а не якась одна етнічна група, сприйняли черняхівську культуру. І.І. Ляпушкін особливо наголошував на провінційно-римських рисах цієї культури, порівнявши їх із вуаллю, якою були накриті місцеві культури І--IV ст. н. е.

П.М. Третьяков, обґрунтовуючи концепцію гетерогенності, писав, що «черняхівські старожитності охоплювали весь простір України, за винятком її північних лісових областей, поширювались на Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію. Вони, на його думку, не могли належати одній етнічній групі, а об'єднували строкате багатоетнічне населення східної та північної території римських володінь» (Третьяков 1969, с. 23, 24).

Ідея гетерогенності носіїв черняхівської культури має багато прихильників, тому в ній можна виділити певні відмінності та варіанти.

Б.О. Рибаков на початку 80-х рр. висував гіпотезу відносно того, що черняхівська культура являє собою знівельований впливом римської культури етнічний масив зарубинців та пізніх скіфів. Вона ділиться, за думкою дослідника, степовою смугою на дві частини. У південній частині мешкали сармати, та інші землеробські племена, в тому числі і готи. Лісостепова частина була заселена слов'янами, які «своїм корінням тут сягають глибини віків». Це був, на думку Б.О. Рибакова, один з найбільш благодатних періодів в історії слов'янського люду («Троянові віки»), який «надовго зберігся у їхній пам'яті» (Рыбаков 1979, с. 228). На даний момент ця точка зору цікава лише з позиції історії археологічної думки.

Більш наукову, позбавлену романтизму гіпотезу висунув російський дослідник В.В. Сєдов. Він відзначив етнічну строкатість та складність взаємозв'язків племен на території України у першій чверті І тис. н. є. Звідси дослідник зробив висновок про багатоетнічність черняхівської єдності. Основну масу людей складали, на його думку, нащадки іраномовних племен і слов'яни. Останні були сконцентровані у Дніпро-Подільському регіоні. Пам'ятки цього періоду В.В. Сєдов виділив в окремий варіант черняхівської культури (Седов 1979, с. 95).

Близькою до думки В.В. Сєдова є гіпотеза П.М. Третьякова. Він вважав, що у черняхівську спільність увійшли різноетнічні племена, яка під впливом провінційно-римської культури значною мірою втратили етнографічні особливості. П.М. Третьяков заперечував зв'язок черняхівської культури з процесом етногенезу слов'ян. Інші етнічні групи, на його думку, виділити можна, зокрема пам'ятки дакійців та скіфо-сарматів (Третьяков 1982, с. 13--17).

Узагальнивши всі гіпотези, які були висунуті науковцями на той час В.Д. Баран висловив думку відносно того, що черняхівська культура виникла в результаті інтеграції всіх культур І--II ст. (липицької, пшеворської, зарубинецької, скіфо-сарматської) при участі вельбарських племен і під впливом провінційно-римської культури. На основі проявів субстратних елементів він виділяє ряд локальних груп: північно-причорноморську, пруто-дністровську та лісостепову. Остання, на його думку, виникла на основі пшеворської та зарубинецької культур і належить слов'янам. Виходячи із результатів останніх досліджень, так званий лісостеповий варіант пам'яток виділити не вдається. Також слабкістю доказів відзначається і гіпотеза В.В. Сєдова про наявність окремої Подільсько-Дніпровської групи пам'яток, які ідентифікуються ним із слов'янським етносом (Баран 1981, с 130--177).

Б.В. Магомедов також погоджується с концепцією гетерогенності черняхівських племен, але окремо звертає увагу на те, що роль окремих етнічних угруповань у формуванні черняхівської культури та її кількісне співвідношення у складі населення залишається дискусійною (Магомедов 2001, с. 113).

Походження та етнічний склад носіїв черняхівської культури

На сьогоднішній день гетерогенність черняхівської культури для науковців є визнаною теорією, яку, безперечно, підтримують всі сучасні дослідники черняхівських старожитностей. Суть полягає саме у реконструкції етнічного складу на базі певних методів із залученням якомога більшої кількості джерел. Детальне вивчення археологічного матеріалу пам'яток першої половини І тис. н. е. дозволяє їх територіально та хронологічно членувати. В межах культури виділяються окремі етнографічні області зі специфічними рисами.

Так, пам'ятки, розміщені у Північно-Західному Причорномор'ї характеризуються кам'яним житлобудівництвом, великою кількістю трупопокладень з підбоями і заплічиками на могильниках та специфічними формами кераміки, які властиві саме іракомовному скіфо-сарматському населенню. Таким чином, ми можемо припустити у цьому регіоні наявність іракомовних етнічних елементів (Давня…2000, с. 50).

В окрему групу також виділяються пам'ятки Верхнього та Середнього Подністров'я (тип Черепин-Теремці), яким властиві заглиблені будівлі (землянки, напівземлянки) та значна кількість ліпної кераміки, яка продовжує традиції місцевого слав'янського населення зубрицької культури (Давня…2000, с. 49). Ю.В. Кухаренко, на основі пам'яток Волині і визначення їх відмінності від інших регіонів (наземні житла великих розмірів, наявність ямних трупоспалень, речей повісленського походження), виділив так звану «мазовецько-волинську» групу, яка територіально, хронологічно й генетично є перехідною ланкою між германською гото-гепідською культурою Нижнього Повіслення та черняхівською (Кухаренко 1970, с. 61--74).

Цю ж гіпотезу на матеріалі, що походив з розкопок пам'яток Волині (Лепесівка, Вікнини Великі, Костянець), підтримала і розвивала М.О. Тіханова. На її думку, великі наземні двокамерні будівлі, ліпні яйцеподібні горщики та інші матеріали є переконливим доказом германської належності черняхівської культури, в тому числі і волинської групи (Тиханова 1970, с. 43--61).

Поселення типу Черепин-Теремці чітко відрізняються від поселень Середнього Подністров'я типу Оселівка, Сухостав, на яких виявлені наземні житла, а керамічний комплекс складається в основному з кружальної кераміки та амфорного матеріалу. Ця група поселень, на думку В.Д. Барана, аналогічна черняхівським пам'яткам Молдови, де переважало дако-сарматське населення (Етнічна…2000, с. 158).

О.П. Моця висловив припущення, що готи, які зайняли у кінці II ст. Волинь і Поділля, клином «розсунули» венедів на дві сторони - у Подністров'я і Подесення. Близька до римських провінцій дністровська група венедів, поєднана з ними хорошими транспортними артеріями (Дністер, Прут, Дунай), протягом першої половини III ст. входить в район черняхівської культури, хоча зберігає ряд виразних етнографічних рис, притаманних групі типу Черепин-Теремці.

Слов'яни Подесення та Верхнього Подніпров'я, віддалені територіально від античних центрів, сприймають провінційно-римські надбання лише з середовища черняхівської культури, основний ареал якої між Дністром і Дніпром, належав, очевидно, германським племенам та сарматам, що не виключає існування тут окремих острівців слов'янського етносу (Етнічна…2000, с. 158--160). Б.О. Рибаков на початку 80-х рр. висував гіпотезу відносно того, що черняхівська культура являє собою знівельований впливом римської культури етнічний масив зарубинців та пізніх скіфів. Вона ділиться, за думкою дослідника, степовою смугою на дві частини. У південній частині мешкали сармати, та інші землеробські племена, в тому числі і готи. Лісостепова частина була заселена слов'янами, які «своїм корінням тут сягають глибини віків». Це був, на думку Б.О. Рибакова, один з найбільш благодатних періодів в історії слов'янського люду («Троянові віки»), який «надовго зберігся у їхній пам'яті» (Рыбаков 1979, с. 228). На даний момент ця точка зору цікава лише з позиції історії археологічної думки.

Черняхівські могильники зазвичай розташовані поблизу поселень. Зафіксовано кілька сотень могильників і окремих поховань; приблизно на 40 пам'ятках проведено широкі розкопки. Могильники являють собою "поля поховань" і налічують від кількох десятків до двох-трьох сотень поховань. Як і житла, поховальні обряди черняхівського населення досить різноманітні. Більшість могильників біритуальна, тобто тут поєднуються трупоспалення і трупопокладення. Однак трапляються окремі могильники лише з тру по покладеннями. Так, у Чернелеві Руському поблизу Тернополя майже на три сотні відкритих поховань є лише одне трупоспалення. Трупопокладення характерні і для Північного Причорномор'я. Крім того, тут виявлено багато поховань у катакомбах або в ямах із виступами-заплечиками. Зазвичай, небіжчиків ховали на спині у витягнутому стані головою на північ або на захід. Частина тілопокладень має сліди ритуального порушення могил. Винятком для черняхівської культури є кургани (Кантемирівка).

Спалення відбувалося переважно за межами могильника. Рештки трупоспалення здебільшого вміщували в урни, рідше -- просто в невеликі ями. У тіло-покладеннях виявлено залишки одягу, прикраси (бронзові та срібні пряжки, фібули, намисто, підвіски), предмети побуту (кістяні гребені, глиняні пряслиця, посуд, залізні ножі, шила, скляні келихи). Усі ці предмети супроводжували й трупоспалення, але вони, як правило, пошкоджені вогнем. В окремих багатих могилах зафіксовано близько 20 посудин різних типів. Поховання зі зброєю на черняхівських могильниках поодинокі, причому трапляється вона переважно у похованнях із кремацією пшеворського типу (Компанійці, Малаєшти).

Окрім рядових, виявлено поховання представників родової та племінної аристократії, що мають паралелі у Центральній Європі. Здебільшого вони виділяються за інвентарем, що включав набір для участі померлого у "потойбічному бенкеті" (посуд для вина, речі для ігор), але для тілопокладень найважливішим критерієм є наявність ями великих розмірів із дерев'яною конструкцією, спорудження якої вимагало чималих зусиль усієї громади.

Формування черняхівської культури було обумовлене специфічною історичною ситуацією в Європі у II ст. н. е. На основі складних інтеграційних процесів у той же час витворюються стабільні культурні утворення: зубрицька на Дністрі і Волині та пізньозарубинецька у Подніпров'ї. Ці генетично пов'язані між собою пам'ятки синтезували в собі, як згадувалося вище, елементи багатьох попередніх культур: пшеворської, зарубинецької, липицької, культур балтського кола, якоюсь мірою сармат та германців. Зникла характерна для пізньолатенської епохи родова та племінна замкнутість, це відкрило дорогу новим культурним, етнічним та економічним зв'язкам. Встановлюються жваві контакти з античними центрами Північного Причорномор'я, Наддунайськими провінціями. Посередниками в цих зв'язках були сармати та населення пізньоскіфських городищ Нижнього Дніпра, які розселилися по північному побережжю Чорного моря, а також дакіиські племена з Пруто-Дністровського межиріччя. Просування цих варварських племен уздовж кордонів Римської імперії, набіги на римські володіння приводили до знайомства з досягненнями античної цивілізації, впровадження цих досягнень в господарство та побут. Швидке поширення нових знарядь землеробства (застосування залізного наральника, ротаційних жорен), прогресивних прийомів металообробки, гончарного ремесла серед населення України кінця II--III ст. н. е., свідчить про достатньо високий рівень їх економіки, здатної освоїти ці нововведення. В обмін на хліб, м'ясо, інші продукти сільського господарства різко збільшується ввіз з античних центрів традиційних товарів: вина, прикрас, побутових предметів.

В цих умовах формується єдина соціально-економічна спільнота, певно, очолена готськими вождями - черняхівська культура, яка поєднала в собі виробничо-технічні досягнення провінційно-римської культури і традиції створивших її різноетнічних племен, у тому числі і слов'ян, які у більш ранні часи були представлені зубрицькою культурою та пізньозарубинецькою групою пам'яток.

Висновки

черняхівська культура походження

Підводячи висновки із усього вище зазначеного, відмітимо, що черняхівська культура відзначається єдністю етнічних елементів, але включає у себе різні етнічні масиви, які знівельовані римським впливом і практично не вловимі на даному етапі дослідження, але певні етнографічні риси, зокрема ліпний посуд та заглиблені житла, які характерні для Подністров'я та Подесення, дозволяють окреслити специфічний слов'янський культурно-етнічний комплекс.

Не менш важливу роль у створенні черняхівської культури відіграли готи, які, вірогідно, стали кістяком нового етно-політичного формування, встановивши військово-політичний контроль над місцевим населенням. Саме цей міцний політичний контроль, на нашу думку, сприяв консолідації та інтеграції автохтонних племінних утворень та союзів, що сприяло міжплемінним комунікаціям та поширенню нових рис культури серед автохтонного слов'янського, скіфо-сарматського (іранського), дакійського та, можливо, що частково фракійського населення.

Література

1. Артамонов М.И. Славяне и Русь // Научная сессия ЛГУ 1955--1956 гг. -- Л., 1956.

2. Археологія України. -- К., 2005.

3. Баран В.Д. Черняхівська культура за матеріалами Верхнього Дністра і Західного Бугу. -- К., 1981.

4. Брайчевський М.Ю. Біля джерел слов'янської державності. -- К., 1964.

5. Винокур С.И. Волыно-подольское пограничье -- один из районов формирования черняховской культуры // КСИА. -- М., 1970. -- Вып. 121.

6. Давня історія України. -- К., 2000. -- Т. 3.

7. Етнічна історія давньої України. -- К., 2000.

8. Кухаренко В.Ю. Волынская группа полей погребения и проблема так называемой гото-гепидской культуры // КСИА. -- М., 1970. -- Вып. 121.

9. Магомедов Б.В. Черняховская культура: проблема этноса. -- Lublin, 2001.

10. Махно Е.В. Памятники черняховской культуры на территории УССР // МИА. -- 1960. -- IV 82. -- С. 9--83

11. Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. -- М., 1979.

12. Смішко М.Ю. Відносно концепції про германську належність культури полів поховань // МДАПВ. -- К., 1961. -- Вип. 3. - С. 59--65.

13. Тиханова М.А. Еще раз к вопросу о происхождении черняховской культуры // КСИА. -- М., 1970. -- Вып. 121.

14. Третьяков П.Н. Некоторые итоги изучения восточнославянских древностей // КСИА АН СССР. -- 1969. Вып. 118.

15. Третьяков П.Н. По следам древних славянских племен. --Л., 1982.

Размещено на Allbest


Подобные документы

  • Інформаційний потенціал раннього християнства черняхівського віросповідування; джерелознавче дослідження для палеосоціальних реконструкцій. Характеристики поховань і предметiв, пов’язаних iз поширенням християнства в середовищi черняхiвських племен.

    научная работа [3,5 M], добавлен 26.05.2013

  • Дослідження пам'яток духовного світу носіїв трипільської культури, як форпосту Балкано-дунайського ранньоземлеробського світу. Світогляд енеолітичного населення України, їх космологічні та міфологічні уявлення. Пантеон божеств трипільського населення.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 03.09.2014

  • Автохтонна теорія походження катакомбної культури з ямної та її критика. Синтез двох культур. Міграційна теорія походження катакомбної спільноти. Західні і близькосхідні елементи в ідеології катакомбного населення. Результати археологічних досліджень.

    реферат [22,9 K], добавлен 18.05.2012

  • Поняття і роль трипільської культури. Аналіз норманської та антинорманської теорії походження держави Київська Русь. Основні риси та особливості трипільської культури. Походження слова "Русь". Вплив скандинавів на суспільство й культуру східних слов'ян.

    контрольная работа [24,7 K], добавлен 15.07.2010

  • Високий злет культури Київської Русі, зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя. Феномен культури Київської Русі - його характерні ознаки та особливості. Давньоруська література. Походження і суть національного символу — тризуба.

    реферат [25,5 K], добавлен 05.09.2008

  • Регіони зарубинецької культури: Середнє Подніпровя, Прип’ятське Полісся, Верхнє Подніпров’я. Аналіз конструктивних особливостей житлобудівництва зарубинецької культури з Середньодніпровського регіону: типи житла, традиції пізньозарубинецького часу.

    контрольная работа [52,3 K], добавлен 16.05.2012

  • Історія дослідження неолітичного населення Полісся та волинської неолітичної культури. Матеріальна культура носіїв волинської неолітичної культури: крем’яний інвентар, керамічні вироби, житлобудівництво. Розвиток господарства неолітичного населення.

    дипломная работа [133,0 K], добавлен 13.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.