Джерела формування козацтва як основного етносоціального елементу на Середньому Подніпров’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела формування козацтва як основного етносоціального елементу на Середньому Подніпров'ї

К.В. Івангородськіїй

Проблема українського козацтва як етносоціального явища, чи не найважливіше питання з етнополітичної історії України. Протягом кількох століть дослідники звертали в основному увагу на козацтво, як на військово-політичну силу, залишаючи поза увагою його етнотворче значення, яке важко переоцінити, внаслідок виключної ролі в егносоціальних процесах саме українського козацтва Як відомо, слово «козак» вперше було згадане у латинському рукописі кінця XIII ст. «Codex cumanicus», який перекладав це слово, як «сторож» або «вартовий». Після цього слово «козак» все частіше зустрічається в тюркомовних джерелах, набуваючи все більше широкого значення, як вільної озброєної людини. Отже, постає справедливе питання, ким же були українські козаки: вартовими своєї землі чи розбишаками-авантюрисгами і яке їх значення у формуванні української нації та етнічної держави українців. І особливо важливим аспектом даної проблеми, на нашу думку, є з'ясування ролі у цих процесах одного з найважливіших етнотворчих регіонів України - Середнього Подніпров'я.

За твердженням дослідника козаччини АЮ. Чабана, перші згадки про українське козацтво в офіційних державних документах, а також описах сучасників того періоду стосуються безпосередню земель і населення Середнюю Подніпров'я, а саме території навколо Черкас та Канева [1, 159]. Дійсно, саме на цих землях склались всі передумови появи козацтва як унікального суспільно-політичного явища в історії українського народу.

Ешосоціальний розвиток України був досить довготривалим процесом і тому важливим є вивчення його окремих етапів. Так, козацтво відіграло в цьому процесі одну з найвизначніших ролей і саме завдяки тому, що козацтво в пізньому середньовіччі було єдиним станом, який, фактично, репрезентував український народ у світі і взяв на себе функції основного етносоціального елементу, здобувши важливі пріоритети цінотворення. Козацтво на історичній арені, як відомо, з'являється в кінці XV ст., але як суспільний стан, козацтво сформувалось лише на рубежі XVI - XVII ст. Тому досить важливим є питання дослідження саме етносоціальної природи козацтва, тобто джерел його формування, як етнотворчої сили.

Дослідження козацтва завжди привертало увагу дослідників і воно потішається майже одразу з його виходом на широку історичну арену. Впродовж століть з'явилось дуже багато різноманітних гіпотез, теорій і думок з приводу цієї проблеми. На нашу думку, всі теорії умовно можна поділити на дві групи: етнічні та соціальні. Але з'ясування ролі козацтва, як основного етносоціального елементу, не можливе без урахування всього комплексу економічних, політичних, соціальних та реліїійно-культурних чинників.

До етнічних теорій щодо джерел формування козацтва можна віднести теорію Симоновського, який виводив козаків від касогів. Великої популярності свого часу набула чорноклобуцька теорія, яку підтримав і розвинув М.Стрийковський (близько 1547-1582 рр.) в «Хроніці польської, литовської, жмудської і всієї Русі» [2, 97]. Серед інших етнічних теорій досить важливою була теорія татарського походжененя. Її в свій час не обминув навіть М.Косгомаров. Почата Граб'янкою, продовжена автором «Історії Русів» теорія хозарського походження козаків знайшла продовження у російського історика ЛМ.Гумільова, який відроджує бродницьку теорію, яка була започаткована польським істориком АЯблоновським. До етнічних теорій можна віднести і концепцію українського професора МДашкевича, яка відома як болоховська теорія [2,101]. Існують навіть міфічні теорії щодо джерел формування козацтва. Так Г.Конисський вважав, що назва «козак» походить від слова «коза», бо «козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози» [3, 19]. Російський історик Татіщев взагалі висунув гіпотезу, що в Єгипті було місто Черказ, мешканці якого перебралися на Кавказ і почали називатись тут касогами, а татари їх відтіснили до Придніпров'я, де вони стають відомими під назвою козаків [4, 42]. Навіть відомий французський просвітник Вольтер вважав, що козаки - це частина тих татар, які асимілювались з місцевими мешканцями середньої Наддніпрянщини і дали початок новому суспільному стану -- козакам [4, 43].

Найбільш вірною, на нашу думку, серед етнічних теорій щодо джерел формування козацтва є автохтонна теорія, яку підтримують відомі дослідники козаччини як М.С.Грушевський, В.Б.Антонович, Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, ВАСмолій, В.О.Щербак, АЮ.Чабан та багато інших. Дана теорія має також значну джерельну базу. Отже, козацтво склалось з місцевого населення Середнього Подніпров'я, де переважав український елемент, який весь час, за ствердженням ДІЯвроницького, намагався відтворити свої давні звичаї в нових умовах на більш високому рівні [5, 15]. український козацтво етносоціальний колонізація

Не менше розмаїття щодо джерел формування українського козацтва, як основного етносоціального елементу на Середньому Подніпров'ї, існує і серед соціальних теорій стосовно даної проблеми. Помилкою багатьох дослідників було те, що вони намагались вивести козацтво лише з якоїсь певної соціальної верстви тогочасного українського суспільства. Так М.Бєльський, сучасник формування козацтва, вважав, що козацтво -- це тубільний стан. Г. де Боплан, а за ним і СВеличко вважали, що козаки пішли від дрібної шляхти, росіяни Карпов і Туманов виводили козацтво з княжої дружини [4, 45]. М.Косгомаров писав, що козаки пішли від «гулящих людей» [6, 237]. В.Б. Антонович, відомий дослідник козацтва, виводив козаків від селян [4, 52]. Сучасний дослідник СЛеп'явко доводить, що провідну роль в оформленні козацтва відіграло боярство [7, 28-33].

На нашу думку, трактувати певну з соціальних теорій щодо джерел формування козацтва як єдину вірну було б не правильно. Так само не було б вірно вважати, що козацтво сформувалось з усіх верств тогочасного суспільства, як на цьому наголошує В.О.Щербак [8, 51]. Ця: проблема пояснюється тим, що козащво, як егносоціальЕшй елемент, сформувалось у період феодалізму, ставши для нього певною аномалією. Козацтво формувалось на досить великій етносоціальній базі, яка на протязі двох століть постійно оновлювалась і змінювалась, втягуючи у себе то селянство, то боярство, то шляхту, то міщанство. Це було пов'язано, в першу чергу, з соціально-економічним розвитком України, а також з геополітичним становищем Середнього Подніпров'я і суспільно- політичними рухами, які тривали в XVI -- першій половині XVII сг.

Дехто з дослідників намагався вивести козацтво ще за часів Давньоруської держави. Це питання суперечливе і до сьогоднішнього дня, тому що заперечувати певні традиції захисту порубіжного Середнього Подніпров'я, як в попередні часи, так і в період формування козацтва, не можна Передусім потрібно згадати Тмутараканське князівство, де проживали люди, обов'язком яких був захист кордонів Русі від нападів кочових сусідів. Цих людей називали берладники або бродники, але з історичної арени вони зникають з монголо-татарськмим нашестям. Аналогічна спроба цивілізувати Середнє Подніпров'я належить вже литовським князям, які створюють в регіоні замки і спеціальний прошарок сільського населення -- слуг, які були звільнені від будь-яких феодальних повинностей, окрім військової служби. Так поступово формується боярський прошарок з енергійних та відважних людей, який став опорою Литовської держави на південному пограниччі, тобто на землях Середнього Подніпров'я. Але поступово ці люди починають займатися і економічними промислами, так званим уходницгвом. Поступово до цього процесу залучаються і мешканці Полісся та Волині, для яких перевалочним пунктом слугувала саме середня Наддніпрянщина, де вони збиралися у ватаги на чолі яких стояв отаман.

Так на думку В.О.Щербака, до середини XVI ст. козаками на Україні називали людей, які займалися уходницгвом та боротьбою з татарами, але при цьому вони залишались в межах своєї станової належності і не звільнялися від пов'язаних з нею обов'язків перед властями та окремими магнатами [9, 75]. В свою чергу, уходники зіштовхнулись з «конкуренцією», яка надходила від сусіднього Кримського ханства, що одразу ж викликало збройне протистояння між уходниками й татарами. Від останніх, мабуть, і поширюється на уходників назва «козак». Так уже в 1492 році кримський хан Менглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра про напад загону козаків з Черкас на турецьку галеру, а в 1504 році кримський хан повідомляв московського князя Івана Ш, що поблизу дніпровської переправи «из черкасского городка козаки потопили, всё поймали, пеша остали» [10, 194]. Дійсно, щорічне перебування уходників на промислах давало змогу добре вивчити степ, водні і сухопутні шляхи, безпечні місця та зручні засідки для несподіваного нападу на татарські загони.

Отже, поява українського козацтва в кінці XV ст. була зумовлена колонізацією південних регіонів України і необхідністю захисту від татарських набігів на землі Середнього Подніпров'я. На початковому етапі зародження козацтва важливим джерелом стало фортечне боярство, яке перебувало на службі у магнатських маєтках, тобто ті люди, ремеслом яких була військова справа Але поступово уходи стають на перетині державних економічних інтересів. Так фактично починається перший етап формування козацтва, як етносоціального елементу. Справа в тому, що коли уходники повертались з промислів у міста і містечка Середнього Подніпров'я з великими запасами риби, хутра, меду, різної худоби, місцева адміністрація починає збирати з них певну частину здобичі. Таким чином, влада мала від уходнищва подвійну вигоду -- захист кордонів від татар і матеріальний прибуток. Поступово місцева адміністрація сама починає організовувати походи порти татар, очолюючи козацькі загони. Це були перші організатори козацтва, яких вже сучасна їм польська література називала першими гетьманами. Серед них були Предслав Лянцкоронський, Осгафій Дашкевич, Бернард Претвич та інші. До боротьби з татарським лихом вони залучали і місцеве населення Середнього Подніпров'я, яке витісняє фортечних бояр і уходників на другий план, тому що порубіжна специфіка середньої Наддніпрянщини змушувала місцеве населення володіти зброєю і це надало йому змогу займатись козакуванням.

Таким чином, головним джерелом формування козацтва на першому етапі стали вихідці з укріплених міст і містечок Середнього Подніпров'я, до складу яких входили не лише міщани, а й торговці, селяни, а особливо категорія безземельних селян, тобто халупники, комірники, городники, які не були прив'язані безпосередньо до землі. Поряд з ними козакували бояри, слуги та ремісники, яких очолювали представники місцевої адміністрації, але основну масу все ж складало міщанство порубіжних міст. Щодо етнічного складу джерел першого етапу формування козацтва, то основу складав саме український елемент мешканців міст Середнюю Подніпров'я, яке, як відомо, ще з часів Давньоруської держави становило ядро українського етносу.

Другий етап формування козацтва, як етносоціального елементу починається з середини XVI ст. і пов'язаний він із загальноєвропейським розвитком. Як відомо, в першій половині XVI сг. в більшості країн Західної Європи розпочався могутній суспільно-політичний рух відомий як Реформація. Цей рух, в свою чергу, став наслідком не менш важливого перетворення у зовнішньополітичному житті світу, пов'язаного з періодом Великих географічних відкриттів, які кардинальним чином змінили соціально-економічні та політичні відносини в Європі і світі.

В цей час в Європі все більшу роль починають відігравати капіталістичні відносини і започатковується промисловий переворот, який втягує європейську економіку у ринкові відносини. Отже, зміна соціально-економічних відносин і прогресування суспільно-політичних поглядів, поштовх яким дала Реформація, впливали на всі країни тогочасної Європи, в тому числі і на Україну. Крім того, в середині XV ст. з політичної карти світу зникає могутня Візантійська імперія, завойована турками-османами. Візантія в свій час була «житницею» Європи, але після падіння імперії ця функція переходить до найаграрнішої країни тогочасної Європи - Речі Посполитої, яка включала з 1569 року у себе і Україну.

Отже, землевласники Речі Посполитої, і в тому числі українські магнати, вливаючись у ринкові відносини, намагались все більше займатись товарним виробництвом продуктів сільського господарства, створюючи так звані фільварки, тобто капіталістичні господарства, які базувались на виробництві саме аграрної продукції , насамперед, зерна. Це призвело вищі верстви суспільства Речі Посполитої до думки, що найбільшою цінністю є земля, яка дає реальні великі прибутки. Така ситуація змінює і соціальні відносини у суспільстві, тому що тепер шляхетський стан визначався не військовою службою, а приватною власністю на землю. Так дрібна служила шляхта, або ж бояри, переходить в розряд державних селян, і стає перед дилемою: же місце в суспільстві зайняти. Досить привабливим варіантом для них стає саме козацтво -- вільні люди, які залежали лише від власного військового мистецтва, що й було основним заняттям дрібної служилої шляхти в попередні часи.

Таким чином, на другому етапі формування козацтва етносоціальною базою оновлення козацьких сил, яка значно посилила українське козацтво в етнотворчому відношенні, стає саме українська дрібна служила шляхта (бояри), яка не змогла юридичним шляхом підтвердити свою приватну власність на землю і змушена була реалізувати себе в більш властивому їй середовищі - козакуванні.

Наступним етапом формування козацтва, етносоціального елементу був період останньої чверті XVI ст., пов'язаний з тим, що магнати Речі Посполитої, перебуваючи в ланцюгах економічної кон'юнктури, природно починають шукати нові джерела збагачення, тобто нові землі, і знаходять їх у своїй державі на вільному тоді від магнатського землеволодіння Середньому Подніпров'ї. Тому наступне важливе джерело формування козацтва пов'язане з масовою колонізацією польської та української шляхти. Прибувши на землі середньої Наддніпрянщини, ця маса дрібної і середньої польської шляхти зіштовхнулась вже з досить великою, організованою і загартованою верствою українського козацтва, яка почувалась тут повноправним володарем. Це примусило шляхетський наплив співпрацювати з ними у справі оборони краю від нападів татар, втягуючи їх у свої лави. Влиття шляхти значно посилило суспільну вагу козацтва, же отримало привілейовану в суспільстві еліту і надало йому тепер статус привілейованого військового прошарку, який все частіше очолює саме українська шляхта (згадати, наприклад того ж гетьмана Криштофа Косинського), з жої поступово формуєшся і козацька старшина. І хоча на початковому етапі шляхта була досить етнічно строкатою в козацькому війську, але поступово саме українська шляхта отримує провідне значення, про що свідчить велика кількість джерел з цього приводу. Такий розвиток козацтва, ж «аномального» стану, сприяв виникненню якісно нового елементу - реєстрового козацтва, же звільнялось від підпорядкування місцевим властям і ставало найманим королівським військом. На думку В.А. Смолія, господарське і суспільне конституювання козацтва супроводжувалось втягнені і його у соціально-визвольний рух [ 11,64]. В.О.Щербак впевнений, що юридичний статус козацтва з його соціальною функцією не був єдиним компонентом станової незалежності [8, 48]. Дійсно, ж жісно новий стан, козацтво втручалось у всі сфери соціальної діяльності і стає в цей час основним етносоціальним елементом українського суспільства.

Розвиток ринкових відносин в Західній Європі сприяв посиленню феодального тиску в Східній Європі, що примушувало українських селян і міщан, особливо Західної України та Поділля, шукати більш сприятливі умови життя, чим скористались магнати порубіжних територій, а власне Середнюю Подніпров'я, які все активніше залучають на свої землі нових переселенців, надаючи їм певні пільги у користуванні землею. Так починається четвертий етап формування етносоціальної бази козацтва. Землевласники середньої Наддніпрянщини, використовуючи міграційні процеси першої половини XVII ст., створюють на своїх землях для переселенців так звані слободи, звільнюючи їх від будь-яких феодальних повинностей строком від 5 до 25 років. Коли ж цей термін закінчувався, селяни, не бажаючи повертатись під владу землевласника, починають вливатись до козацьких рядів. Така зміна соціального статусу асоціювалась у них, насамперед, з ідеєю вільного господарювання [9, 81 ]. Категорію цих людей можна знайти в джерелах під назвою «непослушних», але до їх складу відносились не лише селяни, а й міські ремісники, купці, шинкарі і навіть представники міської адміністрації.

, Таким чином, роль козацького ідеалу в розвитку етносоціальної активності селянства, на думку В АСмолія - важливий фактор, а тому з кінця XVI сг. прагнення до здобуття козацького імунітету стало загальноукраїнським явищем [11, 66]. Цьому сприяло також створення чіткої військової організації козацтва, що в свою чергу сприяло оформленню козацького стану з власною адміністрацією, судочинством і фермерським землеволодінням, що складало важливі підвалини для утворення етнічної держави українців. Отже, на останньому етапі основним джерелом формування козацького стану, як етносоціального елементу були українські селяни і дещо менше міщани. Значною мірою це було пов'язано з етнсоціальним процесом масового покозачення населення, який зумовлювався також наростанням визвольної боротьби українського народу з кінця XVI -- і протягом першої третини XVII ст.

Таким чином, козацтво, як етносоціальний елемент, формувалось на протязі декількох десятиліть з чотирьох етапів. Під час наступу на українські землі польської експансії, козацтво увібрало у себе найпрогресивніші сили українського народу, що згодом дозволило створити українську етнічну державу. Крім того, як основний етносоціальний елемент українського суспільства на Середньому Подніпров'ї, козацтво взяло на себе функцію захисту всього українського населення Речі Посполитої, його прав, традицій, культури та віросповідання. Отже, козацтво відіграло величезну роль в етнотворенні і у формуванні української нації. Ядром же етносоціальних процесів в цей час залишається Середнє Подніпров'я, де виникає, формується і розвивається українське козацтво, етносоціальна природа якого дозволила йому захищати свою землю від нападів ворогів і сприяла етнічному збереженню українського етносу, який не тільки не розчинився в умовах литовської, а згодом і поліської експансій, а навпаки, продовжував міцніти все більшими темпами, саме на території середньої Наддніпрянщини, завдяки етнотворчій діяльності українського козацтва.

Література

1. Чабан А.Ю. Середнє Подніпров'я в 2-х кн. - Черкаси, 1999. - Кн.2.

2. Голобуцький В. О. Запорозьке козацтво. -К, 1994.

3. Конисский Г История Русое или Малой России. - К, 1846.

4. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. - К, 1991.

5. ЯворнщъкийД. Історія запорозьких козаків в 3-х т-К, 1989. - Т.2.

6. Костомаров Н.И. История Украины в жизнеописаниях выдающихся её деятелей. - К, 1991.

7. Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ап. - Чернігів, 1996.

8. ЩербакВ.О. Козацтво в класовій структуріукраїнського суспільства (друга половина XV- середина XVIIст.) //УЖ -1991. -№ 11.

9. Щербак В. О. Джерела формування українського козацтва // УЖ -1994. - №2-3.

10. Сборник Русского исторического общества. - Спб., 1884. - Т.41.

11. Смолій В. А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // УЖ-1991.-№5.

Размещено на Allbest.ru