Етнополітичні процеси на Закарпатті в 1944–1950 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Історичний факультет

Кафедри історії України

Курсова робота

Етнополітичні процеси на Закарпатті в 1944-1950 рр.

студента III-го курсу

денного відділення

Кампов П.

Науковий керівник

викл. Міщанин В.В.

Ужгород - 2003

Зміст

етнос закарпаття етнополітичний радянізація

Вступ

1. Етнополітичні процеси в Закарпатській Україні (жовтень 1944 - поч. 1946 рр.)

2. Радянізація Закарпаття і етнополітичні зміни в 1946-1950 рр.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Протягом багатьох століть Закарпаття було відірване від решти території України. Воно перебувало у складі інших держав: Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини. Жоден з регіонів України не був у таких тісних політичних взаємозв'язках з народами Європи як Закарпаття.

Події, що відбулися в краї більше півстоліття тому, докорінно змінили долю народу в плані економічних так і політичних перетворень.

Актуальність даного дослідження полягає в самій постановці проблеми. Адже, довготривалий період Закарпаття входило до складу різних державно-політичних утворень, в кожній з яких панували своєрідні соціально-економічні, політичні порядки, значною мірою впливало на збереження і розвиток етнографічних зон українського етносу. Водночас їх ставлення і розвиток дає можливість уточнити основні етапи і особливості етнічної історії, етнополітичного розвитку на Закарпатті. Закарпаття загалом характеризується певною строкатістю, адже тут компактно проживають українці, угорці, словаки, румуни, німці та інші національності. У порівнянні з іншими етнографічними зонами України, Закарпаття характеризується певними особливостями що були зумовлені:

а) Майже тисячолітнім перебуванням краю у складі різних держав, що спричинило майже повну політичну і культурну ізольованість закарпатців від основних осередків українських територій;

б) Своєрідним політичним становищем і розміщенням на межі з етнічними землями румунів, угорців, словаків і поляків та їх етнодержавних утворень;

в) Масовим волевиявленням українців Закарпаття возз'єднатися з матір'ю-Україною, навіть у складі комуністичного радянського Союзу в 1944 р. Із входженням Закарпаття до складу Радянського Союзу почала проводитися прискорена радянізація населення краю, що реалізовувалася як економічними, так і політичними методами. До політичних методів відносимо ті з них які практикувалися центральними, регіональними та місцевими радянськими державними закладами і установами компартійними організаціями і установами з чітко поставленим завданням: репресіями, депортаціями, геноцидом і т. ін. усунути з політичної арени тих котрі могли зробити опір тоталітаризму і радянізації; колонізувати край росіянами і російськомовними представниками політичної і панівної нації та вже радянізованими українцями із східних областей з тим, щоб замінити в краї етнографічну ситуацію і створити етнонаціональні групи підтримки нового тоталітарного режиму.

Предметом наукового дослідження є вивчення етнополітичних процесів на Закарпатті в першу післявоєнну п'ятирічку, Важливим є виявлення впливу політики радянського режиму не лише на політичний розвиток краю, а й на характер, зміст і темпи перебігу процесу на Закарпатті. Це означає, що предметом нашого дослідження є форми, характер і зміст етнополітичних процесів в умовах Закарпаття 1944-1950 р.р. об'єктивних і суб'єктивних причин перебігу національно - об'єднавчих процесів у закарпатських українців.

Головна мета даного дослідження полягає в тому, щоб виявити і уточнити механізм політичного впливу на радянізацію і русифікацію місцевого населення. Завдання курсової роботи дослідити форми і методи політичного впливу радянського режиму на зміст етнополітичних процесів в області.

Хронологічні межі охоплюють період від жовтня 1944, коли наш край було визволене від угорсько-німецьких окупантів до кінця 1950-го року, тобто перша післявоєнна радянська п'ятирічка. За цей період в історії краю, соціально-політичному житті його населення відбулися глибокі зміни. Вони охопили всі сфери господарського, громадського та політичного життя.

Тобто, в час з1944 до 1950 рр. проходили в Закарпатті дуже складні політичні процеси, що визначили зміст і характер всіх етнічних процесів в краї.

У радянський період весь зміст і характер етнополітичних процесів зводився до вивчення і пропаганди інтернаціоналізму, дружби народів, вихвалянь радянської національної політики і пропаганді політики русифікації.

Наукова розробка теми курсової роботи в радянську добу була надто політизована, а тому в дослідженні використано опубліковані джерела, а також нечисленні дослідження 90-х рр. ХХ ст., та цілий ряд публікацій ідейно-політичного та історико-краєзнавчого характеру.

У 1965 р. вийшов друком шостий том збірника документів "Шляхом жовтня". До нього було включено ряд документів, в яких висвітлювався процес возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Нашу увагу привернула "Резолюція першої конференції КПЗУ про чергові завдання партійних організацій" від 19.11.1944 р., "Резолюція-наказ загальноміського мітингу трудящих Ужгорода делегатам Першого з'їзду народних комітетів Закарпатської України про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною" від 26.11.1944 р., "Маніфест Першого з'їзду народних комітетів Закарпатської України з Радянською Україною", від 26.11.1944 р. та ряд інших документів, в яких розкривалося кадрова політика, агітаційна і пропагандистська діяльність закарпатських комуністів.

Найпомітнішим дослідженням 1970-х років, була колективна праця нариси історії Закарпаття під претензійною назвою "Шляхом до щастя". Вона була першою в радянській історіографії узагальнюючою працею про минуле і сучасне Закарпаття, особливо висвітлює період даної курсової роботи. Три останні розділи, а це майже половина книги, висвітлюють події в Закарпатті 1944-1970 рр. Ідеологічну і пропагандистку спрямованість цього видання розкриває вже назва її трьох останніх розділів - "В єдиній сім'ї радянських народів", "Соціалістичні перетворення", "Розквіт соціалістичної культури". Тенденційно підібрані і надумані факти та замовчування реальних етнополітичних процесів вимагають обережного і критичного використання названого дослідження.

У ідеологічно-пропагандистському плані було видано книжку секретаря Закарпатського обкому КП(б) України Ю. Ільницького, який твердив про "народи-брати", "братню допомогу великого російського народу", "радянський патріотизм" і т.п.

Ще раніше в 1969 році було видано видання історія міст і сіл Закарпаття. Автори видання прямо писали що вони поставили собі за мету висвітлити "…процес багатовікової класової боротьби, що появилося на Закарпатті", та "Переваги соціалістичного способу виробництва…". Вони, як і більшість радянських дослідників, всю історію дорадянських і радянських часів, всі етнополітичні процеси в Закарпатті висвітлювали з комуністичних ідеологічних позицій.

До відзначення 35-річчя возз'єднання Закарпаття з Україною в 1979 р. було видане невелике, але змістовне історичне дослідження М.Трояна, в якому висвітлювалась робота I-го з'їзду народних комітетів Закарпатської України в 1944 р. Віддавши данину традиційним підходом радянської історіографії до возз'єднання, М. Троян увів у науковий обіг нові архівні матеріали, подав соціальну, політичну і національну структуру депечатів з'їзду, а наприкінці книжки вмістив в біографії 20 делегатів, фотокопії прийнятих документів та чисельні фотоілюстрації.

Упродовж 1944 рр. було опубліковано чимало праць загальноісторичного та ідеологічно-пропагандистського характеру, в яких питання етнополітичних процесів на Закарпатті радянської доби, висвітлювались відповідно до ідеологічних і пропагандистських догматів КПРС. Серед низки цих видань найвідомішою була така праця, як "Нариси історії Закарпатської обласної партійної організації".

Наприкінці 80-х років ХХ ст. вийшло друком видання "Українські Карпати" в 4 книгах. Окрему з них, в якій висвітлювалися проблеми культури підготували львівські історики. Особливий інтерес викликають два параграфи розділу "Населення українських Карпат" в яких В.Фриз характеризувала як етнічний склад, так і етнополітичні процеси на розвиток освіти в Закарпатті. Дослідниця вдало наголошувала на внутрішній консолідації та міжетнічній інтелігенції населення українських Карпат.

В роки "перебудови", вийшло друком ряд публікацій, в яких висвітлювалися окремі з питань етнополітичного розвитку Закарпаття радянської доби. Найпомітнішою з них був збірник праць науковців Ужгородського університету, що вийшов друком в 1986р. під назвою "Закарпаття: минуле і сучасне". Відаючи данину традицій радянського історіографії О. Довганич, В. Пашкевич, К. Куценко, Троян і В. Хайнас, П. Білак, Г. Ігальнікова, Н. Міщенко, М. Зимомря та інші всі питання визволення і возз'єднання Закарпаття, розвитку промисловості і сільського господарства, освіти і культури висвітлювались з старих комуністичних ідеологічних і політичних позицій.

Будь які спроби виявити реальні етнополітичні процеси в Закарпатті оголошувалися ідеологічними диверсіями. Тільки із здобуттям Україною незалежності ситуація почала змінюватися. Спостерігаються пожвавлення уваги українських вчених до виявлення аспектів як економічного, так і політичного розвитку українців Закарпаття у складі Радянського Союзу.

Даній проблематиці присвячена невелика стаття М. Макара, який спробував з'ясувати політичні чинники, що спричинили зміни в структурі населення Закарпаття у перші роки радянської влади.

В 1995 році виходить брошура М.Макара про політичну ситуацію на Закарпатті в жовтні 1944-січні 1946 рр. Зауважимо, що М.Макар довільно підбираючи, перекручуючи та інтерпретуючи факти твердить, що Закарпатська Україна "… в 1944-1945 рр. була тимчасовим державним утворенням закарпатського народу…". Дивує ідеологічна занятість з якого М. Макара, як і всі прихильники політичного русинства, пишуть про "закарпатський народ" і демонструють етнополітичні непідготовленість, нерозуміння сутності людської спільноти, що виступає під назвою "народ".

В умовах незалежної України виникла можливість опублікувати праці українських істориків, які в радянську добу були строго забороненими. Так, ще в 1956 р. В. Маркусь опублікував в Бельгії французькою мовою своє дослідження, яке в 1992 р. вибило друком українською мовою під назвою "Приєднання Закарпатської України до Радянської України 1944-1945 рр." Старанно зібравши та проаналізувавши факти, автор дослідження об'єктивно висвітлив процес возз'єднання Закарпаття з Україною та процеси радянізації краю.

У 1996 р. професор М. Тиводар опублікував наукову статтю "Етнічні процеси і традиції міжетнічного спілкування в умовах совєтського Закарпаття", що друкувалися трьома подачами в газеті "Карпатський голос". Дослідник виділив основні особливості процесів на Закарпатті 1944-1950 рр., наголосив що вся соціально-економічна, міграційна, культурна, релігійна, мовна політика радянських властей була підпорядкована ідеологічним і політичним інтересам комуністичних росіян. Вміщені в статті матеріали розкривають зміст і характер реальних етнополітичних процесів на Закарпатті даного періоду.

Уся сукупність вище розглянутих та не охарактеризованих праць не дає достатньо повної характеристики етнополітичних процесів в Закарпатті в 1944-1950 рр. Якщо в переважній більшості публікацій радянської доби всіляко вихвалялася національна політика КПРС, нав'язливо пропагувалась російська радянська культура, інтернаціоналізм і радянський патріотизм, що в публікаціях останнього десятиліття ХХ ст. помітний більш критичний підхід до висвітлення названих проблем, але при цьому в працях сучасних українських авторів часто підмінюються питання етнополітичного становища населення Закарпаття в 1944-1950 рр. однобічною критикою політичних заходів радянської тоталітарної системи. Доволі часто сучасні українські автори свідомо не розкривають змісту етнополітичних процесів у першу післявоєнну п'ятирічку, але широко характеризують зміст цих процесів у незалежній Україні.

Оскільки зміст і характер радянської українізації та всеохоплюючої радянізації і зросійщенні визначалися соціально-політичними та ідеологічними чинниками, то в їх розвитку можна виділити два періоди: 1) Період Закарпатської України (жовтень 1944 - червень 1945 рр.); 2) Період радянської "українізації": утвердження комуністичного тоталітаризму (липень 1945-1950рр.).

Курсова робота складається із вступу, двох розділів та висновків. До роботи додається список використаних джерел та літератури.

1. Етнополітичні процеси в Закарпатській Україні (жовтень 1944 - поч. 1946 рр.)

У роки радянського панування суспільнознавчі науки старанно уникали питання про роль українців та їх культури в процесах історичного, соціального і політичного розвитку Закарпаття. Якщо такі питання піднімались, то виключно розглядалися під кутом зору "пролетарського інтернаціоналізму", "радянського патріотизму".

Радянська наука ігнорувала вивчення етнополітичних процесів, зокрема таких як взаємовідносини українців, етнічних і національних меншин Закарпаття з державою та між собою, уникала досліджень проблем їх етнічних і політичних поглядів, орієнтирів етнополітичної поведінки, почуттів, цінностей, сподівань і т. ін.

Очищення Закарпаття від угорсько-фашиських загарбників, активні дії політорганів і типових служб 4-го Українського фронту серед населення дозволити швидко ліквідувати окупаційний режим і створити сприятливі умови для піднесення громадсько-політичної активності закарпатців, що виразилася в стихійному формуванні органів місцевого самоврядування, у добровільному вступі до Червоної Армії і у розгортанні руку за возз'єднання краю з Радянською Україною.

На численних зборах, мітингах у визволених населених пунктах, як правило, висловлювалась подяка Червоної Армії - визволительці і дедалі рішуче висловлювалась думка про необхідність покінчити з іноземним пануванням і приєднатися до України. До середини листопада ця вимога поширювалася на багатьох містах і селах Закарпаття. Вона відобразилась у постановах петиціях і резолюціях, листах і проханнях на ім'я керівників Радянського Союзу і УРСР, у газетних публікаціях та в усних виступах.

Очищення Закарпаття від іноземних окупантів у жовтні - листопаді 1944 року українцями краю сприймалося прихильно, місцями навіть з ентузіазмом. Селяни гостинно приймали солдатів у себе і дуже часто допомагали їм відбудовувати шляхи, мости, залізниці. Майже у кожному селі споруджувались тріумфальні арки, прикрашували їх радянськими, чехословацькими та навіть українськими національними прапорами. Хоча атмосфера доброзичливості почала змінюватися на острах перед політичною практикою радянського режиму, однак ідея об'єднання з "великою Україною", яка виношувалась у попередні часи, почала набувати популярності і обрисів політичної реальності. Адже впродовж 20-30-х років ХХ ст.. українці Закарпаття прагнули возз'єднатися з Україною. Перша спроба 1919 р. та спроба створити незалежну українську державу в 1938 -1939 рр. зазнали невдачі. Однак мрія про територіальну єдність українських етнічних територій стала реальністю в 1944-1945 рр. коли завдяки експансіоністській політиці Радянського Союзу, були створені передумови для возз'єднання Закарпаття з Україною.

Отже, одразу після визволення Закарпаття від фашистських загарбників трудящі створили справжні народні виборні органи державної влади - Народні Комітети, які діяли під керівництвом партійних організацій і виконували б функції органів диктатури і пролетаріату. Народні комітети на Закарпатській Україні ставили своїм завданням ліквідацію приватної власності на засоби виробництва і експлуатації людини людиною. Це був величезний переворот у суспільних відносинах, революційний стрибок від старого якісного стану суспільства до нового якісного стану.

Вигнання іноземних загарбників із Закарпаття супроводжувалося розгортанням української народної ініціативи у вигляді організації місцевого самоврядування. У багатьох селах ще до приходу Червоної Армії, або ж у перші дні визволення для забезпечення порядку почали формуватися органи місцевого самоврядування - народні ради та міські управи. У їх формуванні часто брали участь політоргани 4-го Українського фронту. Про це свідчить нарада політпрацівників 18 армії в грудні 1944 р., на якій Л.І. Брежнєв вимагав, щоб політпрацівники допомагали місцевим комуністам, бо закарпатські українці довгі роки були відірвані від матері - Вітчизни. Хоча новостворювані органи влади й не були результатом загальних демократичних виборів, але вони формувалися переважно на зборах сільських громад. Хоча комуністи повсюдно проявляли активність, але в перших органах місцевої влади вони складали меншість. Голови і члени місцевих рад часто вибиралися з-поміж національно свідомих українських діячів, колишніх мерів і депутатів місцевих рад часів Карпатської України 1938-1939р.р. Упродовж листопада - грудня 1944 року народні ради та окружні комітети, що були сформовані переважно з фахівців з вищою освітою, та діяли без перепон.

З кінця жовтня 1944 р. на Закарпатті паралельно проходили два процеси: формування і діяльність нових органів влади Народних Комітетів, та рух за возз'єднання з Україною і встановлення нової адміністрації уряду Чехословаччини. У складі адміністрації Ф. Нємеца на якійсь помітній посаді не було жодного уродженця Закарпаття, вона ж прагнула встановити чехословацьку систему управління. Але Народні Комітети при сприянні радянського командування, органів НКВС під керівництвом Л. Мехліса і політорганів армії насаджували радянські порядки. Саме вони очолювали всі політичні органи на Закарпатті в кінці 1944 р. Спроби емігрантського чехословацького уряду встановити свій контроль на Закарпатті не мали успіху через протистояння комуністів і радянських військових властей. Останні вже 11.11.1944 р. заборонили чехословацьким представникам брати участь у зборах представників українських комітетів, навіть заарештували прихильних до Чехословаччини членів народних комітетів. Серед них слід назвати Ю. Бращабка, А. Волешина, Ф. Ревая, П. Поповича, Е. Бачинського та інших.

Реальна влада у Закарпатті впродовж жовтня 1944 - червня 1945 рр. була в руках місцевих народних комітетів, до яких входили представники різних політичних партій, та в руках радянських військових органів. Останні вдавали, що не втручаються у справи органів місцевого самоврядування. Майже п'ять місяців Народні комітети Закарпаття діяли як місцеві українські органи влади, в яких співпрацювали представники різних політичних партій. З числа 561 голови сільських і міських народних комітетів складали лише 40%, в окружних - 7%, а в Народній Раді Закарпатської України з 17 членів комуністами були 9. у цих умовах народні комітети і ради вели певну роботу по ліквідації залишків старого угорського окупаційного апарату. найпоширенішою формою цієї роботи було звільнення з посад чиновників, які скомпрометувались своєю співпрацею з угорськими окупаційними властями, судові процеси над тими прихильниками угорського режиму, які допустились політичних і кримінальних злочинів. При цьому правосуддя здійснювали окружні суди старого зразку, які відстоювали незалежність юрисдикції. Показово що жодних самосудів українці Закарпаття не допустили по відношенню до угорців, хоча пам'ять про насильства і злочини угорських властей упродовж 1939-1944 рр. залишила глибокий слід.

Загалом діяльність народних комітетів і рад перших шести місяців після визволення сприяла політичному зростанню національної свідомості українців, посилювала тенденцію до возз'єднання краю з Україною.

Масовий рух до возз'єднання мав дуже сильний вплив на національне самовідчуття українців Закарпаття. Ідея возз'єднання з "великою Україною" мала глибоке історичне коріння, набула розмаху що в 30-х роках, а в добу Карпатської України всеукраїнський рух на Закарпатті став офіційною політикою. Уже в ході вигнання окупантів на сільських і міських мітингах виголошувались сподівання, що акт возз'єднання краю з Україною стане реальність. Перший публічний виступ з побажанням возз'єднання пролунав після концерту професійних артистів з "великої України" з листопада 1944р. в Мукачівському театрі. На мітингу після концерту 3.11.1944р. молодий вчитель Г. Мозер від імені присутніх висловив побажання мукачівців об'єднатися з українцями "по той бік Карпат". Вже 7.11.1944р. в м. Мукачеві на мітингу, з нагоди 27роковин більшовицького перевороту в жовтні 1917р. відкрито лунали заклики до возз'єднання карпато-українців з єдинокровними братами. Збори громадян у м. Мукачеві 12.11.1944р., ужгородців і мукеачівців 15.11.1944р. та багатьох інших міст і сіл виявленням побажання до возз'єднання з Україною.

З названих мітингів і утворенням 19.11.1944 р. Комуністичної партії Закарпатської України розгорнулася широка пропагандистська компанія за возз'єднання. Комуністи, народні комітети і ради, громадські і культурні організації, православна церква розгорнули масову пропагандистську компанію за возз'єднання. При цьому широко використовувалося природнє прагнення закарпатоукраїнців до соборності. На газетних шпальтах зарясніли лозунги: "Хай живе наша матір-батьківщина Україна, якої ми плоть і кров", "Україно, рідна мати, прийми твоїх дітей", "Прагнемо жити в одній державі з нашими українськими братами", "Назавжди возз'єднаймося з матір'ю - Україною" і т. ін..

Найпослідовніше і найактивніше цю діяльність розгорнули комуністи, які 19 листопада 1944 р. в рішеннях першої партійної конференції однозначно заявили: "… Ми складова частина великого українського народу". "Ми заявляємо про своє непохитне прагнення возз'єднатися з єдинокровними братами…". Цим закарпатські комуністи продемонстрували вірність своїй українській етнічній орієнтації.

Рух за возз'єднання і створення оргкомітету по скликанню з'їзду народних комітетів був започаткований листом Ужгородського Народного комітету до Мукачівського: Хустського окружних народних комітетів від 8 листопада 1944 року. Але ініціативу по його реалізації перехопили комуністи, яка прийняла рішення провести Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 р. в Мукачеві. Зразу ж була розгорнута пропагандистська і практична робота по підготовці з'їзду. Численні мітинги на підтримку возз'єднання в містах і селах приймали рішення і резолюції з вимогами: возз'єднати Закарпатську Україну з своєю матірю-Україною. Так, наприклад, на мітингу в Ужгороді 25.11.1944 року делегатам було дано такий наказ: "Провести в рішеннях з'їзду нашу волю, виявлену на цьому мітингу, в резолюціях та багаточисленних зборах підприємств і установ… про возз'єднання Закарпатської України з нашою Батьківщиною-Радянською Україною.

Впродовж тижня було проведено кампанію по виборах делегатів, а 26 листопада 1944 року, в м. Мукачеві було проведено з'їзд Народних комітетів Делегатами з'їзду було 663 головна, з них українці складали понад 96,5%. За підрахунками М.Трояна на з'їзді лише 243 (36,6%) були делегатами комуністами. Серед делегатів з'їзду було 5 колишніх учасників Всезакарпатського з'їзду в м. Хусті 21 січня 1919 р., що вже тоді прийняв рішення про возз'єднання Закарпаття з Україною та чимало колишніх просвітян, що працювали раніше в Закарпатті. Вибрання делегатами з'їзду Народних комітетів колишніх делегатів Хустського 1919р. з'їзду просвітян та навіть членів ОУН засвідчували, що населення сприймало владу Народних комітетів як свою національну, що воно прагнуло возз'єднатися в соборній Україні Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 р. постановив: "Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю Великою матір'ю - Радянською Україною і вийти зі складу Чехословакії".

Аналізуючи склад делегатів і гостей з'їзду дослідник, М.Троян звернув увагу не тільки на максимальну присутність учасників з'їзду, але й поділив їх за цензом. Делегатів було обрано 178 робітників (30%), 258 селян (40%), 172представники інтелігенції (30%), 50 торговців і ремісників (10%).³ Всі делегати записувалися українцями, русинами не записували нікого, в роботі з'їзду участь брали 12 угорців, 2 німці, 3 словаки, кілька євреїв, 1 циган. Жінок на з'їзд прибуло 15, а це свідчить про слабу участь жіноцтва в політичному житті краю.

Отже, це був один із найбільших форумів в історії Закарпаття. Його не можна назвати всенародним, бо не все населення брало участь у виборах делегатів. Були випадки коли делегатів призначали самі керівники Народних комітетів, комуністичних організацій сіл, великих підприємств,установ. Деякі делегати самі собі виписували мандат. Якщо врахувати що делегація таких міст, як Ужгород, Мукачеве, Хуст складалися з 5-7 чоловік, а від багатьох сіл у складі делегацій було 500 населених пунктів багато з них не було представлено на з'їзді.

Акт возз'єднання Закарпаття з Україною об'єктивна, наявність за умови фіктивної державності УССР, не лише окреслив один із етапів політичної інтеграції краю у складі Радянського Союзу, а й засвідчив масовий прояв української національної свідомості, впродовж другої половини ХIX - початку ХХ ст. українська національна свідомість в краї проявлялась лише у незначного числа культурних діячів і підтримувалась обмеженою кількістю інтелігенції. У 20-30-ті роки ХХ ст.. національні ідеї проникли в широкі кола інтелігенції, молоді, селянства, які висунувши видатних політичних діячів, піднялись до рівня проголошення незалежності Карпатської України. У 1944-1945 рр. ідеї національного визволення і унезалежнення набрали форм масового народного руху, а саме возз'єднання визначило весь характер і зміст етнонаціонального і етнополітичного розвитку українців Закарпаття впродовж 1945-1950р.р. Рішення про возз'єднання та факт його підтримки був справжнім актом виявлення української національної свідомості та етнічної самоідентифікації українців краю. Возз'єднання з Україною сприймалося винятковою більшістю населення як здійснення їх мрій і мрії батьків жити разом з єдинокровним братом в одній державі.

Визначальним документом прийнятим Першим з'їздом Народних комітетів, був Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. В ньому йшлося про історію боротьби "карпатоукраїнського народу" (такий термін офіційно з'явився 19 листопада на I-й конференції КПЗУ).

Після обґрунтування, а також спираючись на волю, всього народу", висловлену в петиціях і постановах робітників селян, всіх міст і сіл Закарпатської України, перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України ухвалив постанову про возз'єднання Закарпаття з Україною.

Протягом грудня 1944 року комуністичні осередки і місцеві органи отримали наказ зібрати підписи на підтримку маніфесту. Рішення про возз'єднання та факт його підтримки понад 250 тис. підписів, тобто 50% дорослого населення. Але до уваги треба прийняти й те, що оригінали Маніфесту на зворотній стороні де ставили підписи були й хрестики й відбитки пальців не виявлені й досі, як в союзних так і в республіканських архівах, куди вони були вивезені спеціальною комісією. Возз'єднання з Україною сприймалося винятковою більшістю населення як здійснення їх мрій і мрій їх батьків жити разом з єдинокровним братом в одній державі.

Першим з'їздом Народних комітетів було обрано Народну Раду Закарпатської України з 17 чоловік. За національною орієнтацією вони поділялись так: 7 українців, 7 русофілів, 2 євреї, та 1 невизначений. За партією належністю члени Народної Ради Закарпатської України розподілялись так: 5-комуністи, 4-їхні симпатики, 8-безпартійні.

Політика Народної Ради Закарпатської України в усіх сферах суспільного життя реалізовувалася через видання декретів та постанов. В декреті №2 було вказано, що урядовим органом Ради є "Вісник Народної Ради Закарпатської України" та газета "Закарпатська Україна". Уже 27 листопада 1944 року було сформовано уряд Закарпатської України в складі президії та 11 уповноважених.

З утворення комуністами Народної Ради та уряду Закарпатської України починається підготовка радянізації краю. До возз'єднання мали місце лише деякі прояви такої підготовки, що проявилися у рішеннях Ужгородської міської управи від 15 листопада 1944 р. про запровадження "московського время исчисления", у примушуванні сільськими народними комітетами населення вивішувати червоні прапори до днів соціалістичних свят, у повсюдному перейменуванні населених пунктів і вулиць, в утвердженні української і російської мови як службових в народних комітетах і міських управах, установах і підприємствах і т. ін.

З перших днів свого існування Народна Рада Закарпатської України та уряд почали здійснювати початкову радянізацію краю. Народною Радою було прийнято ряд директив, а урядом рішень за радянським зразком, що мали регулювати життя населення краю. Так, було прийнято декрети, про націоналізацію заводів, фабрик, великих земельних маєтків, електростанцій, залізниць, банків; про створення системи судочинства, прокуратури і народної міліції; про розбудову системи загальної освіти і відкриття університету; про організацію клубів і бібліотек і т. ін.

Разом із створенням 18 грудня 1944 р. спеціального суду та слідчої комісії при Народній Раді Закарпатської України почала здійснювати і радянська система покарань. Їх головним завданням, як писав Евсеев, було придушення опору скинутих експлуататорських класів, ліквідувати фашистських агентів-українських буржуазних націоналістів, які нібито обманним шляхом пробрались до керівних органів народної влади. Першими жертвами чого, правосуддя стали колабораціоністи з угорців та карпатоукраїнці "мадярони"", які займали високі посадові посади за окупації. Серед них були А. Бродій, М. Дашко, М. Фенцик, А. Ільницький, та інші. Після них настала черга українських націоналістів, яким виносились смерті вироки та тривалі терміни ув'язнення. Уже восени 1944р. були арештовані Ю. Бращайко - колишній міністр Карпатської України, Д. Климкуш - командитний "Карпатської січі" і його брати Іван та Василь, Ф.Ревай - голова Українського Національного об'єднання. У 1945 р.було арештовано президента Карпатської України А. Волошина та міністрів його уряду С. Клочурака, Ю. Перевузника, М. Долинал, студентів Празького університету Василя та Георгія Бісунів, П. Яноша з Голубиного, М. Габовду з Лучок та ін.. Серед арештованих опинились навіть делегати Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України журналіст Й.Бойячук та організатор загонів "січових стрільців" на Перечинщині І. Цмур та багато інших. Всім їм висувались стандартні звинувачення в українському буржуазну націоналізмі, участі в антирадянських українських націоналістичних організаціях, шпигунстві і т. ін..

Возз'єднання Закарпаття з Україною викликало хвилю патріотичного піднесення, прискорене масове утвердження української національної свідомості, відчуття єдності з усім українським народом. У ході консолідації закарпатоукраїнців у складі української нації природньо і невимушено йшло сприйняття етноніму "українець", що в народній свідомості ототожнювався "русин". Таке обожнення названих етнонімів остаточне утвердились в край ще в 20-30-ті рр. ХХ ст.., а вперше офіційно український (руський) етнічний характер краю проголосила Карпатська Україна. Радянські власті в 1945-1946 рр. не ліквідували русинського народу й етноніму "русин", а лише офіційно визнали і утвердили ту заміну етноніму, яка відбулась на Закарпатті у 1938-1939 рр. З огляду на всі ці процеси етапи незрозумілими дії Народної Ради Закарпатської України. Осуд у населення викликали переслідування греко-католицької церкви, арешти українських патріотів, зокрема студентів і учнів старих класів, вилучення національне-патріотичної літератури, переслідування та читання книг, виконання пісень, читання поезій українського патріотичного змісту і т. ін..

2. Радянізація Закарпаття і етнополітичні зміни в 1946-1950 рр.

Акт возз'єднання Закарпаття з Україною хоча і визначив весь наступний напрям етнополітичного розвитку краю, але не вирішував питання свого юридичного включення до складу радянської державної системи. З підписанням 20 червня 1945 р. радянсько-чехословацького договору про Закарпатську Україну і наступною його ратифікацією Національними зборами Чехословаччини (22.11.1945р.) та Президією Верховної Ради СССР (27.11.1945р.) було відкрито шлях до всеохоплюючого поширення в край соціалістичних порядків. З цього часу в Закарпатті повсюдно утверджують так звані соціалістичні суспільно-економічні відносини та комуністична ідеологія, що стали основними чинниками як від впливу населення за межі області так і його внутрішньо обласних міграцій. "Соціалістична перебудова" регулювалась низкою постанов ЦК КП(б)У та Закарпатського обкому КП(б)У, до неї втягувався весь господарський комплекс, все культурне, духовне і побутове життя всіх етнічних і соціальних груп населення краю.

Саме з цього часу почали здійснюватись соціально-політичні заходи, що певним чином вплинули на характер, зміст і напрям розвитку етнічних процесів у краю. Так, уже в радянсько-чехословацькій угоді від 29.06.1945 р. передбачався вільний вибір (оптацію) громадянства колишніх громадян Чехословаччини. У результаті реакції договору близько 10 тис. українців із Чехословаччини стали громадянами СССР, а близько 10 тис. українців стали чехословацькими громадянами. А вже з середини 1945 р. почалася масова демобілізація фронтовиків. До кінця серпня 1945 р. до Прикарпатського військового округу було демобілізовано 39 тис. військовослужбовців. Значна їх кількість була працевлаштована на керівні посади в Закарпатті. Це викликало невдоволення серед національно свідомої частини населення, страх за своє майбутнє в умовах Радянського Союзу. Оскільки в державі кордони ще не були огороджені колючим дротом, то чимало закарпатців тікало в сусідні країни. Так, лише протягом вересня-жовтня 1945 р. при спробі нелегального перейти кордон було затримано 60 чол. Серед втікачів були інтелігенти, промисловці, бідняки, "куркулі" та навіть місцеві комуністи. За вказаний період лише з Ужгородської партійної організації виїхало за кордон 21 член КПЗУ.

Зміст і характер етнополітичних процесів на Закарпатті перших років радянської влади добре простежуються на матеріалах м. Мукачева. з довідки, надіслане до урядових інстанцій м. Києва випливало, що станом на 1.09.1945 р. в м. Мукачеві проживало 25603 мешканці, з них українцями було записано 508, росіянами - 1519, євреями - 2541, чехами - 283, словаками - 1211, угорцями - 4875, циганами - 670, болгарами - 43 чол. Довідка не давала реального етнічного складу населення, бо її автори всіх тих, хто вважав себе русином віднести до росіян, німці ж записались чехами словаками чи угорцями, частина циганів-словаками чи угорцями і т. п. Інші матеріали свідчать, що в 1945 р. в м. Мукачеві проживало понад 30 тис. мешканців, з них 767 - були не писемними і 517 і 517 - мало писемними. Для перших у жовтні 1945 р. було організовано курси ліквідації не писемності, а для мало писемних - вечірню школу.

Включення Закарпаття в радянську державно-політичну систему створило передумови для здійснення тої політики, що здійснювалась в УРСР впродовж 1920-х років і яка відома під назвою політики українізації. З утворенням 15.12.1945 р. Закарпатського обкому КП(б)У, в її Закарпатській області організації було проведено чистку під виглядом обміну партійних документів. В ході її проведення лише 38% колишніх членів КПЗУ отримати партквитки ВКП(б). Решті відмовити, бо одні з них служили в угорській армії (811 чол.) перебували у складі ворожих партій (10 чол.) чи у складі КПЧ (287 чол.), угорській (4 чол.), французькій (4 чол.), канадській (2 чол.), компартіях. Замість них до Закарпаття прислали понад 500 комуністів з інших областей прийняли до партії добровольців Червоної Армії, колишніх партизанів, підпільників та ін.

Прислані в край "досвідчені" партійні і державні працівники почали навчати більшовицьких методів роботи місцеві кадри. Методи ж комплектування кадрами органів управління засвідчували недовір'я до закарпатських українців. Свідченням цього є те що з 3125 присланих до краю працівників лише 1194 - це інженерно-технічні і медичні працівники та вчителі, а решта - партійні і комсомольські працівники, працівники органів НКВС, міліції, судів, прокуратури і т. ін. Ця політика прискорила зростання численності партійної організації. На 1950 р. Закарпатська обласна партійна організація нараховувала вже 9012 членів і кандидатів у члени ВКП(б). Понад 50% з них - це прибулі із-за меж області "керівні" товариші, наставники нового радянського способу життя.

Вони взяли під контроль всі партійні організації диктували політику в усіх державних органах управління, профспілках, комсомольських і громадських організаціях. Уже впродовж 1945-1946 рр. в політичній практиці остаточно утвердився негласний поділ на приїжджих і місцевих. Перевагу перших над другими засвідчують дані матеріали. Так у 1946 р. серед керівних кадрів м. Мукачева було 88 українців, 94 росіян, 2 угорці, 2 чехи, 11 євреїв. Якщо врахуємо, що серед 88 українців половина належала до приїжджих, то загальне число російськомовних керівників сягала 83%.

Серед них було чимало таких, які відверто претендували на керівні посади. Вони паразитували як керівні "спеціалісти", кадрова номенклатура Закарпатського обкому і райкомів КП(б)У. Серед них було чимало амбіційних бездар, таких котрі прославились переслідуваннями і репресіями місцевих. Один із тамбовських "старших братів" у листі до керівників Закарпаття писав: "Кроме бухгалтера могу і другою руководящую роботу выполнять", інший російськомовний претендував на посаду начальника планового відділу чи плановика-економіста, третій писав, що може працювати завідуючим будь-якої "мельницы на любой руководящей роботе".

Серед новоприбулих було чимало справжніх спеціалістів, які прижились в області, стали корисними, зріднились з місцевими українцями, стали вкрай своїми.

Вся політика і практика економічного розвитку Закарпаття була спрямована на те, щоб чим швидше і найповніше залучити ресурси краю до відбудови зруйнованого війною господарства країни. Вже на кінець 1945 р. було відбудовано близько 260 дрібних і середніх підприємств, а вході виконання першої післявоєнної п'ятирічки (1946-1950 рр.), було здійснено націоналізацію промисловості, проведено колективізацію сільського господарства, реконструйоване й споруджено понад 100 промислових підприємств. Загалом соціально-економічні перетворення 1945-150 рр. сприяли стабілізації української національної ідентичності. Загально радянська державно-політична ідентифікація лише почала нав'язуватися і пропагуватись.

Масштабні господарсько-культурні перетворення вимагали значної кількості нових спеціалістів. У ході виконання п'ятирічки у необхідності постійно направлялись російськомовні інженери, техніки, механіки і робітники, а в колгоспне село було направлено понад 1000 агрономів, механізаторів, ветеранів та ін.. Політика індустріалізації створила велику потребу в міських робітниках, а колективізація зігнала багатьох селян із землі. У наслідок цього значні маси українського селянства потягнулись до міст і містечок в пошуках роботи. Це позначилось не лише на етнічному складі робітників, а й змінило склад населення Ужгорода, Мукачева, Хуста, Виноградова, Берегова, Чопа та всіх інших містечок. Уже на 1950 р. українці переважали в усіх районних центрах, окрім Берегова.

Залучення природніх ресурсів краб до відбудови господарства спричинило майже суцільне вирубування лісів з нехтуванням всяких норм лісовідтворення (понад 3 мільйони кубометрів в рік) майже впродовж 20 років. Це дало чимало робочих місць, але так і не вирішувало питання зайнятості населення гірських районів. Проблему малоземелля і зайнятості власті пробували вирішити вже в 1945 р., коли Народна Рада Закарпатської України почала здійснювати переселення українських безземельних і малоземельних селян з Верховини в низовині села Берегівщина, Виноградівщини, Мукачівщини і Ужгородщини. До липня 1945 р. було переселено 1472 сім'ї. З Перечинщини і Великоберезнянщини було переселено 113 сімей на Ужгородщину, з Воловеччини - 278 сімей на Берегівщину, із Свалявщини 96 сімей на Мукачівщину, з Міжгірщини, Тячівщини і Рахівщини - 985 сімей на Виноградівщину Ужгородщину і т. д..

Включення Закарпаття в соціально-економічний і політичний комплекс СССР дало можливість властям використати трудові ресурси краю поза його межами. Виселенню: витісненню закарпатців з рідного краю значною мірою сприяла колективізація. Уже в 1946 р. почалось створення земельних громад. Їх завданням було організувати селянську взаємодопомогу, домогтись переростання громад у колгоспі. Щоб прискорити колективізацію, комуністи почали реалізувати політику "ліквідації куркульства як класу". Уже в 1946 році почали укладатись списки "куркулів". Тодішній голова облвиконкому І. Туряниця 25.07.1946 р. повідомляв Раду Міністрів УРСР, що до списку "куркулів" внесено 2134 чоловік всіх тих, які мали понад 10 га землі. А в червні 1947 р. було прийнято постанову Ради Міністрів УССР про економічне обмеження куркулів. Згідно з постанови селяни обкладалися непомірними податками насильно залучались до повинностей по заготівлі і вивозу лісу і т. ін. За несплату податків і невиконання повинностей селян притягували до судів, як саботажників антидержавних елементів, їх засуджували на тривалі терміни ув'язнення, висилали до Сибіру, в Казахстан, чи східні області України. Так було засуджено і конфісковано майно Голубки з с. Угля Тячівського району та багатьох інших.

Паралельно велось виловлювання підлітків, яких на "законній основі" відбирали від батьків і відправляли в школи ФЗН. Після короткотермінової підготовки підлітки ставили шахтарями чи металургами. Тих, хто втікав зі шкіл ФЗН до батьків арештували, а їх рідних переслідували. Водночас партійні і радянські органи почали планувати і проводити переселення безземельних і малоземельних закарпатців у різні області Союзу. Огранабори робітників на лісозаготівлі Сибіру і Півночі Росії і т. п.

Національно свідома інтелігенція, зокрема молодь, швидко збагнула антиукраїнську і російсько-великодержавну сутність соціалістичного режиму, бо ще у травні 1945 року Й.Сталін проголосив російську націю найвидатнішою серед усіх націй Радянського Союзу, в 1946 р. Москва звинуватила українських комуністів у потуранні концепціям українського буржуазного націоналізму та його проявам у літературі і мистецтві, а з кінця 1946 - поч. 1947 р. розпочала полювання на удаваних і реальних націоналістів. За цих обставин в особливо важкому становищі опинились українці Закарпаття, які в 1938-1939 рр. проголосили незалежність Карпатської. У їх свідомості міцно утвердились національно-демократичні погляди на суспільство, а антирадянські погляди у них були достатньо глибокі. Тому в краї впродовж 1946-1950 рр. постійно діяли підпільні національно-патріотичні і антирадянські молодіжні організації.

Протягом 1946-1950 рр. у Закарпатті діяло понад 30 українських патріотичних організацій, які виникали і діяли в усіх містах і районах області. Радянські каральні органи розгорнули репресії проти українських патріотів, арештували і засудили сотні юнаків і дівчат на тривалі терміни ув'язнення.

Широкомасштабні соціально-політичні зміни, зросла рухливість населення, урбанізація, доступність освіти, поширення україномовної літератури, преси і радіомовлення, розгортання діяльності професійних мистецьких колективів, розвиток самодіяльної культурної творчості, ідеологічний, пропагандистський та адміністративний наступ і т. ін.. прискорили процеси етнічної консолідації українців Закарпаття у складі нації. Загалом за час з 1945 до 1950 рр. українське населення Закарпаття.

Глибоко розчарувалось в соціально політичній практиці радянського режиму, який насиллям і репресіями розгромив греко-католицьку церкву, провів колективізацію і розгорнув справжню війну проти українських патріотів. Закарпатоукраїнці швидко усвідомили антиукраїнську сутність радянського тоталітаризму, глибоко прийнялись ідеями національних визволених змагань і знову висунули з свого середовища культурних і політичних діячів загальнонаціонального масштабу.

Висновки

Характер і зміст етнополітичних процесів у Закарпатті 1944-1950 рр. позначені значною складністю і суперечністю. Вона притаманна як політичним і соціальним перетворенням, так і етнонаціональним процесам розглядаючи проблему етнополітичних процесів на Закарпатті у 1944-1950 рр. студент характеризує їх в основному в історичному розвитку, тобто розкриває його зміст і характер конкретного історичного періоду.

У результаті складних політичних процесів пов'язаних із другою світовою війною зазнала доволі значних змін етнічна структура населення Закарпаття. Якщо в 1938 р. українців краї складали лише 62.2% населення області, то вже у 1946р. 68% населення області. Це зростання питомої ваги українців пов'язане з фашистським геноцидом євреїв, поверненням значної частини чехів до своєї історичної батьківщини в 1939 р., втечею частини німців і угорців перед наступом радянської армії значними депортаціями і репресіями радянських властей проти німців і угорців та початком обміну населення між СРСР і ЧССР.

Етнополітичні процеси, та всі інші процеси національної консолідації українців краю в складі української нації в 1944-1950 рр., обумовлювались політикою та ідеологією КПРС і практикою радянської держави. Період з жовтня 1944 р. до поч.. 1946 р. не дивлячись на невизначеність юридичного статусу Закарпаття, характерний поступовим встановленням і утвердженням вдали комуністів, які спираючись на радянські силові структури утверджували радянські порядки. В осінні місяці 1944 р. у більшості українців краю ці процеси не викликали великих турбот, бо вони вирішували для себе основне історичне завдання - возз'єднання Закарпаття з Україною. Природній і закономірний процес українського самоусвідомлен6ня стимулювався і прискорився фактом звільнення краю від іноземного панування, організацією місцевого самоврядування народних комітетів, що в народі сприймалося як місцева українська влада, розгортанням масового народного руху за возз'єднання з Україною. Насторогу українців викликала політика радянських властей щодо греко-католицької церкви, запровадження цензури, депортація мирних громадян німецької і угорської національностей. Загальний осуд і опір викликало в національно свідомої частини українців Закарпаття переслідування і суди над українськими патріотами (націоналістами), які були активними учасниками державотворення Карпатської України. Не дивлячись на репресії і переслідування, факт возз'єднання Закарпаття з Україною викликав хвилю патріотичного піднесення, прискорив масове утвердження української національної свідомості, відчуття єдності з усіх українським етносом.

Період з 1946 р. до 1950 рр. можна назвати часом радянської "українізації", що відбувалась на фоні утвердження радянських суспільно-політичних відносин та комуністичної ідеології. Суспільно-політичні заходи властей визначали характер, зміст і напрямки всіх етнополітичних процесів у Закарпатті. Конкретними політичними заходами власті почали створювати етносоціальну опору нового режиму. Вже з середини 1945р. в області було поселено і працевлаштовано велику кількість російськомовних демобілізованих військовослужбовців. Це процес супроводжувався "чисткою" в рядах КПЗУ. У результаті її проведення лише 38% членів КПЗУ отримали партквитки членів ВКП(б). водночас в область було направлено понад 500 комуністів з інших областей СРСР. Саме ця група нових переселенців та частина присланих до краю спеціалістів і зайняла провідні партійні, державні, господарські посади. Антиукраїнська сутність нового режиму стала очевидною вже в 1946-1950 рр., коли розпочалось полювання на українських націоналістів, ліквідація греко-католицької церкви, "добровільні" переселення закарпатців в інші регіони країни, колективізація і розкуркулення і т. ін.

Включення Закарпаття до всеукраїнських соціально-економічних і державно-адміністративних структур вже по собі саме посилювало в закарпатців відчуття єдності й ідентичності з усім українським етносом. Зросла рухливість населення в межах області, республіки, урбанізація і т. ін.

Загалом упродовж 1944-1950 рр. українці Закарпаття глибоко розчарувалися в соціально-політичній практиці радянських властей, усвідомили їх антиукраїнську сутність радянського патріотизму, пройнялися ідеями національно-визволених змагань і висунули з свого середовища національних діячів загально - державного масштабу.

Список використаних джерел та літератури

I Опубліковані джерела:

1. Народне господарство Закарпатської області. Ювілейний статичний збірник. - Ужгород: Карпати, 1975. - 170 с.

2. Шляхом Жовтня. Збірник документів. - т.6. - Ужгород, 1965. - 445 с.

II Преса:

3. Закарпатська правда. - 1944. - 12,13,17,19,23 листопада.

4. Закарпатська правда. - 1944. - 26 листопада.

5. Закарпатська правда. -1945. - 13 квітня.

III Література:

6. Гранчак І.М., Поп І.І. Закарпаття в чехословацько-радянських відносинах періоду другої Світової війни // Carpatica-Карпатика. -Випуск 2. - Ужгород, 1993. - С. 223-236.

7. Гроздова И.Н. Этническая специфика венгров Закарпатья // Карпатский сборник. - М., 1972. - С.92-108.

8. Довганич О. Антирадянські молодіжні організації // Наш край. - 1998. - №3. - С.26-28.

9. Довганич О. Суди особливих народ проти керівних діячів та учасників Карпатської України // Карпатський край. - 1999. - №1-3.

10. Довганич О., Хланта О. Переслідування молоді за втечі зі шкіл ФЗН та за антирадянську пропаганду у військових частинах // Карпатська Україна. - 1999. - 12 жовтня.

11. Євсеев И.Ф. Народные комитеты Закарпатской Украины органы государственной власти (1944-1945г.г.). -М., 1954. - 146 с.

12. Закарпаття: минуле і сучасне. Збірник. - Ужгород, 1986. - 231 с.

13. Ільницький Ю.В. Віхи звитяжного поступу. - Ужгород: Карпати, 1975. - 143 с.

14. Історія міст і сіл Української РСР: в 26т. - Закарпатська область. -К.; Головний редактор УРЕ: АН УРСР, 1969. - 786 с.

15. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 -січень 1946р.р.). - Ужгород: Патент, 1995. -108 с.

16. Макара М.П. Початок змін етнополітичної структури населення Закарпаття (надровий зріз) // Carpatica-Карпатика. - Випуск 3. -Ужгород, 1995. - С. 84-92.

17. Маркусь В. Політичне і державно-правна еволюція українського Закарпаття. - Ужгород. 1993. - 42 с.

18. Маркусь В. Приєднання Закарпатської України до радянської України 1944-1945. - К., 1992. - 111 с.