Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)

У досліджуваний період мережа вищої школи України включала вищі заклади всіх основних груп. Найбільш великими були університети (Київський, Харківський і Новоросійський), в яких навчалася приблизно третя частина студентів. У Харківському університеті кількість студентів зросла з 533 чол. у 1861 р. до 1387-и у 1899 р., Київському - за ті ж роки - з 945-ти до 2606 чол., Новоросійському (Одеському) - з 178-и в 1866 р. до 714 чол. у 1899 р. При цьому слід зазначити, що зростання чисельності студентства не було постійним. У 70-80-і рр. у Харківському університеті, наприклад, кількість студентів зменшувалася внаслідок урядових гонінь за політичні виступи. Вузи відігравали значну роль у поповненні лав інтелігенції. Одеський університет за 1868-1900 рр. закінчили 2942 чол. Харківський і Київський з 50-х років XIX ст. до 1900 р., за неповними даними, - 9077 чол.2.8; 41

Зростанню чисельності студентства сприяло відкриття нових вищих навчальних закладів і розширення ряду факультетів в університетах. У 1859-1910 рр. в Україні були відкриті ветеринарний (1873 р.) і технологічний (1885 р.) інститути у Харкові, політехнічний (1889 р.) і комерційний (1908 р.) інститути у Києві, Катеринославське вище гірниче училище (1899 р.), історико-філологічний інститут у Ніжині (1875 р.) та ін. З проведенням судової реформи 1864 р. збільшився контингент студентів юридичних факультетів університетів.

Напередодні Лютневої революції на Україні функціонували також 5 інженерно-технічних, 5 вищих жіночих, 3 комерційних, 3 сільськогосподарських, 2 педагогічних, 3 жіночих медичних курсів і інститутів, 2 музичні консерваторії і 1 духовна академія. По числу студентів слідом за університетами йшли вищі жіночі курси з університетською або близької до неї навчальною програмою. В роки першої світової війни в них навчалася п'ята частина контингенту вузів, що учаться, України. Вагомі і швидко зростаючі групи складали інженерно-технічні і комерційні інститути. Так у 1910-1917 р. інженерно-технічна освіта на Україні одержували близько 15% усіх студентів, а відсоток, що навчалися у вузах комерційного профілю зріс з 10 на початку нового революційного підйому до 15-17 -і напередодні й у період першої світової війни.

У трьох університетах України в 1855-1878 рр. частка вихідців з дворянства зменшилась з 65,3 до 39, 4%. Па початку XX ст. ця тенденція посилилась. Так, у Новоросійському університеті протягом 1903-1916 рр. частка дітей дворян і чиновників серед студентів зменшилась з 46 до 23,1%. Водночас кількість вихідців із середніх верств міста зросла до 41,6%, а вихідців із селянства з 2 до 5,5%.

Соціальний склад студентства трьох вищих технічних закладів України на початку XXст. змінювався таким чином: у Харківському технологічному інституті кількість вихідців із дворян зменшилась у 1894-1904 рр. з 40 до 32%; навпаки, кількість вихідців із міщан збільшилась з 41 до 44%, селян - з 7 до 11%. У Київському політехнічному інституті з 1898 по 1913 р. частка дворянських дітей зменшилась з 47,7 до 36,2%, вихідців із міщан - з 34, 6 до 27, 0%, але значно збільшилась кількість селянських дітей - з 5,9% до 16,3%. У Катеринославському гірничому училищі протягом 1900-1909 рр. частка дворян дещо зменшилася - з 15 до 14%, кількість міщан зросла 8 26 до 33%, селян - з 1З до 18%.

Незважаючи на послідовну демократизацію соціального складу студентства, вихідці з демократичних, переважно дрібнобуржуазних шарів населення складали тут меншість. Так, частка дітей міщан, селян, козаків, дрібних службовців, представників народної інтелігенції й ін. у загальній масі російських університетів, що навчаються, дорівнювала: у 1911 р. - 35,1%, 1912 р. - 40,6%, з 1913 р. -41,0%, 1914 р. - 41,3%, у 1915 р. - 45,3%. Якщо порівняти ці дані з динамікою зміни соціального складу студентів Київського, Харківського і Новоросійського університетів за відповідні роки, то неважко помітити, що три, що знаходилися на Україні університету мали у своєму розпорядженні більш демократичний склад студентства на 5-8%.

Представники демократичних шарів переважали в складі учнів комерційних навчальних закладів. Так, у Київському комерційному інституті вони складали 57,7% від загального числа студентів у 1910/11 н. р., а серед слухачок Харківських Вищих комерційних курсів - 72,2% у 1914/15 н. р. Гостра недостача фахівців для обслуговування промисловості і торгівлі, що надзвичайно зросла з початком війни, змушувала царат допустити подальше поповнення складу студентів вихідцями з демократичних шарів населення. Варто враховувати, що багато дворян і чиновники охоче віддавали своїх синів у привілейовані вузи, що полегшували одержання потрібного звання або чина для подальшого просування по службі. На складі студентів комерційних інститутів виявлялася і та обставина, що в них дозволялося надходити без класичної середньої освіти (досить було закінчити комерційне або реальне училище). До того ж дана група приватних і суспільних вузів була вільна від обмежень по національності і статі, що існували в державному секторі вищої школи. Відзначені фактори визначали порівняно демократичний склад студентів як вищих комерційних навчальних закладів, так і всього неурядового сектора вищої школи.

Тенденція демократизації соціального складу слухачок була характерна і для групи Вищих жіночих курсів, хоча вихідці з демократичних шарів населення займали тут меншу питому вагу, чим у вузах інженерно-технічного і комерційного профілю. Так, за 4 роки (1911-1915 р.) частка дітей міщан, селян, козаків, цехових, осіб приватних професій і інших представників непривілейованих станів серед курсисток Києва і Харкова зросла приблизно на 5%, а серед слухачок Вищих жіночих курсів в Одесі збільшилася з 49,2% у 1912 р. до 56,8% у 1917 р. За цей же час питома вага представників дворянсько-буржуазних елементів (діти дворян, чиновників, почесних громадян і купців) понизився на 4-5%.

Матеріальне становище студентів яскраво характеризує аналіз їхніх бюджетів. На кошти, одержувані від рідних, проживала приблизно третя частина вищих навчальних закладів Києва. Забезпеченість стипендіями і допомогами була вкрай невелика. У руках адміністрації грошова допомога служила важелем політичного тиску на студентів, тому що розглядалася як нагорода за «благонадійність». Так, правом одержання стипендій із сум державного казначейства і звільнення від плати за навчання користувалися тільки особи християнського віросповідання, що не брали участь у студентських «безладдях». Різними видами пільг було охоплено в середньому біля одного п'ятої всього числа студентів. Але в деяких вузах цей показник знижувався до один сьомої (Київський університет) або навіть один десятої (Харківський технологічний інститут) контингенту учнів. Характерно, що в більш демократичних по складу студентства спеціальних вузах досвід пільг був значно нижче, ніж в університетах.

Ще гірше обстояли справи в приватних і суспільних вузах. Так, а 1910/11 н. р. у Київському комерційному інституті стипендії одержували всього 2 слухача з 2429, що навчалися. Студенти Харківських Вищих комерційних курсів стипендій і допоміг не одержували зовсім. Крайня матеріальна незабезпеченість змушувала студентів звертатися в різні «суспільства», ціль яких складалася в наданні фінансової підтримки. Але ці джерела, крім своєї незначності, відрізнялися «крайньою мінливістю і випадковістю». Різко знизилися і без того малі матеріальні субсидії студентам з боку благодійних організацій у період першої світової війни внаслідок зменшення числа пожертвувань, у той час як «потреба студентів значно зросла».

У дохідній частині студентського бюджету центральне місце належало особистому заробіткові. Він складав 57,7% бюджету недостатніх студентів Київського комерційного інституту. Добування кошт до існування займало велику частину вільного часу. Улаштуватися на роботи було непросто.

Щоб допомогти студентам у пошуку роботи, різними благодійними організаціями створювалися трудові бюро. Аналіз звітів по трудовому бюро «суспільства швидкої допомоги учням у вищих навчальних закладах м. Києва» показує значне підвищення попиту на роботу над пропозиціями, що надійшли. Так, у 1913 р. 446 пропозицій роботодавців викликалися виконати 1545 студентів, тобто на одне місце роботи претендувало відразу 4 чоловік. Найбільше що часто зустрічалися з усіх видів робіт були уроки, переписки, переклади, але труднощі в їхньому пошуку змушували учнів прибігати до важкої фізичної праці. Багато київських і харківських студентів улаштовувалися чорноробами: перевізниками, пожежниками й ін.

Таким чином, більшість вузівських молодей - представників демократичних шарів населення - не мало постійного доходу.

Важливим показником матеріального становища студентства є видатковий бюджет. Саму велику статтю витрати складали витрати на наймання квартири. За даними результатів квартирного перепису в Київському комерційному інституті (1909 р.) студентами на житло витрачалося в середньому 9 руб. 87 коп., або 0,4 місячні бюджети. Дорожнеча кімнат змушувала студентів довгий час знімати кімнату вдвох, втрьох і більш людей. Багато кімнат не задовольняли мінімальним вимогам гігієни, були холодними, сирими, темними, про що свідчать підсумки студентських переписів і квартирних анкет.

Не краще обстояли справи і з харчуванням. При загальній ціні одного обіду в 25-30 коп., плата за обід складала 8-9 руб. на місяць, тобто лише деяким менше, ніж за квартиру. 9,2% учнів різних вузів Харкова обідали не щодня, близько 40% не могли витрачати більш 15-25 коп. Студентські анкети неодноразово підкреслювали, що їжа найчастіше відрізнялася недоброякісністю, а те і просто була непридатна для вживання.

Важкі житлові умови, економічна незабезпеченість, недоїдання приводили до захворювань. Хронічним розладом органів травлення страждали 35,5% харківських студентів. Матеріальний нестаток служив найчастіше причиною самогубств учнів.

Значна частина студентського бюджету приходилася на плату за навчання: 12-13 руб. на місяць з розрахунку 100 руб. у рік. Однак у деяких вузах навчання коштувало 200 руб. у рік (Харківський жіночий медичний інститут, Одеські Вищі жіночі медичні курси, Зовні жіночі курси в Харкові). За несвоєчасний внесок плати студентів звільняли. Число виключених за несплату плати за навчання часом складало від 20 до 40% усіх вибулих протягом навчального року. Так, з цієї причини в 1910 р. було звільнено 217 (38,4%) з 565 вибулих до закінчення курсу студентів Харківського технологічного інституту, а в 1914 р. - відповідно 119 (22.7%) з 524.

Таким чином, середній видатковий бюджет тих, хто навчалися вищих навчальних (з урахуванням витрат на книга і навчальні допомоги, господарські приналежності) коливався в межах 30-40 руб. на місяць. Виходячи з цього, усі студенти підрозділялися на 3 категорії: безумовно нужденні (проживає до 20 руб. на місяць), тимчасово нужденні (20-35 руб.) і забезпечені (понад 35 руб.).

Під найсуворішим поліцейським контролем знаходилося все навчальне і громадське життя студентства.

Поряд з переслідуваннями з боку поліцейської влади студенти підлягали професорським дисциплінарним судам, що при закритих дверях піддавали учнів покаранням за порушення «правил честі і моральності». При цьому на провиненим накладалися стягнення, починаючи від зауваження і догани і кінчаючи виключенням з навчального закладу.

Влади намагалися припинити будь-який прояв студентської корпоративності. На досягнення цієї мети була спрямована вся система заходів для ліквідації автономії вищих навчальних закладів, початих відразу ж після придушення першої російської революції. Головний удар наносився органам студентського самоврядування. Про заборону в стінах інституту всіх студентських зборів, за винятком наукових кружків «під керівництвом професорів і доцентів», говорилося в статуті київського комерційного інституту, правилах для слухачок Вищих жіночих курсів і ін. По політичних мотивах було заборонено або різке обмежене створення громадських організацій студентства. Підсумком урядової політики в області вищого утворення з'явилася ліквідація автономії вузів, що була остаточно віднята міністерським циркуляром від 2 січня 1911 р. «0 тимчасовому недопущення публічних і приватних студентських зборів».

Правова нерівність студентства виражалося в юридичній неповноправності вищої освіти казенного і неурядового секторів. Випускники приватних і суспільних вузів на відміну від університетів, і казенні інститути не користувалися ніякими правами на одержання роботи або присвоєння чина. Вага правового положення студентської молоді стає ще більш очевидної з урахуванням випереджальних темпів розвитку неурядового сектора і його частки в системі вищої школи. Ніяких станових і професійних прав не давала вища жіноча освіта. Лише закон від 19 грудня 1911 р. допускав жінок до іспитів у державних іспитових комісіях при університетах, дорівнюючи посвідчення про закінчення Вищих жіночих курсів до університетських дипломів.

Правове положення багатонаціонального студентства країни збільшувалося проведеної царатом політикою великодержавного шовінізму в області вищої освіти. У вищих навчальних закладах України навчалися росіяни, українці, білоруси, поляки, вірмени, грузини, євреї і представника інших національностей.

Жорсткому національному гнобленню піддавалося українське студентство. Викладання повинне було вестися винятково на росіянці мові. Царат переслідував українську культуру і виганяв із вживання української мови. За збереження літератури на «малоросійський» мові студентів віддавали під нагляд поліції».

Перший університет в Україні засновано 1805 року в Харкові коштом місцевого шляхетства й купецтва. Ініціатором цієї справи був В. Каразін, ліберальний громадський діяч Слобідської України. Харківський університет скупчив навколо себе найкращі культурні українські сили. Ректором його був український поет П. Гулак-Артемовський; серед професорів були видатні сили України та Західної Європи, як проф. Шад та інші. На довгий час Харківський університет став осередком української патріотичної думки. Тут були професорами - І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, з 1882 року - Д. Багалій.2.11; 379

Формування складу студентства залежало від політики уряду. Однак не враховувалось значення університетського керівництва при запровадженні постанов міністерства освіти щодо студентства.

Атестат класичної гімназії або посвідчення зрілості, а такок документ від місцевої поліції про бездоганну поведінку надавали право вступу до університету. У студенти приймалися тільки чоловіки, які не повинні були одружуватись під час перебування в університеті. Однак, на 1909 р. в університеті кількість одружених складала 17,2% при середньому віці в 26 років. З них більшість припадала на філологічний факультет (19,8%), а найменше було серед математиків (12,4%). Міністерство освіти лише закріпило традицію одруження студентів в 1904 р., коли дозвіл студентам брати шлюб поставили в залежність від рішення попечителя учбового округу. Тільки з 1906 р. за керівництвом університетів юридично закріпили право вирішувати це питання самостійно.2.16; 86

Вважалось, що введення статуту 1884 р. призвело до різкого падіння кількості студентів, особливо на історико-філологічному факультеті, через висунення на перший план вивчення окремих дисциплін (класичної філології, римського права та ін.). Крім того, через підвищення платні за навчання, обмеження вступу в університет осіб єврейської національності й відкриття в Харкові Технологічного інституту (1885 р.). Таким чином, всі вказані причини стосувались політики уряду щодо університетів.

Кількість студентів історико-філологічного факультету до 1884 р. була не високою (в 1863 р. - 31 студент) і посідала третє місце і в 1825 р. після юридичного (тоді етико-політичного) та медичного відділень. Кількість студентів за 23 роки збільшується лише до 95 (в 1886 р.). До кінця 90-х рр. XIX ст. кількість абітурієнтів рідко перевищувала 10 осіб і стабілізувалась в середньому на 42 студентах, що навчалися кожен рік на факультеті з 1894 по 1904 р. Таким чином, історико-філологічний факультет в другій половині XIX ст. - на початку XX ст. не був багатолюдним. Але з 1906 р. по 1909 р. на історико-філологічному факультеті значно зростає кількість студентів і пік припадає на 1907 р. (1906 р. - 306, 1907 р. - 557, 1908 р. - 518, 1909 р. - 481). Такий небувалий наплив студентів пояснюється різними причинами. У першу чергу, дозволом керівництва і факультету, і університету на умовний прийом студентів на факультет. Так, в 1906 р. історико-філологічний факультет поставив питання про дозвіл особам, що закінчили середні учбові заклади, але в яких не викладалася грецька мова, поступати до університету. Вони мали пройти програму гімназичного курсу з грецької мови в університеті. У вересні 1908 р. міністерство схвалило пропозицію факультету, мотивуючи це незначною кількістю гімназій, де вивчалися дві стародавні мови. Хоча на засіданні ради Харківського університету зазначили, що цей циркуляр суперечить всім наступним циркулярам міністерства, які вимагали відмови від умовного прийняття всіх осіб, тільки в Правилах прийняття до Харківського університету на 1910-1911 рр., питання про умовний прийом на факультет без оцінки з грецької мови, вже не піднімалося.2.16; 87

Того ж часу на юридичному, фізико-математичному з відділеннями математичних та природничих наук, що мали рекомендований міністерством 1901 р. склад курсів у 200, 100, 75 студентів відповідно, йшов процес збільшення кількості студентів. Так, з 1894 по 1904 р. кількість студентів зросла вдвічі, а на природничому відділенні втричі стосовно встановленої норми. За період з 1906 по 1909 рр., як і на історико-філологічному факультеті, значно зростає кількість студентів на юридичному факультеті (з 312 в 1906 р. до 1532 в 1909 р.). Але кількість студентів на фізико-математичному факультеті знижується: на його математичному відділенні з 429 студентів в 1906 р. до 250 в 1909 р., на природничому з 1131 в 1906 р. до 523 в 1909 р. На цей період припадає низка циркулярів, що певною мірою пояснює вказані явища. Так, міністерство надало право кожному факультету встановлювати самостійно, але з ухвалення ради, умови, за якими семінаристи мали право поступати до університету. Юридичний факультет Харківського університету скористався цим і постановив приймати семінаристів без будь-яких іспитів як після 4, так після 6 класів. Зі свого боку Синод не дозволив семінаристам поступати тільки на медичний факультет та природниче відділення фізико-математичного факультету. Однак вже з 1910 р., згідно нових: правил вступу до Харківського університету, вихованці православних семінарій повинні були складати додаткові іспити з математики, фізики та двох нових мов в обсязі гімназичного курсу. І це одразу відбилося на кількості студентів. Так, На історико-філологічному факультеті в 1910 р. було 399 студентів, а в 1913 р. вже 223; на юридичному факультеті - в 1910.р - 1350, а в 1913 р. - 1102. Безумовно, не можна абсолютизувати вплив вихованців семінарій на кількісний склад студентства Харківського університету, але їх частка серед студентів історико-філологічного та юридичного факультетів була значною і залежала від рішення факультетів про прийняття семінаристів без іспитів.2.16; 87

На кількісний склад студентства факультетів впливали також вихованці комерційних училищ (в Харкові існувало комерційне училище імені Олександра III), які отримували право вступу до університету після складання додаткового іспиту з латинської мови. До університету допускались особи, що закінчили 7 класів реального училища. Їх звільняли від додаткового іспиту з грецької мови, але обов'язковим залишався іспит з латинської. Таким чином, знання стародавніх мов було необхідно не тільки для вступу на історико-філологічний факультет, а й на інші факультети, що не заважало майбутнім студентам, які хотіли поступити саме в університет, а не в технічні вузи.

На зниження кількості студентів Харківського університету на всіх факультетах з 1911 р. вплинули також циркуляри міністерства освіти 1906, 1911 рр., якими встановлювався максимальний термін перебування в університеті при 5 та 4 роках навчання: для медичного факультету - 7,5 рр., для інших - 6,5. Таких осіб, що знаходились в Харківському університеті більше вказаного терміну, і яких потрібно було звільнити, найменше було на медичному факультеті - 2 студенти, а на інших - 200. Зазначимо, що міністерство освіти нагадувало про необхідність звільнення, але університетське керівництво не виконало поставленої вимоги.

На зменшення кількості студентів Харківського університету вплинуло також те, що багато з них, чекаючи в 1912 р. збільшення терміну військової служби від одного до двох років, залишали вуз в 1911 р. для дострокового проходження служби.2.16; 88

Стосовно медичного факультету, треба відзначити, що для нього завжди стояла проблема підвищеної кількості студентів, або навпаки, недостатньої забезпеченості учбово-допоміжними закладами для навчання цих студентів. Так, згідно складу курсів, рекомендованих міністерством в 1901 р., факультет повинен був мати комплект в 175 студентів. Однак тільки в 1894 р. на ньому навчалось 770 студентів. У 1907 р. медичний факультет ставив питання на засіданні ради університету про збільшення комплекту з 250 до 350 студентів на умовах збільшення учбового персоналу й негайного розширення учбово-допоміжних закладів. Прохання відхилили, того часу як 1907 р. на медичному факультеті вже нараховувалося 1422 студенти. У 1908 р. сучасник відзначав: «Лабораторії та клініки надто тісні, у професорів немає достатньої кількості помічників. До ліжка хворого професор вимушений з'являтись з групою в 40-60 студентів, а за такій кількості слухачів лекція походить на публічну страту хворого». За таких умов не дивно виглядають дані анкети, проведеної серед випускників медичного факультету 1910 р. Так, хоча в ній брали участь лише 34% випускників, однак і серед них лише 8,9% вважали себе достатньо підготовленими до лікарського звання, а 62% зовсім не підготовленими. Таким чином, на медичному факультеті кількість студентів визначала університетська адміністрація, яка свідомо пішла на зниження підготовки спеціалістів. Від уряду залежало пристосування учбово-допоміжної бази факультету до зростаючої зацікавленості молоді в медичній освіті.

За релігійною належністю більшість студентів Харківського університету відносилась до православних християн. З 1894 р. до 1914 р. їх частка підвищилась з 63% до 82%. Невеликий відсоток складали католики та вірмено - григоріанці (3-5%). Представники інших християнських, мусульманської та не християнської релігій складали від 0,2% до 3,4%. Стосовно представників іудейського віросповідання, то щодо їх прийняття в студенти університету адміністрація повинна була керуватися встановленою у 1887 р. 5% нормою, а з 190Ір. 3%. Однак на практиці, для Харківського університету відсоткова норма з 1894 до1901 р. становила від 27% до 15,7% і лише в 1914 р. вона дещо наблизилась до встановленої міністерством (4,1%). Таким чином, і щодо постанов міністерства за національним складом студентів, адміністрація Харківського університету, мала протилежну від урядової точку зору і втілювала її на практиці.2.16; 89

В звітах університету, міністерства відсутня національна характеристика студентства. Однак релігійна характеристика лише деякою мірою відбивала національний склад. Це пов'язано з тим, що до православних могли належати не тільки студенти росіяни та українці; але також грузини, вірмени, євреї та представники інших національностей.

Характеризуючи становий склад студентства Харківського університету, зазначимо, що сини дворян та чиновників становили в університеті з 1886 до 1896 рр. 37%. З 1894 р. до 1904 р. їх частка зростає з 40,6% до 48,8%. А з 1906 р. до 1915 р. знижується з 35,7% до 25,4%.2.17; 89

Кількість студентів, що походили з духовного стану, з 1894 по 1904 рр. поступово знижувалась - з 4,3% в 1894 р. до 3,2% в 1903 р. З 1906 р. по 1910 р. йде підвищення - з 13% до 18%, а потім знов зниження: з 1911 р. - 11,4% до 1915 р. -6,9%. За переписом 1909 р. таких студентів нараховувалось 20,7% (по відношенню до 46,4%, які брали участь у анкетуванні).

Постійне збільшення кількості студентів, що походили з селянства, йде поступово з 1903 р. (з 6,2% 1903 р. до 16,6% 1915 р.). Саме ця категорія студентства, на думку Г.В. Касьянова, народжувала українську національно - свідому інтелігенцію. Так, етнічна самосвідомість цієї категорії студентства під впливом зовнішніх обставин могла трансформуватись, особливо на рубежі XIX-XX ст., у національну свідомість.

До різночинців (сини почесних громадян, купців, міщан, цехових та ін. відносилась значна кількість студентів, чисельність яких змінювалась з часом. Зазначимо, що у 1887 р. різночинці становили приблизно 53% (вказується цифра 63%, але не виключається відсоток вихідців з селянства та духовного стану, чисельність яких і через 10 років становила 9-10%). З 1894 р. до 1904 р. їх кількість знижується з 54,2% до 40,7%. З 1906 р. по 1915 р. частка студентів - різночинців підвищується на 8%, не зазнаючи суттєвих коливань (крім 1906/1907 рр.) (з 42,8% 1906 р. до 50,8% 1915 р.). Таким чином, з 1887 р. до 1915 р. частка студентів, що походила з недворянського, не чиновницького, не духовного та не селянського звання майже не змінилася (різниця становитиме 3-5%). Тому, якщо враховувати, що циркуляр 1887 р., який мав обмежити вступ до університетів студентів з недворянських станів, і таким чином сприяти припиненню студентських виступів, на Харківський університет впливає не в 90-х рр. XIX ст., а саме напередодні та під час революції 1905-1907 рр., коли саме університетські колегії користувались значною самостійністю у вирішенні внутрішніх справ.

Слід зазначити різке зниження кількості студентів - різночинців у 1907 р. (якщо у 1906 р. їх кількість складала 42,8%, то у 1907 р. лише 35,7%). Теж саме стосується і студентів - дітей дворян та чиновників (з 35,7% 1906 р. до 25,3% 1907 р.). Зниження їх чисельності в цей період відбулося за рахунок різкого збільшення студентів, що походили з духовного стану (з 13% 1906 р. до 21% 1907 р.). Ці цифри демонструють наслідки введення правил 27 серпня 1905 р. щодо управління університетів, яке з того часу «покладалось на обов'язок та відповідальність рад». Кількісні показники свідчать, що вплив ради не дав можливості поступати в Харківський університет більшому, ніж це було до революції 1905-1907 рр., числу дітей козаків, селян, міщан, тобто переважно незаможних верств суспільства, а відкрив дорогу в першу чергу семінаристам.2.16; 90

Матеріальне становище студентства університету було несприятливе: «Умови життя студента важкі і уроків дістати важко, а якщо вже і дістанеш, то грошові, приходиться бігати кожен день далеко від своєї квартири, займатися і.учнями по годині, по півтори, отримуючи за цю важку працю 8-10 карбованців, за місяць. 15 карбованців за урок - це свого роду щастя для студента». Студенти університету переважно наймали квартиру (86,7%). Більшість таких приміщень не відповідала елементарним санітарно - гігієнічним умовам (3/4 квартир недостатньо вентилювались, освітлювались гасницями (94,1%), були холодними чи сирими, становили темні чи прохідні кімнати, мали тонкі, перебірки). Більшість студентів жили в одній кімнаті (81-91%), переважно у двох. Середня плата за кімнату на 1909 р. складала 15 крб. 70 к., на одну особу - 9 крб. 51 к. Тому коли при університеті 23 листопада 1903 р. було відкрито студентський гуртожиток, розцінки в ньому здались чималими (від 26 до 19 крб.). Однак якщо, додати до платні за приміщення в Харкові середню ціну обіду студента (8 р. 83 к.), плату служниці, за освітлення, опалення та ін., вийде не набагато більше, ніж плата за життя в гуртожитку Харківського університету. Тому, мабуть, студентство Харківського університету було набагато біднішим, ніж це подається за переписом студентства Харкова 1909 р.

45,5% студентів столувалася за місцем проживання. Інші обідали або в студентській (25,5%), або в приватних їдальнях (24,8%). Майже половина студентів (49%) витрачала кожен місяць від 7 крб. 50 к. до 10 крб. 50 к. на обіди, а за окремий обід від 15 до 25 коп. Самі студенти зазначали: «Наше студентство настільки бідне, що… два карбованці це, якщо перевести на студентський бюджет, часто десятиденний обід». Керівництво Харківського університету 1903 р. дозволило відкрити буфет для студентів, в якому були чай (4 коп.), молоко (4 коп. за стакан), сосиски (порція з 3-х штук коштувала 10 коп.), котлети (по 5 коп.), пиріжки (по 3 коп.). Хоча і зазначали, що ціни в буфеті були недорогі порівняно з цінами міста, але для 29,1% студентів університету, що могли витратити на обід лише 10-І5 коп., та і для студентів, що витрачали від 15 до 25 коп. (49%) такі ціни були надто високі для отримання повноцінної їжі.2.16; 90

Щоб запобігти захворюванням, пов'язаними з незадовільним харчуванням студентів, правління університету затвердило в 1910 р. правила для студентських буфетів, які побічно свідчать про неправильну постановку харчування в університеті в цілому. За правилами заборонявся продаж фруктів, штучних мінеральних вод, масла, не кип'яченого та холодного молока. Ці заходи не вплинули на загальний стан здоров'я студентів. Так, за 1896/97 рр. захворюваність серед студентів університету становила 63,1%. Хворіли на грип, туберкульоз (6 з 30 померло), запалення легенів. Спостерігались хвороби органів кровообігу, нервової системи та ін. У значної частини студентів університету спостерігався розлад органів травлення. Не допомагала дешева студентська їдальня, яка мала б знищити «крокодильський» спосіб харчування, за висловленням університетського лікаря. Навпаки, серед тих, хто обідав в ній, спостерігався найвищий відсоток цього виду захворювань (40,1%). Однак і самі студенти зазначали, що якби студентство, «через співчуття до хворих товаришів, а також виконуючи неодноразову постанову загальностудентської сходки перестало курити в корпусі біля аудиторій і в самих аудиторіях, то і цим з свого боку було б багато зроблено для хворих товаришів».

Студентство Харківського університету поділялося на дворянсько-чиновницьку та різночинську категорії в майже рівному співвідношенні. З часом, деяка частина студентів, що походила з дворянсько-чиновницького стану зливалися з різночинним елементом студентства університету через втрату матеріального забезпечення. Про це також свідчить те, що 75% студентів Харківського університету перебували у важкому матеріальному становищі.

Кількість вступників на окремі факультети, становий, національний розподіл студентів в Харківському університеті залежав не тільки від політики уряду і не тільки від зацікавленості майбутніх студентів або в отриманні знань, або диплому з правами по державній службі. Особливе значення в справі формування складу студентства мала адміністрація університету. Причому ступінь ефективності запровадження постанов міністерства освіти залежав від керівництва університету, і не тільки тоді, коли повноваження колегії розширювались.2.16; 91

На момент запровадження Статуту 1884 р. Імператорський Харківський університет складався з чотирьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного та медичного. Викладацький персонал університету нараховував 40 ординарних і 10 екстраординарних професорів, 22 штатних доцентів, декількох приват-доцентів, 3-х лекторів. Згідно зі статутом число професорів збільшувалося. Так, через 10 років, наприкінці 1894 р., ординарних професорів було 59 (з них 15 вийшли зі штату), екстраординарних - 7, виконуючих посаду екстраординарного професора - 9, приват-доцентів - 50, лекторів - 4. 2.1; 19

Протиставлення бюрократії професорським колегіям було покладено в основу Статуту 1884 р., але на практиці уряд, знищивши зовнішню форму самостійності рад, не відразу розпочав зміну ректорів і деканів. У 1884 році майже всі колишні виборні ректори залишились на своїх місцях. Лише ректор Харківського університету Г.М. Цехановецький змушений був залишити свою посаду. Ректором і головою Вченої ради було призначено колишнього проректора проф. Щелкова І. П. Статутом 1884 р. сфера компетенції та діяльності Ради університету була суттєво обмежена. Із факультетів до Ради передавалась значна кількість навчальних питань, також клопотання про призначення студентам стипендій і допомоги. І Рада, по-суті, перетворилась на передаточну інстанцію з навчальних справ між факультетом та попечителем. А призначення ректора попечителем ще більше підкреслювало підпорядкування університетських колегій міністерському впливу.

«Свобода викладання», декларативно оголошена в Статуті 1884 р., зводилась до можливості оголосити паралельний курс на противагу курсу професора. У Харківському університеті ідея конкуренції між викладачами не була втілена в життя із-за ряду причин (малочисельності слухачів, недостатньої кількості викладачів, небажання вести конкуренту боротьбу).

Згідно зі Статутом 1884 р. вводилась нова екзаменаційна система, метою якої було усунення рад і факультетів від контролю за заняттями студентів. Курсові екзамени замінювались заліками, курси поділялися на семестри. Залік, як одне із позитивних нововведень статуту, в дійсності був зведений до бюрократичної формальності. Правила пропонували процесору «учитывать прежде всего прилежание и даже доверчивую откровенность в ответах на вопросм по предметам преподавания». 2.1; 21 Тому залік у такому вигляді проіснував недовго і був скасований: 1889 р. були відновлені обов'язкові напівкурсові іспити на всіх факультетах університету.

Разом із тим, новий статут істотно вплинув на розвиток практичних занять студентів, які стали одним із головних засобів засвоєння предметів, що вивчались, і знайомства з методами та прийомами дослідження.

У житті Харківського університету можна позначити такі факти: р. 1901 відкрито при університеті Правниче товариство; 1902 р. відбувся перший в Харкові науковий з'їзд, а саме XII Археологічний з'їзд, в організації та праці того з'їзду брало участь декілька професорів Харківського університету. Чимало професорів брало діяльну участь в різних культурно-освітніх організаціях м. Харкова. Так, напр., лекторами на курсах для робітників виступали переважно професори і доценти університету. Але не можна замовчати і того факту, що в організації та діяльності місцевого відділу чорносотенного товариства «Русское Собраніе» та у виданні реакційного часопису «Мирний Трудъ» іініціаторами та головними діячами були також деякі професори університету (Вязігін, Дєпісов, Буцинський та інші).2.15; 445

1 січня 1915 р. в Харківському університеті налічувалося 56 звичайних професорів, 2 - виконували обов'язки звичайного професора, 12 - надзвичайних професорів, 21 - виконували обов'язки надзвичайного професора, 63 - приват-доцентів. 4 - лекторів. Крім того, були ще лаборанти, асистенти, прозектори та ординатори.

Щодо студентства Харківського університету можна позначити такі моменти: в листопаді 1903 р. відкрито студентський інтернат як один із запобіжних засобів для усунення університетських законів. У перших роках XXст. існували при університеті такі студентські наукові гуртки: гурток для студіювання богословських наук (керівник проф. Т. Буткевич); гурток для студіювання економічних наук (керівник проф. В. Левитський); гурток для студіювання історії російської і західноєвропейської літератури (керівник проф. М. Халанський); гурток для студіювання психології мистецької творчості (керівник проф. Д. Овсяніко-Куліковський); гурток для студіювання державних наук (керівник приват-доцент А. Фатєєв).

Другим за чергою був Київський університет св. Володимира, заснований 1834 року на базі закритого Крем'янецького ліцею. Професори ліцею, бібліотеки, колекції - все було перенесене до Київського університету. Засновано цей університет для того, щоб створити фортецю проти впливу поляків після першого польського повстання. Університет мав спочатку два факультети: філософський та юридичний. Року 1841 відкрито медичний факультет, а року 1850 філософський факультет поділено на два: історико-філологічний та фізико-математичний. Першим ректором був М. Максимович, відомий енциклопедист, друг Гоголя та Шевченка, дослідник історії й археології України. 2.11; 380

Київський університет став одним із головних осередків українського руху, не виправдавши надій графа Уварова, що цей університет буде твердинею монархізму та русифікації. Серед професури були видатні українські вчені: так - доцентом був М. Костомаров; довгий час катедру історії посідав В. Антонович, видатний історик України, який протягом 1880-1890 років обсадив усі катедри історії в університетах України (Д. Багалій- в Харківському, П. Голубовський та М. Довнар-Запольський - у Київському, І. Линниченко - в Новоросійському, М. Грушевський - у Львівському, Б. Ляскоронський-в Ніжинському інституті) своїми учнями. Всі вони ширили так звану «Київську історичну школу» і передавали її своїм учням.

Так у галузі вивчення історії України Київський університет став осередком, з якого розходилися в усі міста історики. Тим, чим був В. Антонович на історичному факультеті, професор М. Владимирський-Буданов став для юридичного факультету. Професор М. Владимирський-Буданов - творець історії українського права; учні цього професора теж розсіялися по інших університетах.

Протягом XIX ст. в Київському університеті було багато видатних вчених у всіх галузях науки. Значно змінився контингент студентів. На початку це були переважно поляки-шляхтичі, далі - українські та російські шляхтичі, а в 1860-их роках переважала українська демократична молодь, серед якої ширилися революційні ідеї. У кінці XIX ст. в Київському університеті організуються студентські українські громади.

Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований 1864 року.

Список студентів історико-філологічного факультету першого семестру 1892/93 н. р. дає змогу з'ясувати соціальний, віковий і релігійний склад істориків-першокурсників. Група складалася з 14 чоловік; шестеро з них були дітьми військових, один - сином дворянина, троє - дітьми міщан, по одному - син духовних осіб і син потомственого почесного громадянина, нарешті двоє, були синами купців. 3 конфесійного погляду ситуація склалася рівномірніше: православних нараховувалось 11 чоловік, один був католиком, двоє - іудеями.

За національною ознакою переважали росіяни, яких нараховувалось 8 чоловік. Українців та євреїв було по двоє, німців і греків - по одному.2.4; 49

Одеський університет р. 1900 поповнився медичним факультетом.

На 1 січня 1915 р. в Одеськім університеті було 72 професорів і 52 приват-доцентів; студентів налічувалося 1796. Фундаментальна бібліотека мала 314 тисяч томів, а студентська - 24 тисячі томів. При університеті були такі товариства: медичне, правознавче та бібліографічне. В Одесі повстала українська студентська громада па початку XX ст. До громади входили як студенти університету, так і студенти Вищих жіночих курсів. Діяльність громади полягала головно в пропаганді українства серед інтелігенції, курсисток та студентів, а також в революційних виступах. 2.15; 446

З 1859 р. жінкам було дозволено на правах вільних слухачок відвідувати лекції в університетах. У 60-70-і рр. уже було відкрито вищі жіночі курси у Москві й Петербурзі. Першим вищим жіночим навчальним закладом в Україні стали вищі жіночі курси у Києві, які проіснували з 1878 р. до 1889 р. і поновили свою діяльність у 1908 р. Незважаючи на байдужість властей, спеціальна жіноча освіта набувала дедалі більшого поширення. В 1903 р. були відкриті вищі жіночі педагогічні курси в Одесі, 1907 р. - вищі жіночі курси у Харкові. 1910 р. почав працювати Харківський жіночий медичний інститут. Однак частка жінок у складі інтелігенції залишалася досить низькою. Так, за переписом 1897 р. вона становила близько 16%. Крім того, в рамках різних професій жіноча праця оплачувалася значно нижче від чоловічої. Учителями земських шкіл краще брали жінок тому, що на оплаті їх праці можна було заощаджувати кошти.2.8; 41

Щодо жіночої вищої освіти можна вказати, що урядом відкриті такі Виші жіночі курси:

1) р. 1946 в Києві - з відділами історично-філософічним та фізико-математичним, а згодом правничим, медичним і економічно-комерційним. 1911/12 ак. р. налічувалося 2450 студенток;

2) восени 1906 р. в Одесі - з відділами історично-філологічним і фізико-математичним, правничим (від 1908 р.) та медичним (від 1910 р.). На 1 січня 1912 р. налічувалося всього 685 студенток;

3) р. 1907 в Харкові в складі трьох відділів: правничого, історично-філологічного та фізико-математичного. Кількість студенток в 1912 р. доходила до 800. Крім того, були ще приватні вищі жіночі школи, як, напр., Вищі жіночі курси Аденаїди Жекуліної в Києві, відкрито їх р. 1905 як однорічні курси, а р. 1907 перетворено їх на 4-річні. Р. 1911-1912 було 92 студентки. Як уже згадувалося, и Одесі були Вищі жіночі історично-філологічні курси Товариства професорів Новоросійського університету.2.15; 448

Необхідність створення вищого навчального закладу для жінок в Одесі неодноразово підкреслювалася попечителем Одеського навчального округу X. П. Сольським у його клопотаннях у Міністерство народної освіти (1805, 1900 р.). Однак лише восени 1902 р. на розгляд міністерства був поданий проект організації одеських жіночих педагогічних курсів, підготовлений проф. Н.Н. Ланге, що був затверджений 12 липня 1903 р. Курси були відкриті терміном на 6 років у вигляді оплати, на місцеві кошти, із трирічним терміном навчання, для педагогічної підготовки вчительок гімназій. Урочисте відкриття курсів відбулося в приміщенні гімназії Е.С. Пашковской 21 вересня 1903 р. Директором курсів був призначений проф. II. Н. Лапге, інспектором курсів - Е.С. Пашковська. Питання, що стосуються навчальної частини, вирішувалися Радою курсів в складі директори, інспектори, викладачів. Пристрій і завідування курсами в господарському відношенні покладалося на особливий попечительський комітет, що складається з директора, трьох членів ради (на вибір) і інспектори. Кошти на зміст курсів були утворені з плати за навчання (150 руб. у рік). Колишнім професором Новоросійського університету А.С. Трачевським була пожертвувана сума в 6059 руб. 50 коп. (номінальної вартості в паперах).

Учні на курсах розділялися на слухачок і вільнослухачок. У слухачки допускалися особи, що досягли 17 років і мають атестат або свідчення про закінчення курсу в гімназії. Вільнослухачками могли бути особи, які мають атестати, так і не одержали систематичну освіту, но ті, хто займалися педагогічною діяльністю (з дозволу попечителя).

З осіб, що подала заяви (450), Рада курсів прийняв 300, кращих по оцінках атестатів. До 1 січня 1904 р. залишилося 237 слухачок і 59 вільнослухачок (усього - 296). Вони розподілялися по відділеннях у такий спосіб: історичне відділення -128, російського мови і словесності - 71, математичне - 50, французької мови і словесності - 32, німецької мови - 15. З осені 1904 р. курси перейшли в знову побудоване велике приміщення. Значно розвивалися допоміжні установи курсів - бібліотека, фізичний кабінет.2.10; 9

У 1906 р. по клопотанню Ради педагогічних курсів і відповідно до пропозиції міністра народної освіти від 27 травня 1906 р., замість педагогічних курсів були відкриті Одеські вищі жіночі курси в складі двох факультетів: історико-філологічного з історичним і філологічним відділеннями (декан - проф. А.П. Казанський) і фізико-математичного з математичним і природним відділеннями (декан - проф. П.Г. Меліков). На початку 1908-1909 уч. року директором курсів був обраний проф. Э.Р. фон-Штерн, що відкрив на курсах юридичний факультет. З 1910 р. починається зниження чисельності учнів (1909 р. що надійшли 430, 1910 - 251), зв'язане з відсутністю юридичних прав вищих навчальних закладів у ВЖК. Лише закон від 19 грудня 1911 р. про іспити осіб жіночої статі, що закінчили ВЖК, в університетських комісіях дозволив здавати іспити на університетський диплом. У 1912 р. піддалися випробуванням у комісіях Новоросійського університету і визнані гідними дипломи були всього 4 слухачки курсів.

Від 1910 р. Академія підпорядковувалася новому статуту духовних академій, що був затверджений царем 2 квітня 1910 р. Деякі зміни до того статуту внесемо урядом 21 серпня 1911 р. 27 квітня 1912 р. Рада Академії заслухала наказ Св. Синоду про звільнення надзвичайного проф. Василя Екземплярського зі служби в Академії за те, що в засіданні Київського релігійно-філософського товариства виголосив реферат на тему «Гр. Л. Толстой і св. Златоуст в їхніх поглядах на життьове значення заповідей Христових» та насмілився зіставляти св. І. Златоуста з особою, відлученою від церкви. Київський митрополит Флавіни Городецький зі свого боку наказав ректорові Академії подати до відома тих службовців Академії, що є членами вищезгаданого товариства, щоб негайно виступили зі складу того товариства. Р. 1913 Св. Синод дозволяє Раді Академії занести студіювання жидівської мови як обов'язковий предмет для студентів першого курсу. 21 лютого 1913 р. вийшов царський наказ про дарування духовним академіям найменування «Імператорська» з нагоди 300-ліття царського дому Романових. Внаслідок того наказу «Труды Киевской Духовной Академии» прийняли до тої назви додаток «Императорской», але той додаток відпав, як і саме нове найменування Академії від лютого 1917 р. 15 жовтня 1915 р. відбулося скромне святкування 300-ліття Академії в помешканні ректора, канівського єпископа Інокентія, а урочисте святкування ювілею відкладено до кінця світової війни.2.15; 449

Деякі відомості про установи при Київській Духовній Академії. Так, Церковно-історичне і археологічне товариство (засн. 1872 р.) налічувало в 1914/15 ак. р. 174 членів. У кінці того року в касі було 19 976 крб. 37 коп. Товариство, м. ін., видало 5 випусків «Альбома достопримичательностей Музея», що їх склав проф. М. Петров. Богоявленське братство (засн. 1872 р.) спочатку мало своїм завданням давати матеріальну допомогу студентам Академії, а від 1900 р. - також і службовцям при Академії. На 1 січня 1915 р. налічувало те товариство 217 членів; в касі було 86 928 крб. 70 коп. Фундаментальна бібліотека налічувала в 1914/15 ак. р. 98 070 томів, 953 рукописів і 863 періодичних видань.

Висновки

Отже, студентство - це молодь, що студіює у високих школах і становить базу кваліфікованих кадрів країни. Студентство було співтворцем політичних формацій і речником передових ідей.

З відкриттям університетів у Харкові (1805) та Безбородківського ліцею у Ніжині (з 1820) загал українського студентства здобував вищу освіту в Україні. У ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. відкрито в Україні ряд високих фахових інститутів: ветеринарні, комерційні, сільськогосподарські, політехнічні консерваторії, а з 1905-1906 рр. низку високих професійних жіночих шкіл. У 1914-1916 рр. на Наддніпрянщині було 24 вищі школи з 26700 студентами (у тому числі в університетах близько 10000, на жіночих курсах близько 4000 і в 17 професійних інститутах близько 13000).

Українські студенти навчалися також за межами України, головно в Москві й Петербурзі, а з 1896 р. також у Варшаві, Дорпаті і Томську, коли Міністерство освіти дало дозвіл випускникам духовних семінарій вступати до цих університетів.

У січні 1917 р. у Росії нараховувалося 124 вищі навчальні заклади (65 урядових і 59 суспільних і приватних): 11 університетів і 40 шкіл університетського типу, включаючи юридичні, медичні, історичні, «академічні відділення» народних університетів; 9 педагогічних інститутів і курсів; 9 навчальних закладів музично - театрального й образотворчого мистецтва; 7 духовних академій, 19 інженерних, 15 сільськогосподарських, 6 комерційних інститутів; 8 військових і військово-морських академій і вищих училищ. У 1913 р. у них працювали близько 4,5 тис. професорів і викладачів; навчалося більш 123 тис. студентів; у 1898-1917 р. ними було підготовлено більш 150 тис. фахівців.

Якщо наприкінці XIX ст. у Росії нараховувалося 52 вузу, в яких вчилося 25 тис. студентів, то до початку 1914/15 н.р. у 105 вузах навчалося 127 433 чоловік.

Державна вища школа Росії в основному формувалася в XIX ст. У 1892 р. в країні діяло 48 вищих навчальних закладів, у 1899 р. - 56, у 1917 р. - 65. Таким чином, 86% їх виникло в минулому сторіччі і тільки 14% - на початку XX ст.

Недержавні («вільні») вищі навчальні заклади по своєму статусі були суспільними і приватними установами (курси, інститути, університети).У 1900-1917 р. у Росії нараховувалося більш 80 суспільних і приватних вищих навчальних закладів, склад яких постійно мінявся, до лютого 1917 р. скоротивши до 59. Основний їхній масив складали 29 навчальних закладів університетського типу. За малим виключенням вони мали ту ж, що і державні університети, професійну структуру.

В 60-і рр. XIX ст. порівняно широке поширення одержала передова ідея про залучення жінок до педагогічної праці в народних школах. У Петербурзі і Москві виникли суспільства виховательок і вчительок.

Наприкінці XIX - початку XX в. російська «вільна» вища школа сформувалася в професіонально - диференційовану, динамічну систему, яка по темпах розвитку обігнала державну.

Список використаних джерел і літератури

1. Джерела:

1.1 Из истории Киевского политехнического института: Сб. док. и материалов. - (1898-1917 гг.). - К.: Издательство Киевского университета, 1961.