Роль Добровольчої Армії у громадянській війні на теренах України і півдня Росії

Риси періоду громадянської війни на теренах України і півдня Росії. Формування і бойовий шлях Добровольчої Армії, склад її регулярних частин. Позиція офіцерства стосовно армії і держави. Роль старших офіцерів у Збойних силах Руської армії Врангеля.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.01.2013
Размер файла 46,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Добровольчої Армії у громадянській війні

на теренах України і півдня Росії

Зміст

Вступ

Розділ 1. Початок формування антибільшовицьких офіцерських угрупувань

1.1 Демобілізація та її наслідки

1.2 Формування в Україні офіцерських дружин

Розділ 2. Зародження Добровольчої армії на Дону

2.1 Роль офіцерів у формуванні регулярних частин

2.2 Роль офіцерських полків у збройній боротьбі 1918 - 1919рр. на території півдня, сходу України і Росії

Розділ 3. Роль офіцерів у формуванні Російської Армії Врангеля

3.1 Переформування військових частин

3.2 Внутрішнє становище Криму і старші офіцери

3.3 Бойові дії у північній Таврії та Криму

3.4 Евакуація, закордонне життя старшого офіцерства

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Останнім часом все частіше розглядається тема громадянської війни на території Російської імперії. Але нині, як і в попередні роки, коли громадянська війна розглядалася однобоко і необ'єктивно, тема російського офіцерства і його роль у збройній боротьбі майже не публікується.

Пояснити це не важко, адже з радянського періоду не пройшло достатньо часу для ґрунтовного і повного дослідження періоду громадянської війни. Дати повну об'єктивну характеристику офіцерському руху ми безперечно не зможемо, але спробуємо ґрунтовно дослідити роль старших офіцерів у Збройних силах Півдня Росії і Руській армії.

Офіцерський рух нерозривно пов'язаний з антибільшовицькою боротьбою. Він став основною організуючою силою білих армій. Значення військової сили в антибільшовицькій боротьбі оцінив офіцерський склад білих армій. Старші офіцери стали організуючою силою у створенні антибільшовицьких армій, разом з якими пройшли тернистим шляхом перемог, зради, блокад і поразок.

Актуальність дослідження зумовлюється тим, що за останнє десятиліття у пресі все більше з'являється повідомлень з історії громадянської війни на теренах Російської імперії . Цей період належить до актуальних тем, оскільки події війни і боротьби за владу в 1918 -1922 роках замовчувались радянськими істориками або ж розкривалися у негативному, необ'єктивному плані.

Об'єктом дослідження є період громадянської війни на теренах України і півдня Росії та роль у громадянській війні старших офіцерів.

Мета дослідження:

1) простежити бойовий шлях Добровольчої Армії;

2) проаналізувати діяльність офіцерства у Збройних силах Півдня Росії і Руській Армії;

3) дослідити наслідки діяльності старших офіцерів у ЗСПР і Руській армії.

Матеріалом роботи є архівні матеріали, історичні джерела та праці очевидців Врангеля П.Н, Єгорова А.І., Оболенського В.А., Турку А.В. та ін.

Теоретичною основою роботи є праці відомих істориків: Гончаренка О.Г, Волкова С.В., Єгорова А.І, Могименського Н.

Методи дослідження: в процесі опрацювання матеріалу були використані різні історичні методи: описовий, зіставний та метод статистичного аналізу, що дало змогу всебічно висвітлити порушувану проблему.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження дозволять по-новому визначити і зрозуміти період громадянської війни і роль старшого офіцерства у ньому. Результати дослідження можуть бути використані при написанні курсових робіт, підготовки до семінарів та уроків з історії.

Структура дослідження: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Розділ 1. Початок формування антибільшовицьких офіцерських об'єднань

1.1 Демобілізація та її наслідки

Після підписання Брест-Литовського договору між Німеччиною і Австро-Угорщиною з одного боку і Радянською Росією з іншого склалася дуже цікава ситуація. Мільйони солдат і сотні тисяч офіцерів були демобілізовані, вони поверталися додому, руйнуючи на своєму шляху тільки - но створену демократію. Демобілізовані війська вносили анархію в і без того заплутане революційне життя України.

Старше офіцерство, розчароване у монархії і Тимчасовому уряді, розміщується у великих містах. Наприклад, літом 1918 р. за офіційними даними, у Києві знаходились 50 тис. офіцерів молодшого і старшого складу після масового знищення більшовиками у січні - лютому ( в Одесі - 20 тис., у Харкові - 12 тис, в Катеринославі -8 тисяч чоловік). Можна з впевненістю стверджувати, що більшість офіцерів впали в апатію. Тільки незначна їх кількість починає активно створювати офіцерські дружини або ж вступати до гетьманської армії. Російські офіцери лояльно відносились до Гетьмана П. Скоропадського і вважали, що гетьманська влада не була антиросійською і “націоналістично-шовіністичною”. Це давало можливість офіцерству спиратися на неї і входити до складу гетьманських військ. Більшість національно свідомих українських офіцерів увійшли до новостворених збройних сил Української Держави.

Армія гетьмана складалася з 8 корпусів, 20 піхотних, 4 кавалерських дивізій, 6 кавалерських бригад, 16 легких і 8 важких артбригад. Більшість з них складалися з українізованих російських частин: 11-ої, 12-ої, 15-ої, 31-ої, 33-ої, 42-ої - піхотних; 3-ої, 4-ої Стрєлкових; 7-ої, 8-ої, 9-ої, 10-ої, 11-ої, 12-ої - кавалерійських, підрозділів 4-ої,13-ої, 14-ої, 19-ої, 20-ої, 32-ої,34-ої, 44-ої піхотних, 3-ої і 16-ої кавалерійської дивізії. Але всі ці українізовані війська, хоч і створювали перед російськими офіцерами ілюзію минулої “могутньої російської армії”, але насправді усе частіше були не переформовані, знелюднілі і небоєздатними, хоча це не заважало старшому офіцерству вступали в армію, так, наприклад, всі посади в гетьманській армії займали колишні офіцери імператорської російської армії. Демобілізація і загальнодержавна революційна анархія призвели до втрати боєздатності офіцерів і загибелі багатьох з них від рук збільшовизованих солдат.

Наслідком демобілізації для офіцерського складу була:

а) втрата вбитих солдатами офіцерів;

б) розпорошення сил і втрата зв'язків;

в) припинення командування з одного центру, анархія;

г) беззахисне положення офіцерів сприяло їх знищенню більшовиками.

Друга частина активного офіцерства зрозуміла своє беззахисне становище, пов'язане з демобілізацією і починає активно об'єднуватися у добровольчі дружини. Так, наприклад, у Києві організацією таких частин займалися: генерал Н.Ф.Буйвид, який сформував Особливий офіцерський корпус (уражений ідеями російського шовінізму) і генерал Л.Н.Кирпичев, який у свою чергу, сформував Об'єднаний корпус Національної гвардії (з офіцерів, яким відмовили у вступі до гетьманської армії). Офіцерські дружини, які масово створювалися на всій території України, фактично виконували функцію самооборони.

Прийняття гетьманом проруської орієнтації сприяло реєстрації і формуванню ще декількох десятків нечисленних дружин всім загалом близько 6-8 тисяч чоловік. Це була одна із спроб гетьмана створити особисту добровольчу армію.

Початок антигетьманського повстання розпорошені по всій Україні старші офіцери сприйняли негативно, не підтримуючи ідей сепаратизму і націоналізації майна. Більшість із офіцерів, які перебували у стані розчарування, так і залишилися на території України, але інша частина в переважній більшості перейшла під командування Л. Корнілова, а згодом А.І. Денікіна. Меншість підтримала опозиційний антигетьманський виступ.

Під час відновлення УНР російські і українські офіцери старої армії ще не зрозуміли усю загрозу більшовизації і “червоного терору”.

Під час війни УНР з радянською Росією старші офіцери холоднокровно знищувались. Після евакуації Центральної Ради і відступу з Києва військ С.В. Петлюри і зайняття 26 січня 1918 року міста після 11- денного артобстрілу більшовики почали першу стадію “червоного терору”, спрямовану проти офіцерів, українців та інтелігенції. Більшовики на чолі з Микитою Муравйовим 26 січня 1918 року, захопивши Київ і ліквідувавши Центральну Раду, почали знищення великої кількості офіцерів. За свідченням Українського Червоного Хреста, число жертв серед молодшого і старшого офіцерського складу становило більше 3000 чоловік. За іншими свідченнями оприлюднюються цифри від 2000 до 6000 чоловік. При захопленні Полтави були знищенні юнкери Віленського військового училища. Отже, основною негативною рисою демобілізації було обеззброєння і розпорошення офіцерських кадрів. По всій території України збільшовизовані солдати, які вийшли з-під контролю, у більшості вступали до лав нової революційної більшовицької влади, що призводило до створення нових більшовицьких частин. Як наслідок, захоплення нових територій розпочалося знищення розпорошеного і беззахисного офіцерства.

Ремнев і М. Муравйов розпочинають масову акцію знищення офіцерства. Можна зі 100% впевненістю стверджувати, що саме терор, запроваджений М.Муравйовим, був тим поштовхом до об'єднання старшого офіцерства, а також молодшого офіцерського складу і масових спроб виїзду на Дон для участі у збройній боротьби проти більшовиків.

1.2 Формування в Україні офіцерських дружин

Як вже було повідомлено раніше, по всій Україні масово виникають офіцерські дружини. Так, в Києві був сформований Особливий офіцерський корпус під командуванням генерала І.Ф. Буйвида, Об'єднаний корпус Національної гвардії під командуванням генерала Л.Н. Кирпичева. Створені офіцерські дружини стали основою майбутніх відроджених полків антибільшовицької армії. Абсолютна більшість майбутніх відроджених полків тим чи іншим чином пов'язана з подіями громадської війни на території України. Якщо брати ситуацію із створенням офіцерських дружин і антибільшовицьких об'єднань ( після жовтневого перевороту), які в майбутньому стали ядром боротьби з більшовиками і переважною кількістю складалися ( на першому періоді існування) із старшого офіцерства, то отримуємо таку картину. Якщо взяти для прикладу кавалерію, тоді абсолютна більшість офіцерів кавалеристів від 50 до 90% по кожній кавалерійській відродженій частині (не враховуючи тих, хто був вбитий більшовиками до вступу у військові підрозділи Білої армії, воювала спочатку на півдні Росії, а приблизно з 1919 р. перебазувалися на територію України. Звичайно, були виключення. Так І Сумський гусарський полк (якщо врахувати офіцерську частину) був хоча і відтворений як дивізіон, але його особова частина була розосереджена. Так, у Сибіру воювали 12 чоловік, 3 - на півночі і 3 - в північно-Західній армії. (Рахунок ведеться тільки офіцерського особового складу).

Якщо дивитися на кавалерію імператорської армії у складі 57 полків регулярної військової кавалерії і регулярну кавалерію усіх частин антибільшовицької армії 49 частин, якщо поділити усю кавалерію Драгунську, Уланську та Гусарську, то отримаємо полки, які були відтворені як ескадрони, дивізіони, або й повноцінні полки: 17 гусарських із 18. Всі 17 уланських і 15 драгунських із 22 полків. У інших рядів військ: піхоті і артилерії не можна побачити таку ж тенденцію відновлення полків царської армії в основі офіцерських дружин. З таблиці відновлених кавалерійських полків ( додаток Г) ми маємо повний перелік усіх частин кавалерії, створений на основі чи за безпосередньої участі офіцерських дружин, розкиданих по всій території Російської імперії. До того ж, велику роль офіцерські дружини зіграли при формуванні армії Української держави, адже були ядром збройних сил гетьмана Скоропадського.

Офіцерські дружини і об'єднання на території України стали першим оплотом і були першим етапом на шляху до створення антибільшовицької армії. У ряді українських міст на початку 1918 року були створені офіцерські підрозділи, які ставили за мету передислокування на територію, зайняту новоствореною Добровольчою армією для об'єднання з білими військами. Так, наприклад, в м. Старобєльськ сформувалась офіцерська дружина, згодом Старобєльський офіцерський підрозділ, чисельністю 102 багнета, який разом з 12-м Донським полком ввійшов до складу Донської армії. В свою чергу Маріупольський офіцерський підрозділ увійшов до складу Добровольчої армії. Отже, офіцерські дружини зіграли провідну роль у збереженні офіцерських кадрів і стали „скелетом” майбутніх антибільшовицьких армій.

Через оголення фронту після масового дезертування бойових частин, війна для Російської імперії закінчилась. Починалась братовбивча громадянська війна, значущу роль у якій відіграло старше офіцерство колишньої російської армії.

Розділ 2. Зародження Добровольчої армії на Дону і формування офіцерських полків.

2.1 Роль офіцерів у формуванні регулярних частин

У попередньому підрозділі ми розглянули тему формування Кавалерійських частин. Тепер перейдемо до більш ґрунтовного вивчення формування Добровольчої армії взагалі і виключно офіцерських полків окремо.

Ми вже знаємо, ядро білих армій у 1917 - 1918 рр. війни на півдні Росії, талановитий керівник штабу А.І. Денікін і його колишній безпосередній начальник - розумний генштабіст М.В. Алексєєв.

Значну роль у мобілізації козацтва до Добровольчої армії зіграв Олексій Максимович Каледін. Авторитетний командир, обраний після революції отаманом Донського козацтва.

У час, коли ще не був кинутий заклик до старшого і молодшого офіцерства з метою об'єднання і антибільшовицької війни, Алексєєв М.В. починає створювати матеріально-технічну базу для майбутньої армії. Але ситуація складалася катастрофічно, до листопада 1917 р. На армію було пожертвовано близько 400 рублів. В свою чергу більшовики, прийшовши до влади, конфіскували у підприємців і землевласників мільярдні капітали, створюючи тим самим основу матеріального забезпечення майбутньої Червоної Армії.

Необхідним було швидке формування боєздатних частин. Але через невдачу створення матеріально-технічної бази, що відтягувало оголошення відозви до офіцерів, перше формально-офіційне звернення до офіцерства датується груднем 1917 р. Пролунав заклик приїхати на Дон для формування антибільшовицької Добровольчої армії. Безперечно, найкращий час було вже втрачено. Більшовики перекрили шляхи і усіма способами створювали перепони для переміщення офіцерського складу на південь Росії. В той же час була запроваджена машина знищення офіцерів і свідомих громадян імперії (українців, росіян та інших). Все це гальмувало темп створення боєздатних підрозділів білої армії.

Можна з впевненістю констатувати помилку керівництва Добровольчої армії. Ні Корнілов, ні Денікін, ні тим паче Алексєєв не врахували настрої козацтва. Кубанське і донське козацтво з його лідерами не хотіли загострення відносин з радянською владою. Без ентузіазму, а скоріше з протистояння, прийняли на своїй території офіцерів, обережно визнаючи в них біженців. Починали виникати стихійні мітинги, де, не знаючи, що таке більшовизм, козацтво і робітники розповсюджували звернення про підтримку більшовицької влади.

Адміністрація А.М. Каледіна дуже важко знімала соціальну напругу. Це вдавалося з більшим успіхом серед козаків, ніж серед міського населення, яке продовжувало вимагати зупинення діяльності М.В. Алексєєва, А.І. Денікіна і Л.Г. Каледіна. Ситуація загострювалась тим, що під керівництвом Добровольчої армії не було чисельної боєздатної сили, яка у випадку соціальних хвилювань стала на захист інтересів старшого офіцерства.

Ситуація поступово виходила з-під контролю отамана Каледіна.20 листопада починається виступ двох збільшовизованих запасних полків, які дислокувалися у місті Новочеркаську. Придушити виступ Каледін не зміг, оскільки контрольовані ним козацькі частини відмовились виконувати наказ свого отамана. Вже 26 листопада 1917 року Ростов був захоплений невеликим десантом Червоної Армії. Встановлення більшовицької влади в місті проводилося із масовим знищенням буржуазії, інтелігенції і офіцерства. Добровольча армія у складі 500 чоловік, яка іменувала себе на той час “алексеевской организацией” (від імені організатора руху М.В. Алексєєва), при підтримці декількох не чисельних козацьких частин за тиждень кровопролитних боїв звільнили Ростов. Другого грудня більшовики покинули місто. Саме з цього часу можна казати про початок військового протистояння червоних і білих армій. Оскільки фактично ростовський бій засвідчив про початок війни, починається активна діяльність усіх старших офіцерів Добровольчої армії щодо організації і формування офіцерських частин.

Представники керівництва армії входять у контакт із представниками Антанти. Добровольчій армії обіцяють кредит у розмірі 100 мільйонів рублів. Корнілов стає головою Добровольчої армії.Але продовжується конфронтація між Корніловим і Алексєєвим (додаток Д). Після перших перемог і до кінця грудня 1917 року створюються такі частини (переважно з офіцерів, або виключно офіцерські): Корніловський полк, Офіцерський батальйон, Георгієвський батальйон, Юнкерський батальйон, 4 гвардійських батареї, інженерна рота і рота гвардійських офіцерів та створення білопартизанських сотень переважно з козацьких офіцерів кавалеристів під командуванням єсаула Чернецова. Саме дві сотні Чернецова розігнали і відбили війська більшовицького козацького з'їзду. Після збору пробільшовицького з'їзду починається відкрита інтервенція військ більшовиків на південь Росії.

Як вже зазначалося, в кінці грудня 1917 року були створені перші частини Добровольчої армії. Передумовою створення регулярних підрозділів було зібрання в Новочеркаську генералів:

А.І. Денікіна, Л.С. Маркова, І.П. Лукомського та І.Г. Жерделі. Саме цим старшим офіцерам належало бути організуючим центром офіцерського руху опору. Одним із джерел поповнення армії була еміграція офіцерів із зайнятих більшовиками територій, де офіцерство зрозуміло, побачило і відчуло на собі увесь жах “червоного терору”. І хоча поповнення відбувалось зі швидкістю 80 чоловік на день, армія до кінця 1917 року так і не стала чисельною бойовою силою.

Під натиском більшовиків відбувся відступ з Ростову і відхід до станції Ольгієвської, куди, в свою чергу, підійшов із своїм підрозділом генерал Марков. Підрозділ Маркова зусиллям талановитого і рішучого генерала перетворився на Офіцерський полк, який зіграв значну роль під час Першого Кубанського “Льодового” походу. Також значну роль генерал Марков відіграв у збільшенні і укріпленні військово-політичних позицій Добровольчої армії. Організуючою силою було об'єднання таких старших офіцерів: генерала А.П. Богаєвського (командира піших білих партизан), генерала О.О. Боревського - командира об'єднаного батальйону юнкерів, полковника П.В. Глазенапа - майбутнього командира чехословацького батальйону (на станцію Ольгінську полковник Глазенап привів із собою підрозділ білих партизан, які стали ядром трьох кавалерійських дивізій). Значну організуючу роль відіграли підполковник М.О. Неженцев - командир Корніловського ударного батальйону, козацький есаул Боков - командир козацької частини, В.С. Гельшерман - офіцер кавалерист, який приєднав підрозділ офіцерів - кавалеристів.

Всі частини, очолювані старшими офіцерами приєдналися до Добровольчої армії в районі станції Ольгинської. Основна роль у створенні і відтворенні частин армії відводилась авторитетним фронтовим офіцерам, які ставали на чолі новостворених частин.

До таких офіцерів належали: Глібов Іван Олександрович - підполковник гусарського полку, помічник командира Кримського кавалерійського полку. 3 грудня 1917 р. командир 2-го Кримсько-татарського полку Туземної дивізії до 22 червня 1918 р.

Командир 5-го гусарського полку Пальшау Борис Григорович - підполковник 10-го гусарського полку. Георгієвський кавалер з 1918 у гетьманській армії. В Добровольчій армії з осені 1918 р. (з боями вийшов із Чугуєва) в Ингерманландському гусарському дивізіоні, жовтень - листопад 1919 - командир Полтавської частини. До того, як і кожна армія,білі війська у своєму складі мали розвідку і контррозвідку. Яскравим представником рішучого і талановитого старшого офіцерства є Ряснянський Сергій Миколайович. В Добровольчій армії з листопада 1917 р. учасник 1-го Кубанського “Льодового” походу. У відділі розвідки штаба армії: з квітня 1918 р. підполковник, командир розвідувального і контрозвідувального відділу штаба армії. З кінця 1918 р. полковник, начальник штаба кінної частини Донської армії. Це приклади посадової ситуації старших офіцерів, які очолили новостворені відділи і частини. Саме завдяки активній діяльності авторитетної частини старшого офіцерства, Добровольча армія отримувала постійне поповнення особового складу, адже саме діяльність таких офіцерів вивела із котлів рядовий склад офіцерських дружин і частин, тим самим зберігши тих від знищення більшовиками.

Отже, можна із впевненістю сказати, що старше офіцерство зіграло вирішальну, ключову роль у створенні нових і відновленні старих частин Білої армії. Саме завдяки старшим офіцерам були відновлені такі частини : 4-й гусарский Маріупольський Імператриці Єлизавети Петрівни полк, 1 Сумський полк, 9-й гусарський Київський полк, 9-й драгунський Казанський полк, 9-й уманський Бурський полк, Об'єднаний полк 9-ї кавалерійської дивізії, 10-й гусарський Ингерманландський полк, 11-й гусарський Ізюмський полк,1-й уланський Петроградський полк, 13-й піхотний Білогірський генерал -фельдмаршала князя Волконського полк та інші. Ці частини були укомплектовані інтелігенцією, офіцерами, юнкерами та іншими антибільшовицько настроєним контингентом. Офіцери зіграли роль ядра і центр об'єднання в антибільшовицькій боротьбі.

Причиною невдачі Денікіна у 1918 року було його рішення керуватися вказівкою Антанти йти не на Царицин, як радили генерали Краснов, Алексеев и Врангель, щоб об'єднатися із східним антибільшовицьким фронтом, а на Кубань -для того, щоб не допустити туди німецькі окупаційні війська. Це рішення дорого коштувало Білому руху, Час був втрачений і Червона Армія взяла ініціативу у свої руки.

2.2 Роль офіцерських полків у збройній боротьбі проти більшовиків у 1918 - 1919 рр. на території півдня, заходу Росії і України

У попередньому підрозділі ми зазначили і привели приклади відновлених і новостворених полків. У цій частині ми перерахуємо і зазначимо основні відомості про бойовий шлях частин, які безпосередньо пов'язані зі збройною антибільшовицькою боротьбою на території України і півдня та заходу Росії. Отже, ми маємо вказати перелік бойових частин Південної Білої Армії. Оскільки до її складу входили Донська, Кубанська і Добровольча армії, то необхідно ділити усі збройні сили з принципу приналежності до тієї чи іншої армії.

Донська армія до початку липня 1918 р. нараховувала 10 козачих полків з артилерією. Досередини літа 1918 р. Армія збільшилася до 46 -50 тис. чоловік при 272 кулеметах, 92 гарматах у тому числі і приблизно 26000 кінноти. Донська армія складалась з 30 піхотних і 60 кавалерійських полків. Полки армії входили у 4-полкові кінноти дивізії з одною кавалерисько-саперною сотнею і двома батареями Кінно-артилерійського дивізіону. 5-6 дивізій складали корпус, який в свою чергу входив до складу армії. Армій спочатку було три, але літом 1919 року усі армії були об'єднані у одну армію у складі 5-8 корпусів. До складу Донської армії входили такі полки: 2-й кавалерійський, 6-1 Клястицький гусарський, 4-й гусарський Маріупольський, Лейб-гвардії Отаманський полк 23 -й, 24 -й, 26 -й, 27 -й, 39 -й, 42 -й Донський козацький полк, 11-й Уланський Чугуївський полк, Туземний кінний полк.

Полки, створені на основі імператорської армії: 42 Якутський, 187 -й Аварський, 2-й Молодої армії, та інші у складі 40-46 полків.

Бригади, які входили до Донської армії: Гвардійська бригада, Окрема кавалерійська бригада, 1-а Пластунська бригада Молодої армії, Саратовська окрема бригада (див. коментарі).

Дивізії: 1-а кінна дивізія Молодої армії, 2-а кінна дивізія Молодої армії, 3-я кінна дивізія Молодої армії, 4-а кінна дивізія Молодої армії, Об'єднана кавалерійська дивізія,10-а Донська дивізія, 15-а Донська дивізія, 9 -а Донська дивізія, 1-а Донська кавалерийська дивізія. Корпуси Донської армії: 4-й Донський окремий корпус, 1-й Донський окремий корпус, 3-й Донський окремий корпус, 2-й корпус,Саратовський корпус, 3-й Кубанський корпус (з осіні 1919р.)

Армії:1-а Донська армія, 2-а Донська армія, 3-я Донська армія.

Це неповний перелік частин Донської армії, до якої ще зокрема входили:1-й Донський саперний батальйон Молодої армії,

Донський дивізіон літаків Молодої армії, Донський броне-автодивізіон Молодої армії, Хімічний взвод Молодої армії.

Діяльність старшого офіцерства у створенні і відновленні частин Донської армії була обмеженою. Оскільки отаман Краснов, в першу чергу, мобілізував і використовував козацьку донську старшину. Всього 5 жовтня 1919 р. армія нараховувала 25834 багнета, 24689 сабель, 1343 сапера, 1072 кулеметів,212 гармат, ( 183 легких, 8 важких, 7 бронепотягів , 14 гаубиць, 6 літаків, 4 танка, 4 бронеавтомобіля).

Кубанська армія у повному складі увійшла в Добровольчу армію хоча і існувало певне протистояння між Кубанською Радою і керівництвом ЗСПР.

Перелік частин:Корпуси: Кубанський корпус, 1-й кавалерийський корпус.Дивізії:Об'єднана гірська дивізія, Окрема дивізія.

Кубанська армія у порівнянні з Донською армією різнилася більшою боєздатністю і витримкою. Старше офіцерство зіграло провідну роль у формуванні армії. Великою кількістю офіцерів у бойових частинах пояснюється висока боєздатність армії.

Добровольча армія: Почала формування під кінець 1917 р. Осінню 1918 р. армія була сформована у 4 дивізії. Чисельність 8 тисяч багнетів, 1300 шабель, 12 легких, 8 важких гармат.

Полки:

Драгунські: 2-й, 3-й, 5-й,8-й, 9-й, 10-й, 11-й, 12-й, 15-й, 16-й, 17-й, 18-й, 19-й,

Приморський, Кримський; уланські: 1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й, 9-й, 10-й, 11-й, 12-й, 13-й, 14-й, 15-й, 16-й, 17-й; гусарські:1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й, 9-й,10-й, 11-й, 12-й,

13-й, 14-й, 15-й, 17-й; 1-й кавалерійський генерала Алексєєва; 1-й Чорноморський; 3-й кавалерійський; 1-й Гвардійський обєднано-кісарський; 2-й кавалерійський генерала Дроздовського; 14-й піхотний Олонецький; 13-й піхотний Білозірський; 80-й піхотний Кабардинський; 1-й Маркова піхотний; 4-й піхотний Самурський; 81-й піхотний Апшеронський та інші багаточисельні не відзначені в боях підрозділи.

Дивізії: 7-а загальновійськова; 5-а загальновійськова і 9-а кавалерійська дивізія.

Вплив старших офіцерів на формування Добровольчої армії вже розглядався раніше. Але ми будемо необ'єктивні, якщо не зазначимо негативний вплив на Добровольчу армію. Отже, можна зазначити, що разом із створенням нових частин в них вносилась тактика і порядок, розповсюджені під час Першої Світової війни і в значний період до неї. Керуючі офіцери усіх ланок ЗСПР вносили до армій розбрат, адже не могли домовитися і об'єднатися навколо однієї мети: звільнення усієї Російської імперії від більшовизму. Білі армії розділилися на монархічні і ліберальні, в самих арміях панувала значна кількість, протилежних політичних течій та напрямків. До того ж, проводилась боротьба між командуючими ЗСПР, особливо на першому періоді існування. Для прикладу можна привести свідчення очевидців ( додаток).

Роль полків, де кількість офіцерів переважала 50%, ми бачимо на прикладі полку генерала Маркова. Ми розглянули перший етап формування і боротьби Південної Білої армії. Отже, підведемо підсумки по втратам старшого офіцерства у період з 1917 по 1919 рік. Розглянемо тенденцію розподілення командуючих офіцерських кадрів між Донською, Кубанською і Добровольчою армією. Оцінимо стратегічно-тактичну ситуацію на жовтень - листопад 1919 року.

Отже, при розгляді ситуації на фронтах, можна відмітити, що збройні сили півдня Росії у своєму складі мали (жовтень 1919 р.) такий склад: Добровольча армія, командувач Май-Маєвський, фронт якої простягнувся через Чернігів - Орел - Задонськ. Чисельність складає 20500 чол.

Війська Київської області. Фронт простягнувся по річці Десні до Чернігова. Командувач генерал Драгомиров. Чисельність 2000 чол.

Кавказька армія: фронт простягнувся через Царицин - Астрахань. Військові частини проводили операції на обох берегах Волги, командувач генерал барон Врангель. Чисельність 14500 чол. Підрозділ військ Північного Кавказу генерала Драценко. Чисельність 3000-5000 чол. Він діяв проти Астрахані з півдня і південно-західного напряму. Всього на південному антибільшовицькому фронті Київ - Орел - Воронеж -Царицин - Астрахань. ЗСПР мали 98000 чоловік. Найбільш дисциплінована і чисельна Добровольча армія вела наступ на Орел - Тулу - Москву. Але слід пам'ятати, що частина сил Білої армії була кинута на внутрішній фронт проти військ С.В. Петлюри і батька Махна, а також багатьох інших отаманів. Близько 3% повстанців батька Махно і 60% офіцерів військ С.В. Петлюри були кадровими офіцерами Російської армії. Червона Армія почала розробку флангових ударів Добровольчої армії і прориву фронту між Донською і Добровольчою армією.

Командуючий ЗСПР А.І. Денікін, побоюючись атаки більшовиків у лівих флангах Донської армії наказом від 17 вересня 1919 року розпорядився зібрати усі резерви на лівому фланзі, проти Воронежу і Лісок.

Це перегрупування призвело до оборонних боїв на правому фланзі і в центрі Донської армії, а на лівому фланзі наступу генерала Май-Маєвського і знищення ударної групи 14-ї радянської армії в свою чергу офіцерські Корніловська і Маяковська дивізії відбивали контрнаступ 13-ї радянської армії на Тульському і Орловському напрямку. Почалися активні бої, внаслідок яких Добровольча армія з великими втратами відійшла на лінію Конотоп -Глухов-Дмитрів- Касторна. В той же час війська батька Махно і С.В. Петлюри заключили союз і громили військові частини генерала Драгомирова.

Після розгрому ударної групи 8-ї Радянської армії і корпусу Будьонного, генерал Денікін готує новий наступ в Харьківсько -Воронежському напрямку.

В ударну групу ЗСПР були виділені 4-й корпус генерала Мамонтова -35000 сабель, Пластунська бригада -1500 багнетів, Кавалерійська не козача дивізія - 700 шабель, (Дон. Армія) 2-й кубанський корпус. Кавказька армія згодом передала ще одну дивізію, але внаслідок наступу кавалерії Будьонного, був втрачений Курськ, а чисельність ударної групи ЗСПР зменшилася до 7000 сабель, 3000 штиків і 58 гармат. Декількох підрозділів танків, бронепоїздів і авіопідрозділ. Склад кавалерійського підрозділу такий : 4-й Донський корпус, 3-й кінний корпус, об'єднана Кавалерійська дивізія і 2-а пластунська бригада.

Саме в цей період старше офіцерство відігравало велику роль у майбутньому наступі і саме у жовтні 1919 р. генерал Врангель став командуючим головної армії ЗСПР -Добровольчої. Трохи раніше 1919 року закінчився перерозподіл офіцерської маси між військовими угрупуваннями.

Якщо взяти усе старше офіцерство, яке з 1917 по 1919 р. вступило у Білу армію за 100%, то за цей же період отримаємо втрати 15% старшого офіцерства. Ця цифра пояснюється тим, що в більшості (сотнями і тисячами) гинуло молодше офіцерство, старші офіцери координували дії військових частин. Але у складі Білих армій залишалося не 85% офіцерів. Оскільки до 1919 р. на бік Червоної Армії перейшло трохи більше 1% старшого офіцерства і по хворобі вибуло близько 1 %.

Цікавим є розподіл кадрів старшого офіцерства серед Білих армій: Донська - 4%, Кубанська -20%, Добровольча - 72%. Приблизно2% старшого офіцерства керували повстанською діяльністю, знаходячись у партизанських частинах.

В кінці листопада склалася така стратегічно-тактична ситуація на південному антибільшовицькому фронті: на заході у Київській губернії війська Добровольчої армії під командуванням генерала барона П.Н.Врангеля утримували рубіж по річці Ірпені і у м. Фастова лівий фланг 12-ї радянської армії, знищивши зв'язок між київськими частинами і ставкою Добровольчої армії, просувалися по лівобережжю р. Дніпра до столиці УНР Києва, одночасно, погрожуючи Черкасам. У центрі Добровольча армія вела бої на лініях р.Дніпро на Константиноград - Змів, Куп'янськ. Далі йшов фронт Донської армії.

Керівництво ЗСПР розробило майбутній напрямок діяльності збройних сил на правому і лівому фланзі (Київ, Царицин) перейти всім фронтом до активної оборони.

Плани командування ЗСПР не оправдали себе, розклад в тилу і наступ кавалерійських частин Будьонного призвів до відступу по всьому фронту і зосередженні Добровольчої армії у Криму і Північній Таврії. Донська і Кубанська армії до знищення і продовження пасивної боротьби на Дону і Кубані . Через відступ Добровольчої армії на південь України, війська УНР разом з військами ЗУНР (після Злуки 22 січня 1919 р.) продовжували антибільшовицьку і антипольську боротьбу по лінії (в атласі)

Розділ 3. Руська армія Врангеля і офіцери у її лавах

3.1 Переформування військових частин і евакуація у Крим

Після нищівної поразки 1919 р. під Москвою ( на відстані 320 км. від столиці) сталося непередбачене. Білі армії, які до того часу славились своєю дисципліною, витримкою і боєздатністю були

відбиті, відкинуті і почали швидко відкочуватись із центру імперії, здаючи позиції і втрачаючи контроль над місцями поповнення армії і втрачаючи довіру союзників.. До кінця листопада ситуація складалась майже катастрофічно: незахищені, слабкі тили, які у1919 р. почали розкладатися. Стратегічну ситуацію можна описати так. На заході у Київській області частини Добрармії утримувались на Ірпені і у Фастові. Ліве крило 12-радянської армії прорвало фронт на стику Добрармії і київських військ і почало рух по лівому березі Дніпра до самого Києва. Одночасно, погрожуючи Черкасам і Кременчуку, у центрі, віддавши Полтаву і Харків, Добрармія продовжувала супротив по лінії Константиноград - Змів - Кутенськ. Далі йшов фронт Донської армії, яка відійшла від Павловська і Хопра до Бугачаран. Армія до кінця 1919 загубила приблизно 50% особового складу вбитими і зниклими. На листопад 1919 р. армія ще могла вести бойові дії, міцно стояти в обороні і проводити контроперації.

Внаслідок операції військ більшовиків на всьому південному білому фронті війська барона Врангеля опинилися закритими у Криму. Наступ Червоної армії видохся. Руська армія отримала час для переформування і створення нових частин. В свою чергу командування Червоної армії прийняло адекватні дії до контрудару, які нанесли відступаючі до Криму білі війська.

Головним завданням, яке стояло перед новим командуючим Руської Армії бароном П.Н. Врангелем, було: а) реорганізація технічної частини армії; б) підняття бойового духу частин; в) перерозподіл і реорганізація офіцерської маси; г) побудова міцної оборони в Криму; г) відновлення союзу з керівництвом Дона, Кубані і Тереку. Хоча командування керівництва Руської Армії і перебували деякі козачі полки такі, як лейб - гвардії Козачий полк під керівництвом полковника Костянтина Ростиславовича Поздєєва. Але після розриву зв'язків з козачим командуванням Півдня Росії козацькі частини не перебували в підпорядкуванні Добровольчої - Руської армії. Більшість полків і частин колишніх ЗСПР, які передислоковувались у Крим, приїздили без обозів, кулеметів, гармат і навіть коней. Настрої деяких козачих підрозділів були до того відчайдушні, що з дозволу донського отамана А.П. Богаєвського і командуючого Донською армією В.І. Сидорина, колишній Головнокомандуючий А.І. Денікін, не наважився залишити їх для оборони Керченської протоки. Протоку залишився обороняти Кримський корпус генерала Я.А. Сланева чисельністю 3500 багнетів і 2000 шабель.

Старше офіцерство Руської Армії на чолі з Головнокомандуючим генералом П.Н. Врангелем розробляло декілька планів реорганізації і реставрації армії. Так розроблялися операції переміщення усіх бойових частин за допомогою флоту союзників на Дальній Схід, Польщу і Північний Захід Росії. Барон Врангель запропонував союзникам - Антанті переміщення Руської Армії на територію одної з нейтральних країн. В якості таких держав розглядалося Королівство СХС, Болгарія, Греція.

Розвідка армії доносила у штаб Головнокомандуючого про підготовку штурму півострова Крим. Червона Армія зосередила на Півдні України чотири стрілкові і одну кавалерійську дивізії, загальною чисельністю до 15000 чоловік кожна. По залізничних шляхах стягувалася важка артилерія, концентрувалися авіапідрозділи.

Старше офіцерство, штаб Головнокомандуючого і сам барон Врангель, не дивлячись на наявність 35000 чоловік в Руській Армії, вважали положення загрозливим. В тилу знаходилась велика кількість офіцерів, які приїхали до Криму, рятуючись від випродувань військової служб або не захотівши приймати участь у бойових діях. Цей офіцерський баласт доходив до 100000 чоловік.

3.2 Внутрішне становище Криму і старші офіцери

Уряд Врангеля розраховував, що у випадку створення умов свободи торгівлі і виробництва, промисловість швидко встане на ноги і забезпечить ринок товарами. Але керівники і власники підприємств не поспішали відновлювати їх, оскільки під час кризи, це не обіцяло навіть середнього прибутку. Разом із офіцерством, вони наживалися на спекулятивних фінансових і експортно-імпортних операціях, користуючись інфляцією і гострим товарним дефіцитом. Уряд і керівництво армії намагалося переконати офіцерство і буржуазію, що їх обов'язок - збільшити і реорганізувати армію, відродити промисловість, і “вилікувати” економіку. Преса звинувачувала офіцерство в “отсутствии патриотизма”, “отказе от класового достоинства”, “нежелании помочь армии” і “подрыве тыла”.

Нажаль, морально розкладавшийся офіцерство вже не турбувала доля врангелівської армії і Криму. З'являється прислів'я “Каждый сам за себя, один Врангель - за всех.” Авжеж, така характеристика не відноситься до всього старшого і молодшого офіцерства. Тисячі офіцерів воювали на антибільшовицькому фронті.

Потрібно дати характеристику економічного життя Криму, для того, щоб всебічно висвітлити положення старшого офіцерства. Отже, одним із головних чинників економічної нестабільності, а як наслідок, інфляції, було те, що окрім грошей, які випустив врангелівський уряд, у Криму і Таврії ходили мільярди денікінських “колокольчиков”, “думських”, “романовських” і “керенських” рублів, що підсилювало швидкість інфляції. Поряд із знеціненням рубля швидко зростав курс зарубіжної валюти. Це призвело до валютної спекуляції, у якій в переважній більшості були задіяні офіцери. Уряд, щоб перекрити дефіцит бюджету, викликаний військовими витратами у розмірі 250 млрд. рублів, збільшив емісію, випустив нічим не забезпечені 177 млрд. рублів. В середині 1920 року розмінними монетами стали купюри номіналом в 100-125 рублів, а згодом 500 рублів. В цій ситуації барон Врангель 25 червня 1925 року опублікував наказ №59, проголосивши на зайнятій території свободу торгівлі і провозу товарів. Подібна акція призвела до збільшення об'єму спекуляції і інфляції. Роль офіцерів у занепаді економічної політики і спробі реставрації армії величезна. Основним сценарієм спекуляції було закриття певного товару на складах часто військових і створення тим самим псевдодифіциту, згодом підіймалися ціни. Як відомо, такий сценарій був би неможливий без участі військових офіцерів. З початку квітня до жовтня 1920 року ціни виросли у 15 - 20 разів.

Основою внутрішньої торгівлі була державна і приватна закупівля хліба у селян для потреб армії, міського населення і експорту. Інтендантства проводили закупівлю хліба за державними цінами, які у свою чергу були в 5-6 разів меншими за ринкові. Це вело до розорення селян і росту спекуляції серед військових чиновників - офіцерів. Офіцерський склад діючої армії компенсував нестачу заробітної платні обкраданням селян. Більшість старшого офіцерства вивозили крадене майно в тил для проведення спекуляцій. Саме на Кримському етапі антибільшовицької боротьби все більше бойових офіцерів перетворювались в мародерів і торгашів.

Голодуючі дружини бойових офіцерів, які не займались спекуляцією і чесно виконували свої обов'язки, йшли на панель, входячи в роль “мамзелей Лирських”. Старше офіцерство, оцінюючи, дивилось на матеріальне положення фронтових офіцерів, запропонувало Головнокомандуючому обмежити свободу торгівлі, тобто зменшити ріст спекуляції, встановити тверді ринкові ціни, припинити емісію. В свою чергу уряд, який згодом перейшов на сторону буржуазії, відмовив у реалізації подібних проектів. Сам Головнокомандуючий барон П.Н. Врангель заявив: “Я сделал так: я дал возможность людям нажиться... Я стою за свободную торговлю. Надоели мне эти крики про дороговизну смертельно. Публика требует, чтобы я ввел твердые цены. Вздор!”

Політика вільної торгівлі не вдалась, а Врангель не зміг зробити те, про що заявив на початку 1920 року: “Надо, чтобы слава шла туда, в эти отсталые губернии, - что там в Крыму, у генерала Врангеля, людям живется хорошо.” У генерала Врангеля жилося добре тільки буржуазії і офіцерам спекулянтам, іншим жилось погано, насамперед через діяльність офіцерського сладу, яке своїм егоїзмом і спекуляцією знищило засади економічних реформ уряду Врангеля.

3.3 Бойові дії

Повернемося до військової ситуації навесні 1920 року. 13 квітня 1920 року Латиська більшовицька дивізія розбила передові частини Кримського корпусу генерала Сланева, захопила Турецький Вал і почала наступ вглиб півострова. На Чонгарському напрямку почала наступ 8 Кавалерійська дивізія більшовиків, але внаслідок контратаки військ Кримського корпусу, її наступ і Латиської дивізії Червоної армії було зупинено. 15 квітня силами Кримського корпусу і Кавалерійської бригади полковника Василя Івановича Морозова передові частини Червоної армії були відкинуті за Перекоп. Розвиваючи наступ, у бій було кинуто сили “цветных полков” і декілька бронеавтомобілів. Однак, наступ Руської армії було зупинено піхотними частинами зі складу 13 Радянської армії. Червоні війська знову перейшли в наступ. Для зупинення наступу більшовицьких частин і продовження руху корпусу генерала Слащева, було здійснено два флангових удари:

1.”алексеевцами” - водним шляхом вони висадилися біля села Кирилівка; 2. “дроздовцами” - висадилися на острів Хорли. “Алексеевцы” прийняли бій від 46 дивізії Червоної Армії. “Дроздовцы” - в свою чергу провели успішний рейд тилами ворога, ввійшли за 2 дні з початку операції на Перекоп. За цей рейд, який фактично зірвав штурм Криму Червоною армією, старший офіцер 2 полку “дроздовцев” полковник Турку був нагороджений званням генерал-майора.

В свою чергу командування Червоної армії вирішило зачинити Руську Армію у Криму. Починається будівля більшовицьких ліній загородження. В цей час погіршення економічної ситуації знайшло свій відголосок у сплеску антисемітських настроїв. Відновлюється так звана антиєврейська чорносотенна організація. Починаються єврейські погроми. Часто очолювані тиловими старшими і молодшими офіцерами. Деякі православні пастори, наприклад, протоієрей Володимир Востоков розпочали активну пропагандиську антиєврейську діяльність.

Слід відмітити важливий внесок Врангеля у регулювання офіцерського питання. Так, 30 квітня 1920 року був введений орден Святого Миколи Чудотворця. Це нововведення пояснюється тим, що за 2 роки громадянської війни при командуванні генерала Денікіна нагородження рядового і офіцерського складу армії проходило шляхом переведення в наступний чин. Це призвело до погіршення координації армії, збільшення числа штаб-офіцерів, розростанню штабів, збільшенню видатків армії за рахунок виплати зарплати новоспеченим старшим офіцерам. До того ж більшість офіцерів, які таким способом стали генералами не відповідали цьому чину і не мали практичного досвіду керування військами, що в кінцевому рахунку стало однією з причин поразки 1919 року.

Новий орден - чорний металічний хрест із зображенням Спасителя Миколи і надписом “Верою спасется Россия” на трьохкольоровій національній стрічці, певним чином врегулював офіцерське питання, хоча і не зміг налагодити нагородну систему Руської Армії, що призводило до вище перелічених фактів.

Командування Червоної армії тим часом продовжувало насичення прифронтових територій своїми військами. Тепер у розпорядженні керівництва Червоної Армії на Кримському напрямку були: 3-я, 46 -а, 52-а, Латиська стрілкова дивізія, 124 бригада 42 дивізії, 85 -а бригада 29 дивізії, 2-а кавалерійська дивізія імені Блинова, кавалерійська бригада Федотова, особливий підрозділ Ревкому Криму, полк Лева Каменева і підрозділ ЧК, а також інші незначні військові частини. Загальна кількість більшовицьких військ на цьому напрямку складала 16000 багнетів і 4000 шабель. Більшовицьке командування готувало штурм Криму.

Руська армія чисельно переважала ворога. Перелік частин Руської Армії: 1-й армійський корпус генерал-лейтенанта А.П. Кутепова. До його складу входили: Корніловська дивізія, Марковська дивізія, Дроздовська дивізія, 1-а кавалерійська дивізія і 2-а кінна дивізія. 2-й армійський корпус генерал-лейтенанта Я.А. Сланева. До його складу входили: 13 піхотна дивізія, 34 піхотна дивізія, Терско-Астраханська козача бригада,

Об'єднаний корпус генерал-лейтенанта П.К. Писарева. До його складу входили: Кубанська дивізія, 3-я кінна дивізія.

Донський корпус генерал-лейтенанта Ф.Ф. Абрамова. До його складу входили: 2-а Донська дивізія, 3-я Донська дивізія,

Гвардійська Донська бригада.

Загальний бойовий склад Руської Армії нараховував: 25000 багнетів і шабель, 4 бронепотяги, 12 танків, 24 бронеавтомобилів, 100 гармат і 630 кулеметів.

Штаб головнокомандуючого розробив план наступу у Південну

і Північну Таврію для попередження більшовицького штурму Криму. Отже, 2-ий армійський корпус був зобов'язаний десантуватися в район Кирилівка -Горіле, після чого знищити залізну магістраль Салькове - Мелітополь. Другим етапом наступу був рейд у тилу Перекопської групи більшовиків. 1-ому армійському і Об'єднаному корпусу було наказано провести наступ 25 травня і відкинути війська Червоної армії за р. Дніпро.

Донському корпусу була відведена роль резерву Головнокомандуючого.

22 травня 1920 року почалася операція з десантування корпусу генерал-лейтенанта А.Я. Сланева. Корпус був десантований в район Кирилівки. Більшовики провели контроперації силами 1500 багнетів і декількох аеропланів. Другий армійський корпус швидко знищив ворога і почав наступ на Мелітополь. 7 червня 1920 р. 1-й армійський корпус А.П. Кутепова почав наступ на позиції Латиської і 3-ї стрілкової дивізій. Об'єднаний корпус П.К. Писарева почав наступ на позиції 46-ї радянської дивізії. Внаслідок кривавого бою 1-й армійський корпус генерал-лейтенанта А.П. Кутепова здійснив прорив більшовицького фронту вглиб на 10 -15 км. Але внаслідок контр наступу частин Червоної армії, корпус був відкинутий на попередні позиції. 2-й армійський корпус генерал-лейтенанта Я.А. Слащева підійшов у свою чергу до Акимівки і знищив місцеві більшовицькі частини захопив Мелітополь, таким чином перерізавши залізну магістраль Сімферополь - Синельниково.

Цю магістраль використовувала 13-а радянська армія для перевезення бойових частин в район Перекопу. 10 червня 1920 року більшовицькі війська провели успішний наступ в район села Новоолексіївка, де захопили штаб і чеченську бригаду. Були знищені сотні офіцерів, командир бригади генерал Ревишин був взятий у полон. 11 червня в бої був втягнутий резерв Головнокомандуючого - Донський корпус. Внаслідок успішного наступу був захоплений м. Олешки (Цюрупинськ), яке згодом використовувалося для базування артилерійських батарей з метою обстрілу позицій червоних військ в місті Херсоні. Війська генерал-лейтенанта Абрамова зупинилися у місті Каховка, війська 1-го армійського Об'єднаного Донського і 2-го армійського корпусу об'єдналися у єдиний фронт в районі міста Бердянськ.

Внаслідок операції по виходу з півострова було взято в полон 10000 чоловік, 50 гармат і безліч стрілецької зброї. Наступний тиждень Червона армія провела ряд контрнаступів, але бої прийняли відносно позиційний характер. Під час операції захоплення північної Таврії у військах Руської армії загинула третина бойових гвардійських офіцерів. Роль фронтових старших офіцерів при захопленні північної Таврії зводилась до організації і керівництва бойових частин. На відміну від початку 1918 року, коли більшість полків були офіцерськими на Кримському етапі боротьби у частинах переважали солдати Першої Світової війни, інтелігенція, полонені червоноармійці і мобілізовані селяни. В свою чергу офіцери складали 10% Руської армії. Внаслідок наступу фронтові частини були обезлюднені, тому штабом головнокомандуючого барона П.М. Врангеля було проведено ряд заходів, направлених на мобілізацію офіцерів, які знаходились на півострові. Була скорочена чисельність штабів, розформовано більше 300 установ, проведено мобілізацію усіх військових за виключенням спеціалістів і керівників підприємств. Але в Криму залишались десятки тисяч офіцерів, які не бажали воювати і продовжували розкрадати армійське майно, займатися спекуляцією і розкладати тил.

Однією із сторін мобілізаційної політики барона Врангеля була пропаганда із закликом вступу в Руську армію серед старших офіцерів розгромленої Північної і Північно-західної армій, а також серед військ генерала Бредова, які утримувались у Польщі. Внаслідок контрнаступу Червоної армії Руська армія залишила ряд невеликих міст і сіл, але під час контратаки 18 і 20 липня було відновлено попередні рубежі, а також захоплено 5 тисяч полонених, 4 бронепотяги,150 кулеметів і 30 гармат. Більшовицьке командування провело реорганізацію усіх підлеглих бойових частин. Так 1-й окремий корпус Дм. Жлоби і інші не чисельні підрозділи були об'єднані у 2-у Кінну армію чисельністю 9 000 шабель. Командир 2-ї Кінної армії О.І.Гордовіков очолив армію і провів наступ на позиції Руської армії. 13-у радянську армію очолив Уборевич. А усі ВПС Червоної армії на Кримському напрямку очолив колишній офіцер лейбгвардії Волинського полку И.Павлов. Про цього офіцера генерал Слащев писав: “талантлив, очень энергичен, умеет действовать на массы и лично храбр - всегда впереди». Новий наступ Руської армії почався 25 липня 1920 р., але успіху він не приніс. Вже 10 серпня були залишені: Александрів, Оріхов, Бердянськ, Каховка. Саме у Каховці склалася цікава цитуація. В. Блюхер - командир укріпленого району Каховка, наказав провести мобілізацію «нетрудового элемента». Так з Херсону були вивезені сотні старих жінок і підлітків для цілодобового укріплення району. Так були вириті багатокілометрові окопи, було протягнуте дротяне загородження.

Тим часом Червона армія продовжувала наступ на позиції армії барона Врангеля. Руська армія в другій половині серпня 1920 р. покинула територію Таврії і знову опинилася зачиненою на півострові.

Слід розглянути операцію по спробі підняття повстання козаків на Кубані. Бо саме у цій операції офіцери відіграли провідну роль у наступі, а згодом і рятуванні підлеглих солдат. Операцію було заплановано провести силами десанту, у який увійшли: 1-а кінна дивізія, 2-а Об'єднана Кубанська піша дивізія, Об'єднана Піхотна дивізії. Командир десанту - генерал-лейтенант Сергій Георгієвич Улачай. Десант війська чисельністю 16 000 чоловік. Десант був висаджений в 14 км від хутора Приморсько-Ахтирського, на косі Ясенській. Згодом були взяті хутори Тимашевський, Брюховецький, Почовичевський.


Подобные документы

  • Походження військового діяча Денікіна Антона Івановича. Початок військової служби. Досягнення у Першій світовій війні. Діяльність у добровольчій армії. Вивчення обставин, що змусили генерал-лейтенанта емігрувати до Європи. Організація добровольчої армії.

    презентация [2,2 M], добавлен 07.09.2014

  • Формування вищого командного складу Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА). Система відбору, навчання і підготовки. Репресії проти командного складу РСЧА та їх наслідки. Оцінка діяльності вищого командного складу Червоної армії в звільненні України.

    курсовая работа [79,9 K], добавлен 23.12.2015

  • Іван Богун – полковник вінницький, наказний гетьман Визвольної армії. Пилявецька битва. Значимість Богунового прориву. Врятування України від нової затяжної і кривавої громадянської війни рішенням Богуна. Джалалія як полковник, гетьман визвольної армії.

    реферат [20,7 K], добавлен 21.10.2012

  • Початок оборонних дій Києва у 1941 році у ході Великої Вітчизняної війни. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни в боях на території України. Загибель Південно-Західного фронту радянської армії 26 вересня 1941 р. після 73 днів оборони.

    реферат [33,6 K], добавлен 12.02.2015

  • Розгром армії вермахту під Курськом та перемога у битві за Україну як переломна мить ході Великої Вітчизняної війни. Кримська наступальна операція як велика перемога Червоної Армії. Акція "Низький уклін вам, ветерани" як напрямок по вшануванню ветеранів.

    реферат [28,5 K], добавлен 07.04.2010

  • Формування козацької старшини. Військова адміністрація полків в Україні. Станові ознаки козацької старшини. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького. Поєднання ідеї козацької соборності з традиціями українсько-руської державності.

    реферат [28,0 K], добавлен 01.07.2011

  • Древньоримське військо як головний елемент римського суспільства і держави, вирішальний фактор в становленні могутності давньоримської держави. Організація римської армії. Дисципліна і медицина в армії Риму. Конструкція римських бойових кораблів.

    курсовая работа [654,2 K], добавлен 08.07.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.