Роль Добровольчої Армії у громадянській війні на теренах України і півдня Росії

Десанту протидіяла 1-а Кавказька кавалерійська дивізія. Кавказька бригада і 1 бронепотяг. Фронт наступу десанту катастрофічно збільшився і внаслідок атаки в тил десанту по хутору Бриньковському склалася загрозлива ситуація у районі залізного полотна Приморсько-Ахтирсько-Тимашевська. Енергійними діями старших офіцерів Драценко і Бабаєва прорив був ліквідований.

18 серпня 1920 р. був висаджений ще один десант в районі мису Утриш, але внаслідок атаки 22 радянської стрілкової дивізії десант був ліквідований.

Тим часом Червона армія почала контроперацію по відношенню до 3-х дивізій генерал-лейтенанта С.Улагая. Так, після відходу Білої Азовської Флотилії в тил військами С.Г. Улагая, увійшла Червона Азовська флотилія і почала активні артилерійські дії проти десанту. Після тилової атаки частин більшовиків на станцію Гамашевську і Ольгинську, яку героїчно обороняли малочисельні підрозділи юнкерів, білі війська відійшли до основних бойових сил. Так десант був відрізаний від берега і бази постачання. Внаслідок добре організованої офіцерством агітаційної програми десант збільшився чисельно і після доброспланованої штабом С.Г. Улагая операції у вересні 1920 р. еваюкувався у Крим. Десант не виконав своєї мети, але Руська армія отримала важливе поповнення - були вивезені 6000 коней. Останнім етапом кубанської операції можна вважати операцію спасіння «Армии возрождения России», від якої залишилося близько 2 000 офіцерів і козаків. Її командувач генерал Фестиков і його війська були інтерновані до Грузії, звідки були звільнені завдяки рішучим діям старшого офіцерства його підрозділу. Саме офіцери своїми рішучими діями врятували 2000 чоловік від знищення більшовиками.

Не дивлячись на те, що Руська армія була витіснена із Таврії, штаб головнокомандуючого готував новий наступ, метою якого було з'єднання з поляками. Стратегічним планом було: знищення 13-ї радянської армії, форсування р. Дніпро в районі Нікополя, вихід у тил Каховському плацдарму, знищення 6-ї радянської армії, яка дислокувалась в районі м. Каховка і вихід на стратегічний простір Правобережної України.

Операція почалася 14 вересня 1920 р. атакою Донського корпусу. Внаслідок успішного наступу був зайнятий Бердянськ, станція Пологи, м. Оріхів, Маріуполь, Юзівка. Тим часом новий командуючий Червоною Армією на Україні М.Фрунзе почав активно протидіяти. Так, на території Каховського плацдарма була переведена ударно-вогнева бригада, у складі якої було декілька вогнеметних рот і 160 кулеметів. В район Нікополя провела наступ переформована 2-а кінна армія під командуванням Міронова чисельністю 17000 шабель. На Донбасі почала наступ 5-а радянська кавалерийсьа дивізія, 9-а стрілкова, 7-а кавказька дивізія, а також Морська дивізія. Але Руська Армія і старші офіцери на чолі з Головнокомандуючим продовжили наступ. 23 вересня 1920 р. Марковська дивізія почала наступ на с. Хортиця. 4 жовтня острів був повністю зайнятий. Основні сили Руської Армії перебувала в районі Нікополя. 8 жовтня на правий берег Дніпра передислокувався корпус Бобровича, який своєю фланговою і тиловою атакою змусив відступити 2-у Кінну Армію. Але внаслідок поповнення сил Червоної Армії 30-ю, 15-ю і 52-ю дивізіями, а також підсиленню Латиської, 13 жовтня 1920 р. всі частини Руської Армії не витримали і почали неорганізований відступ. В свою чергу Польща уклала мирний договір з більшовиками. Частини Руської армії відступають до Криму, не передбачається ніяких перспектив продовження збройної боротьби. В цей час починають евакуйовуватись тилові старші офіцери - спекулянти. В армії залишається невелика частина старшого офіцерства, яке не пов'язане з політичними інтригами, які в свою чергу знищували авторитет Головнокомандуючого. Руська армія нараховувала 38 000 чоловік, 250 гармат, 1000 кулеметів і 32 літака. В свою чергу Червона армія нараховувала на Південному фронті 144000 чоловік, 527 гармат, 17 бронепотягів, 42 літаків, 2600 кулеметів.

3.4 Евакуація, закордонне життя старшого офіцерства

16 жовтня 1920 р. почався штурм Перекопу, а 31 жовтня почався штурм Чонгарського півострову. Розпочався відступ частин Руської армії вглиб півострова Крим. Історія боротьби Руської армії закінчувалась. 29 жовтня Головнокомандувач Руською Армією барон П.Н. Врангель опублікував наказ про початок евакуації поранених офіцерів, організацій і фронтових частин. 14 листопада 1920 р. остання частина Руської армії була евакуйована з Криму. На 126 пароплавах з Криму були евакуйовані 145693 чоловіка. Після встановлення на півострові більшовицької влади почався масовий терор. Л. Троцький заявил: "не приедет в Крым, пока хоть один контрреволюционер останется в Крыму;

Крым - это бутылка, из которой ни один контрреволюционер не выскочит, а так как Крым отстал на три года в своем революционном движе-нии, то быстро подвинем его к общему революционному уровню России..."

За кордоном були відновлені такі частини: Кримський кінний полк, відновлений на території Югославії (додаток В); 4-й гусарський Маріупольський полк, відновлений на території Югославії (додаток Г). Багато частин були відновлені на території Франції, США, Греції і Бельгії. Переважна більшість особового складу відновлених за кордоном частин були старшими офіцерами.

Висновки

офіцерство добровольча армія

Збройні Сили або регулярна армія покликані служити державі, охороняти її, бути силовим гарантом державності. З цього приводу ще Симон Петлюра стверджував: “Свою роль в державі армія виконує доти, доки в цій боротьбі гору беруть державні моменти і не захитується самий пріоритет державності. Там, де цей пріоритет хитається, де партійна боротьба переступає межі державної доцільностІ, там захитується і внутрішня сила армії--її єдність та дисциплінованість”.

Старші офіцери розуміли цю просту тезу, але не змогли провести межу між армією і політикою.

Таким чином, всі демократичні інститути держави, партії, рухи, політичні угрупування, партійні блоки повинні розуміти, що держава існує до того часу, поки існує боєздатна армія цієї держави. Як тільки в армію приходить політична боротьба думок і рухів, вона перестає існувати як єдина боєздатна державна сила, гаранта державності вже не існує, під загрозою державний суверенітет, а військо розпадається на збройні групи підтримки тієї чи іншої із ворогуючих конкуруючих між собою. Фактично що і сталося з антибільшовицькими угрупуваннями під час громадянської війни.

Принципова позиція офіцерства стосовно армії і держави певним чином сприяла збереженню Збройних Сил Півдня Росії, однак , керівники ЗСПР не вважали це своєю кінцевою метою. Вони працювали на перспективу і думали про майбутнє армії, їх діяльність була спрямована на організацію майбутньої інтернаціональної армії. Зараз, коли минуло більше 80 років з того часу як офіцери - керівники антибільшовицьких угрупувань займалися цими питаннями, маючи лише вибіркові інформаційні дані, досить складно реконструювати ті основні напрямки, які їх тоді хвилювали . Тому картина всього того, що зробили або ще намагалися зробити офіцери в організації і становленні Збройних Сил Півдня Росії, буде неповною. Можна лише припускати на основі цих розрізнених інформаційних матеріалів хід їхньої логіки.

Після розгрому білих військ більшовиками, усупереч вкрай несприятливим зовнішнім і внутрішнім обставинам офіцери продовжували боротьбу із-за кордону.

Размещено на Allbest.ru