Політична програма Богдана Хмельницького

Відбувалося становлення державної символіки. Зокрема, функції герба виконував герб війська Запорозького - козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі. Спеціального прапора як символу держави не існувало. Частково його роль виконували гетьманські прапори. Першим із них був прапор, який становив полотнище білого кольору з колом, посередині якого розміщувався хрест в обрамленні восьми золотих та двох червоних зірок. Під хрестом було зображено півмісяць, обернений рогами догори [27, 39](додаток Д). У полках і сотнях існували військові корогви з різними емблемами та забарвленням. Міжнародні зв'язки Козацької України були достатньо широкими: з Росією, Туреччиною, Кримом, Трансільванією, Молдавією, Венецією, Валахією, Швецією, Угорщиною. Сам хід визвольної війни вимагав таких зв'язків.

У Козацькій державі залишився поділ на панівні та залежні верстви. До панівного стану належала українська шляхта, козацтво. Козацтво не було однорідним, до нього входили як заможні, так і рядові козаки. До заможних належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони складали основу козацької старшини. Сюди належали також колишні “випищики” та драгуни. Ці групи становили близько половини від усього реєстрового війська. В роки визвольної війни старшина за соціальним становищем не була монолітною верствою. Кожна група козацької старшини мала свої економічні можливості, свої традиції тощо. Панівним станом в Україні були також верхи православного духовенства. Православна церква мала низку суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджувалися в гетьманських універсалах. Важливою складовою української державної ідеї було бачення елітою місця в державі національних меншин та вірних інших конфесій. Залежні верстви -- це рядові козаки, які виконували повинності на користь Війська Запорозького, “робітні люди”, які обслуговували Військо Запорозьке. До них належали ковалі, слюсарі, стельмахи, теслярі, шабельники, пороховики, котлярі, римарі. Залежними були також селяни. Але на козацькій території вони не відбували жодних повинностей, а сплачували чинш. При цьому селяни були особисто незалежними, мали право переселятися з місця на місце, користувалися певним захистом з боку держави. Чинш становив собою натуральну та грошову ренти. Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спадщину. В роки національно-визвольної війни в містах зросла кількість козаків. Вони, користуючись привілеями, займалися ремеслом, торгівлею. Гетьманськими універсалами запроваджувалося в містах Магдебурзьке право. Такі міста одержують назву ратушних. Самоврядування в таких містах часто-густо було фікцією. Привілейоване становище в містах мали купці. Вони нерідко висувалися на вищі посади в органах міського самоврядування. Всі елементи польського управління було ліквідовано.

Отже, Українська держава мала низку особливостей:

1) провідну роль у її функціонуванні відігравав не стан феодалів, а козаків, котрий не визискував інших прошарків, а жив за рахунок власної праці;

2) відсутність стану феодалів, відкритість козацтва для вступу до його лав інших станів і груп, користування селян правами особистої свободи й розділеної з державою власності на землю істотно відрізняли соціальну структуру козацької України від інших європейських держав;

3) винятково важливою була роль мілітарного фактору. Військові старшини обіймали всі керівні посади, що не могло не справляти негативного впливу на розвиток держави. Можна сказати, що феноменом на той час була її демократичність.

РОЗДІЛ 3. Державотворча діяльність Богдана Великого і сучасна Україна

3.1 Розширення поля дослідження проблеми формування політичної програми Богдана Хмельницького

В українській історії небагато знайдемо постатей, які б привертали стільки ж уваги, як Богдан Михайлович Хмельницький. Починаючи з часів знаменитих козацьких літописців Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб'янки, діяльність великого гетьмана і донині є однією з провідних тем досліджень української історичної науки. Давню традицію вивчення особи Б.Хмельницького мають польські, російські, турецькі, німецькі, французькі історики. На сьогодні «Хмельницькіана» налічує величезну кількість праць, докладну бібліографію яких досі ще не укладено.

Така увага до постаті Б.Хмельницького та його діянь цілком зрозуміла. Адже роль останнього в історії України та й Східної Європи загалом по-справжньому непересічна. Національно-визвольна війна українського народу, яка розпочалася в 1648 році під його проводом, збурила суспільні зрушення такої сили, що в підсумку круто переінакшилася геополітична ситуація в Східній Європі і на кілька наступних століть визначилася основна канва розвитку глобальних протистоянь «Московія - Річ Посполита» і «християнський - мусульманський світи».

Нині найбільше суперечок точиться навколо політичної програми Б.Хмельницького. Саме на цьому наріжному питанні діяльності гетьмана фокусується основна увага і істориків, і політиків. Однак незважаючи на наявний історіографічний доробок, до сьогоднішнього дня не лише відсутня цілісна картина розвитку визвольної епопеї, а й продовжують залишатися дискусійними чи навіть зовсім не з'ясованими десятки питань. Варто назвати хоча б такі, як роль і місце війни в національній та європейській історії; співвідношення національно-визвольного й соціального аспектів боротьби; розвиток національної свідомості; політичні програми угруповань еліти; роль особи і мас; боротьба монархічної і республікансько-олігархічної тенденцій політичного розвитку козацької України; формування державної еліти; роль геополітичного чинника; функціонування місцевих органів влади. Без висвітлення цих питань неможливо буде подолати схематичності у розумінні сутності цього українського феномена, збагнути складностей у суперечностей його розвитку, відтворити панораму перебігу подій, а також вийти із зачарованого кола накинутого вітчизняній історіографії провінційного самоприниження в оцінці ролі й місця цієї епохальної події XVII ст., що вже успішно роблять ряд сучасних дослідників. Сьогодні для нас важливо не лише знати, а й робити певні висновки з тих далеких, проте співзвучних нашому дню подій. Ми усвідомлюємо всю умовність історичних аналогій, але без них ми будемо обмежені у своїх можливостях моделювати наш нинішній та майбутній поступ. Адже не дарма в народі побутує вислів: «хто не знає свого минулого, той не має майбутнього». Все змушує нас продовжувати дослідження у даному колі проблем. На превеликий жаль, чимало документів і свідчень сучасників не дійшли до нас, оскільки були знищені поляками вже після смерті Хмельницького, зокрема коли С. Чарнецький розгромив Суботів, багато їх безслідно зникли під час пожеж в Києві, можливо, що ще є й не відомі нам джерела, які зберігаються в архівах іноземних держав, з якими співпрацював Хмельницький, тому з впевненістю можна говорити, що ще далеко не вичерпані можливості значного розширення джерельної бази досліджень. А велика кількість праць і виявлених джерел, що стосуються даної проблеми тільки допоможуть у цій нелегкій справі. Проте, незважаючи на викладені вище думки, ключові компоненти концепції державотворення Богдана Хмельницького піддаються визначенню вже сьогодні.

Отже, цілком вірно те, що зараз повністю відкритими є усі шляхи для подальшого вивчення не лише питання політичної програми Б.Хмельницького, а й усього періоду Визвольної війни. Здійснювати це ми можемо через пошук нових джерел, на основі повторного, більш критичного аналізу вже існуючих і досліджених, оскільки багато з них подають суб'єктивні дані, аналізуючи праці попередніх дослідників цього питання. Але без перебільшень можна сказати, що на відстані більш ніж трьохсотп'ятдесятирічної давності, подальше дослідження проблеми формування політичної програми Богдана Хмельницького буде проводити все важче.

3.2 Історичні уроки Великого Гетьмана для сучасної України

Богдан Хмельницький - чи не найпомітніша постать в історії України. Це дійсно національний герой, яким ми можемо пишатися і ставити за приклад собі і наступним поколінням патріотів України. Віддавши власні сили і життя за досягнення поставленої мети - здобуття волі своєму народу - він залишив нам у спадщину приклад великої любові до Батьківщини.

Отож, мусимо довічно пам'ятати п'ять історичних уроків цієї великої особистості, які завжди мали, мають і матимуть неперехідне значення:

Урок перший. Богдан Хмельницький був першим і, на жаль, останнім в історії України XIII-XX століть політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої зовнішньої та внутрішньої політики об'єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства. Ідея «державність через єдність» є чи не найголовнішою і сьогодні, коли навіть після майже 20 років незалежності нам заважають розбрат і непорозуміння, власні амбіції і прагнення влади.

Урок другий. Великий гетьман завжди вважав, що сила незалежної держави - насамперед, в її економічній незалежності. Саме на це була спрямована вся його соціально-економічна політика, що дозволило навіть у тих скрутних умовах піднестися над становими прагненнями і діяти в загальнонаціональних інтересах. Зокрема він пішов на визнання основних соціально-економічних завоювань селянства. Невипадково в історичній пам'яті наступних поколінь Хмельницький постає як визволитель не лише з «ляхської» неволі, а й кріпацтва і панщини, як утверджував прав селянина на землю та волю.

Урок третій. Славетний син українського народу був полководцем європейського масштабу. Він створив одну з найбільших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Здобувши чимало блискучих перемог, гетьман заслуговує на почесне місце в історії військового мистецтва. Хіба може бути кращий приклад для наслідування молодих Збройних Сил України? Адже недарма прапори ряду частин української армії прикрашає орден Богдана Хмельницького!(додаток Е).

Урок четвертий. Видатні дипломатичні здібності гетьмана можуть бути достойним прикладом для наших дипломатів та творців зовнішньої політики. У надзвичайно складних міжнародних умовах, маневруючи між різнобічними інтересами супротивників, Хмельницький зумів зберегти основне - українську державу.

Урок п'ятий. Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його глибокі знання життя, культури і освіти рідного народу. Тому не випадково саме йому належить честь сформування основоположних принципів української національної ідеї, яка утверджується в ментальності українців і стає гаслом їхніх визвольних змагань у другій половині XII-XX століттях.

Водночас ми добре розуміємо, що Б.Хмельницький - це історична особа, котра не піддається однозначній оцінці. Безперечно, він був однією з найвидатніших постатей в усій українській історії. Разом з тим нині, з висоти XXI ст., можна бачити непослідовність і навіть половинчастість дій гетьмана, часом, можливо, нелогічність його вчинків, відсутність окремих цілісних орієнтирів.

Але все це треба узгоджувати з контекстом тогочасної епохи - неоднозначної й суперечливої, де перепліталися старі й нові порядки, де все ще панував середньовічний світогляд і тільки народжувалися суспільні форми майбутнього.

Та генеральної лінії свого життя, глибокий сенс якої полягав у визволенні рідної землі від іноземного гноблення і створенні незалежної соборної Української держави, Богдан Хмельницький дотримувався до останнього свого подиху. Його історична спадщина воістину неоціненна. І ми маємо всіляко зберігати та примножувати її.

ВИСНОВКИ

Доба Богдана Хмельницького залишила великий слід в історії України, стерти який вже не вдасться. Це була доба, коли український народ, отримавши в особі Великого Гетьмана ідейного провідника, піднявся на боротьбу за своє визволення, за відновлення державності, за скинення ненависного гніту іноземних можновладців. Коли українці по-справжньому відчули себе як окрему націю, яка має право на самостійне життя, на власну культуру, і врешті-решт - державу.

Утвердження козацтва як виразника інтересів українського народу сприяло бурхливому піднесенню національної свідомості, культури, зародженню стійкої традиції визвольних змагань, які опиралися на військову силу козацтва, його організаційні засади та принципи, визрівають проекти надання Україні автономії, активізується діяльність насамперед культурної інтелігенції. Водночас посилювався гніт з боку польських властей. Дивлячись на все це, відчуваючи його вплив на собі і формувався політичний геній славного сина українського народу - Богдана Михайловича Хмельницького. Тобто, на середину XVII століття існували передумови для опрацювання та реалізації української державності у формі Козацької держави. І геніальність Б. Хмельницького проявилася в тому, що він не тільки зумів відчути пульс епохи, а й попри неймовірні складнощі довів цю важливу справу до кінця. Інше питання - коли саме, на якому етапі у Б. Хмельницького визрів намір відмовитися від традиційного «козацького автономізму» на користь побудови самодостатньої Української держави. Ставши на боротьбу проти польського поневолення, він уже на першому етапі цієї запеклої і водночас символічної боротьби зумів виплекати свою, а не запозичену від когось, політичну програму - програму створення єдиної і неподільної української держави в етнічних межах проживання українського народу, держави, яка є прямою спадкоємицею Київської Русі, програму, яка б продовжувала традицію державотворення з часів великих князів київських. Провівши дослідження, я можу впевнено сказати, що процеси державотворення активізувалися вже після перших перемог гетьмана і все більше набирали сили з подальшим ходом Національно-визвольної війни і містили в собі вже тоді такі основні компоненти державотворчої політики як: формування територіальних основ держави та її територіально адміністративного устрою (Богдан Хмельницький закріплювався на визволених територіях і відразу ж ліквідовував ворожі органи влади); проведення відповідної кадрової політики; встановлення форми державного устрою; зміцнення міжнародного становища майбутньої козацької держави. Тобто те, що гетьман активно і послідовно розбудовував Українську козацьку державу, не викликає жодних сумнівів, хоча на перших порах і перебував у полоні концепції ягеллонського легітимізму. Отже, на початок 1649 року ключові складові політичної програми були гетьманом уже розроблені: його стратегічна мета полягала у створенні не суто козацької, а Української держави, кордони якої не обмежувалися козацькими краями, а мали охоплювати всі етнічні українські землі.

Щодо політики гетьмана по відношенню до західноукраїнських земель, то теж можна стверджувати, що з моменту походу на Галичину, Хмельницький виношував ідею об'єднання всіх етнічних українських земель і лише з дипломатичних міркувань не висловлював своїх намірів до того, поки його позиції не зміцніли у боротьбі з Річчю Посполитою.

З моменту першого офіційного визнання української держави ворожою стороною - укладення Зборівського мирного договору - гетьман задумується над тим, щоб узаконити свою владу як «самодержця земель руських». З цього часу яскраво прослідковується тенденція до встановлення монархічної форми правління, що виражалось у відмові від скликання «чорних» рад, заявах гетьмана перед власними підданими та іноземними послами, формуванням власного клану і встановлення форми спадкового гетьманства. Це була надзвичайно прогресивна тенденція в державотворчій програмі гетьмана, і якби вона змогла протистояти замахам старшини на булаву після смерті Хмельницького, то історія України мала б зовсім інший хід подій. Але, як вже наголошувалось, історія не знає слова «якби». Та не викликає сумніву те, що встановлення монархічної форми правління було невід'ємною складовою політичної програми Богдана Хмельницького.

Ознаками новоутвореної Української козацько-гетьманської держави були: наявність власної території, незалежна публічна влада, наявність фінансово-податкової системи, права і судочинства. Від початку формування держави в ній утвердилася республіканська форма правління. Водночас інтенсивно формується авторитарний режим у формі цезаризму, що привело до народження в 1657 році монархічної форми правління. За формою державного устрою козацька Україна була унітарною. Найважливішими складовими політичної системи виступали генеральна військова рада, гетьман, старшинська рада, генеральна старшина, військова (генеральна) канцелярія.

Отож, маємо підстави стверджувати, що саме протягом 1648-1657 рр. у національній самосвідомості народу стався, по суті, революційний прорив: уперше після загибелі Київської держави в ній з'являється державна ідея, наріжні принципи якої були вироблені генієм великого гетьмана. Її утвердження (попри всі складності й суперечності цього процесу) зіграло вирішальну роль у розвитку свідомості від рівня етнічно-культурного ототожнення до національно-політичного самовизначення. Проте на шляху реалізації державної ідеї доводилося долати серйозні перешкоди: конфесійну роз'єднаність нації, силу традиційного егоцентричного спрямування соціально-психологічних стереотипів поведінки тих чи інших верств суспільства, територіальний розкол України, боротьбу угруповань серед еліти, пасивність інтелігенції, вкрай негативну роль політичного чинника, що штовхав до пошуків військово-політичної допомоги зовні. І все ж, дякуючи волі до боротьби за незалежність і політичному генієві Богдана Хмельницького, вдалося добитися витворення держави, не були втрачені перспективи возз'єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності. Саме на цьому етапі національної революції надзвичайно бурхливо розвивалися почуття українського патріотизму, національної гідності й гордості, за новоствореною державою утверджувалася назва «Україна», а її мешканці чимраз глибше усвідомлювали себе українцями.

На мою думку, ця робота, хоч і повністю не вичерпує дослідження цього складного феномена життя українського суспільства, але все-таки внесе певну лепту в подальшу розробку цього питання, яке повинне лягти в основу більш масштабної наукової розробки. Адже науковцям ще належить провести величезну роботу з вивчення політичної програми найславетнішого гетьмана України Богдана Хмельницького та її ролі в історичному поступові української нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні акти:

1. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах. - М., 1954. - Т.2.

2. Документы об освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг./Состав. А.З. Барабай, И.Л. Бутич, А.Н. Катренко, Е.С. Компан. - К.: 1965. - 824 с.

3. Збірник козацьких літописів/упор. та пер. В.Крекотень, В.Шевчук, Р. Іванченко. - К.: Дніпро, 2006. - 976 с.

4. Крип'якевич І., Бутич І. Документи Богдана Хмельницького. - К.: 1961.

5.Літопис Самовидця/вид. підгот. Я.І. Дзира. - К.: Наукова думка, 1971.

Книжкові видання:

6.Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 Т., 12 кн. - Київ; Відень, 1922. - Т. VIII. - Ч. III.

7.Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIII ст..: кордони, населення, право. - К.: 1996. - 222 с.

8.Крип'якевич І.П. Богдан Хмельницький. - Львів: Світ, 1990. - 406 с.

9.Липинський В. Україна на переломі 1657-1659 рр.: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім ст. - Відень, 1920.

10.Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Богдан Хмельницький. - К.: 2004. - 447 с.

11.Смолій В.А, Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1657 рр.). - К.: Альтернативи, 1999. - 352 с.

12.Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. - К.: Альтернативи, 2003. - 399 с.

13.Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: соціально-історичний портрет. - К.: «Либідь», 1995. - 624 с.

14.Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII - XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К.: Альтернативи, 1997. - 367 с.

15.Федорук Я. Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної програми (1648 - серпень 1649 рр.). - Львів: 1993. - 67 с.

16.Чухліб Т. Український гетьманат: проблеми міжнародного утвердження. - К.: Наш час, 2007. - 156 с.

17.Шевчук В. Козацька держава: Етюди до історії українського державотворення. - К.: АБРИС, 1995. - 389 с.

Періодичні видання:

18.Губський Б. Богдан Хмельницький: від державної ідеї до Української козацької держави//Хроніка. - 2000. - 2001. - №45-46. - С.33-45.

19.Дашкевич Я. Клан Хмельницького - легенда чи дійсність?// Україна в минулому. - Київ;Львів, 1992. - Вип.2.

20.Коваленко С. Геополітична доктрина гетьмана Богдана Хмельницького//Персонал. - 2007. - №7. - С.38-43.

21.Оглоблин О. Проблема державної влади на Україні за Хмельниччини і переяславська угода 1654 року//Український історик. - 1965. - №3-4.

22.Пришляк В.В. Богдана Хмельницького поховали через місяць після смерті//Газета по-українськи. - 2007. - №138.- С.25.

23.Процик Н. Західноукраїнські землі в період Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. та політичні плани Богдана Хмельницького стосовно краю//Історія в школах України. - 1999. - №3. - С.38-40.

24.Смолій В. Українська козацька держава//Історія України. - 1996. - №4.-С.1-2.

25.Смолій В.А. Богдан Хмельницький і питання державотворення//Альманах? 98. - Торонто, 1998. - С.125-144.

26.Смолій В.А. Визвольна війна і державотворчий процес в Україні другої половини XVII-XVIII ст..//Історія України. - 1998. - №33. - С.1-4.

27.Смолій В.А., Степанков В.С. Засади державного будівництва Б.Хмельницького//Україна: Утвердження незалежності держави (1991-2001). - К.:2001. - С.34-41.

28.Степанков В.С. Проблема становлення монархічної форми правління Богдана Хмельницького (1648-1657рр.)//УІЖ. - 1995. - №4. - С.14-33.

29.Степанков В.С. Універсали і накази Богдана Хмельницького (1648-1657рр.)//Історія України. - 2001. - №43. - С.1-3.

30.Чехович В. Зборівський договір 1649 р.// Українське державотворення. - К., 1997. - С.208.

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Е

Размещено на Allbest.ru