Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

У червні 1709р. відбулася Полтавська битва. Українсько-шведське військо, у лавах якого було й 8 тисяч запорожців, зазанало поразки від армії Петра І. Це мало тяжкі наслідки для запорожців. Вони були змушені податися на землі кримського хана Девлет-Гірея, котрі в свою чергу були під зверхністю турецького султана.

У верхній течії річки Кам'янки, котра впадає в Дніпро з правого боку (біля нинішнього села Милового Бериславського району Херсонської області), була заснована чергова запорозька січ. Довгих 25 років на території Дніпропетровської області не поновлювались Запорозькі Січі. [25]

2.6. Нова (Підпільненська) Січ

Існування Нової Січі 1734-1775 рр. припадає на період, що знаменується подальшим культурним піднесенням Запорожжя, з одного боку, а з іншого - обмеженням Росією автономії України.

В умовах нового загострення російсько-турецьких відносин у серпні 1733р. цариця Анна Іоанівна своєю грамотою висловила згоду про прийняття запорожців під владу Росії. У березні 1734р. запорожці залишили Кам'янську Січ, піднялися до урочища Базавлук і на річці Підпільній заснували Нову (Підпільненську) Січ. «Річка Підпільна починалась в давнину проти Микитина, теперішнього міста Нікополя на Орловому луці, з правої сторони, і отримала свою назву тому, що проходила під полями. За іншою версією - тому, що своєю течією підривала або підпилювала свої береги. Січ знаходилась на великому півострові, що знаходився між лівим берегом річки Базавлук і правим берегом річки Дніпро разом з відокремившоюся від нього річкою Підпільною, це дає привід вважати, що Нова Січ розташувалася на острові Базавлук.» [16]

Достатньо повну характеристику географічного положення Нової Січі дає Д.І.Яворницький: «Вона стояла на правому березі гілки Підпільної, в тому місці, де ця гілка дає від себе луку, напроти Великої плавні, по якій, з півдня, назустріч Січі, текла гілка Стара Сисина, а зі сходу несла свої води гілка Скарбна. Місце для Січі обрано в усіх відношеннях зручно. Січ сиділа в низькій котловині, захищена зі сходу, півдня і заходу величезною плавнею в 26 тисяч десятин, 60-ма великими, не враховуючи безлічі дрібних, озерами і уявляла собою щільний і непрохідний ліс, в якому людина, погано знайома з місцевістю, могла заблукати як в лабіринті…» [34]

Нова Січ мала ще одну назву - Покровська чи Краснокутська, бо поруч з Січчю виникло пізніше велике село з такою подвійною назвою. Нажаль, місце цієї Січі затоплене водами Каховського моря, а перед тим воно ніколи не досліджувалося археологами.

В період Нової Січі тут було внутрішнє і зовнішнє укріплення Кошу. У внутрішньому укріпленні стояла дерев'яна церква, вкрита тесом з дерев'яною дзвіницею, будинок кошового, будинок, де зберігались скарби - військова канцелярія, будинки старшини і 38 куренів. В центрі куренів - площа для військових зборів - рад. Внутрішнє укріплення Кошу відділялось від зовнішнього валом, на півночі були ворота, тут розташувався Новосіченський ретраншемент, де стояв батальйон російських військ з комендантом. Із зовнішньої сторони Нова Січ була обведена загальним валом, який обома кінцями упирався в річку Підпільну.

За часів Нової Січі землі Війська Запорізького Низового поділялись на 8 паланок - військово-адміністративних одиниць.

«Всіх паланок до 1764 р. на Запорожжі було 5. На правому боці Дніпра: Буго-Гардовська з осередком у Гарді на річці Буг, біля устя Сухого Ташлику; Інгульська - між річками Інгульцем та Дніпром, з осередком на місці, де була Кам'янська Січ, та Кодацька, угору Дніпра до річки Омельнику з осередком у Старому Кодаку. На лівому боці Дніпра були: Самарська паланка - між річками Ореллю та Конкою, та Кальміуська - от верхів'я річки Вовчої до річок Кальміусу, Берди та Азовського моря. Року ж 1764 кошовий отаман Пилип Федорів виділив з Самарської паланки, що вже досить залюднилася, ще дві паланки: Орельську і Протовчанську по річках Орелі та Протовчі, та, опріч того, за згодою з кримським ханом упорядкував восьму паланку - Прогноїнську, на Кінбурнській косі, поміж Чорним морем та Дніпровим лиманом, де з давніх часів українські чумаки та запорозькі козаки брали сіль з Прогноїнських озер». [10]

На початку 70-х років XVIII ст. на території Нової Січі знаходились паланкові містечка, слободи, до 7560 зимівників. Природні і соціальні умови визначили організаційну форму господарювання в степу - зимівник (хутір).

Збереглися задокументовані описи зимівників. Познайомимося з економічним побутом заможного запорізького козака на прикладі одного із зимівників останнього кошового отамана Петра Калнишевського, що знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких - панська, двокімнатна, на чотири вікна, з дерев'яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На цьому хуторі стояли також дві великі комори, сарай, два льохи, дві конюшні, одна з них на півсотні станків, кузня і вітряк. Працювало тут тридцять робітників. При зимівнику знаходилися скирти хліба і сіна, табуни коней, худоби, птиця. У будинках тримали різні речі хатнього вжитку, зброю, одяг, посуд. У коморах зберігалися запаси хутра, тканин, цукру, меду, воску. Вочевидь, що це господарство було багатопрофільним. [4]

Уцілілі фрагменти господарської й демографічної статистики все ж дають узагальнене уявлення про економічне життя низового козацтва. За даними, що зібрав Д.І.Яворницький, запорізьких зимівників було декілька тисяч. За неповними даними на землях Самарської паланки було до 1700 зимівників, Протовчанської - 1100, Кодацької до 840. На жаль, зовсім немає даних про кількість зимівників Орільської паланки

На сьогодні відомо багато сіл Дніпропетровської області, які виникли за часів запорозького козацтва. В Нікопольському районі це села Покровське (1734р.), Шолохове (1740р.). В період існування Нової Січі помітне місце займає в житті козацтва торгівля, при чому, як внутрішня, так і зовнішня. На Підпільненській Січі для всіх іноземних суден була чудова затока, що звалася «оступом», це була дуже глибока бухта, що врізалася у річку Підпільну, оточена з усіх боків густим частоколом, куди вміщалась, за словами Д.І.Яворницького, і запорізька флотилія. [18]

У всіх торгівельних стосунках запорізьких козаків із сусідами й сусідів, особливо українців і поляків, із запоріжцями першу і незамінну роль відігравали чумаки. Назва «чумак», на думку одних, походить від слова «чум» - ківш, яким пили воду в дорозі; на думку інших, від татарського слова «чумак», тобто візник, треті вважали, що від слова «чума», тобто, що українські купці, ідучі до Криму, часто заражувалися по дорозі чумою і заносили її на Запоріжжя, дехто виводить назву «чумак» ще й від того, що вирушаючи в дорогу, вимащували свій одяг дьогтем, як в народі говорили, нагадували чуму.

Чумацтво - це цікава риса економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації.

Активне освоєння степів дозволило Кошу відмовитися від закупівлі хліба, а згодом навіть продавати свій хліб за кордон. На чорноземах вирощували практично всі культури, типові для України початку XVIIIст., з тютюном включно. Велика увага приділялася розвитку садівництва і городництва. [18]

З Січчю пов'язані всі антифеодальні виступи того часу. Розвиток гайдамацького руху безпосередньо пов'язаний з нашим краєм. Запорозькі козаки найчастіше виступали в ролі організаторів гайдамацьких загонів (Максим Залізняк). Хоча практично всі гайдамацькі загони діяли за межами області, але на Запорожжі гайдамаки мали своєрідні стани, які були пунктами опору. Вони найчастіше розташовувалися у малоприступних балках на дніпровських і бузьких островах, у плавнях і в степу.

Омелян Пугачов, керівник селянсько-козацького повстання, надавав великого значення Запорозькій Січі.

Нажаль, козацтво Нової Січі значно залежало від російського уряду. Тому, майже одразу після заснування Січі, запорожці взяли участь в російсько-турецькій війні 1735-1739рр. Ця війна була для Січі вкрай несприятливою, незважаючи на ліквідацію загрози татарських нападів та військову стабілізацію на кордонах запорозьких земель. Крім великих людських втрат та матеріальних збитків під час татарських нападів принципово змінилося становище Запорожжя.

У черговий раз було здійснено обмеження запорозьких володінь. Значна частина їх земель разом з зимівниками (на Кам'янці, Білозерці, Рогачику, Кінських водах, лівому березі Великого Лугу) була передана татарам. Запорожці втратили основне джерело своїх прибутків - дніпровські переправи та мости на запорозьких річках (Самарі, Базавлуку, Солоній, Бузі). Значно ускладнювався соляний промисел запорожців у Прогноях, оскільки соляні поклади стали власністю Російської імперії. З початку 1775 р. Запорожжя було оточене кордоном російських військ, що повністю контролювали усі території козацьких вольностей.

Після російсько-турецької війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза південним кордонам Російської імперії була знищена, і тим самим було ліквідовано єдину причину, яка раніше робила для російської влади доцільним існування Запорозької Січі. Відтепер Запорожжя представляло собою лише перепону на шляху імперських планів використання Причорномор'я. [3]

З ініціативи імператриці Катерини ІІ 4 травня 1775 р. доля Січі була вирішена на так званій раді при височайшому дворі. 15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ, де стояв тільки невеликий гарнізон, і зажадали його капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши сили сторін козаки вирішили скласти зброю. 10 липня 1775 р. вийшов сенатський указ, який поклав край надіям козаків на відродження Січі.

Місто Нова Січ, як найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777р. - містом Покровським, де знаходилася провінційна канцелярія. Згодом землі навколо Покровського, Капулівки, Олександрівки дістались від цариці генерал-прокурору князю Вяземському. [13]

Більше 200років на території сучасної Дніпропетровщини знаходились Запорозькі Січі. Це було можливим завдяки зручному географічному положенню цих земель та сприятливим природно-кліматичним умовам. Майже всі Січі знаходились в місцевості, яка була природною схованкою, що захищало козаків від нападу зненацька. Виключенням можна вважати Микитинськку Січ, яка знаходилась на місці досить жвавої переправи через Дніпро. Землі Великого Лугу забезпечували козаків необхідними продуктами харчування і будівельним матеріалом. Тому Січ поступова перетворювалась у добре налагоджений господарчий комплекс, що зумовило таке довготривале існування козацтва в межах Дніпропетровської області.

Висновки

Дніпропетровська область - батьківщина п'яти Запорозьких Січей. Чому таке унікальне явище, як запорізьке козацтво формувалось, розвивалось і було досить впливовою політичною силою на протязі 200 років саме на території Дніпропетровщини. Безумовно, це пов'язано як з історичними факторами, так і з географічними.

На появу Січей на території області значний вплив мало зручне географічне положення Дніпропетровщини - на межі Середнього і Нижнього Подніпров'я, у центрі степової зони Східної Європи.

Рельєф території Дніпропетровської області відображує основні риси поверхні південної частини Східноєвропейської рівнини, характеризується чергуванням височин і низовин. Це хвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою сіткою. Рівнинний характер сприяв швидкому заселенню козаками цієї території і створенню своїх поселень: слобід, хуторів, а особливо зимівників, які були досить розгалуженими господарчими комплексами. Цей же фактор вплинув на поширення серед козацтва чумацького промисла, який потребував зручних транспортних шляхів. Наявність великої кількості балок, ярів і байраків давало можливість захиститись від нападів ворогів, вони були природними схованками. Д.І. Яворницький згадував: «В історії запорізьких козаків»: «Балки, яри та байраки мали повне значення як пункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: по цих угіддях запорізьке військо володіло й промисли свої мало, тобто, в балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті села сімейних і несімейних запорожців.» [33]

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний, на її території добре просліджується сезонність. Використовуючи цю особливість, перші поселенці, які іменували себе козаками, з'являлися в нашому краї на певний сезон (весна-літо), займались рибальством, полюванням, забезпечували себе усім необхідним, а восени поверталися додому. Вважати клімат Дніпропетровщини досить сприятливим було б не зовсім справедливо. Влітку були значні посухи, річки пересихали, відчувалася нестача питної води. Взимку бували значні морози. Це ускладнювало господарську діяльність, тому щільність населення на території області наприкінці XVI ст. була незначною. Козакам приходилось долати ці кліматичні труднощі.

Територія області має досить розгалужену річкову систему, найбільшою водною артерією є річка Дніпро. Всього на території Дніпропетровщини 116 річок і річечок. В часи існування Запорозьких Січей ріки були справжніми годувальницями. Це зумовило і основне заняття козаків - рибальство.

У XVII ст., за словами Боплана, в ріках і озерах запорозького краю, а саме: Псельській, Ворскальській, Омельники, Самоткань, Домоткань, Оріль, Самара та інших - водилося безліч риби та раків. В Орелі за одну тоню рибалки витягали до 200 рибин, найменша величина яких була футова. [18]

Родючі чорноземні ґрунти становлять велике природне багатство області. Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували старожили нашого краю, з якими спілкувався наприкінці XIX ст. видатний український історик Д.І. Яворницький. «По запорозьких степах водилося багато звіра й птиці. Перш за все по тих степах цілими косяками бігали дикі коні, що у запорожців звалися тарпанами. Опріч тарпанів, по степах та лісах водилися: вовки, лисиці, дикі коти, олені, зайці, сайгаки, вепри, куниці, видри. Птахів водилася така сила, що, як, було, злякати дичину пострілом, то вона злетівши у повітря, заступала світ сонця. » [32] Таке багатство тваринного світу зумовило ще одне важливе заняття козаків - полювання. А густота рослинного покриву сприяла розвитку скотарства. Землеробством, не дивлячись на родючість ґрунтів, козаки майже не займались, так як вели похідний спосіб життя.

Зрозуміло, що такі благодатні природно-кліматичні умови були однією з важливих причин виникнення козацтва саме на території Придніпров'я. Інші причини носили історичний характер.

Виникнення українського козацтва було викликано цілою низкою причин:

- економічні (нестача власної орної землі, колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого Поля);

- соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів і шляхти, оформлення кріпосної залежності селян);

- політичні (бажання польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарських нападів);

- національні (політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви).

Безумовно сприятливим було і те, що територія Дикого Поля не належала жодній державі. [11]

Січі, як центри вольностей Війська Запорізького Низового завжди розташовувалися у межах Великого Лугу Запорізького, змінюючи лише свої місця, переходячи з одного на інше (на відстань 5-20 км від попередньої Січі). П'ять Січей було у Базавлуцьких плавнях, нині Нікопольський район: Томаківська (на острові Томаківка за 20км від Нікополя на р.Томаківка), Базавлуцька (острів Базавлук у гирлі р. Базавлук), Микитинська (на переправі Микитин Ріг), Чортомлицька (на острові Чортомлик), Нова (Підпільненська) (за 5км від Чортомлицької на річці Підпільній).

Але територія Запорозьких вольностей, яка теж іноді називається Січ, займала значно більшу площу. Точних меж і кордонів цих земель не визначено. Запорозькі Січі завжди були осередком вольності, вони приваблювали усіх незадоволених феодальними порядками, з Січей починались всі антифеодальні та національно-визвольні виступи XVI - XVIII ст., в тому числі і Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.

Таким чином досить зручне географічне положення Дніпропетровщини, сприятливі природно-кліматичні умови, які наприкінці XVI століття досить вдало поєднались з певними історичними передумовами, викликали до життя унікальне явище - українське козацтво.

Література

1. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. [Післямова М.Ф. Слабошпицького; Комент О.Д. Василюк та І.Б. Гирича.] - К.: Дніпро, 1991 - 238с..

2. Аракс М.М. Історія України - Русі / Вступ і комент. В.Г. Сарбея. - Одеса: Маяк, 1999. - 392с..

3. Бантиш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. - К.: Час, 1993. - 656с..

4. Братаніч Б.В., Романенко М.І. Історія краю. Дніпропетровшина. Наш край у складі Російської імперії. Друга половина XVIIIст. - 1914р. - Дн.:ВАТ «Дніпрокнига», 2006. - 373с..

5. Грибовський Владислав. Неопалима купина козацька. До 350-ї річниці заснування Чортомлицької Запорозької Січі: 1652-2002 роки. - Нікополь: видав. центр. газети «Південна зоря», 2006. - 26с..

6. Дніпропетровщина. Науково-популярне видання. Відп. за випуск

Г.Ф. Губанова. - Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», - К.: АТЗТ «Книга», 2005. -

234с..

7. Іван Сірко: Зб.. Для серед. та ст. шк. віку. / [Упоряд. В.Л. Чуйка; передм. Ю.М. Мушкетика; Приміт. В.І. Сергійчука; Худож.оформл. С.В.Василенка; Упоряд.фотоматеріалів Ю.О.Іванченка]. - К.: Веселка, 1992. - 151 с..

8. Історико-топонімічний словник. Запоріжжя, 1998.

9. Історичні постаті України: Іст.нариси: Зб./ Упоряд. та авт. вступ. ст.

О.В. Болдирєв. - Одеса: Маяк, 1993. - 384с..

10. Кащенко А.Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. / [Перед.слово О.Т.Гончара; Упоряд., текстолог. підгот., передм., приміт. С.П. Пінчука; худ.оформл. Ю.Г. Кудя. - К.: Веселка, 1992. - 127с..

11. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до XXI ст.; навч.посібник. Вид.четверте . - Х.: ООО «Одісей», 2004. - 480 с..

12. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Іст.нарис: Для серед. та ст. шк. віку / [Упоряд.і передмов. В.О.Замлинський]; Худ. Л.А. Кацнельсон. - К.: Веселка, 1992. - 93 с..

13. Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах: Перев.з рос. - К.: Час, 1994. - 328 с..

14. Матеріали науково-практичної конференції «Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва». - Нікополь, 2001. - 299 с..

15. М.В. Лапко. Дніпропетровська обл. Географічний нарис. - К.: Вид. «Радянська школа», 1967. - 156 с..

16. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV - XVIIIст. - Дн.: Видав. Дніпропетровського державного університету, 1997. - 176 с..

17. Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали: Істор.розповіді про запорозьких козаків. - Дн.: Промінь, 1990. - 302 с..

18. Нариси з історії Нікопольського району (від найдавніших часів до початку ХХ ст.) - Київ - Нікополь - Запоріжжя: РА «Тандем - У», 2002. - 399 с..

19. Нартов В.В. Історія України з давніх давен до сьогодення. - Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2006. - 352 с..

20. Павел Богуш «Илья Репин на Никопольщине». - Дн.: «Пороги», 1993. - 40 с..

21. П.Богуш. Нікопольщина - столиця п'яти Запорозьких Січей: історико-краєзнавчий нарис. Дн.: «Пороги», 1994. - 67 с..

22. П. Богуш. Записная книга Д.И.Яворницкого. - Никополь, 2000 г.. - 83 с..

23. П.Ф. Калинина, К.Л. Липка, Л.Е. Маслий. Днепропетровщина. Природа и экономика. - Дн. : обл.издательство, 1959. - 162 с..

24. П.О.Масляк, П.Г Шищенко. Хрестоматія з географії України: Посібник для вчителя.- К.: Генеза, 1994. - 448 с..

25. Романенко М.І. Історія України: Навч.посібник. - Дн.: «Дніпрокнига», 2003. - 336 с..

26. Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини. / Упоряд.і авт.приміт. В.А. Чабаненко. - К.: Дніпро, 1990. - 261 с..

27. Самійло Кішка: Істор. думи, оповідання /Упоряд., передмов., добір іл.матеріалу та примітки В.О. Шевчука. - К.: Веселка, 1993. - 157 с..

28. Салюк А. Знай, люби, вивчай наш козацький край. - Дн.: Пороги, 2002. - 39 с..

29. «Тії слави козацької повік не забудем…»: Істор. - краєзнав. нариси про пам'ятні місця Дніпропетровщини періоду Визвольної війни укр.народу 1648-1654 рр.. / Ю.А. Мицик, І. С. Стороженко, С.М. Плохій та ін.. - Дн.: Промінь, 1989. - 118 с..

30. Хрестоматія з географії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньої школи. - Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. - 358 с..

31. Хрестоматія з історії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньої школи.- Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», 2004. - 767 с..

32. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. тІ. - К.: наукова думка, 1990. - 591 с..

33. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. тІІ. - К.: наукова думка, 1990. - 560 с..

34. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. тІІІ. - К.: наукова думка, 1990. - 556 с..

35. Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Геогр. - істор. нарис. - Дн.: Промінь, 1989. - 141