Становлення незалежної України

Демонтаж Радянського Союзу. Причини економічної кризи. Приватизація майна державних підприємств. Декларація прав національностей. Процес становлення державності. Парламентські вибори та розмежування повноважень між гілками влади. Вихід із рубльової зони.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 08.09.2014
Размер файла 39,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Становлення незалежної України

ВСТУП

Довгі століття Україна перебувала під гнітом різних держав, які були даремно сподівалися, що наша держава буде під їх владою вічно. Ні монголо-татарська навала, ні кріпосне право, ні Емський указ, ні Валуєвський циркуляр, ні сталінські репресії не змогли злами духу українського народу.

І нарешті, 24 серпня 1991 було проголошено незалежність України. Це досягнення не лише тих сучасників, що безпосередньо брали активну участь у процесі відокремлення України як незалежної держави, а і всього українського народу, та тих людей, що поклали своє життя, відстоюючи права українського народу, тих, хто плідно працював аби Україна змогла пишатись своїми синами та дочками. Актуальність теми пояснюється тим, що кожен хто проживає в незалежній Україні повинен знати як саме відбувався процес становлення незалежності, знати і розуміти передумови, що послужили приводом для оприлюднення Акту незалежності України. Кожен громадянин України повинен розуміти наскільки тяжкими були перші роки «самостійного плавання». На сьогодні ми бачимо досить нестабільну ситуацію України. Дослідження даної теми важливе, для того щоб вияснити де саме були допущені помилки, які призвели до революції сьогодні.

Метою роботи є дослідження та вивчення передумов незалежності України, самого процесу її прийняття, та розвитку молодої держави на початку 90-тих. Досягнення поставленої мети можливе через реалізацію таких завдань:

· Дослідити процес розпаду СРСР, що став головною причиною для незалежності України.

· Проаналізувати хід становлення основних інституцій та нормативно-правових актів, що дають підставу вважати Україну повноцінною державою.

· Вияснити причини економічної кризи у 1992-1993.

· Простежити хід конституційного процесу в Україні.

1. Демонтаж Радянського союзу

Вражаючі результати Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України викликали позитивний резонанс у світі. Вже на другий день після голосування про визнання нової держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня -- Угорщина, 4 грудня -- Латвія і Литва, б грудня до них приєдналися одразу 5 країн -- Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. 25 грудня про визнання української державності заявили США. Загалом у грудні 1991 р. Незалежність України визнали 68 країн, а протягом 1992 р. -- ще 64 держави світу. Україна ставала повноправним учасником світового співтовариства.

Наслідки всенародного референдуму в Україні докорінним чином вплинули на становище агонізуючого Радянського Союзу. Американський часопис «Times» з цього приводу зазначав: «Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився». Разом з тим українське керівництво па чолі з новообраним Президентом Леонідом Кравчуком не могло не зважати, що на той час все ще існували загальносоюзні структури влади, а Президент Горбачов бажав втримати Україну в орбіті імперського центру. [4]

Чи не єдиною розумною альтернативою такому розвитку подій могли стати багатосторонні переговори між керівниками республік, які поки що входили до складу Радянського Союзу, та України про швидкий, але в той же час керований демонтаж владних і силових імперських структур. Тому 7--8 грудня 1991 р. У Біловезькій Пущі під Брестом відбулася зустріч лідерів Білорусі (С.Шушкевич), Росії (Б.Єльцин) та України (Л.Кравчук) заявили, що СРСР як суб'єкт міжнародного права й геополітична реальність припиняє своє існування. 8 грудня 1991 р. Б.Єльцин, Л.Кравчук та С.Шушкевич від імені своїх держав підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), відкриту як для всіх суб'єктів колишнього СРСР, так і інших країн.. Нові незалежні держави стали па шлях самостійного розвитку. [2, с. 574]

2. Становлення національної державності

Із самого початку проголошення своєї незалежності Україна розпочала творення основних атрибутів національної державності. Враховуючи трагічний досвід попередніх визвольних змагань, одним із пріоритетних напрямків стало формування Збройних Сил. Вже 24 серпня 1991 р. Парламентською постановою «Про військові формування в Україні» всі війська, дислоковані на українській території, підпорядковувалися Верховній Раді. У січні 1992 р. Розпочалося складання військової присяги на вірність У країні. Першим присягнув міністр оборони України генерал К.Морозов. [3]

Значну роль у становленні національної державності мав Закон «Про громадянство України», який з'явився 8 жовтня 1991 р. І встановлював єдине громадянство. Воно визначалося як невід'ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство. Громадянами України стали всі особи, які на момент набуття чинності законом проживали на її території, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів і релігійних переконань, роду і характеру занять, не були на той час громадянами інших держав і не заперечували роцес отримання громадянства.

У тісному зв'язку із Законом « Про громадянство України» роце «Декларація прав національностей України», прийнята Верховною Радою 1 листопада 1991 р. Вона гарантує всім народам, національним роцесс і громадянам, котрі проживають в Україні, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права. Дискримінація за національною ознакою заборонена і суворо карається законом. Відповідно національне відродження в Україні відбувається без етнічних чвар, міжнаціональних конфліктів і кровопролиття. Більшість людей усіх національностей прагнуть пліч-о-пліч іти по шляху розбудови Української держави.

Неодмінним атрибутом кожної держави є її символіка -- прапор, герб, гімн. На момент проголошення незалежності України національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами й селами, був установлений у залі Верховної Ради. 4 вересня 1991 р. Після тривалих дискусій з ортодоксальними комуністами урочисто піднято над будинком парламенту. 28 січня 1992 р. Верховна Рада своєю постановою нарешті затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України. Він являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: синьої зверху та жовтої знизу. Згідно з Указом Президента України, з 2004 р. У нашій країні щорічно 23 серпня святкують День Державного Прапора України.

15 січня 1992р. Президія Верховної Ради України ухвалила указ «Про Державний гімн України», яким затвердила мелодію національного гімну «Ще не вмерла Україна «. Офіційним текстом гімну, який Верховна Рада України затвердила 6 березня 2003 p., стали слова першого куплету та приспіву однойменного вірша, роцессуо відомим українським поетом, етнографом, фольклористом Павлом Чубинським (1839--1884), у такій редакції:

Ще не вмерла України і слава, і воля.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду

Вперше цей твір було опубліковано у 1863 р. Після того як він набув популярності, західноукраїнський композитор і диригент Михайло Вербицький (1816--1870) поклав його на музику. Наприкінці XIX -- на поч. XX от. Твір «Ще не вмерла Україна» став найбільш вживаним. Особливого поширення він набув у роки українських визвольних змагань 1917--1921 pp., а в 1939 р. Став офіційним гімном Карпатської України.

Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 р. Малим гербом України затверджено тризуб, який стане головним елементом великого герба України. Історія використання цього символу сягає глибокої давнини. Одне з перших його зображень на українській території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури (IV--III тис. До и. е.), знайденій поблизу дніпровського острова Шанця.

Окрім згаданих нормативних актів, вагомими чинниками зміцнення української державності стали закони «Про державний кордон», «Про прикордонні війська України», «Про прокуратуру», указ Президента «Про утворення державного митного комітету України» та ін. У той же час значною перешкодою на шляху державного будівництва відсутність нової конституції, без якої відкритими залишалися питання форми правління (президентська чи парламентська) й устрою держави (унітарна чи федеративна), розподілу повноважень між законодавчою і виконавчою владою тощо.

3. Наростання кризових явищ

Найважливіше завдання української влади після проголошення державної незалежності України полягало у тому, щоб забезпечити нормальні умови життя, підняти рівень добробуту людей. Для цього необхідно було здійснити перехід від командної до ринкової економіки, що дало б змогу вивільнити творчу енергію народу та якісніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила «Основи національної економічної політики». В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони. [1, с. 580]

Важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв закон «Про приватизацію майна державних підприємств». Почалося створення малих та спільних підприємств, товариств різного рівня відповідальності, кооперативів тощо. Розпочалися деякі зрушення в аграрному секторі. Зокрема, створювалися фермерські господарства, чому сприяв закон «Про селянське (фермерське) господарство». У січні 1992 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про форми власності на землю», яким проголошувалася рівноправність усіх форм власності на землю. Приймалися інші закони і постанови. У Міжнародний валютний фонд процес спрямована розширена процесу ринкових перетворень, яка ним схвалена. Україна стала членом МВФ.

Разом з тим, економічні перетворення йшли надзвичайно повільно.. Ознаками економічного розвитку були: тотальне одержавлення економіки; панування монополізму, командних формі методів управління; екстенсивний шлях розвитку господарства; структурна та територіальна диспропорційність республіканської економіки, її побудова на принципі незавершеності; значна мілітаризація економіки (у радянський час Україна, займаючи менше 3 % території СРСР, причетна до 38 % виробництва його озброєнь та військового спорядження); катастрофічна екологічна ситуація; психологічний клімат колективної пасивності та ін., що суттєво послабило стартові можливості України на шляху самостійного розвитку. До того ж держапарат, чиновництво України значною мірою стали уособленням консервативної сили, яка готова швидше повернутися в минуле, ніж рухати реформи вперед.

Значною перешкодою на шляху переходу від тоталітаризму до демократії відсутність цілісної концепції суспільної трансформації, а тому багато прийнятих в Україні законів виявилися відірваними від життя і належним чином не спрацювали. Серед української політичної верхівки переважали настрої па користь якомога повільнішого просування в реформах.

Небезпека такого підходу виявилася вже у січні 1992 p., коли Росія розпочала лібералізацію цін, внаслідок якої вартість газу в Україні за 1992 р. зросла в 100 разів, а нафти -- в 300 разів. Враховуючи величезну залежність української економіки від російських енергоносіїв, це призвело до різкого зростання собівартості продукції, падіння виробництва, розкручування маховика інфляції. Кризу у промисловому виробництві поглибив розрив економічних зв'язків з колишніми союзними республіками. Адже промисловість України виробляла не більше 20 % кінцевого продукту. Основна частина її товарної продукції являла собою напівфабрикати або комплектуючі вироби, призначені для продовження виробничого процессу в інших республіках. Але ситуація погіршувалася не стільки через зруйнування старих структур, скільки через те, що вони не були замінені новими. На відміну від російських лідерів, українські не виявляли бажання проводити радикальну економічну реформу. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, вони зберігали попередню вертикальну систему управління господарством, систему держзамовлення, централізований розподіл найважливіших ресурсів. У промисловості та сільському господарстві продовжував домінувати державний сектор.

Після вимушеного, вслід за Росією, відпуску цін у січні 1992 р. В Україні проводилася відверто проінфляційна політика; для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів переважної більшості населення. Уряд практично не робив спроб удатися до жорсткої грошово-кредитної політики. У результаті восени 1992 p., під кінець перебування В.Фокіна на посаді прем'єр-міністра, місячна інфляція перейшла рубіж 50 %, тобто стала гіперінфляцією. Особливо вибухового характеру набуло зростання цін на товари широкого вжитку, які в 1992 р. Піднялися більш як у ЗО разів.

13 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила нового прем'єр-міністра Л.Кучму, колишнього директора найбільшого військового заводу «Південмаш». У листопаді новий уряд прийняв принципове рішення про вихід із рубльової зони. У країні введена власна національна валюта -- карбованець, що давало можливість оздоровити фінансову систему і на основі її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак у своїй політиці Л.Кучма акцентував увагу на відновленні порядку й адміністративної системи управління економікою, а не на впровадженні ринкових елементів.

На поч. 1993 p. Прем'єр одержав від Верховної Ради надзвичайні повноваження на найближчі шість місяців для здійснення свого плану економічних реформ. Зокрема, його уряд отримав право видавати декрети, які мали силу законів, та право зупиняти дію чинних законів. Проте до якихось позитивних змін в економіці це так і не привело. У перші місяці намітилось деяке сповільнення спаду виробництва, однак роцессу досягнуте дорогою ціною -- посиленням кредитної емісії, безперестанною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені досягла рівня 70 % у місяць. Намагання уряду Кучми стабілізувати становище шляхом відновлення командно-адміністративної системи управління державними підприємствами, введення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило Україну від цивілізованої економіки. 21 вересня 1993 р. Верховна Рада вдовольнила прохання Л.Кучми, який так і не зумів знайти спільну мову з Президентом Кравчуком, і звільнила його від обов'язків прем'єр-міністра. Уряд очолив сам Президент, а обов'язки прем'єр-міністра виконував Ю. Звятільський.

Політика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні регуляцій і податків. Вона, за словами Я.Грицака, зробила майже неможливою нормальну економічну активність -- українські громадяни, які, скажімо, заробляли місячно еквівалент до 100 американських доларів, повинні були віддавати державі у вигляді податку 90 % цієї суми. Така ситуація вела або до гіпертрофованого зростання «тіньової економіки», або дальшого обмеження виробничої та комерційної діяльності. Зосередивши у своїх руках велику владу, Л.Кравчук виявив мало політичної волі для реформування країни. Його нерішучість у впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інтереси старої номенклатури, яка прихильно поставилася до української незалежності. Щоправда, така позиція новонавернених «незалежників», як правило, пояснювалася не якимись високопатріотичними мотивами, а прагматичним розрахунком: позбавившись московської опіки, вони стали господарями ситуації в Україні. Зокрема зберігаючи за собою керівні пости, цят. Зв. «еліта» могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за рахунок дешевих державних кредитів (у 1993р.рівень інфляції в Україні становив 10 256 % і, за оцінкою Світового банку, був найвищими світі).

У1994 р. Економіка країни опинилася на межі краху. ВВП порівняно з попереднім роком впав на 23 %, виробництво промислової продукції -- на 27,8, сільськогосподарської -- на 16,5 %. Капітальні вкладення за 1992--1994 pp. Знизились на 57 %. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою. У жовтні дефіцит бюджету досяг 18,5 % ВВП. Ціни порівняно з 1991 р. Зросли в 102 рази. Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі (станом на 1993 р. Середня заробітна плата в Україні становила близько 8 дол. США на місяць).

Подібна політика викликала значне невдоволення серед українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршення свого матеріального становища із набуттям Україною державної самостійності. Передусім це відчувалося на зрусифікованих Сході, Півдні та в Криму, де почали проявлятися регіоналістські і сепаратистські тенденції, підтримувані Москвою. Особливо загрозливе становище склалося в Криму, де частина шовіністично налаштованого російського населення па чолі з тодішнім президентом автономної республіки Ю.Мєшковим виступала за відокремлення від України. Ситуацію вдалося вирішити лише навесні 1995 p., коли Верховна Рада України анулювала чинність конституції кримської автономії і ліквідувала інститут президентства в Криму.

Загострилося протистояння між законодавчою та виконавчою гілками центральної влади, яке на тлі всеохоплюючої кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити свої повноваження, їхня консервативна політика дискредитувала в очах збіднілого народу ідею української державності і ринкової економіки. Намагання здійснити радикальні політичні й економічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур, яких ця реформа спрямована, були приречені на невдачу.

У березні і квітні 1994 р. Відбулися парламентські вибори. Вони вперше проводилися на багатопартійній основі. У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких 14 здобули право бути представленими у Верховній Раді. Найбільшого успіху домоглися ліві партії (комуністична, яка, користуючись демократичними законами, відновила свою діяльність після заборони, соціалістична та селянська), які, контролюючи понад третину мандатів, зуміли провести на посаду голови Верховної Ради свого представника -- лідера СПУ О.Мороза. Члени цих партій очолили також значну кількість парламентських комітетів і постійних комісій.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що проходили в червні-липні 1994 р. За кількістю поданих голосів претенденти розподілилися в такому порядку: Л.Кравчук, Л.Кучма, О.Мороз, В. Лановий, В.Бабич, І.Плющ, П. Таланчук. Другий тур виборів, де балотувалися перші двоє з цього списку, дав перевагу JI. Кучмі, який здобув 52 % голосів виборців. Поразка Л.Кравчука стала результатом протестного голосування новонародженої за його потурання корупції, зростання злочинності, засилля партноменклатури в органах управління, безсилля влади, врешті-решт, недолугої політики, спрямованої на «зміни без змін». У той же час президентські вибори 1994 р. Стали для України історичним прецедентом, у результаті якого влада в державі перейшла від однієї особи до іншої не в результаті змови, перевороту чи заколоту, а легітимним шляхом загальнонародних виборів на цивілізованих демократичних засадах.

4. Конституційний процес

Отже, влітку 1994 р. Новим Президентом України було обрано Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії.

Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу в Україні, спрямованого на підвищення ефективності державної влади. Вже у вересні 1994 р. Почала діяти нова конституційна комісія, співголовами якої були затверджені Л.Кучма та О.Мороз, голова Верховної Ради. Проте її робота через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил у парламенті не відзначалася продуктивністю. Ліві партії погоджувалися на косметичні зміни лише в обмін на збереження принципових положень чинної Конституції України 1978 р. Тоді на поч. Грудня 1994 р. Президент, прагнучи зрушити справу з місця, вніс до Верховної Ради проект «Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», де містилися конкретні пропозиції про розмежування повноважень між гілками влади. Передусім ішлося про те, щоб наповнити реальним змістом статтю, внесену 1991 р. У Конституцію, яка визначала повноваження Президента як глави держави і глави виконавчої влади. Ця ініціатива викликала шалений спротив лівих сил та ще більше посилила напруження між гілками влади.

Вихід було знайдено лише під загрозою президентського Указу про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Верховній Раді. Компромісом став Конституційний договір між двома гілками державної влади, урочисто підписаний 8 червня 1996 р. У Марийському палаці. Згідно з документом, укладеним на один рік, тимчасово припинялася дія положень Конституції 1978 p., які суперечили договору, обмежувалися повноваження Верховної Ради та місцевих рад і розширювалися нормотворчі та адміністративні функції Президента та уряду.

Завершальною фазою конституційного процесу стало прийняття Конституції України, яке також виявилося тривалим і болісним. Найбільше суперечок викликали питання щодо розподілу владних повноважень, приватної власності, державної символіки, статусу російської мови та статусу Криму. Як і в попередньому випадку, Президент вдався до «стимулювання» конституційного процесу, видавши указ, який передбачав затвердження Основного закону на всенародному референдумі. Щоб не допустити такого розвитку подій, депутати змушені були піти на компроміс, ухваливши протягом славнозвісної «конституційної ночі» з 27 на 28 червня 1996 р. Конституцію України. Ця, без перебільшення, історична подія ознаменувала остаточне утвердження Української держави. День 28 червня проголошено державним святом -- Днем Конституції України.

Отже, прийняття Конституції України, яка, за оцінками вітчизняних і зарубіжних експертів, належить до найбільш демократичних у світі, стало одним із найважливіших кроків на шляху розгортання державотворчих процесів, розбудови демократичної правової держави, створило фундаментальну основу для подальшого розвитку законодавства і правової системи України. У той же час чинна влада поки що не забезпечила українському народові умов для повноцінної реалізації його основних конституційних прав і свобод. [2,с. 583]

економічний криза приватизація вибори

Висновки

Дослідивши процес становлення України як незалежної держави та взявши до уваги відомості із використаних джерел, я можу зробити такі висновки:

ь Розпад СРСР є цілком логічною розв'язкою такого перебігу подій. Проблеми розвитку його з кожним розширювали свої сфери і збільшувалися в кількості. Потрібні були зміни у державному устрої, структурі господарства, права, та загалом скрізь. Республіки, що входили до СРСР вже давно прагнули незалежності. Кожна з них, зокрема і Україна, після розвалу СРСР стала незалежною державою і стояла на початку свого державотворення.

ь Процес становлення державності в Україні проходив і проходить до сьогодні дуже болюче і повільно. Це спричинено було тим, що при владі перебували представники ще радянської номенклатури, що не бажали перемін і реформ у державі, а вони були вкрай необхідні.

ь Економічна криза 1992-1993, яка фактично поставила економіку України на межу краху, була спричинена тим ж опором влади щодо реформування економіки. Не можна сказати, що нововведень не проводилось, але вони лише носили формальний характер, і на практиці не дали результату.

ь Як і у випадку з економічною ситуацією, так і у конституційному процесі хід справ йшов дуже повільно і всіляко гальмувався певними прошарками влади, що мала про радянську орієнтацію. Запровадження нової Конституції, поставило б під загрозу олігархічні клани в Україні, а тому Л. Кучмі довелося вдатися до жорстких і рішучих дій.

Загалом, найголовнішою проблемою українського державотворення після проголошення незалежності була наявність про радянських поглядів як і в політиці, так і в економіці та соціальній сфері. Вони створювали значну перепону на шляху до демократизації України.

Список основних понять і термінів

Бюрократія (від фр. bureau -- бюро, канцелярія та грец. ?????? -- влада, панування) -- спосіб побудови організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність. Синонім - адміністративна система. В пострадянських суспільствах з їх негативними ставленням до управлінців під бюрократією переважно розуміють негативні наслідки її функціонування - канцелярщину, зволікання, тяганину, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом додержання формальності або заради цього.

Демонтаж - процес припинення функціонування певного механізму, розбирання його на частини. (Демонтаж СРСР - його розпад, утворення із республік незалежних держав)

Збромйні симли (лат. Vires armatae; англ. Armed forces) -- військова озброєна організація держави, що включає регулярні і нерегулярні військові формування держави.

Конституцімйний процес в Україні -- це послідовний, історично обумовлений процес формування українського конституціоналізму, що становить собою триваючу конституційну реформу.

Конститмуція (лат. constitutio -- установлення, устрій, порядок) -- основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Лібералізамція -- форма зовнішньоекономічної політики, що є комплексом заходів, спрямованих на сприяння зовнішньоекономічної діяльності, поступове скасування наявних обмежень у зовнішній торгівлі, зниження ставок ввізного та вивізного мит, надання тарифних пільг під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Мілітаризація -- дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової потужності держави.

Партноменклатура -- у вузькому формально-правовому значенні - назва посад керівників у Партії, адміністрації, економіці та суспільстві. В більш поширенному, соціально-політичному тлумаченні та вживанні - привілейована правляча верства, еліта або «політичний клас», відносно закрита соціальна каста «соціалістичного» суспільства - в країнах, що еволюціно знаходяться на переходному етапі від традіційного до індустріального суспільства, коли відсутнє громадянське суспільство та нерозвинена політична традиція та культура.

Приватизамція -- політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності(особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів.

Проінфляційна політика - поліка держави, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів переважної більшості населення.\

Реферемндум (від лат.referendum -- те, що треба доповісти) -- в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань

Тіньова економіка (англ. Black economy, Ghost economy, Shadow economy) -- господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці.

Список використаної літератури

1. Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Част. 3: 1917-2003 рр.: підручник для історичних факультетів ВНЗ.- Харків: ХНУ ім.. В.Каразіна, 2004. - 628 с.

2. Лазарович М.В. Історія України: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2008. - 683 с.

Размещено на Allbest.ur


Подобные документы

  • Фігура гетьмана Івана Мазепи в історії України. Характеристика становлення І. Мазепи як гетьмана України. Героїчна боротьба за права та вільності України. Причини та загальні політичні умови укладення союзу з Швецією. "Помста Петра" за "зраду" Мазепи.

    реферат [46,1 K], добавлен 14.03.2011

  • Декларація про державний суверенітет України як основа послідовного утворення її незалежності. Спроба державного перевороту в серпні 1991 року. Референдум і президентські вибори 1 грудня 1991 року. Визнання України, як незалежної держави. Утворення СНД.

    контрольная работа [29,5 K], добавлен 20.11.2010

  • Історія та етапи становлення феодальних відносин на території Болгарії в період другої половини VII до ХIV ст. Процеси формування болгарської народності із різнорідних етнічних елементів, утвердження державності, становлення правової культури країни.

    реферат [22,3 K], добавлен 08.02.2011

  • Причини, характер й рушійні сили національної революції 1648-1676 рр.. Розвиток боротьби за визволення України. Формування козацької держави. Переяславська Рада. Політичне становище України після смерті Б. Хмельницького. Гетьманування І. Виговського.

    реферат [25,0 K], добавлен 27.02.2009

  • Відкриття II Всеросійського з'їзду Рад в Смольному 25 жовтня 1917 року. Засудження зрадницької позиції опортуністів. Декрети про мир та про землю. Декларація прав трудящого і експлуатованого народу. Внутрішня і зовнішня політика Радянського уряду.

    курсовая работа [55,9 K], добавлен 10.04.2011

  • Історія створення американської державності: статті конфедерації та вічного союзу; військові дії 1778-1781 рр. та капітуляція Англії. Другий континентальний конгрес, Декларація Незалежності, Конституція США; утворення федеративної республіки 1787 р.

    курсовая работа [85,4 K], добавлен 15.01.2011

  • Походження народів та виникнення їх держав. Суспільний і політичний лад антів. Джерела української народності. Зародження державності у східних слов’ян. Становлення Давньоруської держави. Державно-політичний устрій Київської держави, причини її розпаду.

    дипломная работа [24,0 K], добавлен 26.10.2008

  • Магдебурзьке право на Україні, як передумова становлення місцевого самоврядування. Основні етапи становлення інституту місцевого самоврядування в сучасній Україні; потреба в децентралізації влади. Структура влади за різними проектами Конституції.

    курсовая работа [43,9 K], добавлен 10.12.2014

  • Причини краху IV Республіки як передумова становлення V Республіки у Франції. Висвітлення етапів становлення конституційного ладу Франції. Дослідження формування основних інститутів та особливості політичного життя в перші роки існування V Республіки.

    дипломная работа [94,7 K], добавлен 03.08.2011

  • Становлення української Державності в період УНР (березень 1917 р. – квітень 1918 р.). Створення армії як основного компоненту державності. Українізація як важлива складова будівництва українського військово-морського флоту у добу центральної ради.

    дипломная работа [128,9 K], добавлен 18.05.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.