Білоруська політична еміграція в Чехословаччині (1921-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоруська політична еміграція в Чехословаччині (1921-1939 рр.)

O. П. Барабаш-Тимофієва

Проаналізовано становлення та функціонування білоруської полі тичної еміграції в Чехословаччині міжвоєнного періоду. Відзначе но, що незначний білоруський міжвоєнний емігрантський політич ний осередок був переважно студентським та розподілявся на два політичних табори, робота яких була скерована відповідно до так тики та стратегії як радянської, так і незалежницької. Ключові слова: білоруська еміграція, білоруське студентство, Білоруський закордонний архів, білорусознавство, ЧСР.

Пошуки кращої долі у всі часи - безпеки існуван ня, комфортного житла та побуту, кращого життя для себе та своїх дітей, професійного визнання - ось що зривало, зриває й буде зривати з місця багатьох лю дей. Не оминуло це й білорусів у неспокійні 1920- 30-і рр. Опинившись між Польщею та Росією, певна частина з них зробила вибір саме на користь еміграції. Білоруська міжвоєнна еміграційна тематика, в цілому, є порівняно добре розробленою. Найбільш плідно пра цюють у цій царині білоруські фахівці В. Ляховський [1], А. Сідарєвіч [2], М. Трус [3] українські дослідни ки О. Зубко [4] та О. Ямкова [5], а також польський історик Д. Міхалюк [6]. Мета цієї статті - аналіз ста новлення та функціонування білоруської політичної еміграції в Чехословаччині міжвоєнного періоду.

На початку 1920-х рр. Чехословацька Республіка (ЧСР) простягла руку допомоги не тільки українській, але й білоруській еміграційній громаді, що опинилася за межами Батьківщини. Завдяки матеріальній допо мозі Президента ЧСР Т. Масарика та керівництва цієї країни, «Руської допомогової акції», чимало білорусь ких «вигнанців» отримали притулок, змогу здобути освіту, зберегти культурні та національні традиції, роз винути літературу, мистецтво та видавничу діяльність рідною мовою. Осіли тут й представники Білоруської Народної Республіки, після фактичної ліквідації біло руського політичного представництва в Каунасі (Лит ва). Відтак, Чехословаччина стала чи не найголовні шим центром суспільного та культурного життя всієї білоруської еміграції. Найбільше політично свідомих білорусів «зупинилися» в її столиці - Празі. Своєю політичною діяльністю «білоруські пражани» намага лися охопити не тільки співвітчизників, але й активі зувати суспільну та культурну роботу всіх національ них вогнищ білорусів за межами Батьківщини.

За своїм соціальним складом білоруська політич на еміграція була переважно селянською. Згідно біло руського громадсько-політичного діяча та філософа Т. Гриба, в загальній масі студентів з колишньої Ро сійської імперії, «вигнанців» з Білорусі нараховувало ся біля 300 осіб [7, 114]. Умовно їх усіх можна було розділити на дві категорії: так звані «космополіти» (або «особи російської національності») та «народники».

Перші - студенти колишніх Російських універси тетів, котрі складали майже половину всіх вихідців з Білорусі. З причин політичної та економічної неста більності, зумовлених громадянською війною, вони змушені були емігрувати до інших країн. До ЧСР ця категорія білоруських емігрантів почала прибувати з кінця 1919 р.. Потрібно відзначити, що серед цієї ка тегорії емігрантів були прихильники різних політич них течій російської антибільшовицької опозиції: від монархістів до республіканців, від правих російських націоналістів до лівих соціалістів, були й «зміно- віхівці», котрі почали шукати відразу порозуміння з більшовиками. Деякі з них входили до складу «Союзу громадян РСФРР» - організації, що об'єднувала при хильників радянської влади й усіляко матеріально підтримувалася через радянське дипломатичне пред ставництво у Празі. Однак в більшості це були люди з невизначеними політичними уподобаннями, з низьким рівнем національної свідомості, котрі приїхали до Че- хословаччини здобути вищу освіту. Важко визначити характер і зміст їх суспільно-культурного життя в чужій країні, хоча слід відзначити, створену 1925 р., Спільно ту студентів малоросів і білорусів - «Єдність російсь кої культури». Ця організація відстоювала старий міф про «три гілки єдиного народу» і вороже ставилася до білоруських та українських національних організацій, вважаючи їх носіями «федерал-сепаратиської ідео логії» [8, 19].

Своєю чергою, «народники» потрапляли до ЧСР за рекомендаціями «Товариства білоруської школи у Вільно» (нині - Вільнюс), «Білоруського представницт ва у Ковно» (нині - Каунас), Білоруського відділу Міністерства просвіти Латвії. Відомі навіть факти, коли окремі студенти скеровувалися до чехословацьких «вузів» за рекомендаціями Комісаріату просвіти Біло руської Радянської Соціалістичної Республіки. Основ на маса абітурієнтів приїхала сюди в 1921-1923 рр. Матеріальна підтримка чехословацького керівництва та Чесько-українського громадського комітету допо моги студентам, дозволили білорусам здобувати осві ту безкоштовно й отримувати стипендії. Крім Праги, білоруси могли навчатися у навчальних закладах Брна, Братіслави, Пшібрама та інших міст ЧСР, а також у вищих начальних закладах, створених українськими політичними емігрантами - Українському вищому пе дагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі, Українській Господарській академії в Подєбрадах, Українському вільному університеті тощо.

Значну роль у консолідації білоруської еміграції в ЧСР відіграв ветеран білоруського національно-виз вольного руху М. Вєршинін (1878-1934) [9, 1-20]. Він був учасником революційних подій 1905-1907 рр. у Білорусі та, прагнучи уникнути репресій з боку царсь кого режиму, емігрував до Австро-Угорщини, а зго дом на постійне місце проживання перебрався до Пра ги. Проте, він ніколи не втрачав зв'язків з Батьківщи ною. Так, одним із «політичних шляхів» М. Вєршині- на була переписка з редакцією газети «Наша Ніва». Ще в кінці 1920 р., він як повноважний білоруський пред ставник зініціював створення у Празі Білоруської гро мади, основу якої склали студенти.

Існують також відомості із тогочасної періодики, що моральну підтримку землякам надавав відомий славіст та етнограф, професор Празького Карлового університету Є. Ляцький, котрий був родом з Мінської губ. [10, 23]. білоруський політичний еміграція

У 1920-х рр. все активніше почала виявлятися гро мадська та культурна діяльність «свідомого» білорусь кого студентства ЧСР. На початку 1922 р. в Празі ви ник перший білоруський студентський гурток ім. Ф. Ска- ріни. Восени того ж року створена й студентська фі лія Білоруського селянського союзу, а в 1923 р. - ска утська організація «Білоруський Сокіл». Варто відзна чити той факт, що білоруські студенти в ЧСР не були згуртовані навколо якоїсь однієї координуючої сусп ільно-політичної організації. Так, прихильники лівих соціалістів (есерів), на чолі з Т. Грибом, були згрупо вані в Об'єднання білоруського прогресивного студен тства. Друкованим органом цього Об'єднання був жур нал «Перевясла». Студенти з правими, більш радикаль ними переконаннями, згуртувалися навколо Білорусь кого селянського союзу, на чолі з відомим білорусь ким філологом Я. Станкєвічем. Друкованим органом цієї групи був журнал «Беларускі сіудонт». Значно мен шими за кількістю та впливом були Гурток «незалеж ників», «Вольная грамада», Гурток білорусів-марксис- тів, Прихильники християнської демократії. 1924 р. у Празі постав навіть «Союз громадян БРСР» (його по ява була спричинена «політикою білорусизації»). Дру кованим органом цієї прорадянської організації став журнал «Прамень».

«Союз громадян БРСР» виник у чехословацькій столиці невипадково. Він був «першою ластівкою» у політиці розколу білоруської політичної еміграції в ЧСР, що проводилася більшовиками. До Чехословач- чини, під пильним наглядом більшовицької партії, ске ровувалися представники наукової та творчої інтелі генції СРСР і БРСР. Так, 1925 р. ЧСР «відвідали», у складі радянської письменницької делегації, відомі білоруські літератори Я. Купала, Т. Гартний, М. Ча- рот, М. Зарецький, котрі зустрілися з білоруськими студентами празьких вишів. У 1926 р., у складі деле гації Академії наук СРСР, до Праги приїздив дійсний член Інституту білоруської культури, відомий білорусь кий філолог, академік Ю. Карський, який теж мав зустрічі з представниками білоруської політичної емі грації в ЧСР, зокрема із Є. Ляцьким та Я. Станкєвічем. На академічну конференцію з реформи білоруського правопису й абетки, що відбулася 1926 р. у Мінську, приїздили В. Ластовський - ідеолог й ідейний натх ненник білоруських есерів і В.Жилка - білоруський поет й одночасно один із редакторів журналу «Пере вясла» [11, 24].

Не менша роль в консолідації білоруської міжвоє нної політичної еміграції ЧСР належала й лідерам то дішнього національного руху - П. Кричевському (1879-1928), В. Захарці (1877-1934), В. Ластовсько- му (1883-1938). Наприклад, впродовж 1922-1925 рр. останній особисто надавав значні грошові кошти для підтримки суспільної та культурної ініціатив білорусь ких студентів [12, 8].

20 серпня 1924 р. у Празі було створене Об'єднан ня білоруських студентських організацій Західної Біло русі та еміграції (ОБСО). Ця організація мала на меті об'єднати всіх без винятку білоруських студентів-емі- грантів, на основі «академічної взаємодопомоги». В різні часи Об'єднанням кермували М. Гузовський, Ч. Лавський, Т. Гриб, М. Вітушка та ін. Спершу, через те, що ліворадикальні елементи намагалися викорис тати нову організацію як політичну трибуну, ОБСО не могло «охопити» всіх білоруських студентів і не знай шло підтримки всіх білоруських студентських гуртків. У вересні 1924 р. на VII конгресі Міжнародної конфе дерації студентів (СІЕ) у Варшаві, де був присутнім представник ОБСО В. Жилка, білоруське студентське представництво не змогло «пробитися» до складу СІЕ. На заваді стала протидія російських і польських сту дентських еміграційних делегацій.

Все ж ОБСО поступово позбавлялося надмірної політизації та зуміло згуртувати навколо себе біля 500 студентів, розпорошених у всій Європі та США. Прий шло до нього і міжнародне визнання. В червні 1926 р. у Празі відбувся VIII конгрес Міжнародної конфеде рації студентів (СІЕ) і саме тоді білоруських студентів було прийнято до її складу. Найбільш продуктивним періодом діяльності ОБСО стали 1927-1929 рр. Зок рема ОБСО відстоювало політичні та соціальні права студентської еміграційної молоді, рішуче критикува ло й засуджувало «полонізацію» західнобілоруських шкіл та репресії в БРСР щодо інтелігенції в 1930-х рр. Мало Об'єднання і свій друкований орган - «Бюле тень ОБСО», що виходив французькою мовою. Відсутність належного фінансування, зрозуміло, по значилася на роботі організації, бувало не вистачало коштів, щоб спорядити делегатів на черговий конгрес СІЕ або скерувати спортсменів на студентську олімпі аду. На початку 1939 р. ОБСО офіційно було ліквідо вано [13, 198-198 зв.]. Частина білоруських студентів була також учасниками Кирило-Мефодіївської ліги, зокрема сюди входили студенти християни-демокра- ти. З-поміж них, Я. Станкєвіч, А. Клімовіч та інші виїз дили в 1924 р. до чеського м. Велеграду для участі в V Уніатському християнському конгресі.

Того ж року у Празі постала й «Білоруська рада», очолювана В. Захаркою. Ця суспільно-політична органі зація, крім безпосередніх, виконувала також функції культурного провісника. При «Білоруській Раді» було створено драматичний гурток, на чолі з Л. Зайцем. 18 жовтня 1924 р. в празькому передмісті Юзефові відбу лася театральна прем 'єра цього гуртка демонстрацією п'єси Ф. Олехновіча «Пташка щастя». Білоруський драматичний гурток виступав і на сценах чехословаць кої столиці. Припинили його діяльність фінансові труд нощі наприкінці 1925 р. Лише рік при «Білоруській Раді» проіснував і спільний українсько-білоруський хор, під керівництвом Старавєра. В травні 1925 р. у Празі виникло ще одне білоруське товариство - Біло руське (Кривіцьке) товариство ім. Ф. Скаріни, на чолі з молодим істориком М. Ільяшевічем. Друкованим органом товариства став часопис «Іскри Скаріни».

За підтримки Українського Соціологічного інсти туту, 1927 р. у Празі відкрився також «Білоруський науковий кабінет», а 1928 р. - «Білоруський закордон ний архів». Завдяки їм, вперше на еміграції, на про фесійному ґрунті почала збиратися та систематизува тися інформація з історії національно-визвольного руху 1917-1920 рр., з історії країни загалом, з культури, економіки та природознавства Білорусі. В 1930 р. БНК був ліквідований за браком коштів, а його фонди по трапили до сховища Слов'янської бібліотеки. На томість БЗА зумів протриматися до 1938 р., нарахову ючи на той момент 15 тис. одиниць зберігання. Після Мюнхенської змови він органічно увійшов як окрема одиниця до складу Слов'янського архіву.

Крім В. Ластовського, білоруську міжвоєнну полі тичну еміграцію фінансово підтримували культурний діяч, культуролог, підприємець В. Русак і вчений І. Єрма- ченко. Наприклад, за фінансової підтримки В. Русака 1935 р. у ЧСР був проведений грандіозний фестиваль українсько-білоруської пісні [14, 4-14]. Варто сказати й декілька слів про потужну на той час видавничу діяльність білоруської міжвоєнної політичної еміграції. Найбільш же помітним виданням цього періоду в Празі стала книга П. Кричевського - «Закордонна Білорусь», надрукована 1926 р. Своєю чергою, згаданий підприє мець В. Русак не тільки видав упродовж 1930-х рр. білоруський державний герб Пагоню, географічно-ет нографічну карту Білорусі, але й книгу «Білоруські (кривіцькі) пісні для соло, дуету, квартету під акомпа немент фортепіано та 4 народні танці» [15, 196].

Напередодні Другої світової війни частина біло руських політичних емігрантів скористалася прикла дом багатьох представників української діаспори й також емігрувала на Американський континент. На томість інша частина була змушена пристосуватися до нових обставин існування в ЧСР. Втім, суттєвого відто ку представників білоруської міжвоєнної політичної діаспори з цієї країни зафіксовано не було.

Отже, в 1920-х рр. молода Чехословаччина була чи не найголовнішим європейським центром суспіль ного та культурного життя всієї білоруської еміграції. За винятком невеликої кількості власне представників білоруської політичної еміграції, білоруська діаспора в ЧСР переважно складалася зі студентів цієї країни, але селян за соціальним статусом. Ця різниця у со ціальному складі суттєво вирізняла білоруську діас пору від української чи російської. При цьому біло руська міжвоєнна політична еміграція в ЧСР нарахо вувала лише біля 300 осіб, які умовно поділялися на дві категорії - так званих «космополітів» і «народ ників». Хоча білоруська міжвоєнна політична емігра ція не була такою строкатою, як українська чи російсь ка. Її більше можна назвати поміркованою, хоча як і українська, уникнути явища «зміновіхівства» вона не змогла. Загалом, білоруська діаспора в ЧСР відрізня лася від інших тим, що все ж намагалася в більшості рухатися тим же фарватером, що й українська, але в значно поміркованішому варіанті.

Размещено на Allbest.ru