Особливості розвитку благодійної діяльності у США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розвитку благодійної діяльності у США (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Благодійність в усі періоди існування людства була невід'ємною частиною життя людей, складною людською дією, мотивація якої зумовлювалася різноманітними факторами. Соціокультурні зміни людства стимулюють пошуки у минулому нових відповідей на важливі питання сучасності. Увагу сучасних дослідників привертають доброчинність і меценатство як суспільно-корисні дії. Історичний аспект дослідження благодійності у США кінця ХІХ ст., по-перше, дозволить виявити закономірності складання і розвитку відносин між тими, хто здійснював допомогу, творив благі справи і тими, хто її приймав; по-друге, допоможе з'ясувати певні фактори розвитку благодійності, зокрема розкрити роль особистості американського мецената того часу. Саме через призму історії доброчинності та меценатства проступає еволюція соціально-економічного та культурного статусу найвідоміших покровителів культури та мистецтва, їх роль та місце в системі загальносвітової культури, можливим стає розкриття мотивів благодійної діяльності та духовного єства благодійника.

Сьогодні дослідження благодійності становить об'єкт багатьох наукових дисциплін: філософії, етики, соціології, психології, юриспруденції, історії. Узагальнюючи вивчений матеріал, можна виділити наступне. В радянський період не існувало інтересу до вивчення благодійної діяльності як свого часу та країни, так і попередніх епох та іноземних країн. Тлумачні словники й енциклопедії, якщо і згадували таке явище, як благодійність, то давали їй негативну оцінку або розглядали філантропію як «пережиток старого суспільства». На підтвердження наведемо такий приклад: «Благодійність - це один із засобів буржуазії маскувати свій паразитизм... і принизлива допомога бідним, з метою відволікання їх від класової боротьби» [1, 419]. Висвітлення питань філантропії значною мірою залежало від ідеологічних та політичних настанов в країні.

В кінці ХХ - на початку ХХІ ст. благодійна діяльність розглядається як соціальний феномен. Об'єктом цих досліджень виступає сутність благодійності як соціокультурного явища та соціального інституту (О. Єсіна, Л. Жукова, А. Петрова, А. Свердлова). Вагомою можна назвати монографію М. Лосского «Умови абсолютного добра», в якій наводиться думка, що більшість вчинків, зокрема й благодійних, здійснюються людиною безкорисно, без будь-якого мотиву, осо- бистісного інтересу чи вигоди. Значну наукову цінність мають і роботи Р. Апресяна («Дилеми благодійності», «Філантропія: милостиня або соціальна інженерія»), які надають методологічну основу для дослідження благодійності. В них розглядаються поняття «благодійність» (філантропія) і ситуації вияву благодійної діяльності. Основна думка автора цих робіт полягає в тому, що «філантропія спрямована на загальне благо». Крім цього, проаналізував критику на адресу філантропії, розглянувши типові аргументи, які висували проти благодійності [2]. благодійність уряд філантроп суспільство

Важливим внеском у вивчення проблеми благодійності є також монографія В. Прохорова «Российское предпринимательское благотворение: неизвестные страницы XIX - начала XX вв.», один із розділів якої присвячений соціальним витокам благодійності. Зосередивши основну увагу на сутнісних соціально-історичних критеріях доброчинства, автор дійшов висновку, що визначальним соціальним критерієм благодійної діяльності є наявність суспільно корисної мети. У сучасній науці ця діяльність розглядається як проблема духовної та соціально-психологічної мотивацій, що засвідчують праці М. Гавліна, А. Глаголєва, Л. Душацько- го, А. Свердлової, Ю. Тазьміна та ін. Розглядаючи її мотиви, вчені зауважують, що в більшості випадків діяли одночасно як егоїстичні, так і альтруїстичні мотиви.

Тема ж благодійної діяльності у США стала пріоритетною з кінця 1980-х рр. Дослідники розглядають її з позицій християнської (протестанської) концепції допомоги [3], як сферу духовних спонукань людини [4; 5], як некомерційну діяльність, спрямовану на подання допомоги тому, хто потребує [6] й як форму реалізації підприємницьких талантів [7]. Отже, історіографія благодійної діяльності нараховує чимало студій від фундаментальних - до публіцистичних виступів у періодиці. Однак досі не отримала належного вивчення тема становлення благодійної діяльності у США кінця ХІХ ст., як і ролі перших американських філантропів.

Кожна історична епоха формує власні базові цінності, моральні пріоритети й ієрархію. Крім того, кожна людина унікальна поєднанням інтелектуальних, моральних і соціальних якостей. При цьому її внутрішній світ динамічний, тому впродовж усього життя відбувається зміна ціннісних диспозицій, життєвих цілей і поведінкових стереотипів. Так, у США основними джерелами благодійної діяльності є релігія, ідея взаємодопомоги, демократичні принципи громадянського суспільства у визнанні децентралізованих та плюралістичних підходів до вирішення проблеми, в індивідуалізмі та в обмеженій владі уряду.

Очевидно, першим широко відомим тут актом благодійної діяльності стало передання священиком Дж. Гарвардом декілька сотень книжок на потреби освіти. Втім, благодійність стала важливим соціальним інститутом лише на рубежі ХІХ-ХХ ст., коли епоха індустріального капіталу створила соціально-політичний попит на благодійність, адже атмосфера різкого суспільного невдоволення монополіями потребувала від них хоча б якоїсь соціальної реабілітації, відтак, перехід до масштабної благодійності був історично зумовленим явищем.

Розглядаючи особливості благодійної діяльності кінця ХІХ - початку ХХ ст., вважаємо за необхідне виділити історичні події, що вплинули на утворення філантропічних організацій в США, а саме протес- тантські погляди - пуританство та квакерство, погляди Б. Франкліна, Велике Пробудження 1830-40-х рр., Громадянська війна. Після останньої, у США наступила епоха, яку з легкої руки М. Твена називають «позолоченою» (golden age), коли стрімко відбувалася акумуляція капіталу в приватних руках. За умов технічного прогресу, концентрації капіталу, переходу від аграрного укладу економіки до індустріального, в американському суспільстві відбувалися драматичні зміни, які характеризувалися збільшенням долі міського населення, зростанням безробіття, зубожінням народних мас. Періодичні депресії, кризи продовольства та низька оплата праці приводили до збільшення кількості осіб, які потребували матеріальної допомоги та піклування з боку суспільства. Саме тому на цьому етапі в США став активно розвиватися філантропічний рух, у руслі якого робилися спроби подолати суперечки між вимогами християнського милосердя, з одного боку, та жорсткими законами економічної конкуренції - з іншого.

Для цього періоду характерними були такі стратегії благодійності, як накопичення культурних цінностей і створення нових закладів. Прикладом була діяльність залізничного магната К. Хантингтона, який вважав необхідним мати в Америці великі зібрання літератури та документів. У результаті, з'явилася одна з найкращих у США бібліотек старовинних англійських видань. Іншим прикладом може слугувати діяльність Л. Стенфорда, який заснував відомий Стенфордський університет у пам'ять про свого померлого сина.

Перехід від акумуляції грошей до їхнього витрачання пов'язаний з переходом в американській історії від однієї епохи до іншої - від «позолоченої» до прогресивної. І якщо перша характеризувалася нестримним накопиченням грошей і створенням великих монополістичних корпорацій, то наступна була спрямована на регуляцію суспільного життя. В другій половині ХІХ ст. у діяльності американських благодійних організацій відбувається радикальний перелом: благодійність починає трактуватися як засіб роздачі благ бідним. Частина багатств повернулася суспільству у вигляді подарунків госпіталям, бібліотекам, ліцеям мистецтв, церквам, будинкам престарілих, притулкам, коледжам та університетам. І коли реформатори благодійності говорили про настання нової ери філантропії, вони мали на увазі щось більш фундаментальне, ніж кількість та різноманітність того, що їхні співвітчизники віддавали іншим. Вони закликали до розвитку більш наукового духу та методу в філантропії.

Завдання останньої полягало в покращенні становища суспільства загалом: вона мала забезпечити людей не предметами вжитку, а засобами, завдяки яким вони можуть допомогти собі самі. Допомога, таким чином, полягала в тому, щоб ті, хто її потребував, перестали бути залежними і змогли стати відповідальними за своє життя. Хоча для цього благодійність мала стати дещо іншою, відмінною від старого духу патерналізму - просвітницькою, науковою, технологічною і контрольованою. Так, в останній третині ХІХ ст. в Америці почали виникати благодійні фонди, які ставили за мету не вирішення одномоментних проблем, а сприяння соціальному плануванню та напрацюванню моделей покращення суспільного життя.

Характер благодійності залежав від особливостей менталітету та системи цінностей. Протестантизм розглядає талант до підприємницької діяльності як божий дар, що необхідно виправдати працею. М. Вебер вивів етичний ідеал протестантизму - кредитоспроможний, працелюбний, чесний, акуратний підприємець, моральний обов'язок якого - в примноженні капіталу Протестантська етика наполягає на законних способах накопичення капіталу, адже підприємці - це не безпринципні спекулянти й авантюристи, а люди, які пройшли сувору життєву школу, вірні своїй справі, з жорсткими поглядами та принципами. Головним і найтяжчим гріхом вважається трата часу, а найважливішою чеснотою - наполегливу працю, але не як самоціль і засіб примноження прибутку, заспокоєння та задоволення - досягнутим, а бездіяльність та насолода засуджуються.

Американський аналог благодійності - спонсорство - не передбачає безкорисливості, це вклад капіталу в репутацію, імідж, з метою отримання прибутку. І для позитивного сприйняття громадськістю, необхідно правильно її інформувати. Рокфеллери найняли Айві Лі, який зумів запевнити американську громадськість, що Джон Рокфеллер зовсім не старий скна- ра-капіталіст, а філантроп, який витрачає мільйони на благодійність. Тому він пишався щедрістю, вважаючи себе бізнесменом-християнином, відраховуючи 10 % своїх прибутків Баптистській церкві. У 1905 р. ця «десятина» становила 100 млн. доларів [8, 15].

Щодо повороту у ставленні до благодійності та її соціальної місії свідчила стаття «Євангеліє багатства» 1889 р. Е. Карнегі. Відомий мультимільйонер, промисловець і філантроп писав, що «соромно померти заможним», наголошував на моральному обов'язку сильних світу жертвувати гроші, щоб «узи братерства могли гармонійно зв'язувати бідних та багатих» [9, 90]. Так, у 1887-1907 рр. Е. Карнегі виділив на благодійність 125 млн. доларів, але, що характерно, жодний цент не потрапив до рук бідних. «Кожний п'яний волоцюга та ледар, які підтримуються пожертвами багатих - є джерелом моральної інфекції для сусідів. Людину не можна підштовхнути вгору соціальною драбиною доти, доки вона сама не забажає піднятися вище», - вважав мільйонер. Тобто, пожертвувачі намагалися покращити життєві шанси тих, хто вже намагався це зробити самостійно.

Примітний у цьому плані досвід Г Форда, який виходив із принципу, що дійсна допомога нужденним полягає в тому, щоб надати їм можливість заробити на життя самим: «В добре організованій промисловості завжди найдеться місце для калік, кульгавих та сліпих... У диференційованому виробництві більше посад, які можуть виконуватися сліпими, ніж існує сліпих. Так само є більше місць для калік, ніж існує калік у світі» [10, 165-166]. Отже, він виступав не проти благодійності, а проти марнотратства. Марнотратно благодіяти, надаючи організовану допомогу та займаючи робочі місця там, де прийнято використання часткової та некваліфікова- ної праці, фізично та психічно здоровими робітниками. Прикладом приватного вирішення проблем в Детройті, де знаходилися заводи Форда, була організація на комерційній основі безкоштовної спеціальної професійної школи для дітей робітників та робочої молоді. Він практично взявся реалізувати пораду Конфуція - вчити ловити рибу, а не роздавати її.

Відтак, період технічних інновацій був часом швидкого економічного розвитку, що надавало можливості не лише акумулювати капітал, а й активно займатися благодійної діяльністю. Такі імена, як А. Меллон, Г. Форд, Е. Карнегі, Дж. Рокфеллер, В. Келог, Ч. Мотт стали символом тієї доби і благодійності, а частина їхнього багатства у формі уставного фонду використовується й сьогодні. Е. Карнегі та Дж. Рокфеллер почали розпоряджатися своїми прибутками, з метою покращення життя суспільства. Спочатку у США з'явилися вузькоспрямовані фонди - це і рокфеллерівська санітарна комісія, призначена для боротьби з хворобами на американському Півдні, і Фонд Карнегі щодо поліпшення викладання. У підсумку, самим підприємцям стало ясно, що правильніше було б створювати великі фонди, ніж множити спеціалізовані, тому вони стали створювати великі корпорації з диверсифікова- ними інтересами.

Слід сказати, що, подібно до того, як громадськість і політики критикували американських магнатів, вони критикували й їхні фонди. Перша хвиля критики була популістською і полягала в тому, що фонди - це лише вкладення нечесно нажитих грошей, які тепер стурбовані совістю магнати повертають в товариство, але при цьому повертають їх таким чином, що руйнують саму американську демократію. Адже замість того, щоб віддати їх народу, вони створюють нові корпорації, які будуть керувати цими грошима [11]. Пізніше в Америці пожертвування дозволяли стати гідним і визнаним членом суспільства. Філантропія стала засобом придбання соціального статусу, входження в еліту. Інший важливий аспект діяльності фондів був у тому, що вони не просто полегшували життя бідних верств населення в місті або вирішували міські проблеми шляхом вкладення грошей у покращення життя - вони розвинули дослідження, які розкрили безліч проблем міського життя.

Таким чином, в благодійній діяльності американської історії кінця ХІХ - початку ХХ ст. відомі філантропи вбачали велике благо та можливість вирішення багатьох проблем, які могли бути профінансованими не лише державою, а кожним громадянином. Однак благодійність вважалася безглуздою й аморальною, якщо вона не виправляла, а лише маскувала становище бідних і знедолених людей. Така благодійність, організована представниками вищих класів, була як різновидом прибуткового бізнесу, так і інструментом ідеологічного та політичного впливу, а також засобом організованої розваги для багатих. Вивчення історії благодійності в США підвело нас до висновку, що значні приватні пожертви, навіть асоційовані в благочинних фондах, не могли і не можуть вирішити всіх гострих соціальних проблем суспільства, якщо вони не є частиною суспільно-державної системи соціального забезпечення та частиною соціальної політики держави.