Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з Історії зарубіжних політичних вчень

на тему: Соціально-політичні погляди Томаса Пейна

Зміст

Вступ

1. Історіографія та джерельна база дослідження

2. Історичні передумови та філософська основа формування світогляду Т. Пейна

3. Політичні погляди Т. Пейна

4. Соціальні ідеї Т. Пейна

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. Томас Пейн - суспільний і політичний діяч США, Англії, Франції, представник революційного крила просвітителів ХVІІІ ст., революціонер, філософ і публіцист, зараз мало відомий. Проте значення його діяльності і праць дуже велике. Ця людина не тільки брала участь у великих Подіях ХVІІІ ст., а також своїми памфлетах він висловив радикально-демократичні ідеї, багато з яких стали в кінці нормами будь-якого сучасного демократичного суспільства. Це одна із важливіших причин чому діяльність Т. Пейна заслуговує уваги на сьогоднішній день.

Т. Пейн великий суспільний діяч свого часу, тому всі його роботи з одного боку віддзеркалюють теоретичні погляди, а з іншого є своєрідною програмою дії. А результат цих ідей, це прийняття Конституції і визнання незалежності США. Досягнення країною в майбутньому промислового та економічного підйому. Проте менше уваги приділялося впливу на народ основних політичних ідей і їх впливу на становлення нової держави.

Актуальність роботи полягає у комплексному розгляді соціально-політичних ідей США через призму сьогодення. Процесу формування соціально-політичних поглядів, їх впливу на країну в той період часу. Лише на основі порівняльно-джерелознавчого аналізу, найважливіших проблем можна зрозуміти до чого призвели ідей того часу і чого чекати США в майбутньому

Об'єкт дослідження: ідеологія часів революції в США.

Предмет дослідження: соціально-політичні ідеї Томаса Пейна.

Мета роботи полягає у науковій реконструкції системи ідей Томаса Пейна щодо суспільства, держави та влади. А також визначення місця та ролі мислителя у розвитку революційно-демократичних вчень.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких дослідницьких завдань:

Ш схарактеризувати історіографію та стан джерельної бази дослідження;

Ш з'ясувати філософські основи, що сприяли процесу становлення політичного світогляду Томаса Пейна;

Ш визначити внесок Т. Пейна в розвиток політичної ідеології Америки кінця ХVІІІ ст.;

Ш проаналізувати зміст соціально-політичних поглядів Т. Пейна;

Ш з'ясувати сильні та слабкі сторони ідей Т. Пейна;

Методологія дослідження є принципи історизму і об'єктивності щодо осмислення суспільно-політичних подій і явищ. Для вирішення завдань курсової роботи було застосовано комплекс наукових методів: аналізу і синтезу, ретроспективний, синхроністичний, системний, порівняльний.

Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може бути використана студентами гуманітарних факультетів та інститутів, учнями загальноосвітніх шкіл та гімназій в навчальних цілях.

1. Історіографія та джерельна база дослідження

Із зарубіжних історіографів: Джордж, Чалмерс, Теодор Рузвельт, Леслі, Стифен, Річардсон, Карлейль, Конвейн, Вудворд, Олдрідж, Канован, Фонер і багато інших, навіть вітчизняні історіографи. Але, на жаль, весь цей матеріал численний недоступний. В роботі розібрана вітчизняна історіографія і та досить вузького періоду, приблизно половини сторіччя. Розбір ведеться в хронологічному порядку включаючи сюди і зарубіжну історіографію.

Деборіна А.М., у 1958 році виходить його тритомна робота: "Соціально - політичні навчання нового часу". Нас цікавить перший том. У ньому порівняно небагато про Т. Пейн, [4. С. 419 - 424] Деборін А.М. Представляє Т. Пейна як першого революціонера, людини, яка зробила вплив на колоністів. У своїй роботі він називає "Здоровий глузд" - епохальною твором. Також виділяє Пейнівську різницю між поняттями суспільство і уряд. Зазначив критику англійської конституції, королівської влади, несправедливість багатства і бідності.

Але є і слабкі сторони в роботі Деборіна. Так, наприклад він перебільшував заклики до революції проти Англії. Відзначає "шляхи, намічені Пейном в революційному памфлеті, за яким повинна була розвиватися американська революція" [4]. Доводить, що Америці не потрібна торгівля з Англією. Як помилка Пейна - мирний шлях реформ. І висновок - короля замінить закон.

Можна відзначити, що застарілий матеріал, є абсолютно не придатний для сьогоднішнього часу, хоча для дослідження цікавий і корисний.

Наступною роботою є стаття Баскіна М.П.: "Томас Пейн", що вийшла як передмова в 1959 році в книзі "Т. Пейн. Вибрані твори". Ця стаття більш корисна для дослідника. Баскін наводить у своїй роботі біографію Т. Пейна, виводить філософські основи, ставлення до релігії, порівнює з іншими діячами епохи. Також виділяє соціально - політичні погляди, що для нас особливо важливо.

Звичайно, постійна лінія марксистсько-ленінської теорії простежується в роботі Баскіна, але це вже сильний і послідовний наукову працю.

Баскін робить нахил на несправедливе замовчування в історії Америки Т. Пейн "насмілювався критикувати велику власність і великих власників" [1]. Дуже цікава зв'язок робіт Пейна з сучасністю, цього не зустрічалось в інших роботах. А саме - Пейн супротивник воєн. І як висновок, "народи кровно зацікавлені в світі" [1].

Нерозумно не сказати про головне джерело курсової роботи. Адже саме в ній вийшла стати Баскіна М. П., а саме Т. Пейн "Вибрані праці" 1959 року. У цій книзі представлені основні праці Т. Пейна в оригіналі. На мій погляд, це самий необхідний джерело в написанні роботи.

Цікаво вислів: "Разючий вплив "Здорового глузду" на громадську думку.... Вперше за час виснажливих... суперечок було відкрито, заявлено, що в основі політики держави лежать економічні інтереси" [2].

Головним плюсом цієї роботи є її емоційність. Це було найбільше корисно, зрозуміти ставлення американця до Пейну як співвітчизнику діяльності. Але висновок такий - по роботі Паррингтона зрозуміти можна тільки загальну картину і внесок Пейна, не переходячи до конкретності. У цьому дуже допомогли праці Гольдберга Н.М. Вони були з літератури, часто застосовуваний для написання даної роботи. Використані дві його книги: "Вільнодумство і атеїзм в США (XVIII - XIX)". Сильною стороною робіт цього автора є послідовний розбір всіх основних праць Пейна, дата написання обстановка і його основні ідеї з посиланнями на праці самого Пейна. Особливо важливим, стало включення в роботу філософських і світоглядних поглядів Т. Пейна. На початку роботи зазначено доказ необхідності цього. Також Гольдберг відводить велике місце в своїй роботі відношенню Пейна до релігії [3]. Тут він робить важливий висновок про те, що Пейн "не вмів пов'язати питання релігії з соціально - економічними основами розвитку суспільства" [3].

Заслуговує уваги, принаймні, щоб про нього згадувати 3-х томний джерело "Американські просвітителі". Єдине що про нього можна сказати, що про Т. Пейн написано дуже коротко і узагальнено..

Звичайно, не можна не згадати і статтю Кислової А.А. "Томас Пейн - революціонер або демократ", що вийшла в "Американському річній". Стаття відразу починається з характеристики Т. Пейна "як виразника передових демократичних поглядів" [6].

Немає розбору біографічних даних. Розбір ведеться з публіцистичної діяльності Т. Пейна, Кислова А.А. наводить в своїй роботі праці Т. Пейна в хронологічному порядку і робить їх характеристику. Час написання роботи Т. Пейном, її основну концепцію, і як підбиття підсумку, значення даного наукового трактату. Звичайно заклики до революції і боротьба народних мас на кожній сторінці цієї статті, але зазначу її величезний науковий потенціал.

Зроблена спроба розібрати історіографію Т. Пейна. Початок XVIII в., а саме з "Творів Т. Пейна" у чотирьох томах, надрукованих М. Конвеєм. Прослизає згадка про радянської історіографії, називаються такі прізвища як М.П. Баскін, Н.М. Гольдберг, Б.Е. Биховський та інші.

Що корисно, так це наявність посилань на вітчизняних авторів. В останньому абзаці даної роботи є цікава фраза, висновки з якої робити нескладно, а також можна побачити далекоглядність Кислової А.А.: "у роботах дослідників даний всебічний марксистський аналіз творчої спадщини Т. Пейна..." [6].

Кислова А.А. характеризує його як людину, що залишився "до кінця вірним ідеалам революції, незалежності та соціальної справедливості" [6].

Підручник "Історія США" у чотирьох томах, 1983 року. Конкретно по темі - перший том. Говорячи про цьому матеріалі, можна зазначити інформація, сама по собі коротка, загального виду, причому представлена через призму марксистсько-ленінської теорії. Але все ж із-за специфіки літератури, досить непогано відображено загальний погляд на епоху і внесок Т. Пейна. Мислителю приділено всього дві сторінки, [6. С. 128 - 130]. На цих сторінках є портрет Т. Пейна. Відзначено значення "Здорового глузду". Кажуть, що він був прихильником демократичних поглядів. Виступав проти метрополії, за рівність всіх людей. Не можна лояльно ставитися до Англії, вести боротьбу з нею. Прихильник республіканської форми правління. Відзначається рекордна кількість видань "Здорового глузду". Виступав за загальне право голосу. Наводитися порівняння ідей Т. Пейна з ідеями Адомсона.

Наступними дві роботи, Согрина В.В. "Міфи і реальність американській історії" і "Ідейні течії в американської революції XVIII в.". В одному ряду стоять Франклін, Пейн і Джефферсон. Практично корисного для вивчення особистості і поглядів Т. Пейна немає, але є цікавий погляд на епоху.

Природно початок ведеться з річниці встановлення Французької республіки. І без Маркса з Ф. Енгельсом не обійшлося.

Клара Соломонівна детально зупиняється на біографії Т. Пейна, хоча і розкриває її в процесі. Життя розібрана до самого кінця. Також і кілька років після смерті. Декількома рядками прослизає історіографія. Наприкінці роботи вказується на те, що "основоположники комунізму знали праці Пейна" [15].

У статті, Рукшина відзначає погляди, "Пейн виступав за негайне звільнення рабів, соціальну рівність, скасування титулів, цивільне рівноправність жінок" [11].

Відзначається небачений успіх памфлету "Здоровий глузд". Як слабку його бік Рукшина відзначає "для просвітницької філософії була характерна віра в освідченого государя, критика монарха - тирана" [11].

Ця робота не просто перераховує всі роботи Т. Пейна, в ній дається характеристика основних концепцій автора, а також робиться висновок про світовому внесок просвітителя. Так наприклад, "найбільш демократичні з конституційних документів революційної Франції були створені при безпосередній участі Пейна" [11]. Це корисний і найнеобхідніший матеріал в написанні роботи. Практично вся стати присвячена соціально-політичним поглядам Пейна в контексті біографічних даних. Мова написання дуже легко сприймається.

Дуже цікава робота Луїса Харца "Ліберальна традиція в Америці". У своїй книзі він відобразив США до 50-х років. Тут і історіографія, і політична філософія, множинна аргументація. Ця книга, безсумнівно, несе відбиток тієї епохи тобто конфлікт трьох суспільних систем: німецького фашизму, американського лібералізму і радянського соціалізму. Перемогу він бачить за американським лібералізмом. Вся книга пройнята цим оптимізмом і патріотизмом, звідси і оригінальні висновки. Так, Луїс Харц не вважає Т. Пейна великим. Вважає, що ця епоха підготувала, а Пейн висловив. "Колоніальний період історії давно підготував країну до такого повороту" [16], "Пейн лише чітко виявив цю неприязнь"[16]. Цікаво вислів "Здоровий глузд - це нездійсненна мрія"[16]. Але все ж Луїс Харц не загострює на Т. Пейн уваги, інформація коротка і критична.

Робота "Політична історія США XVII-XX вв." була особливо цікавою і корисною. В першому розділі книги як узагальнення і передісторія Нової історії США. Тут же згадує про замовчуванні в американській історії творів Т. Пейна. Виділяє суть "Здорового глузду", як освіта США, і в ньому ж концепцію республіканізму. Видатне значення памфлету Пейна, "було визнано тими, кого американці відносять до батьків засновникам США "радикали і простолюдини Пейна до таких не зараховують" [16].

Такі, як і в багатьох роботах інших авторів, наголошується. Що Пейн висловлювався за незалежність, критикував англійську конституцію, а також довів, що вона не існує як така.

І підводячи підсумок за Т. Пейну, Согрин В.В. відзначає, що "ідеї "Здорового глузду" були закріплені в Декларації незалежності 4 липня 1776 року" [16]. Тобто мається на увазі спадкоємність поглядів Т. Пейна і подальше життя, про що багато "забували" згадувати.

2. Історичні передумови та філософська основа формування світогляду Т. Пейна

пейн просвітитель світогляд суспільство

Для початку слід звернутися увагу саме до філософського світосприйняття Т. Пейна, це і є основою політичних поглядів мислителя.

Складно зрозуміти світогляд Пейна. Він сам на перших сторінках "Віку розуму" характеризує свій світогляд як деїстичний: "Єдина ідея, яку людина може зв'язати з ім'ям бога, є ідея першопричини, причини всіх речей" [10]. Множинні застереження про причини, що спонукали його прийняти концепцію деїзма, а також численні запевнення автора, що він є віруючою людиною, не могли не породити різних поглядів на соціально-політичний і філософське вчення.

Більш широке значення отримав напрямок, його світогляд з квакеровської догматики. Вивчаючи різні роботи і погляди, автор теж схиляюся до цієї думки. Пейн визнає совість найвищим авторитетом людського життя. Це був сам голос Бога і його присутність в душі.

Цю точку зору дотримувалися Паррингтон, який назвав Пейна "благородним квакером", М. Бест і інші історики [7]. Є погляд, ніби релігійні уявлення справили величезний вплив на формування світогляду Пейна.

Пейн ототожнював розум з "природними здібностями людини, які можуть пізнати творця у зовнішньому світі, стверджував що квакери були швидше деїстами, ніж християнами [10]. Протиставляючи політику квакерів їх вірі і намагаючись знайти спільне між цієї останньої і деїзмом, хоча б в області етичної, [10] Пейн писав, що квакери нібито не особливо вірить в Христа, а святе письмо вважають мертвою буквою [10]. Квакери ж завжди заявляли, що вони вірять у "внутрішній світ" Христа, і цей "внутрішній світ", що знаходиться в людях, вони часто-густо ототожнювали з Христом, а також з совістю.

Звичайно Пейн відчув вплив квакерів. Однак це вплив обмежувалося лише областю філантропії, в якій, до речі, квакери йшли іноді далі деїстів і відображали про деякі агресивні спрямування свого часу. І все ж не можна розглядати квакерство як основу світогляду Пейна. Переважна більшість дослідників з повною підставою бачить в йому прихильника і пропагандиста деїзма, як він і сам про це заявляв. Втім, і таке визначення потребує уточнень.

У рішенні основного питання філософії Пейн постає як матеріаліст. Поза людини і його свідомості існує реальний матеріальний світ: "ми спимо або пробудимо, великий механізм всесвіту рухається" [10]. Людина не може за своєю волею змінити світобудову: "Вона - вічно існуючий оригінал, прочитати який може кожен. Його не можна підробити, підмінити, загубити, змінити або знищити" [10].

Матерія, як вважає Пейн, породжує думку вона стала первинною, а мислення її похідне вдруге. "Хто може сказати - запитує він. - яким найтоншою дією найтоншої матерії проводиться думка в тому, що ми називаємо свідомістю?" [10]. Матеріалістичне подання Пейна про джерело психічної діяльності людини ми знаходимо і в його "Досвіді про сні". На його думку, людська думка має здібностями уяви, судження і запам'ятовування. У стані неспання людини всі ці три здатності активні, вони діють в унісон і створюють розумної людини. Уві сні, навпаки, ці три здатності не діють повністю, які з них вимикаються. В результаті розрізненого дії одного або двох з цих здібностей і виникає сновидіння. Такий же джерело і психічних захворювань. "Місце зосередження сил або здібностей, які утворюють те, що називається думкою, знаходиться в мозку. Немає і не може бути якихось анатомічної демонстрації цього явища, але... це саме так". У поясненні природи сну Пейн продовжує матеріалістичну традицію Гоббса. Спроби науково пояснити сновидіння використовуються Пейном для критики релігійних уявлень.

Пейн вірить у нескінченність матеріального світу. "Кінця немає!" - вигукує він [10]. Сонячна система це лише одна з нескінченних систем світів. Загалом матеріалістичні висловлювання про світобудову, спрямовані проти суб'єктивного ідеалізму, доповнює елементами матеріалістичної теорії пізнання. Як сам світ, так і принципи його пристрою не можуть бути створені людьми. Людина може лише відкрити, але не створити або змінити вічні й незмінні принципи, якими керується всесвіт [10]. Цю думку ілюструє на прикладі з трикутником. "Можна сказати, - пише він, - що людина здатна зробити або накреслити трикутник, і тому трикутник - людське винахід. Але трикутник, будучи намальований, є не що інше, як зображення принципу, обрис, що робить цей принцип доступним оці, а через нього і розуму. Інакше він незбагненний. Трикутник створює принцип не більш ніж свічка, внесена в темну кімнату, створює столи і стільці, які до того були невидимі" [10]. У наведених словах не можна не побачити елементи матеріалістичної теорії відображення. З іншого боку, відстоюючи здатність людини пізнати світ, стверджуючи, що людина може прочитати "вічно існуючий оригінал" світобудови, Пейн тим самим виступає проти агностицизму. Він ніде не говорить, що людина не в змозі пізнати закони природи. Навпаки, він стверджує, що "людство засвоїло певні закони діяльності природи", хоча ми поки не знаємо всього обсягу цих законів. Таким чином, для людського розуму існує неозоре поле пізнавальної діяльності. Пейн ратує за пізнання матеріального світу. "Освіта полягає не в знанні мов... але в знанні речей, яким мова дає назви" [10]. Науки, на думку Пейна, відображають об'єктивну реальність, і їх він протиставляє релігії. Так званим священних книг Пейн воліє Євклидовой "Початкова геометрія", книгу, яка містить "самоочевидні докази, абсолютно незалежні від її авторства і все, що пов'язано з часом, місцем і обставинами її написання" [10].

Матеріалістична в основному позиція підкріплюється тим, що він відкидає існування цього або іншого, крім природного. Він рішуче виступає проти таємниці та чуда - цих специфічних атрибутів будь-якої релігії. "Таємниця - супротивник істини. Туман людських вигадок - ось що затемнює істину, представляє її у спотвореному вигляді. Істина ніколи не покриває себе таємницею, та таємниця, яку вона буває закутана, - справа її супротивника, але не її самої". Таємниця "служить тому, щоб збентежити розум", а диво - щоб "збити з пантелику почуття. Перше - тарабарщина, друге - спритність рук" [10].

Пейн відбив не тільки досягнення сучасної йому філософії просвітителів, але і її недоліки. Недоліком матеріалізму був його, цілком зрозумілий для того часу, метафізичний, механістичний характер. Пристрій всесвіту, стверджував Пейн, "є вічно існуючим проявом будь-якого з принципів, на яких заснована будь-яка частина математичної науки"[10]. Спрощено-механічне уявлення про природу відбив у своєму відомому порівнянні: ладу млин, людина користується тими ж науковими принципами, як якщо б він хотів побудувати всесвіт.

Виклад поглядів про першопричину ми знаходимо в мові "Про існування бога", виголошеній їм у 1797 р. на зборах Товариства теофілантропістів в Парижі. Повторюючи відомі за "Віку розуму" міркування про природу як творіння бога, про те, що бог пізнаваний тільки через це творіння, через природу, Пейн підходить до питання про роль божества у всесвіті. Хід міркувань його такий. Всесвіт матеріальна. Як система, вона підтримується рухом. Це рух, без якого всесвіт і, зокрема, сонячна система не могли б існувати, не є властивість матерії, тому що в іншому випадку це рух як вічне повинно було б створити саме себе. Проте останнє неможливо. Природний стан матерії - стан спокою. Таким чином, рух або переміщення в просторі - результат дії на матерію зовнішньої сили. Такий рух слід відрізняти від того, яке атеїсти називають вічним рухом. Останнє стосується стану матерії і призводить до постійного перетворення одних форм матерії б інші. Цей рух не схоже на рух, який зберігає систему (наприклад, сонячну) і запобігає її зміни. Таким чином, рух, що підтримує всесвіт як систему, зумовлено тим, що називають першопричиною. "Отже, коли ми відкриваємо таку важливу обставину, без якого всесвіт не може існувати, ми з необхідністю приходимо до розумної віру в існування вищої причини матерії, і цю причину людина називає бог... бог це гіда, що є першопричиною". Згідно з висловлювань Пейна в "Столітті розуму", переконання в тому, що природа не створює саме себе, призводить людей до віри "в вічно існуючу першопричину, за своєю природою зовсім відмінну від усього відомого нам матеріального існування, в силу якої існують всі речі. І цю першопричину людина називає богом" [13].

Міркування про рух матерії суперечливі. З одного боку, він ніби не заперечує саморух матерії, в результаті якого одні форми матерії перетворюються в інші. З іншого боку, для його більш важливо те, що природним станом матерії є, як він думає, стан спокою. Рух матерії, яке в даному випадку розуміє примітивно, як зміна місця, виникає лише в результаті зовнішньої дії сили. Пейн обмежує Бога виконанням тільки ролі першопричину. Міркування Пейна носять скоріше характер декларування, припущення ніж докази. Роль Бога як творця всесвіту самим Пейном ставиться під сумнів, як тільки він починає критикувати біблійну історію створення світу.

Деїстична віра виявляє слабкі сторони. У нього прослизають сумніви, які при найближчому розгляді послаблюють його деїзм, роблять його недостатньо переконливим і розкривають нам своєрідність деїзм Пейна "І як ні недосяжно і важко для людини зрозуміти, що таке першопричина, він вірить в неї, бо не вірити в неї вдесятеро важче. Невимовно важко зрозуміти, що простір не має кінця, але ще важче зрозуміти його кінцівку. Вище сил людини осягнути вічне проміжок часу, але ще неможливим уявити час, коли не буде часу" [13]. Отже, хоча не вірити в першопричину, тобто в Бога, вдесятеро важче, ніж вірити в неї, але все ж вірити у відсутність очевидно можна. Але ж ця можлива віра у відсутність першопричини - атеїзм! Пейн впадає в суперечність: виходить, що об'єктивно атеїзм може бути обґрунтований так як і деїзм. Пейн фактично визнає за атеїзмом, відторгнуте ним право на існування. Ідеї вічності і нескінченності, властиві, нібито деїзму, насправді в застосуванні до матерії, властиві атеїзму.

Пейну приписують віру в безсмертя. На доказ того, що він вірив у безсмертя, наводяться наступні слова з " Віку розуму": "Я сподіваюся на щастя за межами земного життя"[13]. Насправді ж він мав на увазі "безсмертя" свого імені, що після його земного життя його ідеї будуть жити, і в цьому сенсі зрозуміло його скромний вираз "сподіваюся" на щастя безсмертя, а аж ніяк не визнання їм загробного життя. Як Пейн розуміє безсмертя? Так само як і церковники? Нічого подібного. Він сам бачить принципову різницю між своєї та релігійної точками зору. Пише: "Щоб повірити в безсмертя, я повинен мати більш піднесену ідею, ніж та, що міститься в цій похмурій доктрині воскресіння"[13]. Згідно Пейну, "свідомість існування - єдина зрозумілу ідея, яку ми маємо про майбутнє життя, і безперервність цього свідомості є безсмертя. Свідомість існування або знання, що ми існуємо, не потрібно присвячувати до однієї і тієї ж формі або до однієї і тієї ж матерії навіть в цьому житті"[14]. Далі уточнює: "Думка, коли вона зроблена, як я зараз роблю думка, яку викладаю пером, здатна стати безсмертної, і є єдиним твором людини, яка має цю здатність" [14]. І нарешті розкриває природу думки так: "Напишіть та передрукуйте її тисячу разів і на якому завгодно матеріалі, виріж її на дереві або викарбувати на камені, - думка в будь-якому разі залишається Завжди однією і тією ж. Думка здатна існувати, не пошкоджуючись, на неї не діє зміна речовини. Вона істотно відрізняється по природі від всього того, що ми знаємо і можемо сприйняти" [14]. Якщо згадати згадані нами міркування Пейна про те, що думка проводиться найтоншим дією найтоншої матерії, то тільки що наведені висловлювання про безсмертя породженою людиною думки можна витлумачити лише як неясну здогадку про відносну самостійності ідей. Він звичайно не розуміє справжньої ролі і походження громадських ідей, наївно спрощено представляє їх існування.

Але з усіх цих міркувань ніяк не випливає висновок - що Пейн був містиком, що він бачив в бога не тільки першопричину, але і "всю загальну думку", яка "сказала слово" і тим самим викликала до існування всесвіту. У поясненні суспільних явищ стояв на ідеалістичних позиціях. Він вважав розум і поширення знань головною силою суспільного розвитку. Це не дає підстав замовчувати його в основному матеріалістичне пояснення природи, не бачити протиріччя і непослідовності в його відступі до деїзму. Для США деїзм в той час грав прогресивну роль. Деїстичні твори Пейна, крім його волі і бажання, часто приводили читача до атеїстичні висновків.

Якщо у питаннях філософії Пейн, непослідовно дотримуючись матеріалізму, допускає деїзм, то в критиці релігії і церкви він випереджає американських просвітителів і англійських вільнодумців XVIII в., наближаючись до французьким матеріалістів - атеїстів. Пейн вважає, що для знищення релігійних забобонів і засилля духовенства першорядне значення має конкретне і доступне самому непідготовленому читачеві викриття істинного антинародного особи церкви. Бойовий критиці релігії і церкви він присвячує майже всі свої твори, починаючи з " Віку розуму". На самому початку Століття розуму Пейн відриває віруючого від небес, і показує йому дійсність: "Релігійні обов'язки складаються в справедливості вчинків, милосердя і прагненні зробити наших побратимів щасливими" [14]. І, щоб не залишалося ніяких сумнівів в його негативне ставлення до релігії, він категорично заявляє: "Я не вірю в релігії, сповідувану церквою єврейської, римської, грецької, турецької, протестантської або будь-якої іншої відомої мені церквою. "Мій власний розум - моя церква" [14].

Головний висновок, який можна зробити з висновків Пейна про "природі та ідеї" релігії, полягає в тому, що релігія "повинна бути вільна від усякої таємничості" [14]. З міркувань можна зробити атеїстичний висновок. Але Пейн сам не робить цього висновку і більш того застерігає від атеїзму.

Всю силу своєї критики Пейн зосередив на Біблії, що відіграла величезну роль у житті в основному протестантської Америки[13]. Він починає критику з Біблії того, що заперечує ідею "одкровення". Приводить логічні докази проти "одкровення". Він пише: "Кожна з... церков показує книги звані одкровенням або словом божим... Кожна з цих церков звинувачує інші безвір'ї: що ж стосується мене, то я не вірю їм усім"[13].

Що таке "одкровення" і який його сенс? Пейн пояснює: "Одкровення - повідомлення про те, що особа, якій зроблено одкровення, перш не знало. Бо, якщо я зробив хоч якусь річ або бачив, як вона була зроблена, мені не потрібно одкровення, що говорить мені про те, що я зробив її або бачив, як і не потрібно його і для того, щоб я міг про неї розповісти чи написати. Одкровення тому не може бути додане до чого-або, події на землі, учасником або очевидцем чого був сам чоловік. Отже, всі історичні та оповідальні частини Біблії, які займають майже всю її, не підходять під значення слова "одкровення", чому і не є словом божим" [15].

Сильною стороною антирелігійних праць Пейна є критика етичної боку Біблії. Релігійних вчення про мораль і церковна опіка над моральністю. У різкій формі показує нелюдяний характер біблійної моралі. Ось деякі висловлювання Пейна про біблійної моралі: "Коли ми читаємо непристойні історики, описання хтиві пригод, жорстоких і болісних покарань, невтомної мстивості, якими заповнено більше половини Біблії, нам швидше слід було б назвати її словом демона, а не словом божим. Це історія аморальності і злості, що послужила розбещення людства. Що стосується мене, я ненавиджу її, як ненавиджу все жорстоке" [15];

"Щоб без жаху і відрази читати Біблію, ми повинні забути все, що є тільки в людському серці ніжного, чутливого і милосердного. Якщо б у мене не було інших доказів хибність Біблії, цього було б достатньо, щоб визначити мій вибір" [14]; "Біблія малює характер Мойсея таким жахливим, який тільки можна собі уявити. Якщо ці розповіді вірні, то він був негідником, який першим почав вести війни з міркувань або під приводом релігії; під цією маскою або в подібному засліпленні він здійснював безпрецедентні в історії народів звірства" [10]; "Люди взагалі не уявляють собі тієї аморальності, якій пронизане це уявне слово боже. Потонувши в забобонах, вони приймають на віру, що Біблія правдива і хороша. Вони не допускають сумніви в ній. Вони привносять вироблені ними самими ідеї милосердя всемогутнього в книгу, яка, як вчать їх, написана його владою. Боже! адже Біблія зовсім не той; вона - книга брехні, аморальності та блюзнірства" [10]; "Чому вчить нас Біблія? Розбою, жорстокості і вбивства. Чому вчить нас [Новий] Заповіт? Вірити, що всемогутній розбестив заручену жінку, і віра в це перелюбство іменується вірою в бога" [10].

В критиці біблійної моралі не зумів подолати ідеалістичного підходу до пояснення суспільних явищ. В основу воєн, гонінь, страждань і мук, які наповнюють історію людства. У дусі просвіти XVIII ст. Пейн говорить про необхідність здобувати знання, сприяти щастя людей, проявляти чеснота і т. п. Всі ці початку, на його думку, і лежать в основі релігії гуманності". У символі цієї релігії і складається "щире служіння богу".

Пейн завдав сильного удару по авторитету священного писання. Він сам дав глибоку оцінку своєї праці. Наприкінці першої частини "Віку розуму" він писав: "Отже, я пройшов через всю Біблію, як чоловік із сокирою проходить ліс, валяючи дерева. Ось вони лежать, а попи якщо зможуть, нехай виростять їх знову. Вони можуть, ймовірно увіткнути їх в землю, але ніколи не змусять їх рости" [9].

Розгляд світосприйняття Т. Пейна є дуже важливим, він дає змогу більш точно аналізувати соціальні ідеї мислителя. Тому сприйняття соціально-політичні ідей розглянуто саме з того боку з якого намагався нам їх донести мислитель. Також є змога більш точно охарактеризувати їх та дати критичний аналіз, разом з ним відчути настрій епохи в яку творив Пейн. З'ясувати притаманні ці ідеї саме цій епосі. Мають практичне відображення вони для цього суспільства, чи взагалі потрібні вони.

Також не можна не звернути увагу на сприйняття релігії у просвітителя, тому що, віра - це основа філософського сприйняття, саме його деїстичне бачення світу в майбутньому дасть нам ідеї побудови державного та соціального началу. Які виникають природним шляхом без втручання надприродних сил, а також слабкості людини перед природними законами.

3. Політичні погляди Т. Пейна

У роботі Пейна "Здоровий глузд" автор прагнув довести, що розрив з Англією - історична необхідність, підготовлена всім економічним і політичним розвитком колоній. Зв'язок Англії і Америки, писав Пейн, є в даний час вимушеної і проти природний", оскільки вони "належать різним систем". Цей політичний висновок став результатом його філософських роздумів про природу держави, а також критичного аналізу конституційної монархії, яка багатьма англійськими та американськими ідеологами того часу зізнавалася в якості зразкового державного ладу.

Згідно Пейну, основним принципом у визначенні соціальної структури є розмежування понять "суспільство" і "держава". Суспільство - це споконвічна, природний стан, в якому перебувають люди, вимушені у боротьбі за існування шукати один у одного допомоги та взаємної підтримки. Держава ж - це похідне, вторинне по відношенню до суспільства. Воно виникає на тій щаблі розвитку суспільства, коли "почуття боргу і прихильності почнуть слабшати" [8]. Отже, функція держави видається негативно охоронної, зводиться до захисту людей від посягань на свободу і безпеку. "Суспільство в будь-якому своєму стані є благо, уряд і найкраще - є лише необхідне зло..." - писав Пейн [8]. Єдино згодною з інтересами суспільства і законом природи він вважав республіканську форму державного управління. Виборність і часта зміна представників влади, "встановить спільність інтересів у всіх частин суспільства, люди будуть взаємно і природно підтримувати один одного; і від цього (а не від... короля) залежить сила державного управління і щастя керованих [8].

Концепція Пейна була спрямована проти конституційної монархії горезвісного "рівності сил", за яке Монтеск'є так вихваляв британську. Прямим викликом шанувальникам англійської конституційної монархії звучали слова Пейна про те, що Англія - це "будинок, розколотий сімейної сварки", ключ від дверей якого відданий королю [8]. Сама тип природність такого державного устрою, коли поруч співіснують спадкові монархічні установи в особі короля і палати та республіканські в особі палати громад, на думку Пейна, служать як достатньої підстави для того, щоб вважати англійську конституцію, що освячує подібний стан речей, "чистим абсурдом" [7]. Частина американських сучасників Пейна розцінювала цей висновок як святотатство, як посягання на найвище досягнення політичної думки, обґрунтованою філософським авторитетом Дж. Локка. Пейн доводив, що преклоніння перед англійської конституцією та англійської системою правління є нічим не виправданим пристрастю до форм і традиціям монархічного держави, загалом, далеким американцям, велика частина яких бігла у свій час від його зовсім не "ніжних материнських обіймів" [7].

Пейн був першим з американських публіцистів, використавши й вираз "Сполучені Штати Америки" у значенні федерації і союзу великих колоній Англії в Північній Америці. Бачив необхідність політичної влади держави, але попереджав проти посилення його авторитету і загрози тиранії з боку цього штучно створеного інституту. В "Американських кризи" були вперше сформульовано деякі з суспільно-політичних поглядів Пейна і, зокрема, питання про національний суверенітет і самоврядування штатів, а також про союзі їх в системі єдиного держави [7].

Пейн стверджував, що самоврядування окремих штатів - колишніх колоній Англії є необхідною умовою демократичного розвитку країни в цілому. Кожен штат може і повинен вирішувати питання свого внутрішнього життя відповідно до вимог і характером місцевих умов, з урахуванням особливостей складу населення, економічних, соціальних, політичних і релігійних традицій.

Принципи місцевого самоврядування, вважав Пейн, не суперечать функцій центральної форми правління, яка захищає інтереси всіх штатів в сукупності, оскільки якщо справи кожного штату носять локальний характер і обмежені його межами, то суверенітет всієї країни в цілому, її національна незалежність, знаходить відображення в союзі штатів, або "сполучених штатах".

Тільки в такій якості Америка може виступати в міжнародній політиці і торгівлі тільки такий союз стверджував він, може дати нам авторитет за кордоном і безпека вдома" [7]. У 1791-1792 рр. ним була написана одна із самих блискучих його публіцистичних робіт - "Права людини. В "Права людини" представлена в найбільш повному вигляді соціальні погляди Пейна. Безпосереднім приводом до написання роботи послужив трактат англійської публіциста Е. Берка "Міркування про революції у Франції" (1790), основні ідеї якого розділялися усіма.

У своїй праці Пейн повинен був знову звернутися до питання про походження й завдання державної влади, оскільки його опонент акцентував увагу саме на цьому положенні, представивши аргументи на захист спадкового принципу правління. Згідно Берк, народ коли уклав договір з державною владою, повинен до кінця століть зберігати його в силі, заповівши виконувати це зобов'язання і своїм нащадкам. Реакційний письменник, яким був Берк, мав своєю метою виправдати конституційну монархію і довести, що народ не має права обирати правителів, виступати проти них, а також визначати форму правління. Пейн піддав критиці спекуляції Берка, підводивши під договірну теорію юридичну основу. Він довів, що заява Берка про "вічне договорі" абсурдно з логічної точки зору і зовсім не виправдано з точки зору природного права, від якого людина зовсім не відмовляється, вступаючи в громадянське суспільство. "Пихатий домагання на те, щоб управляти і за труною, найсмішніша і зухвала з усіх форм тиранії, - писав Пейн. Людина не має права власності на іншої людини; подібним чином жодне покоління не має права власності на наступні покоління" [7]. Пейн вважав, що суспільний договір повинен підтримуватися кожним поколінням людей, бо інакше він втрачає свою законну силу.

Пейн вніс свій внесок у договірну теорію держави. Він був одним з тих революційних ідеологів XVIII в., які обґрунтовували ідею про народі як суверенній носії влади. Держава він підкреслював не є результат договору між керівниками і керованими, - воно "або виникає з народу, або затверджується над народом". У першому випадку суверенітет залишається за народом, у другому влада стає тиранічної і підлягає скасуванню.

Абсолютно очевидно, що Пейн був далекий від розуміння рушійних сил держави. Але положення своєї природно-спрямованої соціальної теорії послідовно доводив до політичних висновків. Він говорив, що в тих випадках, коли державна влада вступає в протиріччя з інтересами суспільства, народ має право змінити або ліквідувати її. У цьому - вираз суверенності народу і його природного права на революцію. Оцінюючи стан справ в Америці, Пейн впритул підводив читача до думки, що здійснення права на революцію проти англійської корони-в даному випадку необхідності.

"Здоровий глузд" являв собою спробу конкретно - історичного розгляду суспільно-політичних проблем, перед якими стояли колонії в передреволюційний період. Пейну вдалося показати у своїй роботі як природно-правові, так і економічні причини революції в Америці. На основі аналізу економічного стану колоній він приходить до висновку, що "в системі британської політики Америка грає лише другорядну роль" і що "Англія узгоджується з благом нашої країни не більше, ніж це відповідає її власним задумам" [6].

Таким чином розкрив суть самого конфлікту і причини, що призвели американську революцію: суперечності між економічним розвитком колоній та гальмуюче це розвиток політикою метрополії, яка представляла інтереси своєї буржуазії. Подальша зв'язок колоній з Англією, підпорядкування системі опіки, яку Лондон встановив в Америці, принесуть лише шкоди економічному розвитку колоній. Він не приймав міркування тих політиків, які вважали, нібито сила колоній - в Англії, і стверджував, що торгівля з іншими країнами Європи буде служити більшої захистом для колоній, ніж подібна опіка.

Памфлет Пейна зіграв величезну роль у підготовці прийняття громадською думкою ідеї незалежності. Більшість американців, прочитавши памфлет, переконалися, що англійська система не відповідає інтересам розвитку колоній і що вірність королю і британської конституції - це не більше, як анахронізм. Памфлет завдав удару по монархічним традиціям, які дотримувалися, часто несвідомо, колоністи. Він містив у собі ясний заклик до боротьби за республіку, завдяки чому його по праву називають "маніфестом нової філософії республіканізму"[76].

Саме ці республіканські ідеї надали найбільш революційний вплив на маси, виробив зрушення в суспільній свідомості, повернули його до проблем буржуазно-демократичного перевлаштування соціального ладу. Одна з головних для Пейна проблем - справедливі і несправедливі війни - розвивається їм з позицій природно-правовій теорії. Борючись в роки війни проти англійців у частинах, якими командував генерал Н. Грін, Пейн одночасно займався публіцистикою; за цей період їм було видано 13 памфлетів під загальною назвою "Американські кризи". То були статті, які мали великий пропагандистське значення, особливо в перший період війни, коли армія Вашингтона зазнавала поразки. Їх читали вголос перед солдатами, щоб підняти бойовий дух революційної армії, котрі захищали незалежність колоній. В "Американських кризи" Пейном було поставлено низку проблем державно-політичного та філософського характеру, що висунуло ці памфлети на рівень найважливіших документів американської революції. Він засуджує воїни в династичних цілях, для зміцнення монархічного держави і виправдовує воїни, які веде народ в інтересах свого національного суверенітету і незалежності "Для щастя моєї Британії і заради загального миру я би побажав їй не мати ні фути землі за межами її власного острова" [6]. Томас Пейн був гарячим пропагандистом американської незалежності і багато зробив для її практичного здійснення. У період війни він взяв на себе організацію збору коштів для революційної армії. У лютому 1781 р. разом з полковником Лоуренсом він відправився у Францію зі спеціальною місією - добитися від французького уряду допомоги на продовження війни з Англією. Свій короткий візит використав для пропаганди ідей революції і для мобілізації громадської думки в підтримку боротьби американців за незалежність. У 1782 р. випустив памфлет під назвою "Лист абатові Рейналю". Взявши за основу критичний розгляд помилкових положень книги Рейналя, Пейн дає тим самим приклад конкретно-історичного підходу в аналізі подій, пов'язаних з революцією.

Писав у своєму памфлеті, що тільки незалежність забезпечить подальший розвиток країни і поставить її поряд з іншими державами. Акт про гербовий соборі, продовжував Пейн, це всього лише епізод серії спроб встановити автократичний контроль над американською економікою і промисловістю з боку англійського парламенту, в якому колоністи не мали своїх представників. Як відзначав Пейн, при сформованих умовах цей контроль є ні чим іншим, як намаганням встановити тиранію з допомогою законодавства, прагненням, заздалегідь обдуманому і планомірно здійснюваним англійськими владою. Тому повстання колоній, революція були неминучістю, виправданими історично і з політичної та моральної точки зору закономірними, помічав американський революційний ідеолог у своїй відповіді абатові Рейналю. Політично і морально виправданими вважав Пейн кроки, зроблені американцями щодо встановлення союзу з Францією. Якими б не були цілі і мотиви монархічної Франції в цьому союзі, головне полягає в тому, що він допоможе виграти колоній війну з монархічної Англією і закладе основу для подальшого розширення торговельних зв'язків, економічних, політичних та культурних зв'язків двох націй. У цьому союзі Пейн бачив передумови зміцнення міжнародних відносин.

У 1789 р. він опинився у Франції і брав участь у складанні Декларації прав людини і громадянина. "У Франції сходило сонце нового дня, створювалася конституція більше вільного держави, і обійтися без послуг такого досвідченого майстра здавалося неможливим", - писав про діяльність Пейна в період Французької революції американський історик Паррингтон. І там Пейн так само гаряче боровся за встановлення республіки, як у свій час в Америці.

4. Соціальні ідеї Т. Пейна

Пейн належав до школи тих політичних мислителів XVIII в., відправним тезою для яких служила твердження про рівність людей. Його соціальні погляди найбільшою мірою стикалися з революційно-демократичними поглядами Ж.Ж. Руссо, в чиїх працях він, за власним визнанням, знаходив "високе почуття волелюбності, що вселяє повагу і надихає людини"[7]. Руссо як один із зачинателів нового напряму громадської думки - егалітаризму залучав Пейна постановкою проблеми рівності в якості головного вимоги століття. Рівність людей по природі, не знаючої станових обмежень, - це провідний мотив соціальної філософії Пейна, всі будівля якої, за справедливим зауваженням сучасного американського дослідника, побудоване на фундаменті "прав людини". Поняття "права людини" включає природні і цивільні права. Людина як істота соціальне володіє одночасно двома видами прав, говорив Пейн. Перші та основні - це природні права, до яких можуть бути віднесені право на життя, інтелектуальні права, право домагатися благополуччя і щастя. Другі - цивільні, належать людині як члену суспільства і стосуються головним чином його безпеки і захисту його природних прав. У цьому супідрядність прав пріоритет зберігається за правами природними, у відносинах яких цивільні виконують службову роль. Згідно Пейну, "кожне цивільне право виростає з природного права, або, іншими словами, отримано в обмін на якесь природне право" [8]. Природні права невід'ємні, цивільні - можуть бути відчужені у разі необхідності і в інтересах всього суспільства. До природних прав зараховував тільки ті, які гарантують людині самозбереження, і тому серед них читач не знаходив право на приватну власність. Будь-яку власність понад особистих потреб вважав цивільної, тобто такою, яка в разі необхідності могла бути використана на благо суспільства. Це звучало як виклик буржуазним поглядів на природу власності, право на яку оголошувалося "священним" і "непорушним" в цитованій Пейном Декларації прав людини і громадянина [8].

Соціологічна концепція містить в собі багато недоліків. Деякі її положення носять чисто умоглядний характер і по своїй суті ідеалістичні. Однак прогресивна ідея цієї концепції полягає у визнанні того, що суспільне життя, подібно природі, підпорядковується природних законів і розвиток і постійне оновлення - необхідна умова життя здорового соціального організму. Спрямована проти реакційних теорій, які Прагнули увічнити абсолютистської-монархічний лад, ця концепція мотивувала вимогу справжнього республіканізму, реального "народоправства", чинного в ім'я "суспільного блага".

Т. Пейн став американцем лише в 1774 р. Вже зрілим тридцяти семилітнім він приїхав в Америку і відразу включився в ідейно-політичну боротьбу. Працюючи реактором "Пенсільванського журналу", одночасно сам займався публіцистикою. У 1774 р. він написав і в 1775 р. видав у цьому журналі статтю "Африканське рабство в Америці", присвячену гострої соціальної проблеми. В американській антирабовласницькій літературі це одне з перших творів, де на суд громадськості виносилося питання про ганебної для цивілізованого світу практиці рабства, захищати яке, як писав Пейн, так само аморально, як виправдовувати вбивство або інше подібне злочин. Пейн говорив про повний і негайне звільнення рабів, і цей радикалізм вже тоді змусив насторожитися деяких громадських і політичних діячів Америки. З тієї ж безкомпромісністю торкався проблеми відділення колоній від метрополії. У статті "Серйозна думка", опублікованій в "Пенсильванському журналі" 8 жовтня 1775 р., він писав: "У мене немає жодних сумнівів у тому, що завгодно богові, нарешті, відокремити Америку від Британії" [8].

З робіт виділяється трактат "Аграрна справедливість", написаний Пейном в 1795 р. у відповідь на проповідь про бідність і багатство єпископа Ландаффского - одного з головних опонентів "Віку розуму". У цьому трактаті виступає як критик суспільного ладу, в якому ідеали рівності, проголошені конституцією, знаходяться в протиріччі з фактичним станом мас, вимушених тягнути злидарське існування. Головною причиною економічної нерівності в суспільстві вважав монополію на землю. Він зазначав, що в природному стані земля перебувала в громадському користуванні - це було загальне право всіх людей. Земельна власність з'явилася з початком обробки ґрунту, і слідом за тим виникло індивідуальне право. "Обробка землі є щонайменше одним з найбільших поліпшень природи, коли зроблено людської винахідливістю. Проте земельна монополія, яка почалася разом з нею, принесла величезна зло. Вона позбавила більше половини населення кожної нації їх природної спадщини, не забезпечивши їм, як це слід було зробити, відшкодування за втрату, і внаслідок цього породило зразки такий бідності і убогості, яких раніше не існувало" [ 8]. Він відкидав приватну власність на землю, вважаючи, що власнику обробленої землі належить лише вартість її поліпшень. В якості компенсації суспільству за втрату ним "природної спадщини" власник обробленої землі сплачує орендну плату, з якої держава створює спеціальний національний фонд для виплати пенсій пенсіонерам і забезпечення неповнолітніх. Таким чином, Пейн вважав за можливе покінчити з убогістю і затвердити справжні ідеали республіканізму.

Проблеми соціальної нерівності, поставлені в "Аграрної справедливості", мали велике суспільно-політичне звучання, незважаючи на утопічний характер плану заходів з ліквідації бідності. Автор звертався до громадської совісті, закликав створити більш справедливу соціально економічну систему, яка б ґрунтувалася, як він писав, "на твердому фундаменті національних інтересів і національної захисту" [6]. Ці ідеї неабиякою мірою сприяли розвитку і зміцненню гуманістичного напрямки громадської думки країн Європи і Америки кінця XVIII - початку XIX століття.

Пейн належав до школи тих політичних мислителів XVIII в., відправним тезою для яких служила твердження про рівність людей. Його соціальні погляди найбільшою мірою стикалися з революційно-демократичними поглядами Ж.-Ж. Руссо, в чиїх працях він, за власним визнанням, знаходив "високе почуття волелюбності, що вселяє повагу і надихає людини"[81]. Руссо як один із зачинателів нового напряму громадської думки - егалітаризму залучав Пейна постановкою проблеми рівності в якості головного вимоги століття. Рівність людей по природі, не знаючої станових обмежень, - це провідний мотив соціальної філософії Пейна, всі будівля якої, за справедливим зауваженням сучасного американського дослідника, побудоване на фундаменті "прав людини". Поняття "права людини" включає природні і цивільні права. Людина як істота соціальне володіє одночасно двома видами прав, говорив Пейн. Перші та основні - це природні права, до яких можуть бути віднесені право на життя, інтелектуальні права, право домагатися благополуччя і щастя. Другі - цивільні, належать людині як члену суспільства і стосуються головним чином його безпеки і захисту його природних прав. У цьому супідрядність прав пріоритет зберігається за правами природними, у відносинах яких цивільні виконують службову роль. Згідно Пейну, "кожне цивільне право виростає з природного права, іншими словами, отримано в обмін на якесь природне право" [8]. Природні права невід'ємні, цивільні - можуть бути відчужені у разі необхідності і в інтересах всього суспільства. До природних прав зараховував тільки ті, які гарантують людині самозбереження, і тому серед них читач не знаходив право на приватну власність. Будь-яку власність понад особистих потреб вважав цивільної, тобто такою, яка в разі необхідності могла бути використана на благо суспільства. Це звучало як виклик буржуазним поглядів на природу власності, право на яку оголошувалося "священним" і "непорушним" в цитованій Пейном Декларації прав людини і громадянина [8].