Основні військові та політичні події за період Другої Пунічної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ І. Причини та передумови війни

Розділ ІІ. Війна з Ганнібалом до битви під Каннами

Розділ ІІІ. Війна з Ганнібалом після битви під Каннами

Висновки

Список джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність: Актуальність обраної теми визначається сучасним етапом розвитку вітчизняної, російської та міжнародної історичної науки. За цей час вийшло чимало праць, присвячених війнам Риму та Карфагену. Особливо увагу історики привертали до подій Другої пунічної війни. Окрему увагу до цієї війни звернула радянська історіографія. Велику увагу до Другої пунічної війни привернула й зарубіжна історіографія, яка поглиблено вивчила основні проблеми війни.

Потрібно зазначити, що сучасна вітчизняна наука не приділяє уваги пунічним війнам. Окремих праць у вітчизняній історіографічній науці, присвячених Другій пунічній, на даний час не має. Вітчизняна історіографія обмежилася переважно загальними поняттями, хрестоматійними підручниками з історії Риму та плагіатів з російських праць.

На відміну від вітчизняної, російська історична наука не припинила дослідження пунічних воєн, а навпаки - піднімає чимало нових проблематичних питань і висуває нові гіпотези та припущення.

Хоч на даний час історіографія пунічних воєн доволі детально розкрила основні аспекти Другої пунічної війни,оскільки, залишилися ще не розкриті питання. Основним завданням сучасної історіографії наслідків війни для подальшого розвитку античного світу.

Об`єкт: Війна Риму та Карфагену 218 - 202 рр. до н. е.

Предмет: Основні військові та політичні події за період Другої пунічної війни.

Мета дослідження: З`ясувати основні причини та наслідки Другої пунічної війни. Причини перемоги Риму та поразки Карфагену.

Мета дослідження передбачає виконання таких наукових завдань:

- прослідкувати основні етапи Другої пунічної війни;

- висвітлити постать Ганнібала як геніального полководця та політика, основної постаті цієї війни;

- розкрити причини перемог Ганнібала;

- спробувати визначити причини провалу його планів;

- з`ясувати фактори, котрі привели Рим до перемоги;

- дослідити наслідки війни для Карфагену та Риму.

Хронологічні рамки: Хоч сам період Другої пунічної війни в історіографії датується 218 - 202 роками до н. е. Але в даній курсовій роботі ці межі потрібно розширити, з`ясувати становище сторін напередодні війни. Таким чином вони сягатимуть від початку іспанської політики Гамількара і закінчуються смертю Ганнібала.

Джерельна база дослідження: Основними джерелами, що висвітлюють є праці римських та грецьких істориків. Серед них можна відзначити праці:

Аппіан [Римська історія], Плутарх [Порівняльні життєписи: Фабій Максим], Полібій [Загальна історія], Тіт Лівій [Історія Риму від заснування міста].

Огляд історіографічних та історичних досліджень: Історію Другої пунічної війни досіджували переважно зарубіжна та радянська (російська) історіографії.

Теодор Моммзен - «Історія Риму», Оскар Егер - «Всемирная история: В 4 томах Т.1: Древний мир», Корабльов І. - «Ганнібал», Рев`яко - «Пунічні війни».

Наукова новизна: Нові праці по темі пунічних воєн (в т. ч. ІІ пунічної) представлені переважно російськими та зарубіжними істориками. Серед цих праць можна відзначити праці: Лемб Гарольд - «Ганнібал: один проти Риму», Шифман Ілля «Карфаген», Геннадій Левицький - «Рим і Карфаген: світ тісний для двох», Волков Олександр - «Карфаген. «Біла» імперія «чорної» Африки», Ковальов Сергій - «Історія Риму»

Структура курсової роботи: Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури та додатків.

Розділ І. Причини та передумови війни

Договір, укладений в 241 р. до н. е. з Римом, доставив карфагенянам мир, але вони купили його дорогою ціною. Данина, що збиралася з більшої частини Сицилії, стала тепер надходити в ворожу казну, а не в карфагенську, було самою нікчемною з втрат. Рим, можливо, ще не думав у той час про завоювання Африки і ще задовільнявся Італією, але вже те було погано, що існування карфагенської держави залежало від поміркованості римських бажань, і хіба хто-небудь міг би поручитися, що саме вимоги італійської політики не змусять римлян бажати якщо не підкорення, то у всякому разі винищення їх африканських сусідів? Коротше кажучи, Карфагену слід було б розглядати мирний договір 241 р. до н. е. як перемир'я і скористатися цим перемир'ям, для того, щоб приготуватися до неминучого відновлення війни; йому слід було це зробити не для того, щоб помститися за понесене поразку, і не для того, щоб повернути втрачене, а для того, щоб зробити саме своє існування незалежним від дозволу національного ворога. Теодор Моммзен. Історія Риму. - СПб.: Наука, 1997. - С. 443.

Кожна з воюючих сторін мала свої слабкі і сильні сторони. Важливою перевагою Риму була чисельна: Італія постачала невичерпний запас людських резервів. Ценз 225 р. до н. е. показав 250 тис. піхоти і 23 тис. кінноти з громадян. Союзні контингенти давали 340 тис. піхоти і 31 тис. кінноти. Уже в перший рік війни у розпорядженні римського сенату знаходилося 6 легіонів чисельністю близько 70 тис. чоловік. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. - С. 171. На відміну від карфагенян римляни комплектували військо з своїх громадян. Військова служба вважалася почесною обов'язком. Билися легіонери не за гроші, а за вітчизну, свої будинки, дружин, дітей; мобілізація при виникненні небезпеки відбувалася миттєво. Левицкий Г. Рим и Карфаген. Мир тесен для двоих. - Москва: ЭНАС. - 2009. - С. 103. Карфаген же повністю залежав від найманих загонів. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. - С. 171. Звичайно, Карфаген, будучи одним з найбагатших міст світу, міг собі це дозволити. Але, оскільки найманці воювали не за батьківщину, а виключно за гроші і військову здобич, вони не звикли (і не хотіли) стійко переносити труднощі війни, а невиплата або хоча б затримка платні досить часто перетворювала їх на ворогів повідношенню до роботодавців. Левицкий Г. Рим и Карфаген. Мир тесен для двоих. - Москва: ЭНАС. - 2009. - С. 105. У карфагенян була чудова кіннота, що складалася в основному з нумідійців - майстерних наїзників. Після підкорення Іспанії її народи також поповнили ряди кінноти Ганнібала. Її перевага над римською було незаперечною, саме вершники забезпечили пунійцям найважливіші перемоги. Пунійці володіли страшною зброєю, якої римляни не мали - бойовими слонами. Їх атака була страшна в психоло- гічному відношенні і надзвичайно згубна. Однак римляни навчилися боротися і з ними, іноді їм вдавалося розгорнути збожеволіле стадо гігантських тварин на самих карфагенян. Там само - С. 107.

Хоч Перша пунічна війна підірвала Карфаген, але не скорила. Зосередивши свою політику тепер на захід (Іберію), карфагеняни дуже добре наповнили свою казну сріблом з іберійських копалень. Також там Карфаген отримав і людські ресурси для майбутньої війни з Римом.Карфаген володів чи не найстрашнішою силою - бойовими слонами, кількість яких була чималою. До війни Карфаген та Рим підійшли з різними цілями: Карфаген бажав як не реваншувати, то хоч убезпечити свою зовнішню безпеку від Риму, а Рим намагався покорити Карфаген. І особливо інтенсивно до війни готувався саме Карфаген. Втративши Сицилію й острови, карфагеняни звернули свою активність сюди - в країну родючу, багату дорогоцінними та іншими металами, - і з 237 р. до н. е. почали планомірно розширювати тут свої володіння. Через 10 років на південно-східному березі Піренейського півострова був заснований Новий Карфаген (сучасна Картахена). Швидко розвинувся в політичний, торговий і військовий центр, він став головною базою карфагенян в Іспанії.

Їхнє просування на північ півострова страшило римлян як ознака нового посилення Карфагена, і приваблювало їх увагу до Іспанії як до нової мети завоювання. Римська зацікавленість в іспанських справах проявилася в угоді з карфагенським командуванням про річку Ібер як про таку собі демаркаційну лінію. История Европы у 8. Т. Т. 1. Древняя Европа. - М,: Наука, 1998. - С. 448.

У 221 р. Гасдрубал був убитий з особистих мотивів одним кельтом. Головнокомандуючим в Іспанії армія проголосила його швагра, старшого си- на Гамількара, 25-річного Ганнібала. Його затвердження в Карфагені не обійшлося без нової партійної боротьби. Ворожа Баркідам партія зажадала, щоб були конфісковані на користь держави ті крупні суми, якими Гамількар і Гасдрубал підкуповували уряд і народ. Однак Ганнібалу, який спираючись на свою величезну популярність в іспанській армії, новими подарунками вдалося купити у сенату і народного зібрання своє утвер- дження. Ковальов С. І. Історія Риму. Нове видання, виправлене і доповнене / За ред. проф. Е. Д. Фролова. - СПб.: Полігон, - 2002. - С. 259.

«Третім після них полководцем в боротьбі з іберами проголошується військом ось цей Ганнібал, який вважався досвідченим у військовій справі; він був сином Барки і братом жінки Гасдрубала, він був дуже юним і ще підлітком постійно перебував при батькові і зятеві. І народ карфагенян постановив доручити йому командування. Таким чином, Ганнібал, про якого я пишу, стає полководцем карфагенян [у війні] проти іберів»Аппіан. Римська історія,VII, 3.

Коли Ганнібал прийшов до влади, йому було двадцять п'ять - двадцять шість років. Панування карфагенян в Іспанії було вже в загальному міцно встановлено завдяки наполегливій і послідовній політиці Гамількара Барки і Гасдрубала, і південна частина Піренейського півострова здавалася більш-менш надійним плацдармом для наступу на Рим. Ганнібал, мабуть, і не приховував свого наміру напасти на союзний римлянам Сагунт і тим самим залучити Рим в прямий конфлікт, проте прагнув при цьому зробити вигляд, ніби атака на Сагунт відбудеться сама собою, в результаті природного розвитку подій. Саме тому, він насамперед направив свій удар проти олкідів, що жили на південь від Іберу, між річками Таг і Анас, на території, яка, як вважалося, належала карфагенянам.Кораблев И.Ш. Ганнибал. - Москва: Наука, 1976. - С. 61

Навесні 219 р, до н. е. він розпочав облогу Сагунта, єдиного міста на східному узбережжі Іспанії, яке ще не підкорилося Карфагену. У Риму з Сагунтом був союзний договір, тому, почавши облогу Сагунта, Ганнібал цим самим кидав відвертий виклик Риму. Дипломатичне втручання римського сенату не дало ніяких результатів, і після восьми місяців облоги Сагунт був здобутий Ганнібалом. Ковальов С. І, Штаєрман О. М. Нариси з історії стародавнього Риму. - Київ: Радянська школа, 1957. - С. 69.

У відповідь римляни вимагали від карфагенського уряду видачі Ганнібала і відбудови Сагунта. Коли карфагенський сенат відповів відмовою, керівник римського посольства оголосив Карфагену війну. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. С. 170.

«Квінт Фабій, підібравши передню полу тоги так, що утворилося заглиблення, сказав: «Ось тут я приношу вам війну і мир; вибирайте будь-що!» На ці слова він отримав не менш горду відповідь: «Вибирай сам!» А коли він, розпустивши тогу, вигукнув: «Я даю вам війну», присутні одностайно відповіли, що вони приймають війну і будуть вести її з такою ж рішучістю, з якою прийняли»Тіт Лівій. Історія Риму від заснування міста, ХХІ, 18.

Таким чином, Рим та Карфаген були повністю підготовлені до нової війни. Кожна зі сторін мала свої переваги та недоліки як у військовому, так і фінансовому напрямках. Це була війна рівних суперників, але Ганнібал до неї підготувався раніше і зумів нав`язати римлянам його війну.

Розділ ІІ. Війна з Ганнібалом до битви під Каннами

Війна була оголошена ранньою весною 218 р. Римський сенат ще до цього виробив певний стратегічний план, який передбачав одночасний удар по Іспанії і Африці. Один з консулів 218 р. - Публій Корнелій Сципіон - мав відплисти в Іспанію. Іншому консулу - Тиберію Семпронія Лонгу - було доручено провести десант в Африці, спираючись на Сицилію. Однак цей план, сам по собі здійснений - але розумний, не враховував намірів Ганнібала, про які римляни дізнались тільки тоді, коли війна вже почалася.

Геніально сміливий план карфагенського вождя полягав у тому, щоб вторгся до Італії через Альпи. Незважаючи на свою сміливість, цей план був абсолютно логічний, і якби в Римі були хороші стратеги і політики, вони могли б розгадати його заздалегідь. Дійсно, Ганнібал мав вести тільки наступальну війну. Такий характер її був зумовлений всією політикою Баркідів, і тільки він давав надію на успіх. Але вести наступальну війну за умови абсолютного панування Риму на морі можна було тільки на території Італії, перейшовши Альпи. Звичайно, цей перехід був нелегкий, але можливий. Напад на Італію з півночі, крім фактора раптовості, мало за себе одне вирішальне політичне міркування: Ганнібал був упевнений, що італійська федерація розвалиться, як тільки він з'явиться на території півострова. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. С. 170 - 171

Весною 218 р. до н. е. Ганнібал виступив з Нового Карфагена з армією, яка складалася з 90 тис. піхоти, 12 тис. кінноти і 37 слонів (за іншими даними - 80 тис. піхоти і 10 тис. кінноти). Перейшовши р. Ібер, він ціною великих втрат підкорив племена Каталонії і змушений був залишити для підтримання порядку 10 тис. своїх воїнів. Майже стільки ж відпустив додому, оскільки вони були малодисциплінованими. У нього залишалося 50 тисяч піхоти і 9 тисяч кінноти, але добірних військ, з якими Ганнібал перейшов Піренеї і рушив до р. Родани (Рони).Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. С. 171.

«…прийнявши достатні заходи для охорони цілосності Лівії та Іберії, Ганнібал в призначений день виступив у похід, маючи з собою близько дев'яносто тисяч піхоти і тисяч дванадцять кінноти……Зі своїх військ Ганнібал відділив Ганнону десять тисяч піхоти і тисячу кінноти; йому ж залишив і всі припаси військ, котрі разом з ним виступили в похід…Останнє військо, таким чином полегшене, він повів за собою, саме: п'ятдесят тисяч піхоти і близько дев`яти тисяч кінноти; перейшло з ним через так звані Піренейські гори до місця переправи через річку Родан...» Полібій Загальна історія, ІІІ, 34, 35.

На протилежному березі стояв загін союзних з Римом галлів. Ганнібалу доводилося переправлятися через широку і стрімку річку під увагою ворога - а в чотирьох переходах, в Массалів, перебував консул Публій Корнелій Сципіон з корпусом, відправленим нарешті в Іспанію. До нього полетіли від галлів гінці. Сципіон обговорив повідомлення на декількох військових радах і тільки тоді рушив вгору за течією Рони. Ганнібал же не зволікав, він закупив всі човни, що опинилися поблизу, не соромлячись ціною, в той же час з найбільшою енергією споруджувалися плоти, щоб армію можна було всю переправити в один день, і таємно від усіх був посланий значний загін вгору за течією. Пройшовши два дні шляху, загін цей, не зустрівши ворогів, вільно переправився через Рону і рушив у тил галлам, який охороняв переправу. Побачивши умовні сигнальні димки, Ганнібал раптом напад до переправи. Галли рушили до берега - і в ту ж мить в тилу у них запалав їхній табір, запалений обійшла карфагенянами. У панічному жаху галли бігли, і переправа відбулася благополучно. Моммзен Т. Історія Риму. - СПб.; Наука, 1997. - С. 456

Римляни не бачили іншого шляху до їх батьківщини, крім морського, а він повністю знаходився в їхніх руках. У Ганнібала було тільки 40 п`ятипалубних суден проти римського флоту з 220 кораблів. Ганнібал обдурив римлян, обравши сухопутній шлях в Італію, але цей шлях був чи не найважчим випробуванням для карфагенян за всю війну, а перехід через Альпи коштував Ганнібалу набагато більших втрат, ніж усім відома битва при Каннах. Левицкий Г. Рим и Карфаген. Мир тесен для двоих. - Москва: ЭНАС, - 2009. - 121 с. На початку вересня Ганнібал підійшов до головного хребту. На жаль, обидва наших головних джерела, Полібій і Лівій, тут розходяться між собою і не дають можливості точно визначити місце переходу Ганнібала через Альпи. Тому, незважаючи на величезну кількість літератури, написаної з цього питання, в науці не існує єдиної точки зору.

Можна лише стверджувати, що Ганнібал перетнув західні Альпи в області, що лежить між проходами Малий Сен-Бернар і Мон-Женевр. Вересень був занадто пізнім місяцем для переходу, так як на гірських перевалах вже лежав сніг, що сильно ускладнювало рух війська, особливо кінноти і слонів. Тварини і люди ковзали на вузьких стежках, зривалися і падали в прірви. Горяни несподівано нападали на проходячу армію, завдаючи їй великих втрат. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное / Под ред. проф. Э. Д. Фролова. -- СПб.:Полигон, -- 2002.-- С. 275 - 276. На дев'ятий день Ганнібал досяг вершини Альп і на п'ятнадцятий вступив в область Тавріна, у східній підошві хребта. І як би не були великі його втрати, він все ж з'явився в Італію з відмінним військом - 20 000 піхоти, 6000 кінноти і 20 слонів.Оскар Егер. Всемирная история: В 4 томах. Т.1: Древний мир. - СПб.: Специальная литература, 1997. - С. 534.

Вторгнення карфагенських військ в Північну Італію істотно змінило політичну обстановку - зрозуміло, невигідну Риму. Ганнібал надовго перетворив Італію в основний театр військових дій, зробивши іспанський фронт другорядним і змусивши римлян відмовитися від активних бойових операцій в Сицилії і тим більше, від думки вторгнутися в Африку. Так на Апеннінському півострові з'явилася грізна сила, на яку могли сподіватися всі, хто мріяв про позбавлення від римського панування, - від постійно повсталих бойїв та інсумбрів на півночі до «союзників» по неволі в Південній Італії (правда, італіки спочатку воліли вичікувати). Однак римське командування спочатку недооцінювало свого противника: Сципіон думав, щоГаннібал ніколи не наважиться перетнути Альпи, а якщо зважиться на такий божевільний крок, то неминуче загине. Кораблев І.Ш. Ганнібал. - Москва: Наука, 1976. - С. 87.

«По вузьким стежках, над обривами і прірвами слони рухалися, зрозуміло, дуже повільно, але зате вони всюди служили прекрасним захистом решті війську: горяни, ніколи раніше не бачили цих тварин, боялися їх і не сміли наблизитися. Весь перехід з Іспанії до Італії тривав п'ять місяців, перехід черев Альпи - п'ятнадцять днів. Скільки війська привів до Італії Ганнібал, в точності нікому не відомо, а приблизно - вісімдесят тисяч піхоти та десять тисяч кінноти.»

На італійській землі карфагенян вже чекав Сципіон, змінивши свої плани (втім, більшу частину війська він все-таки відіслав до Іспанії, доручивши командування своєму брату). Однак він не поспішав нападати на Ганнібала. Волков А. Карфаген. «Белая» империя «черной» Африки -- М.: Вече, 2004. -- С. 138.

Нарешті, у річки Тіцін, поблизу сучасного міста Павія, відряд Сципіона зіткнувся з кіннотою Ганнібала і був розгромлений. Римляни (серед них було багато городян) погано трималися в сідлі, набагато гірше африканських кочівників. Сам консул був тяжко поранений. Після невдачі у відкритому бою римляни сховалися у фортеці Плацента, сковуючи просування Ганнібала. Він не міг йти вперед, знаючи, що в тилу знаходиться вороже військо. Одна присутність римлян відлякувало кельтів, готових у інших умовах підтримати Ганнібала і воювати в союзі з ним.

Надсилаючи посольства до Ганнібалу і вказавши йому знаки дружб, кельти в той же час вели секретні переговори з римлянми, розраховуючи, що ті будуть милостиві до них, якщо переможуть. Ганнібал зволікав. Здавалося, невдала облога Сагунта відбила у нього будь-яке бажання штурмувати фортеці. Там само. - С. 140.

Ганнібалу вдалося чималого домогтися на берегах Тіціни. Непостійні нумідійці знову завоювали довіру після того, як розгромили частини римлян на Роні. Ганнібало собисто три дні спостерігав за тим, як поводяться в бою навчені легіони. І найголовніше, карфагеняни здобули повагу в очах галлів. Представники цих мешканців берегів По уважно стежили за тим, як рим- ляни відступали під натиском карфагенян. Лэмб Г. Ганнибал: один против Рима. - Москва: Центрполиграф, 2006. - С. 84.

Тим часом до табору Сципіона під Требією прибув Семпроній Лонг зі своїми солдатами. Тепер вже обоє консули і майже вся римська армія, крім підрозділів, відправлених Сципіоном в Іспанію та залишених Лонгом для охорони морських берегів Італії і Сицилії, протистояли Ганнібалу. У Римі, де поразка при Тіціне викликало подив і де невдачу схильні були приписувати і невмінню Сципіона, і зраді галлів, прихід Семпронія дав нові надії; громадська думка з нетерпінням очікувало рішучого і на цей раз переможного бою. Шифман И. Карфаген. - СПб.: Санкт-Петербургский университет, 2006. - С. 273.

Об'єднані римські армії стояли в укріпленому таборі на правому березі Требії. Карфагеняни розташувалися на рівнині на захід від ріки. Завдання Ганнібала полягало в тому, щоб примусити римлян прийняти бій на рівнині, де він міг би використати свою перевагу в кінноті. Одного разу раннім грудневим ранком Ганнібал послав свою нумідійську кінноту до табору ворога з наказом викликати римлян на бій. Між передовими постами римлян і нумідянами розпочалася сутичка. Тоді Семпроній, не слухаючи порад більш досвідченого і обережного Сціпіона (він ще не видужав від ранн), наказав усій армії перейти Требію і вишикуватись на рівнині.

Почався бій. Сили обох ворогів були майже рівні: приблизно по 40 000 чоловік на кожному боці. Але в той час як у карфагенян було 10 000 вершників, у римлян їх було лише 4000. Римські піхота, переходячи вбрід Требію, промокла в холодній воді і втомилась, а карфагеняни чекали римлян сповнені сил і бадьорості. Бій закінчився повною поразкою римських військ. Тільки великому загону піхоти на чолі з Семпронієм удалося пробитись крізь ряди ворога і сховатися в фортеці-колонії Плаценції. Туди ж відступив гарнізон римського табору разом із Сціпіоном. Ковальов С. І, Штаєрман О. М. Нариси з історії стародавнього Риму. - Київ: Радянська школа, 1957. - С.

71.

Поразка римлян при Требії продемонструвала видатні здібності Ганнібала як полководця і знову показала перевагу карфагенської кінноти. Зате римська піхота організованим відступом до Плаценції ще раз засвідчила свої виключно бойові якості. Перемога Ганнібала остаточно схилила на його бік ще вагаючі галльські племена. Тільки ценомани і венети залишились вірні римлянам. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное/Под ред. проф. Э. Д. Фролова. -- СПб.: ООО «Издательство «Полигон». -- 2002.-- С. 281 .

«Попереду консул Корнелій Сципіон розмістив легкоозброєних піхотинців з дротиками і галльську кінноту; римська важка піхота і кращі сили союзників становили тилову лінію. У Ганнібала середину ладу зайняли іспанські вершники, а обидва крила - нумідійців. Ледве встиг пролунати бойовий клич, як легка піхота римлян показала спину і сховалася між загонами тилової лінії і навіть позаду них. Безладна кінно - піша сутичка тривала до тих пір, поки нумідійці не обійшли римлян з обох сторін і не вдарили їм у спину. Починається паніка, її посилює звістка, що консул поранений. Втім, небезпека, яка загрожувала Сципіону, тут же розсіюється завдяки відвазі і винахідливості його сина, якому тоді ледь зрівнялося сімнадцять років. Кіннотники оточують пораненого і, прикриваючи його не тільки зброєю, а й власними грудьми, в строгому порядку відходять до свого табору… Перша битва з Ганнібалом досить переконливо показала римлянам, що вони слабкіше противника в кінноті…» Тіт Лівій Історія Риму від заснування міста. ХХІ, 45.

Ганнібал міг бути задоволений. Перемога при Требії віддала йому Ци-зальпінску Галію і дозволила залучити на свою сторону всі племена, що населяли цю країну. Вона, здавалося, відкривала йому шлях і до Центральної Італії - через Етрурію до Риму. Вона викликала, нарешті, паніку і в самому Римі, яка, природно, також сприятливо позначалася на становищі карфагенян, що вторглисяв Італію. Кораблев И.Ш. Ганнибал. - Москва: Наука, 1976. - С. - 99 - 100.

Римський сенат, незважаючи на дві програні битви, не рахував положення небезпечним, для кампанії 217 р. до н. е. була тільки но поповнена іспанська армія, посилені приморські гарнізони і армія на півночі доведена до складу повних 4 легіонів. Консул Гай Фламіній прикривав західну дорогу на Рим, близько Ареццо, а консул Гней Сервілій - східну, займаючи позицію біля Арімін. Римляни зосередили достатньо сил, щоб сподіватися на успіх у боротьбі з Ганнібалом в долині По. Але Ганнібал зовсім не мав на увазі боротися зі своїм ворогом на півночі Італії. Він дуже ясно розумів глибоку різницю між своїм становищем і становищем римських армій. Ганнібал бачив, що йому необхідно не тільки перемагати римські армії, але знищити могутність Риму, зломити Рим як державу, розхитати той потужний, твердий союз, в який римляни згуртували всіх італійців. Моммзен Т. Історія Риму. - СПб.: Наука, 1997. - С. 467 - 468.

Обережність не принесла б успіху Ганнібалу. Якщо він би вичікував, ухиляючись від бою, то втратив би своїх союзників. Ганнібал вирішив піти назустріч римлянам і несподівано напасти на них. Чотири дні і три ночі, незважаючи на весняний паводок, військо Ганнібала перетинало велику заболочену місцевість на півночі Італії в заплаві річки Арно. У самого Ганнібала розпочалося запалення ока. Грецькі лікарі не знали, як йому допомогти, і лише радили більше відпочивати, триматися подалі від води і захищати очі від сонячних променів. Вирішено було посадити Ганнібалу на слона і перев'язати йому око. Вилікувати хворобу не вдалося; полководець осліп на одне око.Волков А. Карфаген. «Белая» империя «черной» Африки -- М.:Вече, 2004. -- С. 146.

Але мету було досягнуто: неждано для Фламінія карфагеняни опинилися на його лівому крилі, але римляни не піддалися на провокацію. Тоді Ганнібал обійшов Арреції із заходу і почав спустошувати всю країну. Фламіній не витримав, не став чекати Сервілія і, покинувши укріплений табір, кинувся навздогін за карфагенянами. Римляни були так переконані в перемозі, що за армією йшли маси людей з ланцюгами і колодками для майбутніх полонених.Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. - С. 172 - 173. Консул поспішно виступив слідом за ворогом, повільно посувався повз Ареццо по розкішній долині Кіани до Перуджі, він нагнав ворожу армію в околицях Кортона, де Ганнібал, який отримав точні відомості про пересування супротивника, мав достатньо часу, щоб вибрати місцем для бою вузьку тіснину між двох стрімких скель, яка замикається при виході високим пагорбом, а при вході - Тразименським озером. На чолі своєї піхоти він замкнув вихід з міжгір'я, а легкоозброєні війська і кінноту поставив по обидва боки в засідці. Римські колони вступили без всякого побоювання в незайняту ворогом ущелину; густий ранковий туман приховував від них ворога. Коли передні загони римської армії наблизилися до пагорба, Ганнібал дав сигнал до бою, його кіннота, обійшовши пагорб, замкнула вхід в ущелині, а в міру того як туман розходився, на околицях висот показувалися праворуч і ліворуч фінікійські війська. Це була не битва, а тільки поразка. Все, що не встигло увійти в тіснину, було загнано кіннотою в озеро; головна колона була винищена в самій ущелині майже без опору; велика частина римлян, в тому числі і консул, були порубані в похідному строю. Все ж 6000 піхотинців, що складали передню римську колону, пробилися крізь ворожу піхоту, ще раз довівши непереборну силу легіонерів, але відрізані від своєї армії і не маючи ніяких про неї звісток, вони рушили далі навмання, другого дня вони були оточені на зайнятому ними пагорбі загоном карфагенскої кінноти, і так як Ганнібал не погодився на капітуляцію, обіцяючу їм вільний відступ, то всі здалися у полон. У римлян було убито 15 000 осіб і стільки ж було взято в полон, тобто римська армія була зовсім знищена; незначні втрати карфагенян, що складалися з 1500 осіб, знову впали здебільшого на галлів.Моммзен Т. Історія Риму. - СПб.: Наука, 1997. - С. 469 - 470.

Розгром римського війська біля Тразіменського озера ще більше загострило і без того жорстоку міжпартійну боротьбу в Римі. Перш за все це був удар по селянському угрупованню на чолі з Фламінієм. Селянство сподівалося на перемогу і закінчення війни. Хоча Ганнібал вступив до Етрурії і відкритим для нього виявився шлях до Риму, перемога не принесла йому задоволення. Але якою вільною не була тепер дорога на Рим, Ганнібал не рушив по ній своєю армією. Він знав, що в першу чергу потрібно розвалити римсько-італійський союз, бо до цих пір він перемагав не Рим, а римських полководців, вигравав окремі битви, а не війну в цілому. З воєначальника він перетворився на дипломата, прекрасно розуміючи, що закінчення війни залежить не тільки від успіхів на полях битв, а й від перемог на політичному фронті. І всю свою енергію Ганнібал направив на ізоляцію міста Риму, на створення антиримського союзу з міст і громад Італії. Вінрозвивав, зокрема, свої відносини з кельтами, північними етрусками і лігурами.Ревяко К. Пунические войны. - Минск: Университетское, 1988. - С. 145 - 146.

Римський сенат вдався до випробуваних методів, до яких не раз звертався у дні смертельної небезпеки - до диктатури. Причому вперше диктатора вибрали на центуріатних коміціях, оскільки один консул загинув, а інший був відрізаний від Риму карфагенянами. На цю посаду було обрано найдосвідченішого сенатора, обережного і престарілого Фабія Максима Кунктатора (Повільного), який обрав тактику партизанської війни з суперником. Але ця тактика викликала незадоволення італіків, території яких спустошував Ганнібал. Фабій вирішив закрити проходи з Північної Кампанії в Самній. Але карфагенський полководець здійснив блискучий військовий трюк. Уночі він погнав 2 тис. биків з факелами на рогах до найближчого перевалу і римляни, прийнявши худобу за римський загін, кинулись до перевалу, залишивши перехід без охорони, чим і скористався Ганнібал. Диктатор був викликаний в Рим, а за вимогою демократичних верств другим диктатором було обрано начальника кінноти Марка Мінуція, який зумів в одній із сутичок завдати карфагенянам поразки. Але досить швидко його армія була розбита і запанувала тактика Фабія.Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. - С. 174.

«Отже, римляни поділили значні свої військові сили на багато [частин] і вели [війну] в різних місцях; помітивши це, Ганнібал [на початку] весни, вислизнувши [з рук] противника, став спустошувати Тірренію і поступово наближатися до Риму… В той же час і Фламіній, який охороняв з тридцятьма тисячами війська внутрішню Італію, помітивши бистроту Ганнібала, швидко, не даючи відпочинку війську, змінив [свою позицію], почасти вболіваючи за місто [Рим], до того ж він сам був недосвідченим у військовій справі,вибраний на [цю високу] посаду консула завдяки заграванню з народом, він квапився вступити у битву з Ганнібалом…

…Фламіній, опинившись посередині між горою, озером і ворогами, загинув сам і з ним двадцять тисяч [воїнів]. Решту [числом] десять, тисяч, які втікали разом в якесь укріплене місце, помічник Ганнібала Магарбал... переконав скласти зброю... Віддавши здобич кельтам, що разом [з Ганнібалом] брали участь у поході, й щоб привернути їх [до себе] тією вигодою… Люди, що перебували в місті, довідавшись [про події] і злякавшись, щоб Ганнібал негайно не підійшов до міста, стали зносити каміння на стіну і озброювати стариків; відчуваючи потребу у зброї, вони стали забирати зі святинь [взяту як] здобич у попередніх війнах [зброю], що висіла в них як прикраса; і, як це [було в хвилині крайньої] небезпеки, вони обрали диктатором Фабія Максіма.»Аппіан. Римська історія,VII, 9, 10, 11.

Таким чином, в результаті кампанії, що послідувала після битви при Тразіменському озері, Ганнібал розгубив всі плоди своєї блискучої перемо- ги. Після всіх своїх пересувань по Італії Ганнібал зміг тільки розташуватися табором біля Гереона, маючи безпосередньо перед собою всі 4 римських ле- гіони. Так як наближалася зима, Ганнібал був приречений на бездіяльність.Кораблев И. Ганнибал. - Москва, Наука, 1976. - С. 127.

Однак римляни вимагали рішучих дій. На 216 р. до н. е. консулами обрали Луція Емілія Павла і Гоя Теренція Варрона, яким поставили завдання покінчити з Ганнібалом, котрий весною 216 р. до н. е. з північної Апулії рушив на південь і захопив Канни на р. Ауфіді. Місто було продовольчим складом для римської армії, і його втрата поставила армію у важке становище. Проте небагато досяг Ганнібал своїми рейдами по Італії. Постачати армію продовольством і фуражем ставало все важче.

Римська армія нараховувала 80 тисяч піхоти і 6 - 7 тисяч кінноти. Але між консулами по прибутті до Канн розпочалися суперечки. Під Каннами лежала велика рівнина, надзвичайно зручна для дій карфагенської кінноти, тому Емілій Павел наполягав на тому, щоб передислокуватися на південь і зайняти позицію на пагорбах, а Теренцій жадав негайної битви.Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. С. 174 - 175. Ці розбіжності були надзвичайно шкідливі, тому що вони лишали командування єдності волі і відбивалися на настроях офіцерів і воїнів. Деякий час тяглися суперечки, поки, нарешті, Теренцій в той день, коли верховне командування належало йому (консули командували по черзі), вирішив дати бій.

Знаменита битва відбулася 2 серпня 216 р. на рівнині близько Канн.

З питання про чисельність обох армій в науковій літературі існують розбіжності, що відображають деяку неясність джерел. Полібій (III, 113-114) виразно говорить, що у римлян було до 80 тис. чоловік піхоти і близько 6 тис. кінноти; у карфагенян - піхоти трішки більше 40 тис., а кінноти до 10 тис. Лівій (XXII, 36) не так категоричний, приводячи зі слів своїх джерел різні цифри, в тому числі, як максимум, і число 8 легіонів, що разом з союзниками мало також скласти близько 80 тис. Кількість карфагенян він визначає, як і Полібій, в 50 тис. Тому, хоча більшість учених приймає цифри Полібія, існує думка, що у римлян було тільки від 40 до 50 тис. піхоти, а у Ганнібала - близько 35 тис. (щодо кількості кінноти розбіжностей немає). Ця думка спирається, крім Лівія, на загальні міркування. Вважають, що оточення римської армії і майже повне її знищення були б неможливі при тому співвідношенні сил, яке дає Полібій. На це можна заперечити, що майстерне розташування піхоти і численна перевага кінноти Ганнібала роблять його перемогу теоретично цілком можливою. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное/Под ред. проф. Э. Д. Фролова. -- СПб.: Полигон -- 2002.-- С. 286 - 287.

Те, що Ганнібал мав значно більшу кількість кінноти, давало йому велику перевагу, якою він блискуче скористався. Карфагенський полководець построїв свою піхоту півмісяцем, зверненим до ворога випуклим боком. В центрі його він помістив найбільш слабку частину піхоти -- іберів і галлів. На флангах стояли добірні лівійські частини. На крайньому лівому фланзі знаходилась іберійська і галльська кіннота, а на правому крилі -- нумідяни. Римська піхота, яка займала центр, була построєна компактною масою на скорочених інтервалах між маніпулами, щоб одним могутнім ударом прорвати фронт ворога. Фланги займала кавалерія. Ковальов С. І, Штаєрман О. М. Нариси з історії стародавнього Риму. - Київ: Радянська школа, 1957. - С. 74.

Бій розпочали легкоозброєні воїни . Спочатку успіх супроводжував римлян, так як Ганнібал спеціально послабив центр півмісяця і римська піхота змогла дати відсіч зустрічним військам галлів і іберів. Римляни піднеслися духом і, нехтуючи обережністю, почали переслідувати іберійсько-галльську піхоту, яка, повільно відступаючи, заманила противника в центр своїх військ. Потім стрімкою атакою кінноти з обох флангів і з тилу пунійці взяли в кліщі частину римської кінноти і майже всю піхоту. Поранений консул Павло прибув в центр, сподіваючись ще врятувати армію від розгрому. Легіони швидко перебудувалися і клином врізалися в центр карфагенян. Але блискавична атака африканської піхоти праворуч і ліворуч зупинила римлян. До цього часу важка кіннота Гасдрубала розгромила фланг під командуванням Павла і напала на лівий фланг Варрона. Нумідійська кіннота розсіяла вершників Варрона і переслідувала їх. Гасдрубал за наказом Ганнібала втретє швидко перебудував важку кавалерію, щоб напасти з тилу па римську піхоту. Цим ударом і було вирішено результат бою. Втеча була виключена. Бій перетворився в криваву різанину, жертвами якої стали римляни. Отже, тилова атака карфагенської кінноти була вирішальною на полі битви при побудові армії півмісяцем. Ревяко К. Пунические войны. - Минск: Университетское, 1988. - С. 157 - 158.

«Теренцій наполягав на тому, щоб вони командували військом по черзі, кожний по одному дню, і, розташувавшись табором навпроти Ганнібала коло річки Авфіда, поблизу Канн, він на світанку дав сигнал до битви (це був пурпуровий плащ, який піднімали над наметом полководця). Попервах карфагеняни розгубилися, бачачи відвагу римського командуючого й величезне військо: адже їх було удвічі менше, ніж римлян.» Плутарх. Фабій, 15.

«Битва, як водиться, почалася сутичками легкоозброєних. Потім вступила у справу галльська і іспанська кіннота. Але між рікою і рядами піхоти місця для маневру не залишалося зовсім, і противники, з'їхавшись лоб в лоб, вхопилися врукопашну. На кінний бій це не було схоже ані скільки, навпаки - кожен тільки й намагався поцупити або скинути ворога на землю. Втім, дивна ця сутичка продовжилася небагато - римляни швидко ослабли і повернули назад. Потім зав'язується піший бій. Спершу галли й іспанці хоробро стримували натиск легіонерів, але римські ряди були і глибше, і гущі і після багатьох і наполегливих атак зломили вороже завзятість. Треба зауважити, що іспанці і галли стояли клином, і тепер, відступаючи, спершу спрямили загальну бойову лінію, а потім утворили в ній западину. А римляни, переслідуючи і винищуючи біжать, миттю порівнялися з африканцями, розміщеними перед битвою по обох краях піхотного ладу, біля основи клину, і проскочили повз них. Тут африканці рушили вперед і навскіс - назустріч одне одному - і скоро зімкнулися за спиною у ворога. Тільки тепер схаменулися римляни, сп'янілі гонитвою. Бій ішов і на лівому фланзі у римлян, де союзницька кіннота зустрілася з нумідійців. На обох флангах безроздільно панував жах, і всі бігли хто куди, а в центрі і раніше билися - завзято, але безнадійно, і Гасдрубал, начальник лівого крила, послав іспанську і галльських кінноту на підмогу африканцям: різанина втомила їх до такої міри, що руки ледь утримували меч. А нумідійців розсипалися по всьому полю, переслідуючи втікачів… Всього вбито було сорок п'ять тисяч п'ятсот піхотинців і дві тисячі сімсот кіннотників, з них половина римські громадяни і половина союзники. Загинуло багато сенаторів, в минулому займали вищі посади в державі, - вони добровільно записувалися простими воїнами в легіони, - загинула та Гней Сервілій, консул минулого року, і Марк Мінуцій, начальник кінноти у диктатора Фабія. У полон на полі бою потрапило три тисячі піхотинців і півтори тисячі кіннотників.»Тіт Лівій. Війна з Ганнібалом. - М.: Ніппур, 1993. - С. 34 - 35.

Стосовно втрат сторін існують різні дані:

Ш Полібій вважає, що загинуло 70 з 80 тис. римлян, близько З тис. втекло і 6 тис. воїнів Ганнібала [Всесвітня історія, III, 176, 6];

Ш Лівій дає іншу статистику: 48200 вбитих, 19300 полонених і 15800 римлян врятувалися втечею; Ганнібал втратив 8 тис. солдатів [Історія Риму від заснування міста, XXII, 49-54];

Ш Євтропій пише, що римляни втратили 60 тис. піхотинців, 3,5 тис. вершників і 350 представників знаті [Скорочена римська історія до часів Валента і Валентиніана, III, 10];

Ш Орозій, явно применшуючи втрати римлян, називав 44 тис. [Сім книг проти язичників, IV, 16,2];

Ш Плугарх називає 50 тис. вбитих, 4 тис. полонених [Фабій Максим, 18].Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. - С. 175 - 176.

Битва при Каннах вже в давнину вважалася неперевершеним взірцем військового мистецтва. Назва Канни згодом стала застосовуватися до кож- ного великому бою, який призвів до оточення і повного роз- грому військ противника. У той же час це була поостанньому велика перемога Ганнібала. Вона була піком його військової кар'єри, одночасно збагативши прийдешніх військових теоретиків символом тактичної доскона-лості. Ніколи - ні до, ні після - не виживала держава, яка одна за одною потерпіла настільки нищівні поразки, як на Требії, біля Транзіменського озера і при Каннах. Коли звістки про Канни досягли Риму, там, звичайно, знайшлося трохи слабких сердець, але як народ римляни бачили перед собою тільки одну мету - наполегливо домагатися перемоги. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное/Под ред. проф. Э. Д. Фролова. -- СПб.: ООО «Издательство «Полигон». -- 2002.-- С. 288.

Таким чином, Ганнібалу вдалося заволодіти ініціативою та перенести бойові дії на територію Італії. дати Риму значних поразок, і навіть частково досягти своєї головної мети - переходу на його сторону римських союзників. Також розпочалися переговори із царем Македонії Філіппом V про укладення військового союзу. Рим повернувся до тактики Фабія Максима і тепер він нав`язував Ганнібалу війну, а не Ганнібал Риму.

Розділ ІІІ. Війна з Ганнібалом після битви під Каннами

пунічний війна ганнібал рим

Проте, незважаючи на всі ці успіхи, становище карфагенян в Італії було не блискучим. Римське командування в Південній Італії повернулося до тактики Фабія Максіма: римляни уникали рішучих битв з Ганнібалом, всі сили кинувши на осаду тих міст, які перейшли на бік карфагенян. Ганнібалу через величину театру воєнних дій і порівнюючу нечисленність його війська було дуже важко захищати своїх італійських союзників. Ковальов С. І, Штаєрман О. М. Нариси з історії стародавнього Риму. - Київ: Радянська школа, 1957. - С. 76

Після битви Рим охопили жах і сум'яття. Римляни знали, що частина армії (2 легіони) врятувалася під орудою молодого військового трибуна Публія Корнелія Сципіона. Щоб заспокоїти громадян, сенат вжив ряд заходів: в армію мобілізувалися громадяни, починаючи з 17-річного віку: 2 легіони були сформовані з державних рабів; траур було обмежено 30 днями; біля воріт була поставлена охорона, яка нікого не відпускала з міста; призначено диктатором Марка Юнія, а начальником кінноти - Тиберія Семпронія. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.2. Стародавній Рим. - Чернівці: Наші книги, 2008. - С. 176. Для характеристики римських настроїв цього періоду відзначимо ще один цікавий факт. Ганнібал, маючи потребу в грошах, запропонував римським полоненим відпустити їх на свободу за викуп (італійських союзників він, як і раніше, звільнив без викупу). Полонені обрали делегацію для відправки в сенат. Ганнібал відпустив делегатів, зобов'язавши їх чесним словом повернутися назад. З ними він направив свого уповноваженого на той випадок, якщо в Римі виявиться схильність до мирних переговорів. Коли в сенаті дізналися про наближення делегації, диктатор вислав назустріч їй ліктора оголосити карфагенському послу, щоб той негайно покинув римські межі. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное/Под ред. проф. Э. Д. Фролова. -- СПб.: ООО «Издательство «Полигон». -- 2002.-- С. 290

Більш ніж коли-небудь ставка Ганнібала була тепер на відпадання союзників. Заради цього він з головними силами відразу ж після Канн про- йшов через саміт в Кампанію, а Магона послав в Луканов і брутто. Здавалося, що його надії близькі до здійснення і що італійська федерація стоїть напередодні краху. На сторону карфагенян перейшло багато міст Апулії, за ними послідували гірські племена Центрального самнію. Луканія і Бруттія майже цілком відпали від Рима, за винятком грецьких міст. Нарешті, восени 216 р. Ганнібалу відкрила ворота Капуя, багатюще місто Італії, перше після Риму за своїм значенням. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное/Под ред. проф. Э. Д. Фролова. -- СПб.: ООО «Издательство «Полигон». -- 2002.-- С. 288.

Але і в грецьких містах посилювалися угруповання, що обстоювали союз із Ганнібалом. В 212 р. до н. е. карфагенянам удалося здобути Тарент, хоча міська фортеця залишилася в руках римського гарнізону. За Тарентом були взяті Метапонт і Фурії. Влітку 215 р. до н. е. в Сіракузах помер старий союзник римлян Гієрон ІІ, залишивши владу своєму внукові, молодому Гієроніму. При ньому посилився вплив карфагенської партії. Справа закінчилась відпадінням від Риму Сіракуз і ряду інших сіцилійських міст.

212 р. до н. е. римляни зосередили в Південній Італії, десять легіонів зробили спробу знову завоювати Кампанію. Римляни вдруге обложили Капую. Цього разу вони збудували навколо міста сильну укріплену лінію, об яку розбилися всі спроби Ганнібала взяти її штурмом або, принаймні, виманити римлян у поле. Простоявши під Капуєю п'ять днів, Ганнібал пішов на Рим.

Важко сказати, чи був у нього дійсно серйозний намір захопити Рим, чи це була лише демонстрація з метою примусити римлян зняти облогу Капуї. Очевидно, друге. Карфагеняни підійшли до міста на 8 км і стали табором. Ганнібал з кіннотою підскакав до самої брами Рима. Несподівана поява карфагенян викликала в Римі страшну тривогу. Слова «Ганнібал коло брами» («Hannibal ante portas!») стали з того часу виразом надзвичайної небезпеки, в якій може опинитися держава в боротьбі із зовнішнім ворогом.

Але якщо у карфагенського полководця і був намір з нальоту захопити Рим, то цей план йому не пощастило здійснити. У місті випадково знаходилися чотири легіони. Простоявши під Римом кілька днів і спустошивши околиці, Ганнібал після невеликої сутички з римськими військами вирушив назад.